1.1 Сутність та типи фінансової стійкості підприємства

Умовою життєдіяльності й основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів і саме за ними вирізняють кілька видів стійкості.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб'єкта існує:

- внутрішня стійкість;

- фінансова стійкість;

- загальна стійкість[17, c. 162-163].

Внутрішня стійкість - це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображує постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати на його розширення та оновлення.

Загальна стійкість відображує рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (витратами). Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів.

Головною складовою загальної стійкості підприємства є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності.

Отже, фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів, за якого підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також витрати на його розширення та оновлення. Фінансова стійкість - це визначений стан рахунків підприємства, який гарантує його постійну платоспроможність.

До найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку належить визначення меж фінансової стійкості підприємства. Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі для діяльності господарюючого суб'єкта.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки гальмує її розвиток, збільшуючи витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

На думку фахівців, фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку підприємства.

Розрізняють три основних види фінансового стану підприємства за його стійкістю:

1) абсолютна і нормальна стійкість фінансового стану характеризується відсутністю неплатежів і причин їхнього виникнення, тобто робота високо або нормально рентабельна;

2) нестійкій фінансовий стан характеризується затримками в оплаті праці, перебоями в надходженні грошей на розрахункові рахунки і платежах, хитливою рентабельністю, невиконанням плану по прибутку;

3) кризовий фінансовий стан характеризується наявністю регулярних неплатежів, прострочених позичок банкам, простроченої заборгованості постачальників за товари, недоїмок до бюджетів.

Кризовий фінансовий стан може привести до господарської неспроможності підприємства, під якою розуміється його нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов'язання. Цей стан може закінчитися банкрутством підприємства.

Фінансова стійкість - одна з характеристик відповідності структури джерел фінансування в структурі активів. На відміну від платоспроможності, що оцінює оборотні активи і короткострокові зобов'язання підприємства, фінансова стійкість визначається на основі співвідношення різних видів джерел фінансування і його відповідності складовим активів.

Фінансова стійкість - це стабільність фінансового становища підприємства, яка забезпечується достатньою часткою власного капіталу в складі джерел фінансування. Достатня частка власного капіталу означає, що позикові джерела фінансування використовуються підприємством лише в тих межах, у яких воно може забезпечити їхнє повне і своєчасне повернення. З цього погляду короткострокові зобов'язання за сумою не повинні перевищувати вартості ліквідних активів. У даному випадку ліквідні активи - не всі оборотні активи, які можна швидко перетворити в гроші без відчутних втрат вартості в порівнянні з балансовою, а тільки їхня частина. У складі ліквідних активів - запаси і незавершене виробництво. Їхнє перетворення в гроші можливе, але це порушить безперебійну діяльність підприємства. Мова йде лише про ті ліквідні активи, перетворення яких у гроші є природною стадією їхнього руху. Крім самих коштів і фінансових вкладень сюди відносяться дебіторська заборгованість і запаси готової продукції, призначеної до продажу.

Частка перерахованих елементів оборотних активів у загальній вартості активів підприємства визначає максимально можливу частку короткострокових позикових засобів у складі джерел фінансування. Інша вартість активів повинна бути профінансована за рахунок власного капіталу або довгострокових зобов'язань. Виходячи з цього визначається достатність або недостатність власного капіталу. З викладеного випливають два висновки:

1. Необхідна (достатня) частка власного капіталу в складі джерел фінансування індивідуальна для кожного підприємства і на кожну звітну або плановану дату; вона не може оцінюватися за допомогою яких-небудь нормативних значень.

2. Достатня частка власного капіталу в складі джерел фінансування - це не максимально можлива його частка, а розумна, обумовлена доцільним поєднанням позикових і власних джерел, яка відповідає структурі активів.

Значення і сутність фінансової стійкості виявляються в її показниках, що є предметом розгляду наступного параграфу.

1.2 Основні показники аналізу фінансової стійкості підприємства

Перед тим як перейти до вивчення основних показників фінансової стійкості підприємства, зазначимо, що інформаційною базою аналізу фінансової стійкості підприємств є фінансова звітність. Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, які складені за даними фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у зручному і зрозумілому вигляді для прийняття цими користувачами певних ділових рішень. Структура та складання фінансової звітності відбувається на основі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С) БО) №1-5 [6-10].

У наукових роботах останніх часів учені-економісти виділяють абсолютний показник фінансової стійкості - наявність власних оборотних коштів. Цей показник розраховується як різниця між поточними активами і поточною (короткостроковою) кредиторською заборгованістю:

НВОК = II р. АБ - IV р. ПБ, (1.1)

де II р. АБ - поточні (оборотні) активи, тобто підсумок за II розділом активу балансу; IV р. ПБ - поточна (короткострокова) кредиторська заборгованість (поточні зобов'язання), підсумок за IV розділом пасиву балансу.

Він визначає, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу або що залишається в обороті підприємства після повного погашення кредиторської заборгованості. Як показує практика, джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний і довгострокові позикові кошти - довгострокові пасиви). Але трапляються випадки формування довгострокових активів за рахунок короткострокових кредитів. Поточні ж активи формуються за рахунок власного капіталу та короткострокових позикових коштів. Тому поточні активи - оборотний капітал (підсумок за розділом II активу балансу) можна поділити на дві частини:

- змінну, сформовану за рахунок короткострокових зобов'язань підприємства;

- постійну, сформовану за рахунок постійного капіталу.

Нестача власного оборотного капіталу веде до збільшення змінної і зменшення постійної частини поточних активів, а це свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкий його стан.

Для нормальної життєдіяльності підприємству необхідні власні оборотні кошти.

Коли підприємство має короткострокові борги, то воно зобов'язане сплатити їх поточними активами. Якщо після сплати у нього залишається «нуль» власних оборотних коштів, то воно не в змозі погасити довгострокові борги поточними активами. Якщо отримують суми зі знаком «-», то це означає, що підприємство не може розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.

Крім розрахунку та аналізу динаміки наявності власних оборотних коштів у процесі оцінювання фінансової стійкості досліджується й низка її відносних показників:

1) коефіцієнт фінансової незалежності (власності, автономії, концентрації власного капіталу):

. (1.2)

Коефіцієнт незалежності (автономності, власності, концентрації власного капіталу) характеризує частку власників підприємства в загальному обсязі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим фінансово старіше, стабільніше підприємство, тим менше воно залежить від зовнішніх кредиторів. Рекомендована нижня межа цього показника - 0,6 (або 60%).

2) коефіцієнт фінансової залежності (фінансової напруженості, заборгованості, концентрації позикового капіталу) (Кфз), який характеризує частку боргу у загальному капіталі і розраховується як відношення позикового капіталу (ПК) до загального капіталу (валюти балансу):

(1.3)

Значення даного показника на думку фахівців[32, c. 303] не повинно перевищувати 0,5.

3) коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля фінансування) (Кфр), який розраховується відношенням позикового капіталу до власного:

(1.4)

Чим вище рівень першого показника і нижче рівні другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства[17, c. 135].

4) коефіцієнт самофінансування (фінансування, фінансової стійкості, (Кфст) - розраховується як відношення власного капіталу до позикового:

 (1.5)

Коефіцієнт показує співвідношення між власним і позиковим капіталом. Рекомендоване значення > 1. Характеризує можливість покриття власним капіталом позикових коштів.

Деякі автори під коефіцієнтом самофінансування розуміють показник грошової віддачі інвестицій і розраховують його як відношення грошового потоку до суми інвестицій:

(1.6)

5) коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих активів (Ксмі) - розраховується як відношення мобільних (оборотних) активів до іммобілізованих (необоротних) активів:

(1.7)

Коефіцієнт показує, скільки оборотних активів припадає на кожну гривню необоротних активів. Теоретичне значення (межі) цього показника визначаються індивідуально для кожного підприємства. Чим вище його значення, тим більше коштів авансується в мобільні (оборотні) активи;

6) коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів (Кдзк) розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

(1.8)

де ДКЗ - сума довгострокових залучених коштів; ДК - довгостроковий капітал.

Коефіцієнт характеризує структуру капіталу. Показує частку довгострокових залучених коштів, використаних для фінансування активів поряд із власними коштами. Зростання цього показника є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів;

7) коефіцієнт довгострокових зобов'язань (Кдзб) - розраховується як відношення довгострокових зобов'язань до загальної суми залучених коштів:

(1.9)

Коефіцієнт показує, наскільки підприємство залежить від довгострокових зобов'язань у загальній сумі позикових коштів. Нормативне значення коефіцієнта - менше 0,2-0,3;

8) коефіцієнт поточних зобов'язань (Кпзб) розраховується як відношення поточних зобов'язань до загальної суми залучених коштів:

(1.10)

Коефіцієнт показує, наскільки підприємство залежить від поточних зобов'язань у загальній сумі позикового капіталу. Нормативне значення коефіцієнта - менше 0,5-0,6;

9) коефіцієнт фінансового левериджу (К) - розраховується відношенням довгострокових зобов'язань до власного капіталу:

(1.11)

Коефіцієнт характеризує залежність підприємства від довгострокового капіталу. Рекомендоване значення - менше 0,1. Зростання цього коефіцієнта свідчитиме про збільшення фінансового ризику;

10) коефіцієнт обслуговування боргу (Кобб) - розраховується як відношення позикового капіталу до грошового потоку від операційної діяльності:

(1.12)

Коефіцієнт показує спроможність підприємства погашати свої зобов'язання за рахунок коштів від основної діяльності;

11) коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів, Кмвк) - розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу:

(1.13)

де ВОК - сума власних оборотних коштів.

Коефіцієнт характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Чим вище цей показник, тим більше забезпечується гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб'єкта. Оптимальне значення показника - 0,5 (на думку деяких авторів - більше 0,3);

12) коефіцієнт забезпечення запасів власними оборотними коштами (Кмз) розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до запасів:

 (1.14)

де 33 - запаси.

За формою балансу згідно з П(С) БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику - сума рядків 100-140 розділу II активу балансу. Кмз показує, якою мірою матеріальні запаси покриті власними коштами і не потребують залучення позикових. Цей коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв'язку зі станом виробничих запасів. Якщо на підприємстві є значні надлишкові запаси, то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше 1.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-торговельної діяльності підприємства коефіцієнт буде більше 1, але це не свідчить про стійкість фінансового стану. Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 60-80%. Деякі автори нижньою критичною величиною вважають 50%;

13) коефіцієнт маневреності робочого капіталу (власних оборотних коштів), (Кмрк) розраховується як відношення запасів до власних оборотних активів:

(1.15)

Цей показник, зворотний коефіцієнту забезпечення запасів власними оборотними коштами, характеризує питому вагу запасів як матеріальних оборотних активів у власних оборотних коштах. Величина робочого капіталу залежить від ефективності управління запасами (планування, нормування їх величини, прогнозування на майбутнє, раціональне використання тощо), стану дебіторської заборгованості (тенденція до її зменшення) та величини грошових коштів, їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій;

14) стабільність структури оборотних коштів (ССОК) - розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

(1.16)

Коефіцієнт використовується для оцінювання власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією;

16) індекс постійного активу (Іпа) - розраховується як відношення основного капіталу до власного капіталу:

(1.17)

де ОСК - основний капітал.

Індекс використовується для характеристики стану основного капіталу, показує питому вагу необоротних активів у джерелах власних засобів;

17) коефіцієнт реальної вартості основних засобів (Крвоз) розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності усіх активів підприємства:

(1.18)

де ЗВОФ - залишкова вартість основних фондів; АП - сума активів підприємства.

Коефіцієнт відображує питому вагу основних засобів у загальному капіталі підприємства.

Систему показників, які характеризують фінансову стійкість підприємства, унаочнює рис. 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Показники фінансової стійкості підприємства

Визначення типу фінансової стійкості

Важливе значення має аналіз ринкової стійкості підприємства. Вона характеризується трьома показниками:

- коефіцієнтом фінансової незалежності (автономії, власності, концентрації власного капіталу);

- коефіцієнтом фінансової залежності;

- коефіцієнтом фінансового ризику (плече фінансового важеля).

Методику розрахунку цих показників вже було наведено вище.
Зростання коефіцієнта автономії означає зростання фінансової незалежності та підвищення ринкової стійкості підприємства.

Збільшення в динаміці коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів приводитиме до підвищення фінансового ризику, до посилення залежності підприємства від залученого капіталу і зниження його фінансової незалежності. Спадатиме і його ринкова стійкість. Але зростання плеча фінансового важеля не. слід розглядати лише як постійне втрачання фінансової незалежності, оскільки таке становище сприяє і зростанню прибутковості власного капіталу. Важливо намагатися досягти оптимального рівня співвідношення позикового капіталу.

Багато авторів відносять ці коефіцієнти до відносних показників фінансової стійкості. Автор поділяє думку, що поєднання аналізу всіх наведених вище абсолютних і відносних показників фінансової стійкості дасть змогу об'єктивно відобразити реальну фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві. Доповненням до цього буде визначення типу фінансової стійкості.

Характеризуючи фінансову ситуацію, А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін, В.В. Ковальов розглядають чотири типи фінансової стійкості.

Перший тип фінансової стійкості - абсолютна стійкість фінансового стану підприємства, коли запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності:

ЗЗ < ВОК+КРтмц, (1.19)

де 33 - запаси і витрати; КРтмц - кредити під товарно-матеріальні цінності.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів (К33) більше одиниці:

(1.20)

Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами і кредитами під товарно-матеріальні цінності.

Другий тип фінансової стійкості - нормальна стійкість фінансового стану, коли гарантується платоспроможність підприємства і виконується умова:

ЗЗ = ВОК+КРтмц, (1.21)

та відповідно дорівнює одиниці коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів:

(1.22)

Третій тип фінансової стійкості - нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, коли відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов'язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Дтв) в оборот підприємства:

ЗЗ = ВОК+КРтмц+Дтв, (1.23)

і відповідно:

(1.24)

Фінансова нестійкість уважається припустимою, якщо виконуються такі умови:

1. Виробничі запаси (ВЗ) і готова продукція (ГП) дорівнюють сумі короткострокових кредитів і позикових коштів (ККПК), що беруть участь у формуванні запасів, або перевищують її:

ВЗ + ГП>ККПК; (1.25)

2. Незавершене виробництво (НВ) і витрати майбутніх періодів (ВМП) дорівнюють величині власного оборотного капіталу або менші від неї:

НВ+ВМПВОК. (1.26)

Четвертий тип фінансової стійкості - кризовий фінансовий стан, коли підприємство знаходиться на межі банкрутства, за якого запаси і витрати більші суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів:

ЗЗ >ВОК+КРтмц+Дтв (1.27)

і відповідно:

(1.28)

Керівництву підприємства необхідно негайно з'ясовувати причини такого стану, розробляти заходи щодо відтворення фінансової стійкості. Необхідно спрямовувати дії на обґрунтоване зменшення запасів і витрат, поповнення власних оборотних коштів і прискорення обертання капіталу в поточних активах.

Оцінювання запасу фінансової стійкості (зони безпечності) підприємства

Під час проведення фінансового аналізу підприємства важливо визначити запас фінансової стійкості (зони безпечності), під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству певну стійкість його фінансового стану.

- виручка від реалізації (без ПДВ і A3) (ряд. 035 ф. №2);

- маржинальний дохід (ряд. 050 ф. №2);

- постійні витрати (рядки 070, 080 ф. №2);

- поріг рентабельності;

- запас фінансової стійкості.

У короткостроковому періоді всі витрати відносно обсягу виробництва поділяють на умовно-змінні та умовно-постійні.

Умовно-змінні витрати змінюються зі зміною обсягу виробництва. Для агрокомбінату це насіння, корми, посадковий матеріал, паливо, заробітна плата робітників, які виконують основні технологічні роботи, тощо.

Умовно-постійні витрати не змінюються зі зміною обсягу виробництва. Для агрокомбінату це, наприклад, амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на управління та організацію виробництва, заробітна плата службовців, керівного складу і т. ін.

Постійні витрати і прибуток становлять маржинальний дохід підприємства.

Поріг рентабельності (Прен) являє собою відношення суми постійних витрат (ПЗ) до питомої ваги маржинального доходу у виручці (ПВМД):

(1.29)

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде й збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС)[17, c. 174]:

(1.30)

або

ЗФС=ВР-Прен. (1.31)

Варто зауважити, що запас фінансової стійкості стосується лише основної операційної діяльності без урахування інших операційних доходів і витрат, а також доходів і витрат від інвестиційної та фінансової діяльності та надзвичайних подій. Тому слід додатково звертати увагу на фінансові результати від іншої операційної, фінансової, інвестиційної діяльності та надзвичайних подій.

1.3 Джерела та механізми фінансування діяльності як фактор забезпечення фінансової стійкості підприємства

Перед будь-яким підприємством постає проблема забезпечення оптимальної структури капіталу. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється, на думку фахівців за наступними етапами:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Визначення загальної потреби в капіталі. Розрахунок загальної потреби в капіталі підприємства засновується на визначенні планової суми його оборотних і необоротних активів, що забезпечують операційну і інвестиційну діяльність. Сума цих активів буде представляти загальну потребу підприємства в капіталі. Різниця між загальною потребою в капіталі і його сумою, що використовується, дозволяє визначити його необхідний приріст.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового левериджу.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації заснований на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталів при різних умовах залучення і здійсненні багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. У цих цілях всі активи підприємства поділяються на такі три групи:

1) необоротні активи;

2) постійна частина оборотних активів - являє собою незмінну частину сукупного їх розміру, яка не залежить від сезонних і інших коливань обсягу операційної діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного зберігання і цільового призначення. Вона розглядається як мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності;

3) змінна частина оборотних активів. Вона являє собою варіюючи частину їх сукупного розміру, яка пов'язана з сезонним зростанням об'єму реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди діяльності підприємства товарних запасів сезонного зберігання і цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них.

Існують три принципових підходи до фінансування різних груп активів підприємства:

Консервативний підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і половина змінної частини оборотних активів. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Така модель фінансування активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися необоротні активи і постійна частина оборотних активів, за рахунок короткострокового позикового капіталу весь - обсяг змінної частини оборотних активів. Така модель фінансування активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства.

Агресивний підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталів повинні фінансуватися тільки необоротні активи, в той час, як всі оборотні активи повинні фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу (за принципом: поточні активи повинні відповідати поточним зобов'язанням). Така модель фінансування активів створює серйозні проблеми в забезпеченні платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, хоч дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі.

У залежності від свого відношення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства обирають один з розглянутих варіантів фінансування активів.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної і мінімально ризикованої структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі цього вибору враховуються різні чинники, що характеризують індивідуальні особливості діяльності підприємства.

Процес управління залученням капіталу засновується на раніше визначеній потребі в ньому в плановому періоді, розрахунку необхідного його приросту і сформованому показнику цільової структури капіталу. Управління залученням капіталу на підприємство здійснюється в двох напрямах:

1) управління залученням власного капіталу;

2) управління залученням позикового капіталу.

1. Управління залученням власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел здійснюється в процесі розподілу прибутку шляхом встановлення рівня його капіталізації.

2. Управління залученням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється шляхом розробки емісійної політики або емісійного плану (плану залучення додаткового пайового капіталу).

Розробка політики емісії акцій охоплює наступні основні етапи:

- дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій;

- визначення цілей емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії повинні бути досить вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому;

- визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно брати за основу раніше розраховану потребу в залученні власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел;

- визначення номіналу, видів і кількості акцій, що імітуються. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх покупців. У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій;

- оцінка вартості капіталу, що залучається. Вона здійснюється за двома параметрами: а) передбачуваному рівню дивідендів; б) витрат з випуску акцій і розміщенню емісії. Розрахункова вартість капіталу, що залучається, зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій;

- визначення ефективних форм андерайтингу.

Управління залученням позикового капіталу за рахунок внутрішніх джерел зводиться в основному до прогнозування приросту суми внутрішньої кредиторської заборгованості нетоварного характеру. Такий прогноз необхідний для уточнення потреби в позиковому капіталі, що залучається із зовнішніх джерел.

3. Управління залученням позикового капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється по окремим видам цих джерел. До числа основних видів цих джерел відносяться; банківський кредит; товарний (комерційний) кредит; емісія облігацій, лізинг.

Розробка політики залучення банківського кредиту передбачає:

- визначення цілей використання банківського кредиту;

- визначення співвідношення різних видів банківського кредиту, що залучається на коротко- і довгостроковій основі;

- вивчення і оцінка банків - потенційних кредиторів підприємства;

- зіставлення умов можливого залучення окремих видів кредитів у різних банках;

- забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту;

- забезпечення контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту;

- забезпечення своєчасного і повного повернення основної суми боргу по банківських кредитах.

Розробка політики залучення товарного (комерційного) кредиту передбачає:

- формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту і визначення основних його видів;

- визначення середнього періоду використання товарного (комерційного) кредиту;

- оптимізація умов залучення товарного (комерційного) кредиту;

- мінімізацію вартості залучення товарного (комерційного) кредиту. По жодному комерційному кредиту вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки відсотка за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом;

- забезпечення ефективного використання товарного (комерційного) кредиту;

- забезпечення своєчасних розрахунків по товарному (комерційному) кредиту.

Залучення позикових фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій має наступні основні переваги:

- емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням підприємством (як, наприклад, у разі випуску акцій);

- облігації можуть бути випущені при відносно невисоких фінансових зобов'язаннях по відсотках, оскільки вони забезпечуються майном підприємства і мають пріоритет в задоволенні претензій по них у разі банкрутства підприємства;

- облігації мають більшу можливість поширення, ніж акції підприємства, внаслідок меншого рівня ризику для інвесторів.

Разом з тим облігації мають і ряд недоліків:

- облігації не можуть бути випущені для формування статутного фонду і покриття збитків (в той час, як банківський або комерційний кредит можуть бути використані для подолання негативних насідків фінансової діяльності підприємства);

- емісія облігацій пов'язана з істотними витратами фінансових коштів і вимагає тривалого часу;

- рівень фінансової відповідальності підприємства за своєчасну виплату відсотків і суми основного боргу (при погашенні облігації) дуже високий, оскільки стягнення цих сум при істотному простроченні платежів реалізовується через механізм банкрутства;

- після випуску облігацій внаслідок зміни кон'юнктури фінансового ринку середня ставка позикового відсотка може значно понижчати порівняно з встановленим відсотком виплат за облігацією; в цьому випадку додатковий прибуток отримає не підприємство, а інвестори.

Використання лізингових механізмів. Лізинг є різновидом оренди або так званої посередницької оренди, що забезпечує інвестиції засобами виробництва за посередництва лізингової фірми. Загальна сума відшкодування вартості лізингового майна визначається як добуток балансової вартості майна на річну норму амортизаційних відрахувань, на реновацію цього майна і на період дії лізингової угоди. Розмір відшкодування за кожний період сплати розраховується шляхом ділення добутку балансової вартості майна і річної норми амортизації на кількість лізингових платежів за рік. Лізинговий процент (сумарний розмір комісійних) за кожний період визначається шляхом ділення добутку невідшкодованої вартості лізингового майна і річної ставки лізингового процента на кількість лізингових платежів за рік. Загальна сума лізингових платежів дорівнює сумі відшкодувань вартості об'єкта лізингу і лізингового процента за всі періоди сплати.

2. Аналіз фінансової стійкості ТОВ «Таврія-В»