Перспективне фінансове планування

РВК = П_1РПБ + П_2РПБ + П_5РПБ (2.2)

де П_1РПБ - підсумки 1-го розділу балансу;

П_2РПБ - підсумки 2-го розділу балансу;

П_5РПБ - підсумки 5-го розділу балансу;

РВК₁ = 3802+ 22 + 50 = 3874

РВК₂ = 6719 + 6 + 110 = 6835

Дані розрахунку свідчать про те, що у звітному періоді реальний власний капітал займає значну частину загального капіталу підприємства

- наявність власних і довгострокових джерел формування запасів і витрат (ВД) :

ВД = ВОЗ + ДП (2.3)

де ДП - довгострокові пасиви підприємства, рівні підсумку 3-го розділу пасиву балансу.

ВД₁ = 1744 + 220 = 1964

ВД₂ = 1742 + 300 = 2042

Вартість запасів (3) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОЗ), власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОЗ + ДП).

- наявність загальної величини джерел формування запасів і витрат (ЗД) :

ЗД = ВД + КП (2.4)

де КП - короткострокові пасиви підприємства (рядки 500, 510)

ВД₁ = 1744 + 220 = 1964

ВД₂ = 1742 + 300 = 2042

Власні обігові кошти є частиною обігових коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань.

При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоча вони не є такими.

Цим трьом показникам відповідають три показники надлишку (+), нестачі (-) відповідних коштів формування запасів : ВОЗ, ВД, ЗД

ВОЗ = ВОЗ - З (2.5)

ВОЗ₁ = 1744 - 1730 = 14

ВОЗ₂ = 1742 - 1988 = -246

ВД = ВД - З (2.6)

ВД₁ = 1964 - 1730 = 234

ВД₂ = 2042 - 1988 = 54

ЗД = ЗД - З (2.7)

ЗД₁ = 2104 - 1730 = 374

ЗД₂ = 2252 - 1988 = 264

Фінансовий стан підприємства вважається нормальним, якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами К > 1. Фінансова стійкість підприємства оцінюється коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів, який показує, скільки позикових коштів залучило підприємство на 1 грн вкладених в активи власних коштів. Нормальним є фінансовий стан підприємства, коли коефіцієнт К >1. Якщо К < 1, фінансова стійкість і автономність підприємства досягають критичного значення.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Він показує, скільки довгострокових позикових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Що менше позикових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, то вища його фінансова стійкість.

Для вивчення фінансової стійкості підприємства важливе значення має розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позикових коштів у сумі довгострокових активів

Коефіцієнт показує, скільки довгострокових позикових коштів і кредитів банку припадає на одиницю довгострокових активів підприємства. Ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити, розрахувавши коефіцієнт концентрації залученого капіталу, який визначається відношенням суми довго- і короткострокових вкладень до суми активів підприємства.

Таблиця 2.5 - Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості підприємства, тис. грн.

Показники	На початок звітного року	На кінець звітного року	Зміна
1.Реальний власний капітал	3802	6719	+2917
2.Необоротні активи	2130	5093	+2963
3.Наявність ВОЗ	1744	1742	-2
4.Довгострокові пасиви	220	300	+80
5. Наявність ВД	1964	2042	+78
6.Короткострокові позикові кошти	120	190	+70
7.Наявність ЗД	2104	2252	+148
8.Загальна величина запасів	400	450	+50
9.Надлишок або нестача ВОЗ	14	-246	-232
10.Надлишок або нестача ВД	234	54	-180
11.Надлишок або нестача ЗД	374	264	-110

Проаналізуємо відносні показники фінансової стійкості. До коефіцієнтів фінансової стійкості відносяться :

- коефіцієнт автономії - відношення реального власного капіталу до загального розміру капіталу підприємства :

К_авт = РВК/ППБ = (П_1РПБ + П_2РПБ + П_5РПБ)/ППБ ? 0,5 (2.8)

де ППБ - підсумок пасиву балансу;

К_авт1 = 3874 / 4672 = 0,8

К_авт2 = 6835 / 7882 = 0,9,

Значення К_звк показує, скільки позикових коштів припадає на 1 грн. власного капіталу. Зростання даного показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

- коефіцієнт фінансової стійкості підприємства :

К_фін = (РВК +ДП)/ППБ ? 0,6 (2.9)

К_фін1 = (3874 + 220)/4672 = 0,9

К_фін2 = (6835 + 300)/7882 = 0,9

Цей показник характеризує залежність підприємства від залучених засобів, і його нормативне значення визначається значенням більше 0,6. Дані розрахунки свідчать про те, що даний звітний період є достатньо стійким для підприємства 9.

- коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними джерелами формування :

К_звк = ВОЗ/ОА = (РВК - НА)/П_2РПБ > 0,1 (2.10)

де ОА - оборотні активи;

К_звк1 = 1744/2492 = 0,7

К_звк2 = 1742/2719 = 0,6,

Даний коефіцієнт показує, що підприємство достатньо забезпечене власними оборотними активами

- коефіцієнт забезпеченості запасів джерелами їх формування :

К_зз = ВОЗ /З > 0,6 - 0,8 (2.11)

К_зз1 = 1744/1730 = 1,01

К_зз2 = 1742/1988 = 0,9

- коефіцієнт маневреності власного капіталу підприємства :

К_мвк = ВОЗ/РВК = 0,5 (2.12)

К_мвк1 = 1744/3874 = 0,5

К_мвк2 = 1742/6835 = 0,3

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована.

- коефіцієнт реальної вартості майна :

К_{реал.вар-ті} = (ОЗ + З)/ППБ = 0,5 (2.13)

де ОЗ - основні засоби (рядок 030 балансу);

К_{реал.вар-ті1} = (500 + 1730) /4672 = 0,5

К_{реал.вар-ті2} = (2570 + 1988) /7882 = 0,5

- коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів - відношення позикового капіталу підприємства (П_3РПБ + П_4РПБ) до реального власного капіталу. Нормальним вважається значення цього коефіцієнта рівне 0,5.

К₁ = (220 + 578) / (3600 + 340) = 0,2

К² = (300 + 747) / (3830 + 590) = 0,2

Цей показник характеризує залежність підприємства від залучених засобів, і його нормативне значення визначається значенням рівне одиниці.

Таблиця 2.6 - Розрахунок відносних показників фінансової стійкості підприємства

Показники	На початок звітного періоду, тис. грн.	На кінець звітного періоду, тис. грн.	Зміна, тис. грн.	Нормативні значення
Кзвк, коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами	0,7	0,6	0,1	0,1
Кзз, коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами формування	1,01	0,9	0,11	0,6..0,8
Кмвк, коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,5	0,3	0,2	0,5
Крвм, коефіцієнт реальної вартості майна	0,5	0,5	-	0,5
Кавт, коефіцієнт автономії підприємства	0,8	0,9	-0,1	0,4..0,5
Кфін, коефіцієнт фінансової стійкості	0,9	0,9	-	0,6

Розглянемо далі аналіз ліквідності підприємства. Одним з найважливіших критеріїв фінансового положення підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою прийнято розуміти здатність підприємства розраховуватися по своїх довгострокових зобов'язаннях. Отже, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов'язання.

Здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях називається ліквідністю. Інакше кажучи, підприємство вважається ліквідним, якщо воно в стані виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи.

Основне завдання аналізу ліквідності балансу - перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розрахуватися за зобов'язаннями власним майном у визначені періоди часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов'язань. Що швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, то вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу, що згруповані за ознакою ліквідності та розміщені в порядку спадання ліквідності, зі статтями пасиву, що згруповані за ознакою термінів погашення і розміщені в порядку збільшення строковості зобов'язань.

Якщо при такому порівнянні активів вистачає, то баланс ліквідний і підприємство платоспроможне. У противному разі баланс неліквідний і підприємство вважається неплатоспроможним.

Виділяють аналіз ліквідності балансу і аналіз відносних показників (коефіцієнтів ліквідності). Існує поняття "ліквідність підприємства" і "ліквідність активу".

За ступенем ліквідності активи підприємства групуються таким чином :

А1 - найбільш ліквідні активи (грошові кошти, а також поточні фінансові інвестиції - сума рядків 220,230,240);

А_1.1 = 50 + 70 + 120 = 240

А_1.2 = 20 + 201 + 5 = 226

А2 - активи, що швидко реалізуються ( дебіторська заборгованість, а також інші оборотні активи - сума рядків 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 250);

А_2.1 = 300 + 7 + 55 + 20 + 30 = 412

А_2.2 = 320 + 15 = 335

А3 - активи, що повільно реалізуються (запаси - сума рядків 100, 110, 120, 130, 140);

А_3.1 = 400 + 1080 = 1480

А_3.2 = 450 + 1308 = 1758

А4 - активи, що важко реалізуються ( необоротні активи - П_1РПБ)

А_4.1 = 2130

А_4.2 = 5093.

Пасиви підприємства за термінами їх погашення групуються таким чином :

П1 - найбільш термінові зобов'язання ( кредиторська заборгованість і позики, непогашені в строк - сума рядків 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610);

П_1.1 = 310 + 60 + 10 + 18 + 40 = 438

П_1.2 = 355 + 130 + 7 + 10 + 35 = 537

П2 - короткострокові пасиви підприємства (довгострокові кредити і позики - сума рядків 500, 510);

П_2.1 = 120 + 20 = 140

П_2.2 = 190 + 20 = 210

П3 - довгострокові пасиви підприємства ( довгострокові кредити і позики -П_3РПБ);

П_3.1 = 220

П_3.2 = 300

П4 - стійкі пасиви (реальний власний капітал підприємства)

П_4.1 = 3600

П_4.2 = 3830

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань фірми її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Таблиця 2.7 - Аналіз ліквідності балансу

Ступінь ліквідності	Актив	Пасив	Надлишок або нестача платіжних коштів
	Позначення	На початок звітного періоду (А)	На кінець звітного періоду (А)	Позначення	На початок звітного періоду (П)	На кінець звітного періоду (П)	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	А1	240	226	П1	438	537	-198	-311
2	А2	412	335	П2	140	210	+272	+125
3	А3	1480	1758	П3	220	300	+1260	+1458
4	А4	2130	5093	П4	3600	3830	-1470	+1263

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1>П1;

А2>П2;

А3>П3;

А4<П4.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу тої чи іншої міри відхиляється від абсолютної.

При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх нестачею по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність.

Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності фірми виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Вони дають уявлення не тільки про платоспроможність фірми на даний момент, але й у випадку надзвичайних подій.

Необхідно розрахувати такі коефіцієнти :

- коефіцієнт абсолютної ліквідності :

К_{абс.лікв.} = А1/(П1 + П2) ? 0,2..0, 25 (2.14)

К_{абс.лікв.1} = 240/(438 + 140) = 0,4

К_{абс.лікв.2} = 226/(537 + 210) = 0,3

Коли активи низько ліквідні, є загроза потрапити в скрутне становище. Проте надто висока ліквідність говорить про недоліки у використанні поточних активів, що призводить до зниження показників прибутковості .

- коефіцієнтів поточного покриття :

К_{пот.покр.} = (А1 + А2) / (П1 + П2) ? 0,7..0,8 (2.15)

К_{пот.покр.1} = (240 + 412) / (438 + 140) = 1,1

К_{пот.покр.2} = (226 + 335) / (537 + 210) = 0,8

Найбільш розповсюдженим показником ліквідності є коефіцієнт покриття або поточний коефіцієнт ліквідності. Цей коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, тобто коефіцієнт перевищує одиницю, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує.

- коефіцієнт загального покриття :

К_{заг.покр.} = (А1 + А3) / (П1 + П2) ? 2..2,5 (2.16)

К_{заг.покр.1} = (240 + 1480) / (438 + 140) = 2,9

К_{заг.покр.2} = (226 + 1758) / (537 + 210) = 2,7

- коефіцієнт відношення дебіторської заборгованості до кредиторської:

К_вдз = ДЗ / КЗ = 1 (2.17)

де ДЗ - дебіторська заборгованість;

КЗ - кредиторська заборгованість;

К_вз1 = 300/250 = 1,2

К_вз2 = 320/225 = 1,4,

На практиці коефіцієнт швидкої ліквідності, який дорівнює 1,0 вважається задовільним при такій умові, що періоди кредиту, які підприємство надає своїм клієнтам і ті, які надали самому підприємству його кредитори приблизно однакові. Якщо доходи (дебіторська заборгованість) будуть одержані впродовж 90 днів, а кредиторську заборгованість необхідно погасити протягом 30, то коефіцієнт швидкої ліквідності, який дорівнює 1,0 буде означати, що дебіторська заборгованість не зможе бути перетворена в грошові кошти достатньо швидко для оплати по рахунках кредиторської заборгованість.

Таблиця 2.8 - Коефіцієнти ліквідності

Показники	На початку звітного періоду	На кінець звітного періоду	Зміна	Нормативні значення
Кабс.лікв.	0,4	0,3	0,1	0,2..0,25
Кпот.покр.	1,1	0,8	0,3	0,7..0,8
Кзаг.покр.	2,9	2,7	0,2	2..2,5
Квзд	1,2	1,4	0,2	1

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття. Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань. Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов'язань. Так як К_{пот.покр.} більше, ніж 0,7..0,8, то поточні активи перевищують поточні зобов'язання.

Даний коефіцієнт є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому на підприємстві використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань. Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості фірма може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття - для покупців і власників акцій і облігацій підприємства.

2.3 Шляхи вдосконалення аналізу фінансового стану підприємства

На підставі проведеного в даній роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступний висновок, що в кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобовязань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів - покрити свої зобов'язання на 112%. В 2007 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов"язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси.

Показник ліквідності балансу - підприємство мало можливість розрахуватись з своїми боргами тількі за умови своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливої реалізації готової продукції,а також продажу у випадку потреби інших елементів матеріальних оборотних коштів. Динаміка показника критичної ліквідності свідчить про те, що підприємство на кінець 2008 мало можливість практично повністю розрахуватися зі своїми зобов'язаннями за умови використання як засіб платежу грошові кошти та погашену дебіторську заборгованість; коефіцієнт оборотності основних і оборотних коштів - розрахунки цього показника свідчать, що підприємство виробляло продукції вартістю 16 копійок. Цей показник зменшився. В 2008 р він дорівнював 12 копійок. Зменшення собівартості продукції може означати здешевлення сировини, зменшення витрат на рекламу.

Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до значного покращення. До таких показників відносяться:

- зменшення кредиторської заборгованості - з 355 тис.грн. до 310 тис.грн. Слід відмітити, що зі зменшенням абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 2007 по 2008 роки) на 45тис.грн. за цей період зменшился і період очікування погашення кредиторської заборгованості, який в 2008 становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 2007. Треба також сказати, що за два роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов'язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства не потрібно вживати жодних заходів по скороченню кредиторської забгованості.

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з забргованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очикування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства в 2007 році за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.

Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:

вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі даної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп'ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішеннь.

2.4 Методи та механізми фінансової стратегії

Методи. Процеси трансформації економічної системи зумовлюють складність її поведінки (динаміка попиту і пропозиції, з'явлення нових технічних інновацій), а з цього - невизначеність значень характеристик майбутнього стану ринкового середовища для окремого підприємства. В цих умовах підприємства всіх форм власності можуть забезпечити перспективу свого існування тільки на основі стратегічного планування, одним з важливих компонентів якого являються процеси формування і реалізації фінансової стратегії розвитку підприємства. Оскільки фінансова стратегія підприємства чіпляє всі аспекти його фінансової діяльності, можна стверджувати, що елементи механізму фінансового менеджменту повинні нести в собі механізми і інструменти формування і реалізації фінансової стратегії.

В основу структури системи стратегічного управління фінансами підприємства може бути покладений класифікатор основних елементів механізму фінансового менеджменту формування і реалізації фінансової стратегії підприємства буде включати слідуючі складникові :

- механізми внутрішнього регулювання окремих аспектів формування і реалізації фінансової стратегії підприємства;

- ринковий механізм регулювання діяльності по розробці і реалізації фінансової стратегії;

- механізми державного правового і нормативного регулювання фінансової діяльності підприємства;

- інформаційне забезпечення процесів стратегічного планування і управління фінансовою діяльністю;

- методи фінансового управління підприємства, що використовуються в процесах розробки і реалізації фінансової стратегії;

- сукупність фінансових важелів,які забезпечують реалізуємість фінансової стратегії.

Формування і реалізація фінансової стратегії як основи фінансового плану підприємства базується на використанні внутрішніх інструментів.

До ним можна віднести :

- традиційні інструменти фінансового управління - фінансовий аналіз, бюджетування, антикризове управління;

- механізми фінансової реструктуризації - ліквідація нерентабельних, неплатоспроможних структур підприємства, контроль за витратами грошових коштів, управління видатками виробництва, інтеграція капіталу з іншими підприємствами;

- інструменти ринку фінансових послуг - факторинг, страхування, лізинг.

Під зовнішніми механізмами та інструментами можна враховувати регулятори взаємовідносин, які представляють собою зміни і доповнення до правил взаємодії,формуючих на макроекономічному рівні. Ці коректування правил взаємодії стають інструментами фінансового управління в тому випадку, коли підприємство ініціює їх і являється ексклюзивним користувачем виникаючих при цьому пільг і виділених ресурсів.

Інструментами, які підтримують процедури формування і реалізації фінансової стратегії розвитку являються :

- методики по виконанню окремих кроків загального процесу формування і реалізації фінансової стратегії розвитку;

- моделі фінансового механізму підприємства, інноваційних процесів, що впливають на формування і реалізацію фінансової стратегії. Серед внутрікорпоративних фінансових інструментів реалізації стратегії розвитку забезпечують методи фінансового планування і управління підприємства ("гнучкого бюджету", проценту від продаж, аналізу беззбитковості, управління видатками), а також ситуаційні плани.

Метод "гнучкого бюджету" передбачає визначення капітальних затрат по проектам програми розвитку не у вигляді фіксованих сум, а у вигляді нормативів розходів, що використовуються як база визначення показників діяльності підприємства, наприклад обсяг робіт по інновації. Ефективність розробленої фінансової стратегії, забезпечення її реалізації залежить від якості діяльності організаційної структури фінансових служб підприємства, а значить організаційну структуру фінансово-економічного управління підприємства можна рахувати внутрішньокорпоративним інструментом формування і реалізації стратегії. Визначення структурних компонентів, їх функцій, складає розробку такого виду організаційного механізму.

Метод проценту від продаж. Може бути використаний для отримання оцінок кожного елементу прогнозуємого бюджету і звіту о прибутках і збитках, які визначаються виходячи з запланованих обсягів продаж. В якості відправних процентних відношень вибираються відношення, які мають місце в поточній діяльності або отримані по ретроспективним даним, або віддзеркалюючи бажаний стан з точки зору системи менеджменту. Даний метод дозволяє дуже просто визначити склад балансу і звіт о прибутках та збитках.

Метод беззбитковості - метод аналізу точки розриву. Дозволяє визначити обсяги виробництва і продажу, які задовольняють умовам беззбитковості, отримувати інформацію для рішення о цільових розмірах прибутку, забезпечувати гнучкість довгострокових фінансових планів за рахунок можливостей варіації різноманітних видів витрат, цін, обсягів продажу.

Серед механізмів внутрішнього регулювання окремих аспектів формування і реалізації фінансової стратегії підприємства представляє інтерес метод управління видатками, що базується на само узгоджувальній діяльності структурних підрозділів підприємства. В основі цього методу лежать три принципи: напівфабрикатний метод обліку витрат, системоскладаюча діяльність головного економічного управління підприємством і використання мотиваційних установок окремих виробництв, які виділені в самостійний центри відповідальності. Даний метод ефективно використовується для вже сталої номенклатури підприємства і може розповсюджуватися на управління видатками по крупним контрактам. Кожен центр відповідальності може приймати участь в одному або кількох контрактах(проектах) підприємства.

Механізми адаптації планів підприємства до зовнішніх умов доцільно будувати на основі ситуаційних планів. Традиційно ситуаційні плани розглядались як методичний прийом забезпечення гнучкості загальнокорпоративної стратегії. Ситуаційний план являється в деякому смислі антиподом стратегічного плану. В ситуаційному плані передбачається, що ті чи інші передбачення, прогнози в стратегічному плані не враховуються. Ситуаційний план може бути ефективно використовуватися як механізм підтримки реалізації фінансової стратегії. Виходячи з цього ситуаційний план повинен визначити ті можливі або необхідні зміни,які повинні бути здійснені по відношенню до загальної стратегії, цілей і фінансових субстратегій підприємства.

Механізми. Розглянемо деякі механізми формування та реалізації фінансової стратегії розвитку підприємства, створені і використовуються в умовах трансформування економіки. Механізм фінансової підтримки стратегії диверсифікації.

В сучасних умовах трансформування економіки України однією з найбільш ефективнішою стратегією реалізації розвитку для великих підприємств являється стратегія диверсифікації. Суть цієї стратегії полягає в тому, що діяльність різноманітних підрозділів підприємства організується в різних галузях. При цьому підсилюються конкурентні позиції підприємства в галузях, де має місце успіх, розширення сфери функціонування підприємства. Входження підприємства в галузь пов'язано з необхідністю витрат, до складу яких входять: інвестиції в виробничі підприємства, додаткові інвестиції, пов'язані з подоланням вхідних бар'єрів (патентування технологій), вартість опору інших фірм, які вже находяться в галузі.

В даному випадку фактор "видатки освоювання ринку" може приймати значення детермінанта, таким чином, для реалізації стратегії диверсифікації потрібен механізм, який дозволить надати детермінанту таку динаміку, при якої він попаде в межі порогу прийнятність. Цей механізм базується на ідеї переміщення ресурсів по сьогоднішній ринковій ситуації для підтримки нових ідей та розробки нових товарів. Склад механізму представляє собою багатокрокову процедуру :

- за базис формування потоку внутрішніх інвестицій підприємство вибирає один-два контракти по основній продукції;

- нововведення ранжується по степені ліквідації виробленої на їх основі продукції;

- в плани включають інноваційний процес, пов'язаний з нововведеннями, які мають найбільший ранг(N1);

- організується система управлінського обліку для N1, по методу диференційного обліку;

- використання диференційного обліку знижує видатки по новведенню N1, і дозволяє здійснити стратегію цінового проникнення при русі продукції, пов'язаної з цим нововведенням;

- схема бюджетування N1 і динаміка фінансових потоків по нововведенню представляються у вигляді бізнес-плану;

- наявність у підприємства вільних потужностей позволяє створити умови для запуску механізмів інтенсивного капіталостворення;

- отримуючий вільний прибуток від реалізації продукту по нововведенню N1 використовується при формуванні інноваційного фонду для запуску інноваційного процесу по нововведенню N2;

- при накопиченні засобів для покриття видаткової компоненти для нововведення N2 запускається процес по цьому нововведенню;

- по мірі виходу кожного нововведення Nі в фазу зрілості вимикається механізм інтенсивного капіталостворення, а також здійснюється перехід до обліку повних видатків по центрам відповідальності.

Віртуальна фінансово-промислова група. Діяльність підприємств, працюючих по контрактам з закордонними фірмами і виробляючих високотехнологічну продукцію, характеризується рядом особливостей:

- продукція відноситься до класу складних технічних систем. Це обов'язково призводе до необхідності залучення в виробничий процес підприємств-суміжників для виробництві окремих деталей і вузлів;

- відсутність оборотних засобів практично у всіх підприємств України, призводе до практично некерованому росту загально виробничого і фінансового риску діяльності базового підприємства;

- конкуренція на світовому ринку стосується і фінансової стратегії підприємства. Так на тендерах по заключенні договорів на складну технічну продукцію західні конкуренти переносять боротьбу в область фінансової стратегії, тобто вони пропонують лізингову форму поставки продукції. В той же час вітчизняні підприємства не зможуть дозволити собі такої форми фінансування робіт.

Таким чином з'являються загальні напрямки подолання проблем:

- прискорити рух фінансових ресурсів від базового підприємства до підприємств-суміжників;

- притримати надхожувальні до підприємств-суміжників грошові засоби в їх виробничому циклі;

- сконцентрувати в межах одного банку необхідні обсяги грошових засобів, за допомогою яких можливо буда задовольнити необхідність базового підприємства в поповненні оборотних засобів за рахунок кредитних ресурсів.

Подолати дані проблеми дозволяє використання спеціального механізму, який реалізує максимально замкнуту систему руху фінансових ресурсів по визначеному контракту. Такий механізм будується, як віртуальна фінансово-промислова група, яка формується при спів дії з Національним банком України. Ініціатором і організатором процесу створення цього механізму виступає базове підприємство.

Для підприємств-контрагентів (перший переділ) базового підприємства відкривають рахунки в банку базового підприємства з спеціальною відзнакою - це дозволяє розпоряджатися грошовими коштами, які поступають на рахунок тільки підприємств-власників рахунку. Даний рахунок виключає нецільове використання грошових засобів, так як кошти на ньому не підлягають до списання. Таким чином, і базове підприємство і його контрагенти становляться клієнтами одного банку. Цей механізм дозволяє вирішити вище згадані проблеми, бо різко прискорюється швидкість проходження грошових засобів від базового підприємства до контрагентів; оскільки грошові засоби залишаються в межах одного банку, то він може акумулювати їх для кредитування базового підприємства, тощо.

Отже, в умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов'язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статтях балансу, як грошові засоби, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов'язань входять заборгованість по оплаті праці, короткотермінові та прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

З розрахунків, що проведені вище можна зробити висновок, що підприємство має тенденцію до поліпшення показників платоспроможності. В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобовязань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів -- покрити свої зобовязання на 112%. Треба також сказати, що за всі два роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобовязання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси.

Отже, фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.

Хочеться також відмітити той факт, що підприємство не має довгострокових зобов'язань (довгострокові кредити банків). На сьогодення це характерне явище майже для 90 % вітчизняних підприємств. Тому, що банки практично не видають кредити терміном більше одного року. У цілому баланс ліквідності на кінець року свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства впродовж звітного періоду.

Підприємство має досить таки високоліквідний баланс і це положення підтримується на протязі звітного періоду. Єдине що необхідно зробити підприємству це покращити значення показника абсолютної ліквідності, для цього необхідно збільшити суму грошових коштів на рахунках підприємства.

3. НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Нормування оборотних коштів як механізм підвищення ефективності їх використання

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна натрапити на два визначення .

По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну "оборотний капітал". Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал.

Узагалі оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою: Гроші - Товар - Виробництво - Новий товар - Нові гроші

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.

Процес визначення економічно обґрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо).

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей. Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи - щорічно (за певних умов - щоквартально).

Норматив оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продукції; вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та у сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, споживачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту готової продукції).

Існують три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та метод прямого рахунку.

Аналітичний метод (дослідно-статистичний) передбачає здійснення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням та вилученням з них надлишків. Сутність коефіцієнтного методу полягає в уточненні діючих нормативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступному періоді.

Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва. У практиці господарювання цей метод є основним.

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяють на поточні, підготовчі (технологічні), резервні (страхові), транспортні.

Транспортний запас створюється на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

Поточний запас є найбільшим за розміром, створюється він для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами в період між двома черговими поставками.

Підготовчий (технологічний) запас створюється на період, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання (надання сировині якостей, за яких можливе її використання).

Резервний (страховий запас) формується на випадок можливих перебоїв у постачанні (інших непередбачених обставин). Величина резервного запасу визначається:

- на основі середнього відхилення фактичного інтервалу поставки від планового (передбаченого договором);

- на основі підрахунку днів, необхідних для оформлення замовлення та доставку матеріалів від постачальника до споживача.

Сукупний виробничий запас дорівнює сумі всіх видів запасів.

Розрізняють максимальний виробничий запас, середній і мінімальний.

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту (оборотністю) . Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Таким чином, показники, що характеризують швидкість оборотності оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання.

Ефективне використання оборотних коштів характеризується такими показниками:

- коефіцієнт оборотності, який розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Коефіцієнт оборотності показує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період;

Періодом, за який визначають обсяг реалізованої продукції та середні залишки оборотних коштів може бути місяць (30 дн.), квартал (90 дн.), рік (360 дн.).

- коефіцієнт завантаження оборотних коштів, який показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції за певний період.

Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може бути використаний показник віддачі (рентабельності) оборотних коштів, котрий являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до середніх залишків оборотних коштів.

Показники оборотності оборотних коштів можуть розраховуватись по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, та за окремими їх елементами. Зміну оборотності оборотних коштів виявляють через порівняння фактичних показників з плановими або показниками за попередній період. Порівнюючи показники оборотності оборотних коштів, виявляють прискорення її чи сповільнення.

Унаслідок прискорення оборотності оборотних коштів з обороту частина їх вивільняється, а при сповільненні в оборот залучаються додаткові кошти. Вивільнення оборотних коштів завдяки прискоренню їх оборотності може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відображає пряме зменшення залишків оборотних коштів порівняно з їх нормативом (або із залишками попереднього періоду) при збереженні або підвищенні обсягів реалізації продукції за розрахунковий період. Відносне вивільнення оборотних коштів з обороту відображає стабільність або зростання оборотних коштів при зростанні обсягів реалізації продукції. При цьому темпи зростання обсягів реалізації продукції випереджають темпи зростання залишків оборотних коштів.

Ефективне використання оборотних коштів є одним із першочергових завдань підприємства в сучасних умовах і забезпечується це прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів - це раціональне їх використання, ліквідація наднормативних запасів матеріалів, удосконалення нормування, поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов і забезпечення їх виконання, оптимальний вибір постачальників, налагодження роботи транспорту, поліпшення організації складського господарства, зокрема впровадження комплексної механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва - упровадження прогресивної техніки та технології, зокрема безвідхідної та маловідхідної, розвиток стандартизації й уніфікації, удосконалення форм організації виробництва, удосконалення системи економічного стимулювання, економного використання сировинних та паливно-енергетичних ресурсів, удосконалення використання основних фондів, насамперед їх активної частини.

На стадії обігу - це раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків; своєчасне оформлення документації та прискорення її руху; дотримання договірної та платіжної дисципліни.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу - 90 днів, року - 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме, приблизно, 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.

3.2 Оптимізація джерел формування оборотного капіталу підприємства

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів. Існує такі джерела формування оборотного капіталу підприємства:

- власні джерела формування оборотних коштів;

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 06 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій". Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.