Роль амортизаційної політики підприємства у формуванні його інвестиційних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни «Фінансовий аналіз інвестиційних проектів»

на тему:

«Роль амортизаційної політики підприємства у формуванні його інвестиційних ресурсів»



Зміст:

1. Поняття амортизаційної політики підприємства

1.1 Сутність амортизаційної політики

1.2 Функції амортизації

2. Значення амортизаційної політики як інвестиційного ресурсу

2.1 Переваги та недоліки амортизаційної політики

2.2 Методи нарахування амортизації

3. Основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні

Висновок

Розрахункова частина

Література



1. Поняття амортизаційної політики підприємства

1.1 Сутність амортизаційної політики

Управління амортизаційною політикою є найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Більшість розвинутих індустріальних країн світу вже перейшли до застосування нового типу амортизаційного розвитку економіки. Останнім часом амортизаційна теорія економічного зростання почала знаходити все більше прихильників і в нашій країні.

В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють три основні позиції, а саме: одна група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів; прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції; третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку. Причому така різноманітність поглядів є характерною не лише для початкового періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Однак, не дивлячись на неоднозначне трактування поняття амортизації, єдиної точки зору до цього часу не існує, хоча принципові вирішення цього питання є досить важливим. Найбільш поширеним у вітчизняній літературі зустрічається наступне трактування цього поняття, а саме що амортизація - це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

Наприклад, Кантор Е.Л. відмічає, що “процесс переноса возмещения износа называется амортизацией” і вважає основним завданням амортизації - "возмещение износа основных фондов" [1, с. 49]. А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку "неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных фондов. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации"

[2, с. 7]. Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації "механизм переноса части стоимости основных фондов на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства" [3, с.214]. При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних фондов и отчисляется на издержки производства на основе нормы [3, с. 215]. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певниш механізм. Любий механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування -- це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обгрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом [4, с. 24]. Амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація -- це різні поняття.

В статті „Теоретичний аспект аналізу амортизації як основи формування амортизаційної політики” [5, с. 139 -с. 141] В.Й.Бакай дає визначення амортизації як: „Амортизація - це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів.” Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

Більшість фахівців зводять амортизацію до відшкодуванню зносу основних фондів, змішуючи ці поняття, різні між собою за змістом та характеристикою. Тому слід виділяти ототожнення таких процесів, як знос та амортизація. І це можна довести до відома всіх за допомогою однією дуже простою схемою, яка дасть змогу найбільш з'ясовано показати різницю між цими двома термінами

мал.1.Шляхи процесу руху вартості основних фондів



Якщо розглянути цю схему можна зрозуміти яким чином та у якій послідовності на підприємствах здійснюється механізм руху вартості основних фондів, що є головною проблемою побудови грамотної амортизаційної політики будь-якого промислового підприємства.

Амортизацію також можна трактувати як процес послідовного перенесення вартості засобів праці, авансованої в їх придбання та в міру їх зношення на вироблену продукцію з метою формування грошового фонду для подальшого відтворення зношених основних засобів в натуральній формі. При цьому мова не йде про технічну прив'язку процесів відтворення використаних в процесі виробництва засобів праці до їх попередньої натуральної форми.

Сучасний підхід розкриття сутності амортизації не перешкоджає переливу амортизаційних відрахувань в будь-які нові натуральні форми основного капіталу при умові збереження, принципу цільового використання амортизаційних відрахувань на відтворення засобів праці, а не для використання їх, як показує вітчизняна практика, на покриття дефіциту підприємств в оборотних активах. Науково-технічний прогрес вимагає відтворення основних засобів на новій технічній основі.

Розглядаючи економічну природу амортизації доцільно виділити три концепції амортизації: класичну, економічну та фіскальну.

Класична концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці. В її основі лежить ідея постійної заміни основних засобів, їх відтворення в любій новій натуральній формі, яка б відображала досягнення науково-технічного прогресу, а не забезпечення повернення авансованої вартості на створення засобів праці. Характерною рисою є відсутність технічної прив'язки зановостворених основних засобів з їх попередньою натуральною формою. Згідно цієї концепції амортизація повинна забезпечити відтворення основних засобів по вартості, яка б відображала сучасні суспільно-необхідні затрати праці на їх створення. Амортизаційний фонд формується в залежності від потреб відтворення засобів праці.

Негативним моментом класичної концепції амортизації можна вважати те, що у випадку зменшення початкової вартості основних засобів, внаслідок морального зносу (проведення уцінки) буде мати місце недонарахування амортизації. Таке явище не дає змоги акумулювати в амортизаційному фонді такий обсяг фінансових ресурсів, який би за своєю величиною відповідав розміру раніше авансованих грошових коштів. Це в свою чергу змушує виробника до прискорення обороту основних засобів та інтенсифікації процесу їх відтворення, що характеризується вже позитивно. Отже, класична концепція амортизації передбачає необхідність відтворення зношених засобів праці за однаковою відновлювальною вартістю. Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації грунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу. Економічна концепція менш вимоглива стосовно критеріїв ефективності використання амортизаційного фонду. Її завданням є покриття затрат понесених на виготовлення продукції.Фіскальна (податкова) концепція амортизації передбачає звільнення від оподаткування частини прибутку на суму нарахованої амортизації. Норми амортизаційних відрахувань та методика їх нарахування встановлюється податковим законодавством. Як правило, в такому випадку норми амортизаційних відрахувань перевищують економічно обгрунтовані норми.

Шляхом збільшення норм амортизаційних відрахувань можна посилити внутрішній інвестиційний потенціал та покращити фінансове становище підприємств. А внаслідок їх зменшення будуть збільшенні надходження до державного бюджету. Таким чином, нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств з бюджетом у відповідності з державною політикою економічного розвитку.

Амортизаційна політика підприємства у значній мірі відображає амортизаційну політику держави на різних етапах її економічного розвитку. Базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим, кожне підприємство має змогу індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні умови, що визначають її параметри.

1.2 Функції амортизації

У сучасній економічній літературі немає єдиного трактування сутності функцій амортизації. Так, Т.Д. Косова [6, с.159--с.160] розглядає чотири функції амортизації: відтворювальну, розподільчу, стимулюючу та фіскальну. Вона дуже стисло характеризує кожну з цих функцій. Відтворювальну та розподільчу функції амортизації вона розглядає стосовно до амортизаційного фонду. Поняття «амортизаційного фонду» залишилось у тому періоді часу, коли діяла тільки державна форма власності. Стимулююча функція амортизації проявляється, на її погляд, як «створення умов для прискорення темпів науково-технічного прогресу», а фіскальна функція визначена як «елемент податкової політики держави» [6, с.159]. Але лишається незрозумілим: хто, для кого і які умови повинен створити?

Автори В.К. Орлова, С.В. Сенчішак [7, с.360- с.362] говорять про дві функції амортизації. Вони, нажаль, не дають назву цим двом функціям амортизації [7,с.362], а лише визначають їх зміст:

· першої функції -- як «виведення з оподаткування витрат, понесених на придбання необоротних активів" у податковому обліку;

· другої функції -- як перетворення необоротних активів в оборотні внаслідок нарахування амортизації у фінансовому обліку.

Такі розбіжності в класифікації функцій амортизації як за формою, так і за змістом, суттєво ускладнюють застосування фінансового механізму управління амортизацією. Тому виникає потреба у такій класифікації, яка б узгоджувалась з чинною законодавчо-нормативною базою.

Амортизація виконує дві узагальнюючі функції: податкову (фіскальну) та економічну.

Податкова (фіскальна) функція виявляється через податкову амортизацію, яка є елементом податкової політики держави. Ця функція амортизації реалізується завдяки нормам статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Основні фонди й амортизація виділяються у контексті самого закону про прибуток. Їм присвячена окрема стаття -- стаття 8 «Амортизація». Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 цієї статті під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. Причому сума податкової амортизації, нарахованої відповідно до норм цієї статті, не включається в загальну суму валових витрат, а є самостійним показником, що бере участь (нарівні з валовими витратами) в розрахунку оподатковуваного прибутку. Тобто поступово зменшується скоригований валовий дохід у межах сум нарахованої амортизації. Нараховується податкова амортизація згідно з цим законом щокварталу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. №349-IV внесено зміни до закону про прибуток, у тому числі й до ст. 8. Відтепер, починаючи з 01.01.2004 р. значно підвищено норми амортизації, що залежать від амортизаційної політики держави і, відповідно, зменшиться розмір прибутку до оподаткування.

Економічна функція амортизації виявляється через механізм економічної амортизації і полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні. Ця функція амортизації безпосередньо витікає з бухгалтерського (фінансового) обліку. У цьому обліку з початку липня 2000 р. відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» під терміном «амортизація» слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). У змінах, внесених у П(С)БО 7 наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2002 р. №989, є також визначення зносу основних засобів. Знос -- це сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. При зростанні суми амортизації (зносу) у поточному періоді чистий дохід підприємства зменшується, а надходження (грошовий потік) збільшуються. Амортизація згідно П(С)БО 16 «Витрати» та п. ЗО П(С)БО 7 «Основні засоби» відноситься до складу витрат.

Підприємства самостійно, завдяки амортизаційній політиці, встановлюють розміри економічної амортизації, від якої залежить розмір прибутку підприємства. Це визначено п. 28 П(С)БО 7, однак жодних рекомендацій про використання тільки одного методу нарахування амортизації або прямих заборон на використання різних методів щодо одного з об'єктів основних засобів у стандарті немає. Метод амортизації об'єкта переглядається у разі зміни очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

Згідно пункту 29 П(С)БО 7 амортизація нараховується щомісяця.

Також потрібно відмітити думку деяких економістів , які відзначають, що на сучасному етапі економічного розвитку амортизація повинна виконувати не "двуединую функцию - отразить реальные затраты средств труда на производство продукции и возместить авансированные вложения в основные фонды" [8, с. 10], а як пише Шудра "амортизация должна рассматриваться не как функция простого возмещения стоимости изношенных основних фондов, в как основа их интенсивного расширенного воспроизводства, т.е. замены на качественно новой технической основе" [9, с. 27], тобто сприяти оновленню засобів праці. Сучасна теорія амортизації повинна розглядати набагато більшу кількість функцій. До них можна віднести інвестиційну, відтворювальну, стимулюючу, інноваційну, науково-технічну, калькуляційну, податкову.

Інвестиційна функція амортизації передбачає акумулювання в амортизаційному фонді амортизаційних відрахувань як фінансового ресурсу відтворення основних засобів, тобто забезпечення процесу кругообігу засобів праці грошовими засобами, необхідними для їх відтворення. Інвестування може бути як на просте відтворення так і на розширене.

Відтворювальна функція регулює відповідність нарахованої амортизації рівню зношення основних засобів. Вона виникає внаслідок втрачання засобами праці в процесі виробництва своєї вартості і має за ціль забезпечення подальшого процесу виробництва. Відтворювальна функція амортизації повинна враховувати розвиток науково-технічного прогресу, оскільки останній збільшує розрив між фактично перенесеною вартістю на заново створену продукцію та моральним зносом.

Стимулююча функція амортизації проявляється в створенні умов для прискореного оновлення основних засобів. Ця функція базується на тому, що амортизаційний фонд являється власним джерелом грошових засобів підприємства, яке має своє цільове призначення -- відтворення основних засобів. Крім цього, на величину нарахованої амортизації зменшується розмір отриманого прибутку, що підлягає оподаткуванню. Стимулююча функція знаходить свій прояв у застосуванні прискорених методів амортизації та наданні державою різного роду податкових пільг. Це дає змогу підприємствам акумулювати в своєму розпорядженні більше грошових ресурсів, що покращує їх фінансове становище та посилити виробничо-технічний потенціал.

Інноваційна функція амортизації забезпечує відтворення засобів праці на новому технічному рівні у відповідності із розвитком науково-технічного прогресу. На сьогоднішній день, реалізація цієї функції вимагає, прискореного кругообігу основних засобів, оскільки за останні роки суттєво зросли темпи розвитку науково-технічного прогресу.

Науково-технічна функція полягає в сприянні розвитку та прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ефективний амортизаційний механізм та раціональна амортизаційна політика забезпечують відтворення основних засобів на новій, більш досконалій основі, що в свою чергу сприяє подальшому розвитку виробничо-технічного потенціалу як окремих підприємств, так і держави в цілому.

Калькуляційна функція полягає у визначенні витрат на виробництво та реалізацію продукції. У собівартість виробленої продукції включається частина вартості засобів праці, яка була втрачена в процесу виробництва цієї продукції.

Податкова функція амортизації реалізовує взаємовідносини підприємств та державної влади з питань розподілу прибутку.



2. Значення амортизаційної політики як інвестиційного ресурсу

2.1 Переваги та недоліки амортизаційної політики

Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі впливати на інвестиційну сферу.

Раціональні моделі амортизації основного капіталу заохочують підприємців до збільшення амортизаційних відрахувань. У такий спосіб формується додатковий приплив капітальних ресурсів не на разовій, а на постійній основі, за рахунок відкриття внутрішніх каналів інвестиційної підтримки виробництва. Подібний ефект досягається забезпеченням вагомих податкових пільг та відповідного збільшення чистого прибутку тих підприємців, які здійснюють прискорену амортизацію та списання капітальних активів.

Амортизаційна політика являє собою процес розробки норм і правил нарахування амортизації, встановлення певного порядку використання амортизаційного фонду. Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств у ринковому середовищі є забезпечення принципу самофінансування, який передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності за рахунок власних джерел (амортизації та нерозподіленого прибутку), а також залучення кредитних ресурсів. Амортизаційні відрахування посідають головне місце серед джерел самофінансування тому, що завдяки синхронності між кругообігом основного капіталу і формуванням амортизаційного фонду, меншій їх схильності до кон'юнктурних коливань, пов'язаних з результатами господарської діяльності, вони більшою мірою, ніж прибуток можуть бути фінансовою базою самостійності підприємств у відтворенні основного капіталу. Тому практично в усіх розвинутих країнах амортизаційні відрахування є основним джерелом інвестиційних ресурсів.

Перевагу в процесі самофінансування технологічного розвитку потрібно надати амортизаційним відрахуванням. Саме підвищення ролі амортизаційних відрахувань як неоподаткованої частини створеного продукту є одним із тих заходів інвестиційної політики держави, що впливають на інтереси потенційних інвесторів і регулюють процес капіталовкладень у всіх виробників. Отже, у період переходу економіки до ринкових відносин підвищується значення амортизації як джерела відтворення основного капіталу, що обумовлено впливом науково-технічного прогресу, змінами у формуванні структури капітальних вкладень, прискоренні морального спрацювання, переглядом норм амортизаційних відрахувань у бік збільшення, розширення прав підприємств у використанні нарахованих сум амортизації.

Питання про можливість використання амортизаційних відрахувань обговорюється в економічній літературі вже багато років, але остаточно не вирішене. Висловлюється думка, згідно з якою амортизаційний фонд не може бути джерелом накопичення основного капіталу. У той же час більшість економістів стверджують, що в сучасних умовах амортизаційні відрахування закономірно є джерелом розширеного відтворення основного капіталу [10,11,12,13]. Багато дослідників визнають пряме економічне призначення амортизаційного фонду як джерело простого відтворення, але не виключають разом із тим можливості використання його і для розширеного відтворення.

Визначення реальної ролі амортизаційного фонду в накопиченні принципово важливе не лише для теорії, а й для вирішення практичних завдань у сфері розвитку матеріально-технічної бази. У зв'язку із ростом виробничого потенціалу, необхідністю інтенсифікації його використання висуваються особливі вимоги до політики відшкодування засобів праці, недоліки якої проявляються в зниженні темпів заміни зношених фондів, накопиченні в деяких галузях народного господарства значної кількості застарілого обладнання. Тому раціональне використання амортизаційного фонду є суттєвим резервом підвищення ефективності виробництва.

На процес нарахування і використання амортизації впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні закономірності реноваційного процесу, і вони повинні враховуватися в суб'єктивній діяльності людей. Це означає, що при розробці амортизаційної політики держава повинна опиратися на об'єктивні економічні закони відтворення. Якщо ж через недостатнє вивчення теоретичних питань або через свідоме їх ігнорування держава здійснює помилкову амортизаційну політику, то суспільному розвитку наносяться непоправні збитки. Саме тому головною причиною істотного послаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної системи України протягом останніх років є помилкові рішення, покладені в основу розробки нормативно-методичного забезпечення державної амортизаційної політики і, як наслідок - повний відрив останньої від реальних процесів відтворення активів та конкретних умов їх експлуатації. Це свідчить про необхідність подальшого удосконалення амортизаційної політики в України. І тому треба визначитися зі стратегічними цілями державної амортизаційної політики. Основні з них такі: створення для підприємств необхідних економічних умов для прискореного оновлення виробничого апарату, розробка гнучкої амортизаційної політики, яка враховувала б особливості функціонування різних підприємств; забезпечення балансу інтересів підприємств і держави, розробка механізму державного регулювання обсягу і напрямків використання амортизаційного фонду на основі загальнонаціональних інтересів і пріоритетів економічного розвитку. Вказані цілі передбачаються амортизаційною політикою і в розвинутих країнах. Дієздатність і ефективність амортизаційної політики великою мірою визначаються гнучкістю у виборі систем амортизації в залежності від економічних умов і практики, що існує в даний момент.

Для надання амортизаційній політиці гнучкості, точнішого нарахування амортизаційних сум, крім розповсюджених амортизаційних систем з жорстким державним регулюванням, існують і такі, де норми амортизації встановлюються не державою, а самими підприємствами (Франція) або прийнято інтервальну систему норми амортизації основного капіталу (США). Вона передбачає встановлення норм амортизації з певним процентним відхиленням у верхній та нижній межі від “нормального” строку служби основного капіталу. Гнучкість амортизаційної політики проявляється також у виборі методів амортизаційних відрахувань, які дозволяють активно впливати на обсяг амортизаційного фонду, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, і це дає змогу динамічно підходити до відтворення основного капіталу, враховувати вплив фактора часу. Вибір методу амортизації визначається рядом об'єктивних факторів залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності і особливостей розрахунків тощо.

За роки незалежності нашої держави амортизаційна система неодноразово зазнавала суттєвих змін, що є прагненням держави виробити таку амортизаційну політику, яка була б адекватною інвестиційній.

Амортизаційна реформа 1991 року порівняно з діючою раніше мала ряд принципово нових моментів, зокрема вона була більше орієнтована на економічні методи визначення строків служби засобів праці. Нормативні строки служби були дещо знижені. Зменшилася і загальна кількість диференціації норм. Принципово новим моментом в амортизаційній політиці було введення права прискореної амортизації активної частини засобів праці, але порядок його використання був досить обмеженим. У роки кризи відбулося різке послаблення ролі амортизації в економічних процесах: доля амортизації в капіталовкладеннях у промисловості знизилася до 30% у 1992-1993 рр. (з 60% у 80-х роках) і 15-20% - у 1994 р. Необхідність подолання інвестиційної кризи також вимагала звернення до амортизаційних чинників, тим більше, що цей активний елемент відтворення основного капіталу зовсім не був використаний. Амортизаційна модель, яка діяла до середини 1997 року, не сприяла активному оновленню основного капіталу. Незважаючи на велику диференціацію встановлених нормативів амортизаційна система діяла жорстко, без урахування конкретної специфіки виробництв, і постійно продукувала збитки від пере- та недоамортизації. Накопичувані кошти не мали антиінфляційного захисту і швидко знецінювалися.

Амортизаційна реформа 1997 року, обумовлена розладом амортизаційної та інвестиційної політики в країні в 1991 - 1996 рр., мала за мету створити законодавчі умови для прискорення технічного переоснащення і модернізації виробничого апарату. Новий порядок нарахування амортизації (стаття 8.3.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р., що діє з 01.08.1997 р.) орієнтований на західні стандарти. З першого січня 1998 р. в дію введена “Інструкція з обліку основних засобів бюджетних установ”, яка регламентує нарахування зносу основних засобів бюджетних установ.

Суттєво новими моментами в новій амортизаційній системі є поділ засобів праці на три великі групи з єдиною для кожної з них нормою амортизації, розрахунок амортизаційних відрахувань методом залишку, що зменшується, відмова від пооб'єктного обліку засобів праці груп 2 і 3. Також підприємства мають право самостійно приймати рішення про прискорену амортизацію засобів праці третьої групи з розрахунку: 1-й рік - 15%, 2-й - 30%, 3-й - 20%, 4-й - 15%, 5-й - 10%, 6-й і 7-й - по 5%. Змінилася і основна функція амортизації: тепер вона є передумовою прискореного оновлення засобів праці.

Аналізуючи процеси відтворення основного капіталу в Україні, більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів [12,14,15]. Багаторазові затримки індексації основного капіталу, застосування занижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розмірі амортизаційних відрахувань підприємств стали в кількадесят разів меншими від сум, реально необхідних для відтворення основного капіталу. За останні роки амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій. Слід зазначити, що з моменту прийняття рішення про вилучення 10% нарахованої амортизації до бюджету загальна позитивна спрямованість прискореної амортизації суттєво обмежена. Наслідками від рішення про вилучення 10% амортизаційних відрахувань будуть: подальший відтік капіталу із виробничої сфери в банківську, торговельну та тіньову, де доля основного капіталу незначна; власники капіталу будуть вимушені вкладати гроші за кордоном, у тому числі і у виробництво, де амортизаційна політика сприятлива для виробника і рівень ризиків можна передбачити. Таким чином, бюджет не отримає очікуваних коштів, а саме вилучення негативно вплине на фінансовий стан підприємств.

Серед переваг системи амортизації, яка міститься в стандарті бухгалтерського обліку №7 “Основні засоби”, що був зареєстрований у Міністерстві юстиції 18 травня 2000 р., слід зазначити відміну від нав'язування підприємствам лише прискореної амортизації, бо її використання дає переваги тільки рентабельним підприємствам. У стандарті №7 підприємствам надано право вибирати будь-який метод нарахування амортизації з п'яти запропонованих: прямолінійний метод зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий (амортизація нараховується пропорційно обсягові виробленої продукції або виробленої роботи), метод прискореного зменшення залишкової вартості (залишку, що зменшується за подвійною нормою).

На розробку амортизаційної політики, яка була б адекватною інвестиційній, спрямований Указ Президента України “Про концепцію амортизаційної політики” (07.03.2001 р.), який визначає напрямки та механізми удосконалення амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності в державі.

Відповідно до цього Указу амортизаційна політика має бути спрямована на підвищення фінансової зацікавленості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Аналіз Концепції амортизаційної політики показує, що деклароване в ній обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики не підкріплене наведеними положеннями. Адже, наприклад, плановане запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу є проявом якраз не обмеження, а посилення державного регулювання. На цьому фоні ситуацію не змінює відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах, оскільки «самостійні права» можуть мати дуже жорсткі обмеження держави.

Слід зазначити, що Концепція амортизаційної політики за ключовими положеннями дуже нагадує амортизаційну політику уряду США тридцятирічної давності, яка за багатьма напрямками не виправдала себе. Згідно з Указом Президента України на основі Концепції має бути розроблено й подано на розгляд Верховної Ради України проект закону про амортизацію.

Цей закон дійсно може стати важливим чинником поліпшення інвестиційного клімату в нашій державі, однак лише в тому випадку, коли його положення стануть результатом ретельних наукових обґрунтувань, а не переконань авторів Концепції (як це в ній декларується), що для підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання в здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів необхідне проведення тих чи інших заходів у певних напрямках.

Використання норм амортизації починаючи з 2004 року, має ряд особливостей. Так, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.2004 р. № 349-ІV було введено в дію нові норми амортизації для існуючих груп .



Таблиця 1 - Норми амортизації згідно з податковим законодавством

Група	Норми амортизації (згідно із податковим законодавством)
	квартальні	річні
	до 01.01.2004	після 1.01.2004	До 01.01.2004	після 1.01.2004
Група 1 Група 2 Група 3 Група 4	1,25 6,25 3,75 6,25	2 10 6 15	5 25 15 25	8 40 24 60

Але дані норми з 2004 року застосовуються тільки для витрат на придбання нових засобів праці груп 1, 2, 3, які використовуються у виробничій діяльності платника податку і які раніше не були в експлуатації, а також для витрат на покращення таких засобів праці, які були здійснені після 1 січня 2004 року. Необхідно зазначити, що за новими нормами не можна нараховувати амортизацію для засобів праці, які: вводяться в експлуатацію у 2005 році, але витрати на їх придбання понесені у 2003 році; придбані у 2004 році, але вже були в експлуатації. Тобто, з 2004 року в податковому обліку виділяється 7 груп засобів праці з різними нормами нарахування амортизації.

Отже, реформування державної амортизаційної політики в Україні відбувається методом проб та помилок, без достатнього теоретичного обґрунтування і врахування особливостей реальної економічної ситуації. Удосконалення потребують нормативні акти, які регламентують фіскальну і економічну системи амортизації. В умовах же відсутності науково обґрунтованої концепції державної амортизаційної політики процес її вдосконалення проходить суперечливо, непослідовно, без внесення кардинальних змін, які б забезпечували підвищення її ефективності.

Держава за роки своєї незалежності неодноразово намагалася розробити дієві заходи амортизаційної політики, але вони поки що не принесли бажаних результатів. До того ж аналіз змін амортизаційної політики протягом 1991 - 2006 років, численних відгуків науковців та практичних робітників щодо законотворчих змін свідчить, що антиінфляційна спрямованість амортизаційної політики є результатом надмірної ринкової орієнтації та лібералізації, ігнорування необхідності поступовості і зваженості при реформуванні амортизаційної системи. [17, 18, 19, 20].

На сьогоднішній день законодавча і нормативно-методична база, яка регулює систему амортизації активів, не спирається на довгострокову концепцію реформування амортизаційної політики і не підготовлена для практичного використання. Вона більше відпрацьована з позиції оподаткування і приватизації, а не з позиції відтворення основного капіталу. Тому амортизаційна політика сьогодні не сприяє, а протидіє накопиченню реноваційних ресурсів і порушує на підприємствах фінансову базу для створення капіталу як основу досягнення позитивної економічної динаміки і економічного росту. З точки зору багатьох економістів, нинішня амортизаційна політика дає змогу відтворювати основні засоби виробництва за рахунок амортизаційних відрахувань лише на 15-20% потреби. Отже решту засобів праці підприємства змушені купувати за рахунок власного прибутку. А це не відповідає економічній суті амортизації. Причину зменшення обсягів амортизаційних відрахувань деякі економісти пов'язують із трансформаційними перетвореннями економіки України. Досвід країн, що спираються на розвинені традиції та сталий досвід підприємництва, засвідчує, що періоди економічного занепаду, як правило, супроводжуються затуханням інвестиційної діяльності, а її пожвавлення на стадії стабілізації досягається спеціальними заходами державного втручання та заохочення. Так, в економічній літературі виділяються три ситуації, які розкривають залежність величини амортизаційних нарахувань від інвестиційного клімату в країні.

Перша характеризується продовженням інвестиційної кризи. У даній ситуації без введення достатньої кількості нових машин і устаткування амортизаційні нарахування постійно скорочуються за рахунок зменшення сукупної залишкової вартості основних засобів. Друга відображає стан рівноваги, тобто списання та запровадження в дію нових основних засобів є адекватними. І тому обсяг амортизації залишається стабільним. Проблема ж буде полягати в подоланні дефіциту оборотних коштів підприємств і неплатежів, а також у стимулюванні цільового використання амортизації на технічний розвиток виробництва.Третя ситуація пов'язана з інвестиційним підйомом. У цьому випадку обсяг амортизації збільшується завдяки запровадженню в дію нових основних засобів із 100 % залишковою вартістю. Підприємства спрямовують амортизацію на розвиток виробництва. Амортизаційний фактор стає причиною економічного зростання, збільшення прибутку та податкових надходжень до бюджету.

Отже, реальний інвестиційний прорив за допомогою різкого збільшення амортизаційних відрахувань може відбутися у відносно стабільній економіці або безпосередньо на етапі досягнення такої стабілізації.

Сьогодні в нашій країні відбуваються події, близькі до першої ситуації. Тобто в економіці, яка здійснила лише початкові кроки в подоланні кризи, не повністю позбулася інфляційного тиску, переживає інтенсивні суспільно-політичні зрушення, інституційні та законодавчі зміни, збільшення амортизаційних відрахувань може привести до успіху тільки виняткові, найбільш успішні підприємства. При низькій рентабельності вітчизняних виробництв інтерес більшості виробників до прискореної амортизації як засобу одержання податкової пільги досить слабкий, оскільки більшість із них не зможуть нею користуватися.

Перехід до другої та третьої ситуації можливий лише за умови поліпшення економічного й інвестиційного клімату, забезпечення захисту амортизаційних коштів від інфляції, надання системі необхідної гнучкості та збалансованості.



2.2 Методи нарахування амортизації

Амортизацію основних засобів нараховують, застосовуючи такі методи:

1. Прямолінійний. Для застосування цього необхідно знати первісну вартість даного об'єкта основних фондів, а також строк його служби і ймовірну ліквідаційну вартість (вартість його реалізації після закінчення строку служби). За ним річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. Його зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти, як нерухомість. Недоліком цього методу вважають саме рівномірність зносу. Справа в тому, що багато активів, наприклад такі, як вантажні автомобілі, втрачають велику частину своєї вартості вже в перші роки експлуатації.

2. Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року та річної норми амортизації. Річна норма амортизації у відсотках обчислюється як різниця між одиницею та результатом добування кореня n-го степеня з частки від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість, де n- кількість років корисного використання об'єкта;

3. Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.

4. Кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму показників кількості років його корисного використання (1+2+3+...+n).

5. Виробничий , за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що його підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів. Доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконаних робіт можуть бути визначені достатньо точно.

У практичній діяльності підприємства особливе місце в процесах відтворення основних засобів належать методам прискореної амортизації. Методи прискореної амортизації основних засобів сприяють прискоренню процесу їхнього оновлення. Якщо порівняти з прямолінійним методом, вони передбачають більші розміри амортизації в перші роки експлуатації основних засобів, ніж в останні, з постійним зменшенням амортизаційних відрахувань протягом строку корисного використання.



3. Основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні

Україна на шляху до інтеграції і гармонізації з країнами-членами ЄС, формування єдиного економічного простору з традиційними економічними партнерами, зокрема Росією, Білоруссю, Казахстаном, прагне уніфікувати існуючу систему бухгалтерського обліку, яка у сучасних умовах змінюється й удосконалюється відповідно до міжнародних стандартів. Тому процеси стандартизації та удосконалення системи бухгалтерського обліку України із застосуванням міжнародних стандартів, вибору раціонального методу амортизації основних засобів є актуальними і нині. Це обумовлюється об'єктивними причинами та підтверджується появою наказу Міністерства фінансів України №561 від 30.09.2003 р. „Про затвердження методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів” .

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість. Раціональне застосування амортизаційної політики на підприємстві є важливою ланкою його фінансового управління і дає можливість керівництву підприємства розширити виробництво чи створити новий напрям бізнесу.

Господарським кодексом України передбачено, що одним з основних напрямів державної економічної політики є амортизаційна політика, спрямована на створення для суб'єктів господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення процесу відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

амортизаційний політика інвестиційний

З цією метою інвестиційна політика держави спрямована на створення суб'єктом господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів для потреб розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також на забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним. Важливою умовою реалізації інвестиційної політики держави є його податкова система, що повинна стимулювати якнайшвидше відновлення підприємствами, насамперед активної частини основних засобів.

Правова система повинна забезпечити не декларування амортизаційної політики держави, а реальні умови для розвитку підприємницької діяльності, у тому числі шляхом продуманої податкової політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності.



Висновок:

Амортизаційна політика ще не зайняла чільного місця в діяльності законодавчих та виконавчих органів влади. Проблемам регулювання відтворення виробничого апарату та підтримки інвестицій приділялося недостатньо уваги. Державні програми економічних реформ були спрямовані, головним чином, на впровадження жорстких монетаристських методів регулювання економіки. Тим часом, досвід країн ринкової економіки, які пройшли кризові періоди, показує необхідність структурної перебудови, активізації виробництва на основі стимулювання відтворення виробничого апарату, його оновлення і технічного переозброєння.

Аналіз основних проблем інвестиційної стратегії в Україні дозволяє зробити висновок про необхідність виявлення шляхів та ініціатив збільшення обсягів інвестицій. Особлива увага має бути приділена розширенню джерел та обсягів одержання інвестиційних коштів, і саме державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх, що сприятиме активізації інвестиційної діяльності, фінансовому оздоровленню підприємств. Отже, з метою активізації інвестиційних процесів доцільно: дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів амортизації на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету.

Пожвавлення економічної, у тому числі і інвестиційної, діяльності можливе лише шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище і нададуть економіці стимулів ефективного розвитку.

Умова та вихідні дані до розрахункової частини

Підприємство планує придбання нової технологічної лінії вартістю 18200 грн, що потім буде експлуатуватися упродовж 6 років. Нарахування амортизації буде здійснюватися за прямолінійним методом, залишкова вартість 2340 грн. Річні експлуатаційні витрати становитимуть:

перші 2 роки - по 5100 грн,

3-4 рік - по 6540 грн,

5-6 рік - по 7660 грн.

На третьому році експлуатації будуть потрібні додаткові витрати 6080грн, що амортизуються за методом залишку, що зменшується, залишкова вартість складає 8% від почасткової. При цьому відбувається додаткове вивільнення капіталу в сумі 800 грн. Обсяг реалізації становить 900 одиниць у перший рік експлуатації, потім, як очікується, він буде зростати на 5 % щорічно. Ціна одиниці 20,5 грн.

Податок на прибуток 25%. Прибутковість альтернативного вкладення коштів 17%. Індекс інфляції 7,5. На думку аналітиків, ризик, що супроводжує подібне вкладення, може бути компенсований ризиковою премією в 2,9% від базової безризикової ставки.

Виконання розрахункового завдання здійснюється в такій послідовності:

Записується умова завдання з відповідними вихідними даними.

Складається таблиця грошових потоків.

Будується графік фінансового профілю.

Визначається чиста приведена вартість проекту - ЧПВ, та його рентабельність - РІ.

Визначається внутрішня норма прибутку - аналітично та графічно.

Обчислюється термін окупності інвестиційного проекту.

Оцінюється ризик проекту на основі імітаційної моделі з врахуванням ймовірностей сценаріїв, що розглядаються.

Після закінчення розрахунків робляться висновки щодо доцільності реалізації запропонованого інвестиційного проекту.

Розв'язок:

1. Складання таблиці грошових потоків

Грошовий потік інвестиційного проекту -- це залежність від часу грошових надходжень і витрат при його реалізації. Значення грошового потоку в момент часу t позначається через ф(t).

На кожному кроці значення грошового потоку характеризується:

притоком, що дорівнює розміру грошових надходжень (чи результатам у вартісному вираженні) на цьому кроці;

відтоком, що дорівнює витратам на цьому кроці;

сальдо (активним балансом, ефектом), тобто різницею між притоком і відтоком.

Для оцінки ефективності інвестиційного проекту поряд із грошовим потоком розглядається також кумулятивний (накопичений) грошовий потік, який також виділяється в таблиці окремим рядком.

Кумулятивний грошовий потік -- це потік, характеристики якого визначаються на кожному кроці розрахункового періоду як сума відповідних характеристик грошового потоку за даний та всі попередні кроки.

Грошовий потік ф(t) звичайно складається з потоків від окремих видів діяльності:

інвестиційної фи(t);

операційної фо(t);

фінансової діяльності фф(t).

перед заповненням таблиці грошових потоків необхідно знайти ставку дисконтування - і. Ставка дисконтування являє собою скориговану базову ставку на інфляцію та ризик.

1) Спочатку у розрахунках враховується інфляція

, (1)

де іб - базова ставка

I - індекс інфляції.

iб*I - інфляційний імпульс.

z=0,17+0,075+0,17Ч0,075=0,25775

2) Потім знайдена величина коригується з урахуванням премії за ризик

,(2)

де z - безризикова ставка;

j=1 до n - множина, факторів ризику, що враховуються;

j - премія за очікуваний ризик за факторами.

і=0,25775+0,029=0,2867 або це приблизно складе 29%

Таким чином в таблиці грошових потоків мають найти відображення всі складові грошових потоків від інвестиційної та операційної діяльності, знайдена величина чистого грошового потоку та його дисконтована величина за знайденою ставкою. Таблиця грошових потоків зображена нижче:

Табл.1 - Таблиця грошових потоків

Пор. Номер	Елемент грошового потоку	Розрахунковий період (кроки розрахунку)
		0	1	2	3	4	5	6
1	Грошові притоки, в т. ч
1.1	Виторг від реалізації		18450,00	19372,50	20341,13	21358,18	22426,09	23547,39
1.2	Вивільнення капіталу				800,00
1.3	Ліквідаційна вартість							2340,00
1.4	Позареалізаційні доходи
2	Грошові відтоки, в т. ч.
2.1	Початкові інвестиції	18200,00
2.2	Поточні інвестиції				6080,00
2.3	Експлуатаційні витрати, без амортизації		5100,00	5100,00	6540,00	6540,00	7660,00	7660,00
2.4	Амортизація		3033,33	3033,33	5879,81	4547,17	3838,44	3461,51
3	Оподатковуваний прибуток		10316,67	11239,17	2641,32	10271,01	10927,65	14765,88
4	Податок на прибуток		2579,17	2809,79	660,33	2567,75	2731,91	3691,47
5	Чистий прибуток		7737,50	8429,38	1980,99	7703,26	8195,74	11074,41
6	Чистий грошовий потік (р. 5+ р.2.4)	-18200,00	10770,83	11462,71	7860,80	12250,43	12034,18	14535,92
7	Кумулятивний чистий грошовий потік	-18200,00	-7429,17	4033,54	11894,34	24144,77	36178,94	50714,87
8	Дисконтований чистий грошовий потік (р.6/(1+і)t)	-18200,00	8370,57	6923,07	3689,64	4468,63	3411,50	3202,41
9	Кумулятивний дисконтований грошовий потік	-18200,00	-9829,43	-2906,36	783,28	5251,92	8663,42	11865,83

43

2. Побудова фінансового профілю інвестиційного проекту

Графічно динаміка грошових потоків за проектом зображується у вигляді фінансового профілю проекту (рис. 1). Даний графік будується за значеннями кумулятивного грошового потоку (р. 7 та р. 9 таблиці 2). На ньому необхідно зазначити такі показники ефективності проекту:

Значення інтегрального економічного ефекту (ЧПВ):

· ЧПВ0%=50714,87 грн

· ЧПВ29%=11865,83грн

Термін реалізації проекту (Т):

· Т=6 років

Термін окупності:

· Ток0%=1+(18200-10770,83)/12062,71=1,6 років

· Ток29%=2+(18200-15293,64)/3689,64=2,8 років

Максимальний грошовий відтік - найменше значення кумулятивного грошового потоку - ГВтах

· maxГВ=18200 грн

Рис.1 - Фінансовий профіль інвестиційного проекту



3. Визначення чистої приведеної вартості проекту - ЧПВ, рентабельності інвестицій - РІ.