Характеристика основних елементів власного капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

І. Грошові надходження підприємства

1.1 Характеристика і склад грошових надходжень підприємства

1.2 Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг

1.3 Інші доходи підприємства

ІІ. Планування грошових потоків підприємства

2.1 Сутність та порядок розробки плану надходження та витрачання грошових коштів

2.2 Планування виручки від реалізації продукції

2.3 Формування валового та чистого прибутку

ІІІ. Формування витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) та їх класифікація

IV. Обґрунтування джерел фінансування відтворення основних засобів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

В цій курсовій роботі розглянуте поняття «грошові надходження», а саме їх склад, планування грошових потоків підприємства, формування валового та чистого прибутку, а також формування витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) та їх класифікація.

Грошові надходження підприємства відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Виручка від реалізації продукції - це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага

Завданням даної курсової роботи є характеристика грошових надходжень підприємства, формування його доходів, планування грошових потоків та формування витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), а також їх класифікація.

Актуальність теми зумовлена визначальним місцем грошових надходжень підприємства у функціонуванні суб'єкта господарювання.



І ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Характеристика і склад грошових надходжень підприємства

У процесі виробничого-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов`язань перед державою, банками та іншими суб`єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємства.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів , які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходять на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Згідно з національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку,грошові надходження підприємства включають(Додаток А):

- доходи від основної (оперативної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

- доходи від іншої оперативної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від оперативної оренди, оперативних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи);

- доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи;

- доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; не операційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

- доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Отже, грошові надходження підприємства відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.[7, с.52]

1.2 Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т - Г) - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т…В…Т -Г), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці використовують два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), - метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т - Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т - Г), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни власності.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількість, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливає впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни - мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін - постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формами:

Ц1=С+П, (1.1)

де Ц1 - ціна продукції (ціна виробника продукції);

С - собівартість продукції;

П - прибуток.

Ц2 = С+П+ПДВ, (1.2)

де Ц2 - ціна продукції з податком на додану вартість;

ПДВ - податок на додану вартість.

Ц3 = С+П+АЗ+ПДВ, (1.3)

де Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

АЗ - акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:



Ц4 = С+П+АЗ+ПДВ+ТН, (1.4)

де Ц4 - роздрібна ціна продукції;

ТН - торгова націнка.

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В = Р Ц, (1.5)

де В - виручка;

Р - кількість реалізованих виробів;

Ц - ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р = З1+Т - З2, (1.6)

де Р - обсяг реалізації в плановому періоді;

З1 - залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду;

Т - випуску товарної продукції в плановому періоду;

З2 - залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і прогнозування.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.

Виручка від реалізації продукції, робіт послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що і кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції - це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

На рисунку 1.1 показано взаємозв'язок виручки від продажу товару і фінансових ресурсів підприємства.

Рисунок 1.1. - Взаємозв'язок виручки від продажу продукції і прибутку підприємств

1.3 Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових підприємств.[7, с.59]

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності [5, с.73]:

- придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- цільові грошові вклади;

- валютні операції;

- пайові внески, пайова участь у діяльності інших підприємств;

- надання позик;

- лізингові операції.

Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки - це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію, про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийняту міру ризику операцій із цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.[5, с.59]

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (наприклад, будівлі, споруди, обладнання, техніку та ін.) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг - це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб`єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк.

Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: 1)підприємство-постачальник, 2)лізингова фірма (підприємство-орендодавець), 3)орендар, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендарем, і передачу його в оренду. За умов фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву «лізинг майна з повною окупністю або повною виплатою». Це означає, що лізингодавець протягом дії договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендар може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві чи укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення строку дії договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Вона залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору. Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за умов високої інфляції в договорі можна передбачити можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Якщо ці умови порушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штраф, пеню, неустойку чи інший вид санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже зазначалось, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток ще з минулих років. Його так само включають у позареалізаційні доходи.

Отже, в умовах ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності та позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і прибутку підприємств.[7, с.75]



ІІ. ПЛАНУВАННЯ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Сутність та порядок розробки плану надходження та витрачання грошових коштів

План надходження та витрачання грошових коштів - це вид поточного плану підприємства, в якому відображаються результати зведеного планування грошових потоків у середньостроковому періоді.

Основною метою розробки плану надходження та витрачання грошових коштів є прогнозування у часі валового та чистого грошових потоків підприємства у розрізі окремих видів його господарської діяльності і забезпечення постійної платоспроможності на всіх етапах планового періоду.

У цьому плані має бути забезпечений чіткий взаємозв'язок показників залишку грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання у плановому періоді та залишку грошових коштів на кінець планового періоду.

План надходження та використання грошових коштів розробляється на підприємстві у наступній послідовності:

1) прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з операційної діяльності;

2) обґрунтування планових показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності;

3) розрахунок планових показників надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності;

4) прогнозування валового позитивного і від'ємного та чистого грошових потоків.

Прогнозування руху грошових коштів з операційної діяльності передбачає прогнозування надходження та витрачання грошових коштів виходячи з планового обсягу реалізації продукції.[4, с.592]

Прогнозування показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності здійснюється методом прямих розрахунків виходячи з:

1) суми надходження грошових коштів від планового продажу основних засобів та нематеріальних активів, обсяг яких визначається згідно з програмою оновлення операційних необоротних активів;

2) запланованої суми дивідендів, відсотків до отримання;

3) програми реальних інвестицій, яка характеризує обсяги вкладення грошових коштів в окремі реальні інвестиційні проекти, початок їх освоєння;

4) портфеля довгострокових фінансових інвестицій, який визначає суми інвестицій в окремі фінансові інструменти та період їх здійснення.

Прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності здійснюється методом прямого розрахунку на основі потреби підприємства у зовнішньому фінансуванні та витрат по його залученню. Основою для проведення таких розрахунків є:

1) запланований обсяг емісії акцій, або залучення додаткового пайового капіталу; у план надходження та витрачання грошових коштів включається лише та частина додаткової емісії акцій, яка може бути реалізована у плановому періоді;

2) запланований обсяг залучення різних форм довгострокового та короткострокового кредиту;

3) сума очікуваного надходження грошових коштів на засадах цільового безкоштовного фінансування;

4) суми основного боргу по фінансових кредитах, що передбачаються до виплати у плановому періоді (визначається згідно з укладеними кредитними угодами);

5) запланований обсяг дивідендних виплат акціонерам (відсотків на пайовий капітал), який визначається згідно з розробленою дивідендною політикою та запланованим обсягом чистого прибутку.

Прогнозування валового позитивного і від'ємного та чистого грошових потоків здійснюється за зазначеними нижче алгоритмами.

1. Плановий обсяг валового позитивного грошового потоку являє собою суму надходжень грошових коштів з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності:

ВПГППЛ = ПГПОДПЛ+ПГПІДПЛ+ПГПФДПЛ, (2.1)

де ВПГППЛ - плановий обсяг валового позитивного грошового потоку;

ПГПОД (ІД, ФД) ПЛ - плановий обсяг позитивного грошового потоку з операційної(інвестиційної, фінансової) діяльності.

2. Плановий обсяг валового від'ємного грошового потоку являє собою суму запланованого витрачання грошових коштів з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності:

ВВГППЛ = ВГПОДПЛ+ВГПІДПЛ+ВГПФДПЛ, (2.2)

де ВВГППЛ - плановий обсяг валового від'ємного грошового потоку;

ВГПОД ,( ІД, ФД) ПЛ - плановий обсяг від'ємного грошового потоку з операційної (інвестиційної, фінансової) діяльності.

3. Плановий обсяг чистого грошового потоку являє собою різницю між плановим валовим позитивним та від'ємним грошовими потоками:

ЧГПОДПЛ = ПГПОДПЛ - ВГПОДУЛ; (2.3)

ЧГПІДПЛ = ПГПІДПЛ - ВГПІДОЛ; (2.4)

ЧГПФДПЛ = ПГПФДПЛ - ВГПФДПЛ; (2.5)

ЧГППЛ = ПГППЛ - ВГППЛ; (2.6)

або ЧГППЛ = ЧГПОДПЛ + ЧГПІДПЛ + ЧГПФДПЛ, (2.7)

де ЧГППЛ - загальний обсяг запланованого чистого грошового потоку;

ЧГПОД (ІД, ФД) ПЛ - запланований обсяг чистого грошового потоку з операційної (інвестиційної, фінансової) діяльності.

4. Запас грошових коштів на кінець планового періоду визначається виходячи з балансового рівня грошових коштів:

ЗГККПЛ = ЗГКППЛ + ВПГППЛ - ВВГППЛ

або ЗГККПЛ = ЗГКППЛ + ЧГППЛ,

де ЗГККПЛ - запас грошових коштів на кінець планового періоду;

ЗГКППЛ - запас грошових коштів на початок планового періоду, який являє собою запас грошових коштів на кінець звітного періоду.

Результати планових розрахунків оформлюються у спеціальному документі, що побудований за структурою «Звіт про рух грошових коштів». При необхідності окремі позиції цього звіту у плані надходження та витрачання грошових коштів можуть бути дезагреговані.

Підприємство може обґрунтувати плани руху грошових коштів, що забезпечують беззбиткову діяльність (виходячи з обсягу виробництва та реалізації продукції, що забезпечують досягнення точки беззбитковості) та отримання цільового розміру прибутку (виходячи з обсягу виробництва і реалізації продукції, що забезпечують отримання цільового розміру прибутку).

2.2 Планування виручки від реалізації продукції

У процесі фінансово-господарської діяльності залежно від цілей планування фінансової служби підприємства планують виручку від реалізації продукції на майбутній рік, квартал, місяць і т. д.

Річне планування виручки так само, як і витрати на реалізовану продукцію, ефективне тільки в умовах стабільної економічної ситуації. В даний час воно ускладнене через нестабільні економічні умови господарювання.

Тому квартальне планування виручки можливе і необхідне для визначення прибутку, оперативне застосування з метою контролю за надходженням фактичної виручки на розрахунковий рахунок підприємства.

Загальна сума виручки від реалізації продукції на майбутній період (наприклад, рік, квартал) включає виручка від реалізації товарної продукції і напівфабрикатів власного виробництва, виручку від виконання робіт і надання послуг промислового і непромислового характеру.

Планування виручки від реалізації продукції тісно пов'язане з умовами постачання продукції і застосування відповідних форм розрахунків.

Виручка від реалізації продукції розраховується на основі обсягу реалізованої на сторону продукції, виходячи з діючих цін без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок (з експортованої продукції - без експортних тарифів).

Податок на додану вартість й акцизи хоч і включені в ціну товару, не належать підприємству і як непрямі податки надходять до бюджету. Також торгові й збутові знижки не є доходом підприємства-виробника, вони надходять посередницьким організаціям, що реалізують продукцію підприємства-виробника. Підприємства-експортери сплачують експортні тарифи, які надходять до бюджету, а тому не враховуються при визначенні виторгу.

Існують два методи визначення планової виручки: метод прямого рахунку і розрахунковий метод.

Метод прямого рахунку заснований на гарантованому попиті, коли весь обсяг виробленої продукції відноситься до попередньо оформленого пакета замовлень. У натуральному виразі обсяг реалізованої продукції (РП) визначається за формулою:



РП = Оп + ТП - Ок, (2.9)

де Оп - залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду;

ТП - товарна продукція, передбачена планом до випуску в плановому (майбутньому) періоді;

Ок - залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Методика розрахунку витрат виручки від реалізації продукції повинна бути єдиною, щоб визначити прибуток на той же обсяг реалізованої продукції. Витрати на реалізовану продукцію визначаються таким чином:

Spn = Sn + Smn - Sк, (2.10)

де Spn - витрати на реалізовану продукцію за собівартість на плановий (майбутній)період (рік, квартал);

Sn - фактична виробнича собівартість залишків готової продукції, не реалізованих на початок планового періоду;

Smn - планова повна собівартість товарної продукції, запланованої до випуску в плановому (майбутньому) періоді;

Sк - планова виробнича собівартість залишків готової продукції, що не будуть реалізовані на кінець планового періоду.

Склад залишків нереалізованої продукції за собівартістю слід враховувати при плануванні витрат на реалізовану продукцію. Тоді виручку від реалізації (ВРпл) можна визначити за формулою:

ВРпл = РП Цпл, (2.11)

де РП - обсяг реалізованої продукції;

Цпл - планова ціна реалізації продукції.

В умовах ринкової економіки, коли підприємство не має гарантованого попиту на свою продукцію, для планування виручки застосовується розрахунковий метод, основою якого є обсяг реалізованої продукції, скоригований на вхідні й вихідні залишки. Виручка від реалізації (ВРпл) за цим методом визначається за формулою :

ВРпл = (Он Кпер +ТП - Ок) Цпл, (2.12)

де Он - нереалізовані залишки готової продукції на початок планового періоду;

ТП - обсяг товарної продукції на плановий період;

Ок - заплановані залишки готової продукції на кінець планового періоду;

Кпер - коефіцієнт перерахунку:

Кпер = Цпр Sпр, (2.13)

де Цпр - ціна реалізованої продукції минулого періоду;

Sпр - собівартість реалізованої продукції минулого періоду.

Усі складові частини розрахунку виручки від реалізації продукції, виражені в цінах реалізації: залишки на початок року - в цінах того періоду, коли вони діяли, який передував плановому; товарна продукція і залишки нереалізованої продукції - в цінах планового періоду.

В основі визначення вартості товарного випуску в діючих цінах реалізації лежить обсяг виробничої програми, що складається на основі отриманих підприємством державних замовлень, укладених господарських договорів на поставку продукції і заявки споживачів.

Залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду в діючих цінах на підприємстві не враховують. Крім того, в момент планування точні дані з цих залишків можуть бути відсутні. Тому в розрахунок приймається очікувана величина залишків нереалізованої продукції так само, як і при плануванні витрат реалізованої продукції, вартість залишків у цінах реалізації визначається за допомогою коефіцієнта перерахунку (Кпер). Він дорівнює частці від розподілу обсягу продукції в цінах періоду, що передує плановому, на виробничу собівартість продукції того ж періоду.

Вартість залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду в діючих цінах розраховуються аналогічно виробничій собівартості цих залишків, тобто виходячи з одноденного випуску продукції в діючих цінах і відповідної норми запису в днях. Вартість одноденного випуску в цінах реалізації визначається при річному плануванні за даними IV кварталу, при квартальному - за даними відповідного кварталу.

Виробнича собівартість залишків нереалізованої продукції на кінець планового року визначається за формулою:

Sнп = (Sтр 90дн) x N, (2.14)

де Sтр - виробнича собівартість товарної продукції кварталу;

N - норма запасу в днях.

Норма запасу в днях може бути розрахована на кожному підприємстві за готовою продукцією на складі: строк перебування готової продукції на складі, термін оплати за яку ще не настав, кількість днів документообігу (час руху розрахункових документів з банку постачальника в банк покупця і назад).

До складу залишків нереалізованої продукції при плануванні виручки з надходження грошей на розрахунковий рахунок (в касу підприємства) на початок року включаються: готова продукція на складі, в тому числі товари відвантажені, документи на які не передані в банк; товари відвантажені, термін оплати яких не наступив; товари відвантажені, не оплачені в термін покупцем; товари на відповідальному зберіганні в покупця.

На кінець року залишки нереалізованої продукції приймаються в розрахунок тільки при готовій продукції на складі й товарах відвантажених, термін оплати яких не наступив.

Нереалізованою продукцію вважається готова продукція на складі підприємства. Відвантажена продукція вважається реалізованою, якщо за неї сплачено відповідну суму. На практиці, на жаль, більш імовірна інша ситуація: тривалий період здійснення розрахунків чи ненадходження платежу від покупця продукції. На випадок ненадходження платежів від споживачів передбачається створення фонду ризику - резерву з сумнівних боргів підприємства. Сумнівним боргом вважається дебіторська заборгованість підприємства, що не погашена в терміни, встановлені договорами, і не забезпечена гарантіями. На стадії планування виручки це врахувати неможливо, тому підприємства, які виражають виручку по відвантаженню, мають право утворювати резерв з сумнівних боргів, кошти якого обліковуються на окремому рахунку. Джерелом утворення резерву - прибуток до його оподаткування. Резерв можна утворити наприкінці року за рахунок звітного прибутку після проведення ретельної інвентаризації по розрахунках для виявлення всіх сумнівних дебіторів, що не спроможні погасити заборгованість. Величина резерву визначається за кожним сумнівним боргом в залежності від фінансового стану боржника й оцінки ймовірності погашення боргу повністю або частково. В наступному році відрахування в резерв можуть здійснюватися щоквартально. Наприкінці звітного року в резерв роблять донарахування за відсотками сумнівних боргів та встановленої суми дебіторської заборгованості.

Планування виручки від реалізації продукції тісно пов'язане з умовами постачання продукції і застосовуваними формами розрахунків. Багато які підприємства практикують повну або часткову передоплату за поставлену продукцію. Зрозуміло, що це якоюсь мірою вирішує проблему нереалізованих залишків продукції, відвантаженої споживачу, і забезпечує надходження виручки постачальнику.

Обґрунтованому плануванню розміру виручки від реалізації продукції й термінів її надходження могло б сприяти використання товарних векселів. Вексель - це не тільки форма розрахунків, а й форма кредитування постачальником. Розраховуючись векселем, покупець минає банк, що в ряді випадків є перевагою. Наприклад, підприємства-суміжники, які мають налагоджені виробничі зв'язки , добре знають платоспроможність один одного і можуть здійснювати розрахунки і комерційне кредитування, не вдаючись до послуг банків. Це дозволяє прискорити розрахунки, більш ефективно використовувати оборотні кошти, а також знизити потреби в банківському кредиті.

В умовах стабільного розвитку економіки, коли можна з достатньою вірогідністю передбачити поведінку економічних суб'єктів у плановому періоді, застосовуються аналітичні методи прогнозування оптимальної виручки. При цьому будується аналітична крива попиту і враховується його еластичність.

Якщо надходження виручки на розрахункові рахунки підприємства є завершенням кругообігу коштів, то її використання - як початком нового кругообігу, так і стадією розподільних процесів. На цій стадії формується дохідна база бюджетів різних рівнів і забезпечуються тим самим загальнодержавні інтереси, утворюються власні фінансові ресурси підприємства.

Виручка, яка надходить на розрахунковий рахунок підприємства, відразу ж використовується на оплату рахунків постачальників сировини, матеріалів, що комплектують вироби, напівфабрикатів, запасних частин, палива, енергії. З виручки здійснюються відрахування податків у бюджет, відрахування в позабюджетні фонди, виплата заробітної плати у встановлений термін, відшкодовується знос основних виробничих фондів, фінансуються витрати, передбачені фінансовим планом.

Виручка від реалізації продукції, незважаючи на зовнішні ознаки, не є доходом у повному розумінні цього слова, тому що з нього необхідно відшкодувати насамперед зроблені витрати, виплатити заробітну плату. Залишкова частина виручки набуде форми чистого доходу підприємства, тобто прибутку. Напрямки розподілу виручки показані на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 - Скорочена схема розподілу і використання виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)

2.3 Формування валового і чистого доходу

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображаються підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в нього найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості - особливого джерела національного доходу. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складним елементом національного доходу країни.

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражаються у грошовій формі вартості необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини - необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт - це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід(грошова форма додаткового продукту).

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. Поняття «Грошові нагромадження» є надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємстві. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. Прибуток, як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.

Водночас за економічним змістом прибуток - це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.



ІІІ. ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

У даний час формування витрат регулюється національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [3]. Згідно з цим Положенням витратами визначаються ті з них, які зменшують активи (наприклад, витрата сировини, матеріалів і т. ін.) чи збільшуються зобов'язання (наприклад, нарахована заробітна плата, вартість послуг з операційної оренди і т. ін.). Однією з умов визнання витрат є відображення їх у бухгалтерському обліку одночасно з доходами, для одержання яких зроблені дані витрати. Наприклад, якщо у формі №2 «Звіт про фінансові результати» у рядку 040 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» цієї форми повинна бути відображена сума доходу, отримана при вказаних у рядку 040 витратах. Далі для визнання витрат необхідна їх достовірна оцінка. Такі витрати, як амортизація, визначаються шляхом систематичного розподілу її суми між відповідними періодами, але при цьому об'єкт амортизації повинен забезпечувати одержання економічних вигод, тобто він повинен «працювати».

Витрати, які неможливо прямо ув'язнити з доходами конкретного періоду (наприклад, втрати від знецінення запасів, борги, визнані безнадійними, визнані економічні санкції і т. ін.), у формі №2 відображуються в тому звітному періоді, в якому вони мали місце.

Невизнання витрат. П(с)БО 16[3] встановлено, що не всі витрати визначаються і відображаються у формі №2. До таких витрат, зокрема, відносяться: передоплата вартості запасів, робіт, послуг (у податковому обліку ці витрати включаються до складу валових витрат); платежі за договорами, агентськими угодами на користь комітента, принципала та інші витрати, зазначені у вищезгаданому пункті.

В даний час у собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) загальногосподарські витрати не включаються витрати, пов'язані зі збутом продукції, та інші операційні витрати. Витрати у формі №2 тепер чітко розділені на:

- витрати, пов'язані із собівартістю продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 040);

- адміністративні витрати (ряд. 070);

- витрати на збут (ряд. 080);

- інші операційні витрати (ряд. 090).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) з таких витрат як: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості реалізованої у звітному періоді продукції (робіт, послуг), нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) подано на рисунку 3.1.

грошовий реалізація продукція виручка

Рис. 3.1 - Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) відображається у рядку 040 форми №2 і обліковується в бухгалтерському обліку на рахунку 90 «Собівартість реалізації»[2].

Витрати , пов'язані з виробничою собівартістю продукції.

1. Прямі витрати. До прямих матеріальних витрат відносяться витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Об'єкт обліку витрат - це продукція, роботи чи послуги від діяльності підприємства, що вимагають визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Склад прямих витрат не змінився у порівнянні з тим, що у «Типовому положенні по плануванню обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості.», затвердженому постановою КМУ 26.04.96, №473[1].

Слід звернути увагу на те, що витрати на соціальні відрахування по заробітній платі й інших виплатах працівникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат, включаються до складу інших прямих витрат.

До складу інших прямих витрат включається також сума амортизації необоротних активів, якщо її можна віднести до конкретного об'єкта витрат.

2. Загальновиробничі витрати. Склад загальновиробничих витрат згідно з Положенням №473[1] практично не відрізняється. Це стосується статей витрат щодо утримання та експлуатації устаткування й номенклатури статей загальновиробничих витрат. Загальновиробничими витратами є такі, як наприклад, витрати на медичне страхування працівників апарату управління цехами, дільницями й працівників загальновиробничого персоналу.

Нерозподілена сума постійних витрат списується на субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» у період виникнення таких витрат. Крім того, розподіл змінних витрат здійснюється, виходячи з «фактичної потужності» звітного періоду, а постійних - на підставі «нормальної потужності».

«Нормальна потужність» - це очікуваний середній обсяг діяльності якого можна досягти за умови звичайної діяльності підприємства протягом декількох років чи операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Без участі інженерно-технічних служб цей показник працівники бухгалтерії не визначать. «Фактична потужність» за звітний період може відрізнятися від «нормальної» як у бік збільшення, так і в бік зменшення.

До змінних витрат із загальновиробничих відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехами, дільницями), які змінюють прямо (чи майже прямо) пропорційно зміні обсягів виробництва. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу, а саме годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо, виходячи з «фактичної потужності» виробництва у звітному періоді. Базу розподілу працівників бухгалтерії також не можуть визначити без допомоги інженерно-технічних служб.

До постійних витрат із загальновиробничих відносяться витрати на управління виробництвом і на обслуговування, що залишаються незмінними (чи майже незмінними) при зміні обсягу діяльності (наприклад, витрати на операційну оренду будівлі цеху).

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються з використанням тієї ж бази розподілу, що використовується і для розподілу змінних витрат. Але виходить при цьому необхідно з «нормальної потужності» виробництва, а не з «фактичної», як при розподілі змінних витрат.

Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати виникають тільки в тому випадку, коли підприємства не досягає рівня «нормальної потужності» вся сума постійних витрат буде розподілена.

Підприємствам надане право самостійно встановлювати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, які варто відобразити в документі щодо облікової політики підприємства.

Обліковуються загальновиробничі витрати в бухгалтерському обліку на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Облік загальних витрат виробничих підприємств та підприємств торгівлі - це витрати, облік і склад яких є однаковим для операційної діяльності як підприємств, що займаються виробництвом, так і для підприємств, що здійснюють торгову діяльність. До таких витрат належать:

а) адміністративні витрати;

б) витрати на збут;

в) інші операційні витрати.

Склад адміністративних витрат переважно збігається із загальногосподарськими витратами , що обліковуються на рахунку 26 «Загальногосподарські витрати» відповідно до Типового положення №473[1].

У торгових підприємствах деякі із загальногосподарських витрат, що раніше обліковувалися на рахунку 44 «Витрати обліку»[2], тепер будуть обліковуватися як адміністративні витрати (крім тих, що враховуються в складі витрат на збут, в інших операційних витратах та у фінансових витратах).

Однак у складі адміністративних витрат є такі, що раніше здійснювалися за рахунок інших джерел. Це, наприклад, загальні корпоративні витрати, податки, збори й обов'язкові платежі, передбачені законодавство (крім податків, збрів і обов'язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції, робіт, послуг).

Відображуються адміністративні витрати в рядку 070 форми №2. Бухгалтерський облік таких витрат ведеться на рахунку 92 «Адміністративні витрати»[2].

Склад витрат на збут продукції (товарів, робіт, послуг) відповідає номенклатурі статей поза виробничих (комерційних) витрат, яка відображена в «Типовому положенні по плануванню обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості» №473. Але є і розбіжності, зокрема:

- якщо раніше суми нарахованої заробітної плати (і нарахування на неї) працівників відділу збуту відносилися до загальногосподарських витрат, то починаючи з 2000 року вони відносяться до витрат на збут;

- витрати на передпродажну підготовку товарів тепер також слід відносити до витрат на збут;

- раніше витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування відносилися на статтю калькуляції «Інші виробничі витрати» і розмір цих витрат був обмежений. Починаючи з 2000 року такі витрати включаються до складу витрат на збут без обмеження (чого не можна сказати про їх відображення в податковому обліку).

Торгові підприємства витрати обігу (крім тих витрат, що відносяться до адміністративних, інших операційних і фінансових) включають у витрати на збут.

Витрати на збут відображуються в рядку 080 форми №2. Бухгалтерський облік таких витрат здійснюється на рахунку 93 «Витрати на збут».

Інші оперативні витрати - це витрати, пов'язані з оперативною діяльністю, облік і склад яких є загальними для всіх підприємств. Слід звернути увагу на те, що до складу операційних витрат включені такі витрати, як:

- виплата матеріальної допомоги;

- утримання об'єктів соціально-культурного призначення, що в податковому обліку в складі валових витрат враховуються з обмеженнями;

- недостачі і витрати від псування цінностей (у податковому обліку в складі валових витрат не відображуються); визнані штрафи, пені, неустойки (у податковому обліку в складі валових витрат вони не відображуються);

- витрати на мастила для службового легкового транспорту (у складі валових витрат не відображуються).

Розділом ІІ форми №2 передбачене відображення інформації про витрати підприємств по елементах операційних витрат.

Поряд з фінансовими витратами й витратами від участі в капіталі від звичайної діяльності підприємства можуть бути й інші витрати:

- фінансові витрати - суми відсотків та інші витрати, пов'язані із залученням позикового капіталу (дане визначення терміна «відсотки» у П(с)БО 16 [3]). Відображуються такі витрати у рядку 140 форми №2. Бухгалтерський облік фінансових витрат здійснюється на рахунку 95 «Фінансові витрати»;

- витрати від участі в капіталі - збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, що обліковуються за методом участі в капіталі. Відображуються такі витрати у рядку 150 форми №2. Бухгалтерський облік зазначених витрат здійснюється на рахунку 96 «Втрати від участі в капіталі». Вищевказані витрати можуть бути у підприємств із інвестиційною діяльністю незалежно від виду їх основної діяльності.

Інші витрати виникають при здійсненні звичайної діяльності підприємств (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом і/чи реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До їх складу входять: собівартість реалізованих необоротних активів і фінансових інвестицій і т. ін. Інші витрати відображуються у рядку 160 форми №2 і враховується в бухгалтерському обліку на рахунку 97 «Інші витрати».

Податок на прибуток. Податок на прибуток визначається не тільки в податковому обліку з метою оподаткування прибутку підприємства, тобто за даними декларації про його прибуток, а й у бухгалтерському обліку для відображення його у фінансовій звітності. Податок на прибуток від звичайної діяльності обліковується у рядку 180 форми №2 і враховується в бухгалтерському обліку на рахунку 98 «Податки на прибуток» (субрахунок 981).

Надзвичайні витрати. Витрати від надзвичайних подій у фінансовій звітності відображуються таким чином: їх сума зменшується на суми податку на прибуток підприємства, розрахованого, виходячи із суми збитків від надзвичайних подій. Витрати від надзвичайних подій відображуються у рядку 205 форми №2 і обліковуються в бухгалтерському обліку на рахунку 99 «Надзвичайні витрати».



ІV ОБҐРУНТУВАННЯ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Розрахунки здійснені за допомогою таблиці похідних даних(таблиця 4.1):

Таблиця 4.1 - Вихідна інформація для обґрунтування джерел фінансування проекту

Найменування показника	Значення показника
Вартість об'єкта фінансування, тис. грн.	140
Банківський кредит
Величина ставки комерційного банку по довгостроковим кредитам, % річних	28
Строк кредитування, років	5
Умови виплат	щорічно, повернення рівними частинами
Фінансовий лізинг
Процент комісійних винагород лізингодателю, %	2,6
Оплата додаткових послуг лізингодателю, тис. грн. на рік	0,1
Плата за кредитні ресурси по лізингу, %	8,0
Ставка амортизаційних відрахувань, %	20
Строк кредитування	до 90% амортизації
Умови виплат	щорічно
Ставка дисконту, %	15

Таблиця 4.2 - Розрахунок потоку грошових коштів при використанні банківського кредиту

Показник	Роки, тис. грн.	Разом
	1	2	3	4	5
Повернення кредиту	28,0	28,0	28,0	28,0	28,0	140,0
Залишок кредиту	112,0	84,0	56,0	28,0	0	-
Процент за кредит	39,20	31,36	23,52	15,68	7,84	117,60
Загальна сума платежу	67,20	59,36	51,52	43,68	35,84	257,60
Амортизація	28,0	22,40	17,88	14,30	10,73	93,31
Дисконтова вартість інвестицій	50,91	39,02	29,44	21,73	15,52	156,62

В таблиці 4.2 проводяться розрахунки потоку грошових коштів при використанні банківського кредиту.

По-перше, ділимо загальну суму кредиту (140 тис. грн.) на 5 років, за кожен рік треба повернути по 28 тис. грн./рік.