Таблиця 1.1 - Обсяг і структура продукції, що випускається, ДЗГА

Якість виробленої продукції підтверджена національними сертифікатами Укр СЕПРО, завод має також міжнародний сертифікат на систему якості фірми TNO (Голландія), а також сертифікат якості на систему Укр СЕПРО. Продукція, що випускається на ДЗГА, є порівняно якісної, однак вона уступає іноземним аналогам - голландському устаткуванню «Holmatro» і німецькому «Drager».

Причина недостатньої конкурентноздатності полягає насамперед у значній мірі морального і фізичного зносу основних фондів заводу - машин і обладнання. Хоча на підприємстві упроваджені верстати з ЧПУ і спеціальне обладнання, його недостатньо для досягнення міжнародного рівня якості продукції. Крім того, підприємству необхідно впроваджувати інновації, проводити науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи з метою підвищити споживчі властивості продукції, що випускається. Завод має потребу в розробці нових видів і модифікацій продукції, тобто в розширенні номенклатури й асортименту товарів.

Форма власності - колективна, місце розташування підприємства (адреса): 83048, м. Донецьк, вул. Левицького, 31. Розташування в центральній частині Донецька - в безпосередній близькості від основних споживачів значно скорочує транспортні витрати на доставку продукції, а отже і підвищує конкурентоздатність товарів.

1.2 Формування виробничих показників по проекту

У цеху №1, по якому була зібрана вся інформація, мається кілька видів верстатів, допоміжні машини й агрегати. У процесі виробництва застосовуються фрезерні, токарські, свердлильні, пружинонавивні верстати, а також одношпиндельні автомати, верстати з ЧПУ, ковальсько-пресувальне обладнання (кривошипні, дугостаторні преса).

Як допоміжне обладнання використовуються:

повітряні преси;

настільно-свердлильні верстати;

вертикально-свердлильні верстати;

заклепувальні машини;

електротельфери і т.д.

У таблиці 1.3 наведені дані, що характеризують наявне обладнання.

Таблиця 1.3 - Характеристика наявного обладнання

На жаль, майже все обладнання застаріле і має потребу в заміні або модернізації. У перспективі передбачається впровадити більш продуктивне автоматизоване обладнання. Але коштів, що знаходяться в амортизаційному фонді підприємства і призначених саме для цих цілей, явно недостатньо. Тому заводу необхідно шукати інші джерела фінансування відновлення основних фондів - зовнішні.

Вигоди від вкладання коштів в удосконалення виробничої бази очевидні. Перш за все, заміна обладнання забезпечила б зростання обсягу виробництва на 5-15% щокварталу, тобто підприємство зекономило би на умовно-постійних витратах за рахунок збільшення обсягу виробництва. Крім того, висока якість продукції, виробленої на більш прогресивному обладнані, дозволила б збільшити ціну на продукцію на 10%. Таким чином, планований обсяг реалізації у вартісному вимірі після впровадження нового обладнання збільшився би на 32% в кінці планового періоду. Планується, що термін здійснення цього інвестиційного проекту - 1 рік з розбиттям на 4 квартали.

1.3 Організаційний план здійснення проекту

Для того, щоб закупити необхідне обладнання, підприємству необхідно спочатку знайти виробника, який би міг продати його на прийнятних умовах. Якщо йдеться про значну вартість закупівель, то доцільно провести тендер з метою визначення найкращої пропозиції від виробника. Лише після цього складається угода між постачальником і замовником обладнання. Узгодження цих питань потребує деякого часу (приблизно 3 тижні) та витрат коштів (близько 3300 грн.). Безпосередньо закупівля обладнання займе 1-2 дні для підписання угоди і переведення грошей в розмірі 9740 грн. на рахунок постачальника. Транспортування об'єкта угоди може затягнутися на декілька тижнів, якщо виробник знаходиться за кордоном. Але в нашому випадку цей термін складає 3 дні. Транспортування передбачає витрати підприємства для оплати послуг транспортних організацій, а також сплату деяких зборів та пошлін - разом 12,7 тис. грн. Складне високотехнологічне обладнання потребує вмілих установки монтажу за допомогою спеціалістів, із використанням спеціальної техніки та матеріалів - це ще 75 тис. грн. І вже під час експлуатації об'єкту протягом року - з 1.01.02 до 31.12.02 - необхідно проводити його плановий ремонт та технічне обслуговування, що вимагає додатково 169 тис. грн. Таким чином, всі етапи робіт разом складатимуть 10000 грн.

1.4 Обґрунтування джерел фінансування

Кожен інвестиційний проект до початку свого здійснення включає процес пошуку фінансових засобів. Через одержання цих засобів необхідно забезпечити рівновагу між інвестиційними витратами і фінансовими можливостями.

Інвестиційна діяльність може реалізовуватися за рахунок:

Власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб і т. п.).

Позикове фінансування засобів інвестора (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити).

Залучення фінансових засобів інвестора (засоби, отримані від продажу акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб).

Бюджетних інвестиційних асигнувань.

Безоплатних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Аналіз наявних можливостей фінансування й оцінку їхнього впливу на ефективність інвестиційних процесів доцільно проводити на основі класифікації джерел, що наведена на мал. 1.1.

Рисунок 1.1 - Класифікація джерел фінансування інвестицій

Використання внутрішніх джерел (самофінансування) має ряд переваг: підвищується стійкість, надійність і кредитоспроможність підприємства, виключаються витрати на фінансування, підвищується незалежність від зовнішнього капіталу.

Фінансування на основі власних засобів власників підприємств, акціонерів, пайовиків є найбільш кращим з видів зовнішнього фінансування, тому що воно не знижує фінансової стійкості підприємства і полегшує умови одержання засобів.

Іншим різновидом зовнішнього фінансування є використання засобів, наданих кредиторами. Основою залучення цього джерела є не участь власників фінансових засобів в інвестиційних процесах, а кредитні відносини, що приводять до додаткових витрат виплати відсотків і зниження прибутку.

Доход від ліквідації інвестиційного об'єкта визначається з урахуванням витрат на ліквідацію і в окремих випадках може перейти в категорію витрат.

Інвестиційний процес схематично зображений на мал. 1.2.

Рисунок 1.2 - Схема інвестиційного процесу

Найважливішим моментом є встановлення загальної тривалості аналізованого періоду, так називаного планового обрію. Від його розміру значною мірою залежить ухвалення рішення про здійснення інвестиції.

де R - залишкова вартість, ГО;

n - період експлуатації, років.

Поточні витрати (В) включають середньорічні витрати, пов'язані з використанням інвестиційного об'єкта: інвестиція 1 вигідніше ніж інвестиція 2, якщо середньорічні витрати по її реалізації К1 менше, ніж К2 (К1 < К2), чи якщо середня собівартість одиниці продукції К1 менше К2 (К1 < К2).

На основі вищевикладеного для випадку R=0 критерій добору альтернатив можна представити у вигляді:

(2.3)

Якщо порівнювані альтернативні об'єкти мають залишкову вартість (R № 0), критерій формулюється таким чином:

(2.4)

(2.6)

де Р - ціна одиниці виробленої продукції, ГО;

Х - обсяг виробленої продукції, одиниць.

При R₁ > 0 та R2 > 0

 (2.7)

Визначимо вигідність нашого інвестиційного проекту з точки зору методу порівняння доходів: залишкова вартість R=0, середньорічні доходи Е=5945 тис. грн., витрати на придбання (створення) інвестиційного об'єкта А=10000 тис. грн., прийнята процентна ставка на капітал i=8%, потокові витрати В=3528,65 тис. грн., період експлуатації, n=4 квартали.

Наш інвестиційний проект є вигідним з погляду методу зіставлення доходів, тому що Д=90,68>0.

2.1.3 Метод окупності

Показник окупності або термін амортизації інвестиції характеризує час, необхідний для компенсації задіяного в інвестиції капіталу за рахунок доходів, що отримуються. Для оцінки ефективності проекту необхідно визначити термін окупності за наявними характеристиками об'єкта та порівняти його з установленим критерієм. Критерій можна сформулювати таким чином: доцільно реалізувати ті інвестиційні об'єкти, за якими фактичний час (t) амортизації не перевищує максимально припустимий (tmax).

За амортизаційним критерієм первинна інвестиція є вигідної тільки тоді, коли отримані доходи перевищать витрачені кошти протягом періоду амортизації (t Ј tmax). Максимально припустимий час амортизації встановлюється під час планування інвестиційного проекту.

При R № 0

(2.9)

Як видно з вищенаведених формул, інвестиційні витрати з обліком чи без обліку залишкової вартості зіставляються із середньорічним чистим доходом, тобто не враховуються можливі різниці в доходах, отриманих у різні періоди існування інвестиційного об'єкта.

Для нашого інвестиційного проекту залишкова вартість R=0, витрати на придбання (створення) інвестиційного об'єкта А=10000 тис. грн., різниця доходів і витрат в I, II, III, IV кварталах дорівнює відповідно 2133,9; 3744,1; 4119,8 та 4364,9 тис. грн.

Максимально припустимий час амортизації tmax =4 квартали.

Визначимо середньоквартальний показник:

Визначимо фактичний період окупності інвестиції:

Згідно з прискореним способом, інвестиція є вигідною, бо термін фактичної окупності - 2,7 кварталів менший за максимальний - 4 квартали.

На відміну від цього способу накопичуваний спосіб бере до уваги тимчасову різницю в рівні чистих річних доходів. Критерій окупності при цьому встановлюється шляхом зіставлення інвестиційних витрат з сумою чистого доходу, яка накопичується:

А = (е1 - а1)+(е2 - а2)+……+(еn - an + R),

0 = (e1 - a1)+(e2 - a2)+….+(en - an + R) - A (2.10)

Визначимо фактичний період окупності витрат накопичуваним способом (табл. 2.1) і побудуємо графік.

Таблиця 2.1 - Накопичуваний спосіб амортизації

По первинним інвестиціям критерій рентабельності дотримується, коли фактична рентабельність не менше ніж мінімально припустима (Rent і Rentmin). По альтернативним об'єктам позитивне рішення приймається по інвестиції з більш високою рентабельністю. При цьому кожна інвестиція повинна оцінюватися з позиції мінімальної рентабельності (Rent1 > Rent2; Rent1 і Rentmin Rent2 і Rentmin).

Використання показника рентабельності пов'язано з проблемою визначення розміру капіталу, залученого в інвестиції. Можна сформулювати два підходи до встановлення цього показника. Згідно з першим розмір задіяного в інвестиції капіталу прирівнюється до повної суми інвестиції. При цьому показники економічної ефективності за весь інвестиційний період визначаються на рівні повних інвестиційних витрат. Графічно такий підхід до розгляду задіяного в інвестиції капіталу зображений на мал. 2.2 (перший випадок).

Цей підхід доцільно використовувати для інвестиційних об'єктів, що не змінюють з часом свою первісну вартість, наприклад для земельних ділянок.

Інший підхід враховує процес окупності витрат і розглядає вартість капіталу, задіяного в інвестиції, як витрати на придбання (створення) інвестиційного об'єкта за винятком сум накопичених доходів. Існує кілька методів розрахунку апроксімативного показника розміру капіталу, задіяного в інвестиції.

1. Розмір капіталу прирівнюється до половини інвестиції.

2. Розмір капіталу відповідає залишкової вартості інвестиції.

Як у першому так і в другому випадку варто розрізняти дві ситуацій.

б) залишкова вартість об'єкта не дорівнює нулю (R № 0).

При методі витрат на придбання інвестиційного об'єкта (випадок 2 і 3 на мал. 2.2) прирівнюється до половини інвестиції (А):

 при R=0 (2.11)

при R?0 (2.12)

При другому методі (випадок 4 і 5 на малюнку 2.2) визначається розмір із залишкових вартостей інвестиційного об'єкта при рівномірній амортизації. Залишкова вартість при строку окупності, рівному п, може бути представлена при R=0 для i-го року використання як сума членів арифметичної прогресії в наступному вигляді:

(2.13)

Значення залишкової вартості є членами арифметичної прогресії. Згідно з формулою суми членів арифметичної прогресії середній розмір залишкової вартості дорівнюватиме:

(2.14)

При R № 0 (випадок 5 на мал. 4) середній розмір капіталу, задіяного в інвестиції, визначається за наступною формулою:

(2.15)

Можливість використання різних підходів і різних методів обліку розміру задіяного в інвестиції капіталу повинна враховуватися під час добору інвестиційних альтернатив.

Рентабельність визначається:

 (2.16)

П=354,34 тис. грн. Розмір капіталу визначимо трьома методами:

К=А=10000 тис. грн.

К=А/2=5000 тис. грн.

Спочатку визначимо залишкову вартість в кожному з 4-х кварталів:

К= (10000+7500+5000+2500)/4=6250 або

Найбільш ефективним є другий підхід до визначення вартості капіталу: найбільша рентабельність R=63%.

2.2 Розрахунок точки беззбитковості

Визначення умов беззбиткової роботи підприємства або визначення «точки беззбитковості» є ні чим іншим, як визначенням вартості обсягу продажу продукції, при якому підприємство покриває свої витрати на виробництво та реалізацію продукції без отримання прибутку та збитку.

В практиці країн з ринковою економікою для цього використовують графічні методи (див. мал. 2.6).

Рисунок 2.6 - Визначення критичного обсягу реалізації

В цьому випадку точка перетину Д з прямою виторгу від реалізації (Вр) із сукупними витратами (Всп) відмічає так званий критичний виторг, за якого немає ані прибутку, ані збитків. Точка Е вказує, яким при цьому має бути обсяг реалізації (продажу), який має назву критичний обсяг реалізації, тобто підприємство за такого обсягу реалізації не отримує прибутку та не несе збитків.

Встановити умови беззбитковості роботи підприємства потрібно на основі валової маржі, яку ще називають доходом після покриття постійних витрат:

, , (2.17)

де Мв - валова маржа, грн.,

Вр - виторг від реалізації, грн.,

Впер - перемінні витрати, грн.,

А - відсоток валової маржі до виторгу від реалізації,

Ц - ціна за одиницю продукції, грн./од.

Графічно це виглядає таким чином, як зображено на малюнку 2.7.

Рисунок 2.7 - Визначення критичного виторгу від реалізації

Фізичний сенс маржі полягає в тому, що вона показує прибуток, який підприємство отримує після покриття постійних витрат. Коли ці витрати дорівнюють маржі, то результат діяльності підприємства нульовий. У зв'язку з цим дуже корисно знати критичну рентабельність. Вона визначається за наступною формулою:

, (2.18)

де Впост - постійні витрати, грн.,

Мпр - відсоток прибутку до виторгу від реалізації,

Rn - поріг рентабельності або критична рентабельність.

Критична рентабельність обсягу продажу визначається за формулою:

або , (2.19)

де Rn - критичний обсяг реалізації,

Ц - ціна за одиницю продукції, грн./шт.

Впер.ср. - середні перемінні витрати, грн.

Впост - постійні витрати, грн.

Під час визначення рівня збитковості, необхідно також знати, в яких межах можна зменшити обсяг виторгу без зміни розміру прибутку. Для цього рекомендують визначати запас фінансової стійкості. Він представляє собою суму, на яку підприємство може дозволити собі зменшити розмір прибутку, не виходячи при цьому із зони прибутку. Запас фінансової стійкості (Зст) визначається за формулою:

, (2.20)

Для нашого підприємства розрахунок точки беззбитковості буде здійснюватися за товаром «Респіратор Р-30»

Запас фінансової стійкості, в межах якої можна зменшувати обсяг виторгу, згідно з формулою (2.20), складатиме: 1365-1157,8125 =207,1875 (тис. грн.).

Звідси можна зробити висновок, що беззбитковість настає при виторгу від реалізації 1157,8125 тис. грн. та обсягу реалізації 551 шт.

2. Якщо ціна на продукцію зменшиться на 10% і складатиме 1890 грн. за одиницю, то поріг рентабельності дорівнює:

Критичний обсяг реалізації згідно з формулою (2.19), складатиме:

3. Якщо ціна на продукцію, навпаки, збільшиться на 10% і складатиме 2520 грн. за одиницю, то поріг рентабельності дорівнює:

Критичний обсяг реалізації складатиме:

За результатами аналітичного розрахунку необхідно побудувати графік беззбитковості інвестиції для усіх варіантів ціни (мал. 2.8)

Рисунок 2.8. - Динаміка точки беззбитковості при зміні ціни одиниці продукції.

Динамічні моделі побудовані на врахуванні декількох періодів існування інвестиційних об'єктів. Об'єкти характеризуються через платіжні ряди надходжень і виплат, що очікуються протягом певного часу. При цьому для спрощення виходять з того, що всі платежі здійснюються наприкінці визначеного відрізку часу, найчастіше року, а в нашому прикладі - кварталу. Тимчасові розходження елементів чисельного ряду при використанні динамічних методів обумовлені нарахуванням відсотків. Через нарахування відсотків забезпечується різне сприйняття платежів, які здійснюються в різні періоди часу.

2.3.1 Метод чистої дисконтованої вартості

Визначення первісної суми по заданій нарощеній сумі охоплює проблему визначення грошової вартості (еквівалента товарної вартості), що підлягає виплаті для одержання через n років кінцевої вартості в розмірі kn при існуючій відсотковій ставці i. На мал. 2.9 наведене графічне зображення поставленого питання.

Вирішити цю проблему можна, використовуючи коефіцієнт дисконтування, що визначається за наступною формулою:

(2.21)

Таким чином,

(2.22)

Показник чистої дисконтованої вартості капіталу (В0) визначається зіставленням дисконтованих розмірів доходів (Е0) і витрат (А0):

В₀ = Е0 - А0 (2.23)

Критерій методу чистої дисконтованої вартості полягає в наступному: інвестиція є вигідної при обраній відсотковій ставці на капітал, якщо чиста дисконтована вартість капіталу більша або дорівнює нулю В0 і 0. При В0 = 0 інвестор тільки відшкодовує свої витрати. Інвестиція більш вигідна при більшому значенні В0.

На практиці інвестиції часто характеризуються не двома числами, а чисельним рядом із щоквартальними платежами: доходами (е) і витратами (а).

Якщо річні платежі представлені нерівномірним чисельним рядом, то В0 визначається за наступною формулою:

(2.24)

Розмір чистої дисконтованої вартості залежить від розміру встановленої процентної ставки. Залежність між цими даними показана в табл. 2.3 і на мал. 2.8 для нашого інвестиційного проекту.

А0=10000 тис. грн., i=2% на квартал, n=4 квартали, доходи і витрати наведені на малюнку 1.3.

Виходячи з того, що В₀= 3615,5 тис. грн.>0, то інвестиційний проект є вигідним з точки зору методу чистої дисконтованої вартості.

Таблиця 2.3 - Вартість капіталу і відсоткова ставка

i = ip + Z (2.25)

Якщо інвестиція фінансується цілком за рахунок позикового капіталу, то орієнтиром для встановлення мінімального відсотка є вимога відсоткової ставки кредитора, який надає капітал (iкр):

i > iкр. (2.26)

В той же час вимога кредитора визначає нижню межу. Формування остаточного значення обумовлено ризиком, пов'язаним з конкретною інвестицією.

i = i_кр + Z (2.27)

(2.28)

На практиці вимога до мінімальної процентної ставки встановлюється підприємцем суб'єктивно на підставі статистичних даних про прибутковість інвестицій, що здійснювалися раніше, й умов надання та отримання кредитів на ринку капіталу.

(2.29)

де Zt - інвестиційні платежі в t - м періоді.

F(x) = -10000X⁴+2133,9X³+3744,1X²+4119,8X+4364,9

F^|(x) = -40000X³+6401,7X²+7488,2X+4119,8

Візьмемо відсоткову ставку, що дорівнює 14%, тобто Х=1,14. В такому випадку:

1) F (1,14) = -16889,6+3161,47+4865,83+4696,57+4364,9=199,17

F^|(1,14) = -59261,76+8319,65+8536,55+4119,8= -38285,76

F (1,14311) = -17074,66+3187,41+4892,42+4709,38+4364,9=79,45

F^|(1,14311) = -59748,095+8365,10+8559,84+4119,8= -38703,355

3) Х=1,14516

F (1,14516) = -17197,6647+3204,59+4909,98+4717,83+4364,9= -0,17

F^|(1,14516) = -60070,12+8395,13+8575,19+4119,8= -38980

Таким чином, після розрахунку в 3 етапи, визначили, що внутрішня відсоткова ставка дорівнює r=0,14516=14,516%

Приймемо за мінімальну процентну ставку процентну ставку кредитора, що надає капітал, тому що наш проект фінансується цілком за рахунок позикових коштів: i=2% у квартал. З огляду на це, інвестиційний проект є вигідним: r=14,516%>i=2% (з точки зору внутрішньої відсоткової ставки).

2.3.3 Метод ануітетів

Перша проблема полягає у формуванні еквівалентного внеску, який здійснюється сьогодні, платіжного ряду на n років з річними платежами q при відсотковій ставці i, якщо сума, яку сплачують на початок інвестиційного періоду, складає К0.

Таку проблему вирішують у випадках, коли плата за придбання інвестиційного об'єкта або вартість страховки, що підлягають виплаті на початку інвестиційного періоду, розподіляються на весь період існування об'єкта, або коли визначається ануітет, що відноситься до позики, - незмінна протягом усього періоду величина, яка включає в даному випадку розмір погашення позики і відсотки за неї.

Вирішити дану проблему можна за допомогою наступних формул:

(2.30)

де

(2.31)

Фактор АФ називається ануітет-фактором. Він дозволяє розподілити суму, що підлягає оплаті на початку періоду, у рівний ануітет на майбутній період.

Друга проблема полягає у визначені значень членів рівномірного чисельного ряду, що при відсотковійій ставці i відповідає відомій величині Kn, яка знаходиться в кінцевій точці n.

Вирішити дану проблему дозволяє наступна формула:

 (2.32)

де ФРЗВ - фактор розподілу залишкової вартості.

ФРЗВ дозволяє побудувати чисельний ряд, що еквівалентний сумі Kn у пункті n, приймаючи до уваги складні відсотки за n років.

ФРЗВ знаходить застосування, коли залишкова вартість інвестиції розподіляється по роках використання, коли необхідно розкласти для рівномірного включення у витрати виробництва суму, що підлягає оплаті наприкінці інвестиційного періоду.

Критерій ануітетів, так само як критерій чистої дисконтованой вартості, заснований на зіставлення доходів і витрат. Під час використання методу ануітетів порівнюються рівні річних доходів і витрат. У зв'язку з тим, що річні доходи і витрати на практиці рідко бувають у вигляді рівномірного ряду, під час застосування критерію ануітетів використовують розмір середніх річних доходів (е), що приносить інвестиція, і середніх річних витрат (а), які вона викликає.

Критерій ануітетів можна сформулювати таким чином: інвестиція вигідна, якщо середньорічні доходи не нижчі за середньорічні витрати: з і в.

Під час визначення середніх величин необхідно враховувати фактор часу і його вплив на цінність платежів, які здійснюються у різні періоди. Так наприклад, при визначенні середнього розміру доходів залишкова вартість інвестиції повинна використовуватися з урахуванням фактора розподілу залишкової вартості. Для чисельного ряду з постійними річними платежами це можна здійснити за наступною формулою:

(2.33)

Під час визначення середніх річних витрат необхідно розподілити плату за придбання інвестиційного об'єкта:

(2.34)

У зв'язку з тим, що метод ануітетів доцільно використовувати тільки для оцінки інвестиції з рівномірними рядами доходів і витрат, то для оцінки даного інвестиційного проекту застосування цього методу неможливо.

2.4 Фінансовий план інвестиції

Фінансовий план інвестиції являє собою спеціальний метод, за допомогою якого враховується потреба у фінансових засобах і в залежності від умов їхнього одержання і прибутковості розраховується ефективність проекту. Фінансовий план відноситься до динамічних моделей. Він є спеціальним методом нарахування відсотків.

Побудова фінансового плану інвестиції (ФП) базується на дотриманні фінансово-господарської рівноваги в кожнім періоді для кожній зробленій альтернативі. Для забезпечення фінансово-господарської рівноваги в кожнім тимчасовому відрізку витрати протиставляються доходам. Перевищення доходів над витратами вкладається в умовні додаткові фінансові інвестиції. У випадку перевищення витрат здійснюється одержання кредиту. Через вкладення надлишків і фінансування дефіциту вирівнюються щорічні платежі.

Під час побудови ФП мають виконуватися наступні умови:

- забезпечується повна порівнянність інвестиційних альтернатив через використання додаткових інвестицій і заходів фінансування.

- не потрібне узгодження відсоткових ставок на одержання кредиту і вкладення вільних коштів.

- допускаються в різні періоди часу різні рівні відсоткових ставок.

З метою оптимізації процесу побудови ФП сформульовані основні правила.