Податкова політика України

1. Розмаїття шляхів запровадження нових пільг.

2. Формування сильного галузевого та регіонального лобі, відображенням чого стало запровадження низки галузевих податкових експериментів та розвиток мережі СЕЗ і ТПР.

3. Гальмування податкової реформи. Оскільки для податкової системи України характерні досить високі податкові ставки, здобуття пільг є єдиним легальним способом уникнення надмірного оподаткування. Замість проведення повномасштабної податкової реформи, спрямованої на зменшення загального податкового навантаження, уряд та законодавці вдалися до вирішення перманентних фіскальних проблем окремих галузей, регіонів та навіть окремих підприємств.

4. Відсутність виваженої державної політики щодо звільнення від оподаткування. Надання пільг в Україні, по суті, не супроводжується ретельним макроекономічним аналізом співвідношення витрат і прибутку. В результаті приймається велика кількість необґрунтованих податкових пільг, що веде до марнування податкових витрат. Крім того, механізм надання окремих податкових пільг є вкрай непрозорим, що також створює умови для можливих зловживань, а отже, штучного розширення кількості користувачів податковими пільгами.

В Україні в режимі пільгового оподаткування працюють насамперед металургійна, автомобілебудівна, суднобудівна, літакобудівна, аерокосмічна галузі, сільське господарство. Ефективність державної підтримки є неоднозначною. У короткостроковій перспективі податкове субсидування може сприяти вирішенню перманентних проблем окремої галузі, забезпечити цінову конкурентоспроможність на міжнародних ринках. Проте за збереження несприятливого інвестиційного клімату спрямування додаткових коштів в оновлення виробництва відбувається досить повільно. Відтак надмірне “захоплення” галузевими податковими пільгами консервує низький технологічний рівень галузей, стимулює рентний тип поведінки галузевого бізнесу, лобіювання збереження пільгового режиму оподаткування.

З огляду на поступову зміну механізмів соціальної політики та перехід на надання адресної соціальної допомоги, вимушену відмову від субсидування окремих галузей згідно з вимогами СОТ, обсяги наданих податкових пільг ймовірно мають бути скорочені. Проте це не означатиме автоматичного зростання доходів бюджету, оскільки певна частка скасованих пільг перетвориться на зростання податкової заборгованості, на пряме уникнення оподаткування через “тіньові” схеми, або виллється у зниження обсягів виробництва у відповідній галузі. З нашої точки зору, найперспективнішим є поступове скорочення пільг при радикальній зміні їхньої структури на користь пільг, які мають виражений регуляторний та стимулюючий вплив.

податковий платіж бюджет пільга

Розділ 3. Недоліки сучасної податкової політики України та можливі шляхи їх подолання

Забезпечення довгострокового економічного зростання та якісної структурної перебудови національної економіки потребує мобілізації навколо цього завдання усіх напрямів державної економічної політики. Відтак на даному етапі перебудова податкової політики повинна виходити насамперед з потреби максимізації регуляторної та стимулюючої функцій податкової системи.

Як зазначав один з “батьків” соціального ринкового господарства, яке забезпечило повоєнне “економічне диво” в Німеччині, Л. Ерхард, система оподаткування повинна будуватися на таких принципах:

- забезпечувати по можливості якнайменший податковий тиск;

- не перешкоджати конкуренції;

- відповідати структурній політиці держави;

- забезпечувати більш справедливий розподіл доходів;

- поважати приватне життя людини;

- виключати подвійне оподаткування;

- забезпечувати адекватність розміру податків розмірам державних послуг [8, 141].

Переконання в необхідності здійснення радикальної податкової реформи панує серед представників політичної та економічної еліти. Основними завданнями податкової реформи як однієї з найважливіших частин стратегії зростання є значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства, зниження ставок податків. Система оподаткування повинна бути гранично спрощена, що дозволить розширити базу оподаткування, суттєво скоротити витрати на документообіг і утримання податкової служби і, таким чином, збільшити обсяг надходжень до бюджету без підвищення (або навіть за зниження) ставок податків. Слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видів діяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо. Фахівці наголошують на необхідності поступового відходу від податку на додану вартість як одного з головних джерел формування бюджетних надходжень. ПДВ ефективно спрацьовує в розвинених економіках як важіль стримування платоспроможного попиту та упередження “перегріву” економіки, проте в Україні гальмує економічне зростання та, до того ж, збільшує державний борг.

Проте, формуючи стратегію здійснення податкової реформи на вищезазначених принципах, слід, з нашої точки зору, зважати й на можливий негативний ефект, який така реформа може завдати на поточний стан економіки:

1. Одномоментна заміна існуючого податкового законодавства на цілком нове в умовах нестачі висококваліфікованих спеціалістів у галузі фінансів як на підприємствах, так і в податковій службі призведе до масового виникнення непорозумінь і збоїв в механізмі сплати і збирання податків. Це загрожує різким зростанням видатків на функціонування податкової системи, що, враховуючи тотальний дефіцит коштів у суб'єктів економіки, пригальмує економічний розвиток і поглибить і без того значну нестабільність. Отже, доцільніше говорити про поступові зміни існуючого законодавства.

2. Безумовно, різке зниження податкового тиску сприятиме збільшенню вільних коштів у розпорядженні підприємств, але, з іншого боку, значно, щонайменше у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету, а відтак і можливості впливу держави на хід реформування економічної системи і суспільства в цілому. На думку експертів, часовий лаг з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету становить від 0,5 до 2 років. Зокрема, скорочення максимальної ставки прибуткового податку з громадян до 20%, на нашу думку, не приведе до відчутної “детінізації” доходів, адже їхню більшу частку складає заробітна плата, яка виштовхується в “тінь” не лише прибутковим податком, але й нарахуваннями на фонд оплати праці (скорочення яких не входить в найближчі плани уряду та вимагає широкомасштабних змін щодо запровадження пенсійного та медичного страхування). Максимальне вилучення фонду оплати праці при зниженні стелі оподаткування прибутковим податком з 40 до 20% скоротиться з 55 до 40%, що недостатньо для масового виведення оплати праці з “тіні”.

Скорочення ставки податку на прибуток з 30 до 25 або й 20 відсотків було б відчутним для розвиненої ринкової економіки, чутливої до щонайменших змін, але не для українських суб'єктів господарювання, які давно використовують різноманітні методи штучного збільшення собівартості. Відтак, збільшення податкових надходжень не компенсуватиме їхнього скорочення внаслідок зниження ставок, що спричинить валове скорочення бюджетних доходів.

Безперечно, в Україні очікуваний позитивний ефект від податкової реформи може бути значно ширшим, ніж у розвинених країнах зі стабільною економікою. Зокрема, послаблення податкового тиску на ресурси підприємств, що спрямовуються на розвиток, сприятиме активізації інвестиційних чинників зростання; спрощення податкової системи сприятиме зменшенню трансакційних витрат, пов'язаних з нарахуванням податків.

Отже, зниження ставок оподаткування має відбуватися поступово та поетапно і обов'язково бути компенсованим синхронним розширенням податкової бази. Надмірне зниження ставок може втягти українську економіку до спіралі зниження ефективності бюджетної політики.

3. Сподівання на те, що зниження ставок оподаткування одразу суттєво скоротить “тіньову” економіку, можуть не виправдатися, і база оподаткування в такому разі автоматично не зросте. Справді, структури, що звикли працювати в “тіні” і налагодили відповідні схеми розрахунків та збуту, навряд чи добровільно почнуть свою легалізацію навіть за пом'якшення податкового тиску. Отже, податкова реформа повинна відбуватися в комплексі із заходами щодо стимулювання конверсії некримінального “тіньового” капіталу, надання відповідних механізмів та гарантій збереження недоторканості легалізованого капіталу та його власника.

4. Сумнівним є поширене твердження про те, що, чим меншою є кількість податків, тим ефективнішою є податкова система, і тим краще виконується регулююча функція оподаткування. Реальність та досвід доводять, що прояви господарської діяльності в сучасному світі настільки численні та різноманітні, що невеликою кількістю засобів бюджетно-податкової політики регулювати їх неможливо. Досить показова, зокрема, показана в попередніх розділах асиметрія в оподаткуванні доходів фізичних осіб. Відтак слід обережно ставитися до спрощення податкової системи. Для успішного управління економікою за допомогою податкової політики потрібен адекватний набір інструментів у вигляді податків, податкових пільг та спеціальних податкових програм.

5. Практика економічної політики в Україні засвідчила використання фіскальної системи в якості монетарного стабілізатора - як засобу стерилізації приросту грошової пропозиції. Тому зниження рівня оподаткування, яке вестиме до зростання особистого та виробничого споживання, міститиме інфляційний потенціал і може викликати відповідні рестриктивні заходи у монетарній сфері.

6. Як правило, недоцільним є перехід від надання пільг до адресного бюджетного фінансування. Адже, якщо податкові преференції сприяють тому, що додаткові кошти безпосередньо залишаються у платників податку, субсидування вимагає подвійного руху коштів через державний бюджет. Це створює додаткове навантаження як на бюджетну, так і на монетарну сферу, формує додаткове підґрунтя для “тіньових” та корупційних процесів. Хоча пряме субсидування (наприклад, сільського господарства) й поширене у багатьох розвинених країнах світу, наслідування цього досвіду потребує розвиненої адміністративної, бюджетної та грошово-кредитної систем.

Зниження податкового тиску не повинне супроводжуватися скороченням доходів бюджету. Інакше таке скорочення відбиватиметься на скороченні видатків (отже, ослабленні ефективності бюджетної політики), чи на спробах емісійного (інфляційного), або позичкового фінансування дефіциту. Відтак податкова реформа повинна неодмінно містити стимулюючі складові, які б безпосередньо сприяли пожвавленню економічного зростання та компенсації втрат податкових надходжень за рахунок зростання податкової бази вже на перших етапах реалізації цієї реформи.

Жорстка фіскальна політика, яка зберігається в українській економіці сьогодні та зберігатиметься, в разі поступового здійснення податкової реформи, тривалий час, суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених до бюджету ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси. Отже, податкова реформа має здійснюватися у жорсткій ув'язці з підвищенням ефективності бюджетної політики. Політика пристосування бюджету під об'єми виробництва і доходів, що знижуються, безперспективна. З огляду на те, що за роки ринкових перетворень в Україні відбулось значне скорочення державних витрат на фінансування закладів науки, культури, соціальної сфери, подальше зниження сукупних видатків неприпустиме, оскільки спричиняє як стратегічне відставання українського суспільства від прогресу світової цивілізації, так і наростання соціальної напруженості, зневіру в ринкових реформах та державній незалежності України. Існує певний оптимум розміру бюджету, що визначає його ефективність як макроекономічного регулятора, нижче якого фіскалізація бюджетної політики неминуча [12, 15].

З нашої точки зору, навряд чи слід орієнтуватися на зниження в довгостроковій перспективі рівня перерозподілу коштів через державний бюджет. Навпаки, і це підтверджує, зокрема, досвід багатьох країн з перехідною економікою, з часом рівень фіскального навантаження на ВВП в Україні зростатиме. Реальний зміст бюджетно-податкової реформи має полягати у переорієнтації податкової системи та бюджетних видатків на стимулювання процесів розвитку.

На жаль, проект програми діяльності Кабінету Міністрів України, розглянутий на засіданні Уряду 19 лютого 2003 р., фактично не вирішує такого завдання. Стимулюючий вплив податкової політики лишився поза полем уваги уряду. Проектом передбачається “лібералізація податкової політики” шляхом:

- реформування системи оподаткування доходів та майна громадян, а також зниження максимальної ставки оподаткування доходів громадян;

- поступового приведення мінімального неоподаткованого доходу у відповідність до прожиткового мінімуму, раціоналізації видів витрат, які враховуються при оподаткуванні доходів громадян;

- зниження ставки ПДВ одночасно з ліквідацією пільг та прихованого субсидування, розширення бази оподаткування;

- зниження ставки податку на прибуток підприємств;

- удосконалення процедур адміністрування податків;

- удосконалення механізмів оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва;

- матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом зниження розміру податку на сукупний дохід сім'ї в залежності від кількості дітей;

- реформування та модернізації податкової служби;

- погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість підприємствам-експортерам.

Відтак, проект не передбачає докорінних змін у структурі податкової системи, яка й є причиною неефективності оподаткування в Україні.

Реалізація урядових пропозицій щодо податкової реформи не приведе, на нашу думку, до суттєвих позитивних результатів. Запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, натомість відразу негативно відіб'ється на обсязі податкових надходжень.

Реформування податкової системи України повинне мати форму цілісної стратегії та враховувати соціально-економічне становище в країні, завдання національної економіки і бути інструментом економічної політики, а не її метою. Податкова реформа повинна розглядатися не як достатня умова, але як необхідна складова загальної скоординованої політики економічної трансформації і забезпечення прискореного економічного зростання.

Цілями податкової політики, а відтак - орієнтирами податкової реформи в Україні повинні стати:

- стимулювання динамічного розвитку економіки;

- структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

- стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості;

- підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу.

Основні напрями реформування податкової системи України:

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її позитивного впливу на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система повинна бути повернута до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковій реформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку.

Податкова система має базуватися на узгодженні інтересів підприємців і держави. Тим більше, що в довгостроковому періоді ці інтереси в основному збігаються - це економічне зростання, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток.

Одним із актуальних завдань реформування податкової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання є внесення у цю систему змін, які б мінімізували “вимивання” оборотних коштів підприємств у зв'язку зі сплатою податків. Особливе місце в стратегії розвитку економічних суб'єктів посідають інвестиції, пов'язані з формуванням матеріально-технічної бази виробництва на більш прогресивних технологічних засадах. Як було показано в попередніх розділах, існуюча податкова система стимулює “проїдання” основного капіталу та де-факто фінансово “карає” підприємства, які здійснюють вкладення у довгостроковий розвиток.

При формуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючи рівень оподаткування для коштів, які виводяться з виробничого обороту. Зокрема, цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу, яка існує в ряді європейських країн та заохочує інвестування в розвиток виробництва. Так само й в індивідуальних доходах має (в ідеалі) оподатковуватися лише той їхній обсяг, який перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі).

Для реалізації стимулюючої функції податкової системи, її реформування, з огляду на викладене, має ґрунтуватись на засадах:

- спрощення податкової системи шляхом розумного скорочення кількості податків та перенесення їх на більш прозору та зручну для платника податкову базу, скасування податків (зборів, обов'язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їхнього стягнення;

- звільнення від оподаткування прибутку, який інвестується в межах України;

- обґрунтованого зниження рівня податкового навантаження на суб'єктів оподаткування;

- трансформації механізму “транзитного” ПДВ;

- збереження економічно обґрунтованих пільг для стимулювання обмеженого кола пріоритетних галузей та видів діяльності.

Слід враховувати потенційний ефект взаємодії реформування окремих видів податку. Зокрема, збільшення неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку, навіть без зміни прогресивної шкали, дозволяє очікувати збільшення обсягів споживання. Це, в свою чергу, сприятиме зростанню надходжень від ПДВ та акцизу, що дозволяє здійснювати їхнє реформування у другу чергу. Між тим, без внесення необхідних змін до оподаткування прибутку підприємств зростання споживчого попиту не сприятиме модернізації вітчизняного виробництва та, зрештою, слугуватиме зростанню імпорту. Відтак довгостроковий стимулюючий ефект зниження податкових ставок матиме затухаючий характер. Отже, зміни податків на прибуток підприємств та доходи громадян мають запроваджуватися одночасно. Варто зауважити, що зниження верхнього рівня шкали прибуткового податку (тобто розблокування частини коштів осіб з високими доходами) також посилюватиме ефект споживання імпортної продукції.

Окремим питанням є вдосконалення нарахувань на фонд оплати праці, зниження яких сьогодні є неможливим з огляду на необхідність здійснення соціальних виплат. Розв'язання цієї проблеми можливе у два етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського - на першому, поступове, відповідно до розрахованого на багато років графіку скорочення ставок відповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи - на другому.

Необхідність збереження спрощених механізмів оподаткування, спрямованих на підтримку малого бізнесу та самозайнятості населення, не викликає сумніву. Проте, як зазначалося вище, діючі спрощені системи оподаткування малих підприємств, у зв'язку з покладеним в їхню основу оборотним принципом оподаткування, придатні, в основному, лише для сфери послуг і малопридатні, або взагалі не придатні для виробництва та інших галузей з великим оборотом матеріальних ресурсів, тобто для основної частини економіки. Модернізація цієї системи потребує диференціації порогових величин господарських оборотів, які мають бути різними для виробничої, торговельної діяльності та сфери послуг, а також інтелектуального виробництва. Необхідне застосування більш гнучких форм спрощеного оподаткування, які б враховували рівень витрат принаймні на малих промислових та сільськогосподарських підприємствах. Слід удосконалити механізм розподілу єдиного податку між Державним бюджетом України, місцевими бюджетами та позабюджетними цільовими фондами, який повинен мати регіональну диференціацію. Вельми важливою є розробка механізму, який міг би впорядкувати відносини між підприємствами - платниками ПДВ та суб'єктами малого підприємництва - платниками єдиного податку.

Продуктивною є ідея поступового переходу в прибутковому податку до оподаткування домогосподарства замість особи. Це дозволяє враховувати при оподаткуванні особистого доходу наявність споживачів - непрацездатних, дітей, пенсіонерів, які перебувають на утриманні працюючого [12, 16].

Відокремлені податковий та бухгалтерський обліки дають несуттєві розбіжності для доходів бюджету, проте призводять до зростання непродуктивних витрат на їхнє ведення та, врешті-решт, до ускладнення самого процесу адміністрування податку. Згідно з результатами опитування підприємств, яке провела МФК у 2008 р., найбільше ускладнює стратегічне планування та звітність для підприємств розрахунок, згідно з методиками ДПА, податку на прибуток підприємств. Тому важливою складовою податкової реформи є уникнення подвійного оподаткування та максимальне спрощення системи звітності підприємств.

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження теми про податкову політику в Україні, можемо зробити висновки про те, що Податкова політика -- це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика покликана забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку -- це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого -- забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування -- встановлення видів податків, платників, об'єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.

В ході роботи ми з'ясували, що податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. Сучасна податкова політика України повинна бути спрямована на стабілізацію фінансового стану держави в цілому, у першу чергу, за рахунок зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.

Однією із основних проблем сучасної податкової системи є ухилення від сплати податків як підприємств, так і фізичних осіб. Нерідко головна причина ухилення від сплати податків бачиться у високому рівні обкладання. Відповідно, і спосіб підвищення збираності - зниження податків. Безумовно, зв'язок між рівнем податків і ступенем їх сплачуваності є. Але він не йде ні в яке порівняння з прямою залежністю ухилень від можливості уникнути податку і якщо така можливість є, платник уникне податку незалежно від його величини.

У цьому зв'язку необхідно суттєво поліпшити техніку і технологію оподаткування (включаючи і методи податкового адміністрування) усунути колізії і дефекти правової бази податкового регулювання, а головне, зробити ухилення від сплати податків економічно невигідним для громадян і підприємств.

Для підвищення сплачуваності податків слід було б змістити акцент у відповідальності за податкові порушення з підприємств на конкретних посадових осіб, які відповідальні за фінансовий стан підприємств; впроваджувати практику здійснення крупних покупок лише по безготівковому розрахунку з використанням пластикових карток; створити групу швидкого реагування на прогалини в податковому законодавстві (в цю групу повинні ввійти і законодавці з тим, щоб мати можливість швидко приймати відповідні поправки до законів). Крім того, потрібно налагоджувати партнерські відносини з платниками податків, до яких підходити диференційовано, враховуючи функціональні можливості, платоспроможність, самодисципліну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року N 509-XII N (З останніми змінами, внесеними Законом України 1014-V (1014-16 ) від 11.05.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.442).

2. Базилевич В.Д. Баласатик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник. - К.:Атіка, - 2004. - 386 с.

3. Василевська Г.В „Податкова політика у регулюванні економічного зростання” //Фінанси України. - №2, - 2007 р. - С. 39-43

4. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 608 с.

5. Задояний М., Форостовець В. „Організаційні проблеми становлення податкової системи” //Економіка. Фінанси. Право - №7, - 2007 р. - С. 3-9// Податки та бухгалтерський облік -№23 (685)- 2008 р. - С. 19-26.

6. Ластовецький А. Колізії у законодавстві про оподаткування // Право України. - 2006. - № 7.

7. Майстренко О. Деякі питання вирішення колізій у податковому законодавстві України // Право України. - 2005. - № 9. - С. 95 - 99.

8. Погодько В.М., Рукленок В.М., Рязанова Н.С. Основи фінансів України. - К.: Либідь, 2003.

9. Соколовська А. Теоретичні засади визначення податкового навантаження та рівня оподаткування економіки// Економіка. Фінанси. Право. - 2009. - №7. - С. 4-13.

10. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 554 с.

11. Фурсенко В.Д. „Коли ми позбавимося податкового тягаря?” //Новини тижня -№10, - 2006 р. - С. 15-16.

12. Чухно К.В. Контроль за сплатою податків в ДПІ всіх рівнів /Економіка підприємства - №2. - 2007. - С. 66-69.

13. Шаманська В.І. Зміни в податковій системі //Цінні папери. - №3. - 2009. - С.14-22

14. Шаповал О.В. „Збір податків збільшується” //Новини тижня - №17. -2008 р. -С. 17-19.

15. http://www.enbv.narod.ru/text/Econom/encyclo/ - “Сучасна економічна енциклопедія” 2009.

16. Результати діяльності Державної податкової адміністрації України за 2000-2009 рр. http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/

17. Інформаційні матеріали Держказначейства та Держкомстату України за 2000-2009 рр.

Размещено на Allbest.ru