Основи фінансового аналізу

У процесі аналізу досить важливим є виявлення обсягів вхідного потоку (надходжень грошових коштів), вихідного грошового потоку (витрачання грошових коштів) та загального обороту грошей.

Зазначимо, що вхідний грошовий потік визначається як сума надходження грошових коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а вихідний потік - як сума витрачання грошових коштів в ході проведення кожного виду діяльності.

Мета аналізу грошових коштів полягає в оцінці здатності підприємства отримувати грошові кошти визначеного розміру і в установлені терміни, необхідні для здійснення запланованих витрат.

Аналіз руху грошових коштів передбачає:

- розрахунок сум надходжень та витрат у розрізі окремих видів діяльності,

- визначення загального залишку коштів на підприємстві за звітний період,

- порівняння даних звітного періоду з попереднім,

- вивчення причин зменшення надходжень і збільшення витрат.

Згідно з існуючою міжнародною практикою аналіз руху грошових коштів роблять у розділі трьох видів господарської діяльності:

- операційної (виробничої) діяльності ;

- інвестиційної діяльності;

- фінансової діяльності.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність - це реалізація та закупівля основних засобів і нематеріальних активів.

Фінансова діяльність - одержання та погашення довгострокових кредитів, фінансової допомоги, витрати на благодійну діяльність, випуск акцій, облігацій та їх викупівля, виплата дивідендів.

Згідно П(С)БО №4 інформація про рух коштів у результаті операційної діяльності може бути одержана із застосування прямого або непрямого методів. При застосуванні прямого методу для визначення суми чистого надходження (чистої витрати) коштів у результаті операційної діяльності у звіті про рух грошових коштів (ф №3) послідовно наводять всі основні статті надходжень та витрат, різниця яких показує збільшення або зменшення коштів.

Непрямий метод - передбачає визначення суми чистого надходження (чистої витрати) в результаті операційної діяльності через послідовне коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у звіті про фінансові результати.

Коригування здійснюється з метою врахування впливу: змін у складі запасів; операційної дебіторської та кредиторської заборгованості; негрошових операцій; доходів і витрат, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Складання звіту про рух коштів згідно з П(С)БО №4, передбачає використання непрямого методу.

Прямий метод полягає у групуванні та аналізі даних бухгалтерського обліку, які відображають рух грошових коштів у розрізі видів діяльності. Перевагою прямого методу є те, що він дозволяє отримати більш повну уяву про обсяг та склад грошових потоків підприємства, виявити ті статті, які формують найбільші надходження і витрачання грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності. При його використанні грошовий потік розраховують як різницю між надходженням грошових коштів та витратами, які пов'язані з їх виплатами. Узагальнений алгоритм розрахунку чистого грошового потоку від операційної діяльності прямим методом має вигляд:

ЧГПод = В + ІН - СВ - ПВ - ПЗ - ПДП - ІВ,

де ЧГПод - чистий грошовий потік від операційної діяльності;

В - виручка від реалізації продукції;

ІН - інші надходження грошових коштів у процесі операційної діяльності;

СВ - собівартість реалізованої продукції;

ПВ - сума поточних витрат, пов'язаних з реалізацією продукції;

ПЗ - сума грошових коштів, які спрямовані на погашення зобов'язань підприємства;

ПДП - сума податкових платежів підприємства;

ІВ - сума інших виплат грошових коштів у процесі операційної діяльності.

З інвестиційної діяльності сума чистого грошового потоку визначається як різниця між сумою реалізації окремих видів необоротних активів, фінансових інвестицій і сумою їх придбання у звітному періоді. Розрахункова формула цього показника наступна:

ЧГПід = Вна + Вдфі +Вак + Д - Пна - НБ - Пак - Оак

де ЧГПід - чистий грошовий потік від інвестиційної діяльності;

Вна - виручка від реалізації необоротних активів;

Вдфі - сума від реалізації довгострокових фінансових інвестицій;

Вак - сума від реалізації раніше викуплених власних акцій;

Д - сума дивідендів по придбаних акціях або боргових зобов'язаннях;

Пна - сума придбання основних засобів та нематеріальних активів;

НБ - зміна обсягу незавершеного будівництва;

Пак - сума від придбання довгострокових фінансових інвестицій;

Оак - сума від викупу власних акцій підприємства.

З фінансової діяльності сума чистого грошового потоку визначається як різниця між сумою фінансових ресурсів, які залучені із зовні, та сумою основного боргу, а також виплачених дивідендів (процентів). Обчислення проводять за формулою:

ЧГПфд = Квк + ДК + КК + Цбф - Пдк -Пкк - Д,

де ЧГПфд - чистий грошовий потік від фінансової діяльності;

Квк - сума додатково залученого власного акціонерного або пайового капіталу із зовні;

ДК - сума додатково залучених довгострокових кредитів і позик;

КК - сума додатково залучених короткострокових кредитів і позик;

Цбф - сума коштів, які надійшли у порядку безповоротного цільового фінансування;

Пдк - сума погашення боргу за довгостроковими кредитами і позиками;

Пкк - сума погашення боргу за короткостроковими кредитами і позиками;

Д - сума дивідендів (процентів), які виплачені власникам підприємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції, паї, облігації).

Загальна сума чистого грошового потоку підприємства за звітний період визначається шляхом сумування чистого грошового потоку від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності, а саме:

ЧГП заг = ЧГПод + ЧГПід + ЧГПфд

де ЧГП заг - загальна сума чистого грошового потоку.

Методика розрахунку фінансової потреби підприємства лежить у визначенні мінімальної суми коштів, необхідної для продовження операцій підприємства і своєчасного вибору методів фінансування.

Без надійної методики оцінки фінансової потреби підприємство може залишитися без достатніх засобів для сплати відсотків за кредит, розрахунків з постачальниками, орендної плати і т.д.

Тому відсутність необхідного фінансового планування може привести до втрати ліквідності, а потім до банкрутства, навіть якщо всі його активи разом з неліквідами значно перевищують заборгованість.

Успішну діяльність і постійну платність підприємству неможливо гарантувати тільки за рахунок прибуткових проектів і продажу продукції. «Криза ліквідності», тобто недолік засобів для оплати по фінансових зобов'язаннях завжди загрожує підприємству.

Тому керівництво підприємства обов'язково повинне оцінювати фінансову потребу підприємства, а також визначати, на які нестатки витрачаються гроші.

Існує кілька способів визначення фінансові потреби підприємства. Одним з розповсюджених є метод визначення мінімальної суми (міn ?) коштів, необхідних підприємству для здійснення запланованих господарських процесів

По цьому методу мінімальна сума коштів визначається як співвідношення операційних витрат за рік до оборотності коштів.

Операційні витрати визначаються як сума витрат грошей, або витрати на покупку товарів і сировини, заробітної плати, відсотків і дивідендів.

Оборотність коштів - це кількість оборотів грошей підприємства за аналізований період. Для його визначення необхідно обсяг реалізації продукції розділити на середній залишок грошей за такий же період.

7. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

В умовах ринкових відносин, особливе місце серед показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, належить показникам платоспроможності та ліквідності.

Підходи науковців до визначення сутності платоспроможності підприємства можна звести до такого:

Платоспроможність визначається як здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою.

Основними ознаками платоспроможності є:

А) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;

Б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для підприємства з метою аналізу й прогнозування його подальшої фінансової діяльності, а й для його зовнішніх партнерів і потенційних інвесторів. Як правило розрізняють і досліджують поточну і перспективну платоспроможність.

Поточна платоспроможність може бути визначена за даними балансу шляхом порівняння суми його платіжних коштів із строковими зобов'язаннями. З'ясуємо, що належить до платіжних засобів і до строкових зобов'язань підприємства. Найбільш правильно до платіжних засобів відносити грошові кошти, короткострокові ЦП та частину ДЗ, щодо надходження якої є впевненість. До строкових зобов'язань підприємства доцільно включати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету і т.ін.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов'язаннями свідчить про платоспроможність підприємства у широкому її розумінні.

Перспективну платоспроможність можна визначити порівнянням повільних реальних активів з довгостроковими пасивами.

Аналіз платоспроможності проводять як зовнішні, так і внутрішні користувачі інформації. Внутрішні користувачі розраховують показники платоспроможності з метою оцінки та прогнозування фінансової діяльності підприємства на перспективу. Зовнішні користувачі аналітичної інформації, зокрема: банківські установи - з метою оцінки рівню кредитоспроможності підприємства; інвестори, ділові партнери повинні мати інформацію стосовно фінансових можливостей підприємства за умов надання йому комерційного кредиту, позик або відстрочки платежу.

Оцінка платоспроможності проводиться на основі характеристики ліквідності поточних активів. Незважаючи на те, що на практиці поняття ліквідності та платоспроможності тісно взаємопов'язані, вони не є тотожними.

Ліквідність у загальному розумінні означає - здатність цінностей перетворюватися у грошові кошти.

Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна так і поточна платоспроможність. Отже, ліквідність і платоспроможність як уже відзначалось не тотожні, хоча й дуже близькі поняття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж платоспроможність.

Отже, основною ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами. Чим більше це перевищення, тим сприятливіший фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності.

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов'язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов'язаннями підприємства та його активами.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів (актив балансу), які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування (зменшення) їх ліквідності, із зобов'язаннями (пасив балансу), які згруповані за строками їх погашення та розміщені у порядку зростання термінів.

Активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності умовно підрозділяються на 4 групи:

- найбільш ліквідні активи (А1): суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно - грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення.

- активи, що швидко реалізуються (А2), для перетворення яких в наявні кошти потрібно певний час: дебіторська заборгованість, платежі по який очікується протягом 12 місяців після звітної дати.

- активи, що повільно реалізуються (або низько ліквідні активи) (А3): запаси. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості і правильності оформлення банківських документів конкурентної спроможності продукції, платоспроможності покупців.

- активи, що важко реалізуються (А4) : призначені для використання в ході діяльності підприємства протягом тривалого часу; це статті 1рА балансу: основні засоби і необоротні активи.

Пасиви балансу, за ступенем зростання термінів погашення зобов'язань, поділяються на 4 групи:

- найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, поточні зобов'язання за розрахунками, інші короткострокові зобов'язання;

- короткострокові пасиви (П2): короткострокові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати;

- довгострокові пасиви (П3): довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви;

- постійні пасиви (П4): власний капітал, резерви.

Основне завдання аналізу ліквідності балансу перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розрахуватися за зобов'язаннями власним майном у визначенні періоди часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов'язань. Чим швидше той чи інший вид активу може набрати грошову форму, то вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Продовжує аналіз ліквідності - дослідження відповідних фінансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основі даних балансу.

Для оцінки здатності підприємства виконувати короткострокові зобов'язання застосовуються показники ліквідності, які дають уявлення не тільки про його платоспроможність на даний момент, але і в разі надзвичайних обставин.

Для оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням засобів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованості й інших надходжень коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов'язань перед постачальниками, банками й іншими кредиторами складається платіжний календар, у якому, з одного боку, підраховуються наявні й очікувані платіжні засоби, а з іншого боку - платіжні зобов'язання на цей же період (1,5,10,15 днів, 1 місяць).

Оперативний платіжний календар складається на основі даних про відвантаження і реалізацію продукції, про закупівлі засобів виробництва, документів про розрахунки з оплати праці, на видачу авансів працівникам, виписок з рахунків банків та ін.

Для визначення поточної платоспроможності необхідно платіжні засоби на відповідну дату порівняти з платіжними зобов'язаннями на цю дату. Ідеальний варіант, якщо коефіцієнт буде становити одиницю або трохи більше.

Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає неплатоспроможність підприємства. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх на готівку.

Платіжний календар забезпечує щоденний контроль за надходженням і витратою коштів, дозволяє синхронізувати позитивні й негативні грошові потоки, визначити пріоритетність платежів за ступенем їхнього впливу на фінансові результати. Таким чином, він є важливим інструментом оперативного управління поточною платоспроможністю підприємства.

Низька платоспроможність може бути як випадковою (тимчасовою), та тривалою (хронічною). Тому аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглядати причини фінансових труднощів, частоту їхнього утворення і тривалість прострочених боргів.

Причинами цього можуть бути:

· невиконання плану з виробництва і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану прибутку і, як наслідок, нестача власних джерел самофінансування підприємства;

· нераціональна структура оборотних коштів;

· несвоєчасне надходження платежів від контрактів;

· товари на відповідальному збереженні;

· високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за невчасну чи неповну сплату податків.

Для з'ясування причин зміни показників платоспроможності велике значення має аналіз виконання плану про надходження і витрати грошових коштів. Для цього дані звіту про рух коштів порівнюють з зданими фінансової частини бізнес-плану.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності характеризується відношенням розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення, рівного 2.

Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду та зміни значення цього коефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в перерахунку на вставлений період для відновлення (втрати) платоспроможності - 6 місяців (3 місяці).

Основою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним є виконання однієї з таких умов:

· коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2;

· коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду менше 0,1.

Якщо одна з названих умов не виконується, оцінюється можливість відновлення платоспроможності підприємства. Для прийняття рішень про реальну можливість її відновлення необхідно, щоб відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до встановленого (рівного 2) було більшим за одиницю.

8. Аналіз фінансової стійкості підприємства

1. Поняття, значення і завдання аналізу фінансової стійкості підприємства

2. Оцінка фінансової стійкості підприємства на основі співвідношення власного і позикового капіталу

3. Оцінка фінансової стійкості підприємства за рівнем безпеки господарської діяльності

Фінансова стійкість характеризується наявністю прибутку, співвідношенням власних та позикових коштів, стійкою структурою джерел коштів підприємства.

Фінансова стійкість підприємства - це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподілення та використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зросту прибутку та капіталу при збереженні його платоспроможності в умовах припущеного рівня ризику.

Розрізняють внутрішню, зовнішню та загальну фінансову стійкість. Внутрішня фінансова стійкість підприємства - це стійкість при якій забезпечується стабільно високий результат функціонування підприємства. В основі його лежить досягнення принципу активного регулювання на зміни внутрішніх та зовнішніх факторів.

Зовнішня стійкість обумовлена стабільністю економічної середи, в межах якої здійснюється його діяльність, вона досягається відповідною системою управління ринкової економіки у масштабах всієї країни.

Загальна стійкість - це такий рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходжень коштів над їх витратами.

Найвищою формою стійкості підприємства є його здатність розвитку в умовах внутрішньої та зовнішньої середи. Для цього підприємство повинно мати стабільну структуру його фінансових ресурсів та при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним.

Сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає їх зовнішнім проявом.

Активи, які забезпечують процес господарювання і фінансову стійкість підприємства, є дзеркальним відображенням фінансових ресурсів, сформованих з відповідних зобов'язань перед кредиторами і власниками. Вдаючись до тієї чи іншої форми залучення фінансових ресурсів, слід оцінювати, яким чином вона вплине на рівень самостійності підприємства і можливі ризики при здійсненні господарської діяльності. З позиції підприємства, формування фінансових ресурсів за рахунок власних джерел є менш ризиковим порівняно з позиковими, і навпаки, для тих, хто їх формує, перебувати в статусі кредитора є менш ризиковим, ніж на правах власника.

Співвідношення між обсягами власних і позикових фінансових ресурсів характеризує один із найважливіших напрямів оцінки фінансової стійкості підприємства. При цьому діяльність підприємства потребує дослідження вертикальної структури джерел формування фінансових ресурсів і динаміку їх розвитку. Прив'язка до активів, тобто напрямів використання фінансових ресурсів підприємства, в даному разі не здійснюється.

Оптимізація вертикальної структури вимагає дотримуватися певного співвідношення між власними і залученими фінансовими ресурсами підприємства. Результати аналізу структури і динаміки використовуються під час прийняття рішень щодо формування фінансових ресурсів підприємства, зокрема при оцінці інвестиційної привабливості та кредитоспроможності.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюють через розрахунок та оцінку таких показників:

1. Абсолютна автономія - відношення власного капіталу (чистих активів) до загальної вартості активів. Цей характеризує, яка частина активів підприємства сформована за рахунок власного капіталу.

2. Стійка автономія - відношення власного і прирівняного до нього капіталу до загальної вартості активів. Характеризує, яку частину активів сформовано за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань. Якщо значення показника не досягає рекомендованих меж (0,5), не можна говорити про автономію підприємства, тобто його незалежність від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

3. Концентрація залученого капіталу (зовнішня залежність підприємства) - частка зобов'язань підприємства в його активах.

4. Загальна залежність підприємства - відношення активів до власного капіталу. Він показує, яка сума активів припадає на кожну гривню власних фінансових ресурсів. Якщо від величини показника відняти одиницю, то це буде означати, що на 1 гривню власних активів припадає розрахована сума залучених. Наприклад, його значення 2,5 показує співвідношення власних і залучених активів як 1,0 : 1,5.

5. Загальна незалежність підприємства - відношення активів до залученого капіталу. А саме яка сума активів припадає на кожну гривню залучених фінансових ресурсів. Якщо від величини показника відняти одиницю, то це буде означати, що на 1 гривню залучених активів припадає розрахована сума власних.

6. Зовнішня поточна залежність підприємства - показує, яку частину активів сформовано за рахунок фінансових ресурсів короткострокового характеру.

7. Зовнішня довгострокова залежність підприємства - показує, яку частину активів сформовано за рахунок фінансових ресурсів довгострокового характеру.

8. Рівень незалежності власних фінансових ресурсів характеризується відношенням власного капіталу до власного і прирівняного до нього капіталу. Показує, яку частину займає власний капітал у власних і прирівняних до них фінансових ресурсах.

9. Рівень залежності власних фінансових ресурсів розраховують як відношення довгострокових зобов'язань до власного та прирівнюваного до нього капіталу. Показує, яку частину займають довгострокові зобов'язання у власних і прирівняних до них фінансових ресурсах. Підвищення величини цього показника, з одного боку, свідчить про посилення залежності від зовнішніх джерел, а з іншого - про рівень фінансової надійності підприємства і довіри до нього з боку кредиторів.

10. Рівень абсолютного покриття залучених фінансових ресурсів власним капіталом - показує співвідношення власних і залучених фінансових ресурсів.

11. Рівень стійкого покриття залучених фінансових ресурсів власним та прирівняним до нього капіталом. Він показує, скільки власних та прирівняних до них фінансових ресурсів припадає на одну гривню залученого капіталу.

12. Рівень абсолютного ризику авансування фінансових ресурсів у господарську діяльність - характеризує величину залучених фінансових ресурсів на одну гривню власного капіталу.

13. Рівень стійкого ризику авансування фінансових ресурсів у господарську діяльність - характеризує величину залучених фінансових ресурсів на одну гривню власного та прирівняного до нього капіталу. Чим більше його значення, тим вищий ризик авансування фінансових ресурсів в господарську діяльність підприємства, а фінансова залежність його від зовнішніх інвесторів посилюється. Для досягнення мінімальної фінансової стійкості цей показник повинен бути обмежений значенням співвідношення оборотних (ОА) і необоротних (НА) активів.

14. Рівень покриття необоротних активів довгостроковими зобов'язаннями - показує, яка частина наявних необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення показника свідчить про посилення залежності підприємства, і водночас таке фінансування є ознакою розробленої ефективної стратегії щодо розвитку господарської діяльності.

Господарську діяльність потрібно організувати так, щоб окупити всі витрати, та ще й отримати певний прибуток. Кажуть, людина багатіє не великими доходами, а розумними витратами. Це добре видно із формули розрахунку розміру операційного прибутку (ОП), де з чистого доходу (ЧД) вираховуються операційні витрати (ОВ): виробнича собівартість реалізованої продукції, що створює чистий дохід (СР), адміністративні витрати (АВ) та витрати на збут (ВЗ), тобто для забезпечення розвитку підприємницької діяльності і її фінансової стійкості необхідно, щоб ЧД > СР + АВ +ВЗ.

Вищенаведені економічні показники виконують в цілому ті самі функції, що й національні рахунки для оцінки стану економіки держави. Оцінка доходів і витрат здійснюється за економічними системами, які формуються суб'єктами господарювання (ЄДРПОУ), та їх можливими групуваннями за регіонами (КОАТУУ), видами економічної діяльності (КВЕД) й іншими класифікаційними ознаками. Без таких розрахунків економічна політика ґрунтувалася б на припущеннях.

Основна мета аналізу показників витрат і доходів є оцінка і моделювання оптимального співвідношення між споживчою вартістю (чистим доходом) об'єкта господарювання і витратами на його формування.

Фінансова стійкість забезпечується умовами беззбиткової діяльності, при якій споживча вартість (чистий дохід) об'єкта господарювання:

· збільшується, а витрати на його створення зменшуються;

· збільшується, а витрати на його створення не змінюються;

· збільшується швидшими темпами, ніж витрати на його створення;

· не змінюється, а витрати на його створення зменшуються;

· зменшується повільнішими темпами, ніж витрати на його створення.

Одна з найскладніших проблем керування співвідношенням між витратами і чистим доходом це: оцінити фактичний їх рівень, передбачити майбутнє, віднайти ефективні рішення в умовах невизначеності. Інструментом мінімізації невизначеності слугує прогнозування, а прогнозом називають спробу визначити (передбачити) стан якогось явища чи процесу в майбутньому, тобто можливі наслідки управлінських рішень.

У процесі фінансового аналізу безпеки господарської діяльності необхідно обчислювати й аналізувати наступні показники:

· валовий прибуток (збиток);

· валову і операційну прибутковість чистого доходу;

· рівноважний обсяг операційної діяльності (точку беззбитковості);

· рівень безпеки операційної діяльності;

· обсяг операційної діяльності, що забезпечує цільову прибутковість;

· коефіцієнт операційної залежності (еластичності), який дає змогу оцінювати залежність операційного прибутку від динаміки чистого доходу і структури витрат за функціональним зв'язком.

При проведенні фінансового аналізу підприємства важливо визначити запас його фінансової стійкості (зони безпеки) для цього використовуються наступні показники :

виторг від реалізації (без ПДВ, АЗ);

повна собівартість реалізованої продукції ;

прибуток ;

величина постійних витрат;

маржинальний доход.

9. Аналіз кредитоспроможності підприємства

Підприємства формують фінансові ресурси за рахунок надходжень від власників (власний капітал) та (або) - зобов'язань перед кредиторами (довгострокові і поточні зобов'язання, забезпечення, доходи майбутніх періодів). Кредитори - це юридичні та (або) фізичні особи із зовнішніми і внутрішніми ознаками, що мають підтверджені грошові вимоги до підприємства.

Для визначення необхідної підприємству величини залучення фінансових ресурсів (ФРК) за рахунок зобов'язань перед кредиторами можна користуватися формулою:

ФРК = ППА - ВЗА - ПАП + ЗГК,

де ППА - потреба підприємства в прирості активів; ВЗА -формування активів за рахунок зовнішніх власних фінансових ресурсів; ПАП - поповнення активів за рахунок чистого прибутку; ЗГК - зменшення вільних залишків грошових коштів.

Підприємство здійснює формування залучених фінансових ресурсів з наступних джерел:

· забезпечення майбутніх витрат і платежів (резерв коштів для забезпечення виплат відпусток та гарантійних зобов'язань);

· цільове фінансування (надходження коштів на фінансування заходів цільового призначення);

· фінансове зобов'язання (залучення позикових коштів);

· кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги (заборгованість постачальникам та підрядникам за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги);

· одержані аванси (попередня оплата покупцями і замовниками під поставку матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг);

· податкові платежі (нараховані платежі, що справляються в дохід бюджету);

· платежі, пов'язані з витратами на соціальні заходи (нараховані зобов'язання за страхуванням);

· оплата праці (нараховані та не одержані доходи персоналу);

· платежі, пов'язані з розподілом власного капіталу;

· доходи майбутніх періодів (одержані доходи під майбутні витрати).

Важливе місце серед залучених фінансових ресурсів підприємства посідають кредитні операції.

Кредитні операції (кредит) - вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання з виплати процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу). Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику і поділяються на: "стандартні", "під контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".

На початковому етапі аналізується доцільність вкладення кредитів у реальні об'єкти. Після того, як вибір зроблено і почалася експлуатація об'єкта кредитування, необхідно виявити можливі відхилення від запланованого сценарію та обґрунтувати коригуючі управлінські рішення. При повному поверненні кредиту та після завершення експлуатації об'єкта кредитування необхідно проаналізувати фактичну ефективність кредиту та виявити причини відхилень від очікуваних результатів. Матеріали такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Головний критерій оцінки доцільності одержання кредитів - рівень окупності, тобто швидкість повернення позичальнику вкладених коштів через грошові потоки, що їх генерує об'єкт кредитування. Від одержаних в кредит об'єктів основних засобів і нематеріальних активів позичальнику надходять доходи протягом періоду їх експлуатації у формі чистих прибутків і амортизаційних відрахувань. Для прийняття управлінських рішень щодо одержання кредитів здійснюють розрахунок показників: строк окупності і ефективність кредитів.

Строк окупності кредитів (СОК) - період часу, необхідний для повернення одержаних коштів, може бути визначений за формулою:

,

де ПВК - повна вартість кредиту, включаючи оплату за користування; ЧПК - середньорічний чистий прибуток від використання об'єкта кредитування; АОК - середньорічні амортизаційні відрахування за об'єктом кредитування.

Критерій доцільності одержання кредиту визначається тим, що розрахований строк його окупності буде меншим від часу, який на підприємстві вважають економічно виправданим (СОЕ).

СОК?СОЕ

Оцінка ефективності кредитів за фактичними результатами діяльності об'єктів кредитування (аналіз в динаміці) здійснюється з використанням дисконтування так способами:

· суми чистої теперішньої вартості;

· внутрішньої прибутковості (рентабельності);

· прибутковості (рентабельності) об'єкта кредитування.

У разі використання способу суми чистої теперішньої вартості, необхідні рішення щодо оцінки одержаного кредиту приймаються на основі порівняння абсолютних величин теперішньої вартості і вихідних грошових потоків, які були наслідком кредитування. Сума чистої теперішньої вартості (ЧТВ) - це різниця між величиною чистих і цільових грошових потоків (ЧЦП), що надходять у процесі експлуатації об'єкта кредитування (чистого прибутку (ЧП) і амортизації (А), як цільової суми коштів) дисконтованих за прийнятою ставкою дохідності (ПСД), та сумою повної вартості кредиту (ПВК):

,

де ЧЦП_і - чистий грошовий потік в і-му році; Т - кількість років експлуатації об'єкта кредитування; ЧЦП = ЧП+А.

Якщо керуватися критерієм прибутковості, оцінка щодо ефективності одержаного кредиту може бути здійснена, якщо сума чистої теперішньої вартості є не менше нуля (ЧТВ>0). Якщо підприємство мало кілька варіантів щодо об'єктів кредитування, то слід спинитися на тому, який забезпечував найвище значення суми чистої теперішньої вартості.

Сума чистої теперішньої вартості показує реальну майбутню величину приросту активів за рахунок власного капіталу у разі використання кредиту.

Під внутрішньою прибутковістю (рентабельністю) об'єкта кредитування розуміють значення коефіцієнта дисконтування, за якого сума чистої теперішньої вартості дорівнюватиме нулю. За економічним змістом величина цього показника є точкою беззбитковості при експлуатації об'єкта кредитування. Для розрахунку внутрішньої прибутковості (рентабельності) можна використовувати наступне рівняння:

 = ПВКЧ(1+ПСД).

Ліва частина рівняння - величина вартості кредиту, а права - вартість чистих і цільових доходів за період використання об'єкта кредитування. Коефіцієнт, при якому обидві частини рівняння будуть рівні, називається внутрішньою прибутковістю.

Цю величину можна трактувати і як максимальну ставку відсотка, під яку підприємство може взяти кредит.

Приклад. Підприємство планує одержати кредит на суму 100 тис. грн. з оплатою

Аналіз доцільності одержання кредиту можна здійснити за допомогою визначення рівня прибутковості (рентабельності) об'єкта кредитування (ПОК), розрахованого як відношення суми чистої теперішньої вартості до повної вартості кредиту:

.

Для узагальненої оцінки привабливості кредитів використовують комплексні способи аналітичних досліджень, що не враховують дисконтування та засновані на дисконтуванні.

При першому способі використовують моментний аналіз, коли усі показники, які характеризують об'єкт кредитування, розглядаються в короткостроковому періоді, і при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується). При другому способі використовують аналіз в динаміці, коли показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.

Дисконтування - процес приведення майбутньої вартості грошей (грошових надходжень) до їх теперішньої вартості. Процес дисконтування має здійснюватися за простими чи складними процентами.

10. Аналіз ділової активності підприємств

Поняття ділової активності підприємства безпосередньо пов'язане з категоріями „економічна динаміка”, „економічне зростання” і „економічний розвиток”. Розуміння цих аспектів є принципово важливим для обґрунтування методики фінансового аналізу ділової активності підприємства.

Категорія “економічна динаміка”, уособлює найбільш загальні закономірності функціонування господарюючої системи: динамізм і повторюваність послідовних циклів процесу відтворення „ресурси > виробництво > кінцевий продукт > використання кінцевого продукту”. Це дає підстави тлумачити її як тривалу тенденцію циклів відтворення, що змінюють один одного, що має хвильовий і циклічний характер. Економічній динаміці притаманне закономірне і багаторазове повторення (чергування) періодів піднесення і спаду економічної активності.

Регулярне та стійке розширення масштабів економічної діяльності, яке виявляється в збільшенні обсягів доданої вартості і виробленого продукту, ідентифікують як економічне зростання. Економічне зростання підприємства слід розглядати як здатність його економіки до реалізації виробничих можливостей та розширення можливостей задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.

Поняття “економічний розвиток”, як суттєвого, необхідного руху і зміни чого-небудь у часі на відміну від економічного зростання, включає не тільки масштаби й динаміку господарської діяльності, а й удосконалення тих чи інших її елементів на основі прогресу - трансформації - еволюції.

Напрям розвитку, для якого характерними є поступальний рух (перехід) підприємства до більш досконалого його стану, більш високого рівня організації, розширення адаптаційних можливостей до навколишнього середовища, зростання еволюційних потенцій, визначають як економічний прогрес.

Фундаментом соціально-економічного поступу є науково-технологічний прогрес. Глобальні за своїм змістом технологічні революції викликають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили людської праці і способу взаємодії людини з природою та зміни в системі соціально-економічних відносин. Ключовими, домінантними компонентами прогресу є матеріальні стандарти життєвого рівня. Безперечно, господарська діяльність, в якій набуває ваги матеріальна складова, але занепадають моральні та етичні норми, погіршується стан довкілля, не може вважатися прогресивною.

Близькою за значенням до економічного розвитку є трансформація, характерною рисою якої для підприємств України стала їх діяльність в ринковій економіці.

Оцінку ділової активності підприємства здійснюють за напрямами щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зростання та параметрами активності у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виражається у зростанні економічного потенціалу підприємства чи підвищенні ефективності його використання.

Найбільш загальну оцінку ділової активності підприємства можна здійснити за показниками створення та розподілу його доданої вартості і елементів національного багатства.

Найбільш загальний перелік показників для оцінки внутрішньої ділової активності підприємства визначається наступною системою:

1. Абсолютних величин:

· чистого доходу від господарської діяльності;

· чистого прибутку;

· активів;

· основних засобів;

· чисельності працівників;

· чистих активів;

· доданої вартості.

2. Відносних величин:

· рентабельності: активів, чистих активів, чистого доходу, поточних витрат;

· продуктивності праці;

· оплати праці за одну годину робочого часу;

· капіталовіддачі;

· витратомісткості чистого доходу.

Наведені показники дають різновекторну оцінку ділової активності, а для узагальнення аналітичних висновків використовують дослідження їх в динаміці і методи інтегральної оцінки.

Активність підприємства у зовнішньому економічному середовищі оцінюється за параметрами:

а) питомої ваги на ринку об'єктів господарської діяльності;

б) обсягів відносин з покупцями та постачальниками;

в) зовнішньоекономічного обороту;

г) доходів найманих працівників і власників;

д) інвестиційної привабливості.

Якісними параметрами ділової активності підприємства у зовнішньому економічному середовищі можуть бути:

а) імідж підприємства (ділова репутація);

б) корпоративна соціальна відповідальність за зовнішніми і внутрішніми напрямами;

в) природоохоронна діяльність.

Рівень ділової активності підприємства оцінюється як за величиною досягнутих показників, так і в стратегічному вимірі Розвиток ділової активності дозволяє постійно підвищувати конкурентоспроможність підприємства.

Достатня забезпеченість персоналом, що має необхідні знання і навички, його раціональне використання і високий рівень продуктивності праці мають велике значення для економічного зростання господарюючих систем. Ділова активність персоналу безпосередньо впливає на обсяги господарської діяльності, ефективність формування і використання активів, і як результат - витрати, доходи, фінансовий результат та інші показники, які забезпечують сталу ділову активність підприємства.

Ділову активність персоналу підприємства формує:

· забезпеченість господарської діяльності персоналом;

· якісний склад працівників за рівнем кваліфікації;

· рівень постійності складу персоналу;

· величина продуктивності праці, трудомісткість господарської діяльності і повнота використання робочого часу;

· капіталоозброєність праці;

· величина доходів працівників;

· відповідність між темпами зростання оплати і продуктивності праці.

на ділову активність підприємства щодо обсягів господарської діяльності впливають показники:

· чисельність персоналу;

· кількість днів, відпрацьованих одним працівником;

· тривалість робочого дня;

· продуктивність праці за одну годину щодо обсягів створених об'єктів діяльності;

· ціна створених об'єктів за одиницю.

Для нарощування обсягів діяльності підприємства необхідно забезпечити зростання продуктивності праці і водночас зниження трудомісткості господарювання.

11. Аналіз прибутковості та рентабельності підприємства

Фінансовим підсумком господарської діяльності будь-якого підприємства є його прибутковість, яка, як відомо, характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник прибутковості - це сума прибутку. Відносний показник прибутковості - це рівень рентабельності.

У збільшенні прибутку та високій рентабельності зацікавлені і підприємства, і держава, оскільки, з одного боку, це є прямим джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства, а з другого - вони забезпечують сталі й зростаючі надходження до державного бюджету. Разом з тим відомо, що приросту прибутку можна досягти не лише шляхом збільшення внеску трудового колективу підприємства, а і в результаті певних порушень державної дисципліни (найчастіше - порушенням порядку встановлення цін), іншими протиправними діями, що тягнуть за собою карну відповідальність, бо викликають негативні явища в розвитку економіки держави. З огляду на це на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування, використання і розподілу прибутку, щоб знати величину чистого прибутку, його складові частини і основні тенденції їх зміни.

Основними завданнями аналізу прибутку є:

1. Перевірка обґрунтованості і напруженості планового прибутку.

2. Загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка.

3. Визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого планом (розрахунком, прогнозом). Вивчення динаміки прибутку за ряд звітних періодів.

4. Вивчення впливу на зміну суми прибутку факторів, які одночасно є і складовими частинами прибутку.

5. Визначення суми резервів зростання прибутку і розробка рекомендацій щодо використання їх у виробництві.

6. Вивчення основних напрямків розподілу прибутку.

Окрім перерахованого, в процесі аналізу прибутку можуть досліджуватися і інші питання, що пов'язані з прибутковістю підприємств.

Для аналізу рівня змінних витрат, чистого доходу, валового прибутку і операційного прибутку можливо використати показники їх співвідношень щодо цінового, натурального і комбінованого факторів, а також моделі функціональних зв'язків впливу цін і натуральних обсягів реалізації на фінансові результати господарської діяльності. Показники співвідношень між факторами операційної діяльності характеризуються відносними величинами інтенсивності, які показують скільки одиниць однієї сукупності припадає на одиницю іншої. Це дозволяє за допомогою методів аналізу з високим рівнем точності оцінити величину і виконати прогнозні розрахунки показників, між якими існують чіткі причинно-наслідкові (функціональні) зв'язки.

В моделях розрахунків показників операційної діяльності взаємозв'язки ефекту їх зміни реалізуються таким чином:

РЧО = ЧД : ПО,

рівень чистого доходу для створення операційного прибутку (РЧО) показує, яка сума чистого доходу підприємства створює 1 гривню операційного прибутку;

РВО = (ЧД - ЗВ) : ПО = ВП : ПО,

рівень валового прибутку для створення операційного прибутку (РВО) показує, яка сума валового прибутку підприємства створює 1 гривню операційного прибутку;

РЗП = ?ПО : ПО = [(РЧО х Цз) х (1+Нз)] + (РВО х Нз),

рівень зміни операційного прибутку від зміни цін і обсягів реалізації (РЗП) показує темп приросту (спаду) операційного прибутку від зміни цін і обсягів реалізації при заданому рівні РЧО і РВО.

Факторний аналіз - це методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу чинників на величину результативних показників. Одним із прийомів проведення факторного аналізу є прийоми елімінування. Елімінувати означає усунути, вилучити вплив усіх чинників крім одного на величину результативного показника.

Вплив факторних показників на прибуток (результативний показник) можна подати у вигляді адитивної моделі

П = В - С - АВ - ВЗ - ІОВ + ФД - ФВ - ПНП,

де В - виручка від реалізації продукції; С - собівартість реалізованої продукції; АВ - адміністративні витрати; ВЗ - витрати на збут; IОВ - інші операційні витрати; ФД - фінансові доходи; ФВ - фінансові витрати; ПНП - податок на прибуток; ЧП - чистий прибуток.

Як відомо, розмір виручки від реалізації залежить від таких коефіцієнтів, як ціна реалізованої продукції, частка кожного виду продукції в загальному обсязі реалізації та кількість реалізованої продукції. Таку залежність можна відобразити за формулою:

В = N · УД · Ц,

де УД - показник структури реалізованої продукції; N - обсяг реалізованої продукції; Ц - ціна продукції.

Факторна модель собівартості реалізованої продукції матиме такий вигляд:

С = N · УД · В_з,

де В_з - змінні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість одиниці).

Звіт про фінансові результати не дає змоги визначити вплив усіх перелічених чинників на фінансовий результат з причини відсутності даних про частку реалізованої та виробленої продукції, обсягу випуску й реалізації, ціни, собівартості одиниці продукції. Однак це можна зробити на основі середнього індексу ціни (визначити вплив на розмір чистого прибутку зміни цін, обсягів реалізованої та виробленої продукції).

Слово «рентабельність» походить з німецької «rentabel» (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

Завданнями аналізу рентабельності є:

- оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

- вивчення динаміки показників;

- визначення факторів зміни їхнього рівня;

- пошук резервів зростання рентабельності;

- розроблення заходів для використання виявлених резервів.

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів - розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції - розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва - розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості. Показники рентабельності можна розраховувати і за окремими структурними підрозділами, і за видами діяльності.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони характеризують доходність підприємства з різних позицій і групуються згідно з інтересами учасників економічного процесу та ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими для характеристики складових формування прибутку і доходів підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення. Вони більш повно, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення між наявними та використаними ресурсами.

На підприємствах розглядаються і аналізуються такі показники рентабельності:

1. Загальна рентабельність виробництва (рентабельність фондів).

2. Рентабельність товарної продукції.

3. Рентабельність реалізованої продукції (рентабельність продажів).

4. Рентабельність одиниці продукції.

Основні джерела інформації для аналізу рентабельності: форма 2, форма 22, форма 6, форма 5с.

Факторна модель аналізу рентабельності може бути представлена в такому вигляді:

Р : (F : Е) = (Р : N) : (Р : N + Е : N) = (1 - S : N) : (F : N + Е : N) =

= (1 - U : N + М : N + А : N): (F : N + Е : N),

де: U : N - витратомісткість продукції;

М : N - матеріаломісткість продукції;

А : N - амортизаційномісткість продукції;

F : N - фондомісткість продукції по основних виробничих фондах;

Е : N - фондомісткість продукції по оборотних коштах (коефіцієнт закріплення оборотних коштів);

Р - балансовий прибуток;

F - середня вартість основних фондів;

Е - середні залишки матеріальних оборотних коштів;

Р : N - рентабельність продукції;

S : N - витрати на 1 грн. продукції за повною собівартістю.

На зміну рентабельності виробництва впливають такі фактори:

1. Зміна частки прибутку на 1 грн. реалізованої продукції.

2. Зміна фондомісткості або фондовіддачі.

3. Зміна коефіцієнта закріплення матеріальних оборотних коштів, тобто зміна оборотності оборотних коштів.

12. Аналіз інвестиційної активності підприємства

фінансовий баланс капітал прибутковість ліквідність

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток і чистий дохід в сумі амортизаційних відрахувань, або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права і активи, необхідні для здійснення господарської діяльності.