Оптимізація і синхронізація грошових потоків господарюючого суб’єкта в умовах ринку

Сума, що була отримана в дебет рахунка 30 можна віднести до валових доходів чи витрат або не включати в жодну групу за допомогою реквізиту „ Витрати (дохід)”.

Якщо кошти в касу надійшли з поточного рахунку, то бухгалтерських проводок по прибутковому ордеру формувати не потрібно, бо вони вже сформовані у виписці банку. Дублювання призведе до подвоєння суми, що здійснила рух. Тому при складанні прибуткового ордеру потрібно вибрати параметр „ Лише зареєструвати”.

Реквізити „Підстава”, „Додатки”, „Касир”, „Примітки” використовують у випадку виведення документу на друк.

Витрачання готівки з каси оформлюють видатковим касовим ордером. Для того, щоб здійснити автоматичне введення операції в програмі „ 1С: Бухгалтерія 7.7” в типовій конфігурації передбачено документ „ Видатковий касовий ордер”. Номер документа вводиться автоматично, але видаткові і прибуткові ордери нумеруються окремо. Важливо також правильно ввести дату звітного періоду Всі інші реквізити заповнюються аналогічно до заповнення прибуткового ордера.

Надходження та витрачання коштів при безготівковій формі відбувається на основі розрахунково-платіжних документів. До них належить і платіжне доручення.

Для автоматизованого формування платіжного доручення в Конфігурації передбачено такий документ. Нумерація його здійснюється по кожному відкритому поточному рахунку в банку окремо.

У реквізиті „ Розрахунковий рахунок” ми обираємо той рахунок, з якого буде здійснено платіж. Отже, це вимагає створення своєрідного довідника. Потім обираємо контрагента, якому буде перерахована певна сума. Якщо ми сплачуємо певний податок чи обов'язковий збір потрібно зробити відмітку про це в реквізиті „ Оплата податку/відрахування”, а з довідника „ Вид податку” обираємо потрібний. Якщо ми проводимо оплату за придбаний товар, то повинні вказати і замовлення за яким було здійснено оприбуткування продукції на склад. Якщо ми обрали замовлення, то сума по ньому та розмір ПДВ заповнюється автоматично. При складанні цього документу програма не формує проводок.

Аналітичний облік перш за все стосується відкритих субрахунків до рахунків, що відображають стан і рух грошових коштів. При автоматизованому веденні бухгалтерського обліку важливим є відкриті аналітичні статті, що використовуються для заповнення первинних документів. Аналітика по грошових коштах відображається по касі в коштах в інвалюті та в національній валюті. На рахунках в банку відкриваються субконто теж згідно валют та відкритих рахунків.

Аналітичний облік дозволяє проаналізувати рух коштів детально і визначити їх ефективність. Ці дані використовують при записах первинних документів, виписок банку, касової книги та ін.

Аналітика дозволяє проаналізувати ведення бухгалтерського обліку в розрізі детальних об'єктів та полегшує роботу економічних та бухгалтерських служб.

Рис. 2.7 Звіт „Аналіз рахунку по субконто”

Отже, для того, щоб правильно автоматизувати облік необхідно все ретельно підготувати та врахувати особливості ведення обліку як вручну, так і за допомогою бухгалтерської програми “1С: Бухгалтерія”.

Дотримуючись всіх правил та встановлених норм ми тим самим полегшуємо собі роботу та уникаємо зайвих помилок. Тому без гарних знань обліку не обійтися.

Щодо рекомендацій, щодо вдосконалення облікової системи, тут можна порадити вдосконалення та оновлення технічного забезпечення інформаційної системи, встановлення зв'язку з мережею „Internet”, застосування програми типу „Клієнт-Банк” для оперативного зв'язку з банківською установою.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ РУХОМ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ

3.1 Методи оптимізації грошових потоків підприємства

Основною метою управління грошовими потоками є забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку шляхом балансування обсягів надходження і витрати коштів і їхньої синхронізації в часі.

Процес управління грошовими потоками послідовно охоплює наступні основні етапи:

1. Забезпечення повного і достовірного обліку грошових потоків підприємства і формування необхідної звітності.

2. Аналіз грошових потоків підприємства в попередньому періоді.

3. Оптимізація грошових потоків підприємства. Найважливішими задачами, розв'язуваними в процесі цього стану управління грошовими потоками є: виявлення і реалізація резервів, що дозволяють знизити залежність підприємства від зовнішніх джерел залучення коштів; забезпечення більш повної збалансованості і негативних грошових потоків у часі і по обсягах; забезпечення більш тісного взаємозв'язку грошових потоків по видах господарської діяльності підприємства; підвищення суми і якості чистого грошового потоку, генеруючого господарською діяльністю підприємства.

4. Планування грошових потоків підприємства в розрізі їхніх видів.

5. Забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства.

Оптимізація грошових потоків являє собою процес вибору найкращих форм їхньої організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності.

Основними цілями оптимізації грошових потоків підприємства є:

- забезпечення збалансованості обсягів грошових потоків;

- забезпечення синхронності формування грошових потоків за часом;

- забезпечення росту чистого грошового потоку підприємства.

Основними об'єктами оптимізації виступають:

- позитивний грошовий потік;

- негативний грошовий потік;

- залишок грошових активів;

- чистий грошовий потік.

Найважливішою передумовою здійснення оптимізації грошових потоків є вивчення факторів, що впливають на їхні обсяги і характер формування в часі. Ці фактори можна розділити на зовнішні і внутрішні.

Характер впливу розглянутих факторів використовується в процесі оптимізації грошових потоків підприємства.

Фактори, що впливають на формування грошових потоків підприємства бувають зовнішніми і внутрішніми.

До зовнішніх факторів відносять:

- кон'юнктура товарного ринку;

- система оподаткування підприємств;

- сформована практика кредитування постачальників і покупців продукції;

- система здійснення розрахункових операцій господарюючих суб'єктів

- приступність фінансового кредиту;

- можливості залучення засобів безоплатного фінансування.

До внутрішніх факторів відносять:

- життєвий цикл підприємства;

- тривалість операційного циклу;

- сезонність виробництва і реалізації продукції;

- невідкладність інвестиційних програм;

- амортизаційна політика підприємства;

- коефіцієнт операційного левериджа;

- фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства.

Основу оптимізації грошових потоків підприємства складає забезпечення збалансованості обсягів позитивних і негативних їхніх видів. На результати господарської діяльності підприємства негативний вплив роблять як дефіцитний, так і надлишковий грошові потоки.

Негативні наслідки дефіцитного грошового потоку виявляються в зниженні ліквідності і рівня платоспроможності підприємства, росту простроченої кредиторської заборгованості постачальникам сировини і матеріалів, підвищенні частки простроченої заборгованості по отриманих фінансових кредитах, затримках виплати заробітної плати (з відповідним зниженням рівня продуктивності праці персоналу), росту тривалості фінансового циклу, а в кінцевому рахунку - у зниженні рентабельності використання власного капіталу й активів підприємства.

Негативні наслідки надлишкового потоку виявляються у втраті реальної вартості тимчасово не використаних грошових коштів від інфляції, втраті потенційного доходу від не використаної частини грошових активів у сфері короткострокового їхнього інвестування, що в кінцевому підсумку також негативно позначається на рівні рентабельності активів і власного капіталу підприємства.

Методи оптимізації дефіцитного грошового потоку залежать від характеру цієї дефіцитності - короткострокової або довгострокової.

Збалансованість дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді досягається шляхом використання „Системи прискорення - уповільнення платіжного обороту” (або „Системы лидс энд лэгс”). Суть цієї системи полягає в розробці на підприємстві організаційних заходів щодо прискорення залучення коштів і уповільненню їхніх виплат.

Прискорення залучення грошових коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

- збільшення розміру цінових знижок за готівку по реалізованій покупцям продукції;

- забезпечення часткової або повної передоплати за вироблену продукцію, що користується високим попитом на ринку;

- скорочення термінів надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;

- прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;

- використання сучасних форм реінвестування дебіторської заборгованості - обліку векселів, факторингу, форфейтинга;

- прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу перебування їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т. п.).

Уповільнення виплат коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

- використання флоута для уповільнення інкасації власних платіжних документів;

- збільшення за узгодженням з постачальниками термінів надання підприємству товарного (комерційного) кредиту;

- заміни придбання довгострокових активів, що вимагають оновлення, на їхню оренду (лізинг);

- реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом переводу короткострокових їхніх видів у довгострокові.

Слід зазначити, що „Система прискорення - уповільнення платіжного обороту”, вирішуючи проблему збалансованості обсягів дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді (і відповідно підвищуючи рівень абсолютної платоспроможності підприємства), створює визначені проблеми наростання дефіцитності цього потоку в наступних періодах. Тому паралельно з використанням механізму цієї системи повинні бути розроблені заходи для забезпечення збалансованості дефіцитного грошового потоку в довгостроковому періоді.

Ріст обсягу позитивного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнутий за рахунок наступних заходів:

- залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу;

- додаткові емісії акцій;

- залучення довгострокових фінансових кредитів;

- продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів інвестування;

- продажу (або здачі в оренду) не використаних видів основних засобів.

Зниження обсягу негативного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

- скорочення обсягу і складу реальних інвестиційних програм;

- відмовлення від фінансового інвестування;

- зниженні суми постійних витрат підприємства.

Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства пов'язані з забезпеченням росту його інвестиційної активності. У системі цих методів можуть бути використані:

- збільшення обсягу розширеного відтворення операційних необоротних активів;

- прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їхньої реалізації;

- здійснення регіональної диверсифікованості операційної діяльності підприємства;

- активне формування портфеля фінансових інвестицій;

- дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.

У системі оптимізації грошових потоків підприємства важливе місце належить їхній збалансованості в часі. У процесі такої оптимізації використовуються два основних методи - вирівнювання і синхронізація.

Вирівнювання грошових потоків спрямовано на згладжування їхніх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути у певній мірі сезонні і циклічні розходження у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимізуючи паралельно середні залишки грошових коштів і підвищуючи рівень абсолютної ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою середньоквадратичного відхилення або коефіцієнта варіації, що у процесі оптимізації повинні знижуватися.

Синхронізація грошових потоків заснована на варіюванні позитивних і негативних їхніх видів. У процесі синхронізації повинне бути забезпечене підвищення рівня кореляції між цими двома видами грошових потоків. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою коефіцієнта кореляції, що у процесі оптимізації повинний прагнути до значення „+1”.

Коефіцієнт кореляції позитивних і негативних грошових потоків у часі розраховується по наступній формулі:

де КК_ДП - коефіцієнт кореляції позитивних і негативного грошових потоків у часі;

Р_ПО - прогнозовані імовірності відхилення грошових потоків від їхнього середнього значення в плановому періоді;

- варіанти сум позитивного грошового потоку в окремих інтервалах планового періоду;

- середня сума позитивного грошового потоку в одному інтервалі планового періоду;

- варіанти сум негативного грошового потоку в окремих інтервалах планового періоду;

- середня сума негативного грошового потоку в одному інтервалі планового періоду;

- середньоквадратичне (стандартне) відхилення сум грошових потоків (відповідно - позитивного і негативного).

Розрахунок даного коефіцієнта кореляції позитивних і негативних грошових потоків провести неможливо, так як ТОВ „Білагро” не застосовуються такі методи оптимізації, як вирівнювання і синхронізація.

Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов максимізації чистого грошового потоку підприємства. Зростання чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.

Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів:

- зниження суми постійних витрат;

- зниження рівня перемінних витрат;

- здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат;

- здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує зниження рівня прибутковості операційної діяльності;

- здійснення методу прискореної амортизації основних засобів;

- скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів;

- продажу не використовуваних видів основних засобів і нематеріальних активів;

- посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій.

3.2 Шляхи збільшення грошових надходжень господарюючих суб'єктів в умовах розвитку ринку

Спроможність в організації ефективного грошового обороту на підприємстві визначається сукупністю як зовнішніх, так і внутрішніх факторів (табл. 3.1.).

Виходячи з потреби формування знань з урахуванням багатоаспектності розглядуваної проблеми у навчальних програмах з економічного аналізу має відводитися достатній час щодо цих питань, тобто наявна реальна потреба у формуванні належного рівня знань із виявлення та всебічного аналізу всіх факторів, що визначають грошові потоки підприємства. У свою чергу оптимізація грошових потоків та вдосконалення грошового обороту можуть виступати в якості передумови активізації сучасного вітчизняного підприємництва, забезпечення економічного зростання як держави, так і її регіонів.

Таблиця 3.1 Зовнішні та внутрішні фактори впливу на грошовий оборот підприємства

Зовнішні фактори	Внутрішні фактори
1.Загальна платіжна криза в країні. 2.Низький рівень виробництва. 3.Перевищення експорту над імпортом. 4.Низька купівельна спроможність населення. 5.Несприятливі умови кредитування. 6.Невідрегульованість правового забезпечення господарської діяльності.	1.Висока частка умовно постійних витрат у собівартості через неповну завантаженість виробничих потужностей. 2.Енергомісткість, трудомісткість та ресурсозатратність діючих технологій. 3.Низька якість продукції у поєднанні з її високою ціною. 4. «Тінізація» частини господарського обороту.
7.Недосконалість податкової політики. 8.Стан розвитку науки і техніки. 9.Міжнародна конкуренція. 10.Неплатоспроможність боржників.	5.Бартеризація розрахунків. 6.Відсутність джерел довготермінового фінансування капіталовкладень. 7.Некомпетентність фінансового керівництва. 8.Неефективність фінансового менеджменту.

Разом з тим, проведені на підприємствах України дослідження показали, що у практиці обліку й аналізу рух грошових потоків практично не береться до уваги. Це зумовлює ігнорування найважливішої - динамічної частини бізнесу і породжує низку серйозних проблем, пов'язаних із необґрунтованістю і хаотичністю в системі менеджменту та загостренням загальної проблеми неплатежів, що впливає на результативність підприємницької діяльності.

Загалом, найсуттєвіше визначають тенденцію щодо грошових потоків підприємств загальноекономічні процеси в Україні. З проблемних питань економічного аналізу, що характеризують сучасний стан української економіки, перш за все доцільно виділити непевність у платоспроможності багатьох вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності. Найбільш загрозливою є ситуація, коли платіжна криза зачепила стратегічно важливі галузі функціонування загального господарського комплексу держави, включаючи енергетичну.

Виходячи з позицій економічного аналізу, слід відмітити, що прогресуюче зростання усіх видів неплатежів на певному етапі ринкового реформування економіки в Україні було викликане підвищенням цін і одночасним падінням обсягів виробництва. Останнє, згідно з економічною теорією, є неминучим в умовах монополії, при відсутності ринкового регулювання цін та державного контролю за цінами, коливаннями попиту і пропозиції. Це, у свою чергу, визначило структуру оборотних коштів з підприємств, де став переважати залучений капітал. Через це підприємства постійно опинялися перед вибором: чи розраховуватися своєчасно за зобов'язаннями, але тоді нічого не залишалося на діяльність; чи продовжувати діяльність, але тоді оплата за зобов'язаннями відтягувалася на місяці й роки.

Отож заморожування коштів у дебіторській заборгованості, з одного боку, і неможливість розрахуватися за власними зобов'язаннями, з іншого, паралізують нормальний динамічний процес діяльності підприємств, результатом чого є їх загальна неплатоспроможність.

Понижений рівень виробництва (основними виробничими причинами якого в Україні називається низький попит на продукцію виробничо-технічного призначення і вітчизняні товари народного споживання) - наступний фактор, що впливає на платоспроможність підприємств, визначається неможливістю покрити доходами всі грошові витрати ( перш за все, постійні) через низьку завантаженість виробничих потужностей.

У кінці ХХ-го століття промислове виробництво в Україні прийшло у реальну суперечність зі скороченням платоспроможного попиту населення, в тому числі через різке зростання частки інших витрат у собівартості промислової продукції. Більше однієї третини цих витрат складають відрахування у позабюджетні фонди, в тому числі регіональна. Спостерігається велика дольова частка платежів за банківськими кредитами, податків, що включаються у собівартість, оплата нематеріальних послуг та інших витрат.

Несприятливі також умови кредитування, що дозволяють підприємствам ефективно фінансувати свою діяльність залученими коштами, теж визначають неплатоспроможність вітчизняних суб'єктів господарювання.

Відчутна частина українських комерційних банків неспроможна забезпечити необхідне накопичення кредитних ресурсів, обслуговувати інвестиційний процес, стати активним суб'єктом капіталоутворення. Так агрегований банківський капітал України складає 4,9% від ВВП, тоді як у країнах із перехідною економікою Центральної та Східної Європи - в середньому 40%, країнах ОЕСР - понад 80%. Такий стан справ зумовлений, очевидно, тим, що умови залучення кредитів залишаються вкрай несприятливими, середня відсоткова ставка за кредитами комерційних банків в останні кілька років становила близько 50 відсотків річних.

Одним із чільних зовнішніх факторів, що впливає на здатність підприємств генерувати позитивний грошовий потік, є політична нестабільність суспільства. Так, слабка державна влада призводить до недосконалості законодавства в галузі господарського права. Це проявляється у відповідному ставленні держави до виробничої і підприємницької діяльності, частих і непередбачуваних змінах законодавства (іноді заднім числом), умовах експорту-імпорту тощо. До того ж відсутність пільг в оподаткуванні, певних гарантій впливають на інвестиційний клімат в Україні, що, загалом, характеризується як несприятливий.

Додатково негативно впливає на грошові потоки підприємств і недосконалість податкової політики в Україні. Сплачувані податки, збори, відрахування, інші обов'язкові платежі подекуди вилучають у підприємств не лише увесь чистий доход, а й ресурси простого відтворення. Це не тільки шкодить платнику податків, а й підриває матеріальну базу майбутнього надходження податків платежів.

Реальним фактором впливу на фінансовий стан підприємств є і сповільнення темпів розвитку науки та техніки в Україні. Недостатній рівень фінансування наукових досліджень, а також брак коштів на підприємствах для впровадження новітніх технічних досягнень, вагомо впливають на прибутковість вітчизняних виробництв та конкурентоспроможність їх продукції, насамперед на зовнішніх ринках.

Місце міжнародної конкуренції в системі фінансового стану вітчизняних підприємств є достатньо впливовим і значення цього фактора буде зростати в процесі подальшої інтеграції економіки України у світову. Міжнародна конкуренція визначає обсяги зовнішньоторгівельних оборотів підприємств. Однак конкурентоспроможність вітчизняних товарів визначається не лише їх якістю і ціною. На сучасному економічному етапі надзвичайно загострила проблему конкурентоспроможності української продукції світова фінансова криза і загальне погіршення кон'юнктури світових ринків.

Неплатоспроможність кожного окремого підприємства безпосередньо пов'язана з неплатоспроможністю його боржників. Цьому сприяє подальше наростання загальної платіжної кризи, бартеризації і „тінізації” економіки тощо. Щодо внутрішніх факторів, що впливають на загальний грошовий потік вітчизняних підприємств, то найважливішим з них ми вважаємо високу частку умовно-постійних витрат у загальній собівартості продукції через неповне завантаження виробничих потужностей. Адже, як свідчить статистика, промислові виробничі потужності деяких галузей завантажені лише на 20-30%, не говорячи про окремі підприємства, які вже втратили надію на своє відродження.

Надзвичайна енергомісткість, ресурсомісткість та трудозатратність виробництва є, у свою чергу, результатом впливу часто ігнорованих раніше факторів. Недостатній рівень капіталовкладень, як і низький рівень розвитку науки і техніки, не дозволяють замінити енергомісткі та ресурсозатратні технології на новітні, що відповідають світовому рівню. Виходячи з цього, зношеність промислово-виробничих основних фондів деяких галузей промисловості України вже перевищує 50%. Від початку економічної реформи, системних перетворень у виробничій сфері, рівень технологічної оснащеності промислового виробництва не зріс, технологічне відставання посилилось.

Низька частка витрат на оплату праці у собівартості продукції (в середньому 15%) зумовлює і відповідне ставлення до праці, її продуктивність. Ще одним фактором ресурсомісткості виробництв є підвищені норми списання матеріалів, що дозволяє не обліковувати частину виробітку і приховувати від оподаткування доходи з його реалізації. Таким чином, зазначені вище фактори визначають високу вартість вітчизняної продукції, що у поєднанні з низькою якістю ускладнює її реалізацію. Як наслідок - заморожування коштів у залишках готової продукції (часом і неліквідної) на складах, відволікання засобів у дебіторській заборгованості тощо.

Ще один важливий фактор, що впливає на грошові потоки підприємства - „тінізація” частини господарського обороту. Один із її шляхів це спрямування суб'єктами господарювання частини коштів у тіньовий сектор економіки з метою уникнення оподаткування і „відмивання” їх, зокрема, через так звані „фірми, що не звітують”. Як свідчить статистика, значення коефіцієнта тінізації (частка обсягу тіньового сектору економіки у ВВП) економіки України перевищує 40% і продовжує зростати. Цікаво те, що „тінізація” має подвійний вплив на грошові потоки підприємств, з одного боку, внаслідок завищення витрат на виробництво офіційно зменшується сума отриманого загального грошового потоку підприємства та сума прибутку і, відповідно, платежі до бюджету, а, з іншого - не обліковані реальні гроші, часто готівка, що обертаються в тіньовому секторі економіки, є джерелом капіталовкладень, утворення нових робочих місць тощо. Отже в „тінізації” економіки, що є загалом вигідною для підприємств (за сучасних умов оподаткування), однозначно не зацікавлена держава. Завданням законодавчих і виконавчих органів на сучасному етапі є прийняття відповідних заходів для залучення не облікованих коштів у реальний господарський оборот, від чого буде отримана взаємна вигода, адже під час відмивання грошей підприємство втрачає до 20% коштів.

Відчутним фактором неплатоспроможності вітчизняних підприємств є і значна кількість товарообмінних операцій у відносинах між підприємствами, коли за відсутності грошових розрахунків виникають податкові зобов'язання і не утворюються кошти навіть на оплату праці. Якщо не зупинити процес бартеризації економіки, його негативний вплив буде здатний звести нанівець багато позитивних результатів реформ. Як свідчить статистика, обсяги бартерних операцій продовжують істотно стримувати нормальну роботу підприємств. Понад половину загального обсягу бартеру припадає на три галузі - чорну металургію, машинобудування і електроенергетику. Серед областей „лідирують” Донецька і Дніпропетровська.

Відсутність джерел довготермінового фінансування капіталовкладень теж негативно впливає на перспективну здатність підприємств генерувати позитивний грошовий потік. Зовнішнім джерелом фінансування повинні виступати довготермінові кредити банків, але, про що вже йшлося вище, сучасні високі відсоткові ставки та нестабільна фінансова ситуація роблять їх недоступними для більшості підприємств. До того ж несприятливий інвестиційний клімат обмежує надходження коштів на підприємства від закордонних інвесторів.

З внутрішніх джерел фінансування інвестицій найвагомішим традиційно був чистий прибуток, однак в умовах загального спаду виробництва, значного податкового тиску, бартеризації розрахунків більшість підприємств характеризуються як збиткові. Однак, як свідчить практика, і рентабельні підприємства не приділяють належної уваги раціональному розподілу прибутку. Здебільшого він спрямовується не на розвиток виробництва, а на споживання й інші, часто необґрунтовані, цілі. Частково це трапляється через некомпетентність фінансового керівництва підприємств.

Щодо проблеми некомпетентності фінансового керівництва, яка є справжньою „хворобою” українського бізнесу, то вона повинна бути усвідомлена і вирішена на рівні підприємств самими керівниками. На фоні змін в економіці діяльність фінансових менеджерів вимагає високого професіоналізму, що дозволятиме вирішувати проблеми часом і нетрадиційними шляхами за умови збереження платоспроможності, рентабельності, керованості грошового обороту.

Недостатність знань, які можна отримати в системі сучасних підходів економічного аналізу, обумовлює й наступну компетенцію фінансових керівників. Практично прямим наслідком неефективності фінансового менеджменту вітчизняних підприємств стає їх наростаюча чисельність банкрутств. Проявом нефаховості є й, у багатьох випадках, нездатність фінансових менеджерів вітчизняних підприємств (перш за все через відставання від запитів ринку) залучати суму коштів, яка б перевищувала видатки. До того ж, навіть за наявності виручки, на підприємствах активно не забезпечено один із напрямів економічного аналізу - режим планування та контролю за розподілом коштів по різних видах платежів. Як наслідок - навіть досить прибуткові підприємства відчувають потребу в коштах для погашення зобов'язань чи розширення діяльності.

Доцільно зазначити, що поділ визначених вище факторів на зовнішні і внутрішні є умовним, оскільки існує зворотній зв'язок: криза на макрорівні спричиняє кризу на мікрорівні й навпаки.

Проблеми фінансового розвитку на мікрорівні знаходяться у тісному зв'язку з проблемами макроекономічного регулювання. Загальноекономічна ситуація в країні, інвестиційний клімат, інституційне і правове оточення можуть стимулювати чи пригнічувати фінансовий розвиток підприємств, піддавати їх руйнівному чи творчому впливу. В свою чергу, підприємницька активність, напрямки та способи її реалізації впливають через зворотній зв'язок на загальноекономічну ситуацію у державі і стан її макропараметрів. Деякою мірою цей механізм розвитку нагадує хімічну реакцію автокаталізу: певні початкові умови включають реакцію, продукти якої самі стають її каталізатором і стимулюють нові витки її розвитку з наростаючим темпом. При цьому з точки зору збереження системи і ефективності її функціонування, процес може мати різний характер: у негативному випадку може відбуватися катастрофічне наростання деструктивних змін у системі, в позитивному - еволюційний розвиток і перехід системи в новий режим економічного зростання.

Отже, макророзвиток економічної системи і процеси фінансового розвитку на мікрорівні настільки тісно переплетені прямими і зворотними взаємозв'язками, що отримання реальної картини макроекономічних процесів і розуміння їх природи неможливе без глибоких досліджень фінансових механізмів, що визначають функціонування підприємств. Особливо гостро необхідність такого підходу проявляється в ситуації, коли те чи інше мікроявище протікає у макросередовищі, охопленому кризовими процесами.

Таким чином, на сучасному етапі особливо актуально з точки зору економічного аналізу є дослідження, спрямовані на розробку аналітичного забезпечення фінансового управління підприємствами в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Причому проблеми раціоналізації фінансового управління підприємствами доцільно досліджувати з перспективних позицій - досягнення ними стійкого фінансового стану, як необхідної вимоги функціонування в ринкових умовах.

У численних виданнях зарубіжних і вітчизняних авторів серйозній критиці піддаються традиційні методи економічного аналізу, що базуються на статистичному фінансовому аналізі звітності компаній. Такі дослідження не дають реальної динамічної картини бізнесу. Особливо це стосується моніторингу та аналізу динаміки різних типів грошових потоків, що можуть бути реалізовані тільки у випадку, коли фінансове управління базується на добре розвинутій і достовірній інформаційній базі, яка неперервно оновлюється в оперативному режимі управлінського обліку. У зв'язку з цим система обліку в якості одного з найбільш важливих елементів повинна містити оперативний облік руху грошових потоків, без якого неможливе обґрунтоване прийняття рішень в галузі фінансового управління.

Виходячи з цього, актуальною є розробка навчальних підходів щодо методики дослідження грошових потоків, підвищення наукової обґрунтованості прийняття фінансових рішень в умовах нестабільності і ризику, розробка системи аналітичних засобів і модельного інструментарію управління коштами.

Необхідність формування означених методичних підходів обумовлена існуванням практичних потреб фінансового управління підприємствами, що стоять на рівні проблеми виживання окремих підприємств, галузей і активізації виходу із невизначеного стану економічної системи загалом.

Враховуючи специфіку і складність проблем, з якими зіштовхуються підприємства України в процесі своєї діяльності, необхідно виділити п'ять основних напрямків з оптимізації грошових потоків:

- подальше вдосконалення технології фінансових розрахунків для скорочення операційних потреб підприємства у необхідних коштах;

- вдосконалення системи обліку з метою здійснення достовірного ретроспективного аналізу;

- підвищення точності прогнозування грошових потоків;

- розвиток використання альтернативних джерел ліквідності;

- підвищення ефективності використання вільних коштів у функціонуванні підприємства.

Також важливим завданням з оптимізації грошових потоків нині є також пошук резервів прискорення оборотності грошових активів, з яких слід виділити:

- відмову від утворення дебіторської заборгованості;

- прискорення інкасації коштів, при якому скорочується залишок грошових активів у касі;

- скорочення розрахунків готівкою (готівкові розрахунки збільшують залишок коштів у касі і скорочують термін користування власними грошовими активами на період проходження платіжних документів постачальників).

Успішна реалізація визначених напрямків на мікрорівні вимагає проведення відповідних заходів на рівні загальнодержавному. З тих, що сприятимуть оптимізації грошових потоків і, відповідно, активізації підприємництва, можуть бути запропоновані наступні:

- зниження податкового тиску та максимальне спрощення процедур податкового адміністрування;

- забезпечення модернізації та структурної перебудови виробничого потенціалу, зниження його енерго- та матеріаломісткості;

- забезпечення умов для легалізації коштів „тіньових” капіталів;

- створення законодавчого поля для іпотечного кредитування, венчурного фінансування та лізингу;

- забезпечення надійності правової захищеності підприємницької діяльності, відмова від постійних змін чинного законодавства;

- зміцнення фондового ринку, вихід України на міжнародні ринки капіталів;

- підтримка виробництва за рахунок стимулювання споживчого попиту населення, розширення частки платоспроможності внутрішнього ринку.

Важливе місце у відображенні оптимізації грошових потоків належить розширенню застосування сучасних методів економічного аналізу. Серед останніх виділяється індексний метод, основою якого є оцінка та порівняння фінансових показників за певний проміжок часу. Слід зазначити, що особливістю даного підходу є й наявність широких можливостей щодо наочного представлення отримуваних результатів підприємницької діяльності окремих суб'єктів господарювання. Аналіз інституціональних змін на територіальному рівні також добре вписується у даний метод, хоча й вимагає прискіпливої уваги до вибору окремих (часткових) показників, які закладені в основі розрахунку інтегральних індексів.

Закономірно, що формування у випускників вищих навчальних закладів концептуального уміння чітко та правильно відокремлювати пріорітетні напрями і фактори щодо діяльності підприємства, а також знаходження шляхів їх комплексної реалізації дозволяють посилити реальну віддачу від управлінських рішень на кожному рівні. Сучасна стратегія в економічному аналізі на збільшення уваги до такого фактора як вміння керівного складу формулювати та впроваджувати в практику управлінські рішення додатково впливає на становлення його професіоналізму стосовно конкретних економічних ситуацій, забезпечуючи тим самим ефективність роботи підприємства.

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ

В Україні діють закони, які визначають права і обов'язки її мешканців, а також організаційну структуру органів влади і промисловості. Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КзпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про дорожній рух" і т.д.

У 1992 році був прийнятий Закон України "Про охорону праці", 21 листопада 2002 року Верховною Радою в Закон України №2695 XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про охорону праці». Охорона праці це система правових, соціально-економічних, організаційно - технічних, санітарно-гігієнічних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров`я і працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці і безпека життєдіяльності в умовах сільськогосподарського виробництва - важливе завдання, вирішення якого забезпечить нормальні умови праці працівника. Це заходи по дальшому поліпшенню і оздоровленню умов праці, що породжують травматизм, створенню на виробництві необхідних гігієнічних і санітарно-побутових умов.

Наказом Мінпраці від 22.10.2001 р. № 432 затверджена Концепція управління охороною праці, яка визначає, що управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про охорону праці” роботодавець повинен забезпечити функціонування системи управління охороною праці (СУОП). Він очолює роботу з управління охороною праці і несе безпосередню відповідальність за її функціонування в цілому на підприємстві. З цією метою на підприємствах всіх форм власності розробляються відповідні положення. Служби охорони праці підприємств повинні систематично перевіряти ефективність функціонування СУОП.

СУОП - складна, штучна, відкрита, не детермінована комплексна система, яка представляє собою регламентовану законодавчими актами, нормативними і організаційно-розпорядчими документами сукупність взаємопов'язаних соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності у всіх ланках виробничого процесу.

СУОП має орган управління, виконавчий орган, механізм і об'єкт управління, вхід, вихід, прямий і зворотній зв'язок.

Система є інформаційною (заходи вживаються на підставі збирання і аналізу інформації про стан охорони праці), а також вона одночасно може бути віднесена до системи типу „процес”.

Система має складну структуру. До її складу, крім основних підсистем слід віднести і підсистеми, без яких неможливе функціонування СУОП: система фінансування охорони праці; система навчання працюючих з охорони праці; система контролю і розробки заходів з охорони праці; система розробки нормативних документів з охорони праці на підприємстві. Кожна з зазначених підсистем фактично є нижчою окремою системою по відношенню до СУОП з ознаками, що характерні для системи.

Структура ТОВ „Білагро” наведена на рис. 4.1.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.1 Структурна схема СУОП підприємства

Порядок взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні охороною праці, повинен забезпечувати виконання таких основних завдань:

1. Професійний добір для працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки, з урахуванням стану здоров'я та психофізіологічних показників.

2. Навчання та пропаганду з питань ОП.

3. Безпека обладнання.

4. Безпека виробничих процесів.

5. Безпека будівель та споруд.

6. Забезпечення нормативних санітарних, гігієнічних умов праці.

7. Наявність засобів індивідуального захисту.

8. Оптимальні режими праці та відпочинку.

9. Лікувально-профілактичне обслуговування працюючих.

10. Санітарно-побутове обслуговування.

Серед основних найважливіших функцій СУОП на підприємстві виділяються такі:

1. Організація та координація робіт в галузі охорони праці.

2. Облік, аналіз і оцінка показників стану охорони праці та функціонування СУОП.

3. Планування та фінансування робіт.

4. Контроль за станом охорони праці.

5. Стимулювання роботи з охорони праці.

Реалізацію функцій і задач повинні здійснювати відповідні служби і підрозділи, за допомогою комплексу організаційних заходів:

- створення служби охорони праці і призначення посадових осіб;

- встановлення функціональних зв'язків між структурними підрозділами і порядку їх взаємодії;

- підготовку відповідних наказів, розпоряджень, вжиття оперативних заходів для забезпечення функціонування СУОП;

- визначення переліку державних, міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, що чинні у межах підприємства;

- взаємодію з громадськими організаціями, уповноваженими представниками найманих працівників з питань охорони праці;

- здійснення зв'язків з медичними закладами для проведення медичних і наркологічних оглядів та лікувально-профілактичного обслуговування працівників.

Згідно ст.15 “Про охорону праці” та Положення про службу охорони праці ( Наказ 255 від 15.11.2004 р.) в ТОВ „Білагро” створено службу з охорони праці. Службу охорони праці в господарстві очолює інженер з охорони праці.

До основних завдань, які повинна вирішувати служба охорони праці разом із іншими структурними підрозділами, належать завдання щодо забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту та засобами колективного захисту; професійного добору виконавців робіт з підвищеною небезпекою, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці та вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих.

До основних функцій служби охорони праці належать:

1. Опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці та оперативно-методичне керівництво роботою підрозділів з охорони праці.

2. Підготовка комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

3. Проведення вступного інструктажу з питань охорони праці.

4. Облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій та участь у їх розслідуванні.

5. Визначення необхідної кількості інструкцій з охорони праці,організація їх розробки, облік та забезпечення ними структурних підрозділів.

6. Організація підвищення кваліфікації та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці.

7. Організація паспортизації робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці, підготовка статистичних звітів.

8. Розробка плану локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій.

9. Здійснення контролю за своєчасним проведенням навчання та інструктажів з охорони праці працюючих, медичних оглядів, додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів роботодавця з питань охорони праці.

Складовою частиною системи управління охороною праці у ТОВ “Білагро” є навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці. Навчання, інструктажі і перевірка знань працівників з охорони праці здійснюються відповідно до Положення про порядок проведення навчання з питань охорони праці ( Наказ № 15 від 26.01.2005 р.). Необхідно зазначити, що відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони праці в підприємстві покладена на його директора, а в структурних підрозділах - на їх керівників. Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким керівником підприємства доручена організація цієї роботи.

Участь в організації та проведенні навчання беруть такі служби: служба охорони праці та служби, на які покладено функції щодо правильної організації і своєчасного проведення ремонту та випробувань обладнання, систем енергопостачання, розробки та впровадження технологічної документації.

На підприємстві для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюється відповідна комісія. Головою комісії призначається керівник підприємства або його заступник. Усі члени комісії у порядку, встановленому Типовим положенням, повинні пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Перед перевіркою знань на підприємстві організовуються заняття : лекції, семінари та консультації. При підготовці працівників для робіт з підвищеною небезпекою дисципліна загального курсу “Охорона праці” вивчається в обсязі не менше 30 годин, а специфічні питання, пов'язані з виконанням робіт з підвищеною небезпекою, вивчаються в поєднанні з вивченням технології виробництва. Для решти робіт підготовка, перепідготовка працівників дисципліна загального курсу “Охорона праці” вивчається в обсязі не менше 20 годин.

Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування, залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних засобів, залік або іспит - за екзаменаційними білетами у вигляді усного або письмового опитування. Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються відповідним протоколом. Працівникам, які при перевірці знань з охорони праці виявили задовільні результати, видаються посвідчення. При незадовільних результатах перевірки знань працівник повинен протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

У ТОВ “Білагро” проводяться вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі з охорони праці.

Вступний інструктаж. Він проводиться з особами, яких приймають на роботу незалежно від їх освіти, стажу роботи по даній професії або посади. Проводить цей інструктаж в господарстві інженер з охорони праці, в спеціально обладнаному кабінеті з охорони праці.

Первинний інструктаж. Його проводять на робочому місці всім без винятку особам, безпосередні керівники робіт перед початком роботи. Якщо робітника вперше беруть на роботу або перевели з інших робіт, а також з учнями і студентами, які проходять виробничу практику в господарстві, інструктаж проводить керівник виробничої дільниці. Програму первинного інструктажу розробляє керівник підрозділу і узгоджує з службою охорони праці з затвердженням керівником підприємства.

Через 6 місяців після проведення первинного інструктажу, (раз у 3 місяці на роботах з підвищеною небезпекою) проводять повторний інструктаж, для закріплення знань, з усіма працівниками. Цей інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці індивідуально або з групою працівників, що виконують однотипну роботу, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж його проводять в деяких випадках, а саме:

- при введенні в дію змін або доповнень в нормативних документах з охорони праці;

- при зміні технологічного процесу;

- при порушенні вимог безпеки, які можуть привести або призвели до травм;

- при вимогах органів нагляду.

Якщо перерва в роботі з підвищеною небезпечністю становить 30 календарних днів, а для решти робіт - 60 днів, проводиться інструктаж індивідуально або з групою працівників відповідного фаху.

Цільовий інструктаж. Проводять з працюючими, що виконують разові роботи, не пов'язані з прямими обов'язками за фахом. Проводить цільовий інструктаж керівник робіт. Оформляється цільовий інструктаж нарядом-допуском або іншою документацією що дозволяє проведення робіт. На цій підставі проводиться оперативний 3-х ступеневий контроль.

На першому етапі безпосередньо керівник роботи щоденно проводить обстеження і контролює дотримання вимог щодо охорони праці.

Другий етап заключається в тому, що один раз в 7-10 днів головні спеціалісти в присутності інженера по охороні праці здійснюють перевірку.

Третій етап полягає в тому, що в оперативному контролі приймає участь комісія, яка складається із головних спеціалістів, представників служби з охорони праці від колективів і голови комісії - керівника підприємства.

Періодичність цього заходу один раз в місяць. Результати роботи комісій узгоджуються і складаються акти, проводиться засідання, де розробляються заходи по усуненню недоліків, при цьому увага приділяється на посилення контролю за своєчасним проведенням перевірок і атестацій робочих місць.

Згідно нормативних документів, усі виробничі приміщення обладнуються додатковими приміщеннями для санітарно-побутового обслуговування. Це, насамперед, гардеробні, душові, умивальні кімнати, приміщення для відпочинку в робочий час і обігрівання працівників, для прийняття їжі, медпункти, культурного обслуговування, приміщення для прання, хімічної чистки і ремонту спецодягу і спецвзуття. При цьому допоміжні приміщення розміщують, як правило, в прибудовах до виробничих будівель II ступеню вогнестійкості. Приміщення кімнат для куріння, відпочинку, умивальники, засоби постачання питної води, а також приміщення для майстрів та керівників виробничих дільниць допускається розміщувати безпосередньо у виробничих будівлях. Крім всього цього, допоміжні приміщення повинні мати не менше двох евакуаційних виходів. Також у ТОВ “Білагро” обладнаний робочий кабінет по охороні праці та куточки з охорони праці.

Велика увага на підприємстві приділяють також плануванню заходів по охороні праці. На підприємстві складають, оперативний, поточний та перспективний плани робіт по охороні праці. В господарстві згідно встановленого КМУ порядку та в розмірах, визначених колективним договором, створено фонд охорони праці, де знаходяться кошти виділені на фінансування служби охорони праці. Фінансування заходів по охороні праці у ТОВ „Білагро” проводиться згідно статті 19 Закону України “Про охорону праці” від 21.11.2002 року роботодавцем, тобто за рахунок відрахування від прибутку, отриманого в результаті виробничо-фінансової діяльності господарства, фінансування загальнодержавних, галузевих і регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державного і місцевого бюджету згідно законодавства. В господарстві згідно встановленого Кабінетом Міністрів України порядку, створено фонд охорони праці, де знаходяться кошти виділені на фінансування служби охорони праці.

Кошти даного фонду формуються із розрахунку не менше 0,5% від суми реалізованої продукції і використовуються тільки на заходи, пов'язані з діяльністю служби охорони праці.

Відповідальність за цільове використання цих коштів несе головний бухгалтер.