Особливості формування і розвитку інституту банкрутства в Україні

2. якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців з дня встановленого для їх погашення строку;

3. якщо вимоги є безспірними [2].

При визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями кредитора не враховуються: а) суми збитків; б) неустойка (пеня, штраф); в) суми фінансових санкцій до боржника; г) зобов'язання, які виникли внаслідок завдання шкоди життю і здоров'ю громадян; ґ) зобов'язання з виплати авторської винагороди; д) зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які виникли з такої участі. Безспірними вважаються такі вимоги, які визнані боржником в претензійному порядку, вирішені в юрисдикційному або досудовому порядку. Такі вимоги підтверджуються: виконавчим документом (виконавчий лист, наказ господарського суду, виконавчий надпис нотаріуса і т.п.); інкасовими дорученнями (розпорядженнями), за якими здійснюється безспірне стягнення коштів з рахунків боржника; документами, які підтверджують визнання боржником вимоги кредиторів (відзив на претензію, платіжне доручення про перерахунок податків (обов'язкових платежів) [20]. У випадку, якщо кредитор до надання заяви до господарського суду не приймав заходів щодо отримання заборгованості поза процедурами банкрутства, згідно наявним в нього виконавчим документам, господарський суд може повернути заяву такого кредитора про визнання боржника банкрутом. При наявності виконавчих документів для розгляду справи про банкрутство необхідні відомості про те, чи не були виконані стягнення за цими документами в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Тому, згідно ст. 7 Закону, такі відомості кредитор зобов'язаний викласти в заяві з посиланням на підтверджуючі їх докази. Недотримання кредитором цього обов'язку може бути визнано підставою для повернення його заяви господарським судом. Згідно пункту 7 ст. 7 Закону кредитор повинен надати разом з заявою документи, що підтверджують розмір заборгованості за зобов'язаннями. Такими документами при наявності виконавчих документів є постанови державного виконавця про порушення виконавчого провадження, про повернення виконавчого документу стягувачу, про закінчення виконавчого провадження. Ненадання кредитором вказаних документів може бути підставою для повернення господарським судом заяви про визнання боржника банкрутом (при відсутності доказів, що підтверджують визнання боржником вимог кредитора). Для ініціювання спрощеної процедури банкрутства (ст. 52 Закону) не обов'язкові розмір вимог, їх безспірність та строк виконання зобов'язань. Подаючи в господарський суд свою заяву, кредитор повинен надати суду докази, що він дійсно є кредитором, і що боржник не в змозі задовольнити його вимогу.

Аналіз чинного податкового законодавства дозволяє зробити наступний висновок. Згідно з пунктом 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в разі затримки оплати вартості товарів (робіт, послуг) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна він має право збільшити на таку суму свої валові витрати в звітному періоді В разі, якщо продавець не подає заяву до господарського суду, він повинен збільшити валові витрати на суму заборгованості. Боржник вправі ініціювати справу про банкрутство лише при наявності в нього майна, достатнього на покриття судових витрат. Боржник повинен в місячний строк звернутися до господарського суду щодо порушення справи про банкрутство в випадках передбачених ст. 51 Закону [2]. Закон встановлює вимоги до заяви щодо порушення справи про банкрутство, недотримання яких є підставою для повернення судом заяви. Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором в письмовій формі, підписується керівником боржника або кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна включати:

1. найменування господарського суду, до якого подається заява;

2. найменування (прізвище, ім'я, та по-батькові) боржника, його поштова та юридична адреса;

3. найменування кредитора, його поштова та юридична адреса, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві відмічаються прізвище, ім'я та по-батькові, а також місце його проживання;

4. номер (код), ідентифікуючий кредитора як платника податків та зборів (обов'язкових платежів);

5. викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документу про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

6. перелік документів, що додаються до заяви (ст. 7 Закону)[2].

Таким чином, порушення провадження в справі про банкрутство відбувається за заявою або кредитора (кредиторів) або боржника. Поданню заяви передують певні умови, вказані в Законі, за наявності яких можна порушувати провадження в справі.

2.3 Склад та розмір вимог кредиторів в справі про банкрутство

В інституті банкрутства свій об'єкт правового регулювання: грошове зобов'язання, зобов'язання з виплати заробітної плати, зобов'язання по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів). Такий об'єкт характеризується комплексністю правових норм інших галузей права: цивільного, трудового та фінансового. В Законі такий об'єкт називається грошова вимога або вимога кредиторів. Грошова вимога та грошове зобов'язання -- це ідентичні поняття. Перш за все, з грошовою вимогою Закон пов'язує ініціювання справи про банкрутство, виявлення кредиторів після об'яви в газеті про процедури розпорядження та ліквідації, а також при спрощеній процедурі банкрутства. Грошове зобов'язання зустрічається в Законі в широкому та вузькому сенсі. У вузькому -- це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму у відповідності з цивільно-правовим договором та з інших підстав, передбачених законодавством. Тут до уваги береться заборгованість, яка виникла за передані товари, виконані роботи та надані послуги, суми кредитів з урахуванням відсотків. Деякі види зобов'язань не включаються до складу грошових зобов'язань. Але це не означає, що заборгованість за ними не погашається взагалі. Кредитори по такій заборгованості знаходяться в привілейованому стані та протягом процедури банкрутства можуть її погашати без будь-яких обмежень. До таких Закон відносить зобов'язання, які виникли внаслідок завдання шкоди життю або здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника -- юридичної особи, які виникли з такої участі. Грошове зобов'язання (грошова вимога) в широкому сенсі -- це саме грошове зобов'язання, а також зобов'язання з виплати заробітної плати і по сплаті податків та зборів. І, саме важливе, щодо складу грошових зобов'язань (в широкому сенсі) не включаються неустойка (штраф, пеня). Неустойка не включається, а враховується в реєстрі вимог кредиторів і підлягає сплаті лише після закінчення справи про банкрутство. Виключення складає повна ліквідація боржника за спрощеною процедурою банкрутства (ст. 52 Закону), де неустойка буде в шостій черзі. При ініціюванні справи про банкрутство кредитор повинен визначити розмір грошових вимог без врахування вказаних в Законі зобов'язань. В той самий час, Закон зобов'язує кредитора в заяві про порушення справи про банкрутство вказувати окремо від основного боргу неустойку. Після публікації в офіційному печатному органі об'яви щодо порушення справи про банкрутство та відкриття ліквідаційної процедури в господарський суд звертаються кредитори з грошовими вимогами, визначеними по вказаним вище умовам. Особливості стосуються лише строку виникнення зобов'язань за грошовими вимогами. Так, після публікації в процедурі розпорядження майном об'яви щодо порушення справи про банкрутство до суду звертаються кредитори, заборгованість у яких виникла до порушення справи про банкрутство незалежно від забезпеченості вимог. К такій заборгованості Закон прирівнює вимоги за зобов'язаннями, строк виконання яких не настав, (ст. 11 п. 15 Закону) [2]. Публікація в газеті означає, що підлягають виконанню всі грошові зобов'язання боржника, в тому числі і ті, за якими строк виконання ще не настав. Але таке виконання носить умовний характер, тому що стосується обов'язку кредиторів звертатися до суду з метою включення їх грошових вимог до реєстру. На такі вимоги розповсюджує свою дію мораторій, і вони погашаються в порядку, встановленому ст. 14 п.2 Закону. Якщо публікація стосується визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, то до суду звертаються кредитори, чиї грошові вимоги до боржника виникли з зобов'язань в процедурі розпорядження майном і (або) санації. Також після публікації всі зобов'язання боржника, що виникли в процедурах банкрутства, вважаються підлеглими виконанню (ст.23 Закону). У випадку незвернення кредиторів у встановлений строк до господарського суду вони втрачають право на сплату боргу в рамках процедури банкрутства. Зовсім по-іншому проходить ліквідація боржника по спрощеній процедурі банкрутства (ст. 52). По такій процедурі іде повна ліквідація боржника як юридичної особи і пред'являються всі грошові вимоги без будь-яких обмежень.

Що стосується штрафних санкцій, то вони також сплачуються, але вже в шостій черзі. Це пояснюється тим, що ліквідаційна процедура по таким суб'єктам закінчується винесенням господарським судом ухвали про ліквідацію боржника, а інших можливостей погашення заборгованості в рамках справи про банкрутство у кредиторів, звичайно, не буде. Отже, склад та розмір вимог кредиторів починає визначатися та формуватися з моменту публікації в газеті відомостей про порушення провадження по справі. Для того щоб увійти до реєстру кредиторів, кредитору необхідно подати заяву до господарського суду про це. У випадку незвернення кредиторів у встановлений строк до господарського суду, вони втрачають право на сплату боргу в рамках процедури банкрутства.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА

3.1 Процедура розпорядження майном

Інститут банкрутства містить в собі групи спеціальних норм -- процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода. Будь-яка з процедур має свою специфіку та призначення. В трьох процедурах -- санація, ліквідація та мирова угода передбачена можливість заміни власника без його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах -- санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода -- це субсидіарна процедура і вона виникає на всіх судових процедурах. Процедурам санації та ліквідації передує розпорядження майном. Інститут банкрутства передбачає, в залежності від виду суб'єкта боржника, наявності майна, виду його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження в справі про банкрутство. Загальний порядок передбачає використання стадії розпорядження майном з наступним переходом до процедур санації, ліквідації та мирової угоди [20]. Спеціальний порядок застосовується у випадку притягнення до участі по справі додаткових учасників, подовження строків санації, поєднання двох процедур (розпорядження та санації) та ін. (ст. 42-50, 53 Закону). Спрощений порядок застосовується при ліквідації боржника без попереднього використання процедури розпорядження майном (ст. 51, 52 Закону) - банкрутство боржника, який ліквідується власником та банкрутство відсутнього боржника [2]. Процедура банкрутства, яка виникає внаслідок абсолютної неплатоспроможності боржника, зумовлює участь у провадженні в справі великої кількості учасників: боржника, кредиторів, арбітражного керуючого, інших учасників.

Що стосується участі кредиторів, то вони в своїй масі неоднорідні, через те що існує спеціальна черговість задоволення вимог кредиторів, яка викликає протиріччя між ними. Наявність різних інтересів між кредиторами боржника викликає конфлікт між ними. Такий конфлікт вирішується за допомогою спеціальних норм при проведенні процедур банкрутства. Так, при провадженні по справі про банкрутство інтереси всіх кредиторів по справі представляє спеціальний орган -- збори (комітет) кредиторів. При цьому рішення приймається більшістю голосів та оформлюється протоколом. Кредитори, що не згодні з прийнятим рішенням, які не голосували або голосували "проти", зобов'язані підкоритися більшості, навіть якщо це призводить до зменшення майнових вимог. Приватний інтерес підкоряється загальній меті -- відновленню платоспроможності боржника. В підсумку в процедурі банкрутства перебільшує громадський інтерес, який спрямований на розвиток господарюючого суб'єкта [19].

Згідно зі ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника -- це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Розпорядження майном -- це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовуються лише в випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону), у відношенні громадян-підприємців (ст. 48). Задачі процедури розпорядження полягають в: збереженні майнових активів боржника; виявленні кредиторів; складанні та затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів; проведенні перших загальних зборів кредиторів; прийнятті рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства. Процедура розпорядження майном -- дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпорядження майном, буде залежати подальша доля боржника. Тут максимально ярко знаходить своє відображення принцип конфлікту інтересів. Іде узгодження думок, поглядів та інтересів всіх учасників справи [20]. Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ст. 13 п. 1 Закону). Разом з тим, не виключається варіант введення такої процедури у проміжку між вказаними етапами суду, якщо це стає необхідністю збереження та ефективного використання майна боржника.

Наприклад, якщо суду стало відомо про укладання боржником угод на невигідних умовах (заниження ціни, низької якості сировини і т.д.), або боржник розпочав реалізовувати основні засоби і т.д. Строк процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути подовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майном або власника (органу, уповноваженого керувати майном (ст. 13 п. 7 Закону). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має більший строк. Так, у відношенні фермерського господарства строк розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути подовжено на один рік (ст. 50 п. 6, 7 Закону).

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Одним з інструментів, за допомогою якого відновлюється платоспроможність боржника, є мораторій на задоволення вимог кредиторів. Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань і обов'язків по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (абз. 24 ст. 1 Закону) [2]. Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених Законом (ст. 12 Закону) [2]. Це означає, що в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник не може сплатити за жодною з вимог будь-якого кредитора. Також це означає, що жоден з кредиторів не може в примусовому порядку стягнути з боржника свій борг [20]. Протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення згідно з законодавством (пункт 4 ст. 12 Закону) [2].

Таким чином, всі грошові зобов'язання та зобов'язання по сплаті податків та зборів, строк сплати (виконання) яких настав до дати порушення провадження по справі про банкрутство, протягом строку дії мораторію виконанню не підлягають і не можуть бути виконані в примусовому порядку. Крім того, в період дії мораторію не нараховується неустойка на зобов'язання боржника, що невиконані в строк. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), другі фінансові (економічні санкції) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (ст.12 Закону). Однак виключенням з правила є те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди.

Також мораторій не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження майном і санації (пункт 6 ст.12 Закону) [2]. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться господарським судом одночасно з порушенням провадження по справі про банкрутство. Про введення мораторію суддя вказує в ухвалі, якою порушується провадження за справою (пункт 1 статті 11; пункт 4 ст. 12 Закону) [3]. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство, (пункт 7 ст. 12 Закону) [2]. Сутність мораторію полягає в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупиненню заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань (ст. 1 Закону).

Це означає, що боржник не вправі самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливо в порядку, встановленому ст. 14 п. З Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та погодження з розпорядником майном, а виконання зобов'язань боржником повинно здійснюватися одночасно і пропорційно вимогам всіх кредиторів, згідно реєстру. Мораторій більше діє на користь боржника, ніж кредиторів. В процесі мораторію накопичуються грошові кошти у боржника. Мораторій закінчується, коли припиняється провадження по справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) та збитки, які виникли до дня введення мораторію. На деякі види вимог кредиторів дія мораторію не розповсюджується.

До них відносяться: заробітна плата, аліменти; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимога з поточної заборгованості (розпорядження та санація). На жаль, в Законі не встановлено обов'язок суду щодо розсилки ухвали з вказанням введення мораторію банкам, які обслуговують рахунки боржника, органу державної виконавчої служби. Однак, на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною ініціативою, тому, що це сприяє ефективному розгляду справи про банкрутство. При отриманні ухвали суду щодо порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, зупинити виконавче провадження з вимог, які підпадають під дію мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення за своєю вимогою в порушенні мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми. Одна з важливих задач суду полягає в прийнятті заходів з забезпечення грошових вимог кредиторів. Неприйняття таких заходів призводить до того, що боржник може передати своє майно іншим особам і тоді процедура банкрутства втрачає свій сенс.

Прийняття заходів по забезпеченню майнових вимог кредиторів є правом господарського суду і воно реалізується за клопотанням сторін, учасників по справі, або за ініціативою суду. Виключення складає банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов'язаний одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, за виключенням майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути направлено стягнення (ст. 48 Закону). Після порушення справи про банкрутство боржник зобов'язаний надати до господарського суду і заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Строк пред'явлення такого відзиву не повинен перевищувати термін проведення підготовчого засідання.

Відзив повинен містити: заперечення боржника проти вимог заявника; загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, в том числі по заробітній платі робітників боржника, а також заборгованість по податках та зборах (обов'язковим платежам); відомостей про наявність у боржника майна, в том числі і засобів, які знаходяться на його рахунках в банках або інших фінансово-кредитних установах, почтові адреси банків та інших фінансово-кредитних установ. Відносно заперечень боржника, слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися лише розміру грошових вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безспірний характер, то питання про їх правомірність повинно вирішуватися в позовному порядку.

В даному випадку боржник повинен вказати в відзиві про звернення з позовом до суду про оскарження таких вимог (визнання такими, що не підлягають виконанню) і тоді господарський суд повинен зупинити провадження по справі про банкрутство в порядку ст. 79 ч. 1 ГПК. Відсутність відзиву боржника не перешкоджає розгляду справи про банкрутство. Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майном. Пропонувати кандидатуру розпорядника майном можуть кредитори. Права та обов'язки розпорядника майном закріплені в ст. 13 п. 8, 9 Закону. Розпорядник майном має право: скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; аналізувати фінансовий стан боржника; рекомендувати зборам кредиторів заходи з фінансового оздоровлення боржника.

До числа його обов'язків відноситься: розгляд спільно з посадовими особами боржника, копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником; прийняття заходів по захисту майна боржника; скликання зборів кредиторів, а також надання господарському суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржника; пропозиції про можливе поновлення платоспроможності боржника і т.д.

Публікація в офіційному печатному органі об'яви про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить на наступний етап -- виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів і в першу чергу на вимушених та забезпечених кредиторів. Сутність такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, повинні в місячний строк звернутися до господарського суду з заявами про грошові вимоги до боржника. Якщо кредитори не звернулися за вказаний строк, то вони втрачають право на отримання заборгованості в рамках справи про банкрутство.

В силу пункту 5 ст. 31 Закону України вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред'явлення, не розглядаються і вважаються погашеними. Встановлений в ст. 14 Закону місячний строк, є кінцевим і його сплив є припиненням у кредитора права на заборгованість (частина 5 ст. З 1 Закону). Тому кредитори повинні своєчасно звертатися до суду з належним чином оформленою заявою.

У зв'язку з застосуванням частини 5 ст. 31 Закону України на практиці може виникнути ситуація, коли заборгованість дебітора за отримані від кредитора товари (роботи, послуги), грошові кошти, фінансовий кредит або позику і т.д. погашаються без компенсації дебітором вартості відповідних матеріальних цінностей, нематеріальних активів або без повернення відповідної суми коштів кредитору, який своєчасно не надав до господарського суду письмову заяву про грошові вимоги до боржника, а також підтверджуючі документи, відповідно до Закону, вже вважаються погашеними.

Тому помилка кредитора при визначенні розміру вимог може коштувати йому втрати частини вимог [20]. За вимогою кредиторів, у відношенні яких є заперечення боржника, або коли суд не згоден на включення до реєстру не заперечених боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. В цій ухвалі грошові вимоги вказаних кредиторів визнаються або відхиляються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Якщо боржник визнає лише частково грошові вимоги будь-якого кредитора, то розпорядник майна включає до реєстру вимоги кредитора лише в цій частині, а спірна частина повинна бути розглянута господарським судом з винесенням окремої ухвали. За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів та вимог кредиторів, у відношенні яких були заперечення боржника, господарський суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами попереднього засідання суд затверджує реєстр вимог кредиторів.

В реєстрі вимог кредиторів вміщуються відомості про кожного кредитора, розмірі його вимог за грошовими зобов'язаннями або зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо -- розмір неустойки (штраф, пеня).Ухвала є підставою для встановлення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів та створення комітету кредиторів. Перші загальні збори кредиторів повинні відбутися не пізніше 3 місяців та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважаються правомочними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь в зборах, якщо всіх кредиторів письмово повідомили про час та місце проведення зборів. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника [2].

Кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень. Оскільки до реєстру включаються грошові вимоги до боржника, а згідно ст.1 Закону до складу грошового зобов'язання неустойки (штрафи, пені), в том числі встановлені рішеннями судів, не включаються, дані суми не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах кредиторів. Крім того, по тим самим підставам при визначенні кількості голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів не враховуються зобов'язання, що виникли з завдання шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які витікають з такої участі.

Що стосується сум штрафів, пені та фінансових (економічних) санкцій, в тому числі встановлених рішеннями судів, що витікають з зобов'язань по сплаті податків, то вони також не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів з наступних причин. Ст. 13 Закону України "Про систему оподаткування" в якості видів податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) і місцеві податки та збори (обов'язкові платежі), вичерпні переліки яких наведені відповідно в ст.ст. 14 та 15 цього Закону. Серед них не передбачено такий вид податку або збору (обов'язкового платежу), як пеня, штраф або фінансові (економічні) санкції.

Рішення питань про скорочення процедури розпорядження майном та переході до інших судових процедур належить комітету кредиторів (ст. 16 п. 8 Закону). Заключним етапом процедури розпорядження майном є засідання суду, яке є "межовим стовпом" для переходу до інших процедур. На такому засіданні приймається рішення про закінчення процедури розпорядження майном і введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до засідання суду була укладена мирова угода або погашено борг перед кредиторами, то провадження по справі про банкрутство підлягає припиненню.

Таким чином, процедура розпорядження майном боржника це - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Вона вводиться після порушення провадження по справі про банкрутство.

3.2 Процедура санації

Санація є системою заходів, що здійснюються під час провадження по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника (ст. 1 Закону).

Закон вміщує дві основні процедури, які за своєю сутністю відновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Самою основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація. Вона можлива тоді, коли у боржника є реальна можливість відновити свою платоспроможність. Тривалість процедури санації складає дванадцять місяців і може бути подовжена не більш ніж на шість місяців. Для містоутворюючих, особливо небезпечних підприємств Закон допускає подовження строку санації на 10 років при наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які зобов'язалися за зобов'язаннями боржника (ст. 42, 43 Закону).

Санація вводиться господарським судом за клопотанням комітету кредиторів і йде за процедурою розпорядження. Виключення складає процедура санації боржника його керівником (ст. 53 Закону). В цьому випадку процедури санації та розпорядження співпадають і виникають одночасно після порушення справи про банкрутство або коли кредитори вирішили застосувати положення вказаної статті в рамках звичайної справи (ст. 53 п.11 Закону). З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника з розпорядження його майном можуть бути накладені виключно в межах процедури санації. Це означає, що ні податкова інспекція, ні державна виконавча служба, ні інші юрисдикційні органи не вправі обмежити майнові дії боржника. Тільки арбітражний керуючий по справі про банкрутство має такі повноваження. Іншим важливим елементом фінансового оздоровлення є додатковий мораторій по сплаті неустойки та збитків, що виникли в процедурі розпорядження майном.

Сутність його полягає в тому, що після закінчення або дострокового припинення процедури санації неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які були на день прийняття рішення про санацію, з урахуванням положень мирової угоди у відношенні відстрочки і (або) розстрочки, прощення боргів [22]. Важливою (ключовою) процесуальною фігурою в процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидатуру керуючого санацією пропонує господарському суду комітет кредиторів. Комітет кредиторів попередньо схвалює кандидатуру, запропоновану будь-яким з кредиторів, представником органу уповноваженого керувати майном боржника.

В процедурі санації важливо вирішити три задачі. По-перше, необхідно обрати засоби відновлення платоспроможності боржника. По-друге - підготувати умови для реалізації таких засобів. І по-третє - виконати всі поставлені задачі і сплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами. Відповідно до цього і побудована вся процедура санації. Вона представляє два великих етапи: а) позапланова санація -- комплекс заходів, спрямованих на усунення негативних правових наслідків, скоєних боржником, які призвели до банкрутства, а також підтримка в нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства боржника; б) планова санація -- реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника та погашення заборгованості перед кредиторами [22].

Повноваження керуючого санацією умовно можна розділити на дві великі групи відповідно етапам процедури санації. К першій групі повноважень слід віднести дії по відмові від угод і по визнанню їх недійсними. Якщо договори не виконані повністю або частково і є невигідними для боржника, то керуючий санацією може в трьохмісячний строк з дня введення процедури санації відмовитися від них. Закон встановлює вичерпний перелік таких підстав: а) виконання договору завдає збитки боржнику у порівнянні з аналогічними, які укладаються на таких самих умовах. Це може бути реалізація продукції за заниженими (по собівартості або нижче) цінами або на бартерній основі; б) договір є довгостроковим (більш 1 року) або розрахований на отримання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом більшим, ніж строки санації боржника. В процедурі санації всі попередні договори повинні бути пов'язані зі строком санації; в) виконання договору створює умови, які перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Це можуть бути договори на реалізацію продукції через посередницькі організації, вступ до різного роду об'єднань, договори оренди і т.п.[22]. Що стосується визнання угод недійсними, то керуючий санацією вправі ініціювати в господарському суді в межах процедури банкрутства їх розгляд. Закон встановив спеціальні підстави для визнання угод недійсними: а) угода вчинена боржником з заінтересованими особами, в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки. Це можуть бути угоди на реалізацію об'єктів нерухомості, цілісних майнових комплексів або установчі договори і т.п.; б) угода, що укладена боржником з окремим кредитором або іншою особою протягом шісти місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника, у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Правовим наслідком таких угод є двостороння реституція. І контрагент за спірною угодою становиться поточним кредитором.

До першої групи повноважень керуючого санацією слід ще віднести: а) прийняття в господарське відання майна боржника і організація проведення його інвентаризації; б) організація ведення бухгалтерського та статистичного обліку і фінансової звітності; в) розгляд вимог кредиторів по зобов'язанням боржника, які виникли в процедурі розпорядження майном боржника та санації. До другої групи повноважень слід віднести самостійне розпорядження майном; розробку та подачу на затвердження комітету кредиторів плану проведення санації боржника; відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами; укладання цивільно-правових договорів [22]. Все вищезазначене свідчить про те, що фігура арбітражного керуючого є ключовою на всіх стадіях процесу банкрутства.

На жаль, в Законі недостатньо детально описано порядок призначення арбітражних керуючих та відсторонення їх від виконання обов'язків. У зв'язку з цим при прийнятті рішення по тому або іншому питанню суди повинні, в основному, керуватися не правовими актами, як це передбачено статтею 4 ГПК України, а власним переконанням, що може призвести до хвилі суперечок, пов'язаних з переглядом судових рішень.

Така ситуація стала можливою внаслідок використання в Законі нечітких формулювань, якими оперують не на користь інтересам справи деякі кредитори. Можна сказати, що передбачені всі можливі заходи для захисту інтересів кредиторів. На жаль, контрзаходи для попередження дії недобросовісних кредиторів в Законі відсутні. Процедура санації боржника реалізується шляхом плану санації. План санації представляє собою комплексну програму фінансового оздоровлення боржника і застосування спеціальних заходів з відновлення платоспроможності боржника і строк їх реалізації. В плані санації в обов'язковому порядку повинні бути передбачені умови участі інвесторів (при їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, в тому числі шляхом переводу боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих, згідно плану санації, обов'язків [20].

В плані санації повинен передбачатися строк відновлення платоспроможності. Якщо план санації не вміщує всіх перелічених суттєвих умов, то він не може бути затверджений судом. Заходами відновлення платоспроможності можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; виконання зобов'язань боржника власником або інвестором; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу та інші засоби.

В Законі не розкривається (ст. 18) або дається фрагментарно (ст. 1) зміст всіх пропонуємих заходів з відновлення платоспроможності боржника (см. ст. 18 Закону), що значно знижує ефективність застосування процедури санації. Процедура санації в такому Законі повинна бути детально регламентована, оскільки інвестування будь-якого виробництва повинно мати чітку програму та юридичні гарантії її збереження [22]. Процедура санації може здійснюватися за рахунок наступних джерел: боржника, кредитора або інвестора. Внутрішнє інвестування виробництва можливо при наявності невеликого боргу та низького рівня зносу основних засобів. Інвестування можливо шляхом обміну боргів на акції або на майно.

Що ж стосується інвестора, то його поява в якості процесуальної фігури можлива за умови подання заяви після публікації в офіційному печатному органі об'яви про порушення справи про банкрутство боржника (см. п. 1 ст. 14) і згоди комітету кредиторів (см. п. 2 ст. 17) [2]. Як свідчить практика, інвестори з'являються тільки після введення процедури санації, без дотримання порядку їх виявлення, встановленого п. 7 ст. 14 Закону. Вибір конкретного заходу фінансового оздоровлення боржника залежить від ряду факторів: виду виробництва, наявності соціальної сфери, зношеності основних засобів, суми кредиторської заборгованості, організаційно-правової форми діяльності боржника і т.д. Практика свідчить, що в більшості випадків кредитори обирають реструктуризацію підприємства в формі реорганізації підприємства шляхом розділу.

В результаті такого розділу створюється нова юридична особа, в якій зосереджено головне (основне) виробництво боржника. Інші структурні підрозділи, соціальна сфера перетворюються в другі юридичні особи. Якщо об'єкти соціальної інфраструктури все ж передаються на баланс органам місцевого та регіонального самоврядування, то юридичні особи, створені на підставі майна, що залишилося від попереднього боржника, вже не можуть самостійно займатися підприємницькою діяльністю і їх чекає або самоліквідація, або банкрутство.

Безумовно, така форма санації у вигляді реорганізації підприємства боржника далеко не завжди призводить до відновлення платоспроможності боржника. Тому слід використовувати таку форму фінансового оздоровлення, як обмін боргів на акції або передачу акцій інвестору в обмін на погашення боргу акціонерного товариства. Виступаючи як орган управління боржником, керуючий санацією наділений правом прийняття рішення про реструктуризацію статутного фонду боржника, реорганізацію підприємства, внесення змін до статуту боржника. Єдина умова полягає в тому, що всі дії керуючого санацією повинні бути регламентовані в плані санації, схваленому кредиторами, погодженому з органом, уповноваженим керувати державним майном (при наявності в майні боржника частки державної власності більш 50%), та затвердженому господарським судом.

План санації розробляється арбітражним керуючим протягом трьох місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів. Зібрати його керуючий санацією зобов'язаний в чотирьохмісячний строк з дня введення процедури санації. План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було віддано більше половини голосів кредиторів -- членів комітету. Як свідчить практика, строки підготовки та схвалення плану санації є дуже тривалими і було б розумним скоротити їх вдвічі. Справа в тому, що фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого (більш ніж 4 місяці) строку.

При цьому арбітражний керуючий може відмовитися від невигідних угод тільки в 3-місячний строк. Схвалений комітетом кредиторів план санації підлягає затвердженню судом. При розгляді такого плану суд дає тільки правову оцінку обраних заходів з відновлення платоспроможності боржника, порядку переходу майна боржника, строкам відновлення платоспроможності боржника. Якщо план санації вступає в протиріччя законодавству, то суд відмовляє в затвердженні плану. Ця обставина не перешкоджає приведенню плану санації у відповідність з вимогами законодавства та наданню його до господарського суду. В Законі встановлено механізм реалізації в процедурі санації таких заходів фінансового оздоровлення боржника, як продаж цілісного майнового комплексу і частини майна боржника.

Продажу такого майна передують процесуальні дії суду по скасуванню заходів з забезпечення вимог кредиторів. Продаж цілісного майнового комплексу (недержавної власності) здійснюється з метою задоволення вимог кредиторів в процедурі санації і збереження виробничо-господарського потенціалу підприємства. Тут відбувається заміна власника, а підприємство залишається "живим". Цим даний захід відрізняється від продажу майна в ліквідаційній процедурі, де відчужується набір індивідуально визначених речей [20]. До складу майнових активів боржника не включаються грошові зобов'язання і зобов'язання по сплаті податків та зборів (обов'язкові платежі) на момент порушення справи про банкрутство.

Всі трудові договори (контракти), укладені на момент продажу підприємства, зберігають свою силу, при цьому права та обов'язки роботодавця переходять до покупця майна боржника. Таким чином, продаж цілісного майнового комплексу являє собою реорганізацію юридичної особи з елементами правонаступництва. Це означає, що покупець становиться правонаступником майнового комплексу боржника в об'ємі, визначеному Законом. Продаж цілісного майнового комплексу відбувається на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації. Організатором торгів виступає керуючий санацією або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію. Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати об'яву про продаж такого майна в офіційних печатних органах за тридцять днів до дати проведення торгів. У випадку, якщо в строки, вказані в об'яві, отримана заявка тільки від одного учасника, торги з продажу цілісного майнового комплексу не проводяться. При наявності згоди комітету кредиторів таке майно може бути продано цьому заявнику без проведення повторних торгів.

У випадку проведення торгів в формі конкурсу, умови конкурсу повинні погоджуватися з комітетом кредиторів [19]. Переможець аукціону (конкурсу) та керуючий санацією (організатор торгів) підписують протокол та договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Суми, отримані від продажу цілісного майнового комплексу, включаються до складу майнових активів боржника. У випадку, коли така сума задовольняє вимоги кредиторів в повному обсязі, виробництво по справі підлягає припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією. Іноді по-іншому складається справа при недостатності грошових коштів. Тоді керуючий санацією пропонує кредиторам укладати мирову угоду. У випадку не укладання мирової угоди, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

До винесення судових актів керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами. Переможець торгів зобов'язаний сплатити продажну ціну майна боржника в строк, визначений протоколом або договором купівлі-продажу, але не пізніше місячного строку після дня проведення торгів. Якщо майно боржника не було продано на перших торгах, то воно виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. У випадку не реалізації майна на повторних торгах, воно може бути продано керуючим санацією з згоди комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів. За підсумками процедури санації арбітражний керуючий надає письмовий звіт зборам кредиторів не пізніше ніж за п'ятнадцять днів до спливу встановленого строку процедури санації або при наявності підстав для її дострокового припинення. Звіт керуючого санацією повинен вміщувати: баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків та збитків боржника; відомості про наявність вільних грошових коштів боржника, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату надання звіту про нереалізовані права вимоги боржника; інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

До звіту керуючого санацією повинно бути надано реєстр вимог кредиторів. За підсумками розгляду звіту та з урахуванням пропозиції керуючого санацією про оцінку процедури санації збори кредиторів приймають одне з таких рішень: про виконання плану санації; про закінчення процедури санації і відновлення платоспроможності боржника; про звернення до господарського суду з клопотанням щодо дострокового припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника і переходу до розрахунків з кредиторами; про звернення до господарського суду з клопотанням щодо подовження встановленого строку процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури; про укладання мирової угоди [20]. Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт керуючого санацією. У випадку наявності підстав для скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності суд відмовляє в затвердженні звіту.

Затвердження судом звіту керуючого санацією є підставою для припинення провадження по справі за виключенням проведення розрахунків з кредиторами. В цьому випадку суд встановлює кінцевий строк розрахунків з кредиторами, який не повинен перебільшувати шести місяців з дня винесення судом про це ухвали і після повної сплати боргу припиняє провадження по справі. Слід мати на увазі, що вказаний строк розпочинає перебіг окремо від процедури санації і починається з дня затвердження судом звіту керуючого санацією. У випадку клопотання зборів кредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого санацією, неподання такого звіту в встановлений строк або не проведення розрахунків з кредиторами у визначені строки господарський суд признає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру [2]. Отже, санація це - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. З наведеного вище, процедура санації спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації.

3.3 Укладання мирової угоди

Під мировою угодою по справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником та кредиторами відносно відстрочки і (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін [2]. Мирова угода є особливою (специфічною) угодою, в якій є свої ознаки, які відрізняють її від подібних цивільно-правових угод. По-перше, мирова угода укладається в процедурі банкрутства. По-друге, вона вступає в силу з моменту затвердження її господарським судом. По-третє, сторони угоди не можуть в подальшому вносити зміни. По-четверте, сторони угоди не можуть самостійно її розірвати. Для цього необхідно рішення господарського суду. По-п'яте, розірвання мирової угоди або визнання її недійсною тягне відновлення провадження по справі про банкрутство та відновлення попередніх вимог в незадоволеній частині. Крім того, слід відрізняти мирову угоду як процесуальну угоду та процедуру банкрутства. Процедура мирової угоди представляє собою порядок досягнення домовленості між кредиторами та боржником про умови відстрочки (розстрочки), прощення боргів, а також процес затвердження господарським судом мирової угоди. Мирова угода може бути укладена на всіх стадіях банкрутства. Але, є деякі етапи банкрутства, де мирову угоду укласти неможливо. Наприклад, в процедурі розпорядження майном мирова угода можлива лише після попереднього засідання суду та затвердження реєстру вимог кредиторів. До публікації в газеті мирова угода не укладається, а використовується такий інструмент як відзив заяви кредитора (ст. 10 Закону). В процедурі ліквідації та санації мирова угода можлива до погашення повністю всієї заборгованості на етапі розрахунків з кредиторами. Значення мирової угоди полягає в тому, що вона є механізмом фінансового оздоровлення фінансово неспроможних підприємств. Тут застосовуються пільги в частині прощення та розстрочки (відстрочки) податкової заборгованості, обмін боргів на акції. Вона дуже ефективна при банкрутстві підприємств з планово-збитковою економікою, де процедура санації не застосовуються. Інститут мирової угоди в процедурі банкрутства ефективно сприяє розвитку ринкових відносин в економіці України тому, що сприяє досягненню компромісу між боржником та кредиторами [19]. Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів-членів комітету і вважається прийнятим за умови, що всі заставні кредитори дали письмове погодження на її укладання.

Рішення про укладання мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника (в процедурі розпорядження майном) або арбітражним керуючим (в процедурі санації та ліквідації). Мирова угода укладається в письмовій формі. Вона підписується з боку боржника -- керівником або арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), а від імені кредиторів -- головуючим комітету кредиторів. В мировій угоді вміщуються обов'язкові та можливі умови.