Фінансова система України та її складові елементи

14. У 2009 році виникатиме ряд специфічних проблем, пов'язаних з управлінням зовнішнім державним боргом. У довгостроковому періоді платоспроможність уряду за прямими безумовними зобов'язаннями не викликає сумнівів. Однак у зв'язку з піковими платежами за зовнішнім державним боргом у 2009 році уряд на деякий час може зіткнутися з проблемами ліквідності.

Для зменшення гостроти фінансової кризи уряд України за підтримки урядів основних міжнародних кредиторів України має ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників шляхом їх пролонгації на 3--4 роки за ставками, під які було надано первісні позики; підписання відповідних угод з кредиторами відверне загрозу масових дефолтів підприємств і банків України та сприятиме стабілізації платіжного балансу.

Не можна жодним чином допустити, щоб банківські і корпоративні борги стали боргами держави.

Висновок

Отже, будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом 1992-1995 г.г. набуває некерованого характеру і приводить до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 г.г. в умовах непрекращающегося спаду виробництва приводять до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до теневизации економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його подолання можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

Якими можуть бути висновки? Їх кілька.

Перший полягає у констатації найбільш неприємного: світова економічна криза (таке визначення є більш коректним) за всіма своїми ознаками лише розгортається. Її руйнівні дії із фінансового сегмента економіки вже сьогодні перекидаються на реальний сектор: спочатку на будівельну галузь (а це на Заході -- основний індикатор економічної динаміки), далі -- на автомобілебудування (у вересні в США продаж нових автомобілів упав на 27%; схожі процеси відбуваються і в країнах ЄС). Наступними на черзі стануть базові галузі: виробництво будівельних матеріалів та металургія і, нарешті, весь ланцюг виробничого процесу. Він не може залишитися недоторканним. Фінансова система і реальна економіка -- це єдине ціле. Щойно стало відомо про рішення Китаю зменшити через зниження світового попиту виробництво сталі на 20%. На 17% скоротилося минулого місяця виробництво сталі і в Україні.

Другий висновок: економічна криза, що розгортається, є справді світовою. Жодна з країн, зокрема й Україна, не має будь-яких шансів уберегтися від її руйнівних наслідків. Чи усвідомлюють це вітчизняні очільники? Швидше за все, це запитання є зайвим. Однобічна орієнтація антикризових заходів, їх спрямованість на стабілізацію лише банківської сфери, тоді як особливої підтримки потребує нині і промисловий сектор, зорієнтовані на експорт металургійний комплекс, машинобудування, інші галузі, є очевидним доказом системної невизначеності влади у цих питаннях. Повернути стабільність банківському сектору без стабілізації реальної економіки, насамперед промисловості, де минулого місяця падіння виробництва сягнуло 4,1%, -- це утопія.

Така безпорадність влади не може не турбувати. Я добре знаю, яким чином долалися наслідки кризи 1997--1998 років. Тоді економічна ситуація в нашій державі була на порядок складнішою. Однак влада змогла не лише вберегти економіку від, здавалося б, неминучого дефолту, а й надала відчутних імпульсів зростанню. Нині, на жаль, ми бачимо інше.

Висновок третій: нинішня криза -- це криза не лише геоекономічного, а й геополітичного устрою світу, який сформувався в останні десятиріччя. Політичне та економічне облаштування світу не може розглядатися відокремлено: відповідні сегменти світоустрою, взаємодіючи, доповнюють одне одного. А відтак, слід вести мову не лише про кризу світової економіки, а й про геополітичну кризу. Світова фінансова криза у багатьох своїх визначеннях відбиває насамперед суперечності нинішньої системи геополітичних відносин. Генетика зростаючої розбалансованості глобальної економіки базується саме на зазначеній основі.

Постає запитання: у зв'язку із розгортанням кризи які напрями глобальних трансформацій можуть виявитися найбільш імовірними? Скажу відразу: відповідь на це запитання може сприйматися як така, що базується лише на ймовірних припущеннях. Саме у такому ракурсі може йтися насамперед про кінець ери «ринкового фундаменталізму» та утвердження (скажемо про це поки що досить обережно) принципів «регульованого ринку». В окремих аналітичних узагальненнях йдеться про «транзит» від ринкової демократії до авторитарного держкапіталізму.

Добре відомою є брендова фраза: «Капіталізм -- це ситуація, коли держава залишає вас у спокої». Нині у всіх на вустах протилежна позиція. Її нещодавно озвучив Н.Саркозі: «Уявлення про капіталізм як усемогутню і нічим не регульовану систему було безглуздим».

Що залишається невизначеним? Велику депресію світ справді долав шляхом утвердження державно-регульованого ринку. Рятівними заходами кейнсіанства щодо «оживлення капіталізму». Це ж стосується і стабілізаційної політики Рузвельта, якого консерватори звинуватили у тому, що він прагне «совєтизувати Америку». Ось що писав тоді з цього приводу Дж.М.Кейнс: хоча розширення функцій уряду може видатися американському фінансистові «жахливим замахом на основи індивідуалізму, я, навпаки, захищаю його як єдино практичний спосіб уникнення повної руйнації існуючих економічних форм і як умову для функціонування особистої ініціативи».

Звучить ніби все по-сучасному. Однак я не прибічник поспішних висновків. Система «державного регулювання» як інструмент подолання кризи в умовах індустріальної економіки була справді безальтернативною. Та нинішні реалії зовсім інші. Сучасна світова надшвидкісна інформаційна економіка, яка працює в режимі on-line, базується на принципово інших засадах. У цьому контексті логіка «одержавлення» -- це крок у «сиву давнину», це спроба повернення у небуття.

З цих позицій потрібно розглядати і здійснювані «кроки щодо націоналізації». Вони можуть забезпечити лише тимчасову «передишку», однак, у кінцевому підсумку, швидше за все призведуть до ще більшого поглиблення хвороби нинішнього економічного механізму. Вся проблемність нинішньої економічної ситуації полягає в ігноруванні саме цієї надзвичайно значущої обставини.

Список літератури