Фінансовий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси

Тема 1. Фінансовий ринок і його товари

1. Сутність, роль і місце фінансового ринку в системі економічних відносин.

2. Структура і функції фінансового ринку.

3. Характеристика грошового ринку.

4. Ринок капіталів як джерело довгострокових фінансових ресурсів.

1. В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб'єктами якого є домашні господарства, підприємства, держава та різні фінансові інститути - посередники.

Економіка не може функціонувати без відповідної фінансової системи, в якій важливу роль відіграє фінансовий ринок, де відбувається обіг грошей (капіталу). Кожний господарюючий суб'єкт стоїть перед необхідністю вирішення двох ключових питань : про джерела капіталу та його інвестування. Таким чином, усі суб'єкти господарювання виходять на фінансовий ринок, на якому шукають необхідні для себе грошові кошти або отримують додатковий доход від інвестування тимчасово вільних коштів.

Взагалі ринок - це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, завдяки яким відбувається купівля-продаж товарів та кінцеве визнання їх суспільної цінності.

Фінансовий ринок - один з елементів ринку ресурсів. У літературі зустрічаються різні визначення фінансового ринку:

фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталів між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал;

сукупність кредитно-фінансових інститутів, що направляють потоки коштів від власників до позичальників і назад;

грошові відносини, що складаються у процесі купівлі - продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал;

- загальне позначення ринків, де виявляються попит та пропозиція на різні платіжні засоби.

Усі ці визначення мають одне спільне, і цим спільним є визнання кругообігу фінансових ресурсів, у процесі якого в однієї частини суб'єктів накопичуються заощадження, а інша частина потребує додаткових коштів для функціонування та розвитку.

Фінансовий ринок вирішує наступні завдання:

1) надає емітентам можливість мобілізувати внутрішні джерела фінансування і тимчасово вільні кошти для довгострокових інвестицій і задоволення інших потреб;

2) забезпечує перерозподіл капіталу між його учасниками, сприяючи концентрації фінансових ресурсів у найбільш рентабельних сферах економіки;

3) надає інвесторам (юридичним і фізичним особам) можливість сформувати свій інвестиційний портфель найкращим чином з точки зору збереження капіталу і з метою отримання додаткового доходу.

Основними ознаками розвинутого фінансового ринку є стабільність нормативно-правової бази, інформаційна прозорість операцій і учасників ринку (емітентів і інвесторів), достатньо велике коло учасників і високотехнічна інфраструктура. Наявність цих ознак забезпечує швидке і ефективне залучення коштів фінансового ринку для задоволення різноманітних потреб.

Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні господарства, в яких у більшості випадків доходи перевищують витрати на суму заощаджень. За допомогою фінансових інститутів (банків, страхових компаній тощо) доходи перетворюються на інвестиції і покривають потребу в додаткових фінансових ресурсах.

2. Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці і трансформація бездіяльних коштів у позичковий капітал (позичковий капітал - це своєрідний товар, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи останньому прибуток).

Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям і покупцям особливого товару - фінансових зобов'язань. На цьому ринку діють з однієї сторони, індивіди, компанії, державні органи, які мають вільні кошти і згодні передати їх користувачу (продавцеві), а з другої - суб'єкти, які потребують фінансових коштів і готові платити за їх використання (покупці).

Наведена структура фінансового ринку дозволяє визначити основні його товари, якими є:

- гроші;

- банківські кредити;

- цінні папери.

Будучи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати заощадження в робочі інвестиції, сприяє зниженню витрат, що виникають у процесі руху капіталу.

Держава може бути кредитором і позичальником, встановлювати правила функціонування ринку і здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику. Держава може також заохочувати і захищати розвиток фінансового ринку, від стану якого в значній мірі залежить стійке функціонування національної економіки. Така політика проводиться в першу чергу за допомогою надання ринку завершеності, стандартизації операцій і твердого контролю.

3. Грошовий ринок - це частина фінансового ринку, де здійснюються переважно короткострокові (до 1 року) депозитно-позичкові операції, які обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави та приватних осіб.

Грошовий ринок відбиває попит на гроші та їх пропозицію.

Грошовий ринок об'єднує обліковий, валютний та межбанківський ринки. Всі названі ринки виконують декілька основних функцій:

об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу і створення потужних грошових фондів;

трансформація вільних коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств;

передача частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через надання опосередкованих позичок НБ -КБ, КБ-КБ, КБ-підприємство, населення;

надання позичок державним органам для вирішення термінових завдань, покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, грошовий ринок дає можливість здійснювати накопичення, обіг, розподіл та перерозподіл грошей між сферами економіки.

Обліковий ринок - це частина грошового ринку, де короткострокові грошові кошти перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів та інших цінних паперів зі строком погашення переважно до 1 року.

Основними інструментами, що використовуються на обліковому ринку, є казначейські й комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому ринку обертаються короткострокові цінні папери, головними характеристиками яких є висока ліквідність і мобільність.

Інституціональна структура облікового ринку включає такі елементи:

Центральний (Національний) банк;

комерційні банки;

спеціальні кредитні інститути (інвестиційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії тощо).

Обліковий ринок та його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на підставі короткострокового залученого капіталу - вексельних кредитів.

Міжбанківський ринок - це частина грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни (в основному на 1, 3 і 6 місяців).

Валютні ринки обслуговують внутрішній і міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн. Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля - продаж валют на основі попиту та пропозиції.

Іншими словами, валютний ринок можна охарактеризувати як механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини продавців та покупців валюти.

Основними учасниками валютного ринку є:

· комерційні банки;

· валютні біржи;

· центральні банки;

· фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції;

· інвестиційні фонди;

· брокерські компанії;

· приватні особи.

Комерційні банки. Здійснюють основний обсяг валютних операцій. У банках мають рахунки інші учасники ринку і здійснюють з ними необхідні конверсійні операції. Банки немовби акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні й розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів.

Валютні біржи. У функції валютних бірж входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового валютного курсу. Держава зазвичай активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку.

Центральні банки. У їхню функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що впливають на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня відсоткових ставок по вкладах у національній валюті.

Фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції. Компанії, які беруть участь у міжнародній торгівлі, пред'являють стійкий попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери). При цьому дані організації прямого доступу на валютні ринки, як правило, не мають і здійснюють конверсійні й депозитні операції через комерційні банки.

Інвестиційні фонди. Представлені різного роду міжнародними інвестиційними, пенсійними, взаємними фондами, страховими компаніями і трастами; здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, розміщуючи кошти в цінних паперах уряду і корпорацій різних країн.

Брокерські компанії. В їх функцію входить зведення покупця и продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної операції.

Приватні особи. Фізичні особи здійснюють широкий спектр неторговельних операцій у частині закордонного туризму, переказів заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівлі і продажу іноземної валюти. Це сама найбільшчисельна група, що здійснює валютні операції зі спекулятивними цілями.

4. Ринок капіталів об'єднує ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, підприємств і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти переважно для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах.

Особлива риса ринку капіталів полягає у специфічному характері товару, який на ньому пропонується, а саме - цінних паперів. Цінні папери - це товар особливого роду. Не маючи власної вартості, вони можуть бути продані за високою ринковою ціною.

Функціями ринку капіталів є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподіл, а також емісія грошових знаків у обіг через систему кредитування.

Тема 2. Фінансові обчислення в комерційних угодах

1. Термінологія фінансових обчислень.

2. Нарощування і дисконтування за схемами простих і складних відсотків.

3. Банківське нарощування і дисконтування.

4. Номінальна та ефективна відсоткові ставки.

5. Зміна умов фінансової угоди. Еквівалентні ставки.

6. Фінансові ренти.

1. Фінансовий менеджмент вимагає постійного здійснення різних фінансово-економічних розрахунків, пов'язаних з потоками коштів у різні періоди часу. Ключову роль у цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей у часі.

Концепція вартості грошей у часі полягає в тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, в якості якої звичайно виступає норма позичкового відсотка .

Концепція вартості грошей у часі відіграє основну роль у практиці фінансових обчислень. Вона визначає необхідність врахування фактора часу в процесі здійснення будь-яких довгострокових фінансових операцій шляхом оцінки і порівняння вартості грошей при початку фінансування з вартістю грошей при їхньому поверненні у вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань, основної суми боргу і т.п.

Оцінка вартості грошей з урахуванням фактора часу вимагає попереднього розгляду пов'язаних з нею базових понять, основні з яких наступні.

Відсотки - сума доходу від надання капіталу в борг або плата за користування позичковим капіталом у всіх його формах (депозитний відсоток, кредитний відсоток, відсоток по облігаціях і т.п.).

Простий відсоток - сума доходу, що нараховується до основної суми капіталу в кожному інтервалі, по якому подальші розрахунки платежів не здійснюються. Нарахування за простими відсотками застосовується, як правило, при короткострокових фінансових операціях.

Складний відсоток - сума доходу, що нараховується в кожному інтервалі, яка не виплачується, а приєднується до основної суми капіталу й у наступному платіжному періоді сама приносить доход. Нарахування складного відсотку застосовується переважно при довгострокових фінансових операціях (інвестуванні, кредитуванні і т.п.).

Відсоткова ставка (ставка відсотка) - питомий показник, відповідно до якого у встановлений термін виплачується сума відсотка в розрахунку на одиницю капіталу. Звичайно ставка відсотка характеризує співвідношення річної суми відсотка і суми наданого (запозиченого) капіталу (виражене в десятковій дробі або у відсотках).

Майбутня вартість грошей - сума інвестованих у даний момент коштів, у яку вони перетворяться через певний період часу з урахуванням визначеної ставки відсотку (відсоткової ставки).

Теперішня вартість грошей - сума майбутніх коштів, приведених з урахуванням визначеної ставки відсотка до теперішнього періоду часу.

Нарощування вартості (компаундінг) - процес приведення теперішньої вартості грошей до їхньої майбутньої вартості у певному періоді шляхом приєднання до їхньої суми суми нарахованих відсотків.

Дисконтування вартості - процес приведення майбутньої вартості грошей до їхньої теперішньої вартості шляхом вилучення з їхньої майбутньої суми відповідної суми нарахованих відсотків ( дисконту).

Період нарахування - загальний період часу, протягом якого здійснюються процеси нарощення або дисконтування вартості коштів.

Інтервал нарахування - обумовлений конкретний термін часу (в межах загального періоду нарахування), у рамках якого розраховується окрема сума відсотка по встановленій його ставці (здійснюється окремий платіж відсотка).

Попередній метод нарахування відсотка - спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється на початку кожного інтервалу.

Наступний метод нарахування відсотка - спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється наприкінці кожного інтервалу.

Дискретний грошовий потік - потік платежів на вкладений капітал, що має чітко обмежений період нарахування відсотків і кінцевий термін повернення основоної його суми.

Безперервний грошовий потік - потік платежів на вкладений капітал, період нарахування відсотків по якому не обмежений а, відповідно, не визначений і кінцевий термін повернення основної його суми.

Ануїтет - тривалий потік платежів, що характеризується однаковим розміром платежу і однаковим інтервалом між двома суміжними платежами.

2. При розрахунку суми простого відсотка в процесі нарощування вартості використовується формула

I = P*n*i,

де I - сума відсотка за обумовлений період часу в цілому;

P - первісна сума (вартість) коштів;

n - кількість інтервалів, по яких здійснюється розрахунок відсоткових платежів у загальнообумовленому періоді часу;

і - ставка відсотка, що застосовується при розрахунках, виражена десятковим дробом.

У цьому випадку майбутня вартість внеску (S) з урахуванням нарахованої суми відсотка визначається за формулою

S = P+I=P*(1+ni)

Множник (1+ni) називається множником ( коефіцієнтом) нарощення суми простих відсотків. Його значення завжди більше одиниці.

При розрахунку суми простого відсотка у процесі дисконтування вартості використовується формула

D = S - S* ( 1 / 1+ ni),

де D - сума дисконту (розрахована по простих відсотках) за обумовлений період часу в цілому;

S - майбутня вартість коштів;

n - кількість інтервалів нарахування, по яких здійснюється розрахунок процентних платежів, у загальнообумовленому періоді часу;

i - дисконтна ставка відсотка, виражена десятковим дробом.

У цьому випадку теперішня вартість коштів (Р) з урахуванням розрахованої суми дисконту визначається за наступною формулою:

P = S - D = S*(1 /1+ni)

Множник (1/1+ni) називається дисконтним множником (коефіцієнтом) суми простих відсотків, його значення завжди менше одиниці.

При розрахунку майбутньої суми внеску (вартості коштів) у процесі його нарощування за складними відсотками використовується формула

Sc = P*((1+i)^ⁿ),

де Sc - майбутня вартість внеску (коштів) при його нарощуванні за складними відсотками;

P - первісна сума внеску;

i - ставка відсотка, виражена десятковим дробом;

n - кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.

Відповідно сума відсотка (Iс) у цьому випадку визначається за формулою

Iс = Sс - P

При розрахунку теперішньої вартості коштів у процесі дисконтування за складними відсотками використовується формула

Pc = S/((1+i)^ ⁿ),

де Pс - первісна сума внеску;

S - майбутня вартість внеску при його нарощуванні за складними відсотками;

i - дисконтна ставка, виражена десятковим дробом;

n - кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.

Відповідно сума дисконту (Dс) у цьому випадку визначається за формулою

Dс = S - Pс.

3. Переважно облікова ставка використовується при здійсненні операції “облік векселів”. Зміст операції банківського обліку (банківського дисконтування) полягає в наступному: банк до настання строку платежу за векселем або іншим зобов'язанням купує його у власника за ціною меньшою ніж сума, яка повинна бути сплачена за ним у кінці строку, тобто обліковує його з дисконтом. Банк отримує прибуток у вигляді дисконту, а власник векселя - гроші раніше строку.

У цьому випадку виникає необхідність визначення суми, яку необхідно проставити у векселі, якщо відомі теперішня сума боргу, його строк та облікова ставка. У разі використання облікової ставки відсотки за користування позичкою нараховуються на суму, яка підлягає сплаті наприкінці строку позички, тобто на кінцеву (майбутню) вартість.

Якщо облікова ставка d, то за визначенням вона дорівнює

d = (S-P)/S.

При розрахунку теперішньої вартості за простою обліковою ставкою використовується формула

Р = S(1-dn).

Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою

Р = S(1-d)^ⁿ.

Формула для визначення майбутньої вартості за простою обліковою ставкою наступна

S = P/(1-dn)

Нарощування за складною обліковою ставкою відбувається за формулою

S = P/(1-d)^ⁿ.

Аналогічно до математичного нарощування та дисконтування:

1/(1-dn) та 1/(1-d)^ⁿ - множники нарощування відповідно за простою і складною обліковою ставкою;

(1-dn) та (1-d)^ⁿ - множники дисконтування відповідно за простою і складною обліковою ставкою.

Розглянуті два методи дисконтування (математичне і банківське) приводять до різних результатів, навіть у випадку, коли і = d. Облікова ставка враховує фактор часу більш строго, і при відносно великому терміні векселя зарахування може привести до нульової або від'ємної суми, що позбавлено змісту. Вплив фактору часу посилюється при збільшенні величини ставки. Дана ситуація не виникає при математичному дисконтуванні: при будь- якому терміні часу величина платежу в даному випадку більше за нуль.

При розробці умов контрактів та їх аналізі виникає необхідність у розв'язанні ряду вторинних задач - визначенні терміну позики або розміру відсоткової ставки в тому чи іншому вигляді при всіх інших заданих умовах.

Термін позики.

Необхідні формули для розрахунку терміну позики наведені нижче:

n = (S - P) / Pi = (S/ P - 1)/ I;

n = (S - P)/ Sd = (1 - P/ S) /d.

Величина відсоткової ставки

Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.

При цьому можна скористатися наступними формулами

і = (S - P)/ Pn ;

d = (S - P) /Sn.

4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік - по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^ⁿ. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.

Позначимо j - річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.

Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою

S = P(1+j/m)^^N ,

де N - кількість періодів нарахування;

j - номінальна річна ставка (десятковий дріб).

Якщо N- ціле, тобто N = mn, тоді при встановленні значення множника нарощення (1+j/m)^^N у більшості випадків є можливість користуватися таблицею складних відсотків.

Ефективна ставка (дійсна) - це ставка відсотків, яка вимірює той реальний відносний доход, який можна отримати за рік. Іншими словами, ефективна ставка показує, яка річна ставка відсотків дає той же самий фінансовий результат, що і m - разове нарощування в рік за ставкою j/m. У подальших розрахунках будемо позначати ефективну ставку через і.

5. При зміні умов угоди (заміна відсоткової ставки обліковою, простої ставки - складною і т.і.) виникає необхідність оцінити чи варто погоджуватися на запропоновані зміни. Для вкладника не має принципового значення, за якою ставкою банк буде нараховувати відсотки. Для нього головна умова, щоб результат фінансової операції залишився незмінним.

Еквівалентні відсоткові ставки - це такі відсоткові ставки, які за однакових початкових умов дають однаковий кінцевий результат.

Еквівалентність ставок виводиться з рівняння відповідних множників нарощення.

Еквівалентність складної і простої відсоткових ставок:

1+nі_п = (1+і_с)^{^n}:

і_п = ((1+і_с)^{^n} - 1)/n,

і_с = ⁿv1+ni_п -1.

Еквівалентність простих відсоткової та облікової ставок:

1/1-dn = 1+ni:

d_п = i_п/(1+ni_п),

i_п = d_п/(1 - dn_п).

Еквівалентність номінальної та ефективної ставок:

(1+і)^{^n} = (1+j/m)^^mn:

i = (1+j/m)^^m - 1,

j = m((1+i)^^1/m - 1.

6. Контракти, угоди, комерційні операції в більшості випадків передбачають не окремі разові платежі, а безліч розподілених у часі сплат та надходжень. Наприклад, погашення кредиту, грошові показники інвестиційного процесу, страхові внески і т.і., завжди можливо представити у вигляді послідовності (ряда) сплат та надходжень. У фінансовій математиці окремі елементи такого ряду, а іноді і весь ряд платежів в цілому називається потоком платежів (cash flows).

Потік платежів, в якому розмір платежу і інтервал між двома послідовними платежами є постійними, називається фінансовою рентою або ануїтетом.

Прикладами ренти є виплати відсотків за облігаціями, внески по погашенню кредита, виплати страхових премій. У всіх наведених прикладах певні грошові суми сплачуються через рівні інтервали часу.

Фінансова рента описується такими параметрами:

1) член ренти - розмір кожного окремого платежу;

2) період ренти - часовий інтервал між двома послідовними платежами;

3) строк ренти - час від першого до останнього платежу фінансової ренти;

4) відсоткова ставка.

Фінансові ренти класифікуються за наступними ознаками:

а) за розміром членів ренти поділяють на постійні (з рівними членами) й змінні. Члени змінних рент можуть змінюватися у часі за законом, наприклад, арифметичної або геометричної прогресії;

б) за вірогідністю сплати членів ренти поділяються на умовні та безумовні. Безумовні ренти підлягають безумовній сплаті, наприклад, погашення кредиту. Сплата умовної ренти залежить від настання певного випадку. Тому число членів такої ренти заздалегідь не відоме (наприклад, число сплат пенсій);

в) за кількістю членів розрізняють ренти з кінцевою кількістю членів ренти(обмежені) та необмежені ренти (наприклад, сплати за облігаційними позичками з необмеженим строком);

г) за моментом сплати платежів виділяють ренти звичайні (постнумерандо) й ренти пренумерандо.

Рента постнумерандо - це рента, платежі по якій здійснюються наприкінці кожного періоду.

Рента пренумерандо - сплати відбуваються на початку кожного періоду.

У більшості практичних випадків кількісний аналіз потоків платежів передбачає розрахунок однієї з двох загальних характеристик - нарощеної суми і теперішньої величини ренти.

Нарощена сума - сума всіх членів послідовності платежів з нарахованими на них відсотками к кінцю строка.

Під теперішньою величиною розуміється сума всіх членів потоку, дисконтованих на певний момент часу, що співпадає з початком потоку платежів або упереджає його.

Ми будемо розглядати звичайні, обмежені фінансові ренти, члени яких не змінюються в часі, платежі здійснюються раз на рік або p- разів на рік, відсотки нараховуються раз або m - разів на рік.

Приклад. Нехай у кінці кожного року протягом 4 років у банк вноситься 1000 грн., відсотки нараховуються в кінці року, ставка 5% річних. У цьому випадку 1-й внесок до кінця строка ренти дорівнюватиме 1000*1,05^{^3}, оскільки відповідна сума перебувала на рахунку протягом 3 років; 2-й внесок дорівнюватиме 1000*1,05^{^2}; 3-й внесок = 1000*1,05. Останній внесок відсотків не приносить, тобто = 1000.

Таким чином, наприкінці строку ренти внески з нарахованими відсотками представляють числовий ряд: 1000*1,05^{^3}; 1000*1,05^{^2}; 1000*1,05; 1000. Нарощувана сума наприкінці строку ренти дорівнюватиме сумі усіх членів цього ряду.

Узагальнюючи числовий приклад, виведемо відповідну формулу для нарощування суми річної ренти. Введемо наступні позначення:

S - нарощена сума ренти;

R - розмір члена ренти;

і - відсоткова ставка;

n - строк ренти (кількість років).

Члени ренти будуть приносити відсотки протягом n-1; n-2; . . .2; 1; 0 років, а нарощувана величина членів ренти складатиме R(1+і)^{^n-1}; R(1+і)^{^n-2} … R(1+і); R. Перепишимо цей ряд у зворотньому порядку. У такому вигляді він являє собою геометричну прогресію із знаменником (1+і) та першим членом R. Знайдемо суму прогресії:

S = ( R(1+і)^{^n} - 1) / ((1+i) - 1) = (R(1+і)^{^n} - 1)/і ,

де S - нарощена сума ренти постнумерандо.

((1+і)^{^n} - 1)/і - множник нарощування ренти. Його значення табульовані.

Теперішня величина річної звичайної ренти постнумерандо (капіталізована вартість потоку) визначається за формулою

P = (R*(1 - (1+i)^{^-n}))/і.

Для визначення нарощеної і теперішньої величини ренти пренумерандо використовуються відповідно наступні формули

S = ((R(1+і)^{^n} - 1))/і)*(1+і);

P = ((R(1+i)^-n)/і)*(1+і).

Для визначення нарощеної величини річної ренти з нарахуванням відсотків m-разів на рік використовується формула

S = (R(1+j/m)^{^mn} - 1)/(1+j/m) - 1.

Розділ ІІ. Ринок цінних паперів

Тема 3. Цінні папери як фінансовий інструмент

1. Сутність цінних паперів та їх основні властивості.

2. Класифікація цінних паперів.

3.Характеристика ринку цінних паперів. Учасники й професіонали фондового ринку.

4. Регулювання діяльності на фондовому ринку.

5. Способи отримання доходу по цінних паперах.

1. Поняття цінних паперів, порядок їх випуску й обігу в Україні регламентуються Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону “цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.

Наведена трактовка цінних паперів акцентує увагу на трьох основних моментах:

1) безпосередніх суб'єктах операцій з цінними паперами, якими є особи, що випускають їх в обіг та власники цінних паперів;

2) характері відносин, що виникають між сторонами: відносини власності (права володіння) та боргові відносини (відносини позики);

3) цілях відносин - отриманні доходу або інших прав, що надають цінні папери.

Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, як застава для забезпечення майбутніх платежів та погашення кредитів. Цінні папери, з одного боку, є способом достатньо вигідно розмістити вільні кошти, а з іншого - джерелом отримання додаткових фінансових ресурсів для фінансування поточної господарської діяльності, довгострокових інвестиційних проектів підприємств, держави.

Цінні папери як фінансовий інструмент мають такі властивості:

-ринковість;

-прибутковість;

-ризикованість;

-ліквідність;

-стандартність.

Ринковість - це здатність цінних паперів купуватися і продаватися на ринку, виступати в якості самостійного платіжного засобу, а також бути об'єктом цивільних відносин (позики, спадкування, дарування і т.п.).

Прибутковість - властивість цінних паперів виступати як спосіб заощадження і нагромадження майна. Як будь-яке майно, цінні папери мають вартість:

а) номінальну - встановлюється емітентом;

б) балансову - є бухгалтерським відображенням забезпеченості цінних паперів капіталом емітента;

в) ринкову - вартість цінних паперів на ринку;

г) розрахункову - визначається за допомогою фінансових розрахунків.

Ризикованість - властивість цінних паперів заподіювати власникам грошові збитки через зменшення своєї прибутковості під впливом різних чинників.

Ліквідність - властивість цінних паперів швидко перетворюватися у грошові кошти без істотних втрат для власника.

Стандартність - по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам, по-друге, ідентичність правових наслідків для суб'єктів ринку по операціях з цінними паперами окремих груп і видів.

2. Класифікація цінних паперів - це віднесення окремих цінних паперів до тієї або іншої групи відповідно до певних ознак. Класифікація цінних паперів може бути подана схемою 3.1.

Боргові цінні папери- це цінні папери, по яких емітент несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, і виплатити доход у вигляді відсотків (облігації, векселі, казначейські зобов'язання).

Інвестиційні цінні папери - засвідчують право на частку у власності підприємства, що випустило ці цінні папери. Надають їх власникам право на участь у керуванні справами емітента й одержання частини прибутку і частини майна у разі ліквідації (акції, інвестиційні сертифікати).

Державні цінні папери - це боргові зобов'язання держави у формі цінних паперів. Випускаються державою для реалізації наступних цілей: фінансування поточного бюджетного дефіциту, регулювання грошової маси в обігу, переоформлення раніше випущених цінних паперів, згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, забезпечення комерційних банків ліквідними активами (облігації внутрішньої державної позики, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати НБУ, приватизаційні папери).

Муніципальні цінні папери - випускаються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для реалізації місцевих програм (облігації внутрішніх місцевих позик).

Цінні папери підприємств - емітентом є підприємства (акції, облігації, векселя). Метою випуску цього виду цінних паперів переважно є залучення додаткових фінансових ресурсів у господарський обіг.

Цінні папери фізичних осіб - емітуються фізичними особами (чеки).

Цінні папери грошового ринку - відносяться до сектора "коротких грошей" - усі цінні папери терміном обігу до 1 року (векселі, депозитні сертифікати, чеки).

Цінні папери ринку капіталів - складають сектор "довгих грошей" - цінні папери терміном обігу понад 1 рік (акції, середньо- і довгострокові облігації, казначейські зобов'язання, приватизаційні цінні папери).

Фондові цінні папери - обертаються на фондовій біржі (переважно акції).

Комерційні цінні папери - обслуговують товарообіг і комерційні угоди (чеки, комерційні векселі).

Іменні цінні папери - цінні папери, виписані на певне ім'я. Не підлягають вільній передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним записом), що засвідчує перехід прав по цінних паперах до іншої особи.

Цінні папери на пред'явника - права по цих цінних паперах належать тому, хто фактично їх пред'являє. При передачі не вимагають індосаменту, обертаються вільно.

Основні цінні папери - акції, облігації.

Похідні цінні папери - засвідчують право на операції з основними цінними паперами (варант, коносамент, опціон, ф'ючерс).

Відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;

- облігації місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання держави;

- ощадні сертифікати;

- інвестиційні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися у документарній та бездокументарній формах.

Документарна форма цінних паперів - сертифікат з відповідними реквізитами.

Бездокументарна форма - зберігання на електронних носіях облікового запису, що засвідчує права власності на цінні папери.

3. Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку, на якій здійснюються операції з цінними паперами.

Синонімом поняття "ринок цінних паперів" є поняття "фондовий ринок".

Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал, що знайшов своє вираження у формі цінних паперів.

Головною метою фондового ринку є створення умов для ефективного розміщення інвестицій.

Відповідно до “Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні” "ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів".

Ринок цінних паперів можна умовно розділити на кілька секторів (табл.1).

Таблиця 3.1

Сектори ринку цінних паперів

Критерії класифікації	Сектори ринку
1. Спосіб розміщення цінних паперів	- первинний фондовий ринок - вторинний ринок
2. Місце операцій з цінними паперами	- біржовий фондовий ринок - позабіржовий фондовий ринок
3. Економічна природа цінних паперів	- ринок боргових цінних паперів - ринок пайових цінних паперів - ринок похідних цінних паперів
4. Суб'єкти випуску цінних паперів	- ринок державних позик - ринок муніципальних позик - ринок цінних паперів підприємств і організацій
5. Термін обертання цінних паперів	- ринок цінних паперів з встановленим терміном обігу - ринок цінних паперів без встановленого терміну обігу

Первинний ринок цінних паперів - це ринок, що обслуговує випуск (первинну і повторні емісії) і первинне розміщення цінних паперів (перший продаж цінних паперів інвесторам). Первинний ринок сприяє росту капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестування тому, що на ньому продаються і купуються нові, тільки що випущені в обіг цінні папери.

Вторинний ринок цінних паперів - це ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених в обіг цінних паперів.

Біржовий ринок цінних паперів представлений фондовою біржею. Фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона є основним елементом вторинного ринку цінних паперів.

Позабіржовий ринок цінних паперів - сфера обігу цінних паперів, які не допущені до котирування на фондовій біржі.

Для того, щоб фондовий ринок був ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував відповідні умови для інвестицій і надійний захист інтересів суб'єктів, його функціонування повинне базуватися на наступних основних принципах:

- прозорість - ринок повинен відповідати умовам відкритості інформації, що стосується умов випуску і обігу цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, стану попиту та пропозиції на цінні папери і т.п.;

- відкритість - на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу і виходу;

- упорядкованість - означає наявність "правил гри" і контролю за їхнім дотриманням;

- конкурентність - забезпечення необхідної свободи діяльності суб'єктів фондового ринку, створення необхідних умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю дотримання правил сумлінної конкуренції учасниками фондового ринку.

На фондовому ринку діють наступні групи суб'єктів (схема 3.2).

Постачальники капіталу - суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти - домогосподарства, підприємства, інституціональні інвестори (комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, страхові компанії і т.п.).

Торговці цінними паперами - поєднують продавців і покупців.

Суб'єкти, що обслуговують ринок, - надають послуги по організаційно-технічному обслуговуванню операцій з цінними паперами (організація випуску і розміщення цінних паперів, надання різних консультацій, послуги по збереженню й обліку цінних паперів і т.п.).

Органи, що регулюють діяльність учасників, - здійснюють правове регулювання ринку цінних паперів.

Усі суб'єкти, які діють на фондовому ринку, поділяються на дві категорії: “учасники ринку цінних паперів” і “професіонали ринку цінних паперів”.

До учасників ринку цінних паперів належать:

- емітенти цінних паперів - держава в особі уповноважених органів, юридичні, і у випадках, передбачених чинним законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають в обіг цінні папери і відповідають по зобов'язаннях, що випливають з умов їх випуску;

- інвестори - фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів, або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів;

- посередники - юридичні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг по опосередкуванню діяльності на фондовому ринку емітентів і інвесторів;

- держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів і створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою забезпечення його ефективного функціонування.

Професіонали ринку цінних паперів - це особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску й обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.

Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" до них належать торговці цінними паперами, депозитарії, зберігачі цінних паперів, розрахунково-клірингові установи, реєстратори, інвестиційні компанії і фонди.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає постачання цінних паперів за належну оплату новому власнику і здійснюється на підставі договорів доручення - комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу 3-м особам (дилерська діяльність).

Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види діяльності:

- діяльність по випуску цінних паперів;

- комісійну діяльність по цінних паперах (брокерська діяльність);

- комерційну діяльність (дилерська діяльність).

Допускаються також окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів, наприклад, консультаційна діяльність, керування активами інвестиційних фондів і т.п.

Депозитарій - це юридична особа, що здійснює діяльність по:

- наданню послуг щодо зберігання цінних паперів;

- відкриттю і веденню рахунків у цінних паперах;

- обслуговуванню операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами);

- обслуговуванню операцій емітента щодо випущеним їм цінних паперів.

Депозитарій може бути створений тільки у формі акціонерного товариства. Депозитарна діяльність повинна бути виключним видом діяльності товариства. Засновниками депозитарію можуть бути фондова біржа, а також учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.

Законом України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" передбачене створення Національної депозитарної системи. Структура цієї системи передбачає два рівні: верхній - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів і здійснюють кліринг і розрахунки за договорами по цінних паперах; нижній рівень - зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

Зберігач - це комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами.

Реєстратори - юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав отриманий у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Реєстр власників - це список власників іменних цінних паперів та номінальних утримувачів, складений на певну дату.

Ведення реєстру передбачає облік і зберігання протягом визначеного терміну інформації про власників іменних цінних паперів, а також про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру.

Дозвіл на ведення реєстрів можуть одержати юридичні особи, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх Статутом.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди поєднують у собі функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, для якого операції з цінними паперами є основним джерелом доходу і основним видом діяльності. Вони створюються у формі акціонерних товариств.

Інвестиційні компанії виступають на ринку як торговці цінними паперами, що здійснюють діяльність по керуванню активами інвестиційних фондів, а також виступають інвестиційними керуючими і консультантами для інших інституціональних інвесторів. Діяльність по керуванню цінними паперами вони здійснюють від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору. Характерною рисою інвестиційної компанії є те, що вона може залучати кошти для спільного інвестування за допомогою емісії власних цінних паперів і їхнього розміщення.

Інвестиційні фонди - акумулюють кошти інвесторів і передають їх у керування інвестиційним керуючим.

Для здійснення кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів необхідно мати відповідний дозвіл.

4. Регулювання ринку цінних паперів можна умовно розділити на два види:

- державне регулювання;

- саморегулювання.

Державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Основною метою державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фондового ринку шляхом впровадження необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

Державне регулювання фондового ринку включає:

законодавчі й нормативні акти;

органи державного управління, що прямо втручаються у діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

непряме втручання держави у фондовий ринок.

Основними законодавчими актами, що регулюють український ринок цінних паперів є: Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (1991р.), Закон України “Про господарчі товариства” (1991р.), Закон України “Про банки і банківську діяльність” (1991р.), Закон України “Про приватизаційні папери” (1992р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (1993р.), “Положення про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії” (1994р.), “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України” (1995р.), Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996р.), Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (1997р.).

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто встановлення правил, обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, що впорядковують окремі аспекти діяльності на фондовому ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності і т.п.).

Органи державного управління, що регулюють діяльність ринку. В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Водночас, у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, що контролює дотримання законодавства по фондовому ринку. В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Непряме втручання держави в ринок цінних паперів здійснюється через:

а) податкову політику, що впливає на ділову активність а, отже, на потребу у фінансових ресурсах;

б) регулювання грошової маси у обігу та обсягів кредитів;

в) зовнішньоекономічну політику - регулювання операцій з іноземною валютою, експортно-імпортних операцій і т.п.;

г) гарантії держави по позиках приватного сектору;

д) вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою і підприємствами-емітентами.

Саморегулювання ринку цінних паперів здійснюється організаціями суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила і процедури.

Згідно з “Положенням про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів” статус саморегулюючої організації можуть одержати громадські організації і об'єднання юридичних осіб - професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондові біржі. Саморегулюючі організації не мають на меті одержання прибутку.

Основними ознаками організацій, саморегулюючих фондовий ринок, є:

- добровільність об'єднання;

- наявність різноманітних видів діяльності;

- захист інтересів членів організації;

- встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;

- виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювання фондового ринку України здійснюється фондовими біржами, Асоціацією учасників фондового ринку, Професійною асоціацією реєстраторів і депозитаріїв, Українською асоціацією інвестиційного бізнесу, Позабіржовою торговельною системою.

Особливості українського фондового ринку.

Український ринок цінних паперів належить до тих, що тільки формуються. Одна з причин тут полягає у відносно короткому терміні існування національного фондового ринку. Законодавчо його оформлення почалося з прийняття Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” в червні 1991р., у жовтні 1991р. була зареєстрована Українська фондова біржа, а перші торги на якій відбулися в лютому 1992р.

В Україні переважно розвинутий позабіржовий сегмент - ринок фінансових посередників, переважно дилерський.

Біржовий сегмент - ринок біржових фірм і банків, переважно брокерський. На цьому ринку України обертається близько 1% цінних паперів.

В Україні сьогодні не існує єдиної системи котирування цінних паперів - торги здійснюються окремо на Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться в початковій стадії роботи. Він був створений у березні 1999р.

5. Власник цінних паперів може отримати два види доходу:

доход від володіння цінними паперами

доход від розпорядження цінними паперами.

Доход від володіння цінними паперами може бути отриманий у таких формах: