Загальнодержавні податки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

загальнодержавний податок бюджет

Вступ

1. Суть, поняття і значення загальнодержавних податків і зборів

2. Особливості справляння даного виду платежу в Україні

3. Перспективні напрямки вдосконалення системи справляння загальнодержавних податків і зборів у контексті зарубіжного досвіду

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції - фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності їх платників. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні.

Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один з видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують ще й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприємства і громадяни роблять обов'язкові відрахування в позабюджетні фонди, сплачують різні тарифи й інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень зумовлює необхідність визначити, які ж із них є безпосередньо податком, а які -- неподатковими платежами. Всю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Отже, податок -- це форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, що реалізують свій податковий обов'язок, у державну чи комунальну власність, що надходить у бюджет відповідного рівня (чи цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органу місцевого самоврядування) і виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безповоротний платіж.

У статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» визначено поняття податку і збору (обов'язкового платежу), окремого ж визначення податку законодавець не дає в жодному акті. У чому полягає істотна відмінність податків і зборів, чим вони відрізняються від обов'язкових платежів -- не зрозуміло. Ймовірно, слід при цьому виходити з того, що обов'язкові платежі -- це родове поняття, а податки і збори -- його видові форми.



1. Суть, поняття і значення загальнодержавних податків і зборів

Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.

Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування.

Систему оподаткування України складають:

-- загальнодержавні податки і збори;

-- місцеві податки і збори [6, с. 126].

До загальнодержавних податків і зборів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

20) фіксований сільськогосподарський податок;

21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

22) гербовий збір[6, с. 129].

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.



Структурно - логічна схема загальнодержавних податків і зборів

2. Особливості справляння даного виду платежу в Україні

1) Податок на додану вартість - непрямий податок на додану вартість, який створюється на всіх стадіях виробництва і обігу, він включається у вигляді надбавки в ціну товару, робіт і послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів та послуг. ПДВ носить фіскальний характер[11, с. 211].

Об'єктами оподаткування виступають:

- Операції по оплаті вартості послуг по договорах оперативної оренди (лізинг)

- Операції по передачі права власності на об'єкт застави (з продажу товарів, послуг, робіт на території України, операції з ввозу товарів в Україну, операції з вивозу товарів, робіт, послуг за межі України)

Ставка ПДВ = 20 %

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшувати податкове зобов'язання. Для визначення суми для внесення для бюджету суб'єкт оподаткування заповнює податкову декларацію з ПДВ.

2) Акцизний збір - непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів, визначених законом як підакцизні, що стягуються з них (споживачів) під час здійснення оборотів з продажу таких товарів на митну територію України [8, с. 15].

Платниками акцизного збору є :

- суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії та відділення - виробники підакцизних товарів на митній території України;

- нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів на митній території України;

- Будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

- Фізичні особи - резиденти та нерезиденти, які ввозять або пересилають підакцизні речі та предмети на митну територію України;

- Юридичні чи фізичні особи, які купують або одержують підакцизні товари у податкових агентів.

Акцизний збір нараховується лише один раз і платниками його виступають або виробники підакцизних товарів, або суб'єкти, що імпортують підакцизні товари. Для імпортованих товарів об'єктом оподаткування є митна вартість завезених товарів з урахуванням митних зборів і мита. Ставка акцизного збору встановлюється : тверді ставки, у відсотках і в євро.

3) Податок на прибуток підприємств визначається як сума скорегованого валового доходу - сума валових витрат підприємства - суму амортизаційних відрахувань.

Основна ставка податку на прибуток = (оподатковуваний прибуток*30%)/100%.

Ставки оподаткування:

1. Базова ставка 25%.

2. 15 % - суми будь-яких виплат з доходів резидентів на користь нерезидентів з джерелом їх походження з України. Ставка діє на суми доходів нерезидентів у вигляді страхових внесків, платежів, премій від перестрахування ризиків на території України.

3. 50 % від базової ставки - оподатковується прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах.

4. 6 % - діє ставка від суми доходів нерезидентів, які виплачуються резидентами за фрахт транспортних засобів. Діє також на доходи, отримані страховиком в разі дострокового розірвання договору зі страхування життя.

5. 3 % - діє на валові доходи від страхової діяльності страховиків-резидентів, крім страхування ризиків життя[6, с. 130].

Платниками податку є:

- резиденти - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку;

- нерезиденти - фізичні та юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України;

- НБУ та його установи;

- Управління залізниці від господарської діяльності залізничного транспорту;

- Установи пенітенціарної системи (тюрми, колонії).

4) Податок на доходи фізичних осіб (особистий податок)- це форма прямого оподаткування, при якій податком обкладається доход податкоплатника. Платники:

- громадяни України та іноземні громадяни

- особи без громадянства, які проживають в Україні неменше 183-х днів.

Види особистих податків: традиційний, на прибуток, на надприбуток, подоходний.

Ставка подоходного податку. Доходи фізичних осіб, одержані за договорами цивільно-правового характеру в Україні оподатковуються за ставкою 13 %.

Об'єкти оподаткування:

- громадяни, які постійно проживають в Україні. Доход отриманий із різних джерел як на території України так і за її межами

1. Доходи отримані за місцем основної роботи.

2. Доходи отримані за сумісництвом.

3. Доходи від підприємницької діяльності

- громадяни, які не мають постійного проживання в Україні, доход отриманий із джерел на території України.

5) Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

Види і ставки мита:

1. За напрямком руху товару

- ввізне, нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на територію України, є диференційованим;

- вивізне нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні.

2. За способом нарахування:

- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

3. За періодом застосування:

- загальної дії

- сезонне, на окремі товари та інші предмети на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

4. За ступенем заохочення імпорту:

- преференціальні, мита, які встановлюються державою для створення особливого сприятливого режиму для однієї або декількох держав при ввезенні всіх чи окремих груп імпортованих товарів;

- пільгові - створюють режим найбільш сприятливого до імпорту товарів із країн і економічних союзів з якими Україна уклала угоду про вільну торгівлю або торгівельно-економічні угоди.

- Повні, застосовуються до всіх товарів або предметів, які ввозяться на митну територію України.

5. За принципом обмеження імпорту:

- Спеціальні мита, застосовується як засіб захисту українських виробників;

- Антидемпінгове, якщо з митної території України вивозяться товари за ціною нижчою за ціни інших експортерів;

- Компенсаційне, у разі вивезення за межі митної території України товарів для виробництва, переробки продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду[13, с. 16].

6) Державне мито - грошовий збір, який знімається у судових та арбітражних органах державного нотаріату.

Платник - юридичні і фізичні особи за послуги надані судовими, нотаріальними та іншими державними органами та видачу документів.

Об'єкт - вартість послуг у державних органах, ціна позову.

Ставка:

- проста (у твердій сумі);

- пропорційна (у відсотках).

Джерело: для суб'єктів підприємницької діяльності - собівартість

продукції, для громадян - власні кошти.

7) Плата (податок) на землю - один із видів доходів місцевих бюджетів, яка зараховується на рахунки відповідних рад, на території яких розташовані земельні ділянки. Плата за землю - прямий реальний податок на володіння та користування землею.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки.

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

- для багаторічних насаджень -0,03.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

8) Рентні платежі - це платежі за видобутий природний газ, газовий конденсат і нафту[18, с. 98].

Платниками рентної плати є суб'єкти господарювання, які добувають вуглеводневу сировину на підставі спеціальних дозволів на право користування надрами, виданих в установленому законодавством порядку.

Об'єктом оподаткування рентною платою є обсяг видобутої вуглеводневої сировини.

Сума рентної плати визначаються платниками відповідно до обсягу видобутої ними вуглеводневої сировини та встановлених законом про державний бюджет ставок рентної плати. У 2006 році до затвердженому у державному бюджеті ставок рентної плати застосовується коригуючий коефіцієнт., який обчислюється для кожного звітного періоду, шляхом ділення середньозваженої ціни однієї тони нафти на базових умовах поставки, що склалася на останньому аукціоні звітного періоду, який проводився на біржах.

9) Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є витокою фінансового виробництва реконструкції, ремонту та утримання автомобілів загального користування та проведення природоохоронних міроприємств на водоймах.

10) Податок на промисел - це плата, яка знімається з фізичних осіб за право займатися торгівлею. Джерело - власні кошти.

Платники: фізичні особи, незареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять несистематичну (не більш чотирьох разів на рік) продаж переробленої та купленої продукції.

Об'єкт: сумарна вартість товарів по ринковим цінам, вказана в декларації.

Ставка: 10 % вказана в декларації вартості товарів, які підлягають продажу на протязі 3-х днів але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян

Штрафи - без придбання разових патентів від 1-го до 10-и неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за повторні порушення протягом року від 10-ти до 20-и неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

11) Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету - це форма реалізації економічного механізму відшкодування витрат на пошук та розвідку місцезнаходження корисних копалин за рахунок державного бюджету, які стягуються з користувачів надрами, які проводять видобуток корисних копалин на раніше розвіданих місцезнаходжень[6, с. 141].

Платники: користувачі надрами всіх форм власності, підприємці з іноземними інвестиціями, які добувають корисні копалини на місцезнаходженнях розвіданих за рахунок державного бюджету.

Об'єкт: вартість видобутої сировини або продукту її переробки, а при видобутку підземних прісних, мінеральних і термальних вод - об'єм їх видобутку.

Ставка: нормативи, які визначаються як частина вартості одиниці видобутої мінеральної сировини, або у вигляді ставки відрахування за одиницю видобутку.

Джерело - собівартість продукції.

Штрафи: 0,3 % за кожен день.

12) Збір за спеціальне використання природних ресурсів це податок за передачу у використання природних ресурсів, які встановлюються з метою компенсації затрат держави на відновлення природних ресурсів.

Платники: користувачі природними ресурсами (заготовлювачі деревини, підприємства - водокористувачі, тепло-і гідроенергетики, суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять видобуток корисних копалин).

Об'єкти: кількість або об'єм заготовлених природних ресурсів.(деревини, забір та викид води, об'єм фактично погашених у надрах балансових і незбалансових запасів).

Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а аз понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ організацій чи громадян. Ліміти встановлюються у порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними міськими Радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення.

13) Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

14) Збір на обов'язкове соціальне страхування використовується для виплати допомоги по тимчасові непрацездатності, вагітності і пологам, при народженні дитини; організація санаторно-курортного лікування і відпочинку працюючих, їх дітей, ветеранів, інвалідів; фінансування витрат пов'язаних з забезпеченням зайнятості населення.

Платники суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, фізичні особи, що працюють за трудовим договором, виконують роботи згідно цивільно-правових договорів.

Об'єкти оподаткування: фонд оплати праці працівників підприємства; сума доходів громадян; сукупний дохід громадян, які працюють по найму.

15) Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Пенсійний фонд - це самостійна фінансово-банківська система, засоби якої не входять в державний бюджет і мають виключно цільове призначення для виплат різного роду пенсій.

Платники суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, фізичні особи, що працюють за трудовим договором, виконують роботи згідно цивільно-правових договорів.

Об'єкти оподаткування: фонд оплати праці працівників підприємства; сума доходів громадян; сукупний дохід громадян, які працюють по найму.

16) Збір до Державного інноваційного фонду. Для формування Державного інноваційного фонду підприємства, об'єднання, організації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ і акцизного збору. Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації та банки здійснюють вказані відрахування від валового доходу. Відрахування відноситься на собівартість продукції [9, с. 266].

Платники: юридичні особи.

17) Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Торговий патент - це державне свідоцтво, стверджуюче право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного підрозділу займатися торговою діяльністю у сфері торгівлі іноземною валютою, по наданню послуг у сфері ігорного бізнесу та побутових послуг за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунку.

Платники: суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю у сфері торгівлі іноземною валютою, наданню послуг у сфері ігорного бізнесу та побутових послуг за готівку та інших форм розрахунку.

Об'єкт: плата за торгівельний патент.



3. Перспективні напрямки вдосконалення системи справляння загальнодержавних податків і зборів у контексті зарубіжного досвіду

Розвинуті країни, що мають більший, ніж Україна досвід регулювання податкових відносин при ринковій економіці, виробили свої моделі побудови системи оподаткування, спеціальних контролюючих органів, встановили певний інститут відповідальності за порушення вимог законодавства у галузі оподаткування.

Звернемося до зарубіжного досвіду діяльності податкових органів, що утворені в різних країнах для боротьби з податковими правопорушеннями.

Як відомо, система оподаткування є основним інструментом регулювання економіки, найважливішим важелем державного впливу на сферу підприємництва.

Посилення податкового тягаря на платників податків визвало до життя появу проблеми податкового планування, тобто планування комерційної та інвестиційної діяльності юридичних та фізичних осіб з ціллю мінімізації податкових платежів. Необхідність податкового планування закладається в самому податковому законодавстві, що передбачає різні податкові режими для різноманітних ситуацій, припускає будь які методи обчислення податкової бази та пропонує платникам податків податкові пільги. Податкове планування може бути досягнуто двома шляхами:

1) використання всіх легальних можливостей зниження податкових платежів та перебудова своєї діяльності таким чином, щоб податкові зобов'язання, що виникають при цьому, були мінімальними (це легальний шлях мінімізації податків);

2) приховування своєї діяльності і своїх доходів від податкових органів, не зупиняючись перед викривленням податкової звітності та пред'явленням хибних даних про свої дії та доходи (такі діяння є ухиленням від сплати податків) [7, с.25].

Щоб протистояти діям недобросовісних платників податків, порушення при оподаткуванні законодавством багатьох країн віднесені до податкових злочинів та проступків. Коло злочинних дій, пов'язаних із сплатою податків, у кожній конкретній країні відрізняється своїми особливостями. Слід зазначити, що кримінальні санкції за злочини в сфері оподаткування встановлюються не кримінальними кодексами, а нормами, які входять до податкового законодавства. В США, наприклад, на рівні федерації відповідальність за злочини в сфері оподаткування регулюється Кодексом внутрішніх державних доходів 1954 року, у Франції - Загальним кодексом про податки 1950 року, у Німеччині - Положенням про податки 1977 року, а у Великобританії та Італії - окремими спеціальними законодавчими актами про податки [7, с. 26].

Система оподаткування, що діє в Сполучених Штатах Америки, передбачає стягнення прямих та непрямих податків, причому прямі податки превалюють над непрямими, які вважаються менш справедливими. Оскільки Конституція США гарантує штатам широкі повноваження в проведенні податкової політики, можна спостерігати значну різноманітність в їх податкових системах.

До основних прямих податків, що стягуються в США, належать індивідуальний та корпоративний прибутковий податки. Нині в результаті податкових реформ 1986-1988 та 1994-1997 рр. в США діє п'ять ставок індивідуального прибуткового податку - 15; 28; 31; 36 та 39,6 %. Вказаний податок може бути вирахуваний за побажанням платника з індивідуального доходу або сукупного доходу сім'ї. Федеральний прибутковий податок з корпорацій стягується за ставкою 34%. З майновими податками штатів, податками з транспортних засобів, на спадщину та дарування, прямі податки складають більше 70% всіх податкових надходжень Федерального бюджету. Нагадаємо, що в Україні якраз близько 70% податкових надходжень до Державного бюджету забезпечуються за рахунок непрямих податків.

Натомість США є однією з небагатьох розвинутих країн, де відсутній загальнодержавний (федеральний) податок з продаж. До непрямих податків, що діють в США належать акцизи та митні платежі. Але в бюджетах штатів США (в тих, що здійснюють стягнення податку з продаж) значне місце все ж займають саме непрямі податки.

Юридичні особи в США також є платниками спеціальних платежів в соціальні страхові фонди, що вираховуються в певній долі до фонду заробітної плати. Їх розмір складає - 6,2% на соціальне забезпечення, 1,45% - на медичну допомогу, 0,8% - на допомогу по безробіттю [12, с. 6]. Податковий тягар значний, але не непосильний.

Сплата податків в США є обов'язком, з яким кожному потрібно рахуватися, тому що згідно з чинним законодавством навіть за неправильно заповнену податкову декларацію може бути накладено штраф до 1 тисячі доларів. Кожний американець зобов'язаний підрахувати всі свої прибутки за минулий рік, визначити за спеціальною таблицею суму податку, заповнити формуляр 1040 і відправити його разом з чеком на відповідну суму в податкове бюро [1, с. 121]. Незаповнення податкової декларації в установлений строк також є злочином, навіть, якщо платник податків зовсім нічого не повинен сплачувати.

За останні 50 років американські суди розробили та удосконалили концепцію зговору, що направлена проти порушників податкового законодавства. Інакше її називають “зговір Клайна”, яка передбачає визнання будь-якої угоди, що перешкоджає Службі внутрішніх доходів у вирахуванні належних до сплати платежів платників податків - злочином [3, с. 18].

Контроль в Сполучених Штатах Америки за сплатою податків здійснює Служба внутрішніх доходів, яка організаційно входить до Міністерства фінансів. Особливістю цієї фіскальної служби є її подвійна природа, що випливає із виконування різнорідних функцій - управління державними фінансами та правоохоронної функції [4, с. 27].

Загальне керівництво Службою внутрішніх доходів здійснює голова служби - комісіонер по внутрішніх доходах на підставі делегованих йому міністром фінансів повноважень. Комісіонер призначається Указом Президента США за згодою Сенату. Він несе відповідальність за виконання законодавства про податки, що сконцентроване в Кодексі внутрішніх доходів [5, с. 115].

Служба внутрішніх доходів США включає в себе центральний апарат, сім регіональних податкових управлінь, 58 податкових управлінь, що здійснюють контроль за надходженням податків; правильністю заповнення податкових декларацій, здійснюють стягнення заборгованості по податкам; повернення платникам податків зайве переплачених сум; стягнення штрафу з неплатників.

Кожен штат має свою податкову службу - департамент доходів, що відповідає за стягнення встановлених в ньому податків. Як правило, керівник цієї служби назначається головою виконавчої влади штату - губернатором. В трьох штатах голова департаменту доходів обирається на виборах всім населенням штату, а в кількох штатах таким департаментом управляє комісія, що призначається губернатором.

Департаменти доходів частіш організовані за функціональним принципом, а не за принципом збирання окремих податків. До їх складу входять підрозділи по ідентифікації та реєстрації платників податків; податковим деклараціям та грошовим переказам; розрахункам податків; пільгам та примусовому стягненню податків; освіти та допомоги платникам податків та інші [16, с. 167].

В складі Служби внутрішніх доходів діє слідчий департамент, до компетенції якого відноситься розслідування податкових правопорушень та злочинів, а також всіх порушень закону про банківську таємницю.

В Сполучених Штатах Америки відсутні структурно відокремлені правоохоронні органи в сфері оподаткування. Здійсненням поліцейських функцій в центральному апараті Служби внутрішніх доходів займається відділ розшуку. З більше, ніж 2000 оперативних робітників (спеціальних агентів), що складають штат розвідки, лише 50 зайняті в центральному апараті в Вашингтоні. Інші співробітники працюють в місцевому апараті, в який входять 9 регіональних, 51 окружних управлінь та більш ніж 900 низових оперативних відділків. Відділи фінансового розшуку являють собою спеціалізовані поліцейські служби, укомплектовані фахівцями високої кваліфікації, що мають поліцейську підготовку та певний рівень знань бухгалтерської справи. Спеціальні агенти використовують при проведенні розслідувань такі специфічні методи, як: негласне спостереження, опит свідків з оточення підозрюваної особи, перлюстрацію поштових відправлень і прослуховування телефонних розмов, залучення платних інформаторів. Співробітники фінансового розшуку нерідко проводять розслідування негласно, використовуючи документи різних урядових і навіть приватних організацій [16, с. 161].

Вони також мають право:

· вручати та виконувати судові ордери на обшук та арешт;

· проводити арешт без судового ордера у випадку скоєння в їх присутності тяжкого злочину або при наявності деяких інших обставин, передбачених законодавством США;

· викликати та проводити допит свідків;

· здійснювати конфіскацію майна;

· носити та застосовувати вогнепальну зброю [15, с. 135].

Судові позови за справами про несплату або недоплату податків порушуються тільки тоді, коли мова йде про велику суму або несплати мають регулярний характер, але більш ніж 90 відсотків таких справ закінчуються судимістю обвинувачених. За ухилення від сплати податків в США передбачається ув'язнення до 5 років та штраф у розмірі 100 тисяч доларів (для корпорацій - до 500 тис. дол.). В американському суді доказами свідомої несплати податків вважаються: підробка фінансових документів, відмова їх пред'явлення, заняття трудовою або підприємницькою діяльністю за підробленими документами або від імені підставних осіб, наявність значних сум, походження яких не підтверджено документами, а також якщо у податковій декларації не вказано джерело доходу. Діє принцип: платник податку на вимогу податкових органів повинен документально підтвердити законне надходження всіх коштів, які він має і мав у минулому [1, с. 123].

Як відомо, Сполучені Штати Америки є країною, що серйозно ставиться до захисту різноманітних прав своїх громадян. Так, для убезпечення платників податків від необгрунтованих або надмірних претензій Служби внутрішніх доходів, конгресом США в 1988 році було прийнято спеціальний закон, що отримав неофіційну назву “Біль про права платників податків”.

Згідно з цим законом при ревізії податкової декларації Служба внутрішніх доходів повинна подати платнику податків письмовий документ з викладанням його прав і обов'язків. Платники податків мають право при попередньому повідомленні співробітників Служби Внутрішніх Доходів робити магнітофонний запис усіх переговорів з офіційними представниками податкового відомства в ході ревізії. Крім того, платник податків може доручити ведення переговорів адвокату. Якщо Служба Внутрішніх Доходів має намір удатися до примусового відчуження частини власності платника податку для погашення заборгованості з податків, платник повинен отримати письмове повідомлення не пізніше, ніж за 30 днів [1, с. 124].

Федеральне законодавство закріплює також перелік діянь, що заборонені посадовим особам податкових органів США. Порушення цих заборон тягне за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність. Кожного співробітника, що виконує певні дії у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків, може бути усунуто з посади, застосовано штрафні санкції на суму до 20 тисяч доларів або ув'язнено на строк до 5 років, якщо він:

· вимагає сплати більшої суми податку, ніж передбачено законодавством;

· вимагає чи приймає подарунки чи гроші за послуги, що надаються платникам податків;

· має докази чи іншу інформацію про порушення будь-якого закону про внутрішні доходи та не повідомляє про це;

· здійснює хибні записи в офіційних документах;

· підписує фальшиві документи про сплату податків;

· сприяє будь-якій особі в порушенні законодавства у галузі оподаткування;

· шантажує чи здійснює тиск на платника податку [20, с. 12].

Податкова система Федеративної Республіки Німеччини характеризується значним тиском на платників податків. Загальна кількість обов'язкових платежів, що стягуються в ФРН становить близько 50 різновидів. Наповнення консолідованого бюджету забезпечується за рахунок прямих та непрямих податків, які сплачуються приблизно в рівних пропорціях.

Податкові ставки прямих податків досить високі: податок на прибуток юридичних осіб стягується за ставками 45% та 30% при розподілі прибутку, прибутковий податок з громадян - відповідно прогресивної шкали за ставками від 15 до 39%, з фонду оплати праці юридичні особи сплачують 9,5% в пенсійний фонд. Серед непрямих податків основне місце займає податок на додану вартість, що стягується за двома ставками - пільговою - 7% та стандартною - 15% [10, с. 22].

Серед європейських країн ФРН виділяється особливою суворістю покарань за порушення податкового законодавства: штрафи, повторні штрафи, позбавлення волі на строк до 10 років.

Кримінальне переслідування осіб, що скоїли податкові злочини, здійснюють фінансові органи, які мають статус правоохоронних і володіють тими самими повноваженнями, що й прокуратура. У будь-який момент фінансові органи можуть передати кримінальну справу до прокуратури. Існують відомчі розпорядження, згідно з якими справи, порушені за фактом заниження податку на суму більше 300 тис. марок, розслідуються податковим відділом прокуратури відповідної землі.

В окремих землях ФРН для кримінального і адміністративного переслідування порушників податкового законодавства у складі фінансових органів створені спеціальні підрозділи - відділи з кримінальних справ і штрафних санкцій [18, с. 324].

Однак провідну роль у боротьбі з податковою злочинністю відіграє спеціалізована правоохоронна структура - податкова поліція або служба податкового розшуку, яка належить до системи міністерства фінансів. Підрозділи податкового розшуку - “Штойфа” було утворено в Германії ще в 1934 році. Її працівники, перебуваючи на службі у фінансових органах, одночасно є позаштатними співробітниками прокуратури.

На підрозділи “Штойфа” покладається виконання трьох основних завдань:

· розслідування податкових злочинів і порушень порядку стягнення податків;

· визначення бази оподаткування у зв'язку з податковими злочинами і порушеннями порядку стягнення та сплати податків;

· викриття та розслідування невідомих податкових злочинів, тобто злочинів, в яких нез'ясованим є винуватець або обставини справи.

Працівники податкової поліції, володіючи у кримінально-процесуальній сфері тими самими правами і обов'язками, що й співробітники кримінальної поліції (за винятком права застосування зброї), уповноважені чинним законодавством здійснювати всі необхідні заходи щодо викриття злочинів, а саме - обшук у службових і житлових приміщеннях, автомобілях, огляд особистих речей; примусове вилучення речей як предметів доказування, якщо власник не бажає віддати їх добровільно; огляд ділових і банківських документів, календарів, записних книжок тощо; затримання підозрюваного за наявності небезпеки його втечі [19, с. 30].

Італійський досвід діяльності органів контролю за сплатою податків викликає певний інтерес в силу деякої подібності до вітчизняної практики функціонування податкових органів.

Сучасна податкова система Італії характеризується чіткою структурою, уніфікацією правил обкладання та стягнення платежів в бюджет. Вона включає в себе систему прямих та непрямих податків з деяким превалюванням останніх.

Серед прямих податків основним є прибутковий податок з громадян, який стягується за шедулярною формою, тобто обкладається кожна частина доходу окремо в залежності від джерела доходу. (Шедулярній формі обкладання прибутковим податком протистоїть глобальна - з розрахунку сукупного доходу, що в сучасних умовах має більш ширше розповсюдження.) Також значне місце серед прямих податків займає податок на прибуток юридичних осіб, що становить 36 % нерозподіленого прибутку. Серед непрямих податків в Італії основним є податок на додану вартість, що становить 20% доходів бюджету цієї країни. Сьогодні діє п'ять ставок ПДВ: нульова; пільгова - 2%; основна - 9%; підвищені - 18 та 38% (порівняємо з 20% ПДВ, що стягується в Україні). До непрямих податків також належать спеціальні акцизи, гербовий податок, реєстраційний та концесійний податки.

В Італії розкриттям і розслідуванням злочинів у галузі оподаткування поряд з поліцією та Корпусом карабінерів займається Фінансова гвардія, що структурно знаходиться в Міністерстві фінансів. Фінансова гвардія виконує одночасно функції податкової поліції, податкової інспекції, митних та прикордонних органів.

Фінансову гвардію утворено в 1881 році. До її складу входить Головне командування, що в свою чергу складається з центрального та регіонального командування. Центральне командування розташоване в Римі, йому підпорядковуються три спеціальних підрозділи - центральне управління податкової поліції; спеціальне управління валютної поліції; центральне слідче управління по боротьбі з організованою злочинністю в сфері економіки.

Основними функціями Фінансової гвардії є попередження, викриття та розслідування фінансових злочинів. Підрозділи Фінансової гвардії певною мірою діють автономно. Однак фактично координація з відповідними структурами поліції в рамках здійснення оперативних і слідчих заходів з боротьби з економічними злочинами має характер підпорядкованості їм, оскільки здійснюється реалізація поліцейської функції.

Головна відмінна особливість правоохоронної діяльності в Італії в сфері боротьби з економічною злочинністю - це винятково широка компетенція Фінансової гвардії. Офіцери Фінансової гвардії наділені фіскальними та контрольними функціями податкових інспекцій і правами поліції в частині здійснення оперативних заходів та кримінального розслідування. В оперативній роботі офіцери керуються тими ж законами, що й державна поліція.

Посадові особи Фінансової гвардії мають право доступу на підприємства, фірми, в банки, до будь-яких документів у зв'язку з необхідністю перевірки об'єктів оподаткування, здійснення фінансового контролю без отримання дозволу суду на такі дії. Вони самостійно здійснюють оперативний пошук таких злочинів, як приховування доходів від оподаткування, фіктивне банкрутство, махінації з переказом валюти за кордон і навпаки, інших подібних злочинів [11, с. 125].

Кримінальними злочинами у сфері оподаткування в Італії визнаються: незаповнення декларації та прострочення термінів її подання; заниження розміру доходу; виписка та використання фіктивних рахунків-фактур. Кримінальне покарання за вчинення вказаних злочинів не перевищує трьох років, широко застосовуються штрафи.

Так, наприклад, особу, відповідальну за сплату компанією податків, а також за складання і подання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, може бути ув'язнено на термін від трьох місяців до трьох років у тому випадку, якщо податкова декларація компанії представлена з простроченням більш, ніж на один місяць, а сума продекларованого прибутку перевищує 5 млн. лір. Якщо сума продекларованого прибутку перевищує 30 млн. лір, термін тюремного ув'язнення не може бути менше за один рік [17, с. 11].

Надзвичайно цікавий досвід боротьби з ухиленням від оподаткування, що існує в Швеції, де при існуванні дуже високого рівня податкових ставок і, здавалося б, як результат цього значного рівня злочинності у даній сфері, не існує окремої служби податкової поліції.

Найбільш важливий вид національного податку в Швеції - прибутковий податок. Він підрозділяється на три категорії: податок на трудові доходи фізичних осіб, майновий та корпоративний.

Якщо скупний прибуток фізичної особи не перевищує 170 тис. крон, податок складає 31%, при перевищенні вказаної суми, ставка податку може зростати до 50%. Майновий податок стягується з розрахунку вартості майна: до 800 тис. крон - ставка нульова; до 1,5 млн. крон - 1,5%; до 3,5 млн. крон - 12 тис. крон + 2,5%; на майно більшої вартості - 62 тис. крон + 3%. Корпоративний податок стягується з підприємств за ставками в межах від 20 до 30%.

Наступними важливими надходженнями в бюджет є соціальні виплати із заробітної плати фізичних осіб, що сягають до 22%. Роботодавці також сплачують в пенсійний та фонд медичного страхування 43% з розрахунку фонду заробітної плати.

Стягуються в Швеції і непрямі податки - податок на додану вартість, на електроенергію, акцизи. Ставки цих податків приблизно однакові і сягають приблизно 30%. Система оподаткування Швеції характеризується найбільшим податковим тиском серед розвинутих країн, але з даних цифр і складається реальний добробут шведів, різноманітні соціальні гарантії.

Окремої служби податкової поліції в Швеції не існує, її функції виконують підрозділи Головного поліцейського управління. Розслідування податкових правопорушень та злочинів - сфера компетенції Служби фінансової розвідки у складі Головного поліцейського управління. Службу фінансової розвідки було утворено в 1993 році за ініціативою шведських банків, що були дуже зацікавлені в попередженні проникнення організованої злочинності в фінансове життя країни.

Поліцейські Служби фінансової розвідки спочатку проводять оперативні заходи для викриття фінансових афер, переважно з участю концернів, іноземного капіталу та ін. (в країні традиційно високий рівень податкової культури та податкової дисципліни, законослухняності громадян, для ліквідації незначних правопорушень частіш за все достатньо провести профілактичну бесіду з порушником). Зібрані матеріали представляються прокурору, після чого, якщо вони визнані переконливими, поліцейським надається право провадження попереднього слідства в повному правовому та оперативному обсязі [10, с. 15].

Досить цікавий також досвід діяльності податкових органів Іспанії. В цій країні існує достатньо помірна система оподаткування, мінімізовані попереджувальні заходи, які гарантують сплату обов'язкових платежів, що приваблює велику кількість закордонних компаній для заняття підприємницькою діяльністю на території Іспанії. Компенсується певний “лібералізм” фінансового та господарського законодавства функціонуванням високо професіонального податкового органу та застосуванням неймовірних розмірів штрафних санкцій (від 50 до 600 відсотків) за його порушення.

В 1992 році на базі податкового управління Міністерства економіки та фінансів утворено Податкове агентство, основною функцією якого є планування діяльності податкових органів та проведення загальнодержавних заходів по контролю за законодавством у галузі оподаткування, а також здійснення адміністративного управління та матеріально-технічного забезпечення регіональних, провінційних і муніципальних податкових управлінь.

Персонал податкової служби поділяється на інспекторів та податкових агентів. Податкові інспектори мають досить широкі повноваження, навіть право знижувати штрафні санкції до 50 пунктів за співробітництво при прийнятті рішень за результатами перевірок. Податковий агент повинен мати середньо спеціальну освіту, він виконує менш кваліфіковану роботу - перевірку фактів, добір інформації та ін. [11, с. 94].

У складі Податкового агентства утворені підрозділи по боротьбі з податковим шахрайством. З січня 1995 року вони діють на національному та регіональних рівнях. Найбільша кількість справ, що розслідуються такими підрозділами, пов'язана з шахрайством з податком на додану вартість. Серед них - оформлення фальшивих рахунків при відсутності реального факту купівлі-продажу; продаж за готівку (прихована реалізація); технічне приховування та зниження бази оподаткування; фальсифікація бухгалтерських документів. За такі порушення законодавством Іспанії передбачено кримінальну відповідальність до 6 років ув'язнення, а також 600- відсоткові штрафні санкції.

В своїй діяльності посадові особи податкових органів використовують інформацію банку даних про платників податків. Такий банк даних формується в Інформаційному департаменті, де зосереджується інформація про виплату заробітної плати, відомості про діяльність осіб вільних професій, про нерухомість та операції з нею, про фінансові операції з цінними паперами та валютними коштами, купівлі-продажу за кордоном, відомості про засновників акціонерних товариств, в тому числі і фізичних особах, результати перевірок за останні 6 років (строк позовної давності в Іспанії - 5 років), а також відомості від третіх осіб, про заборгованість. Для збору інформації цим департаментом обмежень таємності не існує [12, с. 9].

Російський досвід діяльності органів податкового контролю також є дуже цікавим. В Росії фінансовий контроль за сплатою податків та виявлення і розслідування злочинів у галузі оподаткування здійснюється двома самостійними державними органами, що на стадії формування були об'єднані однією системою.

Державну податкову службу Російської Федерації було утворено в 1991 році. Для ведення боротьби з кримінальними посяганнями на податкову систему Указом Президента Російської федерації № 262 від 18 березня 1992 року при державних податкових інспекціях на місцях були сформовані підрозділи податкових розслідувань, керівництво якими здійснювало Головне управління податкових розслідувань. Крім виконання функцій податкової служби, дані підрозділи були зобов'язані здійснювати заходи по попередженню та припиненню порушень податкового законодавства, забезпечувати безпеку діяльності посадових осіб податкових інспекцій. При цьому повноваження підрозділів податкових розслідувань були суттєво обмежені. Вони мали право лише проводити попередній добір первинних матеріалів про кримінальні порушення податкового законодавства, а потім передавати їх в органи внутрішніх справ для порушення кримінальних справ та розслідування злочинів. Однак діяльність Головного управління податкових розслідувань і підрозділів податкових розслідувань у системі Державної податкової служби було визнано неефективним [13, с. 16].

У зв'язку з цим, 24 червня 1993 року було ухвалено Закон Російської Федерації “Про федеральні органи податкової поліції”, на підставі якого органи податкових розслідувань були реорганізовані у самостійний державний правоохоронний орган - федеральні органи податкової поліції, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та дізнання стосовно злочинів у галузі оподаткування.

Тільки 17 грудня 1995 року на федеральні органи податкової поліції було покладено функції провадження попереднього слідства по справах про ухилення від сплати податків.

Тривалий час поряд з виконанням функцій, що властиві правоохоронним органам, органи податкової поліції виконували також і функції фінансового контролю шляхом проведення податкових перевірок платників податків в повному обсязі, зі складанням актів за результатами таких перевірок. Вказане право було передбачено пунктом 3 статті 11 Закону Російської Федерації “Про федеральні органи податкової поліції” в редакції 17 грудня 1995 року [14, с. 179].

Згодом російські вчені почали висловлювати думку щодо необхідності та доцільності, можливості та допустимості виконання контрольної функції органами податкової поліції, що в результаті податкових перевірок “розмивається” правова природа цього правоохоронного органу.

З прийняттям частини першої Податкового кодексу Російської Федерації зазначену проблему було врегульовано на законодавчому рівні. На підставі пункту 4 частини 2 статті 36 вказаного нормативного акту органи податкової поліції беруть участь в податкових перевірках лише за запитом податкових органів.

Нині Федеральна служба податкової поліції Російської федерації входить до структури федеральних органів виконавчої влади, є самостійним правоохоронним органом і складовою частиною сил забезпечення економічної безпеки Російської Федерації. Очолює Федеральну службу податкової поліції Директор у ранзі голови державного комітету Російської Федерації, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом Російської Федерації за поданням Голови Уряду.

Діяльність органів податкової поліції регулюється Законом Російської Федерації “Про федеральні органи податкової поліції”, Податковим кодексом Російської Федерації, Федеральним законом “Про оперативно-розшукову діяльність”, Кримінальним, Кримінально-процесуальним кодексами, Кодексом про адміністративні правопорушення Російської федерації та цілим комплексом підзаконних нормативних актів.

До основних повноважень органів податкової поліції Російської Федерації належать:

· здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання з ціллю виявлення та припинення податкових злочинів, розшук осіб, що підозрюються у їх вчиненні;

· провадження у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством в межах своєї компетенції попереднього слідства за справами по злочинам у галузі оподаткування;

· за запитом податкових органів прийняття участі в податкових перевірках;

· забезпечення безпеки діяльності державних податкових інспекцій, захист їх посадових осіб при виконанні ними службових обов'язків;

· виявлення та припинення фактів корупції в податкових органах та федеральних органах податкової поліції;

· інші повноваження передбачені Законом Російської Федерації “Про федеральні органи податкової поліції”.

Кримінальна відповідальність в Російській Федерації настає за:

ухилення від сплати митних платежів (стаття 194 Кримінального кодексу Російської Федерації) в великих розмірах (від 1000 мінімальних розмірів оплати праці);

ухилення громадян від сплати податків (ст. 198 КК РФ) в крупних (від 200 мінімальних розмірів оплати праці) та особливо крупних розмірах (від 500 мінімальних розмірів оплати праці);

ухилення від сплати податків організації (від 1000 мінімальних розмірів оплати праці) (ст. 199 КК РФ).

За вчинення вказаних злочинів передбачаються штрафні санкції від 200 до 1000 мінімальних розмірів оплати праці в залежності від кваліфікаційних ознак, обов'язкові роботи; позбавлення волі на строк від 6 місяців до 2 років за ухилення від сплати митних платежів; до 5 років за ухилення громадян від сплати податків; до 7 років за ухилення від сплати податків організації [11].

Крім того, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом Російської Федерації розслідуванню органами податкової поліції у випадку їх зв'язку з податковими злочинами підлягають такі склади злочинів, як: незаконне підприємництво, хабарництво, ряд посадових злочинів та ін.

На підставі аналізу зарубіжного досвіду діяльності спеціальних органів, що здійснюють контроль за сплатою обов'язкових платежів та притягують до відповідальності за ухилення від їх сплати та інші порушення законодавства у галузі оподаткування, можна зробити ряд висновків:

Податкова система має безпосередній вплив на стан економіки країни та прогресію порушень законодавства (в тому числі і кримінальних) у галузі оподаткування. Значний податковий тягар викликає зростання вказаних порушень (за виключенням окремих країн з високою культурою платників податків, що заснована на традиціях поваги до будь-якого закону, наприклад, Швеція).