Безготівковий оборот коштів підприємства аграрно-промислового комплексу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Однією з важливих складових фінансово-кредитного механізму є розрахунковий механізм. За допомогою нього підприємства розраховуються з приводу купівлі-продажу товарів, послуг, з фінансовими органами при сплаті податків, з кредитними установами при погашенні позик. Широке розгалуження господарських зв'язків, територіальна віддаленість підприємств, розвинута мережа банківських установ сприяли розвитку саме безготівковим розрахункам, які на сьогоднішній день мають велике значення. Вони забезпечують концентрацію тимчасово вільних грошових коштів господарюючих суб'єктів у банках і використання їх у якості кредитних ресурсів. Скорочують потреби в готівковій масі, зменшують витрати з організації грошового обороту та емісії грошей, сприяють проведенню контролю з боку банків за станом розрахункової, касової, кредитної і платіжної дисципліни ,сприяють прискоренню обігу товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів.

Безготівкові розрахунки будуються таким чином, що у господарюючих суб'єктів створюються умови для контролю за якістю відвантаженої готової продукції та виконанням умов договору. При цьому постачальники в період здійснення безготівкових розрахунків забезпечують контроль своєчасності і повноти сплати одержаної покупцем продукції. Безготівкові розрахунки сприяють зближенню момента одержання покуцем продукції та момента надходження грошових коштів на рахунок постачальника. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регламентує Національний Банк України, який відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність " від 07.12.2002 року та інших законодавчих актів впровадив Інструкцію "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 29.03.2001 року №135. Інструкція визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообороту. Вона поширюється на підприємства всіх форм власності.

Безготівковий оборот гошей має ряд переваг у порівнянні з готівковим обігом. По-перше, при використанні безготівкових грошей відпадає потреба у витратах на друкування грошових знаків,їх транпортування і зберігання. По-друге, рахунки здійснюються через банківські установи, і за умови їх стабільності і високого рівня технічного оснащення суттєво прискорюють платіжний оборот. По-третє, з точки зору державного контролю за грошовим оборотом безготівкові розрахунки дозволяють контролювати законність грошових операцій, виявляють приховані доходи суб'єктів підприємницької діяльності. Тому більше 90% всієї грошової маси у розвинутих ринкових країнах складають безготівкові (депозитні) гроші.

Ефективність організації безготівкових розрахунків на підприємстві сприяє покращенню фінансового становища організацій і послабленню кризи платежів. Безготівкові розрахунки визначають систему грошових розрахунків, які здійснюються шляхом перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банківськими установами за дорученням юридичних осіб,унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів.

Беготівковий грошовмй обіг -рух коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками, відкритих у банківських установах чи зарахування взаємних вимог.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є Приватна Агрофірма "Улянівка", що знаходиться в смт. Улянівка Білопільського району, Сумської області.

Метою дипломної роботи є вивчення безготівкового обороту коштів підприємств АПК на прикладі агрофірми "Улянівка". Для досягнення цієї мети були поставлені слідучі завдання:

-вивчити питання раціональної організації форм безготівкових розрахунків в сучасній літературі;

- встановити і проанлізувати фактори впливу на фінансове положення підприємства;

- визначити суттєві напрямки поліпшення фінансового положення підприємства;

- намітити шляхи вдосконалення застосовуємих форм безготівкових розрахунків на підприємстві.

Для виконання дипломної роботи використовувалися різні методи аналізу: логічний, експертних оцінок,економіко-математичний, статистичний та інші.

Для одержання необхідних даних для розрахунків було використанорічні звіти по господарству за 2001-2003 роки,спеціальну літературу, нормативні документи та різні періодичні видання,які стосуються даної теми.

1.Сучасний стан системи безготівкових розрахунків

1.1 Сутність системи безготівкових розрахунків

безготівковий розрахунок аграрний заборгованість

Безготівкові розрахунки у своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки.

Система безготівкових розрахунків, яка існувала тривалий час в Україні, була пристосована до витратного механізму господарювання і відповідала адміністративно-командитним методам управління економікою країни. Ця система безготівкових розрахунків була орієнтована на обслуговування , в першу чергу, інтересів постачальників, що зводилися до виконання своїх планових завдань по виробництву і поставкам продукції. При цьому діяли суворі принципи організації безготівкових розрахунків, дотримання яких в деякій мірі компенсувало відсутність дійсної економічної зацікавленості і відповідальності підприємств за виконання своїх договірних зобов'язань.

Принципи розрахунків цієї системи не враховували вимоги платоспроможності і кредитоспроможності покупця, негативного впливу порушення хронологічної черговості платежів на ліквідність балансів учасників розрахунків ,можливість використання на практиці інших більш гнучких форм розрахунків і способів платежів. Розвиток ринкових відносин у національній економіці потребує змін основ системи безготівкових розрахунків.

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України. Серед них:

- оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір у певних економічних умовах раціональних форм розрахунків, які б давали найбільший ефект ,проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків.

- інтенсифікація і прискорення розрахунків: чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі ,тим більше можливостей для одержання вищих доходів і прибутків; неплатежі - це справжній "тромб" кризової економіки;зекономлені внаслідок прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва;

- підвищення самостійності господарських суб'єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті; грошова відповідальність підприємств за недоодержання грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти у сфері безготівкового обігу;

- постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процес в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов'язана з реальним товарним оборотом, тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругооборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного звязку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем,що формується у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

Система безготівкових розрахунків відображає організацію безготівкових розрахунків, що реалізується з боку держави і здійснюється відповідно банківським правилам, що дозволяють управляти нею.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій ,повязаних зі списанням і зарахуванням коштів на банківські рахунки клієнтів. До складу системи безготівкових розрахунків входять сукупність принципів їх організації, вимоги до їх організації,що визначаються конкурентними умовами господарювання, а також форми і способи розрахунків і повязаний з ними документооборот.

Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна представити у вигляді схеми (рис.11)

1.2 Принципи організації безготівкових розрахунків

В економічній науці склалося не однозначне тлумачення принципів організації безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків .До загальноекономічних властивостей можна віднести економічність і диференційованість безготівкових розрахунків. Економічність характеризується досягненням найбільшої ефективності використання безготівкових розрахунків при найменших матеріальних витрат і витрат у часі. Підприємства повинні по можливості використовувати такі форми розрахунків, які б забезпечували прискорення обіговості їх коштів у сфері обігу, а також коштів банку, приносити їм помітну вигоду.

Диференційованість передбачає різний підхід підприємств до вибору елементів системи безготівкових розрахунків, форм розрахунків залежно від платоспроможності і кредитоспроможності торгового партнера, надійності банку, що обслуговує платника.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Специфічні принципи, у свою чергу, поділяються на дві групи. Перша група визначає організаційні аспекти розрахунків: підстава розрахунків (розрахункові документи), назва суб'єкту, що організовує і контролює розрахунки (установа банку) та інші. Друга група визначає економічні основи платіжної операції і включає такі принципи: терміновість, забезпеченість і цільовий характер платежів.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування грошово фінансової сфери національної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу - платника, одержувача грошових коштів і установи банку.

Традиційно виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. господарські суб'єкти всіх форм власності повинні обов'язково зберігати свої грошові кошти (як власні, так і залучені) на банківських рахунках, які відкривають за власним вибором і за згодою банків і здійснювати розрахунки через установи банків, як правило, у безготівковому порядку. Банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і правил здійснення безготівкових розрахунків.

Дотримання цього принципу має важливе значення для упорядкування і зміцнення грошового обігу в країні. Разом з тим він в деякій мірі суперечить економічній самостійності підприємств. Оскільки обмежує їх право форми використання своїх коштів - готівки або безготівкових грошей. Тому на практиці даний принцип частіше порушується. Але при кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту, і, як наслідок, до посилення „тіньового” характеру економіки

2. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах наявних коштів, що є на рахунку платника. Або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного).

Роль цього принципу безготівкових розрахунків в умовах переходу до ринку значно підвищується. Як що розглядати сутність ринку - то це не що інше, як акт купівлі-продажу, що здійснюється переважно за рахунок власних коштів. Тому не треба розраховувати на те, що держава спише заборгованість як і в минулі роки. Такі дії зі збоку держави вступають у протиріччя з ринком. Як що на ринку покупця немає достатніх коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі.

Даний принцип створює для одержувача коштів надійну гарантію платежу і викликає також інтерес для платників. Оскільки забезпеченість платежу посилює взаємну зацікавленість його суміжників у створенні і розвитку торгівельних зв'язків.

Принцип забезпечення платежу передбачає наявність у платника або його гаранта ліквідних коштів, що можуть бути використані для погашення зобов'язань перед одержувачем грошових коштів. В залежності від характеру ліквідних коштів слід розділяти оперативну і перспективну забезпеченість.

Відмінними рисами оперативного забезпечення платежу є, по-перше, наявність у платника або його гаранта достатньої для здійснення платежу суми грошових коштів. По-друге, оперативне забезпечення платежу передбачає не просто наявність у платника або його гаранта грошових коштів взагалі, а таку форму їх організації, яка б гарантувала своєчасне погашення зобов'язань. Перспективне забезпечення передбачає наявність у платника, по-перше, активів, що можуть обертатися у грошові кошти і використовуватися для погашення грошових зобов'язань; по-друге, можливості отримання банківського кредиту для розрахунків з постачальниками. Принцип перспективного забезпечення повинен діяти у повній мірі: на стадії встановлення торгівельних зв'язків майбутньому платнику слід представляти потенційному постачальнику баланс з основної своєї діяльності власну оцінку своєї платоспроможності і кредитоспроможності, підтверджену банком.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. При цьому зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника.

Встановлення цього принципу насамперед пов'язаний з тим, що у безготівковому обігу гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що їх рух має відносно самостійний характер; він може відбуватися раніше чи пізніше руху відповідних товарно-матеріальних цінностей. Для того, щоб рух коштів в розрахунках максимально відображав реальний господарський процес, необхідно, щоб продукція сплачувалася, як правило, після її відвантаження. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відвантаження товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Оскільки воно сприяє скороченню перерозподілених ресурсів між господарськими суб'єктами, а також прискоренню процесів реалізації кругообороту фінансових ресурсів.

Покупець стає власником продукції або сировини тільки після повної оплати за неї. Неодиничні випадки свідчать, що багато підприємств користується продукцією, не сплативши постачальнику її вартості. Одночасно постачальник попадає у скрутну фінансову ситуацію. Особливо загострюється економічне становище підприємств, коли на суму відправленого покупцю товару не відбувається адекватного отримання банківського кредиту. У сучасних умовах саме це і відбувається. У той же час банківські ресурси дуже обмежені і набагато подорожчали.

Крім того, дотримання цього принципу не завжди погоджується з характером кругообороту коштів підприємств, з економічними інтересами учасників розрахунків. Тому на практиці часто допускаються відхилення від даного принципу застосовується попередня оплата чи тривала відстрочка платежу, яка, у свою чергу, може бути по узгодженню сторін (комерційний кредит) або примусовою (прострочена заборгованість платника постачальнику).

Попередня оплата широко застосовувалася в Україні з метою обмеження відвантаження неплатоспроможним покупцям і прискорення розрахунків. Відстрочена оплата у формі комерційного кредиту тільки починає розвиватися. А примусова відстрочка платежу набула широкого розмаху у зв'язку з низькою договірною дисципліною і слабкою платоспроможністю підприємств. По мірі розвитку комерційного кредиту і вексельного обігу, оздоровлення фінансового становища підприємств з'являються передумови щодо дотримання даного принципу безготівкових розрахунків, зміцнюється механізм його реалізації.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунку) після перевірки виконання постачальником договірних умов. Згода надається платником шляхом виписування платіжних документів або акцепту документів, виписаних одержувачем коштів. Без згоди платника списання коштів з його рахунку допускається лише у випадках, встановлених законодавством. Це стосується недоплати по податках та інших обов'язкових платежів у бюджет.

Цей принцип має на меті забезпечити повну самостійність господарських суб'єктів у використанні своїх коштів. Крім того даний принцип організації безготівкових розрахунків відображає основну роль споживача (покупця) у системі ринкових відносин.

5. постачальники і покупці мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу. Господарські суб'єкти їх узгоджують при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банки не втручаються у договірні відносини та у вибір форми розрахунків і способу платежу. Вони можуть тільки рекомендувати своїм клієнтам застосувати найбільш доцільну форму розрахунків або спосіб платежу, виходячи із специфіки їх діяльності і організації взаємних відносин.

Господарські суб'єкти також мають право вільного вибору банків для відкриття свого рахунку.

Цей принцип адекватний ринковим умовам і став формуватися лише в останні роки, коли почалася ринкова трансформація національної економіки. Він має важливе значення для забезпечення усіх господарських суб'єктів різними можливостями користування банківськими послугами, широкої економічної самостійності і партнерства у відносинах з банками. Дотримання цього принципу організації безготівкових розрахунків сприяє прискоренню розрахунків, зменшенню суми оборотних коштів, залучених у розрахунки, що позитивно впливає на фінансове становище підприємств.

Взагалі можна зробити висновок, що принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних змін економічної ситуації в країні змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

У нових умовах господарювання можна виділити такі з них:

- платежі за борговими зобов'язаннями ;

- дотримання можливих меж платежів;

- оптимальна швидкість безготівкових розрахунків;

- підвищення ефективності витрат внаслідок проведення безготівкових розрахунків.

Ці принципи не треба відрізняти від традиційних, вони лише доповнюють їх з метою налагодження сприятливих стосунків у розрахункових відносинах платника, одержувача коштів і банківських установ, що їх обслуговують.

1.3 Аналіз діючих форм безготівкових розрахунків та їх класифікація

У сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність існуючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного здійснення платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але й розробляти і вдосконалювати форми безготівкових розрахунків як складової даної системи.

Через форми безготівкових розрахунків втілюються у життя і способи платежів, але їх не можна ототожнювати. Якщо спосіб платежу визначається рухом грошових ресурсів у платіжному обороті, то форми розрахунків мають принципово інший зміст. Форми безготівкових розрахунків виражають конкретний спосіб існування, внутрішню організацію змісту системи безготівкових розрахунків.

В основу класифікації форм безготівкових розрахунків покладено економічний характер і спосіб організації розрахунків.

Форма безготівкових розрахунків являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, до числа яких відносять розрахункові документи і відповідний документооборт. Кожна з форм безготівкових розрахунків характеризується своєю структурою, сукупністю ознак, конкретним механізмом платежу. Доцільність використання тієї чи іншої форми розрахунків визначаються конкретним господарським завданням, змістом і методами розв'язання фінансових проблем господарськими суб'єктами.

У сучасних умовах у національному господарському обігу використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:

- розрахунки платіжними дорученнями;

- розрахунки платіжними вимогами-дорученнями;

- розрахунки платіжними вимогами;

- акредитиви;

- чекова форма;

- вексельна форма.

Таким чином, форми розрахунків - це види носіїв боргових грошових вимог, що відрізняються за структурою розрахункових документів, документооборотом, часом і місцем здійснення розрахунків, ступенем гарантії платежу.

Розрахунки платіжними дорученнями - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Платіжне доручення - це письмово оформлене доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача коштів в тій чи іншій банківській установі. Позитивною рисою цих розрахунків є їх універсальність. Платіжні доручення використовуються, насамперед, при оплаті за придбані товари, надані послуги, виконані роботи. Вони також широко застосовуються в розрахунках за нетоварними операціями: це платежі до бюджету, цільових державних фондів, платежі кредитним установам, за банківськими позиками.

Технологія розрахунків платіжними дорученнями полягає у тому, що банк платника списує вказану у дорученні суму з рахунку його клієнта і перераховує її на рахунок постачальника. Схема документообороту при розрахунках платіжними дорученнями представлена на рис. 1.2

Платіжні доручення виписує платник, дотримуючись встановлених правил оформлення розрахункових документів і передає у банк, що його обслуговує протягом 10 календарних днів з дати його виписки удвох примірниках. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума, зазначена у ньому не перевищує суму, що є на рахунку платника.

Сума прийнятого до виконання доручення списується з рахунку платника і зараховується на рахунок одержувача, якщо він відкритий у тому ж банку.



Покупець (платник коштів)
Продавець (одержувач коштів)

Банк, що обслуговує продавця (7)
Банк, що обслуговує покупця (4)

Рис.1.2 Схема документообороту розрахунків із застосуванням платіжного доручення, де 1- продавець відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги)покупцеві; 2- продавець виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3- покупець подає до свого банку платіжне доручення; 4- банк покупця списує кошти з його рахунку; 5- банк покупця повідомляє свого клієнта про списання коштів; 6- банк покупця передає до банку продавця платіжне доручення; 7- банк продавця зараховує кошти на рахунок свого клієнта; 8- банк продавця повідомляє свого клієнта про надходження коштів на його рахунок випискою з рахунку.

У випадку, коли такий рахунок відкритий у іншому банку, то подальший рух цих коштів здійснюється у порядку міжбанківських розрахунків.

Розрахунки платіжними дорученнями в залежності від терміну оплати можуть бути:

- довгостроковими (попередня оплата);

- строковими (акцептований платіж);

- відстроченими (часткові платежі при великих угодах)

Довгострокові і відстрочені розрахунки повинні бути визначені у договорі. Їх застосовують у тому випадку, коли вони не зможуть погіршити фінансове становище двох сторін - учасників розрахунків.

Платіжними дорученнями доцільно розраховуватися при постійних і рівномірних поставках. Перевагами даної форми розрахунків є простота, зручність документообороту, а недоліком - незабезпеченість повної гарантії платежу.

Платіжна вимога-доручення - це розрахунковий документ, який містить вимогу постачальника(одержувача коштів) до покупця (платника) оплати на підставі надісланих йому комерційних документів вартість відправлених товарів і одночасно доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи, перерахувавши відповідну грошову суму постачальнику.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовується переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товаро-матеріальні цінності.

Схема документообороту при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями представлена на рис.1.3

Покупець (платник коштів)
Продавець (одержувач коштів)

Банк, що обслуговує покупця (4)

Банк, що обслуговує продавця (7)

Рис.1.3 Схема документообороту розрахунків із застосуванням платіжної вимоги-доручення

Де: 1- постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2- постачальник передає разом із документами на відвантаження платіжну вимогу-доручення на оплату; 3- покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу-доручення для переказу коштів; 4- банк покупця списує кошти з його рахунку; 5- банк покупця повідомляє клієнта про списання коштів випискою з його рахунка; 6- банк покупця передає до банку постачальника платіжну вимогу-доручення; 7- банк, що обслуговує постачальника, зараховує кошти на рахунок свого клієнта; 8- банк постачальника повідомляє свого клієнта про надходження коштів на його рахунок випискою з рахунку.

Платник здає в банк лише нижню частину вимоги-доручення. Банк платника приймає її від свого клієнта протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Акцепт - це згода на оплату або гарантування оплати документів.

Перевагою такої форми безготівкових розрахунків є підвищення відповідальності економічних контрагентів за організацію розрахунків у зв'зку з тим, що розрахункові документи, як правило, пересилаються постачальником платнику, обминаючи банк. Це спрощує документообороту, внаслідок, зменшуються витрати на здійснення розрахунків.

Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (стягувача) платнику про виплату певної грошової суми. За допомогою платіжної вимоги здійснюється примусове стягнення та безакцептне списання коштів(це списання коштів з рахунку платника без його згоди, на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків підприємств (поточних, депозитних, відкритих за рахунок підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) . схема документообороту розрахунків платіжними вимогами представлена на рис.1.4 Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Сума платіжної вимоги визначається стягувачем, але банк приймає платіжну вимогу до виконання, якщо зазначена в ній сума не перевищує суму, проставлену у супровідному документі, яки є невід'ємною частиною платіжної вимоги.



Рис.1.4 Документ оборот розрахунків платіжними вимогами

Де: 1- стягувач коштів виписує і подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника, супровідні документи і реєстр платіжних вимог; 2 - банк стягувача надсилає платіжну вимогу, супровідні документи і реєстр платіжної вимоги до банку платника; 3- банк платника повідомляє свого клієнта про надходження платіжної вимоги; 4- на основі перевіреної платіжної вимоги банк списує вказану в ній суму з рахунку платника; 5- з банку платника надходять документи до банку одержувача коштів стосовно перерахування коштів до нього; 6- банк одержувача зараховує вказану суму на рахунок одержувача коштів.

Застосування чека у платіжному обороті як засобу платежу значно спрощує розрахунки між продавцем і покупцем, а також між банком і клієнтом. Він дозволяє зекономити витрати грошового обігу і прискорює платежі, тому що чеки оплачуються по пред'явленню. Розрахунковий чек - письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю певної грошової суми, зазначеної в чеку. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів і видаються банком-емітентом на один рік. Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-якими конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Чекодержатель отримує безпосередньо розрахунковий чек із чекової книжки чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують поставку йому товару. Чекодавець виписує розрахунковий чек під час здійснення платежу, переписуючи залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного і зазнаючи новий залишок ліміту.

Сума, заброньована банком на окремому рахунку для забезпечення своєчасності платежу, є лімітом чекової книжки, тобто граничною сумою, на яку можуть бути виписані чекодавцем чеки із даної чекової книжки і оплачені банком з цього рахунку.

Чекодержатель протягом 10 календарних днів(день виписки чека не враховується) повинен пред'явити до оплати розрахунковий чек із чекової книжки в банк, який його обслуговує, разом з реєстром чеків, що носить повну інформацію про чеки, підписи і печатку чекодержателя.

Якщо рахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в одному банку, то реєстр чеків подається у трьох примірниках, а якщо у різних - в чотирьох примірниках.

Чекову форму розрахунків слід визнати перспективною формою безготівкового обороту ( в ринкових країнах чеки є основною формою безготівкових розрахунків). Адже вона гарантує здійснення платежів. Розрахунки чеками забезпечуються грошовими коштами у банку, що обслуговує чекодавця. Забезпеченням служать кошти, депоновані чекодавцем на окремому рахунку; банківська гарантія, коли оплата проводиться за рахунок кредиту; бюджетні кошти, коли фінансові органи використовують чек для повернення підприємством лишків за внесеними платежами у бюджет.

Використання чекової форми розрахунків вигідно як для постачальників, так і для покупців. Але для покупця інколи не вигідно використовувати чеки для розрахунків, що пов'язано з резервуванням коштів для забезпечення платежу, а це, у свою чергу, відволікає необхідні грошові суми з обороту. Крім того, до недоліків чеків можна віднести обмежену можливість їх використання у розрахунках за товари із складною, дрібною номенклатурою, коли важко розрахувати суми платежу, тривалий термін їх дії, що зменшує швидкість обороту коштів. Складність оформлення чека і можливість його підробки.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї банківської установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

При розрахунку акредитивом головними операціями є:

- виконання банком-емітентом за дорученням свого клієнт (заявника акредитива) платежу бенефіціару за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

- надання повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акредитив - це грошове зобов'язання банка виконати платіж за дорученням клієнта. Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця. Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою.

Відкриття акредитиву здійснюється або за рахунок власних кошті покупця, або за рахунок банківського кредиту і супроводжується депонуванням коштів. Що стосується надійних клієнтів виставлення акредитиву може здійснюватися без депонування коштів. В залежності від забезпечення оплати за акредитивом розрізняють покриті і непокриті акредитиви.

Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі кошти заявника акредитива за допомогою платіжного доручення завчасно бронюються в повній сумі на аналітичному рахунку „Розрахунки за акредитивами” для здійснення платежів в банку-емітента або у виконуючому банку.

Відкриття такого виду акредитиву обтяжливо для платника, оскільки відволікає кошти з його поточного обороту, але вигідно банку, в якому відкритий даний акредитив. Покритий або депонований акредитив найбільш відповідає також інтересам постачальника, бо гарантує своєчасну і у повному обсязі оплату поставленого покупцю товару.

При відкритті покритого акредитиву банк-емітент перераховує власні кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця (виконуючого банку) на весь термін дії зобов'язання банк-емітенту. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не можна.

Акредитиви, які не мають визначеного вище покриття грошових коштів, вважаються непокритими. Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк-емітент за рахунок банківського кредиту без попереднього депонування коштів платника. Такий акредитив ще називають гарантованим.

В залежності від характеру зобов'язання банку-емітента по відношенню до бенефіціара серед акредитивів виділяють відзивний або безвідний. Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з бенефіціаром.

Основна перевага відзивного акредитиву полягає у швидкому і простому здійсненні платежу. Однак він не створює ніяких правових зобов'язань між банком-емітентом і бенефіціаром, і у останнього немає впевненості в отриманні коштів. Усі розпорядження про зміни умов відзивного акредитива або його анулювання бенефіціар отримує через виконуючий банк, який усвою чергу, пов'язаний із заявником тільки через банк-емітент. Зрозуміло, що така форма акредитиву дає мало гарантій продавцю, і тому використовується дуже рідко.

Безвідзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого був відкритий, і банку-емітента. Цей акредитив, якщо надіслані у банк необхідні документи і виконані всі його умови, є твердим зобов'язанням банку-емітента щодо бенефіціара. Він зобов'язується сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива. Однобічна зміна або анулювання, як у випадку відзивного акредитива, тут не можливі.

Схема документообороту акредитивної форми розрахунків представлена на рис.1.5

Покупець (заявник акредитиву)
Постачальник (бенефіціар)

Банк, що обслуговує покупця (банк-емітент)
Банк, що обслуговує постачальника (виконуючий банк)

Рис. 1.5 Документооборот акредитивної форми розрахунків

Де: 1- покупець після укладання договору про поставку товару доручає банку-емітенту відкрити акредитив; 2- банк-емітент відкриває акредитив; 3- банк-емітент сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4- банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на певну суму; 5- банк постачальника сповіщає свого клієнта про відкриття акредитива; 6- постачальник відвантажує товар покупцю; 7- покупець повідомляє банк-емітент про виконання умов акредитива, тобто надає наказ на розкриття акредитива;8- банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;10- банк постачальника повідомляє про зарахування коштів свого клієнта.

Акредитив відкривається банком-емітентом відповідно інструкціям наказодавця, викладеним у заяві на відкриття акредитиву, яка подається не менш ніж у трьох примірниках і заповнюється згідно банківським вимогам. Заява містить умови акредитива, які складаються таким чином, щоб вони, з одного боку, давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого - забезпечували б інтереси сторін, що використовують акредитив.

Для учасників розрахунків акредитивами важливо правильно встановити строк платежу, який залежить від характеру і кількості товару, що продається, періоду здійснення поставок та умов його транспортування.

Згідно українського законодавства термін дії акредитива у банку-емітента встановлюється покупцем у межах 15 днів з моменту його відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками. Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.

Закриття акредитиву у банку постачальника відбувається:

- після закінчення терміну чинності акредитива;

- за заявою постачальника щодо відмови від подальшого виконання акредитива до закінчення його строку дії.

- За заявою покупця про відзив акредитиву цілком або частково. Акредитив закривається або зменшується у день отримання повідомлення від банку-емітента.

Невикористана сума акредитиву повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Цінність акредитива як фінансового інструмента полягає у тому, що він дозволяє здійснювати гарантовану оплату угоди тільки після її фізичної реалізації - відвантаження товару постачальником. Недоліком акредитивної форми розрахунків можна вважати складний документообороту і можливі затримки руху документів, які пов'зані з контролем документів в банках і пересиланням їх між банками.

Вексель займає особливе місце у системі безготівкових розрахунків, оскільки може безпосередньо використовуватися для погашення боргових зобов'язань поза банківських установ. Це безумовне письмове зобов'язання однієї юридичної особи перед іншою, а також його наказ іншій особі виплатити в установлений термін визначену грошову суму власнику векселя.

Вексель може виступати і як платіжний документ, який передається однією особою іншій із зобов'язанням або наказом їй оплатити певну суму грошей пред'явнику цього документа.

Розрахунки із застосуванням векселів являють собою складну систему, яка формує вексельний обіг. Перший реальний крок на шляху відродження вексельного обігу України був здійснений у 1991 році, коли Верховна Рада України ухвалила Закон „ Про цінні папери та фондову біржу”. У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову „ Про застосування векселів у господарському обороті України”, де було зазначено, що такий вид розрахунків вводиться з метою запровадження комерційного кредиту та поліпшення розрахунків між суб'єктами господарської діяльності відповідно до Женевської конвенсії 1930 року.

Отже, в Україні уже закладено законодавчі основи застосування векселів у безготівкових розрахунках як за товарною.ю так і не за товарною формами. Однак окремі питання вексельного обігу в Україні залишаються ще недостатньо визначеними.

Векселі, що застосовуються в господарському обороті, досить різноманітні. Класифікація векселів за різними ознаками така:

- казначейські векселі (державні) - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для пориття видатків державного бюджету. Векселедавцем, і відповідно, платником є Головне управління Державного казначейства. Видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року. Можуть використовуватися для: здійснення розрахунків, для зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів;

- приватні векселі - векселі, емітентами яких є корпорації, фінансові групи, комерційні банки. Спеціального забезпечення вони не мають.

- фінансовий вексель - вексель, що основується на депозитній основі і використовується для мобілізації грошових ресурсів;

- забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не бути сплачено;

- простий вексель є обіговим зобов'язанням покупця (векселедавця) оплати кредитору певну суму в установлений строк;

- переказний вексель - це документ, згідно якому кредитор наказує своєму боржнику сплатити певну суму і в установлений термін третій особі.

Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що, векселедавець, оформляючи простий вексель, є також і платником. Підписавши простий вексель , він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі і надається кредитору у момент передавання права власності на товари або після його здійснення. Таким чином, прості векселі видаються з метою урегулювання боргових відносин, що виникають у ході реалізації торговельних договорів.

Взаємовідносини сторін при розрахунках простим векселем відображені на рис 1.6.

Рис. 1.6 Простий вексельний обіг

Де: 1- покупець(векселедавець) отримує від постачальника товар; 2- покупець передає простий вексель своєму кредитору; 3- власник векселя пред'являє його до оплати у визначений термін; 4- векселедавець погашає вексель.

Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, фігурує два учасника - векселедавець і векселеодержувач, то в операціях з переказним векселем кількість діючих осіб збільшується:

- кредитор (трасант) - особа, що переказує свій платіж на іншу особу;

- боржник(трасат) - особа, якій трасант віддає наказ платити третій особі;

- одержувач платежу(ремітент) - власник переказного векселя, якій повинен сплатити за векселем трасант.

Трасант

Взаємовідносини сторін у розрахунках переказним векселем зображені на рис. 1.7.

Трасат

Ремітент

Рис.1.7. Переказний вексельний обіг

Де : 1- трасант відвантажує товар трасату; 2- трасант , у свою чергу, отримав товар від ремітента; 3- трасант видав ремітенту переказний вексель, у якому вказано, що платником за його боргом перед ремітентом буде трасат, 4- ремітент пред'являє переказний вексель трасату для акцепту; 5- одержання акцепту; 6- ремітент пред'являє переказний вексель до оплати; 7- відбувається оплата переказного векселя трасатом у визначений у векселі термін.

Таким чином, особливостями векселя - це абстрактність, безумовність, право протесту і солідарна відповідальність перетворюють вексель у вигідний, легко реалізує мий засіб забезпечення повернення заборгованості за кредитом, пояснюють його широке використання.

4. Економічна ефективність заходів по охороні праці

Для нормального функціонування підприємств і організацій усіх форм власності перш за все потрібно створити на робочому місці у кожному структурному підрозділі нормальні умови праці, які б відповідали нормативон-правовим актам, а також потрібно забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я працездатності і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

В агрофірмі „Улянівка” нормативна та законодавча база з охорони праці регламентується Конституцією України, Кодексом Законів „Про Працю”, Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинило втрату працездатності, розробленими на їх основі нормативно-правовими актами, правилами, нормами, інструкціями, стандартами. Ці документи визначають порядок і послідовність роботи, комплекс правил, норм, інструкцій, направлених на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Інструкції на підприємстві погоджуються з інженером по охороні праці, головою профспілкової організації, затверджується керівником підприємства.

Юридичну відповідальність, згідно Положення „Про організацію роботи по охороні праці в системі Міністерства аграрної політики України”, за всю організацію робіт з охорони праці несе перший керівник підприємства. Безпосередній контроль за станом охорони праці власник підприємства покладає на інженера з охорони праці, посаду якого в агрофірмі займає Кибенко М.М.

Фонд охорони праці формується в розмірі 0,5% від суми реалізованої продукції, за рахунок амортизаційних відрахувань, якщо заходи здійснюються одночасно з капітальним ремонтом основних засобів; за рахунок банківського кредиту - (4%).

Планування охорони праці має декілька видів:

- комплексне(довгострокове) - на 5 і більше років. Це плани соціального розвитку колективу та комплексні плани поліпшення умов праці та санітарного лікування. Базується на паспортизації умов праці;

- поточне - складається щорічно, представляється у колективному договорі у вигляді додатків;

- оперативне - складається план на окремий вид роботи на кожен місяць по структурним підрозділам.

Одним із нормативних документів, що регулює охорону праці на підприємстві є колективний договір. Тут сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці, запобігання травматизму, професійному захворюванню, аваріям, пожежам, визначають обсяги і джерела фінансування заходів.

Громадський контроль за додержання законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виробничих органів і представників.

На підприємстві роботодавець створив службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджено спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. Роль цього відділу досить значна, саме він відповідає за правильність організації умов праці на підприємстві. Інженер по охороні праці також має дуже відповідальну роль. Він контролює правильні здійснення заходів по охороні праці, своєчасність проходження медичних оглядів працівниками та проведення інструктажів по техніці безпеки, контролює санітарно-побутове забезпечення та приймає участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктажі, навчання з охорони праці та з надання першої медичної допомоги потерпілим.

На підприємстві проводяться такі види інструктажів:

1. ввідний - інструктаж, який проводиться з усіма при прийнятті на роботу ;

2. первинний - проводиться перед початком трудової діяльності;

3. повторний - проводиться з тими ж особами по програмі первинного інструктажу один раз в пів року;

4. неплановий - провидить керівник робіт при змінах та порушеннях в технічному процесі;

5. цільовий - при виконанні разових робіт, проведенні масових заходів.

В агрофірмі „Улянівка” заходи по охороні праці проводяться згідно чинного законодавства, ведуться журнали реєстрації інструкцій, проводяться інструктажі, медогляди, але не існує спеціального кабінету по охороні праці, наглядних посібників та ступінь санітарно-побутового забезпечення незадовільний.

Не зважаючи на те, що в господарстві проводиться певна робота по охороні праці, ще мають місце нещасні випадки, про що свідчать дані таблиці 3.1.

З розрахункових даних, наведених в таблиці 3.1 видно, що кількість нещасних випадків у 2003 році порівняно з 2001 роком зросла на 1 випадок при зменшенні сереньооблікової чисельності працівників у 2003 році на 19 чоловік. Цей фактор є негативним. Позитивним є те, що в 2002 році не сталося жодного нещасного випадку. Кількість днів непрацездатності у 2003 році порівняно з 2001 роком зменшилась на 68 днів. Цим пояснюється зменшення суми матеріального наслідку після травматизму. Зменшення становить 302 грн.

Таблиця 3.1 Показники стану охорони праці агрофірми „Улянівка” за 2001-2003 роки

№п/п	Показники	Одиниця виміру	Роки
			2001	2002	2003
1	Кількість працівників (Р)	Шт..	261	246	242
2	Кількість нещасних випадків (Т)	Вип..	2	-	3
3	В тому числі зі смертельним наслідком	Вип..	-	-	-
4	Кількість днів непрацездатності (Дн)	Дн.	164	-	96
5	Матеріальний наслідок після травматизму	Грн..	768	-	466
6	Коефіцієнт частоти (Кч)		7,663	-	12,396
7	Коефіцієнт тяжкості (Кт)		82	-	32
8	Коефіцієнт втрати робочого часу (Квч)		628,35	-	396,69
9	Виділено коштів на охорону праці	Грн..	3200	9000	1535
10	Витрачено коштів на охорону праці	Грн..	3200	9000	1535
11	Кількість пожеж	Шт..	-	-	-
12	Матеріальний наслідок після пожежі	Грн..	-	-	-

Про все вищесказане видно із коефіцієнтів, зазначених у таблиці. Так, коефіцієнт частоти в 2003 році порівняно з 2001 роком зріс на 4, 773, коефіцієнт тяжкості зменшився на 50, це ж стосується і коефіцієнта втрати робочого часу. Його зменшення становить 231, 66. Дані таблиці також свідчать про те, що за всі 3 роки всі кошти, що були виділені на охорону праці, були витрачені в цьому ж році. У 2003 році їх сума порівняно з двома попередніми роками зменшилась, хоча повинна була б збільшитися у зв'язку із збільшенням кількості нещасних випадків. За всі три аналізуємих роки не сталося жодної пожежі, що є позитивним.

Причинами нещасних випадків в агрофірмі „Улянівка” є:

- технічні: недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технічного процесу; незадовільний стан технічних об'єктів, будинків, споруд, територій, засобів виробництва та транспортних засобів; інші технічні причини;

- організаційні: порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів; недоліки під час виконання навчання безпечним прийомам праці; інші організаційні причини.

Для детального аналізу нещасних випадків на виробництві в агрофірмі „Улянівка” визначимо сумарний економічний збиток від нещасного випадку, що стався з Гончаренко Володимиром Павловичем в 2003 році (див. додаток ), його можна розрахувати за такою методикою, що розроблена на основі Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які привели до втрати працездатності” від 23.09.1999 р. №1105 - XIV:

1. С1 - розмір одноразової допомоги :

С1= К * Зм *(1- m/100)=1,5*278,69*(1- 100/100)=418,04 (грн.)

2. С2 - виплати по лікарняним листам:

С2=Зд* Дн = 8,438*36= 303,48 (грн.)

3. C4 - виплати на надання першої допомоги:

С4=Зч*Тч=5,5*1=5,5(грн.)

4. С5 - витрати на розслідування:

С5=Зд*Т= 37,98*2=75,98(грн.)

5. С10 - вартість недоотриманої валової продукції:

- вартість валової продукції, виробленої одним працівником за 1 день:

ВПд=ВП/(До*Р)=3119000/(242*285)=3119000/68970=45,22(грн.)

С10=ВПд*Дн=45,22*36=1627,92(грн.)

6.Со - сумарний економічний збиток від нещасного випадку:

Со=С1+С2+С4+С5+С10=418,04+303,48+5,5+75,96+1627,92=2430,9(грн)

Отже, з проведених вище розрахунків видно, що сумарний економічний збиток від нещасного випадку, що стався з Гончаренко В.П. 6 лютого 2003 року становить 2430,9 грн.. І хоча нещасний випадок стався з необережності потерпілого, підприємство понесло за період його непрацездатності значні збитки. Тому службі по охороні праці слід звести до мінімуму можливість нещасних випадків на виробництві.

Зважаючи на те, що на підприємстві мають місце нещасні випадки, пропонуємо наступні заходи удосконалення по охороні праці:

- ретельно провести планування з охорони праці за всіма його видами;

- частіше проводити непланові інструктажі, навчання працівників по наданню першої медичної допомоги;

- ввести контроль інженером по охороні праці за ступенем санітарно-побутового забезпечення;