Фінансування інноваційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

фінансування інноваційний інвестиція

Вступ

Розділ І. Рух грошових потоків в інноваційному процесі

1.1 Сутнісна характеристика інноваційних процесів

1.2 Джерела та система фінансування інноваційних процесів

1.3 Інноваційні фонди та перспективи його використання в Україні

Розділ ІІ. Проблеми фінансування інноваційних процесі

2.1 Фінансування інноваційних процесів на підприємствах

2.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій у розвиток економіки України

2.3 Cуть та проблеми фінансових інновацій

Розділ ІІІ. Сучасний стан та напрямки активізації інноваційних процесів в Ураїні

3.1 Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні

3.2 Зарубіжний досвід залучення інвестицій в інноваційну діяльність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Пошук нових каналів фінансування інноваційних процесів в Україні набуває особливої гостроти й значущості сьогодні - в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, нестачі власних фінансових коштів підприємств для оновлення матеріальної бази, зростання виробництва, підвищення ділової активності, випуску продукції, конкурентоздатної на світових ринках.

Питанням фінансування приділяється значна увага як у теорії, так і на практиці. Проте поставлена проблема тісно пов'язана з питанням інвестиційного планування: окремо вирішується питання пошуку коштів для фінансування проектів, і незалежно визначаються напрямки капіталовкладень і їхня ефективність. Ці напрямки повинні бути нерозривними складовими частинами єдиного цілого. Без їхнього постійного узгодження, взаємозв'язку неможливо забезпечити безперебійне функціонування підприємства.

В умовах ринкової економіки проблема інновації підприємства набувають особливого значення, коли фінансування є головною перешкодою на шляху інноваційного процесу.

Створення сприятливого інвестиційного клімату - один із головних засобів забезпечення підвищення якісних показників економіки України. Широкомасштабному залученню іноземних інвестицій в Україну перешкоджає ряд факторів, одним з яких є відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій.

Світова економіка початку XXI ст. характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Сьогодні основні акценти переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до економіки, що базується на знаннях.

Саме інноваційний шлях розвитку економіки забезпечує оновлення технологій, товарів і послуг, ефективне використання науково-технічного потенціалу і стимулювання його підвищення. Сфера нових технологій характеризується значним попитом на фінансові ресурси.

Метою курсової роботи є розкриття потенціалу залучення та використання інвестицій, які є найважливішим чинником економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частки щорічного реального продукту країни.

Завданням курсової роботи є аналіз розвитку фінансування інноваційних процесів в Україні та його вплив на інвестиційну привабливість України. Довести що Україна з поміж ряду європейських країн та проблем внутрішнього характеру, є привабливою для залучення фінансових ресурсів. А також визначити ряд проблем та можливостей активізації інноваційних процесів в Україні.

Об'єктом дослідження фінансування інноваційних процесів є інноваційної діяльності, що дає змогу стверджувати, що політика залучення інвестицій в Україні не є достатньо ефективною, оскільки на розміщення капіталу в Україні впливають негативні фактори політичного та економічного характеру. Тому питання надійного механізму захисту інвестицій з метою покращання інвестиційної привабливості України потребує подальших створення механізму її як зовнішньо так і внутрішньої привабливості.

Предметом виступають інноваційні процеси України

У першому розділі визначимо сутність інноваційних процесів, джерела фінансування та перспективи інноваційних фондів в Україні, як країни ринковим господарюванням.

Другий розділ містить фактичний стан та проблеми фінансування інноваційних процесів на підприємствах України, залучення інвестицій та їх перспективне майбутнє.

Тематикою третього роділу є сучасний стан та перспективи інноваційних процесів, ефективність фінансових ресурсів в Україні. І можливості використання зарубіжного досвіду з інвестування інноваційної діяльності.

Розділ І. Рух грошових потоків в інноваційному процесі

1.1 Сутнісна характеристика інноваційних процесів

Інноваційний процес -- процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного використання.

Інновація (нововведення) -- кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг. [15, с.273]

Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука -- техніка -- виробництво.

На першому етапі, а саме наука розробляють теоретичні основи певної проблеми. Охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень.

Фундаментальні дослідження спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення гіпотези, яка потребує підтвердження. Результатом фундаментальних досліджень можуть бути відкриття.

Відкриття -- науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі не відомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізації, слугує джерелом винаходів.

Винахід -- результат науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної частини інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

На другому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Фінансують ці роботи, як правило, зацікавлені фірми (у тому числі на засадах спільної з іншими фірмами участі). [18, с. 197]

Етап виробництво (комерціалізація нововведення) являє впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулю-чи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити).

Цей етап охоплює кілька стадій:

— дослідження ринку

--конструювання

-- ринкове планування

-- дослідне виробництво

-- ринкове випробування

-- комерційне виробництво

Основними етапами інноваційного процесу на підприємстві є:

1) генерація ідей щодо способів задоволення нових суспільних потреб;

2) розроблення задуму та попереднє оцінювання його ринкової привабливості;

3) аналіз інституційних умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостями підприємства;

4) конструкторське та технологічне розроблення нового товару;

5) пробний маркетинг -- прогнозування попиту і оцінювання майбутніх вигод;

6) планування та організація процесу виробництва нового товару;

7) комерційна реалізація новинки. [16, с.131]

Ці етапи є сутністю інноваційної діяльності на підприємстві і обов'язкові для кожного суб'єкта ринку. Водночас для підприємств, що не мають необхідного наукового потенціалу, деякі з перелічених етапів можуть бути відсутніми або мати інший зміст.

Трансфер нововведень (технологій) здійснюється лише в разі отримання економічної вигоди обома сторонами, які беруть у ньому участь. Покупця технології можуть приваблювати можливості виготовлення продукту, що має ринковий попит, без значних витрат часу на проведення власних науково-технічних досліджень, а також можливості налагодження бізнесу за наявності ресурсів, але відсутності технології. Для значної кількості, наприклад, українських підприємств трансфер технологій є єдиною можливістю підняти свій техніко-технологічний рівень і набли-зитися до потреб ринку, оскільки ресурсні обмеження (як кваліфікаційні, так і фінансові) не дають змоги здійснювати наукові дослідження власними силами. [17, с. 304]

Отже, для продавця трансфер нововведень, вигідний як спосіб отримання доходу від продажу технології іншим фірмам, які сплачуватимуть йому відсоток від обсягу виготовленої та реалізованої продукції. Якщо ж така технологія є зрілою й економічна віддача від її застосування на традиційних ринках зменшується, трансфер дас змогу продовжити її життєвий цикл і отримати додатковий дохід.

1.2 Джерела та система фінансування інноваційних процесів

Активізація інноваційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки пов'язана передусім з пошуком джерел і форм інвестування, які мають забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансовими можливостями.

Успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться у залежність від ступеня залучення кредитних ресурсів банківських установ до системи фінансового забезпечення відтворювальних процесів. Таким чином, банки стають одними з учасників інноваційного процесу, забезпечуючи не тільки його фінансування, а й зв'язок між усіма учасниками -- державою, інвестиційно-інноваційними фондами, науково-технічними установами та споживачами. Проте існуючі механізми кредитування і надто високі ставки за кредити в Україні не сприяють надходженню фінансових ресурсів у сферу інновацій.

Серед суттєвих чинників, що обмежують довгострокове інноваційне кредитування, слід назвати такі: високий рівень відсоткових ставок за банківські кредити; великий кредитний ризик, ризик зміни відсоткових ставок, ризик незбалансованої ліквідності; переважно поточний та короткостроковий характер банківських пасивів; низька ліквідність об'єктів застави, що можуть бути передані для забезпечення інноваційного кредиту; зацікавленість банків у кредитуванні господарських операцій із швидкою оборотністю грошових потоків; обмежена можливість рефінансування в НБУ.

Одним з перспективних джерел фінансування інноваційної діяльності на підприємствах, наприклад, хімічної галузі можуть бути також кошти іноземних інвесторів. Їх використання має ряд переваг порівняно з позичковим капіталом та іншими видами фінансово-кредитного забезпечення. Так, на відміну від позик і кредитів, не збільшуючи зовнішнього боргу держави, вони сприяють одержанню коштів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іноземного інвестора. Вивезення прибутків, зароблених інвесторами завдяки їхнім внескам та участі у виробництві, є набагато меншою небезпекою, ніж повернення кредитів з відсотками. [14, с. 165]

Важливим інструментом стимулювання розвитку виробництва вважається надання державних гарантій за іноземними кредитними лініями, що значно полегшує вихід підприємств на ринок капіталів. Існують два діаметрально протилежні погляди на державні гарантії за іноземними кредитами:

* без таких гарантій неможливо підтримати вітчизняне виробництво через слабкість банківської системи України;

* необхідно зовсім відмовитися від іноземних кредитів чи накласти на них мораторій до стабілізації економічної й політичної ситуації.

Надання державних гарантій, як правило, базується на прийнятій системі пріоритетів. Вибіркова підтримка певних секторів економіки призводить до зміни відносних цін, а отже, і структури виробництва, яка в результаті такого втручання перестає відповідати пріоритету споживачів.

Надання державних гарантій, порівняно з іншими формами субсидіювання підприємств, має дві важливі переваги:

* держава одержує можливість надавати підтримку підприємствам без використання бюджетних коштів;

* для підприємств необхідність повернення кредитів стає стимулом до максимально ефективного використання залучених коштів. [10, с. 54]

Однак в Україні реалії такі, що кредити під гарантію уряду не тільки не мають зазначених переваг, але навіть становлять серйозну економічну проблему, пов'язану з борговими зобов'язаннями держави. У процедурі надання гарантій беруть участь як мінімум 11 установ (міністерства економіки, фінансів, зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Фонд держмайна, банк-агент, назване Національне агентство, галузеві управління Кабінету Міністрів, центральний орган виконавчої влади відповідної галузі, незалежна організація, що здійснює цінову експертизу, інші інститути). Збільшення кількості учасників експертизи збільшує витрати на її проведення, але аж ніяк не підвищує ступеня обґрунтованості вибору інноваційного проекту.

Фактично багато підприємств не несуть відповідальності за повернення коштів і тому не зацікавлені в їх ефективному використанні. У першу чергу це стосується кредитів, що надаються на умовах погашення зовнішніх зобов'язань з бюджету з подальшим відшкодуванням витрат держави в національній валюті чи постачаннями продукції в державний резерв.

У цьому випадку процес фінансування складатиметься з таких етапів:

1. Підприємство-позичальник звертається до уряду за підтримкою інноваційного проекту відповідно до політики держави стосовно пріоритетних напрямків розвитку економіки. Далі, за підтримки уряду, підприємство-позичальник має одержати від НБУ ліцензію на відкриття рахунку в третій країні і пільги на повернення валютних цінностей протягом більш як 90 днів (оскільки деякі види устаткування виготовляються і постачаються протягом тривалішого терміну).

2. Забезпечення оплати авансу, наприклад, 15 % (фаза-І). Кошти від експорту ліквідної продукції підприємства, що організовує іноземна компанія 1, надходять на рахунок у третій країні і використовуються для оплати 15 % авансу іноземній компанії 2, яка є виконавцем інноваційного проекту.

3. Іноземний банк під гарантії іноземної компанії 2 і пакету забезпечення у вигляді валюти, що надходить від продажу виробленої нової продукції, фінансує залишок вартості проекту (у нашому випадку -- 85 %) (фаза-ІІ). [11, с. 430]

Застосування такої схеми з урахуванням конкретних особливостей кожного з інноваційних проектів дасть змогу залучити необхідні кошти для розвитку інновацій, сприятиме розвитку іноземного кредитування.

У сучасних умовах ринкової трансформації часто виникають ситуації, коли підприємство не в змозі віддати перевагу тому чи іншому виду фінансування, вирішити, буде це якесь одне джерело чи кілька. Для оцінки вигідності однієї величини порівняно з іншою у фінансовому менеджменті використовують два показники: ефект та ефективність. Вважаємо за доцільне рекомендувати їх для використання і при оцінці різних джерел фінансування інноваційних проектів. При цьому ефект від використання джерела пропонується оцінювати за формулою:

Е = r _еф.к - r _{еф. min} (1.1)

де Е -- ефект,

г_еф.к -- ефективна відсоткова ставка за весь строк інноваційного проекту (до переліку джерел входять як окремі джерела, так і фінансування за допомогою комплексу джерел);

r_{еф min}-- мінімальна ефективна відсоткова ставка в сукупності джерел.

Розрахунок ефективної відсоткової ставки за кожним із джерел можна здійснити так: [4, с. 102]

За результатами проведеного аналізу обмежень, список потенційних джерел фінансування коригується. Далі здійснюється розрахунок вартості їх залучення і вибір найкращого варіанта за двома критеріями -- річною відсотковою ставкою та ефективною відсотковою ставкою за весь строк реалізації проекту.

Вважаємо, що розглянутий алгоритм допоможе підприємствам вибрати оптимальне джерело фінансування для кожного інноваційного проекту, оскільки при цьому забезпечується вибір найбільш дешевого джерела фінансування з урахуванням існуючих обмежень. Практична реалізація викладених пропозицій і рекомендацій щодо застосування альтернативних джерел та алгоритму вибору оптимального варіанта дасть змогу удосконалити структуру механізму фінансування інноваційної діяльності з метою її подальшої активізації на підприємствах, а також сприятиме розвитку іноземного інвестування.

1.3 Інноваційні фонди та перспективи його використання в Україні

Світовий досвід показує, що далеко не всі інноваційні ідеї втілюються в життя, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним процесом. Причини: помилки в обґрунтуванні, недостатньо чисті результати експерименту, нестача засобів для розвитку виробництва, і, нарешті, довгі строки інноваційного процесу, які призводять до старіння новації.

Все це обумовлює підвищену ризиковість інноваційних проектів, що, звичайно, має наслідком певні особливості процесу їх фінансування.

Серед різних моделей інноваційних фондів можна виділити інноваційні фонди неприбуткового та некомерційного типу.

Їх засновниками, як правило, виступають організації, які володіють коштами для проведення вкрай потрібних їм досліджень та розробок, але, не ризикуючи проводити ці дослідження власними силами, створюють за рахунок цих коштів спеціальний суспільний (осуспільнений) інноваційний фонд.

Створений інноваційний фонд за рахунок цих коштів залучає до розв'язання поставлених задач широке коло спеціалістів різного профілю, стимулює їх до детального вивчення суті проблем, пошуку нетрадиційних шляхів їх вирішення, проводить конкурси серед запропонованих рішень. Фонд організовує компетентний консультативно-експертний відбір кращих з них, виділяє необхідні грошові субсидії та передає їх у розпорядження спеціалістів, що реалізують вибрані рішення.

До освоєння ефектів приєднуються засновники інноваційного фонду, який надає їм право участі в реалізації найбільш вигідних для них рішень. Як показує практика, засновники, без допомоги фонду, не в змозі прийти до подібних рішень самостійно, раціонально здійснювати їх та використати весь їх корисний для суспільства потенціал. Акумулюючи грошові кошти засновників і розпоряджаючись ними незалежно від них, такі інноваційні фонди виявляються спроможними створювати і розвивати якісно нові виробничі сили науки і техніки в порівнянні з тими , якими володіють їх засновники самі по собі.

Таким чином, висока соціально-економічна ефективність інноваційних фондів некомерційного, неприбуткового типу обумовлюється специфічною колективною формою власності на грошові ресурси суспільного інноваційного процесу, І перш за все - відносинами відчудження-привласнення грошей як важеля реалізації різноманітних соціальних, економічних та технологічних нововведень. [4, с.183 ]

Неприбуткові, некомерційні фонди охоплюють всі фази інноваційного процесу. Вони поступово і поетапно утворюються, починаючи з фундаментальних наукових проробок найважливіших суспільних проблем і закінчуючи використанням кінцевими споживачами нововведень, що практично вирішують ці проблеми.

Об'єднуючи грошові кошти, які належать багатьом незалежним один від одного засновникам і користувачам, фонди застосовують стимулювання широкого кола незалежних один від одного спеціалістів різного профілю до дій, орієнтованих на вирішення поставленої проблеми.

Інноваційні фонди комерційного типу мають статус обмеженого фінансового партнерства. Його учасники (починаючи з приватних осіб і закінчуючи великими корпораціями) отримують прибутки і несуть збитки пропорційно первісно внесеному капіталу. [5, с. 98]

Рішення про надання кредиту в більшості випадків базується на висновку аудиторської фірми, щодо конкурентоспроможності та ефективності запропонованого до фінансування проекту.

У випадку провалу проекту, що реалізується, або окремих його складових, можуть прийматись відповідні міри та санкції. Колектив, який отримав кредит, повертає його з врахуванням індексації, не дивлячись на неможливість продажу роботи, яка виконувалась по договору. Підприємство, яке не спроможне повернути гроші та заплатити за користуванням кредитом, на підставі висновку аудиторської фірми оголошується банкротом з усіма наслідками, а саме - зміна керівництва та розгляд питання про його перепрофілювання. По відношенню до колективу експертів, які рекомендували до фінансування проект, що не отримав закінчення з їхньої вини - діє заборона на їх участь в підготовці експертних висновків.

У нас такі фонди тільки почали створюватись, але умов для їх діяльності поки що немає. Податкова політика пригнічує будь-яку ініціативу в інноваційній сфері. Інші складові інвестиційного клімату в Україні також не сприяють росту капіталовкладень в і без того ризикові інноваційні проекти, тому, хоча перехід до ринку й передбачає зменшення ролі держави в інноваційній діяльності, залишається необхідність безпосередньої державної підтримки найважливіших напрямків НТП, її активної участі в інноваційному процесі. [5, с.120]

Розпад діючої при адміністративно-відомчому управлінні системи фінансування науки вимагає створення системи альтернативної, що базується на принципі багатоджерельного фінансування (шляхом організації позабюджетних фондів фінансування НДДКР, також через залучення приватного капіталу, комерційних банків, т.п.)

Утворення позабюджетних фондів НДДКР передбачено урядовими нормативними актами для цілей фінансового забезпечення загальногалузевих та міжгалузевих розробок і досліджень. Проте в цілому питання створення позабюджетних фондів не можна вважати вирішеним, так як поки що відсутні як належна чіткість в їх формуванні, так і податковий контроль за перерахуваннями в цей фонд.

Було б доцільним створювати інноваційні фонди як самостійні госпрозрахункові організації при галузевих апаратах управління. Створення таких фондів полегшується завдяки наявності у галузевому апараті адміністративних важелів управління. Їх існування дозволяє без додаткової оплати використовувати спеціалістів, які мають постійний контакт з підприємствами. [16, с.244 ]

Для радикального покращення механізму фінансування НДДКР в сучасних умовах інфляції ті інвестиційної кризи необхідно впровадити цілу низку заходів.

Для тих пріоритетних напрямів, де при вирішенні деяких науково-технічних завдань можливий швидкий прорив за рахунок вітчизняних розробок, доцільно розповсюджувати пряму державну підтримку на весь інноваційний цикл, починаючи з фундаментальних досліджень, - для прискорення їх процесу перетворення у відповідні технологічні досягнення. Якщо в реалізації деякого напрямку потрібний швидкий результат (наприклад він є родовим для інших), виправдана першочергова підтримка розробок, що готові до впровадження.

Якщо по пріоритетних напрямках, що задовольняють короткострокові цілі науково-технічної політики, варто створювати об'єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово-промислові групи. Доля державної участі у подібних об'єднаннях і групах повинна визначатись ступенем ризику, важливістю мети і терміном повернення вкладених коштів. [19, с. 67]

Зради фінансової підтримки загальногалузевих НДДКР, направлених перед усім на створення та освоєння нової техніки та технології, пов'язаної із структурною перебудовою та стимулюванням життєво-важливих галузей, необхідно використовувати систему позабюджетних фондів, а також нові інноваційні структури.

Джерелом коштів повинні активніше виступати позабюджетні фонди, до участі в яких потрібно активно залучати приватний капітал, комерційні банки, тощо.

Тому необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку вітчизняної науки і забезпечити підтримку на найбільш цінних та незахищених напрямках НДДКР. На пріоритетних напрямках доцільно створювати об'єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово- промислові групи. [4, с. 362].

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1 Фінансування інноваційних процесів на підприємствах

Проблеми, які виникають під час здійснення інноваційної діяльності підприємств, можна виявити, аналізуючи фактори, що стримують впровадження інновацій. Під факторами розуміють умови, потрібні для здійснення цих процесів, а також причини, що впливають на їх результати. Наявність великої кількості факторів, що мають вплив на інноваційний розвиток підприємств, зумовлює потребу їх систематизації. Їх умовно можна поділити на три групи - економічні, виробничі та правові.

До економічних факторів можна віднести:

- нестачу власних коштів підприємств (найбільш вагомий економічний фактор);

- недостатню фінансову підтримку держави;

- великі витрати на нововведення;

- високий економічний ризик;

- тривалий термін окупності нововведень;

- невизначеність термінів інноваційного процесу; низький платоспроможний попит на продукцію;

- нерозвиненість фінансового ринку і неготовність капіталу до широкого інвестування в інноваційну сферу. [8, с. 32]

До виробничих факторів відносять:

- нестачу інформації про нові технології і ринки збуту;

- відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами та науковими організаціями;

- незавершений характер інноваційно-дослідницьких робіт, коли інновацію для впровадження у виробництво потрібно ще значно доопрацьовувати і адаптувати;

- несприйнятливість підприємств до нововведень;

- відсутність кваліфікованого управління інноваційними процесами.

Серед правових факторів можна виділити недосконалість інструментів правового регулювання інноваційної діяльності, особливо у сфері захисту прав інтелектуальної власності, трансферу технологій та відсутність оптимального рівня оподаткування інноваційних розробок підприємств.

Динамічні умови здійснення інноваційної діяльності вимагають достатньої обгрунтованості планів, яка, насамперед, визначається ступенем забезпеченості ресурсами, необхідними для здійснення проектів. Тому особливу увагу на стадії планування нововведень треба приділяти аналізу потенційних джерел фінансування, вибору їх відповідно до умов надання і повернення та пошуку оптимального варіанта. [11, с.375]

Пошук нових каналів фінансування інноваційних процесів в Україні набуває особливої гостроти й значущості сьогодні - в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, нестачі власних фінансових коштів підприємств для оновлення матеріальної бази, зростання виробництва, підвищення ділової активності, випуску продукції, конкурентоздатної на світових ринках.

Питанням фінансування приділяється значна увага як у теорії, так і на практиці. Проте поставлена проблема тісно пов'язана з питанням інвестиційного планування: окремо вирішується питання пошуку коштів для фінансування проектів, і незалежно визначаються напрямки капіталовкладень і їхня ефективність.

В умовах ринкової економіки проблема інновації підприємства набувають особливого значення, коли фінансування є головною перешкодою на шляху інноваційного процесу.

Для виходу з кризового стану всіх галузей економіки України, в тому числі й найважливіших базових галузей промисловості є необхідним як найшвидше здійснення технічної реконструкції вітчизняних підприємств, результатом якої було б підвищення рівня якісного стану їхньої виробничої бази і досягнення такого рівня техніки і технології, котрий дав би змогу національним підприємствам випускати продукцію високої якості та забезпечити її конкурентоспроможність на світових ринках. [11, с. 353]

Джерелом фінансування НДДКР країн із ринковою економікою виступають державні бюджети, державні спеціальні фонди, власні (зароблені) кошти виконавців наукових розробок (промислових фірм, приватних некомерційних організацій і вищих навчальних закладів).

Пряме фінансування переважно впливає на прискорення процесу у сфері наукових досліджень та освоєнні новітніх галузей промисловості, а створення пільгових умов підвищує технічний рівень виробничої бази діючих підприємств, стимулює впровадження ними прогресивних технологій та результатів прикладних досліджень і нововведень. [16, с. 77 ]

У загальному випадку фінансування нових продуктів або розширення раніше освоєних виробництв на базі продуктивніших (що забезпечують також більш високу якість продукту, кращу екологію і ін.) технологій може, в основному, здійснюватися з джерел, приведених в таблиці.

Таблиця 2.1

Позитивні та негативні характеристики джерел фінансування інноваційного процесу

Джерела фінансування	Позитивні сторони	Негативні сторони
Самофінансування	- не треба залучати довгострокові інвестиції, звертатися до різноманіт-них фінансово - кредитних установ; - забезпечується фінансова стійкість розвитку підприємства, його платоспроможність в довгостроковому періоді, зниження ризику банкрутства; - більш висока здатність генерації прибутку.	- криза затримки платежів обмежує можливість фінансування інновацій за рахунок прибутку; - недостаток власних коштів зумовлює низьку інноваційну активність; - обмеження темпів розвитку
Позикові засоби	- можливість розвитку виробництва, збільшення прибутковості власного капіталу; - здатність швидко обновляти основні виробничі фонди без значних одноразових грошових витрат; - гнучкий графік виплат відповідно до виробничих циклів і потоків готівки.	- погіршення фінансових результатів реалізації проектів; - довгострокові інноваційні проекти характеризуються високим ступенем ризику; - проблеми кредитних гарантій або застави, що виникає при кредиті.
Залучені засоби	акумулювання крупних фінансових ресурсів шляхом розміщення акцій; залучення фінансових ресурсів дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів; за допомогою емісії цінних паперів проводиться заміна інвестиційного кредиту ринковими борговими зобов'язаннями.	ЗАТ не можуть залучати значні обсяги інвестицій-них ресурсів; розміщення цінних паперів - складний і дорогий процес

Таким чином, найбільшу динамічність розвитку фірми на основі інновацій (оперативному реагуванню відповідними інноваціями на зміну попиту, поява нових технологій, а також на дорожчання певних купівельних ресурсів) додає використання ресурсів. Залучені і позикові засоби роблять можливим фінансування нововведень, що підтримують конкурентоспроможність підприємства, не чекаючи накопичення фірмою достатніх власних засобів.

2.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій у розвиток економіки України

На даний час економіка нашої молодої держави переживає доволі складні часи. Причиною цього є не лише світова фінансова криза, але і безліч внутрішньо-національних факторів, які також суттєво впливають на економічний розвиток та потенціал України. Одним із найбільш дієвих та ефективних способів подолання економічної кризи на держаному рівні та наступного активного розвитку є, перш за все, залучення іноземних інвестицій у національну економіку.

Процес залучення іноземних інвестицій є доволі складним, на його ефективність впливають безліч факторів різного характеру (політичні, законодавчі, економічні, демографічні та інші). Тобто, на кількість іноземних інвестицій, які будуть залучатися в економіку будь-якої держави, впливає цілісний механізм чинників, які перебувають у нерозривному зв'язку між собою, вони й формують інвестиційний клімат у країні. Подолати негативні процеси, які блокують та перешкоджають залученню іноземних інвестицій в Україні, можливо лише на державному рівні. [14, с. 209]

Необхідно зазначити, що інвестиції можуть бути довгостроковими або короткостроковими.

Короткострокові інвестуються у сфери економіки з найменшим ризиком на нетривалий період. Після отримання прибутку одразу виводяться з економіки України та повертаються у країну свого походження. Довгострокові інвестуються в економіку держави на тривалий період. Інвестуються у найважливіші галузі економіки: аграрна, промислова, наукова. Не виводяться з економіки України, внаслідок чого збільшується виробництво та кількість робочих місць.

Крім того, ще одним важливим фактором для формування сприятливого інвестиційного клімату в країні є стабільна банківська система. На жаль, на даний час в Україні банківська система переживає дуже скрутні часи. Українські банки втратили довіру іноземних кредиторів, а також, що найголовніше - довіру населення. Саме тому, сьогодні мізерним є кредитування юридичних та фізичних осіб банками, так само значно зменшився обсяг депозитів, які знаходяться на рахунках українських банків. Для стабілізації банківської системи потрібно провести цілий комплекс різноманітних заходів, серед яких і формування належної та чіткої правової бази їх діяльності, проведення гнучкої та ефективної політики. Національним банком України з метою належного контролю діяльності банків та мінімізації втручання в таку діяльність інших суб'єктів та інші. Слід зазначити, що стан банківської системи є своєрідним дзеркалом політичної ситуації в країні, тому, окрім всього іншого, важливим є також політична стабільність у державі.

Загалом, слід зазначити, що нормами Закону передбачено цілий ряд заходів, які матимуть позитивний вплив на стан економічної системи України та мінімізують вплив світової економічної кризи. Однак, потрібно визнати, що дані заходи були застосовані із певним запізненням, тобто їх ефективність значно послаблюється, адже негативні тенденції вже проникли в економічну систему нашої країни. Крім того, відповідно до даних Державного комітету статистики України скоротився обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України у 2009 р., який становив 5 мільярдів 634,6 мільйони доларів США, що становить 51,6% надходжень 2008 року.

Отже, дати відповідь на запитання, чи зможе змінити цю негативну тенденцію Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», можна буде лише через певний проміжок часу.

Аналіз показників функціонування і розвитку підприємств України вказує на низьку інтенсивність інноваційних процесів, скорочення масштабів впровадження інновацій у промисловості (за 2008 р. лише 10,8 % вітчизняних промислових підприємств впроваджували інновації) [20] зростання собівартості виготовлюваної продукції та зниження її конкурентоспроможності.

Дослідженнями встановлено, що основним джерелом фінансування витрат підприємств на інноваційну діяльність залишаються власні (реінвестиційні) кошти. Аналіз статистичних даних вказує на те, що за період 2000-2008 рр. їх частка в загальному обсязі витрат на фінансування інноваційної діяльності у 2000 р. становила 79,6 %, а у 2008 р. - вже 60,6 %, що свідчить про тенденцію до зменшення можливостей фінансування із цього джерела [ 20].

Незаперечним є той факт, що будь-яка інновація потребує залучення

потрібних і в достатніх обсягах фінансових ресурсів. Проблема полягає в пошуку джерел відповідних ресурсів, і зокрема збільшенні обсягів фінансування інноваційної діяльності підприємств.

Тому доцільним є визначення факторів, які мають прямий вплив на обсяг фінансування інноваційної діяльності у промисловості України за такими показниками:

? фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування в промисловості;

? обсяг реалізованої промислової продукції.

Для дослідження тенденцій розвитку обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості протягом 2000-2008 рр. застосуємо багатофакторний кореляційно-регресійний аналіз [13, с. 174-204] використавши абсолютні значення показників (табл. 2.2). Як видно з табл. 2.2, спостерігається стійка тенденція до зростання цих показників протягом 2000-2008 рр. Обсяг фінансування інноваційної діяльності в промисловості зріс з 1757,1 до 11994,2 млн грн, тобто на 10237,1 млн грн (6,8 разів); фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у промисловості збільшився з 8834,6 млн грн до 21743,5 млн грн, тобто на 12908,9 млн грн (у 2,5 раза); обсяг реалізованої промислової продукції зріс з 182718,3 млн грн до 916618,3 млн грн, тобто на 733900 млн грн (або в 5 разів). Зазначимо, що за досліджуваний період обсяг фінансування інноваційної діяльності в промисловості зростає більшими темпами, ніж обсяг реалізованої промислової продукції і фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у промисловості.

Таблиця 2.2

Показники обсягу фінансування інноваційної діяльності, фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування та обсягу реалізованої продукції у промисловості в Україні за 2000-2008 рр.

Роки	Обсяг фінансування інноваційної діяльності в промисловості млн. грн	Фінансовий результат від звичайної діяльності до опдаткування у промисловості млн. грн	Обсяг реалізованої продукції промисловості млн. грн
2000	1757,1	8834,6	182718,3
2001	1971,4	8537,2	210842,7
2002	3013,8	2866,5	229634,4
2003	3059, 8	7137,0	289117,3
2004	4534,6	18936,3	400757,1
2005	5751,6	28264,3	468562,6
2006	6160,0	34699,6	551729,7
2007	10850,9	43700,9	717076,7
2008	11994,2	21734,5	916618,3

Таким чином, можемо зробити висновок, що взаємозв'язок між обсягом фінансування інноваційної діяльності у промисловості, фінансовим результатом від звичайної діяльності до оподаткування у промисловості та обсягом реалізованої промислової продукції описується за допомогою лінійної залежності, що дає змогу спрогнозувати значення обсягу фінансування інноваційної діяльності у промисловості України. Між наведеними ознаками насправді спостерігається тісний, істотний і невипадковий взаємозв'язок.

Коливання значень одиниці фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування у спричинюють більші коливання обсягу фінансування інноваційної діяльності у промисловості, ніж зміна значення одиниці обсягу реалізованої промислової продукції, що пояснюється тим, що фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування може стати джерелом фінансування інноваційних процесів, цим самим збільшуючи обсяги власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання.

2.3 Cуть та проблеми фінансових інновацій

Однією з ключових характеристик сучасної фінансової глобалізації, безперечно, є високий темп фінансових інновацій, які, в свою чергу, виступають її рушійною силою.

Інноваційність, з одного боку, проявляється у багатьох аспектах фінансової глобалізації, а з іншого, - виступає в ролі джерела подальшого поглиблення цього процесу.

Під інновацією розуміють успішне комерційне використання і виконання нових ідей, знань і технологій, а по-друге, процес перетворення нової ідеї в безпосередній соціально-економічний ефект. Інноваційний процес тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи весь комплекс відносин: виробництво, обмін, споживання. Він об'єднує науку, техніку, освіту, економіку, підприємництво, управління, і зумовлений характером і якістю їх взаємодії та взаємозв'язків. Інновація - результат колективних зусиль, де успіх залежить не лише від сфери науки і техніки, але від значно ширшого спектру галузей та соціального оточення.

Фінансові інновації - методи, застосовувані підприємствами для здійснення операцій з новими видами фінансових активів чи нових операцій з наявними активами задля ефективнішого використання їхніх фінансових ресурсів [9, с. 29-31]

Фінансова інновація є набором нових фінансових інструментів і фінансових технологій. Залежно від покладених на неї функції вона покликана розв'язувати різні завдання щодо реалізації товару або надання нових видів послуг, що є життєвоважливим для кожного підприємства

Фінансова інновація складається з нових фінансових інструментів і фінансових технологій.

Фінансові інструменти поділяються на:

- концептуальні засоби -- поняття й концепції, що лежать в основі фінансів як неформальної дисципліни (теорія вартості, теорія хеджування та ін.);

- фізичні засоби -- інструменти й процеси, які можна використати для досягнення конкретної мети (інструменти -- звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і т. п.; процеси -- електронна система торгівлі цінними паперами та ін.).

До нових (відносно) фінансових інструментів належать брокерські рахунки управління готівкою, облігації, забезпечення пулом іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших.

Фінансова технологія -- це економічна й фінансова теорії, математичні й статистичні методи, комп'ютерна й телекомунікаційна техніка і т. п. Прикладом нових фінансових технологій виступає поява на Нью-Йоркській фондовій біржі комп'ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі і продажу, відомої під назвою ДОТ-системи (Designated Order Turnaround (DOT) System). [14, с. 411]

Фінансові інновації так само, як будь-які інші, можна поділити на: -кризові інновації, головною ознакою яких є розв'язання проблеми реалізації товару (роботи, послуги) у зв'язку з падінням попиту на нього і зменшенням обсягу його продажу, а також складнішої проблеми -- виживання господарюючого суб'єкта на ринку в умовах жорсткої конкуренції. Кризова інновація спрямована на ліквідацію організаційної, виробничої, економічної чи фінансової кризи господарюючого суб'єкта;

- інновації розвитку, метою яких є підвищення конкурентоспроможності продукту і самого господарюючого суб'єкта в майбутньому. Такі інновації викликані перспективними прогнозами господарської діяльності, наприклад прогнозами втрат конкурентоспроможності товару, падінням іміджу господарюючого суб'єкта, можливим його банкрутством;

- - нові фінансові операції, до яких належать форми контролю і обліку руху грошових коштів і цінних паперів (замінники грошей), методи планування фінансових показників, методологія складання фінансових планів різних видів (баланс доходів і витрат, план грошових потоків, бюджетування, оперативні фінансові плани та ін.), прийоми фінансового аналізу. [10, с. 111-118]

Як самостійна економічна категорія фінансова інновація має такі особливості:

- обов'язковість продажу нового фінансового продукту на ринку фінансових інновацій, тобто якщо продукт або операція не реалізовані, вони не є новими;

- обов'язковість реалізації фінансової операції на ринку або всередині господарюючого суб'єкта;

- функціональна залежність фінансової інновації від часу, тобто кожна інновація має свій життєвий цикл;

- особливість самого фінансового продукту, яка виражається: у наявності масового й одиничного попиту;

Технологічні інновації прискорили і посилили процес глобалізації. Так, нові засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнародних операцій та сприяли збільшенню їх обсягу, зокрема через створення розрахунково-платіжних систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.

Як вважають експерти, інновації, що з'явилися останнім часом, створюють на фінансових ринках атмосферу невизначеності, невпевненості, нервозності, що підвищує нестабільність і можливість різких коливань, особливо на ринках держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою [14, с. 301]

Необхідність інноваційного шляху розвитку в Україні не підлягає сумнівам. При чому, вже зроблено вагомі кроки: розроблено і прийнято відповідну законодавчу базу, створено законодавчі передумови для функціонування ринку венчурного капіталу, розвивається мережа інноваційних структур, діють численні програми підтримки окремих проектів. Водночас, інновації все ще не стали реалією, формою та змістом вітчизняної економіки.

Сьогодні реалією стало катастрофічне звуження ринку висококваліфікованої робочої сили, спроможної масово втілювати інновації. До того ж високі технології розвинулися в нас на тлі загального зубожіння. Попиту на високі технології у нас немає, бо його просто економічно не може бути, тому що ми поки що «не вживаємо» стільки високих технологій. Законодавчу базу в сфері інноваційної політики загалом можна вважати задовільною. Але спільний недолік законів, спрямованих на підтримку інноваційних процесів в країні, за оцінкою експертів, полягає у відсутності пріоритетної підтримки дійсно інноваційних проектів, які забезпечують розвиток технологічного устрою всієї економіки.

Отже, підведемо підсумок, як бачимо економіка України сьогодні відчуває значну нестачу інвестиційних коштів. Істотну допомогу у процесі залучення інвестицій може надати фінансовий ринок, який останнім часом розвивається дуже стрімко. Основною перепоною, що стримує його зростання, і надалі є нестача цікавих для інвестора фінансових інструментів. Тому на даному етапі розвитку фінансового сектору економіки основну увагу варто приділити питанню впровадження на ринку капіталів нових фінансових інструментів. [1, с. 34]

Розділ ІІІ. Сучасний стан та напрямки активізації інноваційних процесів в Ураїні

3.1 Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні

Сьогодні в умовах так званих ринкових відносин надзвичайно актуальним є дослідження всіх аспектів розвитку інноваційної діяльності. Адже саме інновації є один із найважливіших шляхів забезпечення конкурентоспроможності продукції. Подолати економічну кризу можливо за умови розвитку інноваційної моделі економічного зростання.

Розвиток будь-якої країни сучасного світу безпосередньо залежить від того місця, яке вона займає на світовому ринку технологій і інновацій. Суттєвим фактором розвитку країни є здатність скористатися додатковими можливостями, які надають інновації. Темпи економічного зростання держави, що зумовлює рівень життя пересічних громадян, залежать від державної та регіональної політики, і вибраної стратегії розвитку інтелектуального потенціалу держави. Україна як за часів СРСР, так і після проголошення незалежності зарекомендувала себе як держава з наукомісткими галузями промисловості, що традиційно презентували велику кількість передових технологій на світовий ринок. Незважаючи на це, в даний момент Україна перебуває на світовому ринку високотехнологічної продукції на позиціях аутсайдера, оскільки не належить ні до однієї з провідних груп міжнародних постачальників високотехнологічної продукції і не має розвиненого внутрішнього механізму ринкового і державного регулювання даного ринку, а стан розвитку інноваційних процесів в Україні не відповідає задачам загальної стратегії економічного розвитку країни.

Визначальне значення в державному регулюванню інноваційним процесом належить економічному обґрунтуванню інновацій. Крім того, цілий ряд питань, таких як вибір пріоритетів, фінансування інновацій, їх економічне обґрунтування тощо потребує визначеної науково-теоретичної проробки, спрямованої на створення діючих практичних інструментів, що дозволять активізувати інноваційну діяльність, підвищити ефективність господарювання та відповідно поліпшити економічний стан окремих підприємств, галузей, регіонів і держави в цілому.

Аналіз динаміки інноваційно активних підприємств за 2000-2009 рр. свідчить, що, всупереч зменшенню кількості підприємств, які впроваджували інновації в загальній кількості промислових підприємств, з 2007 р. спостерігалося поліпшення ситуації, а зазначені показники почали зростати (табл. 3.1). Проте в 2008 р. їх кількість значно зменшилась та стала найменшою за весь аналізований період. Разом з тим, кількість засвоєних нових видів техніки, впроваджених нових технологічних процесів почала збільшуватися. У 2009 р. питома вага підприємства, що займалися інноваційною діяльністю зросла, а загальна сума витрат зменшилася.

Важливо розуміти, що при використанні в умовах України західного досвіду створення і функціонування інноваційної інфраструктури необхідно враховувати, що ні зараз, ні в найближчому майбутньому не доводиться розраховувати на загальне бюджетне фінансування. [19, с. 106]

Таблиця 3.1

Інноваційна активність підприємств України за період 2000-2008 рр., млн. грн

Рік	Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, %	Загальна сума витрат	у тому числі за напрямами
			Досліджен-ня і розробки	придбання нових технологій	підготовка виробництва для впровадження інновацій	придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій	інші витрати
2000	18,0	1760,1	266,2	72,8	162,9	1074,5	182,7
2001	16,5	1979,4	171,3	125,0	183,8	124,4	249,8
2002	18,0	3018,3	270,1	149,7	325,4	1865,6	407,7
2003	15,1	3059,8	312,9	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	4534,6	445,3	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	5751,6	612,3	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	6160,0	992,9	159,5	945,7	3489,2	563,7
2007	14,2	10850,9	986,5	328,4	Х	7471,1	2064,9
2008	13,0	11994,2	1243,6	421,8	Х	7664,8	2664,0
2009	13,2	11327,1	1310,2	482,4	Х	7114,1	2163,1

Не зважаючи на те, що технологічний комплекс України на даний момент в стані занепаду, і до його відновлення і розширення необхідно підходити комплексно, творчу діяльність держави, самих підприємств і науково-дослідних центрів. У сучасних умовах аналітики бізнесу найбільшу увагу приділяють технопаркам як способу інтернаціоналізації і комерціалізації української технологічної думки.

Основною ідеєю технопарків є комерціалізація результатів наукових досліджень університетських, академічних і інших дослідницьких центрів, наукова продукція яких за допомогою інноваційних процедур доводиться до виробничих структур з подальшим виходом на ринок. Слід особливо звернути увагу і на такий момент із зарубіжного досвіду: саме криза в економіці завжди була поштовхом до створення технопарків (Великобританія, Франція, Німеччина і ін.), результат їх діяльності - економічно благополучні регіони, сотні тисяч нових робочих місць. [1, 10, с 45-50, 286

Для розвитку технопарків необхідна істотна увага державних і місцевих органів влади. Технопарк не є організацією, що приносить негайний прибуток (окрім соціальної). Віддача від внесків виходить від фірм, (вирощених в технопарк), а термін становлення фірм приблизно дорівнює 3-4 рокам. Світовий досвід підтверджує, що створення і функціонування технопарків вимагає рішення цілого комплексу нормативно-правових, фінансових, організаційних, кадрових і інших заходів. На все це, а також на створення і розкручування інноваційних проектів потрібен час, і достатньо тривалий. В Україні ці проекти також не дають швидкого фінансового ефекту. За п'ять років існування технопарки отримали пільг на 387 млн. гривень, а перерахували до бюджету податків і обов'язкових зборів на 252 млн. гривень. Але, безумовно, не можна чекати негайних результатів діяльності наукових парків в нашій державі.

Найбільших успіхів технопарки досягають в тих випадках, коли їх діяльність співпадає з інтересами не тільки центральних органів влади, але і органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій даного регіону, направлена на реалізацію наукових розробок на користь соціально-економічного розвитку регіону.

Форма діяльності, яка реалізована в українських технопарках, ефективна тільки для крупних науково-виробничих комплексів. В Україні повинно бути декілька різновидів таких організацій. Зокрема, пропонується створення такої організаційної структури, як Національне агентство з питань технопарків і інноваційних структур, висловлюються пропозиції про призначення відповідальних осіб. На жаль, такі пропозиції дещо суперечать початковим цілям формування інноваційного законодавства в Україні. [17, с. 165 ]