Размещено на http://www.allbest.ru/

• ЗМІСТ
• державний борг бюджет
• Вступ
• І. Економічний зміст державного кредиту та державного боргу
• 1.1 Державний кредит у системі кредитних відносин
• 1.2 Державний борг. Його суть та види
• 1.3 Чинники, які впливають на формування державного боргу
• ІІ. Аналіз формування та покриття Державного боргу України
• 2.1 Аналіз динаміки державного боргу України
• 2.2 Державний борг України
• ІІІ. Напрями розв'язання боргової проблеми в Україні
• 3.1 Боргова проблема в Україні
• 3.2 Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів України
• 3.3 Механізм скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи
• IV. Управління державним боргом, його вплив на економіку
• 4.1 Обслуговування державного боргу
• 4.2 Методи управління державним боргом
• 4.3 Управління зовнішнім боргом
• 4.4 Вплив державного боргу на економіку
• Висновки
• Список літератури

ВСТУП

Держава як суб'єкт економічних відносин для покриття своїх витрат залучає не тільки доходи бюджету, але і додаткові, сформовані на позиковій основі, фінансові ресурси. Унікальним спосіб їхнього одержання виступає державний кредит, що виражає відносини між державною і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду (поряд з бюджетом) у руках держави. У даному випадку держава виступає позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами.

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет - це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси - загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв'язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Історія державного кредиту показує, що причиною оформлення позикових операцій виступає наявність бюджетного дефіциту. Випробуючи потребу в додаткових фінансових ресурсах, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це є цілком виправданим кроком, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного будівництва негайно, без чекання надходження звичайних бюджетних доходів.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ ТА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

1.1 Державний кредит у системі кредитних відносин

В умовах розвитих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур і засобу населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду, поряд з бюджетом, у руках держави. При здійсненні кредитних операцій усередині країни держава звичайна є позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте держава може виявитися й у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішнім фінансовому житті по лінії використання казначейських позичок.

Особливість державного кредиту складається в зворотності, терміновості і платності наданих у борг засобів.

Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи в їх додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають засобу бюджету. Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного негайно без чекання надходження звичайних доходів.

Проте в будь-якому випадку - і при бюджетному дефіциті, і при збалансованому бюджеті - позикові засоби не можуть вважатися доходами держави і відбиватися в дохідній частині бюджету. Засобу фонду державного кредиту повинні направлятися на покриття чи дефіциту додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. Недотримання цього може привести до серйозних негативних наслідків. Справа в тім, що усунення границі між поточними бюджетними доходами і позиковими засобами зменшує пильність уряду, спотворює представлення про його реальні фінансові можливості. При цьому може відбуватися фінансування суспільних потреб при впевненості в повному фінансовому благополуччі, хоча фактично розвиток йде на дефіцитній основі і за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної системи.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин попадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона держкредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платника податків не збігається з навкруги власників державних цінних паперів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у звертанні.

Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. У населення постійно утворяться тимчасово вільні кошти: насамперед у зв'язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних, одержання спадщини і т.п.

Аналогічні тенденції мають місце й у русі засобів підприємств і організацій. Великі тимчасові коливання в одержанні виторгу від реалізації продукції і послуг можуть мати місце в зв'язку з тривалістю виробничого чи циклу сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси в юридичних осіб можуть утворюватися у виді нерівномірності здійснення великих капітальних вкладень у виробництво і соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. З ростом ефективності суспільного виробництва збільшуються і можливості залучення засобів підприємств і організацій у сферу державного кредиту.

Відносини по лінії державного кредиту не можна змішувати з банківським кредитом. Позичковий фонд, що виступає матеріальною основою банківського кредитування, використовується для надання позикових засобів підприємствам і установам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективності процесу розширеного відтворення. Кредити можуть одержувати і приватні особи. При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частина фінансових відносин суспільства. Це обставина не допускає вільного звертання з позичковим фондом країни і безперешкодного залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається так само умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта по кредитах, наданим іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.п.

Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Капітальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені по цих зобов'язаннях. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам по всіх боргових зобов'язаннях держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже наступив.

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього.

Державний борг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відбивають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашень і виплачуваних відсотків, з іншої.

Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тім, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків. Це досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до трудових колективів. Вкладаючи засобу в цінні папери держави, трудові колективи не тільки організують нагромадження засобів для проведення великих вкладень у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значне збільшення до вкладеного в позики засобам чи щорічно під час погашень облігацій позик.

Але оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що мобілізовані з його допомогою державою засоби є антиціпірованними, тобто узятими вперед податками. Необхідність погашення державного боргу вимагає вишукування додаткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати нових позик) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов'язань і сплата відсотків по них відволікають частину бюджетних доходів від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Варто мати на увазі, що положення про антиципацію бюджетних доходів має обмежена дія. При благополучному фінансовому положенні держава за допомогою кредитних відносин мобілізує засобу для продуктивного їхнього чи використання рішення визначених соціальних задач. У випадку вкладення засобів у конкретні виробничі об'єкти кожен позиковий карбованець буде існувати у виді реальних виробничих фондів і сприяти створенню засобів для погашення державного боргу, що утворився, не відволікаючи для цієї податкові платежі населення і підприємств.

У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах :

· державні позики;

· звертання частини внесків населення в державні позики;

· запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду;

· казначейські позички;

· гарантовані позики.

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску державних цінних паперів: облігацій, казначейських зобов'язань і ін. Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по витіканню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, державу зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з чи відсотками виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Вона позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент її погашення і на неї нараховуються відсотки. Однак реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути чи вище нижче встановленого номінального відсотка. Це обумовленно тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Дане відхилення називається курсовою різницею і залежить від ряду факторів. До їхнього числа, зокрема, відносяться величина доходу, виплачуваного по позиці, рівень позичкового відсотка, час покупки облігації, ступінь насиченості фондового ринку державними цінного папера, привабливість умов випуску приватних цінних паперів, стан господарської коньюнктури, ступінь довіри населення уряду.

Вільне котирування облігацій державних позик на фондовій біржі є механізмом обліку усіх факторів, що відбиваються на курсовій ціні процентних паперів. Функціонування повноцінного фондового ринку, що неможливий без високого ступеня ліквідності дохідних паперів, сприяє подоланню негативного психологічного фактора. Останній складається в настороженому відношенні позичкодавців до державних кредитних операцій; він породжений відходом від вимог законів розвитку фондового ринку і порушення державою своїх зобов'язань; примусовим розподілом позик, різким обмеженням ліквідності цінних паперів держави, заморожуванням державного боргу і т.п.

Усуненню відомої недовіри позичкодавців до кредитних операцій держави сприяє розмаїтість умов випуску позик по термінах. Якщо держава орієнтується тільки на тривалі кредитні операції, то це утрудняє залучення в покупку облігацій вільних коштів короткострокового і середньострокового характеру, а також змушує подумати потенційного кредитора про доцільність вкладення і довгострокових заощаджень.

Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і волею звертання. Засобу від продажу облігацій направляються в бюджет, позабюджетні чи фонди на спеціальні цілі. Засобу від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, чи виграшів не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути або вільного обігу або з обмеженим колом обігу. Казначейські зобов'язання мають тільки обмежене коло обігу і реалізації тільки серед населення.

Державні внутрішні позики класифікують по декількох ознаках. По праву емісії вони поділяються на що випускаються:

· центральним урядом;

· республіканськими урядами;

· місцевими органами влади.

Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик центральним урядом. Заборгованість республіканських і місцевих органів влади є як правило, незначною.

По ознаці власників цінних паперів позики можуть підрозділятися на реалізовані тільки серед населення (наприклад, Державна внутрішня виграшна позика 1982 року), серед юридичних осіб (державна внутрішня 5%-ва позика 1990 року) і універсальні, тобто призначені для розміщення серед фізичних і юридичних осіб.

У залежності від форми виплати доходів виділяють:

· процентні позики;

· виграшні позики;

· процентно-виграшні позики;

· безпрограшні позики;

· безпроцентні (цільові ) позики.

Власники боргових зобов'язань процентної позики одержують твердий доход щорічно шляхом оплати чи купонів один раз при погашенні позики шляхом нарахування відсотків до номіналу цінних паперів (без щорічних виплат). Прикладом процентних боргових зобов'язань є казначейські зобов'язання держави й облігації 5%-ї позики 1990 року. По виграшних позиках весь доход власники облігацій одержують у формі виграшів у момент погашення облігацій. Доход виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тим, що потрапили в тиражі виграшів. Прикладом виграшної позики є Державна позика 1982 року. Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш упаде на кожну облігацію. В даний час процентно-виграшні і безпрограшні позики в нашій країні не випускаються. Безпроцентні (цільові) позики не передбачають виплату доходів власникам облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки цілком не задовольняється. Прикладом безпроцентної державної кредитної операції є державна цільова позика 1990 року. Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг, здійснення робіт з охорони навколишнього середовища, фінансування інших заходів, у яких зацікавлене населення адміністративно-територіальної одиниці.

По термінах погашення позики поділяються на:

· короткострокові позики - термін погашення до 1 року;

· середньострокові позики - термін погашення до 5 років;

· довгострокові позики - термін погашення більш 5 років.

По методу розміщення позики підрозділяють на:

· добровільні позики;

· позики розміщені по підписці;

· примусові позики.

Кожному методу розміщення позик відповідає свій спосіб реалізації. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Примусові позики поширюються серед кредиторів у силу постанови уряду, що передбачає строгу відповідальність за відхилення від покупки облігацій. Позики, розташовувані серед населення по підписці з розстрочкою платежу, формально є добровільними. Однак їхня реалізація супроводжується такою масово-політичною компанією, що робить їх власне кажучи обов'язковими. Це можливо в умовах тоталітарного режиму. В даний час у нашій країні діють тільки добровільні позики.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

У тісному зв'язку з державними позиками знаходиться друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередкується системою ощадних установ (банків, кас і т.п.) і є важливим каналом формування фінансових ресурсів держави - звертання частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових коштів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без ведена їхнього реального власника (населення) дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту. Ця форма кредитування здійснюється через покупку особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) чи ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик. Безоблігаційні позики є, власне кажучи, безстроковими. Вони оформляються державою не випуском цінних паперів, а шляхом безпосереднього обліку сум на рахунках відповідних установ і в книзі державного боргу. Терміни погашення таких позик заздалегідь не обмовляються, але держава залишає за собою право викупу позики і зобов'язується виплачувати відсотки за весь період його дії. Очевидно, що відсоток по вкладах, що зберігається в ощадних установах, не може бути нижче офіційного рівня інфляції. Для більшої активізації ощадної справи відсоток, що нараховується, повинний перевищувати цей рівень з метою забезпечення одержання вкладником хоча б мінімального доходу. У нашій країні зараз це досягається на основі покупки Ощадбанком боргових зобов'язань держави.

Запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду, як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не опосередковуючи ці операції покупкою державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах твердого контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямої позики позичкових засобів для покриття бюджетного дефіциту.

Казначейські позички виражають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і керування за рахунок бюджетних засобів на умовах зворотності, терміновості і платності. В даний час у нашій країні ця форма активно не використовується. Однак при корінній реформі відносин власності супроводжуваної роздержавленням і приватизацією господарських структур, держава не може нести відповідальність за фінансові результати діяльності підприємств і організацій замість їхніх правомочних власників. Але при необхідності державні органи можуть надавати фінансову допомогу господарським суб'єктам, у стабільній роботі яких вони зацікавлені, але на умовах зворотності, терміновості, платності.

Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади і керування надають фінансову допомогу на інших умовах, з інших причин і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах по термінах і нормі відсотка, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств і господарських організацій у виді їхнього особливого положення на ринку, не мають комерційної мети, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.

Використання казначейських позичок не означає, що безоплатне бюджетне фінансування у відношенні державних госпрозрахункових підприємств цілком себе зжило. Воно зберігає право на існування, але як виняткова міра в порядку надання фінансової допомоги госпорганам, опинившимся в скрутному положенні через особливості реалізації виробленої в інтересах суспільства продукції, несприятливої господарської кон'юнктури, кризових явищ в економіці і т.п.

По гарантованих позиках уряд реальний несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а так само окремим господарським структурам права проводити операції по висновку позик.

Україна як суверенна держава також використовує позики як короткострокові, так і середньострокові (облігаційні позики).

Випуск облігацій державної внутрішньої позики (ОВДП) здійснюється з метою залучення тимчасово вільних засобів юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, для відшкодування дефіциту республіканського бюджету.

Крім фінансування бюджетних потреб, іншою важливою метою випуску державні облігації є збільшення припливу іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, коли незабаром мобілізовану в такий спосіб іноземну валюту можна використовувати в експортно-імпортних розрахунках. Необхідно відзначити, що держава не завжди повинна випускати в цих цілях облігації зовнішньої чи позики облігації в іноземній валюті. У розвитих країнах воно впливає на приплив валюти шляхом установлення визначеного відсотка на свої облігації, деноміновані в національній валюті. Якщо процентна ставка державних облігацій вище ставки по аналогічних цінних паперах інших країн, то іноземні інвестори можуть віддати перевагу першим, оскільки доход від них вище. Для придбання таких облігацій іноземні інвестори змушені здобувати національну валюту країни, у якій випускаються привабливі облігації, і розплачуватися нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти означає, що попит на цю валюту зріс і, отже, підвищується ціна на неї. У цьому випадку говорять, що курс даної національної валюти підвищується.

Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є надання стримуючого впливу на інфляцію. У цьому випадку кошти, отримані від випуску державних облігацій тимчасово вилучаються "з обороту", тобто "дотримують". Якщо в обороті знаходиться занадто велика кількість коштів, то воно підвищує можливості покупців по витраті грошей на придбання товарів і послуг, тобто відбувається збільшення попиту. Останнє викликає підвищення цін на товари і послуги, тобто збільшується інфляція. Для того щоб, не давати купівельному попиту рости швидкими темпами, необхідно зменшити кількість грошей, що можуть бути витрачені на придбання товарів і послуг. Зробити це можна шляхом створення стимулів до того, щоб збереження грошей і одержання доходів від нього було більш вигідним, чим витрату їх на придбання товарів. Саме це і досягається у визначеній мері за допомогою випусків державних облігацій.

Зазначені вище мети можуть бути досягнуті за умови, що державні облігації здатні задовольняти ряду вимог, зокрема, вимогам надійності, визначеності і ліквідності. Державні облігації, як правило, задовольняють зазначеним вище вимогам. Вони вважаються самим надійним видом паперів, оскільки передбачається, що держава гарантує виконання своїх обов'язків по випущеним їм облігаціям "усією своєю міццю". У розвитих країнах вкладення засобів у державні облігації розглядається як відносно безризикове вкладення. Зазначеним облігаціям також притаманний високий ступінь визначеності. Тобто інвестори знають, що вони мають справу з державою, що державне керування є в більшій мері стабільним і послідовної і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили положення інвесторів, виключаються.

Через надійність і визначеність, державні облігації володіють також ліквідністю. Їх легко можна продати і купити в разі потреби, вони без яких-небудь обмежень приймаються як засіб чи розрахунку забезпечення зобов'язань.

Володіючи такими характеристиками, державні облігації, природно, становлять найбільший інтерес для великих інституційних інвесторів - комерційних і ощадних банків, фінансових компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній. Зазначені інвестори розпоряджаються великими коштами і тому зацікавлені вкладати їх у надійні, визначені і ліквідні цінні папери.

Разом з тим, через наявність таки згаданих вище характеристик, державні облігації є найменш дохідними. Процентні ставки по державних облігаціях є найбільш низькими серед усіх боргових цінних паперів. Однак у визначеному змісті і ця обставина має своя перевага, коли незабаром всі інші боргові цінні папери мають більший ступінь ризикованості, меншою мірою визначеності і можуть бути більш-менш ліквідними, то установлення відсотків по них здійснюється на основі порівняння розходжень за зазначеними вище критеріями між інституційними борговими цінними паперами і державними облігаціями, що випускаються на цей же термін. Таким чином, процентна ставка по державних облігаціях виконує крім іншого, також функцію загальринкового показника, на основі якого визначаються процентні ставки інших боргових цінних паперів, ким би вони не випускалися в даній країні.

Процентні ставки по облігаціях інших емітентів знаходяться в прямої залежності від процентних ставок по державних облігаціях.

Облігації випускаються за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерством фінансів, є державними цінними паперами і розміщаються серед інвесторів на добровільній основі. Емісія облігацій здійснюється у виді записів по рахунках регулярно з термінами їхнього звертання від 1 до 12 місяців.

Первинне розміщення облігацій виробляється шляхом їхнього продажу на аукціоні інвесторам - учасникам аукціону. При первинному розміщенні облігації продаються на дисконтній основі (по вартості нижче номінальної) по пропонованим на аукціоні цінам (ціна відсікання), але не нижче цін, установлюваних Міністерством фінансів у день проведення аукціону. Випуск облігацій вважається таким що відбулвся, якщо при первинному розміщенні продана визначена частка від їхньої загальної кількості (наприклад, не менш 10 відсотків і т.д.). Первинні інвестори мають право у встановленому законодавством порядку продавати облігації на вторинному ринку цінних паперів через біржі.

Національний банк, як центральний депозитарій, за узгодженням з Міністерством фінансів може продавати на вторинному ринку цінних паперів облігації, не реалізовані при первинному розміщенні, протягом терміну їхнього звертання за цінами не нижче цін у день проведення аукціону. Уряд зобов'язується погасити облігації після закінчення ока їхнього звертання.

Інвестори одержують доход у виді різниці між цінами реалізації (погашення) і цінами придбання облігацій.

У звертанні облігації можуть використовуватися первинними власниками при розрахунках за товари (роботи, послуги), а також виступати предметом заставних зобов'язань. Вичерпавши свої розрахункові функції після проходження встановленого числа передатних підписів, облігації надійдуть у вільне звертання на ринок цінних паперів і можуть здобуватися юридичними особами України й інших держав. Фінансовий ринок дозволяє здійснювати трансформацію державних облігацій у кошти й інші фінансові активи.

Погашення облігацій виробляється Національним банком по номінальній вартості облігацій, збільшеної на суму процентної ставки, установленої при випуску облігацій. Міністерство фінансів після закінчення терміну звертання облігацій виділяє необхідні кошти Національному банку.

Розвиток ринку державних цінних паперів має на меті - закріпити позитивні тенденції по стабілізації грошово-кредитних відносин; розширити безінфляційне покриття дефіциту державного бюджету за рахунок емісії високоліквідних цінних паперів; подальший розвиток вторинного ринку цінних паперів.

Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами виробляються також і для керування ліквідністю банківської системи.

Державний кредит формує частина державного внутрішнього боргу. Значна частка державного боргу складається з зовнішніх позик, що зв'язані з розвитком міжнародного кредиту.

1.2 Державний борг. Його суть та види

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

· збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

· циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

· скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

· вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

· відношення боргу до ВВП;

· відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

1.3 Чинники, які впливають на формування державного боргу

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного зношування основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби розв'язання поточних проблем "у пожежному порядку".

Для залучення державою додаткових фінансових ресурсів існують певні фінансові механізми. Характер і умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за погодженням з Національним банком України. В першу чергу йдеться про зобов'язання з випуску державних цінних паперів.

Державні цінні папери є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію "затуляння дірок" у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків; ринок державних цінних паперів є складовою національних фінансових ринків; їх випуск дає змогу урядові пристосувати структуру і час позичок до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому; обіг державних цінних паперів робить національну економіку стабільнішою і привабливою для іноземних інвесторів. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає функціонування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов'язання, які за своєю суттю є формами реалізації державних позик. Для виникнення конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт, який по суті є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підставою для розміщення державних облігацій завжди є постанова Кабінету Міністрів України відповідного року. В кожному окремому випадку позика випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо. Останню групу становлять прийняті на основі вищезазначених документів нормативні акти, що безпосередньо визначають процедуру, механізм та порядок розміщення, реалізації, сплати процентів і погашення державних облігацій.

Найпоширенішим способом реалізації державного кредитує державна внутрішня позика, що оформляється в облігаціях внутрішніх державних і місцевих позик. Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів:

· облігації внутрішніх і місцевих позик;

· облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів має містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, за яким виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Чинне законодавство регламентує також порядок придбання облігацій. Зокрема, облігації усіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Слід зауважити, що саме ця норма викликає зараз ряд складностей щодо можливості емісії та реалізації в Україні єврооблігацій без участі іноземного банку, який і здійснює такий випуск. Ця норма змусила фінансові органи звернутися до Верховної Ради України з пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" про зняття заборони на оплату облігацій в іноземній валюті.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, спрямовуються до відповідних бюджетів.

Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх Державних позик України є загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Мінфіном України і такими організаціями регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України. Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплату доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі. Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін. Однією з форм оформлення державного кредиту виступають казначейські зобов'язання. Казначейські зобов'язання України- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

· довгострокові - від 5 до 10 років;

· середньострокові - від 1 до 5 років;

· короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань - Міністерство фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлює Мінфін України виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостроковими і середньостроковими зобов'язаннями - Кабінетом Міністрів України, короткостроковими - Мінфіном України. Для оптимального функціонування ринку державних цінних паперів, зокрема державних облігацій та казначейських зобов'язань, було створено відповідну інфраструктуру, компонентами якої виступають: Міністерство фінансів України - як емітент та гарант своєчасного погашення облігацій, що діє від імені уряду і одержує кошти, необхідні для фінансування бюджетного дефіциту. Згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. 1081/99, Мінфін здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України у встановленому порядку випуск державних цінних паперів, визначає обсяги емісії облігацій внутрішньої державної позики за строками погашення у межах загального обсягу емісії, виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення облігацій, що випускаються'. У межах своїх повноважень Мінфін організовує виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджує нормативно-технічну документацію з цих питань. Протягом року Мінфін співпрацює відповідно до визначених повноважень з міжнародними фінансовими організаціями та за дорученням Кабінету Міністрів України проводить з ними переговори і консультації з питань фінансової політики та укладення кредитних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Національний банк України виконує обов'язки генерального агента з обслуговування випуску та погашення державних облігацій, забезпечує організаційну сторону функціонування ринку державних цінних паперів, у тому числі проводить аукціони, погашення, підготовку необхідних документів та інше. Він бере активну участь у роботі ринку як дилер. Ця функція дає йому змогу, по-перше, проводити операції купівлі-продажу облігацій від свого імені і за свій рахунок з метою здійснення грошово-кредитної політики і, по-друге, концентрувати попит і пропозицію інвесторів по всій Україні через свої територіальні установи.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про Національний банк України" центробанк здійснює операції на відкритому ринку, що є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ПОКРИТТЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз динаміки державного боргу України

Станом на 31 грудня 2008 р. зовнішній борг складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку (3 189 090,44 тис. дол. США); за позиками, наданими закордонними органами управління (1 724 772,04 тис. дол. США); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (72,08 тис. дол. США); не віднесеної до інших категорій (6 257 896,84 тис. дол. США).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики. Станом на 31 жовтня 2009 р. граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25 630 041,62 тис. дол. США.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий - це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов'язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Таблиця 2.1

Показники	Роки
	2005	2006	2007	2008	2009
Бюджетний дефіцит (% до ВВП)	1,8	0,7	1,4	2,6	3,1
Державний борг (тис. дол. США)	12757252,02	12504044,49	13091838,86	14117678,86	16972681,74

Рис 2.1 Дефіцит Державного бюджету України за 2005-2009 роки у % до ВВП

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки - цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання - витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.