Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Підприємства сфери матеріального виробництва здатні підтримувати безперервність процесу виробництва і реалізації продукції лише за умови, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами (знаряддями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді, головним чином, предметів праці - запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари тощо. Подібно до основних засобів. Вони також функціонують у сфері виробництва, тобто - також засоби виробництва.

Крім того, наявність товарно - грошових відносин, ринкові умови господарювання викликають постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими засобами кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.

Отже є об'єктивна необхідність у дослідженні оборотних засобів підприємства як складової безперервності і ефективності процесу виробництва. Крім дослідження оборотних засобів, актуальним є і аналіз джерел їх утворення, так як необхідно, щоб оборотні засоби були вкладені одночасно і на усіх стадіях кругообігу.

Для створення необхідного обсягу оборотних фондів і фондів обігу підприємство авансує фінансові ресурси.

Той факт, що кошти, які вкладені в оборотні виробничі фонди і в фонди обігу, після завершення кожного кругообігу повністю відшкодовуються у грошовій формі, є підставою з'єднати їх в поняття оборотні засоби (кошти) на відміну від основних засобів (коштів).

Основними завданнями дослідження оборотних засобів підприємства та джерел їх утворення є оптимальне розміщення оборотних активів, та формування їх за рахунок власних і позичених ресурсів

Оптимізація розміщення оборотних засобів створює підгрунття для цільового і економічного використання фінансових ресурсів, сприяє зменшенню запасів у виробництві ті обігу, успішному виконанню планів виробництва, реалізації продукції, підвищенню рентабельності і зміцненню фінансового стану підприємства.

Для цього підприємство повинно якісно розподіляти норматив власних оборотних коштів. Нормування націлене на визначення дійсно мінімальних запасів на всіх стадіях руху оборотних фондів обігу.

Для підприємства потрібно визначити яка частина власних фінансових ресурсів буде направлена на фінансування оборотних засобів та скільки потрібно коштів ззовні для здійснення своєї поточної діяльності, тобто авансувати в оборотні активи.

При цьому така оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів ґрунтується на забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучених фінансів.

1. Теоретичні та методологічні основи аналізу, складу, структури і ефективності використання оборотних активів

Реформування колективних сільськогосподарських і створення приватних (приватно орендних) сільськогосподарських підприємств, інших суб'єктів господарства, заснованих на приватній власності, потребує від підприємств вишукування шляхів виходу з кризи, поліпшення свого фінансового стану. Останніми роками більшість підприємств були збитковими і нерентабельними, залишитися без джерел формування фінансових ресурсів. Рівень виробництва продукції зменшився майже у двічі. Всі економічні показники погіршилися. Тому об'єктивна і невідкладна стала необхідність вивчення аграрної реформи на організовано вищий рівень, прискорення її темпів на основі формування ефективного власника і розвитку підприємницької діяльності. Виявити можливості ефективності функціонування суб'єкта господарювання за допомогою раціональної фінансової політики, оцінити фінансовий стан дає змогу фінансовий аналіз.

Зокрема, Бечко П.К. і Березовський В.В [10] стверджують, що саме оборотні активи є складовою фінансів підприємства, оскільки їх специфіка полягає в тому, що вони обслуговують процес первинного розподілу валового внутрішнього продукту, а також створення умови для забезпечення процесу виробництва необхідними матеріалами, трудовими і, головним чином фінансовими ресурсами.

Оборотні активи є важливою складовою на кожному підприємстві. Існує велика кількість визначення поняття оборотних активів. В економічній літературі з приводу цього існують різні підходи до визначення їх сутності. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що перебувають в обігу». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів:

оборотні кошти - це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції;

оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші[51].

Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал» [37]. Дехто вважає, що оборотний капітал - це кошти, котрі вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у виробництві. Це свідчить про ідентичність понять - оборотні кошти та оборотний капітал[33].

Оборотній капітал, на думку К. Маркса, це - капітал, який робить повний оборот за один виробничий цикл і свою вартість повністю переносить на вартість створюваного продукту. Його матеріальним носієм є сировина, матеріали, паливо, енергія, корми, насіння, органічні і мінеральні добрива, тобто предмети праці. До оборотного капіталу відноситься і, змінний капітал, який використовується підприємцями для купівлі робочої сили. Структура оборотного капіталу активно впливає на формування величини витрат виробництва і маси прибутку. Але ця роль різних елементів оборотного капіталу різна. Так, змінний капітал не переносить свою вартість на створюваний продукт, а відтворюється в ньому.

Оборотні кошти - оборотні фонди і фонди обігу в грошовому виразі. Частина їх функціонує в сфері виробництва, інша - в сфері обігу. Поділяються на власні і залучені (кредити банку). В період економічної кризи в Україні оборотні кошти дуже не стабільні, не піддаються процесу нормування.

В економічній літературі виділяють також таке поняття, як оборотні засоби. Оборотні засоби - сукупність оборотних фондів виробництва і фондів обігу, які використовуються для фінансування економічної діяльності підприємств та господарських організацій різних форм власності, які виражаються у грошовій формі. Поділ оборотних засобів на оборотні фонди і фонди обігу зумовлений особливостями виробництва і реалізації продукції в умовах товарно-грошових відносин. Фонди обігу використовуються для контролю за реалізацією готової продукції і розрахунків з покупцями та продавцями. Оборотні фонди забезпечують безперервну роботу виробництва і займають провідне місце в складі оборотних засобів. Бондіна Н. [22] визначає оборотні засоби як фінансові ресурси, які використовуються для фінансування поточних витрат підприємства.

На думку Філона І.В. і Бондаренко М.С. [50] оборотні засоби визначаються як частина засобів підприємства, вартість яких у процесі кругообігу приймає функціональну форму оборотних фондів і фондів обігу. Це знаходить свій прояв і в тому, що відповідно до принципів госпрозрахунку, підприємства повинні самостійно аналізувати стан своїх ресурсів, вправно визначати їх величину для ефективного використання. Розглядаючи оборотні засоби як такі, що перебувають безпосередньо в обороті (беруть участь у виробництві та обігу), на підприємствах залишають поза увагою потенційні засоби, які з тієї чи іншої причини не потрапили до кругообігу.

Також поділ оборотних активів на оборотні активи, що обслуговують виробництво, і активи у сфері обігу (готова продукція, товари, грошові кошти і кошти у розрахунках) виділяє Постійко Ю.А. [45]

Функціонування оборотних засобів має свою особливість так як кожний наступний цикл їх кругообігу починається із відновлення спожитих предметів праці в натуральному виразі. Для їх відновлення необхідно, щоб цикл кругообігу оборотних засобів, який розпочато раніше, завершився і авансовані оборотні засоби вивільнилися із кругообігу. За рахунок вивільнених з обігу оборотних засобів, підприємство в змозі закупляти необхідні для наступного циклу виробництва матеріальні ресурси, оплачувати роботи та послуги.

Оборотні засоби авансуються у виробництво на досить тривалий період і вивільняються, як правило, в кінці року і то на протязі короткого проміжку часу. При наявності максимальних фінансових ресурсів ними можна покрити максимальну величину оборотних засобів. Ці ж ресурси будуть вільними в період спаду наявних оборотних засобів до мінімального рівня. [49]

Демчук Л.А. [29] відмічає, що оборотні засоби є багатогранною економічною системою, яка має речовий, вартісний та фінансовий зміст і «вони являють собою єдність натурально - речових елементів, які виражені у грошовій формі та джерел їх формування.

За джерелами формування оборотні засоби поділяються на власні і залучені. Власні оборотні засоби закріплюються за підприємством для забезпечення мінімальних запасів оборотних фондів і поповнюються в основному з відрахувань від прибутків підприємства та асигнувань з бюджету для державних господарських органів. Питання залучення коштів для формування засобів, це є актуальним питанням, оскільки недостатність коштів призводить до погіршення господарської діяльності та фінансових ускладнень, джерела фінансування вже діючих підприємств, такі як власні кошти у формі прибутку, надходження від емісії цінних паперів, а також банківський кредит, це є досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання. [11]

У своїй статті Нагаєва Г.О. [42] зазначає, що розмір власних оборотних коштів свідчить про те, чи достатньо у підприємства постійних ресурсів для фінансування постійних активів, тобто чи покриваються іммобілізовані активи такими стабільними, надійними джерелами, якими є власні кошти підприємства й отримані ним довгострокові кредити. Якщо так, то сума власних оборотних коштів більше нуля і підприємство генерує більше постійних ресурсів, ніж потрібно для фінансування постійних активів, а надлишок може слугувати для покриття інших потреб підприємства. Якщо ж різниця між поточними активами і поточними пасивами менша нуля, то підприємства відчуває нестачу власних оборотних коштів і йому не вистачає ресурсів для фінансування іммобілізованих активів

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позиції короткострокової та довгострокової перспективи, так як критерії його оцінки можуть бути різноманітні, запевняє Білик М.Д. [18], стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його активів і джерел формування, і аналіз проводиться з цілю визначення, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, які знаходяться у розпорядженні підприємства. З цього приводу Прищепа М.В. і Бондаренко Н.І. [46] зазначає, що головним фактором, що визначає фінансовий стан підприємства, стан його оборотних активів через низку показників, що визначають ефективність діяльності і забезпеченість власними оборотними засобами і їх зберігання, стан засобів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської заборгованості, оборотності оборотних активів, платоспроможність тощо.

Існує різноманітна класифікація оборотних активів. При проведенні аналізу класифікації оборотних активів дані необхідно брати у відповідності з даними балансу, крім того дані формі №5 «Примітки до річної фінансової звітності» дозволяють нам окремо проаналізувати склад і структуру запасів підприємства, при цьому слід виділити їх категорії:

- сировина і матеріали;

- куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

- палива;

- тара і тарні матеріали;

- будівельні матеріали;

- запасні частини;

- матеріали сільськогосподарського призначення;

- тварини на вирощування і відгодівлі;

- малоцінні та швидкозношувані предмети;

- незавершене виробництво;

- готова продукція;

- товари.

За рівнем ліквідності (швидкістю обертання) слід також виділити оборотні активи:

- абсолютно ліквідні;

- швидко ліквідні;

- повільно організовані;

- неліквідні;

За ступенем ризику вкладення капіталу поділяють:

- оборотній капітал з мінімальним ризиком вкладання;

- оборотний капітал з малим ризиком вкладання;

- залишки готової продукції і товари;

- оборотній капітал з середнім ризиком вкладання;

- оборотній капітал з високим ризиком вкладання.

За матеріально речовою формою оборотні активи поділяють:

- предмети праці;

- готова продукція;

- грошові кошти;

- кошти в розрахунках. [58]

З точки зору фінансової дисципліни [51], оборотні засоби називаються грошові ресурси, необхідні для створення виробничих засобів, авансування затрат для забезпечення неперервності процесу виробництва і реалізації продукції. За методами планування вони діляться на ті, що нормуються, і ті, що не нормуються (грошові кошти, дебіторська заборгованість і т.д.). У промисловості до складу нормованих оборотних засобів належать оборотні фонди і готова продукція на складі підприємства. Решта оборотних засобів не нормується. Кошти підлягають нормуванню в організаціях матеріально-технічного постачання і збуту, в торговельних організаціях та ін. Нормативи оборотних засобів встановлюються залежно від обсягу виробництва, тривалості виробничого циклу, норм витрат сировини, матеріалів тощо на одиницю готової продукції та умов виробництва і обігу продукції. Вихідним при обчисленні нормативів кожного з елементів нормованих оборотних засобів є середньоденні витрати і кількість днів запасу, потрібного для нормальної діяльності підприємства.

З бухгалтерської точки зору [1] до оборотних активів відносяться «грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу». Основними нормативними документами, що дають інформацію про оборотні активи, є стандарти обліку 9 «Запаси», 10 «Дебіторська заборгованість» [3,4]. Проте основним і найбільш доступним контактним джерелом інформації для фінансового аналізу є бухгалтерська звітність (річна та квартальна), яка складається на основі положень(стандартів) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», 4 «Звіт про рух грошових коштів», 5 «Звіт про власний капітал» і 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» [2,5,6,7]. Г.О. Крамаренко [36] переконав, що нова бухгалтерська звітність відповідає інформаційним потребам ринкової економіки і побудована з урахуванням вимог міжнародних стандартів

При вивченні оборотних засобів важливо дослідити їх структуру, виявити та проаналізувати основні тенденції зміни співвідношень окремих елементів оборотних засобів між собою для оцінки забезпеченості оборотними засобами сільськогосподарських підприємств. [12]

Для проведення аналізу фінансового стану використовується 11 показників, які поділяються за платоспроможністю, за діловою активністю і за фінансовою стійкістю.

Коефіцієнти ділової активності показують рівень використання активів підприємства для отримання доходів і прибутку. Важливе значення в раціональному використанні оборотних засобів має прискорення їх оборотності, що дає можливість на кожну гривню оборотних засобів випускати більше продукції. Шляхи прискорення оборотності оборотних засобів різноманітні. Найважливішими з них є: скорочення виробничого циклу і ліквідація надлишкових виробничих запасів. Швидкість обороту оборотних засобів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Захарченко В.О. [32] вважає, що чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство, тому абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту, що викликає збільшення їх маси. Таку думку також відмічає Муравський О.М. [39]: збільшення оборотності оборотних активів грає важливу роль, забезпечуючи економію ресурсів, необхідних для виробництва та реалізації продукції. При збільшенні оборотності зменшується потреба в оборотних активах, і вони вивільнюються з обороту, а при уповільненні виникає потреба у залученні в оборот додаткові активи.

Для оцінки роботи підприємств важливий аналіз оптимальності структури розміщення обігових коштів. Даному питанню приділяється велика увага. Так, Постійко Ю.А. [45], стверджує, щоб оптимізувати структуру і склад оборотних коштів необхідно зменшити частку низьколіквідних обігових коштів, зокрема незавершеного виробництва, сировини, матеріалів. З іншої сторони, незабезпеченість господарських одиниць відповідними видами виробничих запасів гальмує темпи виробництва, призводить до несвоєчасного і неповного виконання обсягів робіт, неповного використання виробничих потужностей, і в той же час надлишки запасів сповільнюють обіг грошей, призводять до втрат матеріальних ресурсів та їх якісних властивостей, зростання складських витрат внаслідок чого погіршується фінансовий стан підприємства [16].

Однією з найскладніших проблем української економіки є налагодження ефективної розрахунково-платіжної системи.

Розглядаючи проблему неплатежів, на думку вчених КостюченкоВ., Шаповалової Г. [35], слід відмітити два найважливіших аспекти: закономірні обсяги взаємних боргів підприємств у вигляді дебіторсько-кредиторської заборгованості та рівень реальної неплатоспроможності підприємств.

Перший аспект пов'язаний з умовами реалізації виробленої продукції - це проблема оплати замовленої продукції. Неплатежі виникають у підприємств-споживачів через брак коштів у складі оборотних активів, невідпрацьований механізм міждержавних, міжгосподарських і міжбанківських розрахунків, багаторазове підвищення облікової ставки НБУ відповідно жорсткий порядок і умови кредитування комерційними банками.

Другим аспектом є обставини виникнення заборгованості. З цієї точки зору насамперед треба дебіторську заборгованість поділити на грошову і товарну, що має активізувати роботу аналізу заборгованостей та підвищення контролю за дотриманням розрахункової дисципліни з боку керівництва[31].

На практиці збільшення дебіторської заборгованості погіршує розрахунково-платіжну дисципліну міжгосподарськими суб'єктами, відбувається відволікання з обігу значної суми коштів, які осідають на рахунках. Така закономірність призводить до нестачі грошових коштів для забезпечення виробничого процесу, несвоєчасних розрахунків і фінансових зобов'язань, до залучення в господарську діяльність запозичених коштів[51].

Як переконує досвід українських підприємств і більшості західних фірм, що ведуть успішну діяльність, інформує Хоменко С.В. [52], дебіторська заборгованість у їхніх активах становить 20-21%. Через проблему кризи платежів в Україні підприємствам необхідно стежити за рівнем дебіторської заборгованості у своїх активах і не припускати її зростання.

Велика увага, у вивченні аналізу оборотних активів, приділяється Ізмайловою К.В. [34], яка стверджує, що для стимулювання ефективного використання доцільно використовувати залучені засоби у вигляді короткострокових кредитів банків, за допомогою яких задовольняється термінові додаткові потреби в оборотних коштах (активах). При цьому власні кошти (робочий капітал) не повинні зменшуватись (збільшуватись) рівня 50% у структурі джерел фінансування оборотних активів. Як зазначає Демчук Л.А. [28], правильним відношенням між власними і залученими джерелами формування оборотних активів грає важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

Актуальним на сьогодні стало питання підвищення ефективності використання оборотних активів. З цього питання при вивченні літературних джерел [44] підтвердили відсутність системного підходу до оцінки ефективності використання оборотних засобів у сільськогосподарських підприємствах. На нинішньому етапі розвитку економіки доцільно, як пропонує автор, застосувати систему показників і оборотності віддачі та матеріалоємності витрат. За допомогою перелічених показників, підприємства матимуть можливість всебічно проаналізувати ефективність використання і визначити шляхи підвищення використання оборотних активів.

2. Організаційно-економічна характеристика ВАТ «СКЗ» Слов'янського району Донецької області

Об'єктом дослідження є Відкрите акціонерне товариство «Слов'янський комбікормовий завод», скорочено ВАТ «СКЗ», який було створено в 1976 році на підставі Радянської ради народних депутатів СРСР від 12.12.1976 р. №431. Підприємство перереєстровано розпорядженням Слов'янської районної адміністрації від 12.11.1993 р. як колективне підприємство, створене колгоспами Слов'янського району. Відповідно до декрету Кабінету Міністрів України «Про особливості приватизації майна в АПК України» від 17.05.1993 р. №51/93, і відповідно до рішення Донецького відділення Фонду держмайна України від 27.12.1995 р. №7663. Слов'янський міжгосподарський комбікормовий завод був перейменований у відкрите акціонерне товариство «Слов'янський комбікормовий завод», що є правонаступником майнових прав і зобов'язань, що належали державному підприємству «Слов'янський міжгосподарський комбікормовий завод», про що свідчить розпорядження голови Слов'янської районної державної адміністрації від 03.01.1996 р. №2 «Про перереєстрацію Слов'янського міжгосподарського комбікормового заводу» у ВАТ «Слов'янський комбікормовий завод». Договір про створення ВАТ «Слов'янський комбікормовий завод» підписаний 02.01.1996 р.

Відповідно до Статуту і Положенням про приватизацію державної частини (паю, акцій) у державному майні господарських підприємств, затверджене Указом ФРИУ від 07.02.1996 р. №124, засновником ВАТ «Слов'янський комбікормовий завод» є держава в особі Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України (83000, м. Донецьк вул. Артема 97) - частина в статутному капіталі - 6,2% і філії ДП Агрофірми «Шахтар» (юридичні особи) - засновники (частина в статутному капіталі - 93,8%).

Виконкомом Слов'янської районної ради відкритому акціонерному товариству видане свідчення про державну реєстрацію №21973698 реєстр №96 від 05.01.1996 р., включене в ЕДГРПОУ за №21973698. Місце знаходження товариства: 343207, Україна, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Дем'яна Бідного.

Розмір статутного фонду підприємства відповідає актові оцінки приватизаційного майна і складає 787570 грн., розподіленого на 3150280 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. Випуск акцій підприємства зареєстрований фінансовим керуванням Донецької обласної адміністрації, видане свідчення про реєстрації випуску акцій від 24.07.1996 р. №1321/96. Інформація про випуск внесена до Загального реєстру випуску цінних паперів України. Акції розмічені відповідно до плану, затвердженим Указом Донецького регіонального відділення Фонду держави України.

У 1999 році зроблена перереєстрація випуску акцій (свідчення від 24.05.1999 р. №164/05/1/99) Донецьким регіональним представництвом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Форма випуску акцій - документальна, тип акцій - прості іменні. У зв'язку з цим Свідчення про реєстрацію випуску акцій від 24.07.1996 р. №132/1/96 утримало силу. Акціонерами підприємства за станом на 01 січня 2003 року є 44 фізичних осіб (6,2% статутного капіталу), і 12 юридичних осіб (93,8% статутного капіталу), що придбали права на акції підприємства в процесі приватизації на вторинному ринку цінних паперів. Державна частка в майні ВАТ «Слов'янський комбікормовий завод» відсутня. З 2000 року відкрите акціонерне товариство «Слов'янський комбікормовий завод» є дочірнім підприємством Агрофірми «Шахтар» шахти ім. Засядьмо.

Відповідно до Статуту підприємство має право здійснювати наступні види діяльності:

· закупівля, виробництво, переробка, реалізація продукції;

· організація і виробництво ремонтних робіт;

· здійснення оптової і роздрібної комерційної діяльності;

· виїзна торгівля;

· здійснення маркетингових, фінансових і посередницьких видів послуг;

· надання комерційних послуг на території України і за рубежем;

· організація і проведення аукціонів, конкурсних розпродажів, виставок;

· здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

ВАТ «Слов'янський комбікормовий завод» випускає такі види продукції:

1. Комбікорми - концентрати для великої рогатої худоби;

2. Соняшникова олія;

3. Комбікорм для м'ясної і беконної відгодівлі свиней;

4. Комбікорм для птахів.

Успішна робота ВАТ «СКЗ» залежить від його організаційної структури керування. На чолі ВАТ «Слов'янського комбікормового заводу» знаходиться генеральний директор, якому підпорядковуються безпосередньо заступник генерального директора по виробництву, комерційний директор і головний бухгалтер. Комерційний директор займається адміністративними питаннями і питаннями реалізації та збуту продукції. Заступник генерального директора по виробництву займається питаннями, що безпосередньо стосуються виробництва, тобто йому підкоряється головний інженер, що здійснює контроль за автопарком через головного механіка і виробництвом через завідувача виробництвом; а завідувач виробництвом, у свою чергу, контролює роботу масло цеха, комбікормового цеху, елеватора і лабораторії.

«Слов'янський комбікормовий завод» у складі виробничих підрозділів має: комбікормовий цех, загальногосподарський цех, електроцех, масло цех, механічний цех, приймально-очісна дільниця, лабораторія, автопарк та їдальня.

Основних засобів на даний момент підприємство має на загальну суму у розмірі 3384,0 тисяч гривень.

Таблиця №1. Основні показники економічного соціального розвитку ВАТ «СКЗ» за 2007 рік

Показники	Одиниця виміру	Звіт за 12 месяцев 2006 р.	Програма 2007 р.	Факт за 12 месяце в 2007 р.	У% до програми 2007 р.	12 месяц ев 2007 р. у% до 12 месяц ев 2006 р.
1. Розвиток сфери матеріального виробництва
2. Темп росту (зниження) обсягу виробленої промислової продукції у порівняних цінах	%		100,2	89,0
3. Обсяг виробництва, всього
у діючих оптових цінах	Тис.грн.	26577,1	26682,9	31069,5	116,4	116,9
у порівняних цінах	Тис.грн.	24753,7	25478,8	22028,3	86,5	89,0
4. Обсяг реалізованої.промислової продукції у відпускних цінах підприємств-всього	Тис.грн.	25252,5	28200	30060,5	106,6	119,0
5. Виробництво найважливіших видів промислової продукції (за номенклатурою, що характеризує спеціалізацію)
Комбікорм	Тонн	39750	40000	35806,5	89,5	90,1
Соя	Тонн	1657,4	1650	977,0	59,2	58,9
Масло подсолнечное	Тонн	89,1	88	13,6	15,5	15,3
6. Реалізовано продукції, що відповідає міжнародним стандартам ISO	Тис.грн.
- питома вага у загальному обсязі реалізованої продукції	%
7. Виробництво товарів народного споживання
- у діючих оптових цінах	Тис.грн.	320,8	290,4	40,8	14,0	12,7
- у порівняних цінах	Тис.грн.	320,8	316,8	38,6	12,2	12,0
8. Виробництво товарів народного споживання в натуральному виразі:
Масло подсолнечное	Тонн	89,1	88	1. 3,6	15,5	15,3
9. Фонд оплати праці		1548,1	1850	1764,3	95,4	114,0
10. Середньоспискова чисельність		143	152	139	91,4	97,2
11. Середньомісячна зарплата		902,1	1050	1055	100,5	116,9
12. Фінансовий результат		+ 150		+200
13. Дебіторська заборгованість		6640		2387
14. Кредиторська заборгованість		16926		18009

3. Наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення

3.1 Економічна суть оборотних коштів та їх класифікація

Діяльність об'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно - грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна знайти на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти - активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, товарно - посередницька, послуг.

Рис. 1. Склад і розміщення оборотних коштів

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис 1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання продукції.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних фондів і фондів обігу у загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків.

Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на:

– оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

– оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більше питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на:

– нормовані;

– ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат.

Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Нормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) позичені.

Класифікація оборотних коштів має велике значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

3.2 Джерела формування оборотних засобів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.

Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно - матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела формування оборотних засобів.

Як правило, мінімальна потребі підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування на цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих запасів.

Підприємства, вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів - засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. При цьому слід зазначити, що ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23. 02. 96 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використанням за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Методика визначення власних оборотних коштів, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони у І розділі пасиву балансу.

Підвищення ефективності формування власного фінансового капіталу підприємства досягається в результаті здійснення відповідної фінансової політики.

Основним критерієм оптимізації може бути коефіцієнт рівня фінансування підприємства за рахунок, зовнішніх і внутрішніх власних коштів. Цей показник може визначитися за формулою:

,

де - рівень фінансування підприємства за рахунок власних котів, %;

- обсяг формування власних фінансових ресурсів у плановому періоді, грош. од.;

- загальна потреба у фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді, грош. од.

Реалізація розроблено політики може бути досягнута у результаті застосування системи механізмів управління формуванням власного фінансового капіталу. Ця система охоплюватиме такі їхні види:

– механізм управління формування прибутку;

– механізм управління максимізацією прибутку;

– механізм розподілу чистого прибутку;

– механізм управління залучення зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів.

Отже, розробляючи і застосовуючи ефективну політику щодо формування власного фінансового капіталу, підприємство краще використовує цей капітал.

Банківські кредити як джерело формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платниками та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Короткостроковий кредит, не залежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, станом товарного і грошового обігу.

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати власних джерел фінансування, тобто критичне значення його коефіцієнта дорівнює 0,5. що більша ця величина, то кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел). Фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство є фінансово стійким і відносно незалежним від зовнішніх джерел фінансування.

Однією з причин, яка гальмує стійкий розвиток підприємства в Україні, є обмеженість кредитно фінансових ресурсів.

Слід зазначити, що самі підприємці не поспішають звертатися до позики. Вирішити труднощі з отриманням коштів, поліпшити фінансовий стан, зміцнити економічну безпеку можна за допомогою сучасної форми кредитування - овердрафту.

Овердрафтна операція - це короткостроковий кредит, який надається на кілька днів.

Від звичайної позики відрізняється тим, що кошти можна отримати без застави. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, які зараховуються на поточний рахунок клієнта. А тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів.

Овердрафт дуже зручний саме як кредит під обігові кошти платоспроможним позичальникам. Кредитування у формі овердрафту досить ризиковане для банку в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні. Однак майже половина кредитних операцій сьогодні відбувається саме овердрафтній формі, і ця операція знаходиться на першій сходинці у рейтингу нових кредитних ресурсів.

Залучені кошти як джерело формування оборотних засобів

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою і найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, від споживача одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набули певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власностей. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки скорочує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за:

– розрахунками з бюджетом;

– за розрахунковими документами, строк сплати яких не настав і які не сплачено в строк;

– за невідфактурованими поставками - розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк;

– за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якою її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальника за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів.

За кредиторської заборгованості постачальників залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства. Сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними засобами.

3.3 Методологія дослідження та основні показники

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф. 1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф. 1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів (ряд 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші позаоборотні активи (ряд 070, графа 4) та позикові кошти (ряд 300).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2) «Баланс». Що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21. 06.99 р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку «розділу І пасиву балансу Ф. 1». «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (808).

Отже, з суми розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів

Означає перевищення нормативу оборотних засобів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства інших підприємств, у результаті зміну умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, (як, наприклад, несвоєчасно фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути:

– погана робота маркетингової служби;

– невиконання планів прибутку;

– слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх не цільове використання;

– несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

– наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємстві у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути в наслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно - матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку не цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягів виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом - явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в.). цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

,

де - фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);

- вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від тиску виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано щоб вона забезпечувала ритмічного безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообігу на підприємстві:

,

де - термін обертання оборотних коштів, днів;

- середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

- тривалість періоду, за який обчислюється обертання днів;

- обсяг реалізованої продукції.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначається середня арифметична. Виглядатиме так:

, (1)

де ,,… - сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень);

- сума оборотних коштів на початок наступного року.

Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою:

, (2)

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою (2), статистика вважає точнішим.

Тривалість обертання коштів - це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення - обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період - і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей.

У наслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

,

де - коефіцієнт обертання оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

,

де - коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 гривню обороту, то ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватися коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

; ,

де - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

- прибуток від реалізації продукції, грн.;

- рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів, то - відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.