44

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

капітал основний амортизація промисловий

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Система капіталу: принципи функціонування

1.1 Економічна сутність та причини виникнення капіталу

1.2 Основний капітал підприємства його структура

1.3 Кругообіг і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу

РОЗДІЛ 2. Аналіз ефективності використання капіталу

2.1 Аналіз оборотного капіталу

2.2 Форми зношування основного капіталу

2.3 Джерела та форми відтворення основного капіталу

РОЗДІЛ 3. Стратегія підвищення ефективності використання капіталу

3.1 Методичні підходи до управління капіталом підприємства та його структурою

3.2 Шляхи оптимізації структури капіталу підприємста

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості безпосередньо залежить від фінансового капіталу та його структури. Досягнення стратегічних цілей підприємства також значно залежить від ефективності управління капіталом підприємства та його структурою, тобто визначення загальної потреби в них, формування оптимальної структури, умов їх залучення.

Сучасне економічне становище потребує від власників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, уважного контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, бо оптимальна структура капіталу дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності. Існують певні методичні підходи, метою яких є забезпечення такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансового капіталу підприємства, яке б дозволило досягти найвищих показників господарської діяльності підприємства. Для контролю за поточним станом структури капіталу необхідно регулярно визначати показники оцінки ефективності управління капіталом підприємства.

Проблеми управління капіталом підприємства та його структурою широко висвітлюються провідними вченими-економістами: І.О. Бланком, В.В. Ковальовим, Є.С. Стояновою, Т.В. Тепловою та ін.

Метою даної курсової роботи є огляд, аналіз та порівняння методичних підходів до управління капіталом підприємства та його структурою, дослідження різноманітних трактувань сутності капіталу та його ролі в забезпеченні ефективної діяльності підприємства, дослідження основних критеріїв та показників оцінки ефективності управління капіталом підприємства та його структурою і шляхів оптимізації структури капіталу підприємства.

РОЗДІЛ І. СИСТЕМА КАПІТАЛУ: ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1.1 Економічна сутність та причини виникнення капіталу

Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних характеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі:

- об'єкт економічного управління;

- об'єкт власності та розпорядження;

- об'єкт купівлі-продажу;

- джерело доходу;

- фактор виробництва;

- накопичена цінність;

- носій фактора ліквідності та ризику;

- інвестиційний ресурс.

Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об'єктом економічного управління як на мікро , так і на макрорівні.

Капітал - це специфічна категорія, яка несе різне навантаження залежно від:

- етапів життєвого циклу підприємства (статутний і додатковий капітал);

- джерела формування (власний і залучений);

- характеру обороту та ліквідності (основний і оборотний);

- методів визначення (гранична вартість капіталу).

В кругообігу капіталу різні його частини виступають по-різному, здійснюючи свої обороти за різні відрізки часу. За характером обороту капітал поділяють на основний та оборотний. Основний капітал - частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами, протягом ряду періодів виробництва, у міру зношення. До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. Він частково використовується для капітального ремонту, а переважно, для оновлення засобів виробництва (модернізація, придбання додаткових засобів праці). Це стосується фіз. зносу основного капіталу. Моральний знос виявляється у 2х формах: 1)машини тієї самої конструкції відтворюються дешевше; 2) в суспільстві виникає нова більш продуктивна та економічна техніка. Тому стара техніка замінюється новою, а це означає втрату як споживної вартості, так і вартості. [3]

Економічні суб'єкти (корпорації, підприємства, індивідуальні виробники) для здійснення виробничого процесу повинні використовувати певні ресурси: матеріальні, трудові, природні, інформаційні і грошові. Важливого значення при цьому набувають засоби виробництва.

Засоби виробництва - це сукупність всіх елементів, що беруть участь у процесі виготовлення продукції. Вони поділяються на засоби праці (верстати, машини, печі тощо) і предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати та ін.). [6]

1.2 Основний капітал підприємства його структура

Необхідною умовою реалізації основної мети підприємства - отримання прибутку - є відтворення капіталу, що охоплює стадії інвестування, виробництва і реалізації.

У процесі свого використання капітал перебуває в постійному русі як у межах діяльності окремого підприємства, так і в економічній системі країни в цілому. Процес такого постійного руху характеризується терміном «оборот капіталу», під яким розуміється процес безперервного руху капіталу в економічній системі, що супроводжується послідовним перетворенням однієї його форми в іншу.

У процесі обороту різні види капіталу характеризуються різною інтенсивністю руху. Одна частина виробничого капіталу у формі предметів праці використовується у процесі виробництва продукції протягом тільки одного виробничого циклу (сировина, енергія тощо), інша його частина - засоби праці - функціонує протягом багатьох виробничих циклів (будівлі, устаткування тощо). Відповідно за формами авансування залученого капіталу в активи підприємства його поділяють на основний і оборотний. Оборотний капітал визначає ту частину капіталу, що авансується в предмети праці, використовується тільки в одному виробничому циклі і повертається на підприємство за один оборот. Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Основні активи становлять виробничу основу підприємств (будівлі, споруди, машини, устаткування, ін.) - звідси їх назва.

На відміну від оборотних основні активи не беруть участі в обороті коштів. Свою вартість вони відтворюють через оборотні активи, поступово переносячи її на вартість виробленої продукції. Отже, основні активи знаходяться поза безпосереднім оборотом коштів. Звідси - їх ще дві назви: «необоротні», або «позаоборотні» активи.

Подібний за значенням зміст простежується в англомовній термінології. Основний капітал (основні активи) називають «базовим» - basic capital (basic assets), або «фіксованим”, тобто “нерухомим» - fixed capital (fixed assets).

Поняття «капітал» і «активи» (наприклад, «основний капітал» і «основні активи») дуже близькі за змістом. І все-таки існує деяка значеннєва відмінність. Капітал - це більш загальне поняття, що характеризує умову формування вартості. Активи - конкретні форми капіталу, що реалізують його певні економічні функції, (наприклад, виробничу). Залежно від того, який значеннєвий відтінок хочуть передати, використовують той чи інший термін. Часто вони використовуються як тотожні поняття. Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції. Така термінологія була закріплена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (ПБО-7) № 7 «Основні засоби» (Затверджено наказом Міністерства фінансів..від..27.04.2000р.№92). Необоротні активи визнаються, тобто відображаються в балансі підприємства, якщо відповідають загальним критеріям визнання активів, а саме:

* існує ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цих активів;

* вартість може бути достовірно визначена.

Майбутні економічні вигоди від використання необоротного активу можуть бути отримані у вигляді доходу від реалізації продукції (послуг), економії витрат тощо. Наприклад, придбана ліцензія на використання нової технології може забезпечити економію витрат. Слід зазначити, що окремі об'єкти безпосередньо не збільшують економічні вигоди, однак можуть бути потрібні для забезпечення одержання майбутніх економічних вигід від інших активів. Прикладом можуть бути основні засоби, придбані для охорони довкілля або з метою безпеки.

Другий критерій здебільшого зумовлюється наявністю інформації про витрати на придбання або створення об'єкта.

Основні засоби (відповідно до офіційного визначення, сформульованого в згаданому Положенні (стандарті)) - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік). (Винятком у складі основних засобів варто визнати «капітальні засоби на поліпшення земель». Вони, скоріш за все, не можуть бути віднесені до категорії «матеріальних»).

Відповідно до згаданого Положення (стандарту) бухгалтерського обліку установлюються такі елементи обліку зазначених активів.

1 Основні засоби

1.1 Земельні ділянки.

1.2 Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.3 Будівлі, споруди і передавальні пристрої (зокрема, до будівель належать: корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, офіси, житлові будівлі тощо; до споруд - естакади, свердловини, резервуари, мости, автомобільні дороги тощо; до передавальних пристроїв - нафто- і газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, лінії зв'язку тощо).

1.4 Машини та обладнання.

1.5 Транспортні засоби.

1.6 Інструменти, прилади та інвентар.

1.7 Робоча і продуктивна худоба.

1.8 Багаторічні насадження.

1.9 Інші основні засоби.

2 Інші необоротні матеріальні активи

2.1 Бібліотечні фонди.

2.2 Малоцінні необоротні матеріальні активи (наприклад, спеціальні інструменти і спеціальні пристосування, інвентар).

2.3 Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4 Природні ресурси.

2.5 Інвентарна тара.

2.6 Предмети прокату.

2.7 Інші необоротні матеріальні активи.

Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».

Основні фонди - це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання.

Залежно від характеру участі основних фондів у виробничому процесі розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва; невиробничі - задовольняють побутові і культурні потреби працюючих. До них належать: житлові будинки, дитячі садки та ясла, клуби, стадіони та їх оснащення, - які є власністю підприємств та перебувають на їх балансі. Вартість основних фондів за галузями народного господарства подана в табл. 1.1.

Основні засоби є досить різнорідними, тому їх можна поділити на групи за певними ознаками. Ознаки ці можуть бути різними залежно від мети, для якої призначена дана група. Після введення Національних стандартів бух.обліку (01.01.2000р.) в Україні для цілей бухгалтерського та податкового обліку існують дві різні класифікації, кожна з яких побудована на власних принципах. Класифікацію бухгалтерського обліку ми вже навели вище. Податкова класифікація передбачає поділ основних фондів на три групи. Більш докладно вона буде розглянута в розділі, що стосується амортизації. В основу класифікації основних фондів для цілей оподатковування покладений критерій терміну використання з урахуванням фактору морального зношення. Мета класифікації - поділ об'єктів на групи для застосування до кожної групи встановленої саме для неї норми амортизації.На відміну від класифікації податкового обліку, класифікація, яка запропонована ПБО-7, не пов'язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об'єктів кожної групи може бути застосований будь-який метод нарахування амортизації. [1]

Наведене визначення основних фондів є теоретичною основою формування поняття про дану економічну категорію. Однак застосування закладених у нього критеріїв занадто складне для практики податкового обліку. Зокрема, податковому інспектору часом складно буває розібратися, у скількох виробничих циклах беруть участь інструменти, пристосування або компоненти господарського інвентарю. Тому для зазначених цілей прийняте інше визначення основних фондів (Закон про оподаткування прибутку підприємства від 22.05.1997 № 283/97 - ВР), що наводиться нами нижче.

Основні фонди - матеріальні цінності, які використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношенням.

Аналіз категорій «основні фонди» і «основні засоби» дає можливість зробити такі висновки:

- податкове поняття «основні фонди» охоплює тільки виробничі основні фонди;

- слід розрізняти «основні фонди» і «невиробничі фонди»; терміном «невиробничі фонди» позначають капітальні активи, що не використовуються в господарській діяльності платника податку і для яких встановлено особливий порядок податкового обліку;

- бухгалтерський термін «основні засоби» поширюється на матеріальні активи, що використовуються як для виробничих, так і невиробничих цілей.

Отже, бухгалтерська категорія «основні засоби» має більш широкий зміст, ніж податковий термін «основні фонди». [2] Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості називається структурою основних фондів. Структура основних виробничих фондів різних галузей і підприємств залежить від різних факторів: складності, конструктивно-технологічних характеристик продукції, типу виробництва, особливостей технологічних процесів і технічного рівня застосовуваних машин і устаткування, рівня концентрації виробництва, розміщення підприємств галузі на території країни тощо. Типова структура основних фондів підприємств подана в табл. 1.2.(Див. додатки) Залежно від ступеня безпосереднього впливу на предмети праці основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. До активної частини основних виробничих фондів належать такі їх елементи (робочі машини та обладнання, інструменти), що безпосередньо діють на форму і властивості предметів праці, визначають продуктивність праці, обсяг випуску продукції. До пасивної частини основних фондів належать ті елементи (будівлі, споруди, передавальні пристрої), що створюють умови для нормальної роботи активних основних фондів. Через те що активні елементи основних фондів визначають виробничі можливості галузей, об'єднань і підприємств, а також їх продуктивність і ступінь технічної озброєності праці, перспективним напрямком є підвищення частки активної частини основних виробничих фондів, тобто машин, обладнання, інструментів. [9]

1.3 Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу

Найзагальнiше уявлення про сутність капiталу як самозростаючої вартості дає формула його руху: Г-Т-Г', де Г - авансовий капiтал (грошi); Т - товарний капiтал (товар); Г' - авансовий капiтал 3 приростом (грошi, Г + ?Г).

Функціонуючи за схемою Г-Т-Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу.

Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії:

1- закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС));

2 - виробництво визначеної товарної маси;

3- продаж виробленої товарної продукції.

Кругооборот промислового капіталу - безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і по верненням у свою

початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругооборо ту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу - це безперервно повторюваний круго оборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністІО повертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктовій і товарній формах.

Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху. Перший вимір швидкості обороту капіталу - відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот. Другий вимір швидкості обороту капіталу - кількість обертівртів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою:

n=T/t

де n - кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т - визначена одиниця виміру - рік (12 місяців); t - тривалість одного обороту.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю. Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонування від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах. Основний капітал частика промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Предмети праці - сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати - беруть участь у виробничо-технічному циклі та пoвністю споживаються протягом одного такого циклу. Їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільнюєтьсяться у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній і грошовій формах.

Обороткий капітал - частика промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його Матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.

Час виробництва

- Перебування засобів виробництва

у виробничих запасах;

- робочий період (безпосереднє функціонування засобів виробництва);

- перерви у робочому періоді (технологічні, організаційні, адміністративні)

Час обігу Реалізація виробленої товарної продукції та перебування Путоварних запасах

Амортизація (від лат. amort - безсмертя або amortisatio-погашення) - термін, що використовується у двох значеннях:

1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;

2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу:

Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтенсивності використання основного капіталу. Втрати від фізичного зносу машин та обладнання можуть бути скорочені за рахунок поточного та капітального ремонтів. Однак з часом можливості подальшої експлуатації засобів праці у зв'язку з погіршенням їхніх техніко-експлуатаційних властивостей поступово втрачаються. Матеріально-речові елементи основного капіталу можуть зазнавати також морального зношування, зумовленого науково-технічним прогресом. Моральне зношування основного капіталу - техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів. Моральне зношування першого виду зумовлене здешевленням елементів основного капіталу внаслідок підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють машини та обладнання подібні до тих, які використовується на діючих підприємствах. Цей вид зношування не викликає потреби в негайній заміні старої техніки на нову, але свідчить про необхідність активнішого використання наявного обладнання. Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових, ефективніших за наявні засобів праці, застосування яких покращує якісні характеристики та здешевлює продукцію, що випускається. Така форма морального зносу підриває конкурентоспроможність підприємств і потребує заміни діючого застарілого обладнання до закінчення терміну його фізичного зношування. Амортизаційне відрахування - щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва. До основних методів амортизації належать:

1. Метод прискореної амортизацїї - така система її нарахування, за якої протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці. У цьому випадку використовують:

а) незмінну річну норму амортизації відносно залишкової вартості засобів праці, яка поступово зменшується;

б) поступове скорочення річних норм амортизації відносно початкової вартості основного капіталу в міру подовження строків його функціонування.

Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного і морально застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково-технічного прогресу.

1. Метод прискореної амортизації - така система її нарахування, за якої протягом економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих засобів праці.

Аналіз проблем неприскореної амортизації свідчить про неможливість точного розрахунку її параметрів для конкретного засобу праці. При використанні звичайного рівномірного методу нарахування амортизації ігнорують нерівномірність щорічного спрацювання елементів основного капіталу протягом строку їх служби. Тому з певним допущенням методом неприскореної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод, згідно з яким амортизація нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці. Водночас необхідно зазначити, що прямолінійний метод нарахування може бути як неприскореним (при збігові амортизаційного періоду з економічно раціональним строком служби), так і прискореним (якщо ця умова не виконується). Державна амортизаційна політика є важливим чинником активізації інвестиційної діяльності підприємств за умов ринкової економіки. Практика свідчить, що уряди розвинених країн світу активно використовують прискорену амортизацію та амортизаційні пільги з метою регулювання швидкості обороту основного капіталу, інтенсифікації процесу його відтворення, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стимулювання нововведень і зростання конкурентоспроможності національних підприємств. Так, у 1977 р. Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії скоротило терміни амортизації факсимільних апаратів з 10 до 5 років, спонукаючи користувачів купувати досконаліші моделі. Аналогічна ситуація виникла у 1978-1979 рр.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ

2.1 Ефективне використання фінансових ресурсів

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін "оборотний капітал" (або в практиці роботи українських підприємств "оборотні кошти") характеризує поточні активи підприємства.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал класифікується за такими ознаками:

1. За функціональним призначенням у процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу.

До оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями.

Такий поділ оборотного капіталу необхідний для окремого аналізу часу перебування оборотного капіталу в процесі виробництва та обігу. 2. За практикою контролю, планування та управління: нормовані та ненормовані оборотні кошти.

На підприємстві можуть бути встановлені норми на виробничі запаси, готову продукцію, товари.

2. За джерелом формування оборотного капіталу: власний і позичковий оборотний капітал.

Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу "Оборотні активи" і 4-м розділом пасиву "Поточні зобов'язання".

Позичковий оборотний капітал формується у формі банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості. 3. За ліквідністю (швидкістю перетворення на гроші): найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються, активи, що реалізуються повільно, активи, що реалізуються важко.

4. За рівнем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним, невеликим, середнім та високим ризиком вкладення.

Оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення - це кошти, короткострокові фінансові вкладення. Оборотний капітал з невеликим ризиком - дебіторська заборгованість (крім сумнівної), виробничі запаси (крім залежалих), залишки готової продукції і товарів (крім тих, що не користуються попитом). Оборотний капітал із середнім ризиком - МШП, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Оборотний капітал з високим ризиком - сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом.

5. За матеріально-майновим станом: предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), готова продукція, товари, гроші (кошти) і кошти в розрахунках.

Основні джерела формування оборотних коштів:

1. Власні джерела, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування.

2. Позичкові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.

Відомо, що через низку цілком об'єктивних причин (інфляція, зростання обсягів виробництва) у підприємства завжди виникає додаткова потреба в оборотних коштах. Тому підприємство використовує позичкові кошти: банківські та комерційні кредити, облігаційні позики. Поряд із банківськими кредитами джерелами фінансування оборотних коштів можуть бути також комерційні кредити інших підприємств і організацій, котрі оформляються як позики, векселі, товарні кредити, авансові платежі.

Підприємства користуються також і інвестиційними податковими кредитами, тобто тимчасово відстроченими податковими зобов'язаннями. Для одержання інвестиційного податкового кредиту підприємство укладає договір з податковою адміністрацією.

3. Додатково залучені джерела, які включають: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями, резервів за сумнівними боргами, благодійні та інші надходження.

Розміри і джерела поповнення власних оборотних коштів щорічно відображаються у фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші.

Найважливіші показники господарської діяльності підприємства - прибуток і обсяг реалізованої продукції - безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.

Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється трьома основними причинами.

По-перше, від швидкості обертання коштів залежить розмір річного обороту, бо підприємство, що має невеликий обсяг оборотних коштів, але ефективніше їх використовує, здатне робити такий самий оборот, як і підприємство з більшим обсягом коштів, але з меншою швидкістю обертання.

По-друге, з оборотністю пов'язано відносну величину витрат, зменшення яких знижує собівартість одиниці продукції.

По-третє, прискорення обороту на тій чи тій стадії кругообороту коштів (наприклад, скорочення часу перебування матеріалів на складі) змушує прискорити оборот на інших стадіях.

Слід наголосити, що робота за умов ринку і повної господарської самостійності не скасовує необхідності планування (нормування) оборотних коштів.

Обов'язковість використання нормативів, установлених вищою за рівнем організацією, залежить від їх економічної доцільності. Якщо нормативи використовуються в рамках внутрішнього аналізу, то їх дотримання треба контролювати. У процесі аналізу з'ясовуються причини утворення понаднормативних або менших за нормативи оборотних коштів. Аналіз нормованих оборотних коштів проводиться як в цілому, так і за окремими балансовими статтями, всередині статей - за групами, усередині груп - за видами для виявлення змін або недостач цінностей. Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітичного обліку сировини, матеріалів, палива та інших цінностей, що його ведуть на складах матеріально відповідальні особи і бухгалтерія.

Незавершене виробництво аналізується за фактичними даними про залишки напівфабрикатів і деталей у кожному цеху (коморі, на робочому місці) із залученням даних про норми та запаси кожного виду деталей і напівфабрикатів. Аналіз запасів готової продукції проводиться також за даними аналітичного обліку складів. При цьому перевіряється, чи немає продукції, яка тривалий час зберігається на складі, яку не відвантажено через низьку якість, втрату товарного вигляду, за браком попиту.

Необхідно визначити запас за кожним видом оборотних коштів у днях. Для цього наявний залишок ділять на їх середню витрату. Часто нормативів оборотних коштів не дотримуються через їх недостатню обґрунтованість. Тому у випадках, коли відхилення від нормативів неможливо точно пояснити, потрібно перевірити правильність розрахунку нормативів.

Для обґрунтованої оцінки стану оборотних коштів аналізують передовсім їхню динаміку, бо балансові залишки оборотних коштів на кінець року, як правило, є нижчими, ніж на певні поточні дати, оскільки перед складанням кінцевого балансу перевіряється його реальність з допомогою проведення інвентаризації, результатом якої є, як правило, списання різних витрат, не виявлених протягом року. Аналізуючи стан нормованих оборотних коштів на підприємстві, необхідно зазначити, що й перевищення нормативів також негативно впливає на фінансовий стан, оскільки означає "перетягування" коштів із позапланових джерел, призводить до зростання кредиторської заборгованості.

Для ліквідації понаднормативних запасів необхідно скоротити закупівлю тих матеріалів, що є в надлишку, реалізувати непотрібні матеріали, зменшити незавершене виробництво, ужити необхідних заходів для забезпечення відвантаження покупцям усієї готової продукції.

Треба зважати й на те, що за умов перехідного періоду на оборотні кошти і в цілому на весь фінансовий стан підприємства можуть впливати виробничі стосунки між підприємствами акціонерної форми власності і суто приватними підприємствами. Приватні підприємства за свої послуги іноді вимагають непомірно високу плату, яку інші підприємства не можуть сплатити, що може призвести навіть до повної зупинки останніх.

Отже, аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин. За даними ф. 1 "Баланс", ф. 2 "Звіт про фінансові результати" визначаються й аналізуються такі показники оборотності оборотних коштів:

1. Середній залишок оборотних коштів у цілому (або будь-якого з їх видів) обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруть підсумки залишків 2-го розділу активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначають середньорічний залишок.

2. Коефіцієнт оборотності - це кількість оборотів, що їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується.

Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Коефіцієнт оборотності засобів - це фондовіддача оборотних коштів.

3. Тривалість одного обороту в днях (То) - визначається за формулою:

То=Д:Од,

де То - тривалість одного обороту в днях;

Д- кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Од - оборотність оборотних коштів у днях.

4. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз). Він показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн виручки від реалізації, і визначається за формулою:

Кз=[СЗ:Р]100,

де Кз -коефіцієнт завантаження коштів в обороті;

СЗ - середній залишок оборотних коштів, грн;

Р - виручка від реалізації продукції, грн;

100 - переведення грн у коп.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) - величина, обернена до коефіцієнта оборотності оборотних коштів (Ко). Що менший коефіцієнт завантаження коштів, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Методика аналізу оборотності оборотних коштів полягає в порівнянні показників оборотності оборотних коштів підприємства за звітний період з аналогічними показниками за минулий звітний період. У такий спосіб виявляються тенденції поліпшення або погіршання. Ця інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників та ін.

Аналіз оборотності оборотних коштів підприємства робиться за допомогою форми 1 та форми 2.

Метою аналізу оборотності оборотних коштів є також визначення суми грошей, що їх було вивільнено з обороту внаслідок прискорення оборотності оборотних коштів або додатково залучено в оборот унаслідок уповільнення такої оборотності. Для цього проводять такий розрахунок: різницю в оборотності у днях помножують на звітну одноденну виручку.

Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оборотності оборотних коштів, можна визначити, користуючись коефіцієнтом завантаження коштів в обороті. Якщо, наприклад, торік для одержання однієї гривні виручки було витрачено 8,85 коп. оборотних коштів, то у звітному році - тільки 8,27 коп., тобто менше на 0,58 коп. на кожну гривню виручки.

Отже, загальна сума економії оборотних коштів з усього обсягу виручки становить:

(- 0,58 o 63000) : 100 = - 365,4 тис. грн. (різниця на 2,1 тис. грн, порівняно з попереднім розрахунком 369,2 тис. грн, пояснюється округленням чисел під час розрахунку).

Слід наголосити, що за умов ринкової економіки, аналізуючи саму тільки оборотність оборотних коштів, не можна дати однозначної відповіді щодо її прискорення або сповільнення.

Для цього необхідно вивчати конкретну виробничу ситуацію. Так, інколи високий показник оборотності може свідчити про недостатність товарно-матеріальних запасів, що надалі гальмуватиме розвиток бізнесу, а низький показник оборотності інколи є виправданим, наприклад, коли очікується підвищення цін на сировину й напівфабрикати.

У процесі аналізу цього питання слід обов'язково порівняти темпи збільшення обсягу продажу з темпами збільшення виробничих запасів.

2.2 Форми зношування основного капіталу

Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал -- частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.

Існують два види ізношування основного капіталу -- фізичне і моральне. Фізичний знос -- матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу -- це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з'являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

Амортизація основного капіталу -- це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.

Оборотний капітал -- частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Г_рс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Г_рс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва -- підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою.

2.3 Джерела та форми відтворення основного капіталу

Нормальне функціонування воробництва передбачає постійне відтворення основного капіталу. Механізм його відтворення включає три взаємоповязані процеси.

1.Знос.У процесі застосування основного капіталу відбувається його фізичний знос. Він зумовлений,по-перше,самим використанням елементів основного капіталу в процесі виробництва,по-друге,впливом стихійних сил природи:дерев'яні частини споруд гниють,металеві частини машини піддаються корозії. Поруч с фізичним,основний капітал зношується і морально.Основний капітал функціонує роками.За цей час відбувається вдосконалення знарядь праці,робляться нові відкриття й технічни винаходи,в результаті яких в вирибництві,з одного боку,підвищується продуктивність праці,отже,машини такої ж конструкції починають вироблятися дешевше,а.з іншого,виготовляються технічно більш досконалі і дільш рентабільні машини аналогічного призначення,які вступають в конкуренцію з машинами старої конструкції.І в першому,і в другому випадку наявний капітал зміцнюється.

Цей процес знецінення і «старіння» машмн,обладнання та інших елементів основного капіталу в результаті технічного процесу називається його моральним зносом.

2.Амортизація.Як уже зазначалось,вартість основного капіталу переноситься на товар,що виготовляється,частинами,в міру його зношування.При реарізації товару,ця частина вартості у грошовій формі повертається підприємцю.цей процес поступового відшкодування у грошовій формі вартості основного капіталу,що відповідає його зносу,називається амортизацією.А самі відрахування-амортизаційними відрахуваннями.

Щорічні амортизаційні відрахування,які надходять в амортизаційний фонд,здійнюються за спеціальними нормами.Норма амортизації-це відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості сновного капіталу,що застосовується.

В умовах сучасної НТР відбувається прискорена амортизація засобів праці це зумовлено,по-перше,гострою конкурентною боротьбою,по-друге,високими темпами морального зносу елементів основного капіталу така тенденція знайшла виконавче закріплення в більшості розвинених країн світу.

Виключно гостро проблема амортозації основного капіталу стоїть в Україні. Тому шо,по-перше,основний капітал у промисловості зношений більш як на 60%,по-друге,фактичний строк амортизації основного капіталу складає 25-39 років. За цих умов забеспечити швидке переобладнання виробництва новою технікою можна лише двома шляхами.

По-перше,шляхом значного законодавчого скорочення строків амортизації і збільшення сум амортизаційних відрахувань,які будуть зараховуватися в собівартості продукції.

По-друге,шляхом зарахування в амортизаційний фонд значної частини прибутків підприємців. Останні в цьому дуже зацікавлені,тому що амортизаційні відрахування не обкладаються податком,що відкриває їм ще одне джерело збагачення за рахунок державного бюджету. Розраховуватися за прийдеться платникам податків.

3.Заміщення.Амортизаційний фонд є джерелом,з якого беруться кошти для капітального ремонту знарядь праці,а також повного їх заміщення в фізичного та морального зносу. Причому,заміщення по вартості і в натуральній формі можуть не збігатися. Тут можливі два варіанти:

Варіант 1.Заміщення по вартості відбувається швидше натурально за умови високої швидкості обороту основного капіталу й відсутності або незначного морального його зносу. В даному випадку, продувжуючи обслоговувати процес виробництва,елементи основного капіталу створять для підприємця позитивну ситуацію. По-перше,можна посилити кокурентністя своєї продукції шляхом зниження цін,по-друге,залишивши ціни незмінними,можна збільшити прибуток.

Варіант 2.Натуральне заміщення відбувається швидше вартісного за умови високих темпів морального зносу й уповільнення швидкості обороту основного капіталу. В такому випадку,в силу необхідності прискореного заміщення елементів основного капіталу для підприємця теж складається двоїста ситуація,але вже негативного характеру. По-перше,підвищення цін з причини зростання собівартості погіршує конкурентоспроможність продукції.

РОЗДІЛ ІІІ. СТРАТЕГІЯ ПІДВИЩЕННЯ ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ

3.1 Методичні підходи до управління капіталом підприємства та його структурою

Кожне підприємство прагне управляти фінансовим капіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив на досягнення його стратегічних цілей.

Питання управління структурою фінансового капіталу широко висвітлюються в економічній літературі та представлені різними точками зору на вирішення цієї проблеми.

Традиційний підхід

Послідовники цього підходу вважають, що а) вартість капіталу фірми залежить від його структури; б) існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує значення середньозваженої вартості капіталу (СВК) і відповідно максимізує ринкову вартість фірми. При цьому наводяться наступні аргументи.

Середньозважена вартість капіталу залежить від вартості його складових, що узагальнено розподіляються на два види -- власний та позиковий капітал. В залежності від структури капіталу вартість кожного з цих джерел змінюється, причому темпи зміни є різними. Численні дослідження показали, що помірне зростання частки позикових коштів, тобто деяке підвищення фінансового ризику, не викликає негайної реакції акціонерів в плані підвищення потрібної доходності, однак при перевищенні деякої межі безпеки ситуація змінюється і акціонери починають вимагати більшої доходності для компенсації ризику. Одночасно і вартість позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, при відповідній зміні складу джерел починає зростати. Оскільки вартість позикового капіталу в середньому нижче, ніж вартість власного капіталу, існує структура капіталу, що називається оптимальною, при якій показник СВК має мінімальне значення, а, відповідно, ринкова вартість фірми буде максимальною (див. графік 1 і 2).

Однак, оптимізація структури джерел фінансування по критерію максимізації ціни підприємства відображає однобічний погляд на проблему управління структурою фінансових ресурсів, так як не враховує вплив сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Підхід Модільяні-Міллєра

Засновники другого підходу Ф. Модільяні і М. Міллєра (1958 р.) стверджують протилежне -- при деяких умовах ринкова вартість фірми і вартість капіталу не залежать від його структури, а, відповідно, їх не можна оптимізувати, не можна нарощувати ринкову вартість фірми за рахунок зміни структури капіталу.

При обґрунтуванні свого підходу Модільяні і Міллєр встановили ряд обмежень, зокрема:

передбачається наявність ефективного ринку капіталу, зокрема, безкоштовність інформації, її доступність для всіх зацікавлених осіб, відсутність трансакційних витрат, можливість будь-якого розподілу цінних паперів, раціональність поведінки інвесторів;

компанії емітують тільки два типи зобов'язань: боргові з безризиковою ставкою та акції (ризиковий капітал);

фізичні особи можуть здійснювати позикові операції за безризиковою ставкою;

відсутні витрати, пов'язані з банкрутством;

вважається, що всі компанії знаходяться в одній групі ризику;

очікувані грошові потоки являють собою безстрокові ануїтети (тобто зростання доходів не передбачається);

відсутні податки.

Деякі з цих обмежень навряд чи можна визнати реалістичними, однак подальші дослідження показали, що це не здійснює суттєвого впливу на основні висновки, що були отримані Модільяні і Міллєром. Крім того, деякі з обмежень були уточнені або зовсім зняті.

Одержані цими дослідниками результати розрізнюються в залежності від передумови про наявність або відсутність податків на доходи фізичних і юридичних осіб. Розглянемо основні ідеї, сформульовані Модільяні і Міллєром.

Логіка теорії Модільяні-Міллєра в умовах відсутності податків на доходи юридичних і фізичних осіб.

Введемо наступні позначення:

РВН -- Ринкова вартість фінансово незалежної компанії (тобто тої, що не залучає позиковий капітал);

РВ_З -- Ринкова вартість аналогічної фінансово залежної компанії;

Р_ВК -- Ринкова оцінка власного капіталу компанії;

Р_ПК -- Ринкова оцінка позикового капіталу компанії;

ЧП_Оп -- Чистий операційний прибуток (прибуток до відрахування процентів та податків);

ВК_Н -- Вартість власного капіталу фінансово незалежної компанії;

ВК_З -- Вартість власного капіталу фінансово залежної компанії;

ПК -- Вартість позикового капіталу;

П_П -- Ставка податку на прибуток.

Виходячи із зроблених передумов Модільяні і Міллєр довели два твердження:

Твердження 1. Ринкова вартість компанії не залежить від структури капіталу і визначається шляхом капіталізації її операційного прибутку за ставкою, що відповідає класу ризику даної компанії:

Твердження 2. Вартість власного капіталу фінансово залежної компанії являє собою суму вартості власного капіталу аналогічної (за доходом та рівнем ризику) фінансово незалежної компанії та премії за ризик, рівної добутку різниці в значеннях вартості власного та позикового капіталу на величину фінансового левериджу:

Ці два твердження як раз і показують, що зміна структури джерел шляхом залучення більш дешевих позикових коштів не збільшує ринкову вартість компанії, так як вигода від залучення дешевого джерела супроводжується підвищенням ступеню ризику і відповідно вартості власного капіталу(див.графік 3)

Логіка теорії Модільяні-Міллєра з урахуванням податків на доходи юридичних осіб.

В 1963 р. Модільяні і Міллєр опублікували другу статтю, присвячену структурі капіталу, в якій розглянули ситуацію, коли не накладається умова про відсутність податків. В цьому випадку структура капіталу вже здійснює вплив на ринкову вартість фірми. Їхні розробки знов представлені у вигляді двох тверджень.

Твердження 1. Ринкова вартість фінансово залежної компанії дорівнює сумі ринкової вартості фінансово незалежної компанії тієї ж групи ризику та ефекту фінансового левериджу, що дорівнює добутку ставки податку на прибуток і величини позикового капіталу в ринковій оцінці:

при цьому очевидно, що значення РВ_Н при відсутності позикового фінансування, що чисельно дорівнює Р_ВК, знаходиться за формулою:

Модель, що задається формулою, іноді називається ідеальною моделлю Модільяні-Міллєра ринкової вартості фінансово залежної компанії, в тому розумінні, що вона побудована при ідеальних умовах, що не враховують вплив деяких суттєвих факторів: зростання ризику можливих фінансових ускладнень і витрат, обумовлених агентськими відносинами.