Бюджетная система та її устрій

Таблиця 11.4 - Показники визначення обтяжливості зовнішнього боргу (за методикою Світового банку)

Згідно з цими показниками та іншими світовими фінансовими стандартами рівень зовнішньої заборгованості України порівняно невисокий. Однак проблема полягає в зростанні обсягів платежів по боргу, термінах зовнішніх запозичень. Останні, в значній мірі короткотривалі, що посилює боргові труднощі. В обсязі зовнішнього боргу велика питома вага коротко - та середньострокових зобов'язань (13 %- до 5 років, 62 % - від 5 до 10 років, 11 % - від 10 до 15 років, 14 % - понад 15 років).

Ефективним засобом зменшення зовнішніх боргів є їх реструктуризація. Зараз в світі приділяють велику увагу цій проблемі.

Складне фінансово-економічне становище України змушує її уряд прийняти активні дії по використанню усіх можливих форм реструктуризації заборгованості: пряме списання певної частки (або повністю) боргу; зменшення розмірів відсоткової ставки; загальний перегляд боргових умов, пов'язаних з переглядом сум погашення основного боргу, строків та порядку сплати відсотків; конверсія боргів у фінансові активи; зворотний викуп боргових зобов'язань; конверсія боргу в облігації та інші.

Реструктуризація боргів може проводиться Паризьким або Лондонським клубами кредиторів та окремими кредиторами, що не входять до зазначених клубів, але мають достатній вплив в світових фінансових колах.

Україна вже має досвід врегулювання боргових зобов'язань методами реструктуризації. Наприклад, проведена у 2000-2001 роках реструктуризація зовнішнього боргу в країні дала змогу уникнути дефолту, знизити пікові навантаження, пов'язані з погашенням основного боргу та сплатою відсотків за борговими зобов'язаннями, за рахунок зміни кредитних умов, термінів кредитування та відсоткових ставок за користування кредитними ресурсами. У липні 2001 р. було підписано угоду про реструктуризацію українського зовнішнього боргу між Паризьким клубом кредиторів та урядом України. Рішення було прийнято після відновлення кредитування МВФ за програмою розширеного фінансування. Загальна сума реструктурованого зовнішнього боргу становила 580 млн. дол. Внаслідок проведеної реструктуризації Паризьким клубом кредиторів було передбачено скорочення витрат з 800 млн. дол. до 285 млн. дол. протягом 2001-2002 р. р.

Реструктуризація в значній мірі послабляє боргову проблему, однак її кардинальне рішення залежить насамперед від обґрунтованості заходів уряду по усій сукупності боргових зобов'язань.

12. КАСОВЕ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ І ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

12.1 Казначейська система виконання бюджету

Становлення і розвиток казначейської системи виконання бюджету мають об'єктивні передумови. Розвиток держави завжди зумовлював створення структур, які б забезпечували реалізацію її основних функцій на кожному історичному етапі з метою розв'язання стратегічних завдань: здійснення економічних реформ, зміна суспільного устрою, ведення війн, боротьба з епідеміями тощо. Для фінансового забезпечення розв'язання таких проблем державі необхідний був орган, який би концентрував фінансові ресурси на ці цілі. Історично таким органом стало казначейство.

Термін "казначейство" походить від поняття "казна", що в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

З економічної точки зору казначейство [72] - спеціалізована державна фінансова установа, у функції якої входить підготовка проекту Державного бюджету, регулювання процесів формування і використання коштів бюджету, управління державним боргом і емісія державних цінних паперів. У процесі виконання Державного бюджету казначейство відслідковує збір податків, мита й інших надходжень до бюджету, відкриває бюджетні кредити і надає бюджетні ресурси у відповідності із затвердженими асигнуваннями.

В Україні традиції Державного казначейства зародились ще за часів Київської Русі і воно має багату історію розвитку за часів Пилипа Орлика, Запорізької Січі і СРСР.

Після становлення України як нової незалежної держави Указом Президента від 27 квітня 1995 р. за № 335/95 створено Державне казначейство України, а постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. за № 590 затверджено Положення про Державне казначейство України [47].

3 моменту створення Державного казначейства України можна виділити такі основні етапи його розвитку залежно від економічної ситуації у державі.

Перший етап (жовтень 1992 р. - листопад 1995 р.) - у жовтні 1992 р. на базі підрозділів Головного бюджетного управління Міністерства фінансів України було створено Управління виконання Державного бюджету. Це дало змогу, починаючи з 1 липня 1993 р., перейти на нову систему виконання видаткової частини державного бюджету й забезпечити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалася банківською системою. Упродовж цього періоду було розроблено концептуальні засади системи державного казначейства, які знайшли відображення у проектах Указу Президента України "Про Державне казначейство України" і "Положення про Державне казначейство України".

Другий етап (листопад 1995 р. - січень 1997 р.) відзначився тим, що на базі Управління виконання державного бюджету Міністерства фінансів і відповідних підрозділів місцевих фінансових органів у листопаді 1995 р. було створено систему Державного казначейства, до якої ввійшли Головне управління Державного казначейства України, Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районні (міські) відділення. У 1996 р. було розпочато передачу функції фінансування видатків державного бюджету від галузевих управлінь Міністерства фінансів Головному управлінню Державного казначейства України.

За цей період також було впроваджено єдиний казначейський рахунок у Національному банку України і уповноважених комерційних банках для зарахування доходів державного бюджету та проведення видатків.

На початку третього етапу (з 1997 р. і до сьогодні) Кабінет Міністрів України прийняв кілька Постанов щодо переходу установ, підприємств та організацій від відомчого принципу виконання кошторисів видатків до казначейського. Саме на цьому етапі відбуваються:

· впровадження нової бюджетної класифікації щомісячного розпису видатків державного бюджету;

· лімітування видатків бюджету;

· початковий етап встановлення контролю за зобов'язаннями розпорядників коштів;

· поширення казначейських принципів контролю за видатками на установи "закритого" типу тощо.

Отже, саме 1997 р. став роком початку впровадження системи казначейського виконання державного бюджету. Цього року відбулося відокремлення держави від банківської системи щодо контролю й обліку доходів і платежів державного бюджету, що має такі переваги:

1) кошти надходять до кінцевого споживача найкоротшим шляхом. У такий спосіб ліквідується навіть можливість їх затримки на рахунках бюджетних установ різного рівня.

2) щоденне перерахування на державний рахунок податків і зборів дає змогу оперативно їх використовувати і поліпшити управління грошовими потоками.

3) консолідація інформації про стан виконання бюджету на всіх рівнях ієрархічної вертикалі створило підґрунтя для своєчасної, надійної та вичерпної бюджетної звітності, що зрештою позитивно вплинуло на вдосконалення процесу підготовки бюджету.

Виходячи з потреби оптимізації процесу управління бюджетними коштами, розроблено і впроваджено принципово нову модель функціонування Державного казначейства на принципах, прийнятих для банківської системи. Таким чином, крім вже існуючих функцій з виконання прибуткової та видаткової частини бюджетів, на Державне казначейство покладаються суто банківські функції: робота з клієнтами щодо банківських операцій, безпосереднє проведення платежів розпорядників коштів через розрахункові палати органів Державного казначейства, складання щоденного балансу операційного дня Державного казначейства та інших форм банківської звітності.

Органам казначейства надано статус учасників Системи електронних платежів (СЕП) Національного банку. Висока оперативність отримання інформації дає урядові можливість негайно реагувати на зміни у процесі виконання бюджету. Залучення до виконання бюджету банківської системи означає спрощення здійснення операцій з виконання бюджету, тому що проведення операцій на рахунках є однією з банківських функцій, а підпорядкування режиму казначейства банківському режиму операційного дня й подання документів у електронному вигляді полегшує проблему перевірки в напрямі використання бюджетних коштів.

Єдиний казначейський рахунок [57], - це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються податки, збори, інші обов'язкові платежі державного бюджету та надходження з інших джерел, встановлених законодавством, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.

Отже, казначейська система з моменту створення пройшла досить значний і позитивний шлях розвитку, однак на сьогоднішній момент ще існує ряд недоліків, пов'язаних з наявністю протиріч у законодавчо-нормативній базі з питань функціонування Державного казначейства, недосконалістю технічного забезпечення здійснення платежів, відсутністю чіткої системи контролю за здійсненням операцій з бюджетними коштами тощо.

12.2 Організація роботи казначейської системи виконання бюджету

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство.

Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків.

Організаційна структура Державного казначейства України відтворює структуру адміністративно-територіального устрою України (рис. 12.1).

Сутність діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам бюджетних коштів.

Державне казначейство України здійснює виконання бюджету за доходами і витратами, тобто його касове виконання.

Касове виконання бюджету [75] - організація отримання грошових коштів до бюджету і видача бюджетних коштів, облік наявності бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 12.1. Організаційна структура Державного казначейства України

Система виконання державного бюджету за доходами ґрунтується на комплексі касових операцій, що здійснюються органами Державного казначейства. У процесі виконання державного бюджету за доходами Державне казначейство здійснює такі основні функції:

§ встановлює порядок відкриття і відкриває рахунки в управліннях Державного казначейства для зарахування податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів;

§ веде бухгалтерський облік доходів бюджету відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Держказначейства України від 28 листопада 2000 року № 119 у розрізі кодів бюджетної класифікації доходів і типів операцій;

§ здійснює розподіл платежів до державного бюджету відповідно до нормативів відрахувань, затверджених законом про державний бюджет на відповідний рік, та перераховує за належністю розподілені кошти;

§ готує розрахункові документи і проводить повернення надмірно або помилково сплачених платежів до бюджету на підставі висновків органів Державної податкової служби та рішень судових органів;

§ складає щоденну, періодичну та річну звітність за доходами відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів і подає її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням й сплатою платежів до бюджету та державних цільових фондів;

§ платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує кошти через СЕП НБУ на рахунки, відкриті в органах державного казначейства, в розрізі кодів бюджетної класифікації доходів.

Отже, сам процес виконання Державного бюджету України за доходами передбачає, що платники податків, рахунки яких відкриті в установах комерційних або Національного банків, перераховують платежі до Державного бюджету на доходні рахунки органів Державного казначейства, які знаходяться в установах банків, уповноважених здійснювати операції з коштами Державного бюджету.

Виконання державного бюджету за видатками здійснюється органами Державного казначейства у межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті відповідним розпорядникам коштів та надходжень на єдиний казначейський рахунок державного бюджету, шляхом фінансування або проведення платежів безпосередньо на користь суб'єктів, які виконали роботи і надали послуги розпорядникам бюджетним коштів.

До повноважень Державного казначейства з виконання бюджетів за видатками належать:

* відкриття реєстраційних рахунків розпорядникам коштів;

* ведення зведених реєстрів розпорядників бюджетних коштів і позабюджетних коштів бюджетних установ;

* оперативне прогнозування і касове планування бюджетних коштів згідно з бюджетним розписом;

* перерахування бюджетних коштів їх розпорядникам;

* оплата витрат розпорядників коштів;

* закриття реєстраційних рахунків після закінчення бюджетного періоду;

* облік і звітність з операцій щодо касового виконання бюджету за видатками.

Механізм касового виконання Державного бюджету за видатками є наступним. Розпорядникам І та II ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без зазначення кодів функціональної класифікації видатків, що підлягають подальшому перерахуванню на особові та реєстраційні рахунки.

Особові рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (крім розпорядників III ступеня) для зарахування коштів, що підлягають подальшому розподілу та перерахуванню конкретному розпорядникові (одержувачу) бюджетних коштів.

Реєстраційні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам та одержувачам коштів Державного бюджету, для обліку операцій з коштами загального фонду бюджету.

Спеціальні реєстраційні рахунки - рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів Державного бюджету всіх ступенів та одержувачам коштів Державного бюджету для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.

Головні розпорядники бюджетних коштів:

* міністри і керівники центральних органів виконавчої влади - за Державним бюджетом;

* керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій - за місцевими бюджетами;

* голови сільських і селищних рад - за сільськими і селищними бюджетами.

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані й інші заходи, на утримання апарату управління.

Розпорядники коштів II ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам III ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Розпорядники коштів III ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Розпорядники бюджетних коштів отримують бюджетні асигнування і здійснюють видатки в межах своїх повноважень і згідно з затвердженими кошторисами бюджетних установ на рік.

12.3 Кошториси бюджетних установ

Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевих бюджетів з 1997 р. було здійснено перехід на фінансування цих установ на основі кошторису. Визначення кошторису подано в ст. 51 Бюджетного кодексу України.

Кошторис [82] - фінансовий документ, який містить інформацію про створення і використання грошових коштів у відповідності з їх цільовим призначенням. Кошторис є основним плановим документом, що визначає розмір, цільове спрямування і поквартальний розподіл бюджетних коштів, які використовуються на утримання установи.

Установи і організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.

Кошторис доходів та витрат [83] - фінансовий план установи, яка здійснює некомерційну діяльність.

Установи і організації, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, складають такі види кошторисів (рис. 12.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 12.2. Види кошторисів бюджетних установ

Кошторис бюджетної установи має дві складові:

* загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету і розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

* спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету і їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату і подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження, використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису і супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством фінансів та Державним казначейством України.

Затвердженню кошторисів передує процес формування лімітів і витрат у підпорядкованих установах. Вищі організації мають враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконаної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановий період.

Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і затверджується в установленому порядку.

Кошторисно-бюджетне фінансування [85] - це метод безповоротного, безоплатного надання коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів-кошторисів витрат.

Кошторисне фінансування [84] - метод покриття затрат установ і організацій у відповідності із затвердженим кошторисом.

Так як кошторис є плановим документом, за допомогою якого бюджетна установа отримує фінансування і на основі якого проводить видатки, від правильності його складання залежить ефективність діяльності бюджетних установ і раціональне використання бюджетних коштів. З огляду на це, кошториси бюджетних установ мають розроблятися з урахуванням наступних принципів кошторисного фінансування:

органічний зв'язок кошторисів з планом соціально-економічного розвитку регіону - витрати бюджетних установ визначаються економічним планом тієї адміністративно-територіальної одиниці, де знаходиться ця установа;

цільове призначення бюджетних асигнувань - усі витрати бюджетних установ згруповано відповідно до статей бюджетної класифікації. Перевищення ліміту ресурсів за кожною окремою статтею не допускається;

дотримання умов режиму економії у витрачанні коштів - цей принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективність діяльності установи при мінімумі грошових витрат;

проведення вищими за рівнем організаціями та фінансовими органами, зокрема Державним казначейством, систематичного контролю за фінансовою діяльністю бюджетних установ.

Підставою для затвердження кошторисів є бюджетні асигнування, які одержують розпорядники бюджетних коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису.

Територіальні органи Державного казначейства України здійснюють контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису державного або місцевого бюджету.

Розпорядники бюджетних установ несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених нормативно-правовими актами.

Здійснення видатків установ і одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів одержувачами припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

12.4 Держаний фінансовий контроль за виконанням бюджету

У зв'язку з тим, що під дією об'єктивних економічних чинників використання бюджетних коштів є менш ефективним, ніж використання власних коштів, у держави існує необхідність в організації системи фінансового контролю за надходженням і витрачанням бюджетних коштів.

Державний фінансовий контроль [43] - контроль з боку органів державної влади і управління, а також спеціальних контрольних органів (Рахункова палата, Державне казначейство та інші) за дотриманням законодавства у сфері державного бюджету, позабюджетних фондів, податків, фінансової діяльності державних підприємств і установ, організацією грошових розрахунків, веденням грошового обліку.

Державний фінансовий контроль також розглядають як сукупність дій і операцій, використовуваних державними фінансовими органами при перевірці фінансових і пов'язаних з ними видів діяльності суб'єктів господарювання і управління із застосуванням специфічних форм і методів його організації.

Важливість державного фінансового контролю в економіці держави зумовлена його місцем і значенням в усіх сферах суспільного відтворення: контроль займає центральне місце в системі фінансового адміністрування та супроводжує процес руху грошових коштів. Він є, з одного боку, засобом зв'язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком (статистикою), а з іншого, - передумовою здійснення функцій фінансового аналізу і регулювання. Це дає змогу контролю відігравати інтегруючу роль, недооцінка чи ігнорування якої унеможливлюють фінансове адміністрування, призводячи його систему до ліквідації.

Організаційні форми державного контролю мають відповідати вимогам частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України" [26].

Фінансовий контроль [168] - елемент системи управління фінансами, особлива сфера вартісного контролю за фінансовою діяльністю усіх економічних суб'єктів, дотримання норм фінансового законодавства, доцільністю виробничих витрат, економічною ефективністю фінансово-господарських операцій.

Призначення фінансового контролю полягає у сприянні успішній реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи. Він покликаний забезпечувати інтереси і права держави, державних установ й інших економічних суб'єктів.

Фінансовий контроль з боку держави здійснюють органи державної влади в особі:

§ постійних комісій Верховної Ради;

§ Національного банку України;

§ Міністерств економіки, фінансів;

§ органів внутрішньовідомчого контролю міністерств, відомств, підприємницьких структур;

§ державних та приватних аудиторських організацій.

Об'єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси, які відбуваються при формуванні та використанні фінансових ресурсів, у тому числі у формі грошових коштів, на всіх рівнях і в усіх ланках економіки.

Основною складовою державного фінансового контролю є бюджетно-фінансовий контроль, метою якого є перевірка своєчасності та повноти надходження коштів у бюджет, а також їх цільового використання.

Бюджетно-фінансовий контроль має три форми:

Попередній контроль - здійснюється під час обговорення і затвердження проектів законів (постанов) про бюджет, а також інших законів з бюджетно-фінансових питань. Мета попереднього контролю - запобігти порушенням законів, використанню бюджетних та інших коштів не за призначенням.

Поточний контроль - здійснюється під час розгляду окремих питань виконання бюджетів на засіданнях комітетів, комісій, робочих груп під час парламентських слухань і у зв'язку з депутатськими запитами. Поточний контроль проводять усі економічні суб'єкти в процесі використання коштів, проведення аналізу, перевірок і обстежень.

Наступний контроль - здійснюється під час розгляду та затвердження звітів про виконання бюджетів і при розробці заходів щодо усунення наслідків порушень і притягнення винних до відповідальності.

Особливе місце у системі контролю за повнотою і своєчасністю надходження коштів до бюджету займає податковий контроль.

Податковий контроль [118] - спеціалізований контроль з боку державних органів за виконанням податкового законодавства, правильним нарахуванням, повнотою та своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів юридичними та фізичними особами.

Податковий контроль здійснюється системою органів податкової служби. Основним завданням органів Державної податкової служби України є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів і неподаткових надходжень, встановлених законодавством.

Основними суб'єктами бюджетно-фінансового контролю є:

> Президент України;

> Верховна Рада України;

> Кабінет Міністрів України;

> Міністерство фінансів України;

> Рахункова палата;

> Державне казначейство України;

> Державна контрольно-ревізійна служба України;

> Державна податкова адміністрація.

Кожен з перерахованих суб'єктів контролює окремий напрям бюджетних відносин, виконуючи тим самим функції щодо контролю ефективності витрачання державних коштів.

У цілому функції органів державного фінансового контролю полягають у забезпеченні ефективного функціонування бюджетного механізму на основі застосування економічних методів регулювання суспільних процесів, які найбільш повно і адекватно відповідають внутрішній ситуації у країні на конкретному етапі її розвитку.

Размещено на Allbest.ru