Податкова політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни

Фінанси

на тему

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ



ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні особливості та значення податкової політики України

1.1 Поняття та сутність податкової політики

1.2 Головні завдання та принципи податкової політики України

1.3 Вплив податкової політики на функціонування сучасної податкової системи України

Розділ 2. Аналіз загальної структури податкових платежів до державного бюджету України

2.1 Аналіз структури податкових надходжень зведеного бюджету України

2.2 Динаміка виконання планових надходжень від основних податків

2.3 Дослідження порядку надання податкових пільг у системі податкової політики України

Розділ 3. Недоліки сучасної податкової політики України та можливі шляхи їх подолання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Податкова система є одним з основних елементів державної економічної політики. Здійснюючи прямий перерозподіл результатів економічної діяльності, податкова політика безпосередньо впливає на основні пропорції економічного розвитку. Її формування та реалізація виступають однією з основних функцій держави в умовах ринку. Досвід США, Японії, Німеччини та інших країн свідчить про те, що податкова система - найбільш активний важіль державного регулювання соціально-економічного розвитку, інвестиційної активності, зовнішньоекономічної діяльності, структурних змін у виробництві, забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей.

Податкова політика -- це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил.

Актуальність теми пояснюється тим, що на сучасному етапі економічної нестабільності в Україні, яка виникла в кінці 2008 р. і продовжується до сьогодні, велику роль фінансово-економічного стабілізатора відіграє виважена податкова політика, яка полягає в організації ефективного оподаткування, впливаючи на реалізацію суспільного продукту, на темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого та трудового потенціалу держави.

Проблеми здійснення податкової політики та її вплив на реформування податкової системи України у своїх працях досліджували вітчизняні фахівці економіки, фінансів та права, зокрема, А.М. Поддєрьогін, А.О. Єпіфанов, В.М. Опарін П. Гега, В. Федосова, В. Федоров, В. Опарін, Ю. Козак, Т. Савченко, А. Ластовецький та інші. Однак слід відмітити, що науково-теоретичне розроблення шляхів вирішення колізій у податковій політиці України потребує подальшого опрацювання.

Мета курсової роботи полягає у висвітленні питань сучасної податкової політики в Україні та її вплив на провідні ланки фінансової системи.

Завдання роботи полягають у тому, щоб:

1. Охарактеризувати теоретичні особливості та значення податкової політики України;

2. Визначити основні принципи та завдання податкової політики на сучасному етапі;

3. Дослідити загальну структуру податкових платежів до державного бюджету України за останні роки;

4. Виявити головні проблеми сучасної податкової політики та окреслити можливі шляхи їх подолання.

Об'єктом дослідження є податкова політика в Україні.

Предметом дослідження виступають особливості впливу податкової політики на функціонування сучасної податкової системи України.

Методи дослідження: теоретико-методологічний, системний аналіз, інформаційний аналіз, статистичні і аналітичні розрахунки; методи порівняння, групування а також графічний метод для наочного зображення результатів дослідження.



Розділ 1. Теоретичні особливості та значення податкової політики України

1.1 Поняття та сутність податкової політики

Податки є основним фінансовим ресурсом держави і тому ефективне управління ними є основою державного управління взагалі. Характер і цілі податкової системи визначає податкова політика, яка являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави [3, 39].

Ефективність податкової політики визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних із скерованістю економіки як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Вимога комплексності полягає в тому, що податки повинні бути пов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому. Податки використовуються як фіскальний інструмент, з одного боку, і як інструмент економічної політики в цілому, з іншої.

Оподаткування має бути транспарентним і практичним. Транспарентність податкової системи передбачає максимально чітке і несуперечливе формування норм податкового права, що включає їх неоднозначне тлумачення. Це є необхідною передумовою практичного дотримання принципів рівності і загального характеру оподаткування.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого -- залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів'ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

Податкова система України поєднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики - європейської й американської. Якщо в американській системі переважає прибутковий принцип оподатковування, в європейській - обкладення обороту у формі податку на додану вартість. Жорсткість української податкової системи визначена еклектичним поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - ліквідації дефіцитності бюджету. Це визначалося й вимогами міжнародних фінансових організацій, які обумовили надання кредитів скороченням бюджетного дефіциту [3, 40].

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

- по-перше власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

- по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необґрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання. Тому податкова система повинна будуватися з урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

Однозначно, що держава, проводячи свою податкову політику повинна дотримуватись визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватися поступово, еволюційним шляхом. З набуттям незалежності України почала формувати свою власну податкову політику. Її аж ніяк не можна назвати стабільною, так як це був період пошуку оптимальних форм і механізмів стягнення податків, який триває й досі.

Стабільність податкової політики по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік, то це призводить до неврівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається це й плутанина в роботі податкової служби.

Але слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Причому гнучкість податкової політики забезпечується, насамперед, через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі.

1.2 Головні завдання та принципи податкової політики України

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку -- це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого -- забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб [5, 19].

Тому основне завдання держави і її органів полягає в тому, щоб створити ефективно налаштований податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб.

У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. І взагалі, щодо поняття справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно.

Тому на величину податкових надходжень впливає і таке явище як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а разом і до скорочення податкової бази.

Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити широко: який із способів -- податки чи позики більше відповідає вищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних і завжди обмежених ресурсів між приватним сектором і державою. Наукова думка й фінансова практика здавна шукають відповідь на питання: як податки і позики окремо або в поєднанні впливають на комбінацію соціально-економічних параметрів (особистий добробут, суспільне багатство, фінансовий стан державної скарбниці), якими є державно-фінансові й одночасно економічні, господарсько-майнові ефекти фіску.

У зв'язку з цим в арсенал фінансової науки введені поняття “податкові фінанси” (tax finance) та позичкові фінанси (debt finance). В принципі шляхом референдуму чи голосування за кандидатів з різними програмами виборці роблять альтернативний вибір між фінансами “податковими” і “ніякими” -- в останньому разі фінансування потреби просто відхиляється [4, 113].

Першим дослідником податкових і позичкових фінансів був Давід Рікардо. Він дійшов висновку, що ці дві форми фінансів еквівалентні стосовно впливу на характер і обсяг суспільного добробуту (“теорема еквівалентності Рікардо”). Іншими словами, в стосунках платників податків з державою податки та позики сприймаються приватними особами однаково.

В вітчизняній фінансовій літературі багато разів посилалися на протилежну думку Рікардо, що для блага людства треба позбутися державного боргу; що система позик більш спустошлива для національного капіталу, ніж система оподаткування того ж розміру. Зручні для політиків позичкові фінанси мають проте, очевидну тенденцію до марнотратства.

В умовах широкої демократії неминуче треба врахувати такий фактор як популярність, а податки ніде й ніколи не були популярними. В короткостроковому вимірі державний борг підтримує рівень оподаткування на достатньо необтяжливому рівні, щоб стимулювати розвиток підприємництва та прибуткового господарювання в будь-якій галузі. Зрештою дилема “податки-позики” не передбачає вибір “або-або”, вона вирішується як фіскальний тандем “і-і”.

Проблема полягає у визначенні суспільно необхідної та суспільно можливої межі оподаткування в конкретній соціально-економічній ситуації, в пошуках оптимальної для неї податкової системи.

Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання.

Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу.

Тому суть основних принципів податкової політики полягає у наступному:

1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податку, тобто рівня його доходів.

Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, в ідеалі у них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Це насамперед повинно стосуватися прибуткового і майнового оподаткування. При оподаткуванні доходів фізичних і юридичних осіб необхідно враховувати майновий стан платника податків. Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Хоча ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками заслуговує на увагу.

2. Оподаткування доходів має носити однократний характер. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме.

Прикладом реалізації на практиці цього завдання є заміна податку з обороту податком на додану вартість. Тепер новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації.

В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру її проходження по виробничому ланцюжку аж о кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. В цьому одна з переваг ПДВ.

3. Сплата податків має носити обов'язковий характер. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків в неминучості платежу. Система штрафів, санкцій і громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були ще менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

Діюча система штрафів не є оптимальною. У законодавстві є багато “прогалин”, які дозволяються уникнути покарань. Тому необхідно проглянути існуючу систему штрафів і санкцій за несплату податків. Зробити акцент на виховному характері покарань та їх посиленні від першого випадку з кожним наступним рецидивом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і податкової адміністрації.

Це означає, що оподаткування повинно проводитись з мінімальними адміністративними витратами, а законодавчі акти по податках і податкових платежах повинні бути прості і зрозумілі як для платників податків, так і для контролюючих органів.

5. Податкова система має бути гнучкою і такою, що швидко адаптується до мінливих економічних і суспільно-політичних потреб. Один з важливих аспектів цього положення -- практика застосування різних пільг. Не можна “безоглядно” і “безсистемно” їх роздавати. В такій ситуації необхідно практикувати адресне податкове стимулювання різних галузей або регіонів. До речі, такий підхід збігається із світовою практикою пільгового оподаткування і стимулювання розвитку економіки.

6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики [9, 4-7].

На даний час, у нашій країні не розроблена податкова політика, яка б усіх влаштовувала. завдання, яке ставиться сьогодні перед Державною податковою адміністрацію України, -- створити податкову службу, яка навіть при недосконалому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження податків до бюджету. Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду.

1.3 Вплив податкової політики на функціонування сучасної податкової системи України

Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування -- встановлення видів податків, платників, об'єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.

Податки є основним фінансовим ресурсом держави і тому ефективне управління ними є основою державного управління взагалі. Залежно від стану економіки, її цілей, які на даному етапі розвитку держава вважає пріоритетними, повинні змінюватись принципи побудови податкової системи і методи використання податкового інструментарію. Характер і цілі податкової системи визначає податкова політика, яка являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків.

Принципи побудови податкової системи України, її склад, а також права та обов'язки платників податків визначаються законом України “Про систему оподаткування” в редакції від 18.02.1997 р. із наступними внесеними змінами.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування. Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування [3, 42].

Згідно чинного законодавства, в Україні стягується 25 загальнодержавних та 14 місцевих податків і зборів. До загальнодержавних податків і зборів віднесено податок на добавлену вартість (ПДВ), податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, акцизний збір, податок з власників транспортних засобів, мито, фіксований сільськогосподарський податок, деякі платежі (державне мито, плата за користування природними ресурсами, рентні платежі), а також цільові відрахування до бюджетних та позабюджетних фондів (збір на обов'язкове пенсійне страхування, збір за забруднення навколишнього природного середовища тощо). До місцевих податків і зборів належать податок з реклами, комунальний податок, а також низка обов'язкових платежів (готельний збір, збір за паркування, ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі тощо).

Основним напрямом податкової політики в трансформаційний період повинна стати активізація ролі державного регулювання мікроекономічних процесів у країні, створення сприятливих умов для структурної перебудови економіки. Для того щоб забезпечити поточні податкові надходження в бюджет від господарюючих суб'єктів необхідно провести податкову реформу, цілями якої мають бути: оптимізація податкового навантаження на економіку в цілому і на окремі її сфери (галузі), розвиток регулюючої (стимулюючої) функції податків, спрощення оподаткування малого бізнесу, удосконалення структури податкової системи.

В кінцевому рахунку реформа повинна сприяти активізації інвестиційних процесів, створенню умов для реструктуризації вітчизняного виробництва на інноваційній основі, нарощуванню випуску конкурентоспроможної продукції, налагодженню ефективної інтеграції країни в світове господарство. При реформуванні податкової системи необхідно дотримуватись балансу інтересів держави, господарюючих суб'єктів і громадян. Тільки в цьому разі податкова реформа буде сприяти зростанню ділової активності, скороченню тіньової економіки, розвитку податкової культури населення.

Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, це сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що податки мають бути взаємопов'язані, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися обидві функції [2, 68].

Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу.

Отже, податкова політика впливає тим чи іншим чином на економічні процеси, незалежно від волі держави. Цей вплив можна назвати пасивним. Оскільки головним завданням політики державних доходів є забезпечення достатнього обсягу надходжень до бюджету, остільки вплив насамперед податкової політики на процеси відтворення має другорядне значення. До тих пір, поки доходи, які збирала держава не займали значної питомої ваги в обсязі валового внутрішнього продукту, вплив податкової політики на відтворювальний процес був незначним і не привертав уваги політиків і економістів. Але при подальшому зростанні відсоткової ваги податків в обсязі ВВП виникає необхідність стягувати необхідні кошти найбільш раціональним шляхом, тобто приводячи до мінімуму негативні наслідки для розвитку економіки. В подальшому, дискусії про те, як мінімізувати негативні наслідки оподаткування переросли в дискусії про те, чи повинна держава використовувати податкову політику як активний регулятор відтворювальних процесів (тобто для досягнення інших цілей крім фіскальних). Обговорення цієї проблеми продовжується і дотепер.

З точки зору проблем соціальної справедливості платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних в соціальному плані. Стягнення непрямих податків на предмети не першої необхідності за високими ставками, споживачами яких є сім'ї з досить високим рівнем доходів дещо пом'якшує проблему соціальної справедливості, але її не вирішує.

Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості пов'язані тим, що рівень оподаткування прямо пов'язаний з доходами, які отримують фізичні і юридичні особи. Суперечки точаться навколо питань необхідності прогресивного оподаткування високих доходів, оскільки з точки зору соціальної справедливості, особи, які мають високий рівень доходів можуть сплачувати до бюджету більшу у відносному значенні частину доходів, за допомогою чого відбувається перерозподіл коштів між населенням. Але при досить високій прогресії в оподаткуванні виникають негативні наслідки, такі як втрата платниками стимулів до більш інтенсивної праці і зацікавленість в ухиленні від сплати податків.



Розділ 2. Аналіз загальної структури податкових платежів до державного бюджету України

2.1 Аналіз структури податкових надходжень зведеного бюджету України.

За рахунок податкових надходжень формується більша частина доходів зведеного бюджету. У структурі податкових надходжень в останні 6 років відбулися досить суттєві зміни. Спостерігається тенденція до поступового зменшення питомої ваги ПДВ та податку на прибуток підприємств та, одночасно, до зростання часток у податкових доходах прибуткового податку з громадян та акцизного збору (табл. 2.1). Загалом ці чотири податки забезпечують понад 83 % усіх податкових надходжень до зведеного бюджету, відтак подальший аналіз буде присвячено саме їм.[18]

Таблиця 1

Структура податкових надходжень зведеного бюджету України у 2003-2009 рр., % (Джерело: Звіти Держказначейства України)

Показник	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009 (план)
Податкові надходження, всього	100	100	100	100	100	100	100
Податок на прибуток підприємств	26,6	27,1	25,3	24,6	22,6	20,7	23,9
Податок з доходів фізичних осіб	15,1	16,3	17,6	20,4	23,9	23,9	24,0
ПДВ	37,8	34,1	33,5	30,1	28,2	29,5	27,6
Акцизи, у т.ч.	5,5	5,9	7,1	7,2	7,2	9,0	9,4
- з вироблених в Україні товарів	4,4	5,0	6,3	5,7	6,0	7,9	8,3
- з ввезених товарів	1,1	0,9	0,8	1,4	1,2	1,1	1,1
Податки на міжнародну торгівлю	3,4	4,5	4,9	5,0	5,3	5,2	5,3

Зростання частки прибуткового податку закономірне та пов'язане з суттєвим збільшенням у 2006-2007 рр. номінального обсягу доходів населення. Цим, а також відповідним зростанням обсягів товарообороту пояснюється й зростання частки надходжень від акцизу. Водночас, як буде показано нижче, зменшення надходжень від ПДВ, яке відбулося на тлі зростання господарських оборотів, відображує поширення пільг, які надаються за цим податком, а також зростання обсягів відшкодування ПДВ експортерам.

Відповідно до фінансового плану, доходи зведеного бюджету в 2009 р. повинні збільшитися на 10 % у порівнянні з фактичними надходженнями минулого року [16].

Таблиця 2.2

Структура приросту податкових надходжень до зведеного бюджету України в 2008-2009 рр. (Джерело: Звіти Держказначейства України)

Показник	2008, факт	2009, план
	Млрд грн.	% до 2007 р.	Млрд грн.	% до 2008 р.
Усього приріст	8,56	23,3 %	4,19	9,3 %
у т. ч. податок з доходів фізичних осіб	2,05	23,4 %	1,06	9,8 %
податок на прибуток	1,11	13,4 %	2,44	26,0 %
ПДВ	3,02	29,2 %	0,28	2,1 %
акциз	1,45	54,7 %	0,57	13,9 %

За прогнозами фахівців у фінансовій сфері, у 2009 р. податкові надходження, що складають три чверті сукупних доходів, повинні вирости на 9,2% (4,2 млрд. грн.). У цілому завдання виглядає досить реалістичним, якщо врахувати, що торік, незважаючи на недоїмки, доходи зведеного бюджету збільшилися на 13,8% (7,3 млрд. грн.), причому податкові - на 23,3% (8,6 млрд.). Проте очікувана структура підвищення викликає запитання. Якщо торік визначальними в зростанні податкових надходжень були податок з доходів фізичних осіб і ПДВ (60% загального приросту), відповідно до плану нинішнього першість надається податку на прибуток, якого передбачається зібрати на 26% більше, ніж торік (табл. 2.2). Відтак план передбачає помітні зрушення у структурі податкових надходжень у вигляді зростання частки податку на прибуток при зменшенні питомої ваги ПДВ.

У 2008 р. до зведеного бюджету України надійшло ППП (податок на прибуток підприємств - юридичних осіб) у сумі 8 458 млн. грн. (або 81,2% планового завдання на рік). Визначальним фактором недовиконання плану надходжень стало уповільнення темпів економічного зростання, в результаті чого загальний обсяг балансового прибутку підприємств за результатами одинадцяти місяців 2008 р. склав 29,1 млрд. грн. (у порівнянні із 51,3 млрд. грн., врахованих при затвердженні бюджету на рік). За даними Мінекономіки, макроекономічний вплив оцінюється недонадходженням порівняно із планом на суму близько 2 млрд. грн.

Питання сплати податку на додану вартість (ПДВ) регулює Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Закон запроваджує дві ставки (“нульову” та 20 %), передбачає застосування податкових накладних, визначення податкових зобов'язань методом кредиту, оподаткування зовнішньоекономічних операцій за принципом країни призначення.

Протягом 2005-2008 рр. спостерігалася чітка тенденція до зменшення питомої ваги ПДВ у доходах зведеного бюджету, що є наслідком звуження податкової бази за рахунок розширення пільг сільськогосподарським виробникам, підприємствам ГМК, підприємствам, розташованим в спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку, а також є результатом неефективності системи адміністрування ПДВ (остання дозволяє накопичувати досить великі суми податкового боргу, а також створює можливості для безпідставного відшкодування ПДВ з бюджету). Загалом за 2005-2008 рр. ефективна ставка ПДВ знизилась з 15,3% до 8,9%, а продуктивність податку, яка розраховується як відношення ефективної та стандартної ставок - з 76,5 до 44,6% (у країнах ОЕСР продуктивність ПДВ складає 72%).

Гострою проблемою адміністрування ПДВ є неефективний механізм примусового стягнення ПДВ до держбюджету. Закон України “Про порядок погашення зобов'язань” не передбачає адекватних заходів примусового стягнення податку, зокрема:

- заходи примусового стягнення дозволено застосовувати лише за 70 днів після надсилання податкового повідомлення та двох податкових вимог;

- застосування чинної в Україні системи податкової застави в процесі примусового стягнення часто виявляється неефективним, особливо коли справа стосується податкових боргів, які накопичили державні підприємства (здійснити арешт майна державних підприємств та підприємств енергетичної галузі фактично неможливо);

- установлено трирічний термін позовної давності для податкових боргів.

В цілому за 2007 р. було списано податкового боргу з ПДВ на загальну суму 9 784 млн. грн. Протягом 2008 р. податковий борг збільшився на 85,5% й складає 6 971млн грн.

В табл. 2.3 представлено номінальні та реальні зміни у надходженні податків до зведеного бюджету України у відсотках за останні 5 років [18].

Таблиця 2.3

Номінальні та реальні зміни у надходженні податків до зведеного бюджету України за 2004-2008 рр., %(Джерело: Звіти ДПА України)

Показник	2004	2005	2006	2007	2008
Номінальна зміна	0	+15,1	+24,7	+17,2	+23,1
Реальна зміна	-20,0	-3,4	-0,9	+10,5	+23,8
Податків/ ВВП	21,3	19,3	18,4	18,2	20,9

Як засвідчує проведений аналіз, протягом 2004-2008 рр. реальні обсяги надходжень податків до зведеного бюджету України постійно зменшувались, що пояснюється як відносно високими темпами інфляції, так і зниженням протягом цього періоду податкового навантаження на економіку (табл. 4). Водночас, економічне піднесення, яке почалося з кінця 2006 р., та низькі темпи інфляції (+6,1%) сприяли реальному зростанню податкових надходжень у 2007 р. У 2007 р. надходження продовжували зростати за рахунок як дії двох попередніх факторів, так і суто фіскальних чинників (непрямим свідченням чого є певне зростання частки податків у ВВП за результатами 2007 р.). На кінець 2008 р. ситуація різко змінилася в гіршу сторону, що сталося в наслідок обширної фінансово-економічної кризи.

Станом на 1.01.2009 р. податкова недоїмка до зведеного бюджету сягнула 14,7 млрд грн., збільшившись із 1.01.2008 р. у 2,3 разу та склавши понад 32 % податкових надходжень. Протягом 2008 року заборгованість із сплати податку на прибуток підприємств зросла більш ніж у 3,7 разів (4,49 млрд. грн.), ПДВ - в 1,85 разів (6,97 млрд. грн.), акцизного збору - в 2,5 разів (0,54 млрд.). Неплатежі податків небезпечні тим, що означають, по суті, фактичне присвоєння підприємствами права впливати на режим оподаткування і розподіл бюджетних коштів - відбувається свого роду “приватизація податкової політики”. Це суттєво знижує її ефективність.

Наведений аналіз засвідчує наявність значної кількості проблем, властивих діючій в Україні системі оподаткування. Вони відповідним чином відбиваються на динаміці виконання планових надходжень до зведеного бюджету України та перманентному зростанні податкової недоїмки. Це дає підстави оцінити фіскальну функцію податкової системи як неефективну, а систему фіскального планування - як недосконалу.

2.2 Динаміка виконання планових надходжень від основних податків

Структура і обсяги податкових надходжень і динаміка макроекономічних показників України знаходяться в тісному взаємозв'язку. Структурні диспропорції національної економіки не лише перешкоджають належному виконанню фіскальної функції податків, але й суттєвим чином деформують спроби здійснення податкового регулювання економічних процесів.

Як було показано у попередньому розділі, діюча податкова система України орієнтована на надходження насамперед від непрямих податків (перш за все ПДВ та акцизів, за рахунок яких у 2008 році профінансовано 38,5 % доходів Зведеного бюджету), які сплачують у підсумку споживачі. За такого формування доходи бюджету залежать не від ефективності діяльності підприємств, а від обсягів господарських оборотів. Така структура податкової системи робить фіскальні органи об'єктивно не зацікавленими у підвищенні ефективності національної економіки. Відповідним чином і податкова політика не розглядає зазначене завдання у складі пріоритетних [18].

Таблиця 2.4

Динаміка виконання планових надходжень від основних податків, 2006-2008 рр., млн. грн. (Джерело: Звіти Держкомстату України)

Показник	2006	2007	2008
	План	Факт	%	План	Факт	%	План	Факт	%
Податкові надходження:	29182	31342	107,4	37385	36716	98,2	46059	45397	98,6
Податок на прибуток підприємств	7109	7727	108,7	8923	8280	92,8	11578	9398	81,2
Податок з доходів фізичних осіб	4940	6378	129,1	7574	8774	115,8	10678	10823	101,4
ПДВ	10062	9438	93,8	11628	10348	89,0	12887	13471	104,5
Акцизний збір	2071	2239	108,1	3062	2653	86,6	3541	4097	115,7
Ввізне мито	1649	1393	84,5	1579	1759	111,4	2048	2143	104,6

Взаємозв'язок між рівнем податкових надходжень і макроекономічною динамікою досить показово демонструє динаміка виконання планових надходжень до зведеного бюджету України (табл. 5). Так, практично неочікуване економічне зростання 2006 р., для якого властивими були підвищення конкурентоспроможності українських підприємств завдяки девальвації гривні у 2004-2005 рр. та поліпшення зовнішньоекономічної кон'юнктури для українських експортерів, сприяло перевиконанню плану податкових надходжень практично за всіма податками, окрім ПДВ (через перевищення темпів зростання експорту над очікувані). Вичерпання зазначених чинників зростання, погіршення фінансового становища підприємств у 2008 р. сповільнило темпи зростання надходжень від податку на прибуток. Ця тенденція посилилася у 2009 р., через дефляційні тенденції на тлі зростання індексу оптових цін.

Звертає на себе увагу активне зростання надходжень від податку з доходів фізичних осіб, логічним чином пов'язане зі збільшенням обсягу номінальних доходів населення. Причому вельми показовим є значне перевищення планового показника у 2006-2007 рр., що свідчить про недооцінку обсягів зростання цих доходів.

У 2005-2007 рр. просліджувалася чітка тенденція до зниження величини податкового навантаження на реальну економіку, що вимірюється як співвідношення обсягів прямих і непрямих податків та цільових фондів до ВВП (табл. 2.5). Серед факторів, що сприяли пом'якшенню податкового тиску, слід насамперед виділити зміни у чинному законодавстві, зокрема, скасування відрахувань до Фонду ліквідації наслідків на ЧАЕС, Інноваційного фонду, Дорожнього фонду, а також пом'якшення бюджетних обмежень (стрімке розширення переліку податкових пільг, накопичення податкового боргу, списання та реструктуризація податкової заборгованості).

Так, лише згідно статті 18 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом і цільовими фондами” було списано і реструктуризовано податкового боргу на суму не менш як 5 982 млн грн. [17-18].

Таблиця 2.5

Податкові вилучення як частка ВВП у 2003-2009 рр., % Джерело: Звіти Держказначейства, Держкомстату

Показник	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009 (план)
Податкові надходження:	23,3	21,3	19,3	18,4	18,2	20,9	20,6
Податок на прибуток підприємств	6,2	5,8	4,9	4,5	4,1	4,3	4,9
Податок з доходів фізичних осіб	3,5	3,5	3,4	3,8	4,3	5,0	5,0
ПДВ	8,8	7,3	6,4	5,6	5,1	6,2	5.7
Акцизний збір	1,3	1,3	1,4	1,3	1,3	1,9	2,0
Податки на міжнародну торгівлю	0,8	0,9	0,9	0,9	1,0	1,1	1,1
Відрахування до цільових фондів*	3,2	3,9	2,6	1,7	0,6	0,2	0,2
Реальна зміна ВВП	-3,0	-1,9	-0,2	5,9	9,1	4,1	4,8

* Без відрахувань у фонди соціального страхування

Враховуючи зовнішній часовий лаг, необхідний для появи ефекту від пом'якшення податкового тягаря, можна зробити висновок, що зазначені чинники позитивно вплинули на темпи зростання реального ВВП, що підтверджується і рядом емпіричних досліджень.

Між тим, у 2008 р. та плані на 2009 р. спостерігається підвищення податкового навантаження на ВВП, як за рахунок податків на споживачів, так і, хоча й меншою мірою, за рахунок оподаткування прибутку підприємств.

Про дійсну потужність фіскального тиску свідчить, зокрема, те, що, якщо, за даними ДПА, платники податків України у 2007 р. самостійно сплатили 25 млрд. грн. податків, силами податкової служби в бюджет мобілізовано 9,7 млрд. грн. податкового боргу, або майже 28% усіх податкових надходжень, а за 9 місяців 2008 р. примусово було зібрано 22% податків, з огляду на поліпшення становища з надходженнями на кінець року слід очікувати збільшення цього показника в річному вимірі.

Як зазначалося вище, зростання частки вилучення доходів економічних суб'єктів до бюджету може бути компенсоване за рахунок відповідної структури бюджетних витрат. На жаль, суттєві проблеми з наповненням дохідної частини бюджету призводять до втрати стратегічної спрямованості видатків, структура яких формується переважно за принципом мінімальної достатності. Якщо доходи державного бюджету в 2008 р. виконано на 92,3%, видатки - лише на 85 %. Видатки відіграють пасивну роль та є предметом підлаштування під обсяги касових надходжень.

При цьому, відповідно до бюджетного законодавства, пріоритетним чином фінансувалися витрати на заробітну плату, грошове забезпечення та соціальні виплати, які загалом профінансовано у 2008 р. на 99,4% річного плану державного бюджету. Між тим, оплату комунальних послуг та енергоносіїв профінансовано на 81,7%, державні централізовані капіталовкладення - на 59,7%. Кредиторська заборгованість установ, які фінансуються з бюджету, зросла на 17,1%.

Теза про надмірне податкове навантаження на національну економіку є поширеною серед політиків, аналітиків та представників бізнесу. Між тим, оцінки конкретної величини податкового тиску суттєво різняться. Зокрема, як засвідчують дані таблиці 6, частка сукупних податкових надходжень до Зведеного бюджету становила в Україні у 2008 р. 20,9%. Валове навантаження ВВП усіма видами надходжень до бюджету, разом з обов'язковими внесками (без Пенсійного фонду та фондів страхування від нещасних випадків та на випадок безробіття), складало близько 28%.

Розбіжності в оцінці рівня податкового тиску пов'язані, як правило, з невірним вибором об'єкта та бази співставлення. Зокрема, з величиною балансового прибутку підприємств доцільно співставляти лише величину податку, який сплачується безпосередньо з прибутку. До того ж, слід зважати на значну розбіжність між прибутком рентабельних підприємств та балансовим прибутком (сальдо) в цілому по економіці. Зокрема, за даними 11 місяців 2002 р., фінансовий результат (сальдо) становив 15,7 млрд. грн. При цьому прибутки рентабельних підприємств складали 29,1 млрд. грн., збитки збиткових - 13,5 млрд. грн.

Як видно з таблиці 2.6, така зміна бази співставлення дає розбіжність в оцінці величини податкового тиску більш, ніж удвічі. Співставлення ж усього обсягу податків і відрахувань, сплачуваних в національній економіці, з величиною прибутку рентабельних підприємств дає астрономічну величину податкового пресу 150 % (дані 2007 р.), яка має значний пропагандистський ефект, хоча не відповідає дійсності. Втім, не викликає заперечень той факт, що податки і відрахування збільшують сумарний обсяг витрат в економіці на 15-20%, що суттєво знижує рівень рентабельності підприємств [18].



Таблиця 2.6

Частка податку на прибуток підприємств у загальній сумі прибутку по галузях економіки, 2002-2008 рр. (Джерело: Звіти Держказначейства, Держкомстату)

Показник	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008*
Прибуток по галузях економіки (сальдо), млн. грн.	14418	13869	9110	7427	13933	18740	15670
Прибуток прибуткових підприємств, млн. грн.	19072	22415	26453	28541	36123	39803	29126
Податок на прибуток підприємств, млн. грн	5496,6	5792,1	5694,4	6352,5	7698,4	8280,0	8458,5
Частка податку на прибуток у сукупному прибутку, %	38,1	49,1	61,8	85,5	55,3	44,1	54,0
Частка податку на прибуток у прибутку прибуткових підприємств, %	28,8	25,8	21,5	22,3	21,3	20,8	29,0

*Січень-листопад

Показово, що податкове навантаження прибутку скорочувалося протягом 2003-2007 рр. (табл. 2.6). Як зазначалося вище, це можна розглядати як один з чинників економічного зростання, яке розпочалося 2005 року. Очевидно, невипадковим є й те, що підвищення фактичного рівня податкового вилучення прибутку у 2008 р. майже у півтора рази співпало з різким скороченням темпів зростання інвестицій, які активно збільшувалися два попередніх роки.

Диспропорційність існуючої системи оподаткування засвідчують суттєві розбіжності у рівні оподаткування фізичних та юридичних осіб. Так, частка прибуткового податку із доходів фізичних осіб, яка у загальному обсязі грошових доходів не перевищує 7-8 %, у 2008 р., за наявними даними, знизилася до 6,6 % (табл. 2.7). Така низька сукупна величина є наслідком відносно вузької податкової бази. Адже фактично прибутковий податок стягується із заробітної плати працівників та доходів, отриманих не за основним місцем роботи. Податкове навантаження цього виду доходу склало 13,3 %. Величина навантаження зростала синхронно зі збільшенням величини номінальної заробітної плати. Проте заробітна плата складає лише близько половини усіх грошових доходів населення (51,8 % у 2008 р.) [18]

Таблиця 2.7

Частка прибуткового податку в грошових доходах населення, 2002-2008 рр. (Джерело: Звіти Держказначейства, Держкомстату)

Показник	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008*
Грошові доходи населення, млн. грн.	40311	50069	54379	61865	86911	109391	163320
У т. ч. оплата праці	23723	25600	26209	30657	42334	56452	81478
Прибутковий податок із громадян, млн. грн.	2593,1	3295,7	3560,5	4434,4	6377,7	8774,9	10824
Частка прибуткового податку в грошових доходах населення, %	6,4	6,5	6,4	7,2	7,3	8,1	6,6
Частка прибуткового податку в оплаті праці, %	10,9	12,9	13,6	14,5	15,1	15,5	13,3

З огляду на значну обмеженість внутрішнього попиту, обрахований рівень податкового навантаження на оплату праці видається вельми високим. До того ж, він закономірно підвищується у галузях з більш високим рівнем заробітної плати. Між тим, саме оплата праці є найбільш мобільною складовою сукупного попиту на продукцію вітчизняного виробництва. Зі збільшенням величини індивідуального доходу до складу споживання входить дедалі більше товарів і послуг складного та елітного асортименту (побутова техніка та електроніка, автомобілі, туристичні послуги тощо), які купуються здебільшого у іноземних виробників.

Рівень фактичного податкового тиску на офіційні грошові доходи населення буде ще вищим, якщо враховувати також сплачувані, кінцевим чином, споживачами непрямі податки: ПДВ та акцизи. З урахуванням цих податків та обов'язкових платежів і відрахувань з доходів фізичних осіб, величина податкового навантаження доходів у 2009 р. складе понад 16 %. Між тим, навіть у цьому разі сукупне податкове навантаження на населення залишається істотно нижчим, ніж на прибуток підприємств. Хоча й зберігається значна податкова дискримінація щодо осіб, основним джерелом існування яких є оплата праці.

На думку фахівців, в Україні “податкове законодавство побудоване таким чином, що правильно розраховувати податкові зобов'язання практично неможливо”. Існує постійна невпевненість у відшкодуванні сплаченого податку, відбувається регіональна деформація економічного розвитку. Свавілля й адміністративна нестабільність оподаткування справляють сильний вплив на ділову активність. Чинна система податкового адміністрування ставить на перше місце фінансові інтереси держави і не забезпечує адекватного захисту інтересів представників бізнесу.

Таким чином, обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не величиною податкових ставок, а складністю й нестабільністю системи податкового адміністрування, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств. Підприємства обтяжені надмірними для даного рівня оподаткування трансакційними витратами. Відтак зниження ставок оподаткування вестиме насамперед до переорієнтації вивільнених коштів підприємств на фінансування цих витрат та відновлення прийнятного рівня рентабельності бізнесу. Перспективи децентралізованого фінансування завдань розвитку, яке дозволило б забезпечити зростання бази оподаткування в довгостроковому періоді, видаються за таких умов вельми сумнівними [17].

Отож, податкова політика на сучасному етапі закладає ризики для розвитку економіки у довгостроковій перспективі. Вплив уряду на стимулювання ділової активності є несвідомим, а ефект від зменшення податкового навантаження за рахунок локальних пом'якшень бюджетних обмежень - короткостроковим. Податковий тягар й надалі залишається нерівномірно розподіленим як між окремими групами платників податків, так і окремими сферами виробництва та послуг.



2.3 Дослідження порядку надання податкових пільг у системі податкової політики України

Недиференційованість пропозиції суспільних благ зовсім не означає необхідності абсолютної рівності величини податкового навантаження для всіх економічних суб'єктів. Наявність свого роду квазісуспільних благ (таких, які відповідають властивостям суспільних лише частково) передбачає залучення до їх надання і приватних суб'єктів. Приватний суб'єкт, який надає суспільні блага (наприклад, підприємство, яке фінансує школу чи лікарню, що надають безкоштовні послуги усім мешканцям певної місцевості), забезпечує таким чином позитивну податкову екстерналію.

Як види суспільно важливої діяльності держава може також розцінювати певний набір дій, які відповідають поставленим стратегічним пріоритетам і здійснення яких повинне мати значний суспільний ефект. На практиці такими діями можуть бути здійснення ресурсозбережних, інноваційних проектів, збільшення зайнятості, розвиток депресивних регіонів тощо. З огляду на те, що споживання ефекту такого виду діяльності припадатиме також на суспільство (територіальну громаду) в цілому, підприємець має підстави розраховувати на компенсацію частини своїх витрат.

Надання податкових преференцій здійснює інтерналізацію цієї економічної екстерналії, компенсуючи економічним суб'єктам ефект, який їхні дії здійснюють для суспільства в цілому. Отже, податкові преференції є важливою невід'ємною складовою процесу суспільного відтворення, яка покликана забезпечити еквівалентність стосунків між державою й платниками податку та надати податковій системі регуляторної та стимулюючої функцій [17].



Таблиця 2.8

Загальні втрати бюджету від надання податкових пільг у 2003-2008 рр., млрд. грн. (Джерело: Дані Держказначейства, Держкомстату, Інтернет-ресурси)

Показник	2003	2004	2005	2006	2007	2008*
Сукупний обсяг податкових пільг	19,7	29,8	39,7	46,8	51,1	39,2
Доходи зведеного бюджету	28,1	28,9	32,7	48,4	54,0	43,5
Номінальний ВВП	93,4	102,6	130,4	170,1	201,9	157,6
Пільги як % доходів зведеного бюджету	70	103	121	97	95	90
Пільги як % ВВП	21	29	31	28	25	25

* За 9 місяців

У широкому розумінні податкові пільги розглядаються як форма державної непрямої субсидії, що надається з метою підтримки окремих галузей економіки, регіонів або груп населення.

На відміну від прямих субсидій (наприклад, бюджетної дотації вугільній галузі) неявні субсидії не відображаються у фінансових звітах про виконання бюджетів.

Згідно з теорією публічних фінансів, податкові пільги належать до так званих “податкових видатків”, що, окрім безпосереднього повного або часткового звільнення від оподаткування, можуть надаватися у формі списання або реструктуризації податкової заборгованості, можливості законодавчого ухиляння від сплати податків тощо, та часто розглядаються як “втрати” бюджету [14, 15].

Таблиця 2.9

Обсяги податкових пільг по основних податках, 2006-2008 рр., млн. грн. Джерело: Звіти ДПАУ

Показник	2006	2007	2008*
Пільги по податку на прибуток підприємств	5521	5457	3760
Пільги по платі за землю	871	1028	927
Пільги по ПДВ	37911	41811	32474
Пільги по акцизному збору	2128	2589	2011
Разом	46 801	51167	39188

* На 1.10.2008 р.

Починаючи з 2007 р., в номінальному обсязі загальні втрати зведеного бюджету від надання податкових пільг постійно збільшувались. За даними ДПАУ, на 1 жовтня 2008 р. загальна сума пільг з оподаткування становила 39 188 млн грн., що дорівнює 90 % доходів зведеного бюджету України за три квартали.

За 9 місяців 2008 р. з 821 тисячі платників податку понад 469 тисяч, або 56%, мали пільги. Це в 4 рази більше, ніж за 9 місяців 2007 р. Заслуговує на увагу значна територіальна нерівномірність в розподілі пільг. В першому півріччі 2008 р. 25,5% усієї суми пільг отримали платники податку, зареєстровані в Києві, 21,7 % - в Дніпропетровській, 12% - у Донецькій областях. В той час як за 9 місяців 2008 р. середня сума пільг на одного платника становила 329 тис. грн., по м. Києву - 967 тис. грн., у Дніпропетровській області - 747 тис. грн..

Найсуттєвішими є втрати з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, що складають 92,4 % загального обсягу наданих пільг. Згідно з офіційними даними, сума пільг, отриманих платниками ПДВ, становила 32,4 млрд грн. За даними, наведеними ДПАУ, з 800 тис. платників ПДВ реально сплачує його лише половина.

Серед першочергових причин постійного зростання обсягів наданих податкових пільг протягом 2007-2008 рр. можна виділити: