Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.

Валовий зовнішній борг України у квітні-червні 2009 року виріс на 1,05 млрд. доларів, або на 1,1%, - до 100,58 млрд. доларів.

Про це ідеться у повідомленні на веб-сайті НБУ.

Згідно з його даними, протягом другого кварталу 2009 року банки скоротили зовнішній борг на 2,32 млрд. доларів, або на 6,2%, - до 35,31 млрд. доларів, інші компанії - на 0,59 млрд. доларів, або на 1,4%, до 40, 96 млрд. доларів.

У той же час борг органів державного управління зріс на 1,67 млрд. доларів, або на 14,4%, - до 13,28 млрд. доларів, а органів грошово-кредитного регулювання - на 1,51 млрд. доларів, або на 33,2%, - до 6,05 млрд. доларів.

Одночасно міжфірмовий борг збільшився на 0,78 млрд. доларів, або на 18,6%, - до 4,98 млрд. доларів.

Як повідомлялося, у першому кварталі 2009 року валовий зовнішній борг України скоротився на 3,9%, або 4 млрд. доларів, - до 99,2 млрд. доларів.

Однак у другому кварталі Міжнародний валютний фонд надав Україні другий транш кредиту stand-by у розмірі 2,8 млрд. доларів, приблизно порівну розподілений між НБУ і урядом.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з'явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п'яте, з проблемою наявності державного боргу пов'язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування чергових зобов'язань держави в рамках визначених бюджетним законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

2.2 Державний борг України

Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Державний та гарантований державою борг України на 31 жовтня 2009 р. становив 281 млрд 265 млн 275,52 тис грн або 35 млрд 158 млн 159,45 тис дол., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 184 млрд 941 млн 148,64 тис грн (65,75% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 23 млрд 117 млн 643,58 тис дол.; державний та гарантований державою внутрішній борг - 96 млрд 324 млн 126,88 тис грн (34,25%) або 12 млрд 040 млн 515,87 тис дол.

Про це повідомляє Міністерство фінансів.

Протягом січня-жовтня 2009 року сума державного та гарантованого

державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 91 млрд 854 млн 888,70 тис грн (48,50%), в основному, за рахунок отримання другого та третього траншів кредитної лінії МВФ у рамках спільної програми "Стенд-бай" в обсязі 4 млрд СПЗ (спеціальні права запозичень), перевищення випуску ОВДП над їх погашенням та наданням державних гарантій за звітний період.

При цьому державний зовнішній борг збільшився на 35 млрд 345 млн 848,44 тис грн (41,09%), державний внутрішній борг збільшився на 39 млрд 004 млн 835,11 тис грн (87,32%).

Гарантований державою борг України збільшився на 17 млрд 504 млн 205,15 тис грн (29,81%), що пов'язано з наданням державних гарантій відповідно до статті 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік».

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВЯЗАННЯ БОРГОВОЇ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ

3.1 Боргова проблема в Україні

Україна несе на собі порівняно незначну частку східноєвропейської кредитної заборгованості, що, однак, не полегшує стану її економіки. Так, на 1 січня 2009 року валовий зовнішній борг України складав 103,2 млрд. доларів США, або в перерахунку - 2200 долларів на душу населення України. При цьому державний борг України є порівняно незначним і складає 19,3 млрд. доларів, з яких за урядовими зобов'язаннями - 14,6 млрд. доларів, а Нацбанк заборгував МВФ 4,7 млрд. доларів у вигляді першого отриманого стабілізаційного траншу. Оцінки державного боргу справді не обіцяють дефолту.

Однак значно більше занепокоєння викликає приватний (корпоративний) борг, який сягає 83,9 млрд. доларів. Саме за рахунок цих коштів в Україні тривалий час відбувалося зростання ВВП, рівня доходів населення та демонструвалися економічні успіхи.

Майже половина зовнішнього корпоративного боргу України (39,4 млрд. доларів) припадає на український банківський сектор. Активне входження західноєвропейських банків в Україну останніми роками супроводжувалося заведенням значних кредитних капіталів в українську економіку. Це відбувалося через утворення дочірніх банків в Україні та надання їм кредитів.

З початком кризи материнські європейські банки почали виводити кошти зі своїх дочірніх установ в Україні, так само як і по всій східній Європі. Цим пояснювався катастрофічний відтік капіталу останніми місяцями з української фінансової системи. Дочірні банки в Україні відчули проблеми ліквідності, однак їхній порятунок став тепер справою не материнських європейських банків, а України, яка намагається втримати свою банківську систему.

Друга половина корпоративного боргу - 44,5 млрд. доларів США закріплена за іншими секторами економіки, що являє собою кредити в інвестиційні проекти та єврооблігації. Проблема загострюється тим, що іноземні інвестори не лише згортають інвестиційну діяльність, але й вилучають кошти зі своїх проектів, виводячи їх в західноєвропейські країни основної активності.

Інтерес Європи. Західноєвропейські фінансові установи тривалий час своїми коштами підживлювали економіку України. Тепер же ці ж самі фінансові установи, своїми діями її руйнують. Однак звинувачувати їх немає в чому. Кожен іноземний комерційний банк буде в першу чергу дбати про власну вигоду, безпеку і корпоративні інтереси. Тому інтересом західноєвропейських фінансистів є виведення коштів з української економіки для підтримки «власних штанів».

Однак з іншого боку існує інший, протилежний за напрямом інтерес Європи, який полягає в підтримці стабільності в країнах-сусідах ЄС, в числі яких великою проблемою стоїть Україна. В разі, якщо банківська система України рухне, українська економіка оголосить дефолт за корпоративними зобов'язаннями, це, по-перше, призведе до соціальної катастрофи в межах країни, геополітичної нестабільності, а також дуже боляче вдарить по банківській системі самого ЄС. Саме тому політичне керівництво ЄС дуже боїться проблем в Україні, так само як і в усій економічно-проблемній Східній Європі.

Наприкінці лютого європарламентарі з комітету «Україна-ЄС» закликали Європейський Союз надати фінансову підтримку антикризових заходів Україні із залученням Європейського інвестиційного банку. Чи спрацює цей механізм в достатній мірі, покаже найближчий час.

Таким чином, фінансові інтереси ЄС в Україні виглядають надто суперечливими. З одного боку європейський фінансово-корпоративний інтерес дестабілізує положення України, з іншого боку союзно-геополітичний інтерес ЄС прагне підтримати макроекономічну рівновагу в Україні.

Слабкість останнього, союзно-геополітичного інтересу полягає в тому, що криза загострює розпорошеність в ЄС. Наприклад, Франція в розпал кризи кинулася захищати свого автовиробника на шкоду німецькому, шведському або італійському автопрому. І так далі… Тому, на думку президента групи працедавців Соціально-економічного комітету Євросоюзу Анрі Малоса, «для Євросоюзу настав «момент істини». Наступні декілька місяців виявлять, чи здатна Європа діяти згуртовано». Очевидно, стане зрозуміло, які інтереси в Європі сильніші.

Платіжний баланс. Втеча капіталу за кордон, зняття депозитів та імпорто-залежна економіка обумовили формування катастрофічно від'ємного зведеного платіжного балансу України. В жовтні минулого року дефіцит досяг 4 млрд доларів на місяць, що підірвало стабільність національної валюти.

Подальше покриття дефіциту зведеного платіжного балансу в Україні відбувалося за рахунок валютних резервів НБУ, які станом на 1 березня 2009 року скоротилися до 26,5 млрд. доларів США. За офіційною інформацією самого ж Нацбанку, цих резервів вистачить на оплату імпорту протягом наступних 5 місяців.

В січні-лютому цього року відтік валюти з банківської системи України продовжився і склав 4,5 млрд. доларів з початку року. Фінансисти покладають надію на поступове покращення ситуації за рахунок боротьби з імпортом. І справді, в січні-лютому завдяки девальвації гривні та іншим заходам, імпорт товарів та послуг поступився експорту, хоча й останній зазнав разючого падіння. Позитивний баланс поточного рахунку (експорт мінус імпорт) вийшов в лютому на позитивні значення і досяг 78 млн. доларів. Однак цього, звісно, не достатньо.

На жаль, немає надій і на інвестиції в українську економіку. Прямі іноземні інвестиції в лютому цього року склали всього 251 млн. доларів, що ледь не в 3 рази менше, ніж за аналогічний період минулого року.

Особливих надій в 2009 році на основного інвестора України - ЄС - покладати було не варто. Як видно, європейцям достатньо своїх проблем. До того ж, якщо розглянути надходження прямих іноземних інвестицій з країн ЄС до України, то виявиться, що найбільшим інвестором (7,68 млрд. доларів) є офшорна зона на Кіпрі, через яку в Україну часто поверталися українські гроші олігархічного походження.

Залишається актуальне питання, звідки брати кошти на підтримку платіжного балансу України. Тим більше, що за інформацією експертів, українській державі в поточному році доведеться погасити ледь не третину свого валового зовнішнього боргу. «Українські банки в 2009 році мають погасити 16 млрд. доларів зовнішніх запозичень, держава - 3 млрд. доларів, компанії - ще 14 млрд. доларів» - зазначає аналітик ІК Phoenix Capital Андрій Нестерук. Загалом - близько 33 млрд. доларів.

Національні інтереси України. Очевидно, українська банківська система наче порятунку очікує наступних траншів від МВФ, Європейського інвестиційного банку, ЄБРР, Росії чи ще будь-кого. В разі вдалого міжнародного лобіювання Україною своїх інтересів в ЄС та адекватної діяльності Нацбанку платіжні проблеми України можна буде вирішити із закордонною допомогою. Однак паралельно в Україні розгортається інша драма в секторі реальної економіки. І ніяка закордонна допомога тут суттєво не вплине.

Історичний досвід країн, які блискуче вийшли з криз через реалізацію національних програм модернізації, свідчить, що в кризових умовах держава сама має стати активним покупцем продукції постраждалих галузей і замовником інфраструктурних проектів.

Саме цим шляхом рятували і розбудовували свій реальний сектор Південна Корея, гітлерівська і післявоєнна Німеччина, Тайвань і, звісно, Сполучені Штати Америки доби Рузвельта. Завдяки «Новому Курсу» в 30-роки минулого століття в США було побудовано 80000 кілометрів доріг, десятки тисяч шкіл та півтисячі аеродромів.

Основним джерелом ресурсів для національної модернізації і порятунку реального сектору виступала в першу чергу грошова емісія.

Однак для України цей шлях заборонений Міжнародним валютним фондом, який, погоджуючи Україні стабілізаційний кредит, вимагає в обмін цілу низку реформ і зобов'язань. Зокрема, серед них заборона грошової емісії, контроль за бюджетним дефіцитом і його покриття або за рахунок кредитів, або посилення податків.

Чи варто нагадувати, чим завершилося свого часу сліпе виконання вимог МВФ для Бразилії, Мексики та Аргентини? Крахом економіки.

Добре, що деяким сміливцям сьогодні вистачає духу говорити про неповну відповідність рекомендацій МВФ національним інтересам України. Існувати в період кризи на бюджетні кошти, як то радять міжнародні фінансисти, затягнувши сильніше паски, - це шлях деградації і революційних потрясінь.

За розрахунками Юрія Полунєєва, емісійне фінансування інфраструктурних проектів в обсязі 100-140 мільярдів гривень (враховуючи кошти на рефінансування банківської системи) дозволило б Україні оживити реальний сектор, подолати безробіття і зубожіння населення, здійснити модернізаційний прорив і, водночас, втримати інфляцію в контрольованих межах.

З огляду на змальовану вище складну фінансову ситуацію очевидно, що одним з найперших пріоритетів України стоїть порятунок і стабілізація банківської системи, вирішення проблем дефіциту платіжного балансу.

Однак ні в якому разі не можна забувати про стратегічні національні інтереси України. Будь яка криза - коротша за життя. Тому необхідно мислити на перспективу, про те, якою Україна буде на виході з кризи. Реформи, модернізація, оптимізація, оновлення, наведення порядку і гармонізація - всі ці процеси необхідно розпочинати вже зараз, під час кризи. Тоді Україна зможе гідно і з виграшем пройти через вузьке економічне вушко кризової голки. []

3.2 Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів України

Ринок місцевих запозичень перетворився на істотний сектор національного ринку капіталів, боргові зобов'язання деяких муніципалітетів також котируються на міжнародному фондовому ринку. Проекти, які реалізуються за рахунок залучених коштів, позитивно впливають на місцеві громади, розвиваючи їх інфраструктуру.

З досвіду інших країн, кошти для фінансування місцевої інфраструктури мобілізуються із внутрішніх джерел, іноземні запозичення виступають доповненням.

Чинне законодавство закріплює право на здійснення запозичень місцевими органами влади. Водночас Бюджетний кодекс України містить ряд обмежень на здійснення таких запозичень. Місцеві органи влади мають право здійснювати тільки внутрішні запозичення. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тис. мешканців (6 міст).

Запозичення до місцевих бюджетів повинні мати цільове призначення. Здійснюються вони лише до бюджетів розвитку, крім випадку взяття позики на покриття тимчасового касового розриву. В цьому випадку місцеві ради можуть отримати короткотермінові позички на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Мінфіном України. Надання міжбюджетних позичок забороняється.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету і не можуть перевищувати 10% цього фонду. Якщо мало місце порушення графіка погашення, відповідна рада не має права здійснювати запозичення протягом п'яти наступних років.

Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями місцевих бюджетів.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлює Кабінет Міністрів України, відповідно до умов Бюджетного кодексу. Уряд України 24 лютого 2003 р. затвердив постанову "Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів" № 207. Тепер кожен місцевий бюджет може виходити на ринок запозичень.

Форми запозичення муніципального органу:

· випуск облігацій внутрішніх позик;

· укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах.

Про наміри здійснити запозичення або реструктуризацію боргових зобов'язань місцева рада надсилає Мінфіну письмове повідомлення. За результатами розгляду повідомлення та перевірок робиться висновок про відповідність проекту рішення вимогам, встановленим бюджетним законодавством.

Передбачається гласний характер здійснення діяльності у сфері місцевих запозичень. Інформацію про здійснення запозичення місцеві ради подають Мінфіну щокварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним. Ці відомості вносяться до загального реєстру запозичень до місцевих бюджетів.

3.3 Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи

Боргова криза - це криза зовнішньої заборгованості яка проя вляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну мтруктури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

4. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ, ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ

4.1 Обслуговування державного боргу

Обслуговування державного боргу - це сукупність заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними, а також уточнення і зміни умов погашення раніше випущених позик і визначення умов та порядку здійснення нових державних запозичень.

Обслуговування державного боргу здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:

· розміщення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та інших цінних паперів;

· їх погашення;

· виплати доходів за ними.

З цією метою у складі Державного бюджету створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.

Видатки з управління державним боргом складаються з виплати виграшів, річних процентів з погашення запозичень, видатків з виготовлення, перказу і реалізації цінних паперів держави, а також проведення тиражів виграшів та тиражів погашення та ін. Основну частинку видатків становлять виплати виграшів і процентів.

Держава має дбати про ефективність державного кредиту. Детальну інформацію про ефективність державно-кредитних операцій можна отримати, здійснивши такий розрахунок:

де Н - надходження за системою державного кредиту;

В - видатки з системи державного кредиту.

Визначаючи ефективність державного кредиту, варто враховувати також його позитивний вплив на стан державного бюджету і грошового обігу, на сприятливі тенденції в економічному розвитку суспільства.

У процесі обслуговування державного боргу визначається коефіцієнт обслуговування. Для внутрішнього боргу він обчислюється як відношення всіх платежів із заборгованості до ВВП, що вироблений у країні, виражене у процентах. Для зовнішнього боргу - як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави, також виражене у процентах. Сприятливим рівнем за міжнародними стандартами значення цього показника до 25%.

Ще однією методикою вважають безпечним такий рівень зовнішнього боргу (коефіцієнт обслуговування), коли сума на його обслуговування становить майже 20% вартості експорту товарів. За іншими оцінками, межею небезпеки є перевищення суми боргу порівняно з експортом у 2 рази, підвищеної небезпеки - у 3 рази.

Міністерство фінансів України разом із Національним банком України встановили, що граничне значення валового розміру державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг не має перевищувати 165%.

4.2 Методи управління державним боргом

Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів:

· рефінансування;

· конверсія;

· консолідація;

· уніфікація;

· обмін за регресивним співвідношенням;

· відстрочення погашення;

· реструктуризація;

· анулювання.

Рефінансування - це проведення нових запозичень з метою розрахування з власниками облігацій раніше випущених позик. Цей спосіб застосовується у разі збільшення державної заборгованості та бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування застосовується у процесі сплати процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові запозиченя, потрібно мати гарну репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну й політичну стабільність у країні.

Конверсія державного боргу - зміна дохідності позик; здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, якщо вона не може виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація - зміна термінів дії позик. Здебільшого вона проводиться у формі збільшення термінів дії облігацій попередніх позик. Іноді може застосовуватися й зменшення термінів дії позик.

Сутність уніфікації позик полягає в тому, що кілька позик об'єднуються в одну з метою спрощення управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на одну нов уз коефіцієнтом, що зменшується, здійснюється, шоб скоротити державний борг. Наприклад, декілька облігацій старих позик обмінюються на облігації нової позики у співвідношенні 3:1. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочення погашення позики або усіх раніше випущених державою позик означає перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому на період перенесення термінів погашення боргу виплата доходів також припиняється.

Цей метод використовується в умовах, якщо подальший активний розвиток операцій з випуску нових запозичень стає недоцільним, адже не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається, коли уряд зробив дуже багато запозичень й умови їх емісії невигідні для держави, оскільки більша частина надходжень від нових запозичень спрямована на виплату процентів і погашень від раніше випущених позик.

Реструктуризація - використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів.

Анулювання (скасування) державного боргу передбачає відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

Цінні папери держави можуть анульовуватися у зв'язку з двома причинами:

· у разі фінансової неспроможності держави (дефолту);

· у результаті приходу до влади нових політичних сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання попередників.

Однак це не розглядається як допустимий варіант. Авторитет держави, як будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені терміни.

Важливою сферою управління державним боргом є випуск нових позик. Держава має визначити умови їх емісії:

· рівень дохідності;

· термін дії;

· спосіб виплати доходів;

· пільги кредиторам та ін.

При цьому держава повинна керуватися не тільки власними інтересами, але й інтересами кредиторів.

4.3 Управління зовнішнім боргом

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов'язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов'язань.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання пред нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нища.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внктрішніми заощадженнями й інвестициями та державними доходами і вилатками, але й проценти по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скілки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій превищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

· частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопичени боргом);

· процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковісмть використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного виеористання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом - регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрвшнвх та зовнішніх розрахунків країни. Реальзація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

· аналіз кредитоспроможності - можливості країни позичати кошти;

· оцінку платоспроможності - здатністю обслуговувати борг;

· кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;

· контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості - індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

· відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

· відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та держаних доходів;

· коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

4.4 Вплив державного боргу на економіку

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дифіциту, відомі як проблема “витіснення”. Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Існують стандартні показники виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі виший рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань.

До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%.

Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни.

Проте державні видатки також мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного.

Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.

ВИСНОВКИ

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв'язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. «Економіка України», журнал 2004-2009 р.

2. «Фінанси України» //№7, 1998 р.

3. «Фінанси України» , №9, 10 за 2005 р. №8-11 за 2004 р.

4. В.І. Тарасов “Гроші, кредит, банки”, (курс лекцій), ТОВ “Місанта”, м. Мінськ, 1997 р.

5. Василик.О.Д. шляхи зміцнення фінансового становища держави. Науково-технічний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України

6. Вплив державного боргу на фінансове становище держави - http://www.5dp.com.ua/content/view/797/47/

7. Державні фінанси України/Під ред. О. Д. Василика- К.:Вища школа,1997.

Размещено на Allbest.ru