Фінансова система України та її складові елементи

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Фінансова система

2. Кредитно-банківська система, як ланка фінансової системи

3. Національна банківська система України, як ланка фінансової системи

4. Гроші і грошова система, як ланка фінансової системи

5. Фінансова криза в Україні

5.1 Криза та її вплив на населення України

5.2 Відплив капіталу, як причина втрати фінансової стабільності

5.3 Стабілізація банківської системи, як шлях подолання фінансової та соціальної кризи

5.4 Заходи щодо пом'якшення наслідків кризи

Висновок

Список літератури

Вступ

З проголошенням політичної і економічної незалежності України, встало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Фінанси - це економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів.

Необхідною умовою прибуткової діяльності будь-якого підприємства є правильна і раціональна організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку кожне підприємство зобов'язане формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування.

Фінанси впливають на кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу на підприємстві, а також на кінцеві результати його діяльності. Кваліфіковане управління фінансами сприяє швидкій адаптації підприємств до роботи у конкурентному ринковому середовищі, трансформації їх діяльності відповідно до змін чинного законодавства.

1. Фінансова система

фінансова банківська грошовий капітал

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили, коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення своїх систем.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

* фінанси загальнодержавні;

* фінанси підприємств і їх галузей;

* фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

Ш державний бюджет;

Ш бюджет державного соціального страхування;

Ш фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;

Ш фонд коштів державного кредиту.

Ш Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

Ш фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

Ш фінанси кооперативних підприємств;

Ш фінанси приватних підприємств;

Ш фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни, структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрою.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається з двох частин:

* прибуткової;

* витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша - розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

2. Кредитно - банківська система, як ланка фінансової системи

Становлення ринкової економіки і підвищення її ефективності неможливе без використання і подальшого вдосконалення кредитних відносин.

Кредитна система це сукупність банків і інших кредитно-фінансових інститутів, діючих на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу.

Складовими кредитної системи є:

Ш сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування;

Ш система кредитно-фінансових інститутів.

Кредитна система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, прибутки і заощадження різних верств населення і надає їх в позику фірмам, уряду і приватним особам.

Отже, кредитно-фінансові інститути поділяються на:

Ш центральні банки;

Ш комерційні банки;

Ш спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Центральні банки - це банки, що здійснюють випуск банкнот і що є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе місце і є, як правило, державними установами.

До основних функцій центрального банку відносяться наступні:

· Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і раніше необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, яка повинна мати кошти остаточного погашення боргових зобов'язань.

· Функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків, тобто кожний банк, член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в Центральному банку суму в певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно Центральний банк по традиції є охоронцем офіційних золотовалютних резервів країни.

· Функція кредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної економіки при державній монополії на кредитну діяльність, а також для перехідного періоду, що супроводиться недостачею коштів в руках приватних фінансових інститутів. Менш виявляється вона в розвиненій ринковій економіці, де подібне кредитування існує переважно в періоди фінансових труднощів.

Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, оскільки в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більше за ВВП країн. Дані кошти нагромаджуються на рахунках в центральних банках і витрачаються з них. При цьому центральні банки ведуть рахунки урядових установ і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державі кредит в формі прямих короткострокових і довгострокових позик або купівлі державних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.

· Клірингова функція або функція проведення безготівкових розрахунків. Так, в ряді країн центральний банк веде операції по загальнонаціональному клірингу, виступаючи посередником між комерційними банками, розташованими в різних районах країни. Прикладом загальнонаціональної розрахункової палати може служити Федеральна резервна система Сполучених Штатів.

Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюють універсальні операції по кредитуванню промислових, торгових і інших підприємств, головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді внесків.

Виділяють декілька їх функцій:

· Акумулювання безстрокових депозитів, або ведення поточних рахунків, і оплата чеків, виписаних на ці банки.

· Надання кредитів підприємцям.

Особлива заслуга комерційних банків також складається в здійсненні розрахунків в масштабах усього національного господарства. На базі їх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. Так, зовнішньоторгівельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту і імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (землі і будов).

До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:

Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції по випуску і розміщенню на фондовому ринку цінних паперів, отримуючи від цього прибуток. Вони не мають права приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.

Обширна група ощадних установ займає важливе місце в фінансовій системі, завдяки залученню дрібних заощаджень і прибутків, які інакше не зможуть функціонувати як капітал.

Існують різні типи ощадних установ:

1.Ощадні банки і каси;

- взаємно-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ в США);

- довірче-ощадні банки (в Великобританії);

- позиково-ощадні асоціації (Сполучені Штати);

- кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.

2. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення коштів продаж страхових полісів. Отримані прибутки вони вкладають передусім в облігації і акції інших компаній, державні цінні папери.

3. Пенсійні фонди, які розрізнюються по організації, управлінню і структурі активів. Так, є застраховані пенсійні фонди, (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керовані підприємствами або по їх довіреності банками), фундировані (їх кошти інвестовані в цінні папери) і нефундировані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і прибутків) і багато хто інші.

4. Інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних держателів свої зобов'язання (акції) і використовуючі вилучені кошти для купівлі цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, оскільки через значну диверсифікацію (вкладення коштів в різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутства фірм, в чиї акції вкладений капітал.

Cкладність взаємозв'язків всередині даної структури створює можливості для її широкого використання, дозволяє своєчасно вводити в дію великий набір різних кредитногрошовий важелів регулювання, впливати на економічний механізм як на систему. З чого слідує комплексний характер кредитної політики.

3. Національна банківська система України, як ланка фінансової системи

Національна банківська система України представлена двома рівнями банків:

· Національний банк України, 23 регіональних обласних управління якого розміщені на території держави;

· Комерційні банки.

Національний банк України разом з Кримським республіканським управлінням і банківськими установами всіх рівнів утворює єдину організаційну кредитну систему, яка засновується на національній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

НБ України був створений 1991 року. Його діяльність будується на основі чинного законодавства і статуту банку і направлена на рішення завдань, які пов'язані з формуванням і реалізацією грошово-кредитної політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків і наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин.

НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в обіг і вилучення по звертанню готівки, визначає правила її перевезення, зберігання і інкасацію.

Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками і іншими фінансово-кредитними організаціями, в яких міжнародна співпраця передбачена на рівні центральних банків.

Національний банк є «банком банків», тобто він здійснює операції з банками, які входять в національну кредитну систему, виконує обов'язки банку уряду.

Комерційні банки в українській економіці виконують більшість фінансових операцій і послуг, відомих в підприємницькій практиці. Комерційні банки створюють на акціонерних або пайових основах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів і спеціалізованих суспільних фондів. Вони незалежні від виконавчих і розпорядливих органів державної влади в прийнятті рішень, пов'язаних з поточною банківською діяльністю.

Комерційні банки можуть створювати союзи, асоціації і інші об'єднання для власної діяльності і захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, отриманих від Національного банку України.

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися в основу кредитно-фінансової системи в Україні. Комерційні банки створювалися двома способами: деякі з них виникали на основі спеціалізованих банків, які вже функціонували, були фінансовий стійкими, мали розгалужену мережу філіали; інші створювали практично з «нуля». На ранніх етапах розвитку нерівні стартові умови різних комерційних банків неминуче вплинули на розміри їх активів, масштаби діяльності, на їх стійкість.

По мірі розвитку і розширення банківської діяльності намітилася тенденція концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів було зумовлене як посиленням інфляційних процесів в економіці, так і заходами, які робив НБ України відносно капіталізації українських банків.

Так було прийняте рішення про збільшення статутного фонду комерційних банків в декілька разів.

Збільшення розміру мінімального капіталу комерційних банків викликане необхідністю встановлення своєрідного бар'єру для дрібних підприємців, які прагнуть мати власний банк для проведення сумнівних операцій. Новий підхід дозволив українським комерційним банкам відповідати міжнародним стандартам достаточности капіталу.

З метою забезпечення своєї фінансової міцності і захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими Національним банком, створюють страхові і резервні фонди.

Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити діяльність в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування. Вони можуть на договірних основах залучати і розміщувати кошти один одного в формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. При недостатності коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов'язань комерційні банки можуть звертатися за отриманням кредитів в Національний банк.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки за надані кредити і комісійну винагороду за послуги. Банкам заборонено використовувати свої союзи, асоціації і інші об'єднання для висновку угод, які направлені на монополізацію ринку банківських операцій з питань встановлення процентних ставок і розмірів комісійної винагороди, на обмеження конкуренції по банківській справі.

У Україні комерційні банки ще мають певні обмеження в своїй кредитній діяльності. Це зумовлене політикою антиінфляційних заходів, з одного боку, і забороною зростання процентних ставок в умовах інфляції для кредитування промислових підприємств і посилення їх кредитоспроможності з іншою.

Найбільш складною проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації економіки загалом. З цією метою уряд України розробив спеціальну програму, основу якої складають проблеми пошуку коштів і шляхів подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи недовироблення, поступового пожвавлення і економічного зростання. Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки відбувається за допомогою інструментів і механізмів грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової і митно-тарифної політики.

Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського накопичення, сприяє розв'язанню проблеми реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і будівництва, міжнародної торгівлі, що, в свою чергу, сприяє розвитку виробництва.

4. Гроші і грошова система, як ланка фінансової системи

Як свідчить одна древнеримська максима, «лише гроші приводять все в нашому світі в рух». Ця думка може бути і не безперечна, але, проте, навряд чи хто-небудь буде заперечувати значення грошей для економіки. Гроші - це невід'ємна частина нашого повсякденного життя, одне з найважливіших чинників, що визначають не тільки благополуччя окремої людини або сім'ї, але і здоров'я, і процвітання будь-якої економічної системи.

Грошова система - форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена національним законодавством. Грошові системи сформувалися в XVI XVII вв., хоч окремі їх елементи з'явилися в більш ранній період. У грошових системах по мірі їх розвитку відбувалися істотні зміни.

Ринок неможливий без грошей і грошового обігу. Грошовий обіг обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, а також рушення фінансового ринку. У США 3/5 платіжного обороту доводиться на фінансові операції. Такий зв'язок грошового обігу з фінансами служить основою для деяких економістів визначати грошовий обіг як регульовану законодавчу систему фінансів в країні. Тип грошової системи залежить від того, в якій формі функціонують гроші. Існують різні системи грошового обігу, які склалися історично і закріплені законодавче кожною державою.

Найважливішими елементами грошової системи є:

· національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і інші);

· масштаб цін, вагова кількість грошового металу, прийнята в країні в якість грошової одиниці і її складових частин;

· система емісії грошей - установи, що випускають гроші і цінні папери; - -

· законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг;

· емісійна система (в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до законодавче встановленого емісійного права.)

· форми грошей (матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка спроможна забезпечити стійкість звертання товарів і є законними платіжними коштами в готівковому обороті);

· валютний паритет (співвідношення з іншими валютами);

· інститути грошової системи державні і недержавні установи, регулюючі грошовий обіг.

Виділяються два типи систем грошового обігу:

1. система обігу металевих грошей, коли звертаються повноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із звертання і тому кредитні і паперові гроші можуть бути обмінени на золото.

Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових коштів, зовні виступаючих в двох формах: готівкової і безготівкової. По об'єму готівка значно поступається грошовим коштам, що знаходяться на банківських рахунках: банкноти і размінна монета в сучасних умовах складають лише біля 10% всіх грошових коштів.

Історія свідчить про існування таких різновидів грошових систем як біметалізм, що базується на використанні як гроші двох металів золота і срібла (XVI - XIX віку), і монометаллизм, що використовує в звертанні лише один метал золото, а паперові гроші вільно обмінюються на цей метал.

Монометаллизм історично існував у вигляді трьох стандартів: золотомонетного (вільне звертання золотих монет); золотослиткового (передбачалася можливість обміну знаків вартості на золото лише по пред'явленню суми, відповідної ціні стандартного злитка); золотодевизного (коли банкноти дозволялося обмінювати на іноземну валюту девізи, розмінну на золото).

Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала кінець епохи монометаллізма. На його місце приходить система нерозмірних кредитних грошей, яка характеризується наступним:

· демонетизація золота;

· скасування золотого змісту банкнот;

· значне розширення безготівкового обороту;

· пануюче положення кредитних грошей;

· посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

· державне регулювання грошового обігу.

Розрізнюють також грошову систему з твердим забезпеченням і вільний грошовий обіг. Така відмінність пов'язана з регулюванням дефіциту грошової маси в звертанні. У системах з твердим забезпеченням недостача грошей законодавче забезпечує положення про норми покриття. У той же час існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима (дефляція), якщо в економіці, що розвивається грошова маса не може бути збільшена через недостачу золотих запасів в центральному банку. При вільному грошовому обігу завжди існує небезпека надмірного збільшення грошової маси (інфляції), так як не існує ніяких законодавчих положень про покриття грошей, що знаходяться в звертанні.

У сучасній вітчизняній економічній літературі існують і інші підходи до класифікації грошових систем. Так, Л.Г. Прусова вважає, що тип грошової системи визначається змістом її елементів і їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи.

Неринкова грошова система відрізняється наявністю значних обмежень в функціонуванні грошей (талони, картки), використовуються адміністративні методи регулювання грошового обігу.

Грошова система ринкового типу - характеризується вільним функціонуванням грошей. Зберігаються тільки деякі обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи.

Відкрита грошова система - в ній відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами.

Грошова система закритого типу - передбачає використання валютних обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.

Саморегулювальна система - система металевих грошових знаків (монометаллизм, біметалізм).

Характерними рисами сучасних грошових систем є:

· скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото;

· перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які перероджуються в паперові гроші;

· випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і в значній мірі для покриття витрат держави (в основному випуск державних цінних паперів);

· переважання в грошовому обігу безготівкового обороту;

· посилення державного регулювання грошового обігу.

Національні гроші є не тільки засобом товарообмінних процесів, платежів, накопичення, але і обов'язковим атрибутом національно-державної системи. У національній грошовій одиниці виражається стан системи виробництва, труда, розподілу, обміну, стан держави, управління і тому подібне. Як функціонує держава, як воно впливає на систему виробництва, так і національна грошова одиниця виражає себе в звертанні.

Грошова система - це форма організації грошового обігу, встановлена державним законодавством. Вона передбачає рушення готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі звертання товарів, виробництва і надання послуг, здійснення різних платежів і тому подібне. Україні доводилося національну грошову систему створювати з самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною.

Національна грошова система включає:

Ш назва грошової одиниці;

Ш міру цін;

Ш види державних грошових знаків;

Ш порядок емісії грошей;

Ш регламентацію безготівкового звертання;

Ш державні органи по регулюванню грошового обігу.

Особливе місце в грошовій системі займає Національний банк України (НБУ), виконує ряд специфічних функцій:

Ш є емісійним центром країни, тобто в його обов'язку входять підготовка заходів і випуск державних банкнот;

Ш служить офіційним сховищем (скарбницею) золотовалютных ресурсів і інших скарбів країни;

Ш виступає «банком банків», тобто здійснює операції тільки з банками, які входять в національну кредитну систему;

Ш представляє інтереси України в міжнародних валютно-фінансових організаціях;

Ш є центром регулювання кредитногрошовий сфери;

Ш виконує обов'язки «банку уряду».

На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитногрошовий сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним статутом.

5. Фінансова криза в Україні.

Криза в Україну прийшла не випадково, бо країна йшла давно і послідовно до банкрутства. Правове свавілля, непрозорість економічних відносин, корупція, розбалансована і деградована система державного управління та технологічна відсталість гальмували ті темпи розвитку, на які справді здатна держава і суспільство. Із року в рік Україна опускається сходинками багатьох світових рейтингів (і насамперед конкурентоспроможності та ефективності державного управління), поступаючись як своїм найближчим сусідам, так і багатьом країнам, навіть так званого третього світу. Останні роки влада проводила помилковий курс соціально-економічного розвитку, орієнтуючи країну, а значить і населення, жити в борг, формуючи нереальні соціальні запити та утриманство. У підсумку суспільство не отримало чітких відповідей щодо перспектив розвитку держави, змісту і термінів реалізації назрілих реформ в усіх сферах суспільного життя.

5.1 Криза та її вплив на населення України

Райдужні картини і щедрі соціальні обіцянки з боку влади плекають у населення сподівання на краще майбутнє без зусиль і при цьому влада на сьогодні повністю втратила довіру громадян. Українська громада на перший погляд поступово перетворилася на пасивних «споживачів» управлінських рішень і завмирає в очікуванні чергової «пільги» від влади, але водночас зростають протестні настрої населення. Вітчизняна бюрократична машина позбавила працелюбний український народ можливості самореалізації й посилила в ньому страх (18,9%), розчарування (52,6%), розгубленість (26,4%)1.

Проте більшість політичних сил просто не здатні оцінити масштаб загроз, з якими зіткнулася Україна. Вони й досі перебувають у полоні ілюзій щодо запасу міцності української економіки і перспектив вітчизняної сировинно-індустріальної бази, хоча на вулиці фінансова, економічна, політична, управлінська кризи одночасно. І незважаючи на це, продовжується довготривала політична війна, що остаточно розколола більшість суспільства.

Напрацьований національною економікою за попередні роки ресурс не був інвестований у майбутнє зростання, бо політика стала домінувати над економікою, а тому першочерговою виною всіх фінансових та економічних негараздів у державі є внутрішній системний занепад, який прискорився за рахунок зовнішніх факторів, але аж ніяк не навпаки.

Нас усіх чекає ще більш серйозна і соціальна криза з відтінками гуманітарних проблем, яка спонукатиме громадян не бути байдужими до процесів, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя, а тому вже сьогодні багато політиків готові підтримати і навіть очолити вуличні протести, не розуміючи і не усвідомлюючи можливі наслідки того, як може «говорити вулиця» і до чого це призведе. Криза вже сьогодні повинна або «струснути», або змінити українську владу, яка зобов'язана піднятися над сплетінням партійних, лобістських і особистих інтересів на державницький рівень і мобілізувати весь потенціал нації задля формування масштабної і довгоочікуваної моделі розвитку держави на основі нової економічної політики, а не допускати масових протестів та громадянської непокори.

Реалізація такої політики -- це своєчасна і ефективна відповідь на виклики часу, що вимагає кардинальної зміни розуміння ролі держави в управлінні економічними процесами і реалізації бюджетної, податкової та грошово-кредитної політики, яка захистить нужденних і забезпечить інвестиції у людський розвиток.

Рік 2009-й стане черговим важким роком для України. Фінансова криза, яка протягом цього року охопила багато розвинених країн світу, дедалі глибше проникає у фінансову, економічну та соціальну системи України. Показники розвитку окремих галузей економіки та банківського сектору у 2008--2009 роках свідчать, що зараз немає підстав для очікування виходу української економіки з кризи наступного року, хоча існують можливості стабілізувати ситуацію і вкрай важливо докласти зусиль для руху вперед уже починаючи з 2010 року.

5.2 Відплив капіталу, як причина втрати фінансової стабільності

Стабілізація 2009 року в Україні передусім має настати у фінансовій та, особливо, у банківській системі, оскільки фінансова криза не завдала і, як очікується, поки що не завдасть значних втрат європейським банкам, хоча намітилася тенденція до значного скорочення їх прибутковості. Це, зазвичай, приводить до скорочення можливостей рефінансування дочірніх банків, які є в Україні, а також покриття їх збитків через кризи в українській економіці. Вказане означає, що при поглибленні світової фінансової кризи банки перебуватимуть під подвійним тиском внутрішніх і зовнішніх проблем, передусім це стосується частини банків з імпортним капіталом, які разом з проблемними банками вже з українським капіталом зіткнуться з серйозними проблемами реструктуризації банківської системи України в цілому.

До цього вже сьогодні, тобто завчасно, необхідно підготуватися і бути напоготові в разі таких загострень (бо вже сьогодні є певні сигнали про наявність банків в Україні, які не здійснюють виконання своїх функцій в повному обсязі зобов'язань). Нині ці проблеми ще не мають системного характеру, але ми й не маємо права їх допустити, бо в разі зростання ризиків у банківській системі -- зростуть обсяги «відпливу» капіталу з країни, що призведе до втрати фінансової стабільності в Україні в цілому. Ознаки таких процесів сьогодні вже є. З початку року, за даними Державної податкової адміністрації України, з країни вже вивезено капіталу на загальну суму 40 млрд. грн., у тому числі у формі «повернення портфельних інвестицій» на загальну суму 4 млрд. дол. США.

Вихід іноземних портфельних інвесторів з фінансового ринку України і зниження ступеня довіри до банківської системи стали чинниками знецінення національної валюти. До цього долучилася паніка населення, бо девальвація гривні спонукала вкладників банків до подальшого вилучення депозитів у національній валюті, що може спричинити катастрофічні наслідки для банківської системи України. Дія зазначених і багатьох незазначених негативних ефектів на економіку України стала особливо відчутною в результаті надмірного рівня валового зовнішнього боргу, який в Україні є наслідком помилок у неконтрольованій лібералізації залучення іноземних капіталів і надмірного споживчого кредитування. На додачу існує й надмірна «соціалізація» видатків бюджетів України в 2004--2008 роках. Усе разом сформувало нездорове макроекономічне середовище та надмірний зовнішній борг, а слабка й низька конкурентоспроможність економіки під час перших же негараздів на світових фінансових і товарних ринках призвели до дестабілізації не тільки у фінансовій, а й в економічній системі України. Розпочався безпрецедентний спад у промисловості, який за останні півроку досяг понад 40% у річному вимірі.

Для нейтралізації негативних явищ у світовій фінансовій системі, що впливають на економіку України, необхідно:

-- підвищити ліквідність банківської системи, цільову її рекапіталізацію та належний контроль за її використанням;

-- реструктурувати потенційні банки-банкрути;

-- організувати прозорі адресні держзамовлення для вітчизняних підприємств, збільшення закупівель у Державний резерв, реалізацію великих інфраструктурних, будівельних проектів із забезпеченням преференцій для вітчизняних компаній, у тому числі в ході підготовки до Євро-2012;

-- всебічно розвивати державно-приватне партнерство;

-- встановити тимчасові нормативні бар'єри проти відпливу капіталу за кордон.

5.3 Стабілізація банківської системи, як шлях подолання фінансової та соціальної кризи

Разом з тим певне запобігання процесам подальшої дестабілізації у світовій фінансовій кризі не може розв'язати внутрішні проблемні питання. В 2009 році внаслідок загострень в економіці України слід очікувати певного підвищення рівня безробіття, скорочення доходів населення (яким і так необхідно повертати кредити споживчого призначення) та зниження прибутків підприємств. Значні труднощі будуть також у пошуку кредитоспроможних позичальників -- з одного боку, а з другого -- значної потреби у пролонгації кредитів. Потрібно різко збільшувати резерви для покриття кредитних ризиків та підтримки стабільності у фінансовій системі України в цілому. Це мають робити банки, збільшуючи резерви, що, здається, вже робиться, але постало завдання щодо створення Стабілізаційного фонду, кошти якого і мають використовуватися для стабілізації фінансового сектору. Створення ж згаданого фонду за рахунок надходжень від приватизації, коли угода здешевлюється активами, -- нелогічне. Це варто було робити за більш сприятливої ситуації, але тоді цього не допустили політично, а тепер уже запізно.

Саме тому, щоб безповоротно не втратити наявні активи держави, Стабілізаційний фонд слід збільшити в держбюджеті на 2009 рік. Тим більше що його використання має базу чинного законодавства, яку, в разі потреби, можна оперативно уточнити, а не розгортати нові дебати про закон, що регламентує новий характер Стабілізаційного фонду.

Тим паче це важливо, оскільки передусім йтиметься про поповнення статутних капіталів державних банків, як це, наприклад, планувалося на 2008 рік. Завдання підвищення капіталізації державних банків має особливе значення у світлі проблем, народжених активним припливом іноземного капіталу в банківський сектор, що монополізувало ринок банківських послуг, а оскільки це банки іноземного походження, то є і проблема підтримки економічної безпеки країни. Однак для державних банків також загострюється проблема платоспроможності позичальників.

Нинішні проблеми у вітчизняному банківському секторі (при слабкості менеджменту Національного банку України) призведуть до ще більшого їх загострення в 2009 році. Заходи щодо стабілізації банківської системи, передусім з боку НБУ, доцільно поєднати з антикризовою політикою уряду. Це має дозволити перейти від імпортозалежного характеру розвитку національної економіки до інвестиційно орієнтованого на інноваційній основі. В цьому першим кроком має стати, врешті-решт, банк розвитку, який так і не створено, хоча розмов на цю тему було багато. Може, хоч ця криза змусить лобістів відмовитися від гальмування процесу його створення, а Кабмін разом з Нацбанком України дійде згоди і матиме реальний, не на папері, банк розвитку.

Ми виходимо з того, що нині набирає шалених обертів проблема суттєвого падіння виробництва в бюджетоутворюючих галузях економіки. Як результат, слід очікувати скорочення податків у бюджети всіх рівнів, державні фонди, а також падіння валютних надходжень від експорту. Падають митні надходження. Фактично зупиняється металургія, будівельна галузь, сфера ремонтних послуг, скорочуються доходи рекламного і торговельного бізнесу.

Головним ризиком для країни стає не тільки інфляція, а й обвальне падіння виробництва. Десятки, сотні тисяч працівників (які залишаються без заробітних плат -- єдиного джерела їх доходів) здатні вийти на масові соціальні протести з непередбачуваними наслідками. Крім того, можна очікувати масового повернення в Україну тих, хто виїхав на заробітки під час попередніх кризових явищ на батьківщині, бо там було затишніше і була робота.

Неминучою може стати криза розрахунків, бо зростає заборгованість між суб'єктами господарювання і по податкових платежах, та на порозі -- загострення проблем із зовнішнім боргом країни. За оцінками незалежних експертів, Україна повинна буде виплатити в 2009 році по зовнішніх боргах до 50 млрд. дол. США, що значно більше від суми кредиту Міжнародного валютного фонду, який почав надходити.

На фоні проблем негативного сальдо торговельного балансу, а відповідно, і платіжного балансу, Національний банк України допустив при наявних резервах безпрецедентне знецінення гривні, сформувавши масову недовіру людей уже тепер як до банківської системи, так і до влади і до політиків.

5.4 Заходи щодо пом'якшення наслідків кризи

З огляду на можливе погіршення економічної ситуації, з метою запобігання та пом'якшення можливих негативних наслідків і недопущення фінансової дестабілізації необхідно здійснити низку невідкладних заходів:

1. Прийняти державний бюджет і привести його видатки у відповідність до ресурсів держави, суттєво обмеживши видатки:

-- на державне управління, утримання Верховної Ради України, секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств;

-- на виплату різних надбавок, доплат, соціальних та оздоровчих виплат і пільг державним чиновникам;

-- на утримання і ремонти будівель службового автотранспорту, засобів зв'язку.

2. Переглянути і скоротити державні бюджетні програми і сконцентрувати державні кошти на реалізації життєво необхідних комплексних загальнодержавних програм. Пріоритетом має бути розв'язання проблем охорони здоров'я людей, житлово-комунального господарства, продовольчого забезпечення, соціального захисту населення, розвитку фундаментальних наукових досліджень.

3. Використати Стабілізаційний фонд держави в рамках бюджету-2009 як інструмент урегулювання найгостріших проблем у фінансовій, банківській та соціальній сферах.

4. Створити принципово нову систему фінансового контролю за державними коштами і майном, їх ефективним використанням із урахуванням повноважень Рахункової палати та підвищення її відповідальності за стан і якість контролю. Оцінка діяльності контролюючих і правоохоронних органів, їх чисельність та видатки на утримання повинні визначатися не за кількістю контрольних заходів, а за реальним поверненням коштів державі, усуненням правопорушень.

5. Здійснити наведення елементарного порядку в податковій системі, зокрема:

-- негайно змінити гнітючу та корумповану систему адміністрування податку на додану вартість і особливо його відшкодування;

-- законодавчо ліквідувати можливості підприємств використовувати фіктивні операції для збільшення валових витрат, у тому числі за рахунок передоплати за товари та ухилення від оплати податку на прибуток;

-- ліквідувати ганебну практику виконувати плани доходів за рахунок переплат і збирання наперед податків та несвоєчасного повернення податку на додану вартість;

-- відновити на якісно новому рівні прогресивну шкалу оподаткування доходів фізичних осіб.

6. Розпочати масштабну податкову реформу на основі запровадження таких заходів і пріоритетів:

-- поступового скорочення кількості податків, зборів та обов'язкових платежів, зниження ставок податків і удосконалення предмета оподаткування;

-- розширення бази оподаткування за рахунок суттєвого зменшення масштабів ухилення від системи податків та уникнення оподаткування, ліквідації неефективних податкових пільг;

-- оподаткування надприбутків, які отримують фінансово-промислові групи і монополісти від експлуатації корисних копалин та природних ресурсів, державної власності, недосконалих бюджетних пільг і дотацій;

-- приведення правил визначення доходів і видатків суб'єктів господарювання у відповідність із загальновизначеними принципами єдиного бухгалтерського обліку, на якому ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності;

-- гарантії стабільності податкової системи, створення умов для прямої дії податкового законодавства.

7. Запровадити ефективну систему регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, зокрема:

-- лімітування чисельності управлінського апарату, видатків на його утримання, встановлення системи оплати праці;

-- унормування діяльності з метою недопущення сумнівних фінансових операцій, навмисного доведення до банкрутства, надання різних допомог, позик у разі збиткової діяльності тощо.

8. Внести зміни в бюджетне законодавство, передбачивши можливість встановлення в критичних ситуаціях обмеженості щодо збільшення державних витрат або замороження певних груп видатків.

9. Розробити державну комплексну програму довгострокового розвитку внутрішнього ринку України і його захисту. Приєднання до СОТ уже обернулося для країни безпрецедентно високим темпом зростання імпорту, спрямованого на приватне споживання. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі й дефіцит поточного платіжного балансу вже досягають критично великих розмірів для можливостей підтримання зовнішньої рівноваги економіки. Ключовими векторами дій повинні стати:

-- реструктуризація імпорту за рахунок його концентрації на товарах і послугах, які втілюють передові світові технології, -- із відповідним зменшенням імпорту товарів і послуг, які Україна здатна виробляти самостійно або в кооперації з провідними світовими виробниками на належному рівні ефективності;

-- застосування відповідно до норм СОТ антидемпінгових і компенсаційних мит, підвищення ставок мита по найбільш чутливих товарних позиціях, а також тимчасове запровадження обмеження на імпорт згідно з дозволеними заходами стосовно регулювання платіжного балансу (стаття 12 ГАТТ, 1994 рік);

-- активне використання засобів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, які не суперечать нормам СОТ, у тому числі щодо контролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортних товарів технічним, фітосанітарним і ветеринарним нормам;

-- встановлення правил торгівлі імпортними товарами на внутрішньому ринку, в тому числі за наявності вантажної митної декларації;

-- запровадження жорсткого контролю за повнотою оподаткування зовнішньоекономічних операцій, недопущення ввезення та продажу товарів із порушенням законодавства;

-- слід переглянути нав'язані ліберальні догми на кшталт: «лише приватний бізнес здатен створити ефективну економіку; все потрібно віддати на «відкуп» приватній ініціативі та підприємництву». В складних умовах перехідного періоду держава повинна стати повноцінним суб'єктом господарювання в економіці поряд з приватними суб'єктами, а також створити сприятливе середовище для започаткування ведення бізнесу усіма суб'єктами господарювання.

10. Внести суттєві корективи в регуляторну політику держави, починаючи з перегляду і спрощення дозвільних, реєстраційних і наглядових функцій, встановлення обґрунтованих, прогресивних розмірів тарифів за надані послуги.

11. Запровадити державну програму адресної продовольчої допомоги. Цей напрям соціальної політики одночасно є важелем підтримки агропродовольчих виробників, нівелюватиме високі темпи інфляції на продовольчому ринку. Підставою для отримання допомоги можуть бути низький рівень доходу, непрацездатний вік, стан здоров'я, підтримка материнства, дітей, підлітків. Харчування, отримане за програмою продовольчої допомоги, може бути безкоштовним або здешевленим.

12. Невідкладні заходи щодо стабілізації валютного та грошово-кредитного ринку:

-- Національний банк України (далі -- НБУ) має відмовитися від формування пропозиції грошей залежно від припливу валюти, а перейти до загальновизнаних інструментів, які пов'язані з кредитуванням реального сектору економіки за відносно помірних відсотків;

-- заборонити видачу кредитів в іноземній валюті готівкою і безготівково юридичним і фізичним особам на цілі, не пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю та виконанням зобов'язань по контрактах перед нерезидентами;

-- запровадити механізм погашення зобов'язань по кредитах в іноземній валюті національною грошовою одиницею (гривнею) на договірних засадах;

-- організувати проведення торгів НБУ з продажу готівкової іноземної валюти комерційним банкам з обов'язковим продажем її населенню через обмінні пункти і каси банків. НБУ чітко визначити правомірність та розміри отримання комерційними банками комісійних винагород при здійсненні цих операцій;

-- визначити порядок щодо формування курсової політики на готівковому валютному ринку шляхом встановлення відхилення у розмірі 5% маржі від офіційного курсу НБУ при купівлі та продажу готівкової іноземної валюти з наступним його переглядом;

-- обмежити розміри вивозу валюти з України фізичними особами як готівкою, так і через платіжні карткові системи в розмірах, необхідних для стабілізації валютного ринку;

-- тимчасово ввести мораторій на здійснення юридичними і фізичними особами інвестицій за кордон;

-- приступити до випуску НБУ ощадних сертифікатів для населення на різні терміни з привабливою дохідністю, гарантованою НБУ. Отримані кошти спрямувати на рефінансування комерційних банків для кредитування реального сектору економіки, інфраструктурних проектів та житлового будівництва зі встановленням НБУ обмеженого розміру маржі;

-- створити неформально прозору і контрольовану систему рефінансування комерційних банків та продажу їм валюти НБУ;

-- НБУ розпочати дійові заходи з мінімізації надмірного обсягу готівкового обігу і, насамперед, тієї частини, яка виходить за межі впливу банківської системи і використовується для здійснення тіньових операцій;

-- провести податкову амністію на перерахування коштів із-за кордону та внесення готівки від резидентів на відкриті спеціальні анонімні рахунки з правом отримання власниками відсотків як по депозитних рахунках.

Настав час дати відповідь на болюче питання: що насправді відбувається в Національному банку України і в банківській системі?

Для цього необхідно в максимально стислі терміни провести жорсткий аудит Національного банку України фахівцями контролюючих і правоохоронних органів, розібратися з курсом національної валюти, станом золотовалютних резервів України та діями посадових осіб. Доцільно переглянути статус Національного банку України та внести певні корективи з метою обмеження його самостійності та підвищення відповідальності перед суспільством за стан в економіці й соціальній сфері, запровадження контролю за його діяльністю. Всі прибутки Національного банку України повинні належати державі, а утримання його слід фінансувати з державного бюджету. На даному етапі це буде справедливо.

13. Заходи, спрямовані на пом'якшення кризових явищ на фондовому ринку України:

-- розробити Програму розвитку ринку середньо- та довгострокових державних боргових цінних паперів на 2009--2018 роки з метою випуску в обіг ОВДП з економічно обґрунтованими ставками доходу як необхідну передумову запровадження другого рівня пенсійної системи -- потужного джерела інвестиційних ресурсів в економіку;

-- здійснити переорієнтацію зовнішніх державних запозичень на внутрішній фондовий ринок шляхом випуску та розміщення ОВДП з ринковими ставками доходу, що враховують поточний індекс інфляції;

-- обмежити обсяги зовнішніх корпоративних запозичень та стимулювати їх залучення через випуск і розміщення корпоративних цінних паперів (акцій та облігацій підприємств) з внутрішніх ринків капіталу;

-- змінити орієнтацію фінансової політики в процесі приватизації з фіскальної (спрямування надходжень від продажу об'єктів приватизації до бюджету) на інвестиційну (спрямування надходжень у розвиток економіки).