Кредитна система України та її розвиток

60

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні основи кредитної системи України

1.1 Визначення та еволюція кредитної системи України

1.2 Структура крединої системи

1.3 Роль НБУ в кредитній системі

РОЗДІЛ 2 Аналіз стану кредитного ринку України на сучасному етапі

2.1 Аналіз факторів впливу на кредитну систему України

2.2 Оцінювання кредитного ринку України

2.3 Характеристика впливу міжбанківського кредитування

РОЗДІЛ 3 Основні перспективи розвитку кредитної системи України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає кардинальних якісних перетворень у банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Перехід від адміністративно-командних методів управління банківською системою до економічних посилює роль конкуренції та зумовлює необхідність врахування потреб клієнтів грошово-кредитного ринку, розробки і реалізації ефективної депозитної і кредитної політики.

Досвід країн з розвиненою кредитною системою підтверджує, що головною функцією комерційних банків є сприяння мобілізації заощаджень суб'єктів господарювання, спрямування їх у напрямку найефективнішого використання, опосередковано збільшуючи загальну масу інвестицій та потенціал економічного зростання. Необхідними умовами для створення ефективної банківської системи та кредитної системи Україні в цілому є можливість та практичне здійснення переливу фінансових коштів між суб'єктами господарювання, надання споживачам свободи вибору між різними об'єктами розміщення тимчасово вільних грошових коштів, а також надання рівних прав усім, хто пред'являє попит на кредитні ресурси.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні. Це обумовлено недостатнім рівнем розробки окремих аспектів депозитної політики комерційного банку в умовах стабілізації грошово-кредитного ринку; дискусійними залишаються питання оптимального співвідношення депозитних інструментів та особливості формування депозитної політики в умовах зростаючої конкуренції.

Об'єктом дослідження -кредитний процес та кредитна система України в сучасних економічниї реаліях.

Предмет дослідження. Є роль банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів у кредитній системі України.

Метою дослідження курсової роботи. Є теоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів його удосконалення. Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:

· проаналізувати стан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини його недостатньої ефективності ;

· визначити суть кредитних відносин ;

· визначити шляхи та виробити рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності кредитно-фінансових установ;

· проаналізувати сучасний стан правового забезпечення кредитування;

· визначити шляхи вдосконалення правової бази у сфері кредитів;

Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження. Склали вітчизняні та зарубіжні публікації з питань фінансово-кредитних відносин, періодичні видання, а також Закони України з питань фінансово-кредитної та банківської діяльності, законодавчі правові акти, законопроекти України щодо правового забезпечення банківської та кредитно-фінансової діяльності, статистичні матеріали.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи у національній економіці.

РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні основи кредитної системи

1.1 Визначення та еволюція кредитної системи України

Історія розвитку банківської справи тісно пов'язана з історією діяльності банків та виникненням грошей. Історичні дані свідчать, що перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у стародавній Греції (4 ст. до н. е. ), Вавілоні (6 ст. до н. е.), Єгипті та римі.

За свідченням істориків, перші кредитні операції здійснювали у Стародавньому Вавілоні, де не тільки обмінювали гроші однієї держави на гроші іншої, а й практикували прийняття вкладів та видання за ними певних відсотків. Подальший розвиток банківська справа дістала і в Стародавній Греції (Елладі), де її було започатковано понад дві з половиною тисячі років тому в давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного морів. Починаючи з 6ст. до н. е., декілька сотень грецьких міст та їхніх колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю, розвивати грошово-кредитні відносини.

Як свідчать джерела, перші банківські операції здійснювали і деякі церковні установи, де нагромаджувалися значні кошти. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх.

Сфера грошового обігу античного світу (торговельні угоди між полісами Греції та Босфору, діяльність трапедз і трапедзитів ) поширилася і на південні землі сучасної України завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством, яке розташувалося на Керченському та Таманському півостровах (Північне Причорномор'я ).

В Європі виникнення банківської справи і поява перших лихварів пов'язані з князівськими дворами ( нинішня Росія ) і торговими дворами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворі у розкоші, марнотратство, потреба мати регулярну армію зумовили необхідність у фінансах, що постійно зростала.

З іншого боку, банківську справу в Європі поширювали іноземні комерсанти, які як торгові банкіри на додаток до своїх торгових угод здійснювали також операції з обміну грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції комерсантів тали їх основною справою.

У 16 ст. з'явилися перші банкірські доми, Купецькі гільдії Амстердаму, Венеції, Генуї, Мілану створили навіть спеціалізовані банки -«жиро-банки», які здійснювали безготівкові розрахункові операції між купцями.

Банківська справа в сьогоднішньому вигляді зародилася в період мануфактурної стадії капіталізму, коли виникли банкірські доми, які надави кредит промисловим і торговим капіталістам під помірний процент. Спочатку банки перебували у приватному володінні, а згодом у 1964 р. було створено перший центральний акціонерний банк -банк Англії, який надавав комерційні кредити, а також мав право випуску банкнот на цінних паперів для оплати урядового боргу.

Перша спроба створення банків у Росії придає на 17 ст. -в 1665 р. в Пскові воєвода Афанасій Ординащокій вирішив створити комерційний банк, однак цю ідею не було схвалено центральним урядом і банк так і не розпочав функціонувати. Перший Російський банк виник у 1733 р. коли указом імператриці Анни Іоанівни було створено державний позичковий банк, який значною мірою функціонував як казенний ломбард.

У 1754 р. було засновано два банки - державний позиковий банк для дворянства та Купецький банк для кредитування купецтва у Санки-Петербурзі. У 1772 р. поряд із банками з'являються спеціалізовані кредитні установи, що приймають внески до запитання і видають позики або під заставу іпотеки. В 1769 р. у Санки-Петербурзі та Москві було засновано Асигнаційний банк, а в 1786 р. -Державний земельний банк, також з'являються інститути довго строкового іпотечного кредитування.

Починаючи з першої половини XIX сторіччя, в Україні стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було повґязано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав звґязки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835--1844 pp. вони завезли туди 500--600 тис. руб. сріблом, а в 1845--1849 pp. -- понад 1 млн руб. [10]

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарського життя України, їх основне призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи («сохранные казны», «приказы общественного призрения») давали позики під заставу маєтків. Іншою важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень. Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 p., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції, й інші важливі функції. Це привело до того, що разом з Міністерством фінансів Державний банк із цілою мережею своїх контор і відділень на периферії мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор Державного банку Російської імперії.

У 1896 р. кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса і Харків) та 14 відділень (Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Катеринослав, Юзовка, Бердянськ, Феодосія, Севастополь, Херсон, Миколаїв, Камґянець-Подільський, Житомир і тимчасове відділення в Ялті, що працювало з 25 травня до 1 листопада кожного року).

При повітових казначействах і відділеннях Держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас. Продовжувався процес розгортання позиково-ощадних кас і при поштово-телеграфних конторах.

Ощадкаси відігравали велику роль у мобілізації дрібних заощаджень населення. На 1897 р. 8 відділень ощадкаси при Київській конторі Держбанку, що приймали і видавали вклади на суми від 25 копійок, мали 30 278 вкладників і 6,3 млн. рублів вкладів. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Таким чином, до революції кредитно-банківські системи на території українських губерній у 1897--1917 p. характеризувались:

1) стабільністю мережі відділень Державного Дворянського земельного і Селянського поземельного банків;

2) незначним збільшенням кількості відділень Держбанку;

3) потужною експансією великоросійських комерційних акціонерних банків (насамперед петербурзьких);

4) розширенням приватної банківської справи і витісненням її з найважливіших економічних центрів;

5) стрімким розвитком кредитної кооперації і товариств взаємного кредиту;

6) інтеграцією української низової кредитної кооперації у всеросійську кооперативну систему з центром у Москві.

У цілому в 1913 р. на території України нараховувалося: 3 контори, 18 відділень і одне агентство Держбанку; 6 відділень Дворянського земельного і 9 -- Селянського поземельного банків; близько 90 казначейств; 113 відділень; 28 агентств і 12 комісіонерств акціонерних комерційних банків; 3 «українських» акціонерних комерційних і 4 місцевих акціонерних земельних банки; 81 банківський дім (включаючи їх контори і відділення); 57 міських суспільних банків;

Загалом на території України напередодні революції 1917 -- 1921 pp. була створена широка мережа кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам індустріальних та індустріально-аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислової і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи. В Україні, як і в цілому по СРСР, державні банки головним чином обслуговували державний сектор і частково кооперацію. Кооперативні кредитні установи -- кооперацію і меншою мірою держсектор. Середня і дрібна буржуазія міста могла розраховувати виключно на свої власні сили. Лише в міських банках приватні підприємці могли розраховувати на певну підтримку. У Київському банку на їхню частку припадало 3,52 % обліково-позикових (в основному облікових) операцій, в Одеському -- 7,4 %, у Харківському -- тільки 0,2 %.

Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20--30-х років, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспорті й торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х років. Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси.

Мережа установ Держбанку в Україні поширювалася до 1975 р. У 1970 р. тут було 652 філії, в 1975 р. -- 678. Потім почалося скорочення. І в 1980 р. функціонувало вже 663 установи Держбанку. [10]

З січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків.

На 20 червня 1990 р. на території України було офіційно зареєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Статутні капітали кооперативних банків коливалися від 0,5 млн. до 3,5 млн. рублів, акціонерних -- від 5 до 15. Самі банки містилися в Києві, на Західній Україні, Південно-Східній Україні, в Криму.

Сучасну банківську систему країни було сформовано на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Закону України «Про банки і банківську діяльність»

Процес становлення банківської системи країни в новій історії пройшло певні періоди

Перший період (1989-1991) - за якого українські банки реєструвалися у Москві.

Другий період (1991-1992) - починаючи з жовтня 1991 р. тривала перереєстрація Національним банком комерційних банків. У комерційних банках відбувалися зміни у складі засновників.

Третій період (1992-1993) - характеризується створенням банків «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу. В цей час спостерігається подальший розвиток малих спільних підприємства, акціонерних товариств, залучення коштів новостворюваних державних та поза бюджетних фондів, відбувається уніфікація пасивів у діючих банках.

Четвертий період (1994-1996) - для цього етапу етапу характерне призупинення інфляційних процесів, активізація діяльності НБУ з приводу регулювання діяльності комерційних банків, зниження рівня банківського менеджмента, а це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків.

П'ятий період (1996-1999) -позначений активною діяльністю НБУ

Шостий період (2000-2010) -у цей етап було прийнято нові фінансові закони. [2, 44ст.]

В тому числі від 7 грудня 2000р. «Про банки і банківську діяльність», від 12 грудня 2001р.

Сучасні банківські системи, як правило, складаються з двох рівнів. Верхній рівень дворівневої банківської системи займає національний (центральний банк) країни. Його основними функціями є:

* грошово-кредитне регулювання економіки;

* емісія валюти країни і забезпечення її обігу;

* контроль за діяльністю кредитних установ;

* акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;

* кредитування комерційних банків;

* кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

* зберігання та проведення операцій із золотовалютними запасами і резервами

Комерційні банки -- головна ланка дворівневої банківської системи. Основні функції комерційних банків такі:

* управління грошовим обігом;

* забезпечення платіжного механізму;

* акумуляція заощаджень;

* надання кредиту;

* фінансування зовнішньої торгівлі;

* довірчі операції;

* зберігання цінностей;

* консультування і надання інформації. [6]

Однією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні. Воно здійснюється спільно з центральним банком країни за допомогою кредитних операцій.

Мета політики центрального банку -- через систему обов'язкових резервів керувати динамікою кредиту і забезпечити відповідність кількості грошей в обігу національним завданням стабілізації цін, підтримки нормальних темпів економічного зростання та високого рівня зайнятості. Комерційні банки є необхідним каналом для збільшення або зменшення кількості грошей в обігу як засобу вирішення вказаних завдань.

Економічна роль може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.

Кредит -(від латинського «кредо» - вірю)є формою руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники, яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а за іншого -підприємства, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

1.2 Структура кредитної системи

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи:

1) центральний банк;

2) банківський сектор ;

3) спеціалізовані кредитні установи.

Рис.1.1 Структура кредитної системи

Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ відносять: НБУ, комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі.

Саме через них здійснюється основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. Існує багато різних видів банків, проте за своїм функціональним призначенням і належністю вони можуть бути зведені у дві великі групи :

1)Центральні (федеральні ) банки

2)Комерційні банки.

У центрі банківської системи стоїть центральний банк складають національну банківську систему України. Він є емісійним касовим та резервним центром країни. [9]

Другу частину банківської системи складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів, позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку витупає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит (позика), і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва.

Інвестиційні банки здійснюють фінансування капітального будівництва, а також реновацію основного капіталу промислових підприємств, транспорту, зв'язку житлового, комунального й культурно-побутового будівництва. Особливість інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залучення вкладів населення. У Великобританії ПАР та Сінгапурі подібні інститути називають торговими банками. В Південній Кореї -фірмами з торгівлі цінними паперами, у Франції -діловими банками виділення інвестиційних банків в окремий вид призвело до розподілу праці в кредитній сфері, причому в деяких країнах таке виділення закріплене законом.

Іпотечний банк надає довгострокові позики під заставу нерухомого майна.

Експортно-імпортний банк займається фінансуванням і кредитуванням експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій. [9]

Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується банківськими закладами. Окрім банків кредитними операціями займається інші поза банківські структури.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

- інвестиційні компанії,

- страхові компанії,

- ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

- пенсійні та інші фонди.

Одним З могутніх небанківських кредитних інститутів є страхові фірми. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише в банківськими фірмами. Страхові фірми -це акціонерні приватні і державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції практично все, що пов'язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльністю цих фільм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так, мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції , надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку.

Поза банківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється, також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові й добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження. Однією з функцій інвестиційних фондів в умовах приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населення в об'єкти приватизації.

Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема такі відомі у світі як міжнародний валютний фонд. В Україні -це Пенсійний фонд, фонди соціального страхування Зайнятості і Чорнобиля, Державний валютний фонд та інші. Головною їх ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань підприємства організацій державних установ, приватних громадян призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій кредитування надання послуг, послуг позик з метою їх нагромадження.

Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.

Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні їх риси:

- ядро будь-якої кредитної системи - центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави;

- державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регулюючі функції в сфері фінансів;

- фінансові посередники різних типів.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінасових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

- концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

- подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

- продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

- інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки. [7]

1.3 Роль НБУ в кредитній системі

Головною ланкою кредитної системи є банки, в ролі головного виступає НБУ. Національний банк України як емісійний центр є провідним фінансовим інститутом. Стосовно інших банків він виступає банком банків, кредитором і регулятором кредитної системи, є автономним органом управління грошово-кредитною системою.

Національний банк проводить операції з резервними фондами та касове обслуговування комерційних банків, купівлю й продаж державних цінних паперів та іноземної валюти, визначення курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та інших банків. Дозвіл на створення комерційних банків та на їхню діяльність на території України Національний банк дає шляхом їх реєстрації. Отже, основні функції Національного банку України в кредитній системі такі:

· емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;

· надання кредитів комерційним банкам;

· випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду, здійснення зарубіжних фінансових операцій;

· збереження офіційних золотовалютних резервів;

· грошово-кредитне регулювання економіки;

· загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ України й виконання фінансового законодавства.

Завдання НБУ тісно пов`язані з кредитною системою, насамперед це виявляється в тому, що він, як центральний банк країни, здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків.

НБУ представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

В Україні, як і в інших цивілізованих державах, виключно Національному банку належить право здійснювати емісію (тобто запровадження в обіг грошей), а також національних грошових знаків (банкнотів, монет). Мережа регіональних управлінь НБУ здійснює забезпечення економіки готівковими грошима на замовлення комерційних банків.

Іншим завданням НБУ, як ланки в кредитної системи є визначення валютної політики. НБУ проводить валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, , а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Важливим завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи, оскільки вона є важливою частиною кредитної системи, та розширення її кредитних можливостей. Комерційні банки використовують кредити, надані Національним банком для задоволення своїх тимчасових потреб і для кредитування цільових програм, пов`язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства.

НБУ є єдиною установою в кредитній системі яка являється зберігачем державного золотовалютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів. [11]

А також центробанк взаємодіє з Кабінетом Міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

Крім цього НБУ встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей; реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку; бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України; визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку; здійснює інші функції у кредитній системі в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Тому виходячи з обов'язків які здійснює НБУ можна сказати, що центральний банк одна з головних ланок в кредитній системі, без якої жодна країна з розвинутою економічною системою не змогла би обійтися без неї.[11]

РОЗДІЛ 2 Аналіз стану кредитного ринку України на сучасному етапі

2.1 Аналіз факторів впливу на кредитну систему України

В Основних засадах аналізу факторів впливу на грошово-кредитної політики та кредитну систему в цілому на 2009 рік ураховано сучасні тенденції в економіці країни, грошово-кредитній сфері та їх взаємний вплив на суспільний розвиток, а також оцінка подальшої перспективи, обґрунтовано напрями монетарної політики

Грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов під вливом головного з факторів -інфляції, і низкою зв'язаних між собою інших факторів що пливають на кредитну систему .

Вибиремо один з періодів (2008-2010 роки) на яких можна відобразити аналіз стану кредитної системи під впливом факторів.Зростання ВВП становило 2,1%, що є найнижчим показником за період після відновлення у 1999 р. процесів економічного зростання. Упродовж останнього кварталу відбулося зменшення обсягів виробництва, яке за підсумками року скоротилося на 3,1%. Погіршення економічної ситуації в Україні певною мірою було наслідком зниження рівня глобальної ліквідності та темпів економічного розвитку в більшості країн світу, що, з одного боку, обмежувало доступ підприємств реального сектору і банків до зовнішніх джерел запозичень, а з іншого - через несприятливу кон'юнктуру знижувався попит на продукцію традиційного українського експорту. Зазначене призвело до суттєвого погіршення показників платіжного балансу та було одним із чинників посилення тиску на обмінний курс гривні. [14]

2008 року від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилося до мінус 11,9 млрд. дол. США. Зменшення припливу довгострокового капіталу та відплив короткострокового капіталу у ІV кварталі 2008 р. призвело до від'ємного зведеного сальдо платіжного балансу (-3,1 млрд. дол.).

Фактор впливу індекса споживчих цін становив 122,3%, що зумовлено як глобальним зростанням цін у світовій економіці (зокрема, на продовольство), так і внутрішніми чинниками (макроекономічна незбалансованість, погіршення інфляційних очікувань населення тощо).

Посилення напруги на світових фінансових ринках і штучно спровокована недовіра до окремих банків спричинили в жовтні 2008 року погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку. Це, зокрема, проявилося в посиленні девальваційного тиску на гривню та відпливі коштів із банківської системи. У жовтні - грудні 2008 р. загальний обсяг депозитів у національній валюті зменшився на 13,7%, в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) - на 8%. Офіційний обмінний курс гривні до долара США знизився впродовж цього періоду на 58,4%, а з початку року - на 52,5%. У жовтні - листопаді 2008 року дії Національного банку України спрямовувалися насамперед на забезпечення своєчасності проведення розрахунків банками, недопущення відпливу коштів із банківської системи та збалансування ситуації на валютному сегменті ринку. Запроваджені додаткові заходи включали: підтримку ліквідності банків; обмеження на здійснення певних активних операцій банків в іноземній валюті; недопущення відпливу коштів клієнтів із банківської системи; безперебійне здійснення платежів; тимчасове лімітування відхилень між курсами купівлі та продажу готівкової іноземної валюти; пом'якшення умов використання кредитів в іноземній валюті від нерезидентів тощо. Зазначені дії певним чином сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому зниженні рівня відпливу коштів із банківської системи, збільшенні ліквідності банкіської системи, забезпеченні безперебійного здійснення розрахунків.

Для збалансування ситуації на валютному сегменті ринку, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі Національний банк на початку грудня перейшов до другого етапу стабілізаційних заходів, який, поміж іншого, передбачав: обмеження обсягів підтримки ліквідності банків, підвищення вартості національної валюти, коригування вимог з формування банками обов'язкових резервів, посилення окремих пруденційних вимог. З метою зменшення дефіциту іноземної валюти та зниження девальваційного тиску на гривню проводились активні інтервенції з продажу іноземної валюти, обсяг яких у ІV кварталі минулого року досяг 10,3 млрд. дол. США. Чисте від'ємне сальдо валютних інтервенцій у 2008 році становило - 3,9 млрд. дол. США. [16]

В умовах напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку протягом року превалювала тенденція до уповільнення темпів зростання грошової маси та монетарної бази, що відображало в цілому стриманий характер грошово-кредитної політики. Монетарна база збільшилася на 31,5%, грошова маса - на 29,9%, тоді як у 2007 р. - на 46% та 51,7% відповідно.

Головною метою грошово-кредитної політики Національного банку України у 2009 р. і надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що виступає основою досягнення збалансованого економічного розвитку, підтримання рівня зайнятості та реальних доходів населення.

Внутрішні аспекти стабільності гривні розглядатимуться в контексті забезпечення цінової стабільності, головним критерієм якої слугуватиме фактор динаміки індексу споживчих цін. Передумовами цього має бути досягнення збалансованого розвитку всіх секторів фінансового ринку та поліпшення на цій основі трансмісійних механізмів, нівелювання дисбалансу в розвитку окремих сегментів реального сектору економіки, можливість максимального згладжування впливу зовнішніх шоків на внутрішній ринок за рахунок швидкого перетікання потоків капіталу, високий рівень довіри до національної валюти, зменшення присутності іноземної валюти в операціях на внутрішньому ринку та як засобу заощаджень.

Зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці розглядатимуться не лише з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегменту ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків фінансового характеру. Такі критерії можуть бути забезпечені через використання режиму керованого плавання обмінного курсу (з переходом у перспективі до режиму вільного плавання обмінного курсу), що має супроводжуватися: посиленням гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань (у результаті обмінний курс втрачатиме статус якоря грошово-кредитної політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності національної грошової одиниці); забезпеченням прозорості та транспарентності функціонування валютного сегменту ринку через удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання чітких принципів і процедур; створенням та постійним удосконаленням механізмів хеджування валютних ризиків; розбудовою комплексної системи моніторингу валютних ризиків, удосконаленням механізмів контролю та протидії спекуляціям, застосуванням пруденційних процедур для упередження валютних ризиків та недопущення формування інших дисбалансів, пов'язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті; послідовним і системним здійсненням лібералізації валютного ринку на основі чітко визначених принципів, підходів та етапності; ужиттям інших ринкових заходів, спрямованих на зниження рівня доларизації економіки, зовнішніх ризиків та удосконалення засад функціонування валютного сегменту грошово-кредитного ринку.

Національний банк України концентруватиме зусилля на створенні спільно з Урядом макроекономічних, фінансових та інституційних умов для переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності. Для цього після стабілізації ситуації в грошово-кредитній сфері буде розроблений план заходів з переходу до нового монетарного режиму, який, поміж іншого, має відображати питання макроекономічної та фінансової збалансованості, застосування більш гнучких курсових режимів, розвитку внутрішнього ринку капіталів, удосконалення комунікацій з громадськістю тощо. Запровадженню такого режиму передуватиме системна робота з удосконалення законодавства, зокрема, ініціювання внесення змін до законів про Національний банк України та про Кабінет Міністрів України в частині більш чіткого визначення поняття стабільність національної грошової одиниці, а також розмежування відповідальності за її забезпечення.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі аналізу широкого спектру макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів. Ураховуючи поступове посилення гнучкості обмінного курсу гривні та пов'язане з цим підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму, Національний банк у перспективі як основний інструмент реалізації грошово-кредитної політики використовуватиме процентну ставку.

Уживаючи заходів з подолання наслідків економічної, фінансової кризи та їх факторів, Національний банк рішуче діятиме в напрямі створення превентивних механізмів запобігання виникненню таких ситуацій у майбутньому. У цьому аспекті, ураховуючи критичну значимість для стабільності грошової одиниці та ефективності грошово-кредитного регулювання фінансових ринків, здійснюватимуться заходи з удосконалення механізмів макропруденційного нагляду. У міру подолання кризових явищ в економіці і на фінансовому ринку, створення належних механізмів макропруденційного нагляду та запровадження нового монетарного режиму грошово-кредитна політика набуватиме більшої гнучкості, що означатиме обмежене реагування монетарними засобами на незначні відхилення від цільових орієнтирів, викликаних дією кон'юнктурних короткострокових шоків.

У 2009 році макроекономічні умови проведення грошово-кредитної політики значно ускладнюються з огляду на ризики розгортання рецесійних процесів у реальному секторі, що зумовлюються як прогнозованим уповільненням світової економічної динаміки та зниженням внутрішнього попиту, так і ускладненим доступом до зовнішніх й внутрішніх джерел фінансування.

Ураховуючи надзвичайне значення стабільної грошової одиниці для відновлення позитивних тенденцій в економічному розвитку основне завдання грошово-кредитної політики полягатиме в зниженні темпів інфляції та створенні фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні.

У зв'язку з цим є важливим забезпечення стабільної роботи та підвищення фінансової стійкості банківської системи. Для цього Національний банк вживатиме заходів з посилення моніторингу за фінансовим станом банків, братиме активну участь в опрацюванні питань їх рекапіталізації, стимулюватиме їх до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур. Також будуть спрощені механізми залучення коштів до капіталу банків (у т.ч. субординованого боргу), визначені принципи та умови здійснення реструктуризації кредитів, забезпечені зважені підходи до питання застосування до банків заходів впливу за порушення економічних нормативів, які спричинені зміною обмінного курсу гривні, удосконалені механізми фінансового оздоровлення банків. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі. Ужиття заходів зі стабілізації роботи банків матиме на меті також сприяння відновленню ними кредитної підтримки процесів економічного розвитку. Пильна увага приділятиметься якісним аспектам кредитної діяльності з метою уникнення повторного формування тих ризиків, які негативно відобразилися на функціонуванні фінансового сектору та грошово-кредитного ринку в ІV кварталі 2008 року. У зв'язку з цим через використання монетарних і пруденційних механізмів створюватимуться економічні умови для підвищення в активах банків частки довгострокового кредитування інвестиційної спрямованості та стимулювання укладання угод насамперед у національній валюті. Зокрема зберігатимуться жорсткі вимоги щодо створення резервів під видачу кредитів в іноземній валюті позичальникам, які не мають джерел надходжень валютної виручки, через відповідну диференціацію нормативів формування обов'язкових резервів, стимулюватимуться структурні зрушення в ресурсній базі банків у напрямі посилення привабливості роботи з національною валютою тощо.

Відновленню процесів кредитування сприятиме регулярне здійснення підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування, що даватиме змогу їм покривати неочікувані тимчасові розриви ліквідності та вчасно виконувати свої зобов'язання з обслуговування рахунків клієнтів. Водночас Національний банк виходитиме з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені (насамперед населенням) у період кризових явищ. Передбачається активна участь центрального банку у визначенні шляхів удосконалення системи гарантування вкладів в Україні, розширенні функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Для зміцнення стійкості економіки та грошово-кредитного ринку до впливу зовнішніх шоків і посилення монетарних важелів впливу на динаміку внутрішніх цін застосовуватиметься режим керованого плавання обмінного курсу із посиленням гнучкості обмінного курсу гривні. Водночас не допускатимуться істотні коливання обмінного курсу через проведення інтервенцій на міжбанківському валютному ринку, на прозорих засадах відбуватиметься згладжування шоків і сезонних коливань. Разом з тим офіційний курс гривні встановлюватиметься на рівні ринкового значення, що склалося у попередній день.

Відповідно до Закону України Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України визначення прогнозних макроекономічних показників відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України. Монетарні індикатори визначено відповідно до схвалених Кабінетом Міністрів України основних прогнозних макроекономічних показників на 2009 рік, передбачено: темпи зростання монетарної бази - 106%, грошової маси - 108%. Виходячи з даних можна зробити висноски, що за допомогою факторів впливу на кредитну систему, можна досить добре провести аналіз про дану область, розглянути певні події які утворилися в наслідок їх впливу. [16]

2.2 Оцінювання кредитного ринку України

Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни -- протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб'єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку -- комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Так, централізація фінансових ресурсів у інституційних інвесторів на фондовому ринку є лише проміжним кроком у їх переміщенні до суб'єктів господарювання, де після придбання вони будуть використовуватись як власні. Це дуже важливі структури, які призначені для централізації окремих роздрібнених, часто незначних за розмірами, коштів та для їх раціонального розміщення. Однак їх роль, хоча і важлива, проте істотно обмежена, бо вони -- лише фінансові посередники. На даний момент стан кредитного ринку України досить невтішний оскільки світова економіка зазнала кризи яка не оминула і наш кредитний ринок:

У січні 2009 року на грошово-кредитному ринку спостерігалася тенденция до відпливу коштів з банківської системи. Несприятливий розвиток процесів як в світовій економіці, так і, безпосередньо, в Україні, відобразився на довірі до банківської системи.

Загальний обсяг депозитів в національній валюті у січні зменшився на 7,4% до 185,4 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб - на 2,8% до 105,0 млрд. грн., юридичних осіб - на 12,9% до 80,4 млрд. грн.

Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у січні зменшився на 2,2% до 20,0 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб - на 4,5% до 13,3 млрд. дол. США, юридичних осіб зросли на 2,9% до 6,7 млрд. дол. США. [17]

Попри відплив коштів з банків, обсяг готівки поза банками у січні також зменшився - на 3,0% до 150,2 млрд. грн. Це відображає збільшення попиту на іноземну валюту на готівковому сегменті ринку. Водночас, питома вага готівки в структурі грошової маси упродовж січня збільшилася до 30,5% порівняно із 30,0% на початок місяця, оскільки грошова маса у січні знижувалася більшими темпами, ніж готівка поза банками.

Обсяг грошової маси у січні зменшився на 4,6% до 491,8 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи приросту грошової маси знизилися до 25,7% порівняно із 30,2% на початок року.

Монетарна база у січні зменшилася на 3,6% до 180 млрд. грн. Втім, у річному вимірі темпи приросту монетарної бази у січні 2009 р. збільшилися до 32,1% порівняно із 31,6% на початок року. [17]

Відплив коштів з банківської системи поруч із здійсненням Національним банком операцій з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку відповідним чином позначився на ліквідності банківської системи. При цьому слід також враховувати, що з 5 січня були посилені вимоги до формування банками обов'язкових резервів, які, втім, мали на меті не стільки обмеження вільної ліквідності банків, скільки поглиблення диференціації нормативів обов'язкового резервування в залежності від валюти залучених коштів для стимулювання укладення депозитно-кредитних угод насамперед в національній валюті. Із зазначеної дати нормативи обов'язкового резервування за строковими коштами в іноземній валюті було збільшено з 3% до 4%, а за коштами в іноземній валюті на вимогу з 5% до 7%. Нормативи формування обов'язкових резервів за коштами в національній валюті лишилися на нульовому рівні. Обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками у січні 2009 року, становив 16,5 млрд. грн.

Не дивлячись на зниження ліквідності банків, обсяги їх підтримки через механізми рефінансування у січні були незначними.