Податкове регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

12

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Національна економіка»

на тему «Податкове регулювання економіки»

Зміст

1. Основні поняття та класифікація податкової системи в регульованій економіці

1.1 Поняття податку

1.2 Система оподаткування

1.3 Система податкових органів

1.4 Форми оподаткування

1.5 Класифікація податків

1.6 Загальнодержавні податкі і збори

1.7 Податкові пільги

2. Сутність та особливості податкового регулювання економіки

3. Підходи удосконалення податкової системи

Висновок

Список використаних джерел

1. Основні поняття та класифікація податкової системи в регульованій економіці

1.1 Поняття податку

Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок -- це обов'язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча.

Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків -- у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків -- у тому. що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів.

Принципи побудови податкової системи. Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також сукупність державних податкових органів та їх компетенція - становлять податкову систему. Відтак податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів.

Податкова система має ґрунтуватися на таких засадних принципах:

1. Принцип обов'язковості сплати податків передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

2. Принцип рівності суб'єктів оподаткування та недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується однаковим підходом до суб'єктів господарювання щодо визначення зобов'язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію соціальної підтримки малозабезпечених верств населення запровадженням економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановленням неоподатковуваного мінімуму та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обгрунтованості передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.

6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується встановленням строків сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

7. Принцип компетенції означає встановлення і скасування загальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки Верховною Радою України.

8. Принцип єдиного підходу передбачає забезпечення однакового підходу до розробки законів про оподаткування з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку сплати податку та підстав для надання податкових пільг.

9. Принцип доступності забезпечує відкритість норм податкового законодавства для платників податків.

1.2 Система оподаткування

Система оподаткування -- це нормативне визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов'язки, об'єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Податкові платежі здійснюються лише на підставі податкового закону: мають бути законодавче визначені платник податку, об'єкт оподаткування, податкова база, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку.

Платник податку -- це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов'язання сплачувати податки.

Об'єкт оподаткування -- це кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, доход тощо).

Податкова база -- це частка об'єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об'єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги і т. п.).

Ставка податку (норма оподаткування) -- це частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у процентах.

Сплата податку є одним з основних обов'язків юридичних і фізичних осіб.

Реалізація цього обов'язку залежить як від наявності певних заохочувальних стимулів і їхнього правового регулювання, так і від чіткого розподілу прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин. Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів зобов'язані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово - господарську діяльність;

2) подавати до державних податкових та інших органів відповідні декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків;

3) сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків.

Відповідальність платника податків, що визначається законодавчо, у загальному вигляді включає: стягнення податку з прихованого або заниженого доходу; штрафи в розмірі, визначеному законодавством, які накладаються за певні види порушень; стягнення пені в разі затримки сплати податку. Пеня нараховується незалежно від причин затримки податкового платежу і не звільняє платника від інших видів відповідальності.

1.3 Система податкових органів

Система податкових органів складається із законодавчо визначених органів державної податкової служби, до якої входять Головна державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у містах (крім Києва та Севастополя), міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.

Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є: здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів і державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів; забезпечення застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів до порушників податкового законодавства; захист інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються сплати податків; робота з платниками податків щодо роз'яснення податкової політики держави та чинного законодавства; ведення Державного реєстру фізичних осіб і загальнодержавної бази даних осіб - платників податків.

Голова Державної податкової адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Адміністрація є самостійним органом виконавчої влади.

Податкова міліція України є правоохоронним органом, який захищає конституційні права громадян та інтереси держави у сфері оподаткування.

Головне Управління податкової міліції України є структурним підрозділом ДПА України.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних податкових адміністрацій і податкової міліції своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної та інших видів відповідальності згідно з чинним законодавством. Службові особи зобов'язані дотримуватись комерційної та службової таємниці. Збитки, завдані неправомірними діями службових осіб ДПА, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

1.4 Форми оподаткування

У практиці регулювання застосовуються різні форми оподаткування - пропорційне, прогресивне, змішане, регресивне оподаткування. Прикладами пропорційного оподаткування є податок на прибуток, податок на додану вартість та інші. Сутність регресивного оподаткування полягає в зменшенні податкової ставки в міру збільшення доходу суб'єкта оподаткування. За змішаною (прогресивно-пропорційною) шкалою здійснюється оподаткування доходів громадян.

1.5 Класифікація податків

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками:

- за рівнем бюджетної системи - загальнодержавні (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та інші) та місцеві (комунальний збір, готельний збір, курортний збір, податок з реклами, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за право проведення кіно- і телезйомок та інші;

- за суб'єктом оподаткування - юридичні особи (податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та інші) та фізичні особи (прибутковий податок з громадян, податок на промисел, збір із власників собак та інші);

- за формою оподаткування - пропорційне (усі види податків, крім прибуткового податку з громадян), прогресивне (не використовується), змішане або пропорційно-прогресивне (прибутковий податок з громадян), регресивне (не використовується);

- за способом стягнення - прямі та непрямі;

- за економічним змістом об'єкта оподаткування - на доходи (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств та інші), на споживання (акцизний збір), на майно (плата за землю, плата за користування надрами. податок із власників транспортних засобів та інші);

- за системою ціноутворення податки, які відносять на собівартість (збори в цільові державні фонди, місцеві податки та збори, державне мито) та податки, які сплачують з прибутку (податок на прибуток підприємств, плата за землю, та інші).

1.6 Загальнодержавні податки і збори

До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, плата за використання лісових ресурсів, плата за спеціальне користування водними ресурсами, плата за користування надрами, збір за забруднення навколишнього природного середовища, гербовий збір та інші. Податкові надходження забезпечують приблизно 70% доходів Державного бюджету України. Основними джерелами доходів бюджету є прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та акцизний збір.

Прибутковий податок з громадян забезпечує близько 5% доходів бюджету.

Цей податок громадяни України та особи без громадянства, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів, сплачують, як правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний ними з різних джерел як в Україні, так і за її межами. Громадяни, які не проживають в Україні, але мають тут джерела доходів, сплачують податок із них джерел доходів за ставкою 20% без виключення неоподатковуваного мінімуму і надання пільг.

Податок на прибуток підприємств забезпечує близько 5,5% доходів бюджету. Платниками податку на прибуток визнаються: суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні організації, що провадять підприємницьку діяльність на території України; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, які мають самостійний розрахунковий рахунок; нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва в межах України.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань. Ставка податку на прибуток становить 30%, але ця базова ставка може коригуватися залежно від виду діяльності платника податку. Наприклад, прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів і т. ін. оподатковується за збільшеною, а прибуток підприємств АПК -- за зменшеною ставкою.

Податок на додану вартість (ПДВ) забезпечує близько 35% доходів бюджету. ПДВ -- це непрямий податок, включений в ціну товару, що являє собою частину приросту вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг або після митного оформлення. Платниками податку на додану вартість є підприємства, міжнародні організації, які розташовані на території України, громадяни України, а також іноземні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю. Об'єктом оподаткування є обороти: з реалізації товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, так і підданих обробці, перероблених чи придбаних.

Податок на додану вартість включається в ціни товарів за ставкою у встановленому розмірі до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ.

Акцизний збір (АЗ) -- це непрямий податок на високорентабельні й монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг), забезпечує близько 9% доходів бюджету. Перелік підакцизних товарів і розміри ставок акцизного збору затверджуються Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів належать: ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка, автомобілі, бензин тощо. Платниками акцизного збору є суб'єкти або замовники підакцизних товарів, а також ті, хто імпортує підакцизні товари громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересилають товари на митну територію України.

1.7 Податкові пільги

Податкові пільги -- це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об'єкта, ставки або інших складових оподаткування. Найчастіше -- це повне або часткове звільнення від податку.

Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впровадження податкових пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати зв'язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс.

Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Звільнення від податку це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб звільнених від сплати певних видів податків.

Вилучення - це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Знижки -- це форма податкових пільг, пов'язаних з витратами платника.

Податковий кредит -- це вид пільги, об'єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів.

податковий регулювання економіка

2. Сутність та особливості податкового регулювання економіки

Стягнення державою на свою користь певної частини ВВП - це один, хоч і дуже важливий бік податкових відносин. Що стосується використання податків як інструменту державного регулювання економіки, то цей аспект податків має більш змінні характеристики - від фрагментарного податкового втручання держави до її постійного (з кінця ХІХ століття) і далі (з початку ХХ століття) до цілеспрямованого податкового впливу на економіку, який, однак, відрізнявся своїм рівнем в окремі періоди.

Довгий час пануючим було лише класичне уявлення про значення податків в економіці. Вчені-класики, економісти А. Сміт, У. Петті, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо вважали економіку сталою, саморегульованою системою, де податки виконували лише роль джерела доходів бюджету.[10,11]

З ускладненням економічних відносин у суспільстві виникла потреба в корекції класичного вчення. Уявлення, що фіскальні дії можуть мати важливу стабілізуючу дію на економіку, найбільш широко розповсюдилось у період Великої депресії 30-х років; ключову роль тут, як це відзначалося вище, відіграла кейнсіанська теорія зайнятості. Ці погляди фактично до 70-х років визначали розвиток і напрями економічної думки. Стосовно податків передбачалося, що шляхом зміни обсягу і структури податкових надходжень можна пом'якшити циклічні коливання економіки, стимулювати інвестиції. Зокрема, американський економіст Д. Д'ю стверджував, що в “сучасному суспільстві податки функціонують швидше як регулятори, ніж як дохідний захід”. [8]

Врешті-решт, питання теоретичної моделі податкової системи потребує визначення функцій податків. Дослідження категорії податків буде неповним без з'ясування їх суспільного призначення.

В економічній літературі існують суттєві розбіжності як кількісного, так і якісного характеру з приводу визначення функцій, що виконує дана категорія. Особлива одностайність простежується стосовно фіскальної функції податків. Вона вважається історично найдавнішою та послідовно реалізовуваною, за допомогою неї здійснюється головне призначення податків - збір грошових коштів із фізичних та юридичних осіб із метою формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій. Щодо значимості та вагомості цієї функції, то вони значною мірою визначаються економічною доктриною конкретної держави.

Регулююча функція також належить до загальноприйнятих. В її основі - сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки. Держава вилучає частку поточного чи накопиченого доходу в одних осіб і передає його іншим. Такий перерозподіл державні органи здійснюють з метою забезпечення грошовими коштами і фінансовими ресурсами тих осіб, які відчувають доцільну, суспільно визнану потребу у ресурсах, однак не в змозі забезпечити її з власних джерел. Таким чином, оподаткування ставить своїм завданням отримання і зосередження в руках держави грошових коштів, необхідних для вирішення соціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей, країни. Тобто з погляду економіки податки є як інструментом фіскальної політики держави, так і методом непрямого регулювання розподільчих і перерозподільчих процесів. Відповідно виділяються два напрями регулюючої ролі держави в галузі оподаткування:

1) фіскальний, що полягає в отриманні й акумулюванні податкових платежів, формуванні на цій основі дохідної частини бюджету з метою виконання державою завдань економічної та соціальної політики;

2) регулюючий, який полягає у стимулюванні чи дестимулюванні шляхом таких податкових важелів: види податків, об'єкти оподаткування, база оподаткування, податкові ставки, податкові пільги для певних форм економічної діяльності, виробництва і споживання ряду товарів та послуг, галузей і регіонів.

На думку Б. Болдирєва, податки виконують економічну функцію, він вказує, що “економічна функція означає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів, серйозно впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи накопичення капіталу, розширюючи чи звужуючи платоспроможний попит населення”. [12] Реалізується така функція через систему санкцій, винятків, податкових кредитів. Вона проявляється в зміні об'єкта оподаткування, розмірів і ставок податків, оподатковуваної бази та інших параметрів, пов'язаних з розподільчими відносинами. З наведеної цитати можна зробити висновок, що, врешті-решт, йдеться про регулюючу функцію податків.

Регулююча функція податків має цілком самостійний характер, їй притаманний ряд властивостей, які характеризують багатогранність ролі податків у відтворювальному процесі. Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати на рівень соціально-економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями. У міру активізації ролі держави в організації господарської діяльності, у регулюючої функції з'являються додаткові властивості, які знаходять свою реалізацію в окремих підфункціях.

Ряд економістів (Д. Чернік, В. Федосов [13]) у ряду самостійних функцій податків називають контрольну. На думку прихильників такого підходу, вона проявляється в ролі оціночного показника ефективності кожного окремого податку та системи в цілому. Погоджуючись з подібною властивістю податків, слід, однак, відзначити таке. Структура податків, їх розміри створюють основу для аналізу фінансової політики держави і прийняття відповідних кроків до вдосконалення. Проте контрольна функція податків проявляється лише в умовах дії регулюючої функції, а тому може вважаться саме її підфункцією.

Податки виконують також і соціальну функцію. З нашої точки зору, як і у випадку з контролюючою функцією, її необхідно включити до складу регулюючої, адже остання охоплює всі процеси, пов'язані з розподілом ресурсів та багатства суспільства у цілому.

Тут цікаво буде подивитися на природу податків у контексті теорії економічної стратифікації суспільства П. Сорокіна.[14]

Сутність теорії П. Сорокіна полягає в тому, що процес перерозподілу багатства у світі відбувається постійно. Відповідно до руху та перерозподілу товарно-матеріальної форми речей у будь-якому суспільстві відбувається стратифікація (розшарування) національної громади на певні людські групи з різним рівнем доходу і, відповідно, добробуту. Чим відчутнішим стає це розшарування (розрив у рівнях доходів), тим більш нестабільною стає соціально-економічна система, що, врешті-решт, може закінчитися соціальними катаклізмами (революції, громадянські війни, поява латентних терористичних угруповань).

Він зазначає, що Парето висунув гіпотезу про постійність форми розподілу (профілю) економічної стратифікації. Маркс, у свою чергу, виходив з припущення про те, що концентрація багатства в “одних руках” неодмінно призведе до революції. Не відкидаючи право на існування таких поглядів, П. Сорокін доводить, що це занадто радикальні ідеї. Істина ж, як завжди, знаходиться між ними.

Для аргументації своє позиції він провів статистичний аналіз розподілу доходів за різними групами населення в найбільших демократіях XІX сторіччя. Головним чином, це США та країни Західної Європи. Як виявилося, в усіх країнах, що увійшли до вибірки, протягом другої половини XІX сторіччя відбулося значне зростання рівня доходів населення і, головним чином, за рахунок середнього класу.

У зв'язку з цим П. Сорокін висуває гіпотезу вирівнювання економічної диференціації суспільства за рівнем доходів. При цьому одним з головних інструментів усунення надмірної стратифікації він вважає податки. Вони, на його думку, є найбільш цивілізованим інструментом перерозподілу національного доходу в будь-якому суспільстві (на відміну від війн, націоналізації, конфіскації, експропріації тощо).

Таким чином, у ході постійного руху процесів економічної стратифікації суспільства податки об'єктивно виконують так звану егалітарну (вирівнюючу) підфункцію. Вони, поєднуючи в собі антагоністичні інтереси суб'єктів податкових відносин, дозволяють запобігати соціальним катаклізмам, надають економічним системам більшої стабільності та сприяють довготривалому економічному зростанню. Наявність такої властивості, природно, викликає потребу в уявленні такого потенціалу податків у вітчизняній практиці і врахуванні повною мірою особливостей оподаткування.

Отже, можна зробити висновок, що суспільне призначення економічної категорії податків достатньо реалізується шляхом виконання двох функцій - фіскальної та регулюючої, остання з яких має ряд підфункцій: контрольну, соціальну, егалітарну тощо.

Ефективність методів державного впливу на економіку ставить високі вимоги до регулюючої функції податків. Хоча виробництво домінує над іншими фазами відтворення, розподіл слід враховувати у ряду визначальних факторів економічного розвитку суспільства. Стрімке зростання ролі розподільчих відносин у суспільному відтворенні прямо впливає на мотиви підприємницької діяльності, стабільність, економічне зростання, величину національного багатства. Недостатнє використання регулюючого потенціалу окремих складових системи розподільчих відносин пояснює, поряд з іншими чинниками, недостатню ефективність трансформаційних процесів в Україні.

Податки як основний інструмент державного розподілу та перерозподілу сукупності виробничих, фінансових ресурсів належать до однієї з найбільш важливих складових системи перерозподілу доходів. За їх допомогою провадиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами. У цьому розумінні податкова система перетворюється в структуроформуючу частину цілісної системи управління економікою.

Аналіз регулятивного потенціалу податків за допомогою кривих сукупного попиту і пропозиції (макроекономічний аспект).

Властивість податків впливати на перерозподіл ресурсів у ринковій економіці ґрунтується на їх макроекономічних характеристиках. Зокрема, відомий американський економіст Пол Семюельсон стверджує, що основні макроекономічні змінні визначають сукупний попит і сукупну пропозицію.[15]

На сукупний попит, у свою чергу, крім монетарної політики уряду, впливають податки і видатки державного бюджету. Таким чином, важливо розглянути як (негативно чи позитивно) податки впливають на перерозподіл обмежених народногосподарських ресурсів в економіці.

Основна макроекономічна концепція, з позицій якої розглядається критерій ефективності податкової системи, - це концепція рівноваги на ринку. Через взаємодію сукупного попиту і пропозиції на ринку встановлюється рівновага, оскільки умовний покупець і продавець доходять згоди про обсяг певного товару та його ціну.

Однак податки мають властивість, порушуючи рівновагу на ринку, впливати на розподіл багатства, доходу і споживання за трьома основними напрямами:

- оподаткування може прямо впливати на коефіцієнт варіації чистої (за вирахуванням податків) заробітної плати та чистих (за мінусом податків) непередбачуваних доходів;

- параметри поведінки платника податку, такі як норма заощаджень, можуть змінюватися завдяки податкам;

- зміна ринкової рівноваги через застосування податків може прямо або опосередковано впливати на відносну заробітну плату та ставку доходу на капітал.

Проблема визначення впливу податків на перерозподіл ресурсів в економіці тісно пов'язана, з одного боку, з концепцією еластичності попиту і пропозиції, а з іншого - з концепцією природи ринкового середовища. Наприклад, еластичність попиту за ціною того чи іншого товару буде визначати, яким чином розподілиться податковий тягар між покупцем та виробником. Відтак податки впливають на перерозподіл ресурсів, які представляють покупець і продавець.

Перший представляє на ринок свою працю, знання (що особливо важливо в сучасних умовах) та заощадження. Продавець, у свою чергу, - це підприємець, який уособлює пропозицію капіталу (фінансового або промислового - у даному випадку значення немає), землі і технологій.

Досить важливим фактором, що впливає на перерозподіл обмежених народногосподарських ресурсів в економіці, є природа ринкового середовища. Залежно від того, чи ринок є суто конкурентним або, навпаки, має ознаки монополістичного, буде визначатися еластичність попиту і пропозиції, а також перехресна еластичність між ними. Втім цей аспект макроекономічного аналізу знайшов менше відображення в науці порівняно з аналізом еластичності.

Цим фактором не можна нехтувати, оскільки природа ринкового середовища не тільки визначає еластичність попиту, а й детермінує тип продуктів (товарів). Зокрема, К. Макконнелл та С. Брю визначають такий вплив ринків на ціну та тип продукту (див. табл. 2.4). [16]

Характерні риси чотирьох основних моделей ринку (Таблиця 2.4)

Звичайно, що і фактор контролю за ціною, і фактор типу продукту (цей чинник взагалі є основним детермінантом еластичності) будуть впливати на еластичність попиту, а це визначатиме перерозподіл податкового тягаря. Тут необхідно відзначити, що еластичність впливає на перерозподіл податкового тягаря, а той, у свою чергу, - на перерозподіл ресурсів лише через дію непрямих податків. Прямі податки безпосередньо впливають на їх платників.

Дж. Стігліц та Е. Аткінсон вважають, що прибутковий податок з громадян без неоподатковуваного мінімуму та за умови низького рівня заощаджень можна приймати за еквівалент разового непрямого податку на споживання.[18]

Розглянемо вплив еластичності попиту і пропозиції на перерозподіл ресурсів лише через дію непрямих податків. Апріорі припускаємо, що прямі

Характер податку - прогресивний, регресивний або пропорційний - важко визначити, оскільки податки не завжди сплачуються з тих джерел, які підлягають оподаткуванню.

У зв'язку з цим необхідно якомога точніше визначити кінцевий пункт призначення податку або розподілу податкового тягаря.

З метою наочного з'ясування впливу податків на попит і пропозицію розглянемо рисунок 2.1.

Рис. 2.1. Втрата ефективності через податки

Припустимо, що у даному випадку еластичність попиту і пропозиції дорівнює одиниці. Ринок знаходиться у стані рівноваги у точці В. Якщо уряд запроваджує непрямий податок у розмірі однієї гривні, то сукупна крива пропозиції переміститься вгору. Виробнику для того, щоб компенсувати податок, необхідно встановити ціну товару на одну гривню більше. Однак нова рівноважна ціна товару буде не в точці В* (5 гривень), а в точці А (4,5 гривні). Еластичність попиту і пропозиції вступають у дію і призводять до того, що рівноважна ціна буде відрізнятися від ціни В*. Таким чином, виявляється, що непрямий податок за умови одиничної еластичності попиту і пропозиції порівну сплачують і покупці, і продавці (див. рис. 2.1).

Цей висновок дуже важливий, оскільки дає уявлення про те, які ресурси в економіці будуть перерозподілятися через дію непрямого податку за відповідних умов. Втрата ефективності на графіку представлена трикутником АВС. Його можна інтерпретувати, з одного боку, як зменшення норми заощаджень, оскільки зменшується купівельна спроможність сукупного попиту. З іншого - це зменшення ставки доходу на капітал виробника, оскільки рентабельність виробництва падає. Крім того, надлишковий тягар непрямого податку призводить до того, що споживання та виробництво товару (на макрорівні - усіх товарів та послуг), який підлягає оподаткуванню, падає нижче оптимального рівня. Якщо представити криві попиту і пропозиції на рисунку 2.1 як криві сукупного попиту і сукупної пропозиції (відповідно змінюється система координат з “ціна - кількість товару” на систему координат “рівень цін в економіці - ВНП”), то виявляється що податковий тягар зменшує оптимальний ВНП та збільшує рівень цін (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Втрата оптимального рівня ВНП через податки

Тепер розглянемо випадок, як буде перерозподілятися податковий тягар, якщо еластичність попиту і пропозиції відрізнятиметься від випадку, наведеного вище.

Тут діють два правила.

1. При певній пропозиції, чим менш еластичним є попит на товар, тим більша частка податку лягає на споживача. У виняткових випадках, коли попит або абсолютно еластичний, або абсолютно нееластичний, податок сплачується у першому випадку виробниками, у другому - споживачами.

У більш імовірних випадках, коли еластичність попиту не набагато більша, але менше одиниці при заданому рівні пропозиції, ефект податкового тягаря буде перерозподілятися між виробником і споживачем залежно від еластичності. За умови відносно еластичного попиту більша частка податкового тягаря лягає на виробника і менша - на споживача. За умови відносно нееластичного попиту більша частка тягаря лягає на споживача і менша - на виробника (див. рис. 2.3 і 2.4).

2. При певному попиті, чим менш еластичною є пропозиція, тим більшу частку податку платять виробники (див. рисунки 2.5 і 2.6).

На рисунках 2.5 та 2.6 криві попиту ідентичні. Крива пропозиції на рисунку 2.5 - еластична, на рисунку 2.6 - нееластична.

Рис. 2.3. Розподіл податкового тягаря і відносно еластичний попит (Е>1)



Рис. 2.4. Розподіл податкового тягаря і відносно нееластичний попит (Е<1)

Рис. 2.5. Розподіл податкового тягаря і відносно еластична пропозиція (Е>1)

Рис. 2.6. Розподіл податкового тягаря і відносно нееластична пропозиція (Е<1)

Виходячи з результатів графічного аналізу, можна відзначити, що еластичність попиту і пропозиції відіграє велику роль у розподілі податкового тягаря. Тому при аналізі впливу податкових відносин на розміщення обмежених народногосподарських ресурсів в економіці треба приділяти увагу аналізу факторів, які визначають еластичність попиту і пропозиції.

Цінова еластичність попиту, зазвичай, визначається такими факторами: наявність товарів-аналогів, питома вага ціни товару в сукупному доході споживача, фактор часу тощо. Цінова еластичність пропозиції визначається фактором часу. При цьому, залежно від періоду (короткостроковий чи довгостроковий), еластичність суттєво змінюється. Таким чином, треба відзначити, що найбільш вагомим фактором цінової еластичності попиту є корисність товару, в той час як еластичність пропозиції є функцією часу.

Вищенаведений аналіз дозволяє розглянути питання, яким чином перерозподіляється податковий тягар між виробниками та споживачами товарів, робіт, послуг.

З цього видно, що уряд за допомогою регулятивного потенціалу податкової системи може досить ефективно перерозподіляти між покупцями та споживачами податковий тягар, який впливає на економічні стимули цих суб'єктів господарювання. Нами показано, що цей тягар впливає на втрату ефективності економічної системи через застосування податків. Це цілком зрозуміло, оскільки будь-який податок - це плата суспільства за утримання уряду.

Уряд, у свою чергу, при розробці структури податкової системи та бюджетно-фіскальної політики велику увагу має приділяти аналізу таких чинників, які, на перший погляд, мають віддалене відношення до цього. Застосування у різних країнах одних і тих же податків за однаковими ставками призводить майже до різних результатів. Це пояснюється тим, що кожна країна має індивідуальний набір макро- та мікроекономічних змінних, які необхідно враховувати у ході аналізу. Цей набір факторів має широкий діапазон: від особливостей національного менталітету до природи ринкового середовища (рівня конкуренції). Тому, перш ніж вносити зміни до існуючої податкової системи уряду, слід враховувати можливі наслідки для суспільства від запровадження податкових нововведень та отримання економічного ефекту для економіки країни.

Аналіз регулятивного потенціалу податків за допомогою кривих байдужості споживача (мікроекономічний аспект).

Наочно продемонструвати регулятивний потенціал податків можна також за допомогою кривих байдужості, що використовуються в економічному аналізі для дослідження поведінки споживача (див. рис.2.7).

Нехай по осі ординат відкладена кількість товару Y, яку за певною ціною може придбати споживач. Кількість товару Y, що споживає покупець, залежить лише від ціни товару та доходу споживача. Відповідно, по осі абсцис - це кількість товару X. Тут дійсне те саме припущення.

Будь-яка пряма типу XY, що з'єднує точки на осі OY та осі ОХ, показує, яким чином споживач може розподілити свій дохід між двома товарами. Наприклад, якщо весь свій дохід покупець витрачає на товар Y, то це буде певна точка Y0. Якщо весь дохід витрачається на товар Х, то це буде певна точка X0. Між цими крайніми точками прямої X0Y0 знаходиться множина точок, що показують, у якій пропорції розподіляється дохід споживача між двома товарами (або структуру попиту). Ця множина точок утворює пряму X0Y0 , яка характеризує структуру попиту споживача при певних сталих рівнях його доходу та цін на товари Х, Y.



Рис. 2.7. Вплив податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів

Карта кривих байдужості споживача побудована таким чином, що всі криві повинні мати тільки одну точку дотику до прямих типу XY. Крива байдужості U0 має точку дотику U0 до прямої X0Y0 (див. рис. 2.7). Відповідно, криві байдужості не перетинаються між собою. Вищі криві байдужості характеризують вищий дохід споживача, вищу індивідуальну корисність. Споживач є раціональною особою, тобто намагається максимізувати індивідуальну корисність.

З рисунка 2.7 видно, що пряма X0Y0 має точку дотику A до кривої байдужості U0. Це означає, що споживач вважає для себе прийнятним споживання товару Х на рівні Ах одиниць, а товару Y - на рівні Аy одиниць.

Розглянемо найбільш простий випадок.

1. Уряд вводить непрямий податок t на товар Х, тобто ціна товару зростає на певну D1.

2. Дохід споживача залишається незмінним.

Введення податку призводить до збільшення ціни товару Х на D1. Оскільки дохід споживача залишається незмінним, то кількість товару Х, яку він може тепер придбати, зменшується пропорційно до збільшення його нової ціни. Тепер нова пряма X1Y0 відбиває можливу структуру попиту споживача. З цією прямою точку дотику В має інша крива байдужості U1. Тепер за певного рівня непрямого податку t споживач при існуючому бюджетному обмеженні може придбати собі:

- Bx одиниць товару Х, що менше ніж Аx;

- By одиниць товару Y, що більше ніж Аy.

Як бачимо, уряд за допомогою податків може впливати на структуру попиту споживача. Остання є іншою, оскільки відношення Bx0/By0 є іншим, ніж відношення Аx0/Аy0.

Такі зміни у структурі попиту відповідно означають, що уряд впливає і на перерозподіл виробничих ресурсів між товарами/групами товарів та секторами/галузями економіки.

На рисунку 2.7 показаний ще один випадок, коли уряд вводить додатковий непрямий податок на товар Х. Цей податок ще збільшує ціну товару на D2. Пряма структури попиту при встановлених бюджетних обмеженнях переміщується ще ліворуч. Це пряма X2Y0. Вона має точку дотику С до кривої байдужості U3. Нову структуру попиту споживача характеризує відношення Сх0/Сy0. Відповідно, ще більше спотворюється перерозподіл виробничих ресурсів між виробництвами цих гіпотетичних товарів. У даному випадку відбувається перерозподіл ресурсів на користь товару Y, відповідно, виробництво товару Х дискримінується. Крива АВС на рисунку 2.7 характеризує структуру попиту споживача при різних податкових режимах.

На перший погляд здається, що подібний аналіз дуже примітивний з погляду його практичного застосування. Утім необхідно бачити, що за цією простотою криється велика користь. Недостатня відпрацьованість теоретичних засад використання податкових важелів призводить на практиці до втрати ефективності їх регулятивного потенціалу, що значною мірою сприяє незадовільним результатам економічних перетворень в Україні. При визначенні шляхів таких протиріч мова йде про максимальне використання можливостей податкового регулювання, однак при цьому не слід допускати посилення тенденцій подальшої дестабілізації податкової системи, коли втрачаються її єдність та здатності слугувати ефективним регулятором фінансової та економічної систем, трансформації ринкових відносин.

Корисність запропонованого аналізу зростає, якщо застосовувати його більш широко. Зокрема, припустимо, що Х на рисунку 2.7 є групою споживчих товарів, а Y характеризує інвестиційні товари, які виробляються в економіці. Відтак пряма X0Y0 є межею виробничих можливостей економіки. При цьому карта кривих байдужості споживача у першому випадку перетворюється на карту кривих байдужості суспільства (усіх споживачів). Взаємозв'язок між ними такий:

(2.2)

де Uc - крива байдужості суспільства;

ui - крива байдужості i-го споживача (громадянина).

Гіпотетичне припущення про існування лише однієї точки дотику кривої байдужості суспільства Uc до межі виробничих можливостей Х0Y0 ґрунтується на теорії суспільного вибору. Квінтесенція цієї теорії полягає в тому, що при розв'язанні наочних економічних проблем (наприклад, про структуру суспільного виробництва, рівень державних витрат) може бути прийнято лише одне рішення, а суперечні пріоритети різних індивідуумів необхідно примирити.

Отже, якщо припустити існування карти суспільних кривих байдужості, яка відбиває пріоритети усіх членів суспільства, та існування лише однієї точки дотику, то точка А на рисунку 2.7 характеризує не тільки певний податковий режим, а й пропорцію виробництва споживчих та інвестиційних товарів. Відповідно ми бачимо, як повинні перерозподілятися виробничі ресурси між двома умовними секторами економіки.

Якщо у цьому контексті проаналізувати всі гіпотетичні зміни у податковому режимі, що були наведені вище, то ми можемо зробити більш конкретні висновки. Зокрема, рисунок 2.7 показує, що за допомогою податків уряд намагається перерозподілити ресурси на користь виробництва інвестиційних товарів (виробництво засобів виробництва). Це означає, що зростуть виробничі можливості й відбудеться зростання ВВП. Отже, уряд прагне економічного зростання.

Якщо, навпаки, буде відбуватися перерозподіл виробничих ресурсів на користь споживчих товарів, то очевидно, що уряд прагне до підвищення рівня життя населення або намагається запобігти перегріванню економіки тощо.[19]

Рис. 2.8. Обкладання податком відразу двох товарів

Розглянемо інший варіант розвитку ситуації, коли уряд одночасно обкладає податком два товари. На рисунку 2.8 представлена така ситуація. Якщо за відсутності будь-яких податків споживач купував Аx товару Х та Аy товару Y, то із введенням непрямих податків на обидва товари одночасно споживання товару Х впало до рівня Bx. Відповідно, споживання товару Y впало до рівня By. Як бачимо, використання податків прямо вказує на існування податкового тягаря, який виконує функцію обмежувача споживання. Можна казати, що застосування податків за економічними наслідками тотожне зменшенню доходу споживача. Хоча у цьому випадку не відбувається перерозподілу виробничих ресурсів завдяки регулятивним властивостям податків (структура споживання із введенням однакових податків на різні товари залишається незмінною, на що вказує форма прямої АВС), графічний аналіз вказує на іншу властивість податкової системи - фіскальну.

Цей приклад доповнює наш аналіз наочною демонстрацією фіскальної природи податків. Таким чином, якщо уряд через певні причини не бажає впливати на структуру споживання, то податкова система розглядається нами як суто фіскальний інструмент його економічної політики.

Слід зазначити, що подібний аналіз є актуальним не лише для товарної структури споживання, а й для оподаткування інших макроекономічних змінних. Систему координат “товар Y - товар Х” завжди можна замінити на систему координат, наприклад, “споживання - заощадження”. При цьому без ризику спотворення висновків непрямі податки на споживання, що застосовувалися до товарів, можна замінити на прямий податок на дохід (або відсоток) при аналізі відносно такої змінної, як заощадження. Регулятивний потенціал податкової системи можна буде показати з тим самим ефектом, що й у наведених вище випадках. Звісно, тут ми будимо виходити з тих самих припущень: дохід споживача є константою, а ціни товарів у періоді, що розглядається, - незмінні.

При цьому необхідно зауважити, що подібний статичний, з точки зору часу, аналіз є відправною точкою й для динамічного аналізу, коли вводиться головна екзогенна змінна багатьох економічних функцій - час. У разі необхідності динамічного аналізу треба накладати лише додаткові вихідні обмеження (умови) моделі та з їх дотриманням послідовно оцінювати більш складні мікро- або макроекономічні ефекти. З переходом від економічної статики до економічної динаміки втрати регулятивного потенціалу податкової системи не відбувається. Тільки ускладнюється процедура самого аналізу.

Відповідно наші висновки мають бути справедливими, якщо кількість товарів - не два, а значно більше. Звісно, споживач розподіляє свій попит не між двома товарами. Їх кількість значно більша. Але обмеження нашого уявлення не дають можливості провести подібний аналіз стосовно, наприклад, 10 товарів. Принаймні, форми кривих байдужості у десятивимірному просторі будуть надто складним для графічного аналізу.

Вихідні припущення проведеного аналізу не зменшують його корисності. Варто зазначити, що при істотному збільшенні кількості товарів, які купує споживач, на перший план виходить проблема не просто податків, а податків як системи. Тобто необхідне чітке знання дії окремих елементів системи, їх результуючого ефекту. Теоретичні моделі, наведені у цьому параграфі, показують, що за допомогою маніпуляцій не лише окремими податками, а й структурою податкової системи уряд може досягати бажаних пропорцій основних мікро- та макроекономічних змінних. Для цього необхідна лише компетентність та чітке уявлення поставлених цілей, чого не можна сказати про реальну дійсність стосовно існуючої податкової системи України, суперечності якої розглянуті нижче.

3. Підходи удосконалення податкової системи

Підходи по удосконаленню податкової системи можна визначити так: відмова від революційного розвитку податкової системи, перегляд системи податкових пільг і впровадження пільг, що мають інвестиційно-соціальну направленність, часткове перекладення тягаря надходжень до цільових фондів соціального забезпечення, деяке спрощення податкової системи, із метою пристосування до наших умов ведення економіки.

Україна знаходиться на шляху демократичних реформ і формування легітимного правового поля, щоб врегулювати фінансово-економічні відносини між усіма суб'єктами суспільного виробництва. Першочергове завдання - це підготування Податкового кодексу України. Робота над формуванням цього проекту почалася ще в 1996 р.

Податковий кодекс повинний бути єдиним комплексним, рамковим законодавчим актом, правові норми якого врегулювали б взаємовідносин у процесі оподаткування, зборів і обов'язкових платежів між усіма суб'єктами економічних відносин.

Необхідно розробити новий механізм оподаткування, узгоджений і із загальної концепції реформування податкової системи України.

По-перше, ліквідація “інституту привілеїв” в сфері оподаткування з одночасним розширенням бази оподаткування і збільшенням надходжень до бюджету означає розширення можливостей держави забезпечувати, розвиток пріоритетних галузей, захист і підтримку малозабезпечених верств населення через систему бюджетних адресних дотацій.

По-друге, дуже важливе значення має запропоноване загальне зменшення податкового преса, спрощення нормативної бази, наближення ставок до європейських стандартів

По-третє, Концепція містить цілком реальний механізм підтримки малогого підприємництва в Україні.Он звільняє від ПДВ підприємців, у яких об'єм реалізації був меншим 555 неоподатковуваних мінімумів прибутків фізичних осіб.Підприємці, об'єм виручки яких не перевищує 3300 неоподатковуваних мінімумів, звільняється від податку на прибуток, ПДВ, і від збору в Державний соціальний фонд: вони переходять до спрощеної системи оподаткування і платять податок по єдиній ставці в розмірі 6% оть об'єму виручки - для юридичних осіб.

Ставка ПДВ встановлена на рівні 15%, що є кроком до гармонізації податкового законодавства.

По-четверте, Концепція реалізовує принцип рівності платників податків, переносить навантаження по сплаті цього податку на заможні верстви населення. Зокрема, пропонується ввести неоподатковуваний мінімум прибутків фізичних осіб на рівні офіційної межі малозабезпеченості.Це дозволить припинити оподаткування суми прибутків громадян, що складає життєво необхідний рівень. Встановлюється дві ставки податку на прибуток фізичних осіб: 10% - на прибуток, що перевищує 12 неоподаткованих податком мінімумів в рік, і 20% на прибуток, що перевищує 600 мінімумів в рік.

Основна задача Податкового кодекса - створення правового поля з регулюванням податкових відносин і забезпечення надходжень у бюджет країни.

У кодексі необхідно закласти такі правові норми, форми і методи по мобілізації прибутків у бюджет і загальнодержавні цільові фонди, що спрацьовували б на різного роду порушень финансово-податкового законодавства. Для цього передбачено: визначення списку податків усіх рівнів забезпечення чіткості й однозначності при визначенні суб'єктів і об'єктів оподатковування, розв'язок проблеми подвійного оподаткування, забезпечення помірного зниження податкового тягаря на товаровиробника, стимулювання інноваційних і інвестиційних процесів.

Висновок:

Податкова система в кожній країні з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - є головним знаряддям її економічної політики.

Податки виконують фіскальну, соціальну, регулювальну функції.

Суть фіскальної функції податків укладається в тому, що вона забезпечує фінансування державних видатків, тобто сприяє нагромадженню фінансових ресурсів.

Вона реалізується через фіскальну політику - заходи уряду, спрямовані на рішення важливих макроекономічних завдань держави шляхом зміни рівня оподатковування й державних видатків.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулюючу й стримуючу.

Стимулююча політика направляється на підтримку високих темпів економічного росту, забезпечення високого рівня життя громадян. При її здійсненні уряд зменшує податки.

Стримуюча політика проводиться з метою зниження рівня інфляції, скорочення обсягів виробництва. Із цією метою уряд підвищує податки, тобто стримує інвестиції.

Суть соціальної функції податків полягає в підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення розбіжностей у реальних доходах окремих соціальних груп населення. Реалізація цієї функції досягається шляхом зменшення податку на доходи фізичних і юридичних осіб і збільшення виплат з державного бюджету.