Фінансування інноваційних процесів

Таким чином, ефективна інноваційна діяльність виходить за межі компетенції спеціалізованих державних органів і повинна ґрунтуватися на взаємодії трьох елементів: підприємництва, влади та науки. Слід підкреслити, що в особі технопарків в умовах ринкових відносин ми маємо нові форми і структури інтеграції вищої освіти, науки, промисловості, підприємництва, джерел фінансування, регіональних і місцевих органів управління і влади, що дозволяє ефективно реалізувати технології, властиві індустріально розвиненій країні XXI століття. Це дозволить вирішити проблеми фінансування технопарків без податкових пільг.

3.2 Зарубіжний досвід залучення інвестицій в інноваційну діяльність

Згідно з результатами світового досвіду, однією з основних форм забезпечення інноваційного розвитку в багатьох країнах є такі специфічні утворення, як спеціалізовані зони високих технологій. Саме там найпрогресивніші науково-технічні розробки інтегруються та втілюються у високоефективні технологічні процеси та якісно новітніші вироби, що зумовлює не лише суттєве зростання економічного потенціалу цих країн, а й зростання їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Вперше такі форми інноваційного розвитку виникли в 50-х роках у США, відтак - поширилися на всіх континентах Земної кулі, спочатку в Західній Європі та Японії, потім у нових індустріальних країнах. З-поміж зон високих технологій за кількістю наявних суб'єктів найкращими за віддачею є технополіси. Це більші науково-технологічні структури, в котрих здійснюються великомасштабні та багатопрофільні дослідження, які згодом використовуються для масового випуску продукції чи для поширення новітніх технологічних процесів упроваджувальними фірмами в середині зони або поза її межами. Проте, незважаючи на це, найбільшого поширення набула така форма зон високих технологій як технопарки - вузькоспеціалізованіші об'єкти, які зосереджують свої зусилля на розробці та впровадженні результатів досліджень. Саме на таких засадах були утворені перші українські технопарки, метою яких сьогодні є виробниче впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Серед спеціальних утворень, які також спрямовані на інноваційну діяльність, відомі інноваційні центри та інкубатори, котрі функціонують здебільшого поза межами зон високих технологій. Виконання науково-дослідних робіт вимагає значних фінансових втрат і пов'язане з чималим ризиком безповоротної втрати вкладених коштів. Тому для забезпечення високоризикових науково-дослідних робіт використовують механізм венчурного фінансування. У цьому разі інвестор є не кредитором, а співвласником підприємства, яке реалізує інноваційний проект, і поділяє можливі комерційні та технологічні ризики з виконавцем проекту. Наприклад, серед заснованих у США в 60-ті роки 250 венчурних фірм 37% збанкрутіли, 32% поглинули великі корпорації, і лише третина їх витримала конкуренцію, але саме вони забезпечили половину всіх нововведень у країні. [2, с 73]

Цікавим є досвід Росії щодо застосування інструментів стимулювання інноваційної діяльності:

- 100 % витрат на ДІР припадає на виробничі витрати;

- пільговий режим амортизації: рівномірний метод амортизації активної частини основних виробничих фондів у високотехнологічних галузях (за встановленим федеральними органами виконавчої влади переліком) із застосуванням збільшених до 2 разів норм амортизації;

- малим підприємствам додатково надано право у перший рік їх роботи нараховувати амортизацію до 50 % первісної вартості основних засобів, що мають строк служби понад 3 роки;

- пільгове оподаткування: академічні науково-дослідні організації та вищі навчальні заклади звільняються від податку на майно та земельного податку, інші науково-дослідні організації, якщо обсяг реалізації робіт за попередній рік становив не менше 70 %, звільняються від земельного податку та податку на майно, що становить їх науково-дослідну базу;

- інвестиційний податковий кредит для проведення ДІР, технічного переозброєння власного виробництва, інноваційної діяльності та впровадження інновацій у виробництво на строк від одного до п'яти років;

- уряд надає гарантії щодо реалізації інноваційних проектів, які забезпечують виготовлення конкурентоспроможної наукоємної продукції, в обсязі до 10 % витрат федерального бюджету;

- пільгове фінансування інноваційних фірм: фінансування через систему державних науково-технічних програм; зворотне та незворотне фінансування малих інноваційних фірм на конкурсних засадах за рахунок коштів Фонду сприяння розвитку малих форм підприємств у інноваційній сфері, Російського фонду технологічного розвитку, Регіонального фонду науково-технічного розвитку Санкт-Петербурга;

- за рахунок коштів Ощадбанку Росії та ЄБРР надаються мікрокредити до 30 тис. доларів США на строк до одного року та малі кредити до 120 тис. доларів США на строк до двох років; органи державної влади зобов'язані розміщувати серед малих підприємств (у тому числі інноваційних) не менше 15 % від загального обсягу державного замовлення [6]

У країнах ЄС лідерами з витрат на інновації є Швеція, Данія, Фінляндія, Німеччина, Франція і Нідерланди, де рівень цих витрат становить 3.8-7 % від загального обсягу виробництва і продажу продукції.

В Ірландії ключову роль у стимулюванні використання інновацій відіграє податкова система. Економічна політика Ірландії акцентує увагу на розвитку високих технологій. Через це підприємства, які займаються інноваційною діяльністю, платять дуже низький прибутковий податок - 10 %. Інші фірми мають дворівневу податкову шкалу:

30 % для доходів до 50 тис. фунтів стерлінгів;

38 % для доходів понад 50 тис. фунтів стерлінгів.

Спеціальний податковий режим передбачений для підприємств, які займаються НДДКР. Такі фірми звільнені від податку з доходів від продажу патентів і ліцензій (роялті). Однак порівняно високо оподатковуються доходи від капітальних інвестицій. Базова ставка по доходах з капітальних інвестицій становить 30 %, а підвищена - від 35 % до 60 %. Базова ставка ПДВ в Ірландії - 21 %, існують також понижені ставки 0 %, 4 %, 12 % [8, с.220]

В Японії завдання у сфері стимулювання інновацій і трансферу нових технологій розділені між владою і приватним сектором (відповідно, 20 і 80 %). Податкова система відіграє невелику роль у стимулюванні інноваційної діяльності. Однак під час податкової реформи проведено зменшення податкових ставок прибуткового податку з підприємств і податку з доходів фізичних осіб. Зокрема, максимальну ставку зменшено з 50 % до 37 %, також були знижені локальні податки. Корпоративний податок знижений з 37% до 30%, а для малих і середніх підприємств - з 28 % до 22 %. Спеціальна ставка 27 % застосовується для підприємств, діяльність яких спрямована на реалізацію суспільних інтересів. Крім загального податку, корпорації платять локальний податок - 9.6 %, а малі та середні підприємства - 5 %.

Підприємства в усіх сферах господарювання фінансують НДДКР переважно (60-80 %) за допомогою власного капіталу. Важливою є роль кредитів у фінансуванні НДДКР (від 5 % до 30 %). Інші, менш ризиковані, види інвестицій в інноваційну діяльність до двох третин фінансуються за допомогою кредитів. Гранти відіграють невелику роль у фінансуванні досліджень на підприємствах (від 4 % до 11 % у різних групах підприємств) [10, с. 223].

Отже, основне завдання інноваційних структур у зарубіжних країнах спрямоване на зростання національної економіки на вищий щабель інноваційного розвитку на ґрунті високих технологій, створення нових робочих місць, диверсифікацію регіональної економічної структури, підтримку суб'єктів господарювання, а також збільшення їх прибутків.

ВИСНОВКИ

Не дивлячись на те, що перехід до ринкової економіки передбачає зменшення ролі держави в інноваційній діяльності, через ряд обставин (в першу проблема інвестиційного клімату) найближчим часом в Україні держава і надалі змушена відігравати ключову роль в фінансуванні найважливіших напрямків НТП.

Проте доцільно дещо змінити схему такого фінансування. Джерелом коштів повинні активніше виступати позабюджетні фонди, до участі в яких потрібно активно залучати приватний капітал, комерційні банки, тощо.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку вітчизняної науки і забезпечити підтримку на найбільш цінних та незахищених напрямках НТП. На пріоритетних напрямках доцільно створювати об'єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово- промислові групи. Взаємодія органів держуправління з науково-технічними організаціями повинна будуватись головним чином на контрактній основі, в порядку конкурсного та критеріального відбору проектів. Потрібно відшукувати форми залучення недержавних коштів в фінансування інноваційного процесу, проте це стане можливим лише в разі утворення сприятливого інвестиційного клімату, в першу чергу - реформа податкової системи, стабільна правова база та ін.

Україна може забезпечити суттєвий поштовх у розвитку економіки завдяки дієвій співпраці дослідних інститутів, університетів і промисловості, ефективній системі освіти, зокрема професійної. Уряду України необхідно створити відповідні умови, в яких влада, органи місцевого самоврядування і приватний сектор можуть максимально використати всі можливості в проведенні досліджень і впровадженні інновацій, а також створити належні умови для функціонування інноваційних фірм. Доцільно використовувати позитивний досвід розвинених країн щодо застосування інструментів стимулювання інноваційної діяльності, зокрема із зарахування витрат на дослідження і розробки до виробничих витрат підприємств, встановлення спеціальних режимів амортизації, податкових пільг, застосування державних гарантій та пільгового кредитування інвестиційних проектів, формування фондів науково-технічного розвитку та ін. Однак заходи, що застосовуються в різних країнах, мають бути пристосовані до економіко-правових умов нашої країни. Необхідно підвищити роль технологічних парків, щоб вони стали потужними осередками стимулювання інноваційної діяльності та розвитку регіонів. Вони мають надавати відповідну допомогу підприємствам для проведення інноваційної діяльності (телекомунікаційні, фінансові, висококваліфіковану робочу силу).

Для підвищення активності інноваційної діяльності в нашій країні конче потрібна розробка й впровадження цільової комплексної державної програми, в якій необхідно визначити форми і джерела фінансової підтримки здійснення наукових досліджень і розробок на державному і регіональному рівнях, а також їх використання підприємствами різних галузей. У програмі мають бути визначені більш ефективні й сучасні моделі інноваційного розвитку на базі приватно-державного партнерства, зокрема спільне фінансування проектів при зосередженні управління їх реалізацією в руках бізнесу; децентралізація державної підтримки тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Борейко В.І. Інновації як основа економічного зростання / Борейко В.І. // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 9.

2. Будкін В. Зони високих технологій / В. Будкін, З. Петренко. - К.: Преса України, 2006. - 130 с. - (серія “Економіка України”; № 5

3. Висоцька І.Б. Визначення пріоритетів інноваційного розвитку промисловості України // Проблеми науки. - 2004. - № 3. - С. 23-27.

4. Гальчинський А.В. Інноваційна стратегія українських реформ / А.В. Гальчинський. - К. : Знання України, 2005. - 336 с.

5. Гуткевич С.О. Інвестування: теорія і практика. -- К.: Видавництво Європейського університету, 2006. -- 234 с.

6. Економіст. -- 2005. -- № 12

7. Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко. - К. : Знання України, 2002. - 542 с.

8. Зінько Н. Інструменти стимулювання інноваційної діяльності (на прикладі Індії, Ірландії, Сінгапуру, Фінляндії, Японії) / Н. Зінько // Регіональна економіка. -- 2006. -- № 4

9. Кахович Ю.О. Інновація та інноваційна діяльність: сутність і визначення / Ю.О. Кахович // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №4. - С.29-31.

10. Карпенко Г.В. Фінансові інновації: питання теорії та можливості провадження в економіку країни / Г.В. Карпенко, А.П. Данькевич // Фінанси України. - 2008. - №9.

11. Клименко В.І. Фінансування інноваційної діяльності в Україні / Клименко В.І. // Економіка. Фінанси. Право.- 2008.- № 1.- С. 24-31. Шляхи інноваційного розвитку України / [за ред. Д.В. Табачника].- К.: Людопринт.- 2004.- 544 с.

12. Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації / Упорядн. Г.О. Андрощук, М.М. Шевченко. - К. : Парламентське вид-во, 2997. - 304 с.

13. Лук'яненко І.Г. Економетрика / І.Г. Лук'яненко, Л.І. Краснікова: підручник. - К. : Вид-во "Знання", 1998. - С. 171-204.

14. Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 557 с.

15. Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. -- К.: КНЕУ, -- 1999. -- 568 с.

16. Отецький В.Л. Інвестиції та інновації: проблеми теорії і практики / В.Л. Отецький : монографія. - К. : Вид-во "Фенікс", 2003. - 320 с.

17. Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005 р. - 400 с.;

18. Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів / П.С. Харів : монографія. - Тернопіль : Вид-во "Економічна думка", 2003. - 326 с.

19. Юркевич О.М. Фінансове забезпечення науково - технічної інноваційної діяльності // Фінанси України. - 2004. - №6.

Размещено на Allbest.ru