Размещено на http://www.allbest.ru/

23

27

Міністерство аграрної політики України

Житомирський національний агроекологічний університет

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ТА ДОРАДНИЦТВА

Курсова робота

НА ТЕМУ: ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ

Житомир 2011

Зміст

1. Значення і теоретичні основи фінансового аналізу

2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

3. Аналіз майна підприємства

4. Аналіз ефективності використання оборотного капіталу

5. Аналіз формування джерел капіталу підприємства

6. Аналіз грошових потоків

7. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

8. Аналіз фінансової стійкості підприємства

9. Аналіз кредитоспроможності підприємства

10. Аналіз ділової активності підприємств

11. Аналіз прибутковості та рентабельності підприємства

12. Аналіз інвестиційної активності підприємства

13. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства

Список літератури

1. Значення і теоретичні основи фінансового аналізу

Фінансовий аналіз - це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства. Як метод дослідження аналіз полягає в розчленуванні цілого на складові. Протилежне поняття - синтез - це метод вивчення предмета в цілісності, єдності та взаємозв'язку його частин. Зв'язок „аналіз - синтез” притаманний будь-якому науковому дослідженню. Особливе значення він має в економічних дослідженнях як на макро-, так і на мікрорівні.

Мета фінансового аналізу - інформаційне забезпечення прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, імовірність банкрутства тощо).

У традиційному розумінні суть фінансового аналізу полягає в оцінці і прогнозуванні фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності та обліку. Фінансовий аналіз є одним із основних елементів фінансової політики підприємства.

Для забезпечення якісного та докладного фінансового аналізу потрібно оволодіти загальними концептуально-методичними принципами у його підходах і трактуваннях.

Фінансовий аналіз - це складова загального, повного, всебічного аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов'язаних розділи: аналіз фінансовий та управлінський. Такий розподіл досить умовний і відповідає розподілу бухгалтерського обліку на підприємстві на фінансовий та управлінський, що є об'єктивною потребою під час діяльності підприємства в ринкових умовах.

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу - надання інформації численним користувачам про прибутковість діяльності підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність, ринкову стійкість тощо. Відповідні аналітичні показники розраховують за даними публічної фінансової звітності підприємства.

Результати внутрішнього фінансового аналізу призначені для керівництва підприємства. Основний зміст цього аналізу - факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та видами витрат, пошук точки збитковості (критичного обсягу виробництва), фінансовий аналіз інвестиційних проектів.

Об'єктом фінансового аналізу виступають конкретне підприємство та його фінансовий стан.

Суб'єктами фінансового аналізу є фінансові аналітики, які зацікавлені в діяльності підприємства з будь - яких причин.

4. Завдання фінансового аналізу.

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданнями управлінням підприємством у трьох сферах діяльності - фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), що поєднані рухом фінансових ресурсів.

Звідси завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

1) фінансовою - управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, що пов'язаний з використанням зовнішніх позик;

2) інвестиційною - управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

3) операційною - управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному використання наявних ресурсів.

Фінансовий аналіз забезпечує потреби внутрішніх і зовнішніх користувачів. Внутрішній фінансовий аналіз використовують в своїй діяльності безпосередньо власники або уповноважені ними органи господарюючих суб'єктів за відповідними рівнями управління. За допомогою внутрішнього аналізу здійснюють оцінку стану господарювання, виявляють та обґрунтовують можливості використання резервів економічного зростання, формують планові і прогнозні показники господарюючої системи, розробляють сценарії управлінських рішень. Він може здійснюватися на рівні суб'єкта господарювання, регіону, органу виконавчої влади та держави.

Зовнішній аналіз здійснюється відносно господарюючих суб'єктів, регіонів, держави з метою оцінки їх місця, відповідно, у ринковому середовищі за класифікаційними ознаками підприємств, регіонів в державі, держави в світовому господарстві.

Відповідно до часових етапів формування інформаційних ресурсів звітності, фінансовий аналіз можна поділити на квартальний, піврічний, за 9 місяців, річний і динамічний.

За обсягом дослідження (мірою охоплення господарської діяльності) фінансовий аналіз поділяється на комплексний (повний) і тематичний (частковий, експрес-аналіз).

Просторові види фінансового аналізу характеризуються територіальними ознаками об'єктів дослідження. При цьому об'єкти фінансового аналізу формуються щодо окремих суб'єктів господарювання, регіонів, держав і міжнаціональних економічних систем.

За класифікаційними ознаками суб'єктів господарювання їх інформаційні ресурси можливо групувати і досліджувати за видами економічної діяльності, формами власності, організаційно-правовими формами господарювання, органами управління виконавчої влади держави і об'єднань підприємств. Поділ фінансового аналізу за такими напрямами дає можливість оцінити вплив на ефективність господарювання форм власності і організаційної побудови підприємств.

У процесі фінансового аналізу можуть досліджуватися всі об'єкти, (повний аналіз) або вибірково окремі показники їх діяльності чи діяльність господарюючих суб'єктів певних класифікаційних ознак (вибірковий аналіз).

Серед організаційних форм фінансового аналізу суб'єктів господарювання можна виділити два його види: централізований і децентралізований.

За динамікою формування вихідних інформаційних ресурсів фінансовий аналіз може мати одноразовий і періодичний характер. Одноразові аналітичні дослідження використовуються для вирішення поточних питань з метою одержання моментної користі. Водночас, поновлення досліджень через певні проміжки часу дає можливість дослідити динаміку змін, які відбуваються з господарюючими суб'єктами. При здійсненні періодичних аналітичних досліджень необхідно зберігати їх єдину методику і забезпечувати порівнянність системи показників.

Відповідно до змісту основних функцій управління (планування, організація, контроль), фінансовий аналіз поділяється на стратегічний, попередній, оперативний і ретроспективний.

6. Методи і прийоми фінансового аналізу

Науковий апарат фінансового аналізу - це сукупність загальнонаукових засобів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання. До принципів фінансового аналізу, що регулюють процедурний аспект його методології і методики, належать системність, комплексність, регулярність, послідовність, об'єктивність та ін.

У фінансовому аналізі застосовують різні методи економічних досліджень.

Методи фінансового аналізу поділяють на формалізовані та неформалізовані. До формалізованих методів належать такі:

1. Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу - ланцюгових підстановок, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.

2. Традиційні методи економічної статистики - середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці.

3. Методи математичної статистики вивчення зв'язків - аналізи кореляційний, регресивний, дискримінантний, дисперсійний, факторний, коваріаційний та ін.

4. Економетричні методи - матричні, теорії міжгалузевого балансу.

5. Методи економічної кібернетики і оптимального програмування - системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та ін.

6. Методи дослідження операцій та теорій прийняття рішень - теорії ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

За ознакою предмета, методи та прийоми фінансового аналізу традиційно поділяють на такі: аналізи вертикальний, горизонтальний та відносних показників (коефіцієнтів).

Вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури досліджуваного об'єкта, наприклад структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрат тощо.

За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за підприємствами, що істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

Горизонтальний аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).

Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці складають аналітичні таблиці, де одночасно використовують прийоми вертикального та горизонтального аналізів.

Аналіз відносних показників. Відомо понад 200 відносних аналітичних показників, які можна розраховувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик на повинен намагатися розрахувати все, що можливо. Досвід свідчить, що кілька правильно вибраних коефіцієнтів містять потрібну інформацію. Користь кожного конкретного коефіцієнта суворо визначена метою аналізу. Тому до здійснення аналізу необхідно з'ясувати, з погляду якого користувача виконується, його мету та регламентовані або рекомендовані кількісні значення показників.

Організацію фінансового аналізу можна уявити як технологічний процес, в якому необхідні аналітичні процедури здійснюються у встановленому порядку і реалізуються за допомогою сукупності організаційних, методичних і технічних методів, способів і прийомів.

2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

Під інформацією (від латинського informatio - пояснення, повідомлення, викладення), зазвичай, розуміють впорядковані відомості про процеси і явища.

Інформаційне забезпечення є першочерговим завданням у будь-якому аналітичному дослідженні і важливим інструментом для підготовки та прийняття ефективних управлінських рішень. Фінансовий аналіз проводиться з використанням системи економічних даних, дослідження яких породжує економічну інформацію, що використовується в управлінні.

Потреби фінансового аналізу забезпечуються нормативно-довідковими, плановими та обліковими (фактичними) інформаційними ресурсами. Вони відбивають певні події, явища, процеси, які бажано, щоб так відбулися, що мають так відбутись, або вже так відбулися.

Залежно від змісту і завдань аналізу, використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність; статистичну звітність; дані внутрішньогосподарського бухгалтерського (управлінського) обліку; дані з первинної облікової документації (вибіркові дані); експертні оцінки.

З метою поглибленого аналізу фінансового стану підприємства вибірково, на запит, можна скористатися даними з первинних документів оборотних відомостей за аналітичними та синтетичними рахунками, наприклад: про часткову або повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; про структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за видами, термінами оплати та носіями; про виконання кредитних угод; про непродуктивні видатки та розкрадання матеріальних цінностей тощо.

Спосіб експертних оцінок - це спосіб прогнозування та оцінювання майбутніх результатів діяльності підприємства на підставі передбачень спеціалістів. Цей метод набув широкого застосування в стратегічному та функціонально-вартісному аналізі. Його сутність полягає в тому, що спеціалісти висловлюють свою думку про важливі та реальні цілі об'єкта, його функції, про найкращі способи досягнення цих цілей, про значущість або вагомість факторів та ймовірні терміни виконання заходів, про критерії вибору найкращого проектного рішення. Для отримання найбільш якісного судження до участі в експертизі залучаються спеціалісти, що мають високий професійний рівень та великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми, володіють здатністю адекватного відображення тенденцій розвитку та цікавляться поставленою проблемою.

Інформація, отримана від експертів, обробляється за допомогою спеціальних логічних та математичних методів і процедур для перетворення у найзручнішу для вибору найдосконалішого варіанта рішення форму. Існують рекомендації щодо кількості експертів: як правило, заведено обмежуватися 5-7 спеціалістами, до групи включають кількох соціологів, психологів, математиків.

Розрізняють індивідуальні та групові методи опитування спеціалістів-експертів: інтерв'ю, аналітичні експертні оцінки (за індивідуального) та методи комісій (за колективного опитування).

Аналізуючи фактичний фінансовий стан підприємств, до експертних оцінок вдаються насамперед з метою отримання даних про відносну значущість того чи іншого аналітичного показника під час розгляду їх сукупності: наприклад, такі оцінки потрібні при визначенні узагальнюючого показника ліквідності балансу, класності підприємства як замовника та рейтингового узагальнюючого показника фінансового стану. Проте експертні оцінки використовують переважно для прогнозування фінансового стану підприємства, а також для фінансової експертизи інвестицій. Висококваліфіковані досвідчені фахівці можуть оцінити ймовірність очікуваних доходів і витрат, ступінь ризику реальних і фінансових інвестицій, зміни в курсі національної валюти, у податковому законодавстві тощо.

3. Аналіз майна підприємства

Загальна оцінка фінансового стану підприємства дає змогу:

- оцінити загальний обсяг, склад і структуру активів підприємства;

- проаналізувати динаміку вартості активів підприємства і порівняти її з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції, фінансових результатів діяльності підприємства;

- оцінити склад і структуру джерел формування активів (склад і структуру капіталу), які визначають рівень фінансової стійкості підприємства;

- виявити позитивні та негативні аспекти фінансового стану, які вимагають глибшого дослідження.

Структура та зміст балансу, а також вимоги до розкриття його статей визначається П(С)БО 2 „Баланс”.

Баланс - звіт про фінансове положення підприємства, який відображає на визначену дату його активи, зобов'язання та власний капітал.

Актив балансу дає інформацію про загальну вартість майна підприємства та його розміщення (необоротні активи, оборотний капітал).

„Читання балансу” передбачає:

1. Знання та оцінка змісту кожної статті балансу;

2. Вміння зіставляти окремі статті активу балансу з окремими статтями пасиву балансу;

3. Виявлення загальних тенденцій зміни величини валюти балансу і окремих його розділів;

4. Вміння проводити горизонтальний та вертикальний аналіз балансу;

5. Оцінка активів по ліквідності;

6. Оцінка пасивів по терміновості зобов'язань ;

7. Попередня оцінка ступені фінансової стабільності підприємства.

Позитивно оцінюється у балансі:

1. Збільшення валюти балансу;

2. Збільшення власного капіталу.

Негативно оцінюється:

1. Різкий зріст дебіторської і кредиторської заборгованості;

2. Збільшення по статтям:

- резерв сумнівних боргів;

- заборгованість, непогашена у термін.

3. Наявність "хворих" статей балансу (збитки, позики і заборгованість не погашена у термін).

Горизонтальний аналіз передбачає зіставлення статей балансу і розрахованих по них показників на початок і кінець одного або декількох періодів та виявлення відхилень. При горизонтальному аналізі розраховують абсолютні (у сумах) та відносні (у відсотках) показники та їх зміни.

Вертикальний аналіз використовується для вивчення структури засобів і джерел, шляхом розрахунку питомої ваги окремих статей балансу у підсумкових показниках.

Структуру і динаміку активів і пасивів підприємства досліджують із використанням так званого порівняльного аналітичного балансу, який одержують з вихідного балансу шляхом доповнення його показниками структури, динаміки і структурної динаміки активів та джерел їх формування (пасивів за звітний період). Такий баланс включає абсолютні величини окремих статей або груп статей балансу на початок і кінець звітного періоду, їх частки в загальній сумі валюти балансу, зміни абсолютних величин і часток статей (груп статей) та інші показники горизонтального і вертикального аналізу.

Процедуру переходу від звітного балансу до агрегованого (спрощеного) порівняльного аналітичного балансу в фінансовому аналізі називають згортанням, або ущільненням балансу. Згортання звітного балансу дає змогу зменшити число статей, підвищити наочність, зробити його максимально зручним для проведення аналізу.

Об'єктами аналізу активів підприємства є види і склад майна, що має натурально-речовинну форму, цінні папери, грошові кошти і кошти в розрахунках.

У процесі аналізу вивчається їхній склад і структура, оборотність, тому що стан фінансів підприємства залежить від швидкості обороту капіталу, що приводить до чергового припливу коштів.

Співвідношення основного і оборотного капіталу визначається галузевими особливостями, рівнем амортизації виробництва, політикою адміністрації у області капіталовкладень, а також конкретними умовами роботи підприємства. Коли менше основного капіталу, тоді менше амортизаційних відрахувань у складі собівартості, як наслідок нижче її рівень. Це зменшує підприємницький ризик при ускладненнях у реалізації продукції.

Основний капітал (необоротні активи) - це вкладення коштів з довгостроковими цілями в нерухомість, облігації, акції, статутний фонд інших підприємств і запаси корисних копалин і інші нематеріальні активи.

У процесі загальної оцінки фінансового стану підприємства необхідно вивчити структуру оборотного капіталу, розміщення його в сфері виробництва і у сфері обігу.

До сфери виробництва відносяться: виробничі запаси, МШП, НЗП і витрати майбутніх періодів.

До сфери обігу відносяться: готова продукція відвантажена і на складі, кошти і усі види дебіторської заборгованості.

Узагальнюючим показником ефективності використання оборотного капіталу є його рівень обігу.

Результати аналізу наявності, складу і структури джерел формування майна підприємства (пасивів) повинні показати на якому, переважно, капіталі працює підприємство, чи не викликає створена структура капіталу ризик для інвесторів та чи є сприятливою вона для ефективного використання.

У процесі аналізу кредиторської заборгованості необхідно вивчити: давнину появи, наявність, частоту і причини утворення простроченої заборгованості, установити суму виплачених санкцій за прострочення платежів.

Кредиторська заборгованість - результат напруженого фінансового стану підприємства унаслідок нестачі необхідних коштів для виконання платежів різним підприємствам.

До виправданої заборгованості відноситься заборгованість постачальникам по акцептованим платіжним вимогам, непрострочена заборгованість.

Невиправдана це прострочена заборгованість постачальникам, у бюджет, позички непогашені в термін.

На завершальному етапі загальної оцінки фінансового стану підприємства треба систематизувати позитивні і негативні тенденції, виявлені в процесі аналізу, зробити відповідні висновки. Загальна оцінка може завершуватись висновками про доцільність поглибленого і детальнішого аналізу фінансового стану.

Для оцінки стану і ефективності формування майна підприємства використовують порівняння темпів зміни показників. Зокрема, окремі порівняння можуть свідчити про наступне:

* приріст активів, власного капіталу і зобов'язань - поліпшення фінансової незалежності підприємства;

* приріст необоротних, оборотних і в цілому активів - нарощування потенціалу підприємства;

* приріст середньорічної вартості активів (СВА) і чистого доходу - ефективне використання активів;

· приріст середньорічної вартості активів і доданої вартості - поліпшення задоволення потреб всіх учасників господарської діяльності;

· приріст середньорічної вартості активів і валової продукції - ефективне використання потенціалу підприємства;

· приріст середньорічної вартості активів і створеного прибутку від господарської діяльності - поліпшення ефективності господарської діяльності;

· приріст середньорічної вартості активів і чистого прибутку - привабливість господарської діяльності;

· приріст продуктивності праці і середньорічної вартості активів - поліпшення використання активів;

· приріст балансової і первісної вартості активів - поліпшення придатності активів;

· приріст ринкової і балансової вартості активів - привабливість суб'єкта господарювання;

· приріст валового прибутку і середньорічної вартості активів - ефективність діяльності структурних підрозділів по виробництву об'єктів господарської діяльності;

· приріст продуктивності праці і майнового забезпечення працівників (вартість активів у розрахунку на 1 середньооблікового працівника) - ефективне формування активів.

4. Аналіз ефективності використання оборотного капіталу

Оборотні активи беруть одноразову участь у виробничому процесі, кардинально змінюючи при цьому свою натурально-речову форму. Водночас вартість оборотних активів повністю переноситься на новостворений продукт. Основним призначенням коштів в оборотних активах є забезпечення безперервності виробничого процесу.

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін «оборотний капітал» (або в практиці роботи українських підприємств «оборотні кошти») характеризує поточні активи підприємства.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал класифікується за такими ознаками:

За функціональним призначенням в процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу.

До оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями.

Такий поділ оборотного капіталу необхідний для окремого аналізу часу перебування оборотного капіталу в процесі виробництва та обігу.

За практикою контролю, планування та управління: нормовані та ненормовані оборотні кошти.

На підприємстві можуть бути встановлені норми на виробничі запаси, готову продукцію, товари.

За джерелом формування оборотного капіталу: власний і позичковий оборотний капітал.

Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу «Оборотні активи» і 4-м розділом пасиву «Поточні зобов'язання».

Позичковий оборотний капітал формується у формі банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості.

За ліквідністю (швидкістю перетворення на гроші): найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються, активи, що реалізуються повільно, активи, що реалізуються важко.

За рівнем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним, невеликим, середнім та високим ризиком вкладення.

Оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення - це кошти, короткострокові фінансові вкладення. Оборотний капітал з невеликим ризиком - дебіторська заборгованість (крім сумнівної), виробничі запаси (крім залежалих), залишки готової продукції і товарів (крім тих, що не користуються попитом). Оборотний капітал із середнім ризиком - МШП, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Оборотний капітал з високим ризиком - сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом.

За матеріально-майновим станом: предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), готова продукція, товари, гроші (кошти) і кошти в розрахунках.

Основні джерела формування оборотних коштів:

1. Власні джерела, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування.

2. Позичкові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.

Відомо, що через низку цілком об'єктивних причин (інфляція, зростання обсягів виробництва) у підприємства завжди виникає додаткова потреба в оборотних коштах. Тому підприємство використовує позичкові кошти: банківські та комерційні кредити, облігаційні позики. Поряд із банківськими кредитами джерелами фінансування оборотних коштів можуть бути також комерційні кредити інших підприємств і організацій, котрі оформляються як позики, векселі, товарні кредити, авансові платежі.

Підприємства користуються також і інвестиційними податковими кредитами, тобто тимчасово відстроченими податковими зобов'язаннями. Для одержання інвестиційного податкового кредиту підприємство укладає договір з податковою адміністрацією.

3. Додатково залучені джерела, які включають: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями, резервів за сумнівними боргами, благодійні та інші надходження.

3. Ефективність використання оборотних коштів

В умовах ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин. За даними ф. 1 «Баланс», ф. 2 «Звіт про фінансові результати» визначаються і аналізуються такі показники оборотності оборотних коштів:

Оборотність у днях (Од) - час повного кругообігу оборотних коштів.

Визначається за формулою:

Од = СЗ [Д : Р],

де СЗ - середній залишок оборотних коштів;

Д - кількість днів у періоді, що аналізується;

Р - виручка від реалізації.

Середній залишок оборотних коштів у цілому (або будь-якого з їх видів) обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруть підсумки залишків 2-го розділу активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначають середньорічний залишок.

Коефіцієнт оборотності (Ко) - це кількість оборотів, що їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується.

Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Він визначається за формулою:

Ко = Р : СЗ,

де Ко - коефіцієнт оборотності;

Р - виручка від реалізації;

СЗ - середній залишок оборотних коштів за період, що аналізується. Коефіцієнт оборотності засобів - це фондовіддача оборотних коштів.

Тривалість одного обороту в днях (То) - визначається за формулою:

То = Д : Од,

де То - тривалість одного обороту в днях;

Д - кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Од - оборотність оборотних коштів у днях.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз).

Він показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації, і визначається за формулою:

Кз = [СЗ : Р] 100,

де Кз - коефіцієнт завантаження коштів в обороті;

СЗ - середній залишок оборотних коштів, грн.;

Р - виручка від реалізації продукції, грн.;

100 - переведення грн. у коп.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) - величина, обернена до коефіцієнта оборотності оборотних коштів (Ко). Що менший коефіцієнт завантаження коштів, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Рух оборотного капіталу пов'язаний з такими основними господарськими операціями:

· закупки, унаслідок яких збільшуються запаси сировини, матеріалів, кредиторської заборгованості;

· виробництво, яке веде до зростання дебіторської заборгованості і кількості грошей у касі та на поточному рахунку.

Усі ці операції багато разів повторюються, постійно супроводжуючись грошовими надходженнями і грошовими виплатами.

Однією з умов фінансового розвитку підприємства є надходження грошових коштів. Проте надмір коштів на підприємстві свідчить про те, що реально підприємство ризикує зазнати збитків, пов'язаних з інфляцією та знеціненням грошей, а також із втраченою можливістю вигідного їх розміщення.

Для оцінки достатності коштів, необхідних для виробничої діяльності підприємства, розраховують тривалість періоду обороту:

Т_о = [середні залишки коштів] · Д : [оборот коштів за період].

Для визначення середнього обороту використовується кредитний оборот за поточним рахунком. Якщо підприємство значну частину розрахунків проводить через касу, то витрати коштів по касі треба додати до кредитного обороту поточного рахунку.

Аналіз руху грошових коштів за видами діяльності здійснюється за даними форми 3 «Звіт про рух грошових коштів», яка розроблена на основі П(С)БО №4 «Звіт про рух грошових коштів».

У цьому звіті міститься інформація про грошові потоки підприємства за звітний період.

Грошові потоки - це надходження і вибуття грошей (коштів) та їх еквівалентів.

Рух коштів відображається у звіті за трьома видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Аналіз руху коштів у розрізі окремих видів діяльності підприємства дає можливість оцінити, з яких джерел надійшли ці кошти, які напрямки їх використання, чи вистачає власних оборотних коштів підприємства для інвестиційної діяльності. Аналізуючи рух коштів за видами діяльності, можна додатково відповісти ще й на такі запитання: чи може підприємство розрахуватись за своїми поточними зобов'язаннями? чи вистачить одержаного прибутку для обслуговування поточної діяльності підприємства?

5. Аналіз формування джерел капіталу підприємства

Капітал підприємства в цілому є сумою коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Поняття „капітал” звичайно асоціюється з поняттям „власність”. У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, і становить вартість майна підприємства. Під поняттям «капітал підприємства» сьогодні розуміють різні його види, які характеризуються десятками термінів. Класифікація видів капіталу, запропонована І.О.Бланком наведена на рис. 5.1

При проведенні аналізу капіталу слід мати на увазі, що:

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси, які забезпечують йому доход.

3. Капітал є основним джерелом заможності його власників.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості.

5. Динаміка капіталу підприємства є головним індикатором рівня ефективності його господарської діяльності.

Залежно від ступеню належності, капітал поділяють на власний та позиковий. Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємства. Власний капітал є основою економічної та фінансової незалежності підприємства. Однак у процесі аналізу необхідно врахувати, що фінансування діяльності підприємства лише за рахунок власних коштів не завжди вигідне для нього.

Крім того, слід мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси є невисокими, а підприємство зможе забезпечити більш високу віддачу на вкладений капітал, ніж платить за кредитні ресурси, то, залучаючи позиковий капітал, воно зможе підвищити рентабельність власного капіталу. Отже, фінансовий стан підприємства залежить, у першу чергу, від оптимальності співвідношень між власним та позиковим капіталом.

Сума власного капіталу підприємства визначається як різниця між вартістю майна та борговими зобов'язаннями.

Аналіз власного капіталу має такі основні цілі:

- виявити основні джерела формування власного капіталу та визначити наслідки їх змін для фінансової стійкості підприємства;

- визначити правові, договірні та фінансові обмеження в розпорядженні поточним і нерозподіленим прибутком;

- оцінити пріоритетність прав на отримання дивідендів;

- виявити пріоритетність прав власників у разі ліквідації підприємства.

Власний капітал підприємства містить дві основні складові:

1. інвестований капітал (капітал, що вкладений власниками підприємства);

2. накопичений капітал (створений на підприємстві).

Аналізуючи власний капітал, необхідно визначати питому вагу окремих його складових, а також динаміку їх складу та структури за певні періоди.

Аналіз складу власного капіталу дає змогу виявити його основні функції:

- забезпечення безперервності діяльності;

- гарантії захисту капіталу кредиторів та відшкодування збитків;

- Участь у розподілі отриманого прибутку;

- участь в управлінні підприємством.

Залучені кошти являють собою правові і господарські зобов'язання підприємств перед третіми особами. Величина залучених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов'язані з раніше прийнятими зобов'язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковості їх погашення та способів забезпеченості.

За ступенем строковості їх погашення зобов'язання поділяються на :

- довгострокові;

- поточні.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовують на придбання активів тривалого використання, а поточні пасиви, як правило, є джерелом формування оборотних коштів.

За способом забезпеченості зобов'язання поділяються на:

- незабезпечені;

- забезпечені.

Важливість такої класифікації пов'язана з тим, зо забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства погашаються в пріоритетному порядку.

Використовуючи дані балансу підприємства, можна дати характеристику:

· величини і динаміки капіталу, який розміщений в активах;

· структури капіталу за окремими елементами;

· складу і величини структурних змін власного капіталу і зобов'язань;

· резервів поліпшення динаміки і структури джерел формування капіталу.

Активи (А), зобов'язання (З), власний капітал (ВК) підприємства завжди є складовими системи управління за рівняннями:

ВК = А-З,

показує ту частину активів, яка визначає залишковий інтерес до підприємства і вільна від зобов'язань, а її величина залежить від вартості майна і зобов'язань;

А = З+ВК,

свідчить, що активи формуються у певному співвідношенні тільки за рахунок власного капіталу і зобов'язань;

А-З = ВВ + ПП + ЧП = ВК

визначає, що поточний чистий прибуток (ЧП), при врахуванні можливих змін внесків власників (ВВ) підприємства і створеного чистого прибутку у попередні періоди діяльності (ПП), завжди формує приріст активів або зменшення зобов'язань.

У складі капіталу підприємства виділяють власний (постійний) капітал (I розділ пасиву балансу), довгострокові (сталі) зобов'язання (II і III розділи пасиву балансу) і поточні (мобільні) зобов'язання (IV і V розділи пасиву балансу).

Капітал може бути сформований за рахунок власних і залучених джерел.

Аналіз свідчить, що власний капітал виступає джерелом покриття необоротних активів і тієї мінімальної частини поточних активів, які необхідні для здійснення технологічного процесу з виробництва об'єктів діяльності підприємства.

При оцінці капіталу підприємства можна зробити наступні висновки:

1. Про зміну величини і структури власного капіталу. Збільшення капіталу за рахунок власних джерел фінансування свідчить про реінвестування прибутку в господарську діяльність та / або додаткове внесення активів власниками.

Приріст величини і питомої ваги власного капіталу за рахунок реінвестованого прибутку є ознакою покращення діяльності підприємства, добрих перспектив економічного зростання та інвестиційної привабливості об'єктів підприємництва.

2. Про співвідношення власного і залученого капіталу. Якщо частка власного капіталу більша, ніж залученого, то ризик кредиторів менший. Водночас, залучений капітал створює умови і вимагає від власників підприємства відповідальності у відносинах з позичальниками та більш ефективного використання активів. Це забезпечується:

· обґрунтуванням доцільності залучення капіталу і побудови механізму формування коштів для погашення зобов'язань;

· платою за фінансові ресурси, залучені під зобов'язання;

· системою контролю за погашенням боргу з боку кредиторів;

· використанням до підприємства інструментів гарантій щодо повернення зобов'язань;

· можливістю поліпшити фінансові результати господарювання, що зміцнює рівень самостійності підприємства.

3. Про рівень зовнішнього довгострокового залучення капіталу. Наявність капіталу з довгострокових джерел свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства, розвиток діяльності за прибутковим сценарієм, довіру з боку кредиторів.

4. Про величину і структуру короткострокового залучення капіталу.

Формування капіталу (фінансових ресурсів) підприємства відбувається з різних джерел, які визначають рівень його якості. Показники стану окремих елементів капіталу є одним з головних індикаторів майнового потенціалу і основою для визначення фінансової незалежності, стійкості та стабільності господарської діяльності.

Стан капіталу підприємства оцінюється за напрямами формування його джерел: власний капітал, довгострокові залучення, поточні зобов'язання, а також щодо окремих елементів.

Оцінка стану власного капіталу підприємства здійснюється через виконання ним його функцій за окремими складовими: статутним капіталом, резервним капіталом, додатковим капіталом, нерозподіленим фінансовим результатом.

Володіння статутним капіталом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання, забезпечувати право на управління майном.

Збільшення статутного капіталу свідчить про реалізацію інвестиційних проектів розвитку підприємства, а зменшення - про згортання діяльності. Фінансовий аналіз стану статутного капіталу дозволяє визначити частки майна власників, їх права на управління активами та рівень відповідності величини залучення майна власників в господарську діяльність діючим нормативам.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які формуються на підприємстві у формі додаткового (капітальні резерви) і резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку) та резервів, сформованих як збільшення витрат. Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

В процесі фінансового аналізу досліджують величини наявних резервів, їх відповідність мінімально допустимим рівням та можливість спрямування за призначенням. Рівень створених резервів оцінюють за коефіцієнтами захисту і ризику власного капіталу.

;

;

,

де КЗК - коефіцієнт захисту власного капіталу; ДК - додатковий капітал; РК - резервний капітал; ВК - власний капітал; КРК - коефіцієнт ризику власного капіталу; КЗС - коефіцієнт захисту статутного капіталу; СК - статутний капітал.

КЗК - характеризує, яка частина активів здійснює захист власного капіталу. Збільшення цього показника свідчить про посилення захисту.

КРК - показує рівень ризику втрати підприємством статутного капіталу і наявного чистого прибутку. При збільшенні величини показника підприємство втрачає довіру до нього з боку всіх учасників господарської діяльності. Мінімальна межа показника повинна бути не менше 5,0. Чим вище його значення, тим вищий ризик вкладення капіталу в це підприємство.

КЗС - свідчить про рівень захисту статутного капіталу. Значення показника, відповідно до діючого законодавства, не може бути меншим ніж 0,25.

Найважливішим джерелом формування власного капіталу і впливу на його стан є чистий прибуток, який залишається на самофінансування господарської діяльності. Рівень розвитку підприємства шляхом самофінансування визначається за допомогою коефіцієнта:

,

де КРФ - коефіцієнт розвитку підприємства за рахунок самофінансування господарської діяльності; СЧП - створений чистий прибуток; ЗЧП - використаний чистий прибуток на погашення зобов'язань.

Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про використання чистого прибутку для погашення зовнішніх зобов'язань перед власниками (виплата дивідендів) та іншими учасниками господарської діяльності.

Чистий прибуток, який залишається для самофінансування підприємства, може бути розподілений за статутним і резервним капіталом або залишатися як нерозподілений. В активах він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об'єктів. Нерозподілений прибуток є власністю засновників, і тому збільшує суму власного капіталу, а сума збитку відповідно його зменшує.

В цілому максимальна величина власного капіталу підприємства в складі статутного капіталу, резервного капіталу і створеного чистого прибутку створюють підґрунтя для довіри до нього інвесторів, постачальників, покупців і найманих працівників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися наявні збитки. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позикових коштів.

Важливим джерелом формування капіталу підприємства є позичкові фінансові ресурси кредитних установ на довгостроковій і короткостроковій основі. Довгострокові кредити залучаються підприємствами для фінансування необоротних активів, а короткострокові - на покриття тимчасового дефіциту платіжних засобів.

У процесі фінансового аналізу стану позичкових фінансових ресурсів здійснюються дослідження:

· величини залучених фінансових ресурсів з кредитних установ за абсолютними і відносними показниками в порівнянні з власним капіталом та іншими джерелами формування капіталу;

· дотримання запланованих строків повернення кредитів;

· рівня процентної ставки та її зміни;

· цільового використання кредитів;

· заставних ризиків позичальника і третіх осіб, які гарантують повернення позичок;

· ефективність вкладення фінансових ресурсів з позичкових джерел в активи підприємства.

В процесі аналізу використання капіталу необхідно оцінити динаміку обсягу власного капіталу підприємства за звітний період, розрахувати та проаналізувати основні показники цього руху, для чого визначити коефіцієнт надходження капіталу, коефіцієнт використання капіталу.

Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення коефіцієнтів надходження та використання капіталу. Коли значення коефіцієнта надходження більше, ніж коефіцієнта використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес нарощування власного капіталу, і навпаки.

Підвищення доходності капіталу досягається раціональним та економним використанням всіх ресурсів, уникненням їх перевитрат, втрат на всіх стадіях їх кругообігу. У результаті капітал повернеться до свого висхідного стану в більшій вартості, тобто з прибутком.

Таким чином, ефективність використання капіталу характеризується його дохідністю (рентабельністю) - відношенням суми прибутку до середньорічної суми основного і оборотного капіталу.

РСК = П/ К

Перевага показника РСК в тому, що його можна використовувати для прогнозування суми прибутку згідно моделі:

П = К х РСК

де К - середньорічна сума капіталу, тис. грн.

П - сума прибутку.

Використовуючи прийом різниці абсолютних величин, визначають зміну прибутку за рахунок зміни величини функціонуючого капіталу і зміни рівня рентабельності капіталу.

Отримання достатньо високого рівня прибутку на засоби, вкладені в підприємство, залежить головним чином від винахідливості, майстерності та мотивації керівництва.

Звідси, показник РСК (рентабельність активів або рентабельність сукупного капіталу) є хорошим засобом для оцінки якості управління, він надійніший, ніж показники для оцінки фінансової стійкості підприємства, які базуються на співвідношенні окремих статей балансу, тому він цікавить широке коло суб'єктів господарювання.

Для характеристики інтенсивності використання капіталу розраховується коефіцієнт його оборотності - відношення виручки від реалізації продукції, робіт, послуг до середньорічної вартості капіталу.

Ко = ВР / К

Оберненим показником коефіцієнту оборотності капіталу є капіталомісткість - відношення середньорічної суми капіталу до суми виручки від реалізації.

Належить розрізняти оборотність всього сукупного капіталу підприємства, в тому числі оборотного та основного.

Оборотний капітал - наймобільніший капітал, який постійно перебуває в обороті, і чим швидше він обертається, тим більше приносить прибутку.

Швидкість оборотності капіталу характеризується такими показниками:

* коефіцієнт оборотності (К_об);

* тривалість одного обороту (Т_об);

* коефіцієнт закріплення оборотних активів (Кз), або капіталомісткість (Км).

Оборотність капіталу, з одного боку залежить від швидкості оборотності основного та оборотного капіталу, а з іншого - від його структури (складу): чим більшу частку займає основний капітал, який обертається повільно, тим нижчий коефіцієнт оборотності і вища тривалість обороту всього сукупного капіталу.

Економічний ефект у результаті прискорення оборотності капіталу зображується у відносному вивільненні засобів з обороту, а також у збільшенні суми виручки і суми прибутку.

Прискорення оборотності капіталу сприяє зменшенню потреби в оборотному капіталі (абсолютне вивільнення), приросту обсягів продукції (відносне вивільнення), а відтак збільшенню одержуваного прибутку.

В результаті поліпшується фінансовий стан підприємства, зміцнюється платоспроможність.

Зменшення обігу оборотних активів потребує залучення додаткових коштів для продовження господарської діяльності.

Основними шляхами прискорення оборотності є:

- скорочення тривалості виробничого циклу за рахунок інтенсифікації виробництва;

- раціональна організація роботи з матеріально-технічного забезпечення;

- своєчасне відвантаження продукції та оформлення розрахункових документів;

- недопущення утворення залежаних або непотрібних запасів;

- вивчення платоспроможності покупців і використання заходів зі стягнення дебіторської заборгованості;

- скорочення строків оборотності на всіх фазах обігу засобів;

- підвищення рівня маркетингових досліджень, спрямованих на прискорення руху товарів від виробника до споживача.

Одним з показників, які застосовуються для оцінки ефективності використання залученого капіталу, є ефект фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує на скільки збільшиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства.

Ефект фінансового важеля виникає тоді, коли економічна рентабельність капіталу вище позикового відсотка.

Ефект фінансового важеля складається з двох елементів:

- [ ЕР (1- К_но) - СП] - різниця між рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податків і ставкою за кредит; і

- ЗК / ВК - плеча фінансового важеля, тобто співвідношення позикового капіталу до власного.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає, якщо ЕР (1 - К_но) - СП > 0.

Якщо [ РСК • (1- К_оп) - СП] < 0, створюється від'ємний ЕФВ, в результаті чого відбувається "проїдання" власного капіталу і це може призвести до банкрутства підприємства.

6. Аналіз грошових потоків

Початок будь-якого бізнесу пов'язаний з наявністю стартового капіталу в формі грошового капіталу. Потім ці грошові кошти трансформуються в основні та оборотні фонди, товар і нарешті знову в грошові кошти.

Грошові кошти повинні постійно перебувати в обігу, інакше вони, в кращому разі, не будуть приносити прибуток, а швидше за все втрачатимуть свою вартість (у зв'язку з інфляцією).

Грошові кошти - це кошти в касі та на поточному рахунку в банку, які можуть бути використані для поточних операцій.

Грошові потоки - це надходження і вибуття грошей (коштів) та їх еквівалентів.

Еквіваленти коштів - це короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму грошей і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3-х місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати).

З точки зору фінансового аналізу, грошові кошти - це найбільш ліквідна частина активів. Підприємства тримають активи в грошовій формі з таких причин:

- для здійснення рахунків за придбані товари та послуги;

- як резерв на випадок затримання покупцями оплати придбаних товарів;

- для підтримки ліквідності балансу.

Головна мета аналізу грошових коштів полягає у визначенні такої їхньої наявної кількості на рахунках у банках та в касі, яка б забезпечувала своєчасність розрахунків з кредиторами, стабільність виробничого процесу, можливість у разі необхідності збільшення його розмірів та сприяла при цьому найбільшій швидкості їхнього обігу.

У процесі аналізу руху грошових коштів необхідно вирішити цілу низку конкретних задач (проблем):

- визначити тривалість операційного та фінансового циклу для кожного виду продукції, робіт і послуг;

- спрогнозувати надходження грошових коштів протягом року;

- спрогнозувати витрати грошових коштів протягом року;

- визначити мінімально необхідний рівень залишків грошових коштів на розрахунковому рахунку та в касі протягом року;

- визначити розміри прибутку, одержаного в грошовій формі.

Їхнє успішне розв'язання дасть змогу уникнути чи передбачити проблеми, пов'язані з розрахунками з кредиторами, налагодити платіжну дисципліну, підвищити довіру банків, а відтак - стабілізувати виробничий процес.

Операційний цикл (ОЦ) - час між придбанням сировини, матеріалів для здійснення основної діяльності та одержанням коштів від реалізації виробленої з них продукції, товарів і послуг.

ТОЦ = ТОВ + ТОД

де: ТОВ - тривалість обороту виробничих запасів ;

ТОД - тривалість обороту дебіторської заборгованості.

Фінансовий цикл (ФЦ) - час, упродовж якого грошові кошти, вилучені з обігу підприємства.

Враховуючи визначення фінансового циклу можна вивести формулу його розрахунку, яка має такий вид:

ТФЦ = ТОЦ - ТОК

де: ТФЦ - тривалість фінансового циклу;

ТОЦ - тривалість операційного циклу;

ТОК - тривалість обігу кредиторської заборгованості.

Отже:

ТФЦ = ТОВ + ТОД - ТОК

Особливістю деяких підприємств є виробництво різних видів продукції з досить значними розбіжностями в тривалості фінансових циклів.

Тому економічні служби підприємств повинні враховувати та прогнозувати ці цикли з метою їхньої оптимізації.

За даними бухгалтерської звітності можна також провести розрахунок середньої тривалості фінансового циклу на підприємстві в цілому.

Рух грошових коштів - невід'ємна складова господарської діяльності кожного підприємства.