Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до валютних цінностей відносить як валюту України, так і іноземну валюту; при цьому під іноземною валютою слід розуміти:

? іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

? кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитнофінансових установ за межами України;

? платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах);

? монетарні метали золото і метали іридієвоплатинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських , так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню , рух коротко- та довгострокових капіталів, розміри заборгованості, платіжного балансу країни і т.д [38].

Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов'язані з обміном однієї національної валюти на іншу. У цьому зв'язку виникає необхідність у встановленні співвідношення обміну між валютами - валютного курсу.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.

Установлення курсу називається котируванням валюти. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс необхідний для

? обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

? порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

? періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Валютний курс учасники обміну розглядають як коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, який визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Однак вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Ця економічна (вартісна) категорія є атрибутом товарного виробництва і відображає виробничі відносини між товаровиробниками та світовим ринком. Під час продажу товарів на світовому ринку продукт національної праці дістає суспільне визнання на основі інтернаціональної міри вартості. Отже, валютний курс опосередковує абсолютну обмінюваність товарів у межах світового господарства. Вартісна основа валютного курсу обумовлена тим, що в кінцевому підсумку інтернаціональна ціна виробництва як база світових цін будується на національних цінах виробництва в країнах, що є головними постачальниками товарів на світовий ринок.

Фактори, які впливають на валютний курс. Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - паритету купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи- інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху "гарячих" грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Вплив валютного курсу на міжнародні економічні відносини. Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту [22].

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу - масового експорту товарів за цінами, нижчими від середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Таким чином, зміни курсу валют впливають на перерозподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках. За підрахунками, зниження на 20% курсу валюти країни, що має експортну квоту 25%, викликає підвищення цін товарів, які експортуються, на 16% і внаслідок цього зростання загального рівня цін у країні на 4-6%.

В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. У результаті приплив спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово підвищити обсяг позичкових капіталів та капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки та покриття дефіциту державного бюджету. Відплив капіталів з країни призводить до їх нестачі, зменшення інвестицій, зростання безробіття.

Наслідки коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти, позиції в міжнародних економічних відносинах. Валютний курс є об'єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, джерелом міждержавних незгод.

Висновки до розділу 2

На валютному ринку сформувався широкий набір специфічних валютних операцій, використання яких дає можливість суб'єктам ринку вирішувати три групи завдань:

3.1 Шляхи лібералізації валютних відносин з приводу поточних операцій

Очевидно, що розвиток української економіки, яка протягом останніх декількох років набула статус ринкової передбачає великий обсяг припливу іноземного капіталу, що у свою чергу призводить до певних економічних ризиків. Саме в таких макроекономічних умовах підвищується роль ефективної реалізації у державі валютного регулювання та валютного контролю, зокрема. За умови припливу значної кількості іноземного капіталу виникають насамперед такі ризики:

? швидке зміцнення національної грошової одиниці, яке у свою чергу знижує конкурентоспроможність вітчизняних виробників не лише на світовому, але й на вітчизняному ринку;

? поява в країні "гарячого" короткострокового капіталу, для якого властиві підвищена мобільність і чутливість до змін на міжнародних фінансових ринках [60].

Значні обсяги такого капіталу можуть призвести до структурних перекосів у економіці, а термін його перебування в країні є практично непрогнозованим; наявність різних "ринкових бульбашок". Суттєвий приплив капіталу може сприяти "перегріву" невеликих фінансових ринків, характерних для країн з перехідною економікою; зниження ефективності самостійної грошово-кредитної політики. В умовах вільного руху капіталу практично неможливо дотримуватися її цільових показників, оскільки вони цілковито залежатимуть від непередбачуваної поведінки потоків капіталу.

Найцікавішим та найактуальнішим, на наш погляд, є те, що сучасна парадигма глобалізації ґрунтується на пріоритетності лібералізації валютних відносин як однієї із базисних характеристик нової глобальної системи. Проте, щодо доцільності застосування окремих валютних обмежень для стримування дестабілізуючих потоків іноземного капіталу, чи навпаки, запровадження лібералізації контролю за його рухом у країні, не існує єдиної економічної думки.

У більшості індустріальних країн існує позитивний зв'язок між лібералізацією валютного регулювання та прискоренням темпів економічного зростання. У країнах у яких високий рівень лібералізації валютно-фінансових відносин вищі темпи економічного зростання. Проте, ця теорія не стосується країн із трансформаційною економікою, оскільки для отримання позитивного результату лібералізації таких відносин потрібен певний час.

Масштабна лібералізація капітальних потоків у трансформаційних економіках із недостатньо розвинутою фінансовою системою є передчасною. Введення в дію певних норм і положень які передбачають лібералізацію для здійснення операцій валютного обміну та операцій, які пов'язані із рухом капіталу, при невмілому їх застосування можливо й не сприятиме ні забезпеченню стабільності валютного ринку, ні зміцненню позицій країни на світових ринках капіталу. Тому, до питання лібералізації валютних відносин особливо з приводу поточних операцій необхідно підходити зважено.

Доцільним є дотримуватися поступовості та виваженості у проведенні лібералізації валютних відносин, зокрема, мають бути враховані всі умови та наслідки переходу до гнучкого обмінного курсу в Україні.

Відомо, що лібералізація валютного регулювання передбачає поступове та виважене зняття валютних обмежень на поточні та фінансові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання у функціонування валютного ринку не лише центрального банку держави, але й органів влади. Так, в економічній літературі розрізняють внутрішню лібералізацію, при якій знімаються бар'єри, що заважають міжгалузевому перетіканню капіталів та зовнішню лібералізацію, при якій знімаються обмеження на проведення валютних операцій на світових ринках капіталів, що створює сприятливий інвестиційний клімат та створює кращі умови для діяльності транснаціональних корпорацій [62].

У випадку проведення лібералізації завданням державної політики у сфері валютного регулювання з приводу поточних операцій є уникнення можливих ризиків, які пов'язані із рухом капіталів, а саме:

? істотні коливання обмінного курсу національної валюти під впливом неконтрольованого переміщення іноземних капіталів, що у свою чергу обмежує дії центрального банку щодо проведення автономної монетарної політики, а також утруднює його контроль за станом монетарної сфери;

? підвищення реального ефективного обмінного курсу та прискорення темпів інфляції у ситуації потужного припливу капіталу, який тисне у напрямі зміцнення національної валюти та зумовлює збільшення грошової маси в обігу внаслідок викупу іноземної валюти до міжнародних резервів;

? можливість раптової "втечі" капіталу внаслідок зміни очікувань інвесторів, а також погіршення стану державних фінансів у результаті активної стерилізації великих обсягів припливу іноземного капіталу.

Поряд із ризиками, які існують у випадку проведення лібералізації валютних відносин Україна може одержати і значні переваги. До них можна віднести:

? розширення можливостей національних установ та організацій у здійсненні зовнішніх запозичень та активізація припливу прямих іноземних інвестицій;

? прихід на фінансові ринки іноземного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ресурсів і сприяє зниженню їх вартості та стимулювання розвитку фінансових ринків і сектору небанківських фінансових посередників;

? удосконалення інфраструктури валютного ринку, розвиток та поширення валютних деривативів та інструментів страхування від валютних ризиків, а також посилення ринкових засад процесу курсоутворення;

? зменшення трансакційних витрат учасників зовнішньоекономічної діяльності завдяки усуненню потреби пошуку шляхів обходу валютних обмежень.

Звичайно, що для ефективного проведення будь-якого економічного процесу у країні повинні бути забезпечені певні макроекономічні передумови, це також відноситься і до процесу лібералізації валютно-фінансових відносин, та валютного регулювання, зокрема.

По-перше, в Україні повинен бути розбудований та зміцнений банківський сектор. Так, саме це дасть змогу вітчизняній економіці витримати вищу конкуренцію, коли на внутрішні фінансові ринки прийдуть філії іноземних банків, які забезпечуватимуть вищу якість обслуговування (в силу свого фінансового забезпечення та великого досвіду функціонування на ринках високо розвинутих країн) та нижчу вартість надання банківських послуг юридичним та фізичним особам [57].

По-друге, зближення рівнів внутрішніх та світових процентних ставок. Ця макроекономічна передумова дасть змогу запобігти небажаному припливу короткострокових спекулятивних капіталів, що у свою чергу збереже стабільність монетарної сфери у період проведення валютної лібералізації.

По-третє, підвищення рівня монетизації економіки та недопущення значного дефіциту державного бюджету, а також проведення виваженої фіскальної політики. Так, за низького рівня монетизації економіки гальмується розвиток валютно-фінансового сектору економіки країни. Також зазначимо, що у період лібералізації валютно-фінансових відносин фінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних цінних паперів серед нерезидентів є небажаним та небезпечним, оскільки це є поштовхом до додаткового припливу іноземного капіталу, що має спекулятивний характер.

Важливим етапом на шляху до проведення лібералізації валютного регулювання з приводу поточних операцій є підвищення гнучкості обмінного курсу, тобто плаваючого режиму валютного курсоутворення. Так, на відмінну від фіксованого режиму валютного курсоутворення, режим плаваючого валютного курсу є проявом ліберального підходу до державного регулювання, коли прямий адміністративний вплив держави практично відсутній. Державна економічна політика реалізується не шляхом прямого адміністративного втручання в економіку, а іншими, як правило, непрямими та опосередкованими методами, які мінімально деформують прояви вільних ринкових сил. За логікою такої ліберальної економічної політики, втручання держави у процеси курсоутворення є недопустимим, принаймні воно має бути якомога меншим.

Перевагами цього режиму є те, що за гнучкого номінального обмінного курсу потреба у корекціях реального обмінного курсу задовольняється краще, ніж за допомогою зміни цін і заробітної плати за режиму фіксованого обмінного курсу. Також ефективніше піддаються контролю стрімкі припливи, або відпливи капіталу (шляхом номінальних змін, а не змін реального обмінного курсу). Щодо можливого переходу України до режиму плаваючого валютного курсу, то слід зазначити, що цей перехід можна розпочати шляхом поступового зменшення участі НБУ на валютному ринку, або шляхом переходу до режиму валютного коридору, що передбачає встановлення державою на певний період часу максимальної та мінімальної межі коливання офіційного валютного курсу.

Необхідно зауважити, що на сьогоднішній день пропонуєшся докорінно змінити валютну політику держави. Зокрема пропонується перехід від дефакто-фіксованого курсу до більш гнучкого, однак можливі ризики такого переходу взагалі можуть зробити валютний ринок ще менш врегульованим. Розглянемо проблеми, які можуть виникнути, якщо існуючий режим залишиться незмінним.

Головним аргументом для країн, які обирали режими номінальної прив'язки до однієї зі світових валют було встановлення "номінального якоря", який би знижував інфляційні очікування та посилював дисципліну при проведенні макроекономічної політики. Такого роду дисципліна потрібна насамперед країнам зі слабким макроекономічним управлінням та недосконалою законодавчою базою, що є чинниками перманентно високої інфляції; необгрунтовано великим боргом; слабкою банківською системою та іншими елементами макроекономічної нестабільності. В емпіричних дослідженнях наводяться обґрунтування того, що фіксований курс (або різновиди відносно негнучких обмінних курсів) дає певні переваги у досягненні макроекономічної стабільності особливо для економічно слабко розвинутих країн із низькими доходами на душу населення, з нерозвинута ми фінансовими ринками та повним контролем за рухом капіталу. Але дуже часто підтримання фіксованого курсу може приховувати недосконалу політику та інституціональні недоліки, а також призводити до нагромадження дисбалансів у економіці. Зокрема, валютні дисбаланси макроекономічних агентів, як правило, зростають, а значний обсяг короткострокового зовнішнього боргу є ключовим чинником валютних криз.

Існують також і значні альтернативні витрати, пов'язані зі стерилізацією грошової бази унаслідок зростання чистих іноземних резервів. Це зменшує прибуток центрального банку (і відповідно доходи бюджету), а також відволікає кошти окремих комерційних банків від кредитування реального сектору економіки. Мало того, фундаментальні фактори2 підштовхуватимуть реальний обмінний курс у бік зміцнення у довгостроковій перспективі. Тому подібне коригування краще робити шляхом апреціації номінального курсу, а не через інфляцію.

Звичайно, такий перехід потребує іншого "номінального якоря" для економіки.

Із міжнародної практики відомі різні підходи, які використовують країни на шляху до світової інтеграції. Розгляд проблеми більшої гнучкості обмінного курсу дуже часто поєднують із необхідністю більшої лібералізації потоків капіталу, хоча концептуально це два різних питання. Деякі країни почали лібералізацію потоків капіталу, підтримуючи фіксовані курси, що підвищувало ризики у разі недостатньої розвинутості фінансових ринків. Відкритість до припливу короткострокового капіталу за умови, коли внутрішня макроекономічна політика не повною мірою відповідала вимогам режиму фіксованого курсу, стала головним чинником валютних і фінансових криз у низці країн. Відповідний негативний досвід мала й Україна. Кращі макроекономічні досягнення демонстрували економіки, які запроваджували гнучкі обмінні курси до лібералізації своїх капітальних рахунків, особливо у разі нерозвинутості власного фінансового ринку.

Нині українські посадовці, намагаючись пом'якшити тиск у бік зміцнення гривні у разі утримання курсу (можливо, із незначною ревальвацією), будуть змушені крок за кроком відміняти елементи контролю як за потоками капіталу, так і за операціями поточного рахунку. Тому для України однією з фундаментальних запобіжних дій проти можливих валютних і фінансових криз є дотримання чіткого порядку: спочатку перехід до більшої гнучкості обмінного курсу, а потім -- поступова лібералізація контролю за рухом капіталу. Це питання стало ще актуальнішим після проголошення стратегічного напряму на інтеграцію у Європейське співтовариство. У процесі все більшого зближення з ЄС зростатиме приплив як прямих іноземних інвестицій, так і короткострокового капіталу (з урахуванням довгострокового тренду на реальне зміцнення гривні, у тому числі і через певне номінальне зміцнення, а також через спред у відсоткових ставках України та ЄС). Але майбутнє членство в ЄС повинно супроводжуватися лібералізацією руху капіталу, оскільки вільне переміщення капіталу є одним із головних принципів об'єднаної Європи4.

За допомогою аналізу "шок-мінус-контроль" з використанням економетричної моделі було змодельовано вплив ревальвації обмінного курсу гривні протягом року на основні макроекономічні показники вітчизняної економіки. Перевага цього методу дослідження полягає в можливості з'ясувати, якою буде відповідь системи на шок не лише в поточному, а й у наступних трьох роках; це дає змогу визначити не тільки короткостроковий, а й середньостроковий ефект від ревальвації.

Таблиця 3.1. Аналіз зміни динаміки макропоказників у разі реалізації альтернативного сценарію

Отже, основними результатами досліджень на основі моделі є такі зміни основних макроекономічних показників:

? темпи інфляції знижуватимуться як у короткостроковому, так і в середньостроковому періоді;

? у короткостроковому періоді вплив ревальвації на реальний ВВП буде негативним, однак у середньостроковому темпи зростання ВВП значно прискоряться;

? інвестиційна активність посилюється як у короткостроковому, так і в середньостроковому періоді;

? процентні ставки знижуються в короткостроковому періоді;

? вплив на бюджет у короткостроковому періоді значною мірою залежатиме від політики уряду, проте у середньостроковому -- матиме позитивний характер;

? споживання й імпорт зростатимуть як у короткостроковому, так і в середньостроковому періодах;

? обслуговування державного боргу стає значно дешевше;

? поліпшиться структура виробництва: збільшаться темпи приросту за видами економічної діяльності, де надаються послуги, при незначному зменшенні темпів зростання у товаро-виробничих видах діяльності (сільське господарство, промисловість тощо) [22].

Отже, як свідчить світовий досвід, перехід від режиму фіксованого курсу до режиму із більшою гнучкістю має кращі макроекономічні результати в умовах економічного зростання та коли економіка має сильні зовнішні позиції. Ці обставини дають змогу максимально використати переваги та нівелювати втрати під час такого переходу. Відомі також приклади, коли деякі країни згаяли зазначені можливості і потім таки змушені були змінювати свої валютні режими у значно менш прийнятних макроекономічних умовах зі значно більшими витратами для економіки впродовж періоду пристосування до нового режиму.

Поточний розвиток української економіки вказує, що найприйнятнішим із точки зору макроекономічної стабільності є поступовий рух у напрямі запровадження інфляційного таргетування. Високий ступінь залежності вітчизняної економіки від зовнішніх факторів, її відкритість із точки зору значних потоків товарів і послуг, а також дедалі зростаючого потоку робочої сили підвищує вразливість економіки до зовнішніх ризиків. У цьому контексті спрямування зусиль на створення внутрішнього ринку та низькоінфляційного середовища є запорукою зниження залежності від зовнішніх факторів. Звичайно, додатковою гарантією макроекономічної стабільності за будь-якої курсової політики є виважена фіскальна політика, але жорстка прив'язка в умовах експансивної фіскальної політики -- це додатковий вагомий фактор ризику можливої валютної та фінансової кризи.

Першими кроками на шляху до режиму інфляційного таргетування є підготовка технічних передумов, створення системи аналізу та прогнозу, підготовка інфляційного звіту, вдосконалення комунікацій НБУ із громадськістю, спрямовані на підвищення довіри та прозорості монетарної політики. Необхідно також навчити учасників ринку самостійно хеджувати свої валютні ризики.

Сьогодні обмінний курс є основним інструментом монетарної політики в Україні. Із запровадженням більшої гнучкості він поступово позбавлятиметься цієї ролі в умовах, коли інші інструменти ще недостатньо ефективні. Тому режим обмінного курсу певний час має відігравати важливу роль, однак його слід поступово змінювати у бік більшої гнучкості обмінного курсу.

3.2 Можливості зняття обмежень щодо руху капіталу