Становлення бюджетної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Становлення бюджетної системи України

1.1 Україна від Київської Русі до 1917 р

1.2 Розвиток бюджетних відносин від 1917р. до прийняття незалежності

1.3 Бюджетна система незалежної України

2. Сучасна бюджетна система України

2.1 Сутність бюджетної системи

2.2 Законодавча й нормативна база функціонування бюджетної системи

2.3 Складові бюджетної системи

3. Бюджетний устрій бюджетної системи

4. Структура бюджету України. Доходи та видатки бюджету

Висновок

Перелік літератури

ВСТУП

Темою курсової роботи є «Становлення та історичний розвиток бюджетної системи України. Бюджетний устрій». Дана тема повинна розкривати сутність бюджетної системи України від Київської Русі до сьогодення та бюджетний устрій.

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

Бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.

Все вище згадане свідчить про те, що вивчення бюджетної системи знайшло в даний час особливу актуальність. Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи колишнього СРСР, але Україна ще не розпочала реформувати та розвивати свою бюджетну систему.

Метою курсової роботи є розгляд становлення та розвитку бюджетної системи України як найважливішого елементу фінансової системи суспільства.

Об'єктом дослідження є бюджетна система. Предмет дослідження - економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та на місцевому рівні.

За останній час тема становлення, розвитку та проблем бюджетної системи висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів, таких як: Пасічник Ю.В, Василик О.Д., Базилевич В.Д та інші. Законодавчо - нормативна база вивчення бюджетної системи включає Конституцію України, Бюджетний кодекс, Закон України «Про Державний бюджет України» та інші закони та постанови.

Робота містить чотири пункти, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі об`єднані загальним питанням теми. Перший розділ містить історичні відомості стосовно становлення бюджетної системи. У другому висвітлено характеристику сучасного стану бюджетної системи та роль в соціально-економічних процесах, розглянуто її складові. В третьому розглянуто бюджетний устрій бюджетної системи, що склався на даний час в Україні.

І, в заключному пункті розглядається структура бюджету, доходи та видатки бюджету України починаючи з 2002 року.

В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

1. СТАНОВЛЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ

1.1 Україна від Київської Русі до 1917р.

Характеристика економічних відносин періоду Київської Русі ускладнюється недостатньою кількістю документальних джерел, які характеризують цей період. Серед головних інформаційних джерел виділяються літописи, князівські земельні грамоти, археологічні матеріали.

На вершині адміністративної ієрархії Київської Русі стояло віче, яке не мало чітко окреслених повноважень. Функції найвищого органу виконавчої влади виконував князь. Роль представницьких органів влади належала княжим з`їздам, які збирали найбільш впливових бояр та чиркових чинів.

Роль основної казни держави в Київській Русі відігравала казна Київського князя. Розмежування доходів і видатків казни практично не існувало. Головним поповнення казни на початку існування держави була данина з підкорених народів.

Починаючи з XI ст. збільшується роль внутрішніх джерел наповнення казни. Значну її частку складали доходи від судочинства, які почали надходити після уніфікації норм давньоруського права Володимиром Великим.

У X - XII ст. у Київській Русі існувало кілька видів кредитних відносин, серед яких головними були позичка та надання грошей під проценти, а також надання позички в натуральній формі, під певну частину натурального продукту.

Існували різні форми надходження податкових платежів. Збирання данини було характерним явищем в IX - на початку X століття. Її розмір визначався окремо для кожного племені.

З кінця XI ст. об`єктом оподаткування стає кожне господарство. За одиницю оподаткування бралася соха, яка означала конкретний розмір земельного наділу. До XII ст. збір здійснювався в натуральній формі, пізніше - частково у грошовій.

Основними платіжними засобами Київської Русі були іноземні монети, переважно арабські срібні дирхеми. Використовувалася також гривня - грошова одиниця у вигляді злитку срібла вагою 160-200 грамів.

Витратна частина казни Київської Русі спрямовувалася на дарунки іншим народам, оплату послуг військових формувань інших народів, утримання збройних формувань, будівництво поселень і споруд. Протягом певного періоду частини витрат князівства спрямовувалася на сплату данини монголо-татарам.

У XIV - XVI ст. українські землі були розірвані між кільком державами з різним соціально - політичним устроєм, що наклав відмінності й на бюджетні відносини.

Після занепаду Києва економічне й культурне життя України переміщається до Галицько-Волинського князівства, яке незабаром теж втрачає свою могутність. У 1340 р. західноукраїнські землі опинилися під владою Литви. При цьому була повністю збережена система князівського управління. Литовці переймали українську культуру, писемність, військову організацію, рівень яких був вищий чим литовській.

У XVI ст. литовське князівство втрачає свою самостійність. Війна з Москвою вимушує литовців звернутися за допомогою до Польщі, яка погодилася допомогти за умови об`єднання в одне політичне ціле. 1 липня 1569р. утворилася Річ Посполита. України знову була розірвана. Значна її частина відійшла до Речі Посполитої - держави зі сталими нормами життя, мовою, культурою, адміністративним устроєм. Буковина з середини XVI ст. перебувала у складі Молдавії, яка у 1564 р. визнала протектор Туреччини. Закарпаття входить до складу Угорщини, а після поразки поділяється між Австрією і Семи городом. Значна частина на Українських земель опинилася під владою Москви.

Головною особою держави за часів польсько-литовської доби був великий князь, у руках якого, як і за часів Київської Русі концентрувалася виконавча, законодавча та судова влада.

Роль представницького дорадчого органу використовувалася Пани -Рада, що складалася з бояр, урядовців та міщан, до яких пізніше приєдналися службові князі, магнати та маєткова аристократія. За необхідності князь користувався Таємною Радою, яка складалася з 8 - 10 наближених до нього осіб. У кінці XV ст. князі передає Пани - Раді значні частину своїх повноважень зокрема право ведення дипломатичних відносин, законотворчої діяльності тощо. Після Люблінської унії (1569) усі права Пани - Ради - переходять до Вольного Сейму, котрий з 1529 року був визначений як державна установа.

Значну роль у структурі Литовсько-Руської держави відігравали удільні князі, у внутрішні справи яких не мав права втручатися навіть великий князь. Після втрати удільними князями своїх прав роль місцевих органів влади виконують намісники - старости та воєводи. На них було покладено обов`язки збору податків, виконання судових, поліцейських функцій, контроль за використання селянських земель тощо.

Юридична база за часів існування Литовсько-Русь кого князівства спиралася на міждержавні й міжнародні угоди, привілейні грамоти, земські устави та збірники законів.

У перші роки існування Литовсько-Руської держави за основу юридичних норм приймалася «Руська правда», прийнята за часів Київської Русі. З часом виникла необхідність зафіксувати нові норми права. У 1468 році було прийнято Судебник Великого князя Казимира 4, котрий включав 25 статей, які регламентував маєткові права, судові процедури тощо. «Устав на волоки», прийнятий у 1528 р., регламентував розмір землеволодінь, обмежуючи права селян та встановлення для них низки натуральних повинностей.

Починаючи з 1529 року соціально - економічні відносини в Державі регулюються Литовським статутом, який був значно досконалішим за більшість тодішніх західноєвропейських кодексів і зберігав своє правове значення аж до першої чверті XIX ст.

Основу економіки України XIV - XVI ст. становили землеробство, скотарство, різні промисли та торгівля. Найбільш розвинутими галузями біли скотарство, мисливство, рибальство, бортництво, соляний і деревообробний промисли. Велике значення мали ліси, що були основою лісових промислів.

Збір податків відбувався за такими рівнями: загальнодержавний, окремого князівства, повіту, селищ окремого пана і, нарешті, осадчого.

Платниками державі були міста, села, окремі власники майна. Міста до 1480 р. платили мито за право здійснення торговельної діяльності. Власники маєтків, через які проходили торговельні шляхи, зобов`язувалися стягувати мито з торговельних караванів на користь держави. Для контролю за стягненням мита всі шляхи були переділені митними кордонами.

У сільській місцевості збиралися податки, які називались «подищина». Грошовий податок, який збирала держава, називався «серебщина». Пани платили державі, стягуючи з населення податок натурою: сіном, збіжжям, медом, худобою тощо.

Частину доходів держави становили відрахування на здійснення судових дій. Частина податків і платежів, що збиралася на користь держави, становила плату за службу чиновників.

Крім загальнодержавних податків і платежів власники землі, по якій проходив торговельний шлях, збирали мито на свою користь. Мито на користь держави і власника землі було значним, що підтверджують відомості про те, що купці часто обирали «незаконні» шляхи, хоча там і була загроза пограбування.

Залежно від виду платежів селяни поділялись на три групи. Тяглі селяни працювали у пана зі своєю худобою. У XVII ст. панщина становила 100 днів на рік. Ремісники - службові селяни мали певну спеціалізацію - колісництво, пекарство. Вони створювали сотні, якими керував сотник. Службові селяни (рибалки, бортники, конюхи) проживали біля замків. Чинші селяни платили збори (чинш) зі своєї власної землі медом, шкірою тощо.

Після Люблінської унії почалася масова роздача землі польським панам, що викликало стихійні втечі селян. Щоб заохотити селян залишитись на землі, польські пани оголошували звільнення від сплати податків на панщині на 20 років.

Розвиток виробничих сільськогосподарських відносин сприяв торгівлі, що вимагало чітких грошових відносин. З 50-х років XIV ст. і до другого десятиріччя XV ст. у Львові карбувались місцеві монети - великі срібні руські пів гроші з гербом Галицької русі - левом, а також мідні денарії.

Князь Володимир у 60-90-х роках XIV ст. у Киві карбував свої монети. Проте вітчизняні гроші не мали значного поширення. Основними платіжними засобами у XIV - XV ст. були чеські, угорські, татарські, польські монети. Після Люблінської унії було створено єдину грошову систему Речі Посполитої. У 1580р. було введено в обіг польський злотий, або таляр.

Незважаючи на національні утиски від монголо-татар, литовців, поляків, український народ довів, що ідея створення незалежної держави є особливою ознакою нації. Осередком розвитку цієї ідеї було козацтво. На початку XVI ст. козаки, створили перші осередки державності - Запорізьку Січ та Гетьманщину. Запорізька Січ існувала з 1553 - 1554 до 1775р. організатором Запорізької Січі вважається староста Дмитро (Байда) Вишневецький. На Січі панували демократичні устрої. Усі запорожці, які перебували на військовій службі, мали рівні права.

У Новій Запорізькій Січі представницьким органом була козацька рада, яку скликали щорічно, зазвичай на Різдво. На ній обирали всю старшину - кошового отамана, суддю, писаря та інших чиновників. Головним фінансистом був шафар. До фінансової діяльності були причетні кантаржей, довбиш, а також невеликий штат канцеляристів.

Основу доходів Січі становили доходи від ведення господарства, хоча в окремі періоди правителі Росії щедро винагороджували запорожців за допомогу у військових операціях.

Податки стягувалися через ціни на товари. Козаки, на відміну від іншого населення , не сплачували податків на споживчі товари. Кіш міг звільнити від інших податків заслужених або збіднілих козаків.

Значну частину доходів отримувала Січ від зовнішніх надходжень. Королі, царі, а потім і гетьмани за послуги запорожців у військових битвах періодично пересилала на Січ гроші, провіант, різне спорядження. Військовою здобиччю було золото і срібло. Однак військова здобич не була основним джерелом доходів. Вагому їх частину приносила торгівля, сплата податків від продажу.

На Січі не знали форм ведення бюджетного процесу, не дотримувались фінансових формальностей і лише під кінець існування Січі Коші було зведено деяку статистичну звітність та існувало фінансове рахівництво під назвою «Секрети Війська Запорізького».

Запорізька Січ мала завершену систему збирання й витрачання коштів скарбу. Характерною особливістю дохідної частини є трудові повинності, які виконувались безплатно. Бюджет Січі був беззбитковим і його збалансування досягалось трудовими повинностями, зменшення платні. Січ не мала власної грошової системи, і в обігу перебували гроші різних країн. У Січі проводились кредитні операції і продаж цінностей з відстрочкою платежу.

Бюджетні відносини, які мали місце на Запорізькій Січі, не лише відображали реалії того часу, а дали майбутнім поколінням гарні приклади. Основою відносин між Гетьманщиною та Росією були акти, укладені при Б.Хмельницькому, так звані «статті», жалувана грамота царя Олексія Михайловича гетьманові та війську.

Відсутність чіткого визначення договірних відносин дозволяло російському уряду трактувати окремі положення «статей» Хмельницького на свій розсуд, вносити до них зміни. Із самого початку взаємин з Гетьманщиною Росія постійно втручалась у її внутрішні справи.

Практично до 30-х років XVIII ст. на Гетьманщині не існував чіткої бази і внутрішніх юридичних норм щодо оподаткування. Для здійснення фінансових повноважень гетьман видав так звані «універсали», які регламентували розмір податків, механізм їх збору, податкові пільги тощо. У 1723р. виникла Генеральна скарбова канцелярія - найвищий фінансовий орган гетьманської адміністрації.

Основу економіки Гетьманщини становило сільське господарство. Промисловість та торгівля залишались не дуже розвиненими. Зовнішня торгівля Гетьманської України незважаючи на погані шляхи, брак грошей, високі позичкові проценти (від 20 до 50 на рік), обмеження і перепони з боку російського уряду, все ж набула певного розвитку. В основному торгівлі відбувалася з Росією, північними країнами, Польщею. До Росії вивозили переважно сировину - шкіру, вовну, алкогольні напої, худоби.

Податкова система Гетьманщини справляла найбільший тиск на найнезаможніші прошарки населення - селян та міщан. Міщани були змушені платити податки на товари, якими торували, тоді як козаки, торгуючи у їхньому місті податків не сплачували. Результатом стало зменшення кількості міст з 200 у 1723р. до 122 у 1783р.

Протягом усього періоду існування Гетьманщини простежувалось три рівні збирання податків, зборів, виконання повинностей: у державну казну - до військового скарбу, на користь місцевої старшини в полках, сотнях та на утримання землевласника, пана, збирачів податків.

До державної казни надходили: «показанщина» - податок на виробництво горілки, тютюнова десятина, податки на торговельну діяльність, податок з млинів, податок з промислів, митні збори, інші податки з населення, державні «загальнонародні» повинності.

Після поділу Польщі під владою Росії опинилася переважна більшість українських земель за винятком Галичини, Буковини та Закарпаття. Характерною ознакою імперської присутності була армія, форпости якої розміщувалися на всій території України. Найобтяжливішою повинністю, якою обкладалося населення, була військова. Починаючи з 1797 року термін служби в армії становив 25 років.

Після завершення Російсько-французької війни на українських землях настали реакційні часи. Українські села перетворювалися на своєрідні військові табори. Після скасування кріпацтва у 1861 році катастрофічно зросла чисельність малоземельних селян, адже земельні наділи до реформи були більшими, ніж земельні ділянки, виділені після реформи. Внаслідок реформи фінансової системи всі кошти держави було зосереджено у віданні відповідного міністерства.

Наприкінці XVIII ст. земля в Україні належала переважно великим землевласникам. Основною ж галуззю сільського господарства було землеробство, зокрема зернове виробництво. Тісно пов`язаною із сільськім господарством була промисловість України. Швидкі темпи розвитку важкої промисловості та металургії наприкінці XIX ст. викликали бум розвитку вугледобування. Не дивлячись на пришвидшення темпів промислового розвитку України продовжувала залишатися переважно аграрною країною.

Основним джерелом доходів Російської імперії у першій половині XIX ст. були оброчний і подушний податок із селян, шинкові та митні збори, податки капіталів. Крім сплати податків кріпаки відбували панщину (від 3-4 до 14 днів). Дещо кращим було становища «оброчних» селян, які сплачували грошовий податок і могли мешкати, де захочуть.

Більшість видатків державного бюджету Росії в середині XIX ст. припадала на воєнне і морське міністерства, частка яких в окремі пори перевищувала 50%, у той час як видаток на освіту становив менше 1% бюджетних коштів. Видаткова частина бюджету зростала з року в рік і на початок 1861 року державний борг Російської імперії перевищував річний бюджет майже у 8 разів.

З початку XIX ст. в Російській імперії починають виникати кредитні установи як органи кредитування торгівлі. В Одесі та Феодосії відкриваються філії дисконтної контори, котру згодом було реорганізовано в Державний комерційний банк. Поряд із функціонування кредитних установ було поширення лихварство. Однак якщо до виникнення банківської системи лихварський відсоток становив 36%, то після створення банку він знизився до 12%. Після грошової реформи 1897 року значно розширює операції Державний банк. Йому надавалося право враховувати векселі з двома і більше підписами, надавити позики під заставу державних паперів, акцій.

Крім Державного банку функціонував селянський поземельний банк, який надавав позики заможним селянам. В останній третині XIX ст. в Україні засновано 12 комерційних банків, Ала до XX ст. збереглося лише два.

Галичина, Буковина та Закарпаття перебували у складі Австрійської та Австро-Угорської імперії. Основну базу оподаткування західних українських земель складало сільське господарство. У зв`язку з тим, що Австрійський уряд розглядав українські землі як постачальника дешевої сільськогосподарської сировини, промисловість тут розвивалася слабо.

Бюджет монархії Габсбургів, як і Російський був дефіцитним. З населення збиралися як прямі, так і непрямі податки, причому розмір прямих податків був суттєвим. Населення сплачувало податок на землю, будинки, заробітну плату. Обсяг зібраних податків значно перевищував обсяг коштів, що витрачалися на розвиток цієї території.

Головним банком Імперії був емісійний Австро-Угорський банк, який мав 12 філій у Галичині та на Буковині. Крім головного, існувала низка більш дрібних комерційних банків, які мали певну спеціалізацію. Крім банків, кредитні ресурси мали право надавати й кредитні спілки, які виникли із зародженням кооперативного руху. У 1898 р. створено український Крайовий кредитний союз, який об`єднав і підпорядкував більшу частину кредитних кооперативів.

1.2 Розвиток бюджетних відносин від 1917р. до прийняття незалежності України

України робила спроби створити власну бюджетну системи країни. Цей період розпочався в 1917 році. Але лише після розвалу СРСР Україні це вдається.

27 лютого 1917р. На території України, що знаходилася під владою Москви, впало самодержавство. Почали формуватися нові органи влади, які вели боротьбу за політичний та економічний вплив.

Влітку 1917 року основним органом влади стала Центральна Рада. Після більшовицького перевороту 7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, яка включала 9 губерній.

9 лютого 1918 року в Київ, спричинивши криваву різанину, увійшли більшовицькі війська. Членів Центральної Ради було оголошено злочинцями. Було проголошено створення Української робітничо-селянської республіки на чолі з Народним секретаріатом, існування якого тривало три тижні. 2 березня 1918 року до Києва повернувся уряд Центральної Ради.

На жаль, військова «допомога» обернулася для України впровадженням законів воєнного часу. Територія було фактично поділена між Німеччиною і Австрією.

На останньому засіданні Центральної Ради було ухвалено проект Конституцій УНР. Президентом УНР обрано М.Грушевського. Розпочалося часта зміна влади - Директорія на чолі з Петлюрою та В.Винниченко, Центральна Рада та інші.

У період з 1917 - 1919 в Україні утверджувалась радянська влада. 6 січня 1919р. Україну проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою. Почалися селянські повстання, які були придушені. На початок 1920р. радянську владу було відновлено. 30 грудня 1922 Україна ввійшла до складу СРСР.

Перша світова війна мала руйнівні наслідки для економіки всіх земель України. Надзвичайна складність періоду, постійні зміни політичної ситуації, громадянська війна унеможливлює існування повного бюджетного процесу в Українській державі. Слід зважити, на те, що Україна більше ніж на два століття була поділена між різними державами, а тому налагодити бюджетні процеси в такій ситуації і за такий короткий період було практично неможливі. Тому в даному випадку слід говорити не про бюджетну політику держави, а про окремі спроби забезпечити системність державність надходжень і видатків.

Перший крок до самостійних бюджетних відносин зробила Центральна Рада. Відправною точкою можна вважати 1-й Універсал. На початок 1917р Україна не мала своїх грошей, податків. У червні 1917р. Центральна Рада в 1-му Універсалі задекларувала необхідність використовувати частину податкових платежів національно - культурних потреб України. Однак практичних дій для реалізації цього положенні ЦР не здійснила. Ситуація дещо вирівнялась лише з випуском української грошової одиниці.

З приходом до влади гетьмана П.Скоропадського почала відновлюватися розбалансована фінансова система, вдалося створити державний бюджет.

З найбільшими труднощами зіткнулись Секретаріати фінансів і торгів та промислу. Їм не вистачало ні фінансових ресурсів, ні фахівців. Доходи бюджету біли мінімальними.

З перших днів свого існування молода Українська держава зіткнулася з проблемами грошового обігу. Після припинення Росією відправлення грошових знаків в Україну, за пропозицією Секретаріату фінансів було прийнято рішення про випуск кредитових білетів, який мав здійснюватися Державним банком.

Труднощі, пов`язані із запровадженням нової грошової системи, посилюється наявністю в обігу німецьких марок та австрійських крон. З приходу до влади Директорії грошова політика стала більше виваженою. Для підготовки грошової реформи біло створено спеціальну комісію, яка дійшла висновку про необхідність введення української валюти і створення незалежної грошової системи. Все ж було випущено всіх видів власних українських грошей на суму близько 3,1 млрд. крб. За ці гроші утримувалися урядовий апарат, пошта, залізничний транспорт, армія.

Грошову реформу уряд Директорії не стиг завершити через окупацію України більшовиками. Входження України до радянського Союзу дало змогу наростити економічний, військовий потенціал, хоча ці процеси супроводжувались погіршенням ситуації, накопичення проблем.

Економічне становище України в 1920р унаслідок здійснення більшовицької політики було катастрофічним. Торгівля набула спотворених форм, негативно вплинула на економічну заборону кооперації та кустарних промислів. На початок 1921 р. в Україні не працювала жодна домна.

Суттєвого поліпшення такого стану економіки вдалося досягти лише при зміні економічного курсу - з воєнного комунізму на нову економічну політику (НЕП).

Увійшовши до складу Радянського Союзу, Україна отримала певні атрибути державності, у тому числі й автономний бюджет, який, однак, формувався під повним контролем Москви.

Перший бюджет України у складі СРСР був дефіцитним на 19,3%. У результаті податкових реформи 1930 - 1931 рр. скоротилася кількість платежів, зокрема було скасовано обов`язкове страхування майна державних підприємств. Починаючи з 1936р. вводився єдиний фонд директора, з якого здійснювались заохочення. З 1938 р. до Державного бюджету, куди входили всі місцеві бюджети, почали включатись бюджети державного соціального страхування. За даними офіційної статистики, завдання державного бюджету до 1940р. виконувалися з перевищення доходів над видатками, хоча це не відповідало дійсності.

У післявоєнні роки бюджет України зростав. Індекс зростання порівняно з 1940р. 225, у 1960р. - 434, у 1985р. - 415,8, у 1990р. - 140,7. починаючи з 1989р. у Радянському Союзі існував державний борг.

За часів Радянського Союзу декілька разів проводились грошові реформи. Реформа 1922 - 1924 рр. була базою для відновлення зруйнованого війною та політикою воєнного комунізму господарства.

З метою скорочення грошової маси, випущеної під час війни у 1947р. було проведено конфіскаційну грошову реформу. Гроші, що перебували в обігу, обмінювались на нові у співвідношенні 1:10. вклади в ощадних касах розміром до 3 тис. крб. переоцінювались 1:1, від 3 до 10 тис. крб.. - 3:2, а понад 10 тис. крб. - зменшувалися наполовину

31 березня 1950р. було підвищено курс карбованця відносно іноземної валют, переведено його на власну золоту базу.

У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін, що означало відповідне зменшення всіх цін та зарплат з одночасною заміною старих грошей на нові у співвідношенні 10:1.

У 1958р. припинено випуск державних позик, що реалізувалися за підпискою серед населення і тривалий час були важливим джерелом доходів бюджету. Кредитні відносини в Україні повністю контролювались Москвою. Ще у 1955р. було створено українську контору Державного Банку СРСР та республіканської контори Промбанку, Сільгоспбанку та Торг - банку.

До кредитної системи належали Зовнішторгбанк СРСР і державні ощадні каси. Обсяги кредитування зросли 1951 - 1960 рр. у 3 рази, 1961 - 1985 рр. - у 10 разів. У 1987 відбулася чергова й остання перебудова банківської системи СРСР. Було створено 5 нових банків.

Жорстка централізація бюджетних повноважень і бюджетних ресурсів існувала весь період до розпаду СРСР, хоча бюджетні права союзних республік розвивалися у напрямі їх розширення та збільшення самостійності у використанні своїх бюджетних ресурсів. Згідно із законом «Про бюджетні права Союзу РСР і союзних республік» від 30 вересня 1959 року бюджет союзної республіки включався до державного бюджету СРСР у загальних сумах, без розподілу доходів та витрат між республіканськими місцевими бюджетами. Такий розподіл, затвердження бюджету були внесені до компетенції самої республіки. Затверджуючи бюджет, Верховна Рада союзної республіки могла збільшувати встановлені для неї в бюджеті СРСР загальні суми доходів і видатків не змінюючи розміри відрахувань від загальносоюзних податків та доходів. Республікам було надано ширші права у використанні доходів, додатково одержаних при виконанні бюджету.

У 1960 році було прийнято Закон Української РСР «Про бюджетні права Української РСР і місцевих рад депутатів трудящих» відповідно до закону державний бюджет Української РСР складався з республіканського бюджету Української РСР та місцевих бюджетів. У законі зазначалося, що республіканський бюджет Української РСР забезпечує необхідними коштами фінансування заходів у галузі господарського і культурного будівництва, що мають загальнореспубліканське значення. Вказувалося, що через республіканський бюджет здійснюється перерозподіл бюджетних ресурсів між областями і містами республіканського підпорядкування.

Цим законом було встановлено, що місцеві бюджети - складові державного бюджету Української РСР, а також визначено систему місцевих бюджетів.

Така побудова бюджетної системи Української РСР була конституційно закріплена. Згідно з прийнятою у 1978 році Конституцією Української РСР державний бюджет Української РСР був оголошений складовою єдиного державного бюджету СРСР. Встановлювалося, що державний бюджет Української РСР розробляється на основі держаного бюджету СРСР та об`єднає республіканський бюджет і місцеві бюджети.

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

1.3 Бюджетна система незалежної України

У грудні 1990 року було прийнято Закон УРСР «Про бюджетну систему Української РСР», яким було визначено, що бюджетну систему Української РСР складають республіканський та місцеві бюджети, до яких віднесено обласні, районні, міські, селищні й сільські бюджети. У цьому законі ще не використовується поняття «Державний бюджет України», не передбачається також входження місцевих бюджетів як складових до Державного бюджету Української РСР. Його значення полягає в закладенні нових принципів побудови бюджетної системи Української РСР: самостійність бюджетів, які входять до складу бюджетної системи, наявності у них власної дохідної бази, фактичного виходу бюджетної системи УРСР зі складу бюджетної системи СРСР.

З перших років незалежності бюджетна система України стала одним із головних атрибутів державності.

Після проголошення державної незалежності в Україні вперше затверджується Закон «Про державний бюджет України на 1992 рік». Поняття «республіканський бюджет» виводиться із законодавчих і нормативних актів та замінюється поняттям «Державний бюджет України». Однак у цьому законі ще залишається більшість принципів побудови бюджетної системи України, організації між бюджетних взаємовідносин, що буди характерні для бюджетної системи колишнього СРСР.

З того часу й до 1995 року були внесені лише окремі зміни до законодавства, що регламентує розвиток бюджетної системи України. Значним кроком в удосконаленні бюджетної системи України було прийняття Закону України «Про бюджетну систему України» від 28 квітня 1995 року. В ньому встановлено чітке значення бюджетної системи, зазначено склад бюджетна система України. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. При цьому наголошується, що зведений бюджет використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку України.

У цьому законі детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи. Згідно із законом запроваджено порядок розроблення Верховною Радою основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний рік (бюджетної резолюції), в яких окреслюються основні параметри розвитку доходів і видатків бюджету, між бюджетних відносин.

Конституцією України, яку було прийнято в 1996 році, заявлено основні принципи побудови бюджетної системи України. Так, у статті 95 Конституції проголошено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Лише законом «Про бюджетний бюджет України» визначаються будь - які видатки держави на загальносуспільні потреби, розміри, цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансування бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені конституцією України були визначені нові принципи побудови між бюджетних відносин. Статтею 143 Конституції встановлено право територіальних громад самостійно затверджувати бюджет відповідних адміністративно - територіальних одиниць і контролювати їх виконання, встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону. Цією ж статтею передбачено новий порядок складання обласних і районних бюджетів, які мають формуватися з коштів бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів із коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально - економічних та культурних програм.

У прийнятому в травні 1997 року Законі Україні «Про місцеве самоврядування» було ширше відображено основні положення Конституції України щодо організації бюджетної системи та між бюджетних взаємовідносин в Україні. Так, цим законом передбачено, що в доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для реалізації делегованих законами повноважень. Запроваджено також норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

У 1999 - 2000 роках розпочато реформування бюджетної системи України. Однак замість бюджетної реформи ще не повною мірою відповідає завданням після кризового розвитку залишається обмеженим поле реформи, яке зводиться лише до вдосконалення системи управління державними фінансами.

Недосконалість бюджетних розрахунків, які не враховували реального балансу фінансових ресурсів держави, фінансових потоків у економіці призвела до абсолютизації фіскальної функції бюджету, а відтак, і до посилення податкового тиску. Надмірний податковий тиск - ще одна з причин низької конкурентоспроможності української економіки.

Починаючи з 2000 року закладаються реформи міжбюджетних відносин. Здійснюється чіткіший порівняно з попередніми роками розподіл дохідних джерел між державними і місцевими бюджетами. Поступово зростає частка місцевих бюджеті у ВВП і у зведеному бюджеті. Так, якщо у 2000 році частка місцевих бюджетів у ВВП за доходами й видатками становила відповідно 10% та 8,4%, то у 2002 році 11,2% та 8,8%. Слід зазначити, що збільшення рівня бюджетних надходжень у 2000 - 2002 роках стало результатом не відчутного розширення фінансової бази, а насамперед сприятливої зовнішньоекономічної кон`юнктури й відповідного прискорення темпів виробництва та включення до бюджету позабюджетних коштів тощо.

Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою в березні 2001 року визначає засади бюджетної системи держави, її структуру, принципи, правової засади функціонування, основу бюджетного процесу і між бюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетний кодекс передбачав спрощення механізму формування бюджетів, процес перерозподілу грошей.

У Кодексі досить чітко виписані всі процедури, пов`язані з розробкою, прийняттям і контролем за виконання головного фінансового документа країни. Верховна Рада чітко розподілила повноваження між бюджетам. Держбюджет відповідає за фінансування загальнодержавних інститутів - судоустрій, силові, контролюючі органи. Місцеві бюджети фінансують функції, наближені безпосередньо до споживачів, - школи, дитсадки, лікарні.

Починаючи з 2000 рок посилюється соціальна спрямованість бюджету. В бюджеті передбачається значне збільшення рівня пенсійного забезпечення заробітної плати, інших соціальних виплат.

Зміни в бюджетному законодавстві не змогли вирішити бюджетні проблеми. Незважаючи на загальне оздоровлення економічної ситуації, кризові процеси у фінансовій сфері української економіки все більше наростають.

Неврегульованими залишаються питання фінансової самостійності бюджетів сіл, селищ, міст районного значення. Важливою проблемою є визначення величини територіальної громади, яка має право формувати і затверджувати бюджет. На сьогодні таке право має будь - яка місцева влада , навіть якщо її населення менше 500 жителів. Така ситуація призводить не лише до фінансових проблем, але й до зростання управлінського апарата. Тому важливим є створення само достотної низової територіальної одиниці та низової бюджетної системи.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах.

2. СУЧАСНА БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

2.1 Сутність бюджетної системи

Бюджетна система України - сукупність держаного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно - територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система складається з певних елементів. До них відносяться: структура, принципи побудови, організація функціонування.

Докладніше розглянемо структуру бюджетної системи України. У відповідності із статтею 2 Закону України «Про бюджетну систему України» бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Відповідно до вимог статті 95 Конституції України Кодекс визначає основні принципи бюджетної системи України та запроваджує систему єдиних процедур - ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Забезпечуючи вимоги економічної бюджетної політики національним інтересам.

Бюджетна система України ґрунтується на таких основних принципах: єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.

Принцип єдності бюджетної системи України. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності. На цьому принципі ґрунтується забезпечення цілісності та єдності бюджетної системи як фінансової основи, передумови цілісності та єдності української держави.

Принцип збалансованості, який зазначений у статті 95 Конституції України, передбачає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати бюджетний період, тобто обсяг передбачених бюджетом видатків має покриватись реалістичними доходами.

Принцип самостійності. Державним бюджет та місцеві бюджети є окремими самостійними ланками бюджетної системи. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ланками бюджетної системи відповідальних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів бюджету відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад формувати та затверджувати відповідні бюджети згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Принцип повноти. До бюджету підлягає включення всіх надходжень і витрат, що здійснюються відповідно до нормативно - правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Згідно з цим принципом, усі надходження мають акумулюватися на рахунках відповідних бюджетів.

Принцип обґрунтованості. Бюджет має формуватися на реалістичних макропоказників економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюється відповідно до затверджених методик і правил.

Принцип ефективності. У процесі складання та виконання бюджету всі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату.

Принцип субсидіарності. Розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Цей принцип означає, що кошти з бюджету спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень.

Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України будуються на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Цей принцип забезпечує рівний доступ громадян країни до основних бюджетних послуг та соціальних гарантій і реалізується через норми, встановлені Бюджетним кодексом у частині визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та дотації вирівнювання.

Принцип публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються і рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами. Доступність інформації про бюджет повинна бути забезпечена на всіх стадіях бюджетного процесу. Бюджетним кодексом передбачено, що інформація про бюджет повинна бути оприлюднена. Проект Закону про Державний бюджет підлягає обов`язковій публікації в газеті «Урядовий кур`єр» не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді Україні.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. Для реалізації цього принципу у Бюджетному кодексі закріплено повноваження за учасниками бюджетного процесу щодо дотримання бюджетного законодавства, вводиться поняття бюджетного правопорушення та встановлюється відповідальність за бюджетні правопорушення.

Організація функціонування бюджетної системи включає:

- зведений (консолідований) бюджет;

- законодавчу і нормативну базу;

- органи управління;

- комплекс між бюджетних відносин між платниками податкових і неподаткових платежів, державою і отримувачами бюджетних коштів, державним і місцевими бюджетами.

Складові зведеного (консолідованого) бюджету України подаю на схемі.

Суспільне значення бюджетної системи полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний.

бюджетний рахунковий казначейство ревізійний

2.2 Законодавча і нормативна база функціонування бюджетної системи

Функціонування бюджетних відносин в Україні здійснюється на основі законодавчих та нормативних актів, перелік яких визначений ст.4 Бюджетного кодексу України:

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон про державний бюджет України.

4. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.

5. Нормативно - правові акти Кабінету Міністрів України.

6. Нормативно - правові акти центральних органів виконавчої влади.

7. Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

При здійсненні бюджетних відносин положення нормативно - правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону про Державний бюджет України.

Розглянемо, як регулюються бюджетні відносини відповідними законодавчими та нормативними актами.

Конституція України. У Конституції Україні, яка була ухвалена на VI сесії Верховній Раді Україні 28 червня 1996р., урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи.

- механізм прийняття Законів України.

- повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування.

- основні бюджетні положення.

Розглянемо окремі положення Конституції. Так статті 95-98 передбачають, що бюджетна система України будуються на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Бюджетний кодекс України. Був опублікований 25 липня 2001р. набрав чинності з дня його опублікування, а окремі статті, які регламентують поточні бюджетні процедури - з 1 січня 2002р. Бюджетний кодекс складається з шести розділів.

Розділ 1. Загальні положення. Визначені відносини, що регламентуються Бюджетним кодексом, основні терміни, окреслено бюджетний період та вказані основні положення бюджетного законодавства.

Розділ 2. Державний бюджет України. Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, детально описаний механізм складання проекту бюджету та інше.

Розділ 3. Місцеві бюджети. Передбачені доходи і видатки, які закріпляються за місцевими бюджетами, складові місцевих бюджетів.

Розділ 4. Міжбюджетні відносини. Визначені критерії розмежування видів видатків між бюджетами, перелічені видатки.

Розділ 5. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення.

Розділ 6. Прикінцеві положення.

Закон «Про державний бюджет України». Цей закон приймається на наступний за звітним роком. На жаль, практично жодного року за роки незалежності він не був прийнятий вчасно. В законі передбачається формування в конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахування, дотації і субсидії областях, джерела покриття дефіциту бюджету, поточні пояснення до здійснення виконання бюджету.

Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини. До основних законів, які регламентують функціонування бюджетної системи, можна віднести:

1. Закон України «Про прожитковий мінімум». Прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999р. Цей закон складається з семи статей, де подано визначення прожиткового мінімуму, принципи формування набору продовольчих товарів та послуг, їх перелік, порядок установлення та затвердження прожиткового мінімуму.

2. Закон України «Про місцеві самоврядування». (1997р.) Цей закон визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

3. Закон України «Про затвердження Конституції автономної Республіки Крим». В законі міститься положення бюджету АРК в складі бюджету України. Уже в ст.1 наголошено, що АРК є невід`ємною складовою України і здійснює повноваження, визначені Конституцією України.

4. Закон України « Про місцеві державні адміністрації». (1999р.). Закон передбачає, що голова місцевої державної адміністрації у межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази, які є обов`язковими для виконання.

Нормативно - правові акти Кабінету Міністрі України. Кабінет Міністрів України в межах повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, видає відповідні акти, які не можуть суперечити Конституції України. Ці нормативні акти регулюють поточні питання, які виникають унаслідок здійснення повноважень.

Нормативно - правові акти центральних органів виконавчої влади. Це можуть бути укази Президента, які регулюють поточні актуальні питання, а також постанови, рішення, накази міністерств, відомств.

Усі нормативно - правові акти містять повноваження, обов`язки, укази для нормального функціонування бюджетної системи України.

2.3 Складові бюджетної системи України

На функціонування бюджетної системи в цілому мають вплив окремі її складові, а також інші частини економічної системи. На рисунку представлені складові бюджетної системи та їх взаємозв`язок.

Розглянемо діяльність окремих частин бюджетної системи.

Рахункова палата. Діяльність Рахункової палати регулюється Законом України «Про Рахункову плату Верховної Ради України» (1996р.). завданнями Рахункової плати є: організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частин Державного бюджету; здійснення контролю за утворення і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу; контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, соціального і національного розвитку та інше.

Державне казначейство. Створено за Указом Президента України в 1995р. Систему Державного казначейства становить Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи. Основі завдання Держаного казначейства:

- організація виконання Держбюджету і здійснення контролю за цим;

- управляння наявним коштами Держбюджету;

- фінансування видатків Держбюджету України, складання звітності про стан виконання Держбюджету України;

- здійснення контролю за надходженням, використанням коштів держбюджетних позабюджетних фондів.

Контрольно-ревізійне управління. Функціонують згідно з законом «Про контрольно-ревізійну службу в Україні» (1993р.) державна контрольно-ревізійна служба виконує такі функції: організує роботу контрольно-ревізійних підрозділів з проведення ревізій і перевірок; проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності; розробляє інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок; стягує у бюджет державні кошти; вилучає до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані та занижені валютні та інші платежі.

Розпорядники бюджетних коштів. Перелік розпорядників, їх повноваження передбачені у Бюджетному кодексі України. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: