Особливості регулювання валютного ринку в Україні

Визначення необхідності та специфіки регулювання валютного ринку; характеристика інструментів впливу на нього. Виокремлення можливих шляхів лібералізації фінансових відносин в Україні. Рекомендації щодо покращення функціонування вітчизняного ринку.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.03.2011
Размер файла 76,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості регулювання валютного ринку в Україні

ПЛАН

  • Вступ
  • Розділ І. Теоретичні основи дослідження регулювання валютного ринку
    • 1.1 Необхідність і завдання регулювання валютних відносин
    • 1.2 Особливості регулювання валютного ринку
    • 1.3 Основні інструменти, що використовуються у регулюванні валютного ринку
  • Розділ II. Тенденції розвитку валютного ринку України як об'єкта регулювання
    • 2.1 Характеристика діяльності суб'єктів валютного ринку України
    • 2.2 Об'єкти регулювання на валютному ринку України
  • Розділ III. Можливості удосконалення системи регулювання валютного ринку в Україні
    • 3.1 Шляхи лібералізації валютних відносин з приводу поточних операцій
    • 3.2 Можливості зняття обмежень щодо руху капіталу
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Актуальність обраної теми полягає перш за все в тому, що в сучасних умовах господарювання розбудова повноцінного валютного ринку в нашій державі та його ефективне регулювання є необхідною умовою формування відкритої ринкової економіки з усіма необхідними засобами стимулювання роботи суб'єктів господарювання у зовнішньо-економічній сфері. Важлива роль у цьому процесі належить механізму розроблення та ефективної реалізації центральним банком повноцінної валютної політики, що охоплює всі необхідні інструменти впливу на валютні відносини і є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної і фінансової стабільності та стимулювання економічного зростання.

Економічні, політичні та культурні зв'язки між різними країнами опосередковуються рухом грошових коштів, пов'язаних з оплатою товарів і послуг, ввезенням і вивезенням капіталів. Цей рух коштів у міжнародних зв'язках визначає зміст валютних відносин. Зрозуміло, що глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему визначають істотне зростання ролі валютних відносин, а відтак і підвищують значення відповідних функцій держави з їх регулювання, що на практиці здійснюється у формі відповідної валютної політики.

Проблемі валютних відносин в економічній теорії присвячено чимало наукових праць. Дослідженням проблеми валютного регулювання в умовах припливу іноземного капіталу та обґрунтуванням вибору оптимальної форми реалізації валютної політики присвячені праці відомих зарубіжних науковців та практиків. Так, до них слід віднести роботи таких економістів, як: В. Вороніної, О. Диннікової, М. Кулікова, П. Кенена, М.Клейна та Дж. Олівея, А. Улюкаєва,Я.

Об'єктом роботи є система взаємовідносин з приводу обміну валют.

Предметом є механізм впливу суб'єктів регулювання на валютний ринок в Україні

Мета роботи - удосконалення теоретичних підходів до дослідження валютного ринку та надання практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи регулювання валютного ринку України.

Виходячи з мети роботи, були поставлені наступні завдання, вирішення яких дасть змогу повністю розкрити проблематику визначену в роботі:

? визначити необхідність та завдання регулювання валютних відносин;

? виявити особливості регулювання валютного ринку;

? виокремити та охарактеризувати основні інструменти впливу на валютний ринок;

? визначити та критично проаналізувати функції основних суб'єктів регулювання валютного ринку України;

? розкрити специфіку об'єктів регулювання валютного ринку України;

? окреслити можливі шляхи лібералізації валютних відносин в Україні;

? визначити можливості покращення функціонування валютного ринку України.

Інформаційною базою проведеного дослідження були наукові роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, нормативні, законодавчі акти у сфері валютного регулювання України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України та НБУ.

Розділ І. Теоретичні основи дослідження регулювання валютного ринку

1.1 Необхідність і завдання регулювання валютних відносин

Галузь валютних відносин складають, з одного боку, широкий комплекс міжнародних валютних відносин, з іншого різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відносини. Міжнародні валютні відносини набувають свого прояву в межах різноманітних форм співпраці країн: при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної і технічної допомоги, спільної діяльності в галузі капіталовкладень, міжнародних перевезеннях та ін.

Внутрішньодержавні валютні відносини охоплюють суспільні зв'язки, що організуються державою при розробленні і проведенні національної валютної політики в зв'язку з утворенням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих валютних фондів, необхідних для виконання певними суб'єктами своїх функцій.

Валютні відносини є різновидом фінансових відносин і мають деякі специфічні особливості:

1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави, яка чітко регламентує порядок утворення і використання централізованих і децентралізованих валютних фондів;

2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання необхідних валютних фондів. Ці фонди за своїм змістом є грошовими, але специфічною для них є та риса, що роль грошей у цих відносинах відіграють валютні цінності;

3) об'єктом валютних відносин є валютні цінності, що є засобом платежу в міжнародних розрахунках, або ті, що можуть бути сурогатом таких розрахункових засобів, тобто гроші. Це стосується і зобов'язань, пов'язаних з утворенням і використанням валютних фондів;

4) особливість валютних відносин владномайнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової та товарної форм між суб'єктами. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;

5) валютні відносини регулюються не тільки нормами фінансового, але й інших, перш за все цивільного, галузей права, тобто є комплексними. Але юридичні норми, що їх регулюють, складають окремий інститут фінансового права, оскільки відзначаються особливим об'єктом, методом та принципами правового регулювання, а також значимістю для суспільного життя.

Під механізмом правового регулювання валютних відносин слід розуміти сукупність взятих у своїй органічній єдності та взаємозв'язку правових засобів, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини, пов'язані з утворенням, розподілом і використанням валютних фондів. Цей механізм має деякі риси, які визначаються предметом та методом регульованих суспільних відносин.

Особливістю механізму правового регулювання валютних відносин як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владномайнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України.

Валютна політика -- це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Зміст стратегічних завдань валютної політики визначає її як органічну складову економічної політики держави в цілому. Стратегічними завданнями валютної політики є: 1) забезпечення стійкого економічного зростання; 2) підтримання стабільного рівня цін (низького рівня інфляції); 3) сприяння високому рівню зайнятості в національному господарстві (низький рівень безробіття); 4) забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги (тобто рівноваги платіжного балансу країни).

Важливе значення валютної політики полягає у тому, що вона є невід'ємною складовою макроекономічної політики держави загалом. Однак, вона має і цілий ряд своїх специфічних завдань, котрі визначають її роль саме у регулюванні валютної сфери економічних відносин. Такими специфічними завданнями валютної політики, зокрема, є:

? забезпечення стабільного функціонування внутрішнього валютного ринку країни і недопущення кризових та спекулятивних явищ;

? сприяння нормальній організації грошового обігу в країні для забезпечення товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

? створення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій;

? підтримання стабільного рівня обмінного курсу національної валюти на грошовому ринку й забезпечення належної купівельної спроможності національної грошової одиниці;

? оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для своєчасного погашення зовнішньої заборгованості;

? лібералізація або обмеження можливостей суб'єктів господарювання у здійсненні валютних операцій залежно від загальних цілей економічної політики держави [4].

У зв'язку з тим, що до суб'єктів валютної політики можна віднести всіх учасників валютних відносин, сам процес реалізації валютної політики відбувається на трьох основних рівнях:

? рівень підприємств, організацій і банків, що володіють значними обсягами валютних коштів, беруть активну участь у валютних відносинах та формують власну валютну політику;

? рівень національних держав, котрі в особі їхніх урядів та центральних банків розробляють валютну політику, що визначає особливості поведінки всіх інших суб'єктів валютних відносин;

? міждержавний рівень, на якому формування валютної політики відбувається на основі міжнародних угод у валютній сфері.

Найважливішим є процес формування і реалізації валютної політики на національному рівні, що здійснюється державою в особі центрального банку країни. При цьому здійснення центральним банком своїх функцій як головного органу монетарного регулювання економіки визначає тісний зв'язок між його грошово-кредитною та валютною політикою. Цей взаємозв'язок насамперед визначається таким:

? по-перше, і валютна, і грошово-кредитна політика проводяться єдиним державним органом -- центральним банком. Це створює належні організаційні можливості для координації зусиль його підрозділів у проведенні відповідних регулятивних заходів як на грошовому, так і на валютному ринку країни, дає змогу виробляти єдину стратегію і тактику дій щодо впливу на операції суб'єктів обох цих ринків;

? по-друге, стратегічні завдання валютної політики відповідають стратегічним цілям грошово-кредитної політики центрального банку (див. розд. 9), що вказує на підпорядкованість здійснюваних центральним банком країни регулятивних заходів єдиним стратегічним завданням державної економічної політики -- насамперед стабільність національних грошей, економічне зростання, висока зайнятість;

? по-третє, ряд інструментів грошово-кредитної політики центральний банк використовує для реалізації завдань валютної політики. Так, зокрема, дисконтна (процентна) політика, операції на відкритому ринку, встановлення обов'язкових резервних вимог можуть використовуватися центральним банком для активного впливу на кон'юнктуру валютного ринку країни, а також відповідно на динаміку обмінного курсу національної валюти.

Попри зазначені обставини, необхідно пам'ятати, що валютна політика є цілком самостійним напрямом діяльності центрального банку, а тому для її реалізації нарівні із загальними інструментами монетарної політики він використовує цілий ряд специфічних інструментів, спрямованих на регулювання саме валютного ринку (валютні інтервенції, девальвації і ревальвації, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів).

Крім того, необхідною умовою успішного проведення валютної політики є зв'язок її не лише з грошово-кредитною політикою центрального банку, а й із тими цілями та завданнями, які ставляться перед економічною політикою держави загалом, і насамперед її бюджетною, податковою та зовнішньоекономічною політикою, що передбачають особливості акумулювання та перерозподілу значної маси грошових ресурсів у національній економіці. Усе це безпосередньо позначається і на стані валютних відносин [5].

Важливе значення для розуміння сутності і цілей валютної політики має поділ її на два основні види: поточну (короткострокову) і структурну (довгострокову).

Поточна валютна політика -- це сукупність регулятивних заходів центрального банку щодо оперативного повсякденного впливу на динаміку обмінного курсу, кон'юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні [17]. Основними цілями поточної валютної політики є забезпечення рівноваги платіжного балансу, стабільного рівня валютного курсу та створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності. Дані цілі передбачають вплив центрального банку на ті операції економічних агентів, котрі вони проводять на валютному ринку країни. Отже, саме функціонування валютного ринку є основним об'єктом впливу поточної валютної політики центрального банку.

Необхідно зауважити, що валютний ринок визначають як систему економічних відносин, пов'язаних із купівлею-продажем іноземних валют та платіжних документів, виражених в іноземних валютах [23]. Валютний ринок виконує в економіці кожної країни цілий ряд важливих функцій; а саме, забезпечує 1) своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; 2) диверсифікацію валютних резервів; 3) страхування валютних ризиків; 4) можливість отримання прибутку учасниками ринку у формі різниці курсів валют; 5) надання й отримання кредитів для міжнародних торговельних операцій. Важливе значення вказаних функцій для забезпечення нормальних умов зовнішньоекономічної діяльності визначає об'єктивну потребу в проведенні поточної валютної політики, спрямованої на державне регулювання системи відносин, які складаються на валютному ринку. Суб'єктами цього ринку є, по суті, всі учасники економічних відносин, котрі здійснюють валютні операції [1].

Під валютними операціями слід розуміти всі операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, у тому числі операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов'язані з увезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей. Іншими словами, повсякденний рух валютних цінностей між учасниками економічних процесів є об'єктом регулятивного впливу поточної валютної політики держави.

Структурна валютна політика -- це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, напрямлених на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі. Спрямованість цих змін визначає такі найважливіші елементи світової валютної системи, як роль золота і резервних валют у міжнародних розрахунках, режими валютних курсів і паритетів, механізми вирівнювання платіжних балансів, функції міжнародних валютно-кредитних організацій.

На практиці зміст валютної політики держави може змінюватися історично залежно від типу економіки, рівня розвитку національного господарства, а також еволюції світової валютної системи. Саме розвиток останньої визначає загальні організаційні засади реалізації валютної політики у кожній країні. Річ у тім, що на національному рівні валютна політика юридично оформляється у вигляді певного валютного законодавства, тобто в сукупності правових норм, котрі регламентують порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні. Проте на міжнародному рівні мова може йти лише про міждержавні валютні угоди, що визначають міжнародні правові аспекти організації валютних операцій. Сукупність таких угод у кожен конкретний історичний період і утворює структуру світової валютної системи, а відтак і зміст відповідної валютної політики.

Зміст основних принципів функціонування світової валютної системи, сформованої у процесі міждержавних переговорів шляхом укладання відповідних міжнародних угод, визначених структурною валютною політикою, має безпосередній вплив на загальну спрямованість і можливості практичної реалізації поточної валютної політики кожної країни, визначаючи її можливості щодо вибору механізмів курсоутворення, управління золотовалютними резервами, регулювання платіжного балансу та операцій на валютному ринку. Втім, саме поточна валютна політика з її впливом на валютний ринок країни має особливе значення для ефективної організації зовнішньоекономічної діяльності та досягнення стратегічних цілей розвитку національної економіки (насамперед стратегічних завдань монетарної політики центрального банку) шляхом регулювання валютних відносин [39].

Досягнення зазначених завдань забезпечується через дві ключові форми практичної реалізації валютної політики, якими є валютне регулювання та валютний контроль.

Таким чином, валютна політика є уособленням врівноваженого підходу до організації системи валютних відносин, яка закріплюється відповідними чином на законодавчому рівні та здійснюється за рахунок ефективних механізмів, які має в своєму розпорядженні держава.

1.2 Особливості регулювання валютного ринку

Валютне регулювання -- це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. Фактично валютне регулювання охоплює цілий комплекс важелів, які дають змогу державі регламентувати всі види операцій з валютними цінностями, здійснювані суб'єктами ринку.

Зауважимо, що регулювання валютного ринку та валютне регулювання є схожими категоріями оскільки це все діяльність держави щодо впорядкування валютних відносин.

При цьому до складу валютних цінностей належать не лише власне іноземна валюта у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а й банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи).

Основними завданнями валютного регулювання є:

? захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність;

? установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів задля ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;

? регламентація порядку використання іноземної валюти суб'єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон'юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;

? захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютного ринку країни;

? визначення статусу національної валюти, що передбачає встановлення відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Залежно від виду використовуваних державою інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

Пряме валютне регулювання являє собою сукупність законодавчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб'єктів валютного ринку шляхом створення у них економічної зацікавленості у проведенні тих чи інших валютних операцій [34].

В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави та використовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб'єктів ринку, є Національний банк України.

Валютне регулювання є однією із форм державного впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою дотримання інтересів національної економіки, що забезпечується через відповідне валютне законодавство. У зв'язку з цим основним засобом, що забезпечує ефективність здійснюваного валютного регулювання, є валютний контроль [15].

Валютний контроль -- це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Основні завдання валютного контролю такі:

? визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій;

? перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов'язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;

? перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті;

? перевірка повноти та об'єктивності обліку і звітності за валютними операціями суб'єктів господарювання;

? перевірка зобов'язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених чинним законодавством [23].

Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторговельні та інші економічні зв'язки із зарубіжними країнами через свої органи та уповноважені нею установи і організації. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитнофінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02. 1993 р., а також іншими актами валютного законодавства.

Велику кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини, видає Національний банк України.

Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її роллю в розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільству валютних фондів.

В Україні до таких фондів належать Державний валютний фонд, республіканський (Автономної Республіки Крим) валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб. Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать.

З боку держави для регулювання валютних відносин, як і в цілому для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони). Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами. Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензуванні валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банкуv[38].

Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу.

Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження, що встановлені "Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України", затверджений Постановою Правління Національного банку України від 16.05.1995 р. № 125, із змінами та доповненнями:

1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

2) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти, та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчим органом, а Національним банком;

3) зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках;

4) контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари це кошти, що належать резидентам або нерезидентам і знаходяться в іноземних банках);

5) контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів учасників валютних операцій в країні;

6) контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

7) здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.

Наведені вище валютні обмеження можуть виступати і в інших формах.

Основою правового регулювання валютних відносин є валютноправові норми. Вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки державновладний характер, імперативність і категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.

1.3 Основні інструменти, що використовуються у регулюванні валютного ринку

Процес реалізації валютної політики у кожній країні забезпечується практичним використанням центральним банком певної сукупності інструментів.

Інструменти валютної політики -- це ті прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб'єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні.

Усі інструменти валютної політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на економічні та адміністративні (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Інструменти реалізації валютної політики

Економічні інструменти валютної політики передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб'єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До складу основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать: 1) дисконтна політика; 2) девізна політика; 3) диверсифікація валютних резервів; 4) регулювання режиму валютного курсу; 5) девальвації і ревальвації валют [39].

1. Дисконтна політика -- це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Отже, реалізація дисконтної політики центрального банку має як внутрішній, так і зовнішній аспект.

Зовнішній аспект дисконтної політики передбачає вплив на динаміку валютного курсу через стимулювання припливу або ж відпливу капіталів, чому активно сприяє зміна ринкової норми процента, позаяк капітали переміщуються між країнами у пошуках найбільш ефективних з погляду прибутковості сфер їх застосування.

За таких обставин підвищення процентних ставок на ринку збільшує попит на національну валюту як об'єкт інвестування, що веде до підвищення її курсу внаслідок припливу іноземних капіталів.

У разі зниження офіційної облікової ставки та відповідної реакції ринкових ставок процента має місце відплив короткострокових капіталів у ті країни, де рівень банківських ставок перебуває на вищому рівні, що зумовлює зниження курсу національної валюти.

Ефективність дисконтної політики як інструмента валютного регулювання, сьогодні в умовах відкритості національної економіки, має певні обмеження. Так, зокрема, якщо відплив капіталів з країни обумовлений політичною й економічною нестабільністю, то підвищення процентних ставок не здатне зупинити цей процес. Справді, в умовах кризи довіри до уряду й банківської системи, високого ризику вкладення капіталів, нестійкого курсу національної валюти та відсутності належних гарантій збереження іноземних інвестицій механізм дисконтної політики не здатний активно впливати на динаміку обмінного курсу. З іншого боку, досить складно з належним рівнем достовірності прогнозувати вплив конкретної зміни облікової ставки центрального банку на зміну кредитних вкладень в економіку і рух міжнародних капіталів, що не дає змогу достатньо оперативно й гнучко використовувати даний інструмент валютної політики для впливу на стан валютного ринку [40].

Серед недоліків дисконтної політики можна також відзначити деяку суперечливість її внутрішніх і зовнішніх аспектів впливу на економічні процеси. Так, центральний банк мусить знижувати процентні ставки задля стимулювання банківського кредитування національної економіки і зростання виробництва. Водночас зниження ринкової норми процента не стимулює припливу капіталів і може спричинити дефіцит платіжного балансу. Підвищення ж процентних ставок попри можливий приплив капіталів з-за кордону має дестимулюючий вплив на вітчизняне виробництво. У зв'язку із зазначеними обставинами центральний банк повинен використовувати дисконтну політику лише у комплексному поєднанні з іншими інструментами валютного регулювання.

2. Девізна політика -- це інструмент валютної політики, що впливає на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девіз). Власне, саме поняття девізи означає платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків (звідси і назва політики). Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій. Валютна інтервенція -- пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на обмінний курс національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют.

Задля підвищення обмінного курсу національної валюти центральний банк продає іноземну валюту, а для його зниження -- скуповує іноземну валюту на ринку. Отже, центральний банк забезпечує підтримання стабільності кон'юнктури на внутрішньому валютному ринку країни у такий спосіб: коли має місце надлишкова пропозиція іноземної валюти, центральний банк скуповує її, щоб не допустити необґрунтованого зміцнення національної грошової одиниці, і навпаки, коли надходжень валютних коштів на внутрішній ринок недостатньо центральний банк продає іноземну валюту, з тим щоб не допустити зниження обмінного курсу національної валюти.

Валютні інтервенції можуть проводитися також і для стимулювання експортних операцій. Задля цього перед центральним банком як мета валютної політики може ставитися завдання забезпечити штучне заниження курсу національної валюти. Завдяки цьому експортери в обмін на виручену ними іноземну валюту отримують більше коштів у національній валюті та збільшують власну норму прибутку або ж, підтримуючи цю норму на незмінному рівні, забезпечують реалізацію своїх товарів за кордоном за нижчими цінами, підвищуючи свою конкурентоспроможність.

Механізм проведення валютних інтервенцій передбачає залучення до відповідних операцій на валютному ринку певного кола комерційних банків, що виконують роль свого роду первинних дилерів на ринку, поширюючи ефект від валютних інтервенцій центрального банку через власні операції зі своїми клієнтами та з іншими банками на загальну динаміку обмінного курсу. У більшості випадків об'єктом купівлі-продажу національної валюти в обмін на іноземну в процесі валютних інтервенцій є долар США, а сьогодні зростає також і роль євро.

Отже, валютні інтервенції не можуть бути ефективним інструментом валютної політики в періоди валютних криз і нестабільної фінансової ситуації в країні. Проте вони є досить дієвим засобом впливу на обмінний курс національної валюти у процесі поточного регулювання центральним банком валютних відносин, особливо коли перебіг господарських процесів у країні відзначається достатнім рівнем стабільності [43].

3. Диверсифікація валютних резервів -- це інструмент валютної політики центрального банку, який передбачає регулювання структури офіційних валютних резервів шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Під валютними резервами розуміють належні державі офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Безпосередньою формою розміщення валютних резервів можуть бути: а) готівка (банкноти і монети); б) залишки на депозитних рахунках у зарубіжних банках; в) цінні папери, номіновані в іноземній валюті.

Основними цілями диверсифікації валютних резервів є:

? захист від валютного ризику, тобто ризику втрат коштів унаслідок коливання обмінних курсів різних валют;

? забезпечення міжнародних розрахунків, у тому числі і розрахунків за зовнішньою заборгованістю країни;

? проведення валютних інтервенцій на ринку, для чого у складі резервів мають бути відповідні обсяги необхідних видів іноземних валют.

Механізм застосування даного інструменту валютної політики передбачає, як правило, продаж нестабільних валют і купівлю більш стійких валют, а також валют, необхідних для проведення міжнародних розрахунків та інтервенцій.

Загалом активність центрального банку у використанні даного інструменту валютної політики обумовлюється цілим рядом чинників. По-перше, це рівень валютних ризиків, що визначається поточною кон'юнктурою світових фінансових ринків та перспективами коливань обмінних курсів іноземних валют. Чим вища нестабільність фінансових ринків, а відтак і обмінних курсів, тим більшою є потреба у диверсифікації валютних резервів. По-друге, на величину, склад і структуру валютних резервів, а отже і необхідність їх диверсифікації, значний вплив справляє стан платіжного балансу країни: його активне сальдо визначає можливості збільшення резервів, а пасивне -- обумовлює потребу їх використання на погашення зовнішніх боргів. По-третє, від того, наскільки активно використовує центральний банк девізну політику як інструмент валютного регулювання, залежать обсяги інтервенцій на внутрішньому валютному ринку та, відповідно, величина і структура необхідних для цього валютних резервів.

Отже, диверсифікацію валютних резервів можна більшою мірою розцінювати як допоміжний засіб регулювання валютних відносин, належне використання якого забезпечує ефективність інших основних інструментів реалізації валютної політики.

4. Регулювання режиму валютного курсу -- діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют [44].

Обмінний курс -- це вартість грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або в міжнародних розрахункових одиницях. Необхідність визначення обмінного курсу обумовлена такими основними чинниками: по-перше, торгівлею товарами, послугами, рухом капіталів і кредитів як об'єктивними передумовами обміну національних валют; по-друге, потребою порівняння цін світових і національних ринків, а також економічних показників різних країн, виражених у національних валютах; по-третє, необхідністю періодичної переоцінки суб'єктами ринку своїх зарубіжних активів.

Установлення режиму валютного курсу перебуває у виключній компетенції держави, яка доручає відповідні регулятивні заходи валютної політики центральному банку. Центральні банки можуть застосовувати два основні різновиди режиму валютних курсів: фіксований валютний курс і плаваючий валютний курс.

Фіксований валютний курс -- це курс, що офіційно встановлюється державою і підтримується нею на певному незмінному рівні. Плаваючий валютний курс -- це курс, що формується під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

Фіксований курс забезпечує належний рівень стабільності динаміки міжнародних торговельних і фінансових операцій. Водночас фіксований курс потребує значних обсягів офіційних валютних резервів, а також підпорядковує економічну політику держави виключно одній меті -- підтриманню стабільності валютних відносин і рівноваги платіжного балансу, що може суперечити іншим стратегічним цілям монетарного регулювання. Плаваючий валютний курс, навпаки, не зобов'язує державу нагромаджувати значних валютних резервів, обмежує можливості спекулятивного впливу на валютний ринок та істотно розширює свободу дій центрального банку у використанні інструментів грошово-кредитної політики. Водночас плаваючі курси роблять непередбачуваними результати зовнішньоекономічної діяльності, а вирівнювання платіжних балансів може спричиняти спад виробництва, інфляцію та інші негативні явища в економіці.

Загалом вибір центральним банком режиму валютного курсу залежить не лише від конкретних завдань валютної політики щодо впливу на валютний ринок, а й від більш широких аспектів, котрі охоплюють стан економіки, грошового обігу, інфляції, платіжного балансу, місце національного господарства у системі світових господарських зв'язків, обсяг нагромаджених у країні золотовалютних резервів тощо.

5. Девальвація і ревальвація валют є інструментом валютної політики, сутність якого полягає у діяльності центрального банку країни, офіційно спрямованої на зміну обмінного курсу національної валюти в бік зниження чи підвищення.

Девальвація -- це зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Її об'єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю національної грошової одиниці. Якщо, скажімо, темпи інфляції в одній країні вищі, ніж в іншій, то купівельна спроможність її валюти буде нижчою, а отже і обмінний курс потребує зниження, позаяк відображає вже меншу кількість товарів і послуг, які можна придбати за цю валюту [43].

Девальвація сприяє експорту за рахунок збільшення норми прибутку в національній валюті, що позитивно впливає на сальдо платіжного балансу і сприяє припливу валютної виручки в країну. Водночас девальвація обумовлює подорожчання імпорту, що може призвести до розвитку інфляційних процесів і, крім того, робить дорожчим процес обслуговування зовнішнього боргу країни, оскільки для погашення заборгованості за іноземними кредитами потрібно купувати, відповідно, іноземну валюту, для чого, у свою чергу, потрібно витрачати більше національної валюти.

Протилежним до девальвації методом реалізації валютної політики є ревальвація. Ревальвація -- це підвищення курсу національної валюти відносно іноземної та міжнародних валютних одиниць. Об'єктивною передумовою для ревальвації є нижчі темпи інфляції у даній країні порівняно з іншими. У результаті купівельна спроможність національної грошової одиниці виявляється заниженою порівняно з іноземними, що вимагає підвищення офіційного обмінного курсу національної валюти.

Порівняно з девальвацією в сучасних умовах ревальвація є більш рідкісним явищем. Вона значно більшою мірою вигідна для імпортерів і не вигідна для експортерів, оскільки ціни на продукцію останніх на світових ринках стають вищими. Імпортерам же придбання іноземної валюти для оплати товарів, які ввозяться в країну, обходиться дешевше, що підвищує їхню норму прибутку. Те ж саме стосується і вигідності придбання валюти для обслуговування зовнішніх боргів.

Адміністративні інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень [1].

Валютні обмеження -- це сукупність регулятивних заходів, які передбачають установлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями

Валютні обмеження є одним із найважливіших інструментів реалізації валютної політики держави. Його ключовим завданням є формування правового поля реалізації суб'єктами валютного ринку валютних операцій передусім шляхом регламентування порядку їх здійснення через систему законодавчих і нормативних актів.

Висновки до розділу 1

Валюта - це насамперед грошові цінності, які обслуговують зовнішньоекономічні відносини. Специфіка цих відносин надає національним грошам нову ознаку та статус валюти. Набувши статус валюти, гроші можуть використовуватися й у внутрішніх економічних відносинах. Уся сфера економічних відносин, в якій зв'язки між суб'єктами здійснюються з використанням валютних коштів, називається валютними відносинами. Тому валютні відносини за своїм обсягом можуть не збігатися з зовнішньоекономічними відносинами. Найвищою якісною характеристикою валюти є її вільна конвертованість в інші валюти.

Валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж валютних цінностей. Ціною на цьому ринку є обмінний курс. Попит і пропозиція на валютному ринку виступає у формі підкріпленого платіжними засобами бажання купити та продати іноземну валюту, а також бажання одержати чи надати валюту в позичку. Відповідно валютний ринок поділяється на ринок реальної валюти та рийок валютних позичок. Крім того, виділяють національний (внутрішній) валютний ринок, міжнародні (регіональні) валютні ринки та світовий валютний ринок. Валютний ринок відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку міжнародних економічних зв'язків, функціонуванні світової економіки та у державному регулюванні монетарної сфери кожної окремої країни.

Валютне регулювання є однією із форм державного впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою дотримання інтересів національної економіки, що забезпечується через відповідне валютне законодавство. У зв'язку з цим основним засобом, що забезпечує ефективність здійснюваного валютного регулювання, є валютний контроль

Інструменти валютної політики -- це ті прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб'єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні.

Розділ II. Тенденції розвитку валютного ринку України як об'єкта регулювання

2.1 Характеристика діяльності суб'єктів валютного ринку України

В Україні основними законодавчими актами, що регламентують діяльність валютного ринку та операції його суб'єктів, є насамперед Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також закони України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та ін. Крім того, нормативну базу, що формує систему валютних обмежень, утворює сукупність відповідних постанов Національного банку України.

Суб'єктами валютних правовідносин в Україні виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції, суспільнотериторіальні утворення, колективні суб'єкти, індивідуальні суб'єкти.

Уповноважений банк - це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Ліцензію на здійснення валютних операцій мають не всі банки, зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, а лише ті, яким ліцензія надана в спеціальному порядку. За порушення валютних правил Національний банк України може позбавити ці банки ліцензії.

В здійсненні регулювання валютних відносин бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.

Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом [39].

Серед перелічених органів провідне місце в системі функцій щодо реалізації державою валютного регулювання та валютного контролю належить Національному банку України. Саме на нього як головний орган реалізації монетарної політики держави покладено широке коло повноважень з валютного регулювання економіки.

До складу цих повноважень чинним законодавством віднесено, зокрема, такі:

? здійснення валютної політики виходячи з принципів загальної економічної політики України;

? складання разом з Кабінетом Міністрів України платіжного балансу;

? контроль за дотриманням ліміту зовнішнього державного боргу України;

? визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків;

? видача обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

? нагромадження, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

? видача ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішень про їх скасування;

? установлення способів визначення і використання обмінних курсів іноземних валют, виражених у валюті України;

? установлення єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядку контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

? забезпечення публікації банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Отже на НБУ покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкамнерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.

Згідно з статтею 68 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування можуть мати позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання має такі повноваження: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу; бере участь у складанні платіжного балансу; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових одиницях.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Державний комітет зв'язку та інформатизації України здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Отже, у межах своєї компетенції органи валютного регулювання та валютного контролю в Україні провадять контроль за здійснюваними на території країни резидентами і нерезидентами валютними операціями, а також забезпечують регулятивний вплив держави на стан валютного ринку.

Протягом 2009 року, попри різні обставини, спостерігалося стрімке коливань курсу гривні -- номінальний курс постійно змінювався в межах від 774 грн. за 100 дол. США до 804 грн. за 100 дол. США. За рік курс зріс на 4 %, реальна ж ревальвація була більшою, тому що рівень інфляції за минулий рік становив 23%. При цьому найшвидше курс національної валюти почав зміцнюватися з початку вересня, оскільки Національний банк використовував обмінний курс гривні як один із методів у боротьбі з інфляцією, рівень якої в цей період також почав швидко зростати.

Макроекономічні підсумки 2009 року та наслідки економічної кризи створили специфічні складні умови для розвитку економіки в 2010 році, а несприятлива зовнішня кон'юнктура міжнародних товарних ринків обумовила повільні темпи нарощування потенціалу експортних галузей. Результатом їх діяльності стали помірні по відношенню до минулих років надходження іноземної валюти в Україну.

Завдяки цьому протягом 2009 року валові валютні резерви зменшилися. Їх обсяг не дав змоги Національному банку реалізувати заплановану на 2009 рік курсову політику, мета якої полягала у підтримці стабільності курсу гривні. Так, за 2009 рік НБУ купив на валютному ринку близько 7,3 млрд. доларів, однак ці заходи були спрямовані лише для стабілізації курсу вітчизняної валюти [22].

Що стосується 2010 року, то прогнозується, що суттєвим джерелом валютних надходжень в Україну стане продаж на зовнішніх ринках державних облігацій уряду. На початку березня 2010 року Україна розмістила семирічні облігації на суму 60 млн. доларів на початку серпня цю межу планується підняти до 500 млн. доларів.

Таким чином, номінально зовнішній борг України зросте ще на 0,6 млрд. доларів. Джерелом надходження валюти на внутрішній ринок у 2009 році також були іноземні інвестиції, в тому числі і портфельні. За даними Держкомстату, обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України зріс за рік до 1.1 млрд. доларів. Що стосується портфельних інвестицій, то гривні та її незначна ревальвація, а також поступове відродження економіки після наслідків світової економічної кризи викликали інтерес в інвесторів до державних цінних паперів, у тому числі ПДВ-облігацій, якими було оформлено борг уряду підприємцям. За даними Мінфіну, частка операцій нерезидентів з ОВДП на 1 січня 2010 року становила близько 14% від загальної суми випущених в обіг ПДВ-облігацій, яка дорівнювала 1,926 млрд. грн. і близько 30% на той період було куплено нерезидентами. За інформацією НБУ, обсяг коштів, які вклали нерезиденти в ПДВ-облігації, становив близько 56 млн. доларів. Така доволі велика участь нерезидентів в операціях із державними цінними паперами становить собою певний ризик при виникненні небажаних курсових коливань, оскільки портфельні інвестиції -- це завжди "гарячий" капітал, який є дуже мобільним і при появі негативних тенденцій в економіці швидко виводиться з держави. З іншого боку, додатковий попит на цінні папери при нерозвинутому фондовому ринку підвищує капіталізацію цінних паперів і створює необхідну конкуренцію між суб'єктами ринку.


Подобные документы

  • Поняття та структура валютного ринку, методи валютного регулювання. Аналіз функціонування валютного ринку в Україні: оцінка попиту і пропозиції; динаміка валютного курсу. Вдосконалення валютного законодавства, його вплив на розвиток фінансового ринку.

    курсовая работа [261,2 K], добавлен 19.04.2014

  • Валютний курс та способи його визначення. Принципи функціонування валютного ринку. Світовий досвід регулювання валютного ринку. Роль держави в процесі курсоутворення. Запровадження плаваючого валютного курсу: переваги й недоліки механізму курсоутворення.

    дипломная работа [414,8 K], добавлен 24.09.2016

  • Сутність валютного ринку та його структура. Функції валютного ринку, групи суб'єктів. Структура та особливості функціонування. Валютні операції на світовому валютному ринку. Валютний ринок України та проблеми його існування в умовах української економіки.

    реферат [21,0 K], добавлен 18.10.2007

  • Основні напрями валютного регулювання. Особливості правового регулювання валютних відносин в Україні. Принципи валютного контролю. Відповідальність за порушення валютного законодавства. Форми організації валютного регулювання та валютного контролю.

    курсовая работа [32,7 K], добавлен 19.11.2010

  • Сутність валютного ринку, його класифікація, структура, основні функції. Поняття та різноманітність фінансових операцій. Дослідження валютного ринку України та його сучасного стану. Нормативно-правова основа функціонування та принципи його регулювання.

    курсовая работа [69,3 K], добавлен 29.12.2013

  • Поняття та класифікація валютних операцій, їх завдання та значення у структурі валютного ринку. Сучасний стан валютного ринку в Україні та його вплив на банківську систему. Поняття валютного курсу, його різновиди та фактори, які впливають на нього.

    дипломная работа [4,3 M], добавлен 16.12.2013

  • Вивчення форм та міжнародних стандартів регулювання фінансового ринку. Аналіз функцій органів державного регулювання фінансових ринків в Україні. Огляд діяльності учасників на грошовому та валютному ринках. Розвиток саморегулювання на фінансовому ринку.

    презентация [170,5 K], добавлен 20.03.2014

  • Роль кредиту в становленні ринкової економіки України. Аналіз ринку лізингових послуг, сучасний стан та перспективи його розвитку. Шляхи державного регулювання фінансового лізингу. Валютний курс: основи його формування та критерії регулювання банком.

    контрольная работа [23,7 K], добавлен 24.01.2012

  • Характеристика, структура та учасники фондового ринку. Його нормативно-правове регулювання, національні особливості формування, сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку в Україні. Види цінних паперів. Аналіз функціонування фондових бірж світу.

    курсовая работа [755,7 K], добавлен 23.10.2014

  • Сутність і класифікація фінансових інструментів. Проблеми становлення ринку фінансових інструментів. Шляхи та перспективи розвитку фінансових інструментів в Україні. Стратегія впровадження новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 05.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.