Бюджетная система та її устрій

У науковій літературі існують твердження, що дефіцит як такий може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя в країні. З цим можна погодитися лише частково, тому що не дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У тих країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, розмір бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на становище економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково впливатиме на господарське життя в майбутньому. Можна погодитись також і з тим, що коли розмір бюджетного дефіциту не перевищує обсягів державних капітальних вкладень, то його вплив на економіку менш негативний.

Відношення дефіциту бюджету до ВВП розглядається як характеристика фінансового стану держави. Якщо значення цього показника не перевищує 3%, то фінансовий стан країни вважається задовільним. Але важливо при цьому визначити джерела фінансування дефіциту - внутрішні (грошова емісія, кредити НБУ, операції з цінними паперами) чи зовнішні, встановити співвідношення між ними.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є :

державні внутрішні та зовнішні запозичення;

внутрішні запозичення органів влади Автономної республіки Крим;

внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення боргових зобов'язань здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

Бюджетний дефіцит в Україні в 1992 - 2006 рр. мав два основні джерела покриття - внутрішні джерела та зовнішні запозичення.

Основні заходи, які застосовувались урядом України щодо зменшення бюджетного дефіциту, були такі:

1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків і державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети всіх рівнів.

2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки із тіньового сектору.

3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4. Поступове зменшення, включаючи відміну, дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5. Розширення приватизаційних процесів.

6. Реформування міжбюджетних відносин.

7. Контроль рівня інфляції.

Постійний дефіцит державного бюджету, особливо той, що фінансується за рахунок зовнішніх джерел, призводить до накопичення державного боргу.

Отже, забезпечення оптимального рівня дефіциту бюджету залишається одним з найважливіших питань бюджетної політики України.

Успішне його розв'язання тісно переплітається із здійсненням соціальної політики держави, з розвитком економіки, фінансуванням об'єктивно зумовлених державних витрат.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце посідає розробка науково-обґрунтованих концепцій доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

Державний бюджет України розробляється на базі наявної прибуткової частини, тому важливим є її реальне визначення і повне виконання. В основу мають бути покладені оцінки прогнозних макроекономічних показників. Тому при розробці державного бюджету слід враховувати наступне:

річні проекти мають складатися лише на основі існуючої податкової бази;

важлива умова стабільності податкових надходжень - мораторій на податкове законодавство впродовж двох-трьох років;

поступове впровадження нових змін податків, особливо тих, що стосуються значного скорочення надходжень до бюджету;

поступове скасування податкових пільг із переходом до диференційованої сплати податків у відповідних галузях;

проста й доступна система оподаткування, контроль за дотриманням сплати податків.

Об'єктивною передумовою забезпечення оптимальної збалансованості бюджету країни є його реальне наповнення, в основі якого - економічне зростання.

4. БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ І ПОБУДОВА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ

Структура бюджету розглядається у горизонтальному і вертикальному розрізах. У горизонтальному розрізі вона характеризується складом доходів і видатків, а також їх питомою вагою.

У вертикальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями державної влади та управління і характеризується взаємопов'язаними поняттями «бюджетний устрій» і «бюджетна система».

Бюджетний устрій [17] визначає, яким чином здійснюється побудова бюджетної системи.

Бюджетна система [15] відображає сукупність усіх видів бюджетів, що створюються в даній країні відповідно до її бюджетного устрою.

Бюджетний устрій [17] являє собою організаційні принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок об'єднання в ній бюджетів.

Основи бюджетного устрою бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та інших моментів визначаються бюджетним кодексом. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і розгляду звітів про їхнє виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного строю і адміністративно - господарського поділу України.

В унітарних (єдиних) державах (таким є Україна) бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет [40]; місцеві бюджети [97]. У федеративних державах бюджетна система складається з 3-х ланок: держбюджет (чи бюджет центрального уряду); бюджети членів федерації (наприклад, штатів у США); місцеві бюджети.

Таким чином, бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій [18] ґрунтується на таких засадах:

Відокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

Відповідно до такого підходу у бюджетній системі розрізняють: центральні і місцеві бюджети.

До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні - Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим).

Місцеві бюджети [97] розрізняються за рівнями адміністративного поділу на:

централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці (обласні, районні, міські);

децентралізовані (міст, сіл, селищ і районів у містах).

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв'язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтернативних варіанти:

а) принцип єдності;

б) принцип автономності.

Перший -- принцип єдності -- означає, що всі бюджети, які створюються у даній країні, являють собою одне ціле. Цей принцип забезпечується:

затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного,

консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бюджету області і т. ін.);

єдиною системою доходів і видатків;

управлінням бюджетом з єдиного центру - Міністерства

фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетом, однак не створює заінтересованості у місцевих органів влади.

Другий - принцип автономності - означає, що кожний бюджет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.

В Україні чинний Бюджетний кодекс передбачає принципи єдності і самостійності [6]. Це два взаємовиключні поняття. Водночас обидва принципи суттєво обмежені: з одного боку, єдиний не створюється на жодному рівні; з іншого, - реальної самостійності у місцевих органів влади немає. Більшість країн будують бюджетні системи за принципом автономності.

Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повноваження поділяються на неделеговані державні повноваження, делеговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функціональних повноважень:

видатки на здійснення неделегованих державних повноважень - це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих державних повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконавчу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні дослідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення;

видатки на здійснення делегованих державних повноважень - це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів. Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосереднього споживача;

видатки на здійснення власних повноважень - це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об'єктів фінансування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом (наприклад, КНЕУ фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти України).

Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування.

На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості. Право на здійснення видатків передається державою органам місцевого самоврядування за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бюджету, тобто відбувається закріплення джерел доходів за бюджетами різних рівнів. Таким чином, розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;

встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;

встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поділяються на:

закріплені доходи [60] -- доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

регулюючі доходи [134] - такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.

На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:

з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу;

з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.

Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бюджетів:

а) створення єдиного бюджету для всієї країни;

б) створення окремих регіональних бюджетів.

(Як перший, так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування.);

в) створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.

У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки -- вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи - - внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існують такі форми взаємовідносин.

Бюджетне субсидіювання - передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.

Існує три види бюджетного субсидіювання:

бюджетні субсидії [150],

бюджетні субвенції [149]

бюджетні дотації [53]. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує.

Бюджетна субвенція - різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує.

Бюджетна дотація - цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання [52].

Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, визначеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.

Вилучення коштів - явища, зворотні дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

4.2 Побудова бюджетної системи України

Основне призначення бюджету - це регулювання розподілу й перерозподілу ВВП за сферами й галузями економіки, адміністративно-територіальними одиницями, верствами населення, засновуючись на потребах ринкового господарства відповідно до існуючої фінансової політики.

Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою, але так історично склалося, що рівень економічного розвитку областей є різним. Велике значення в цих умовах приділяється місцевим (регіональним) фінансам, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, що використовуються для задоволення регіональних потреб. Регіональні фінанси [100] забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов'язаних з потребами населення та держави. За допомогою регіональних фінансів держава здійснює вирівнювання економічного і соціального розвитку територій, які внаслідок історичних, географічних, військових і інших умов відстали в економічному і соціальному розвитку від інших регіонів країни. Таким чином, для забезпечення сталого соціального розвитку застосовується механізм перерозподілу між доходами і видатками регіонів через Державний бюджет.

На сьогодні у більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50% ВВП. Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнє фінансове забезпечення.

Досвід різних країн показує, що моделі багаторівневих бюджетних систем і міжбюджетних відносин, істотно розрізняються за рівнями прибутків і витрат місцевих бюджетів, за умовами їх взаємозв'язку з центральним бюджетом, а отже - по мірі самостійності місцевих органів влади, їх податковим повноваженням, а також підходам до вирівнювання умов життя в регіонах країни.

Так, місцеві бюджети Туреччини не отримують трансфертів, але і рівень їх прибутків, які формуються за рахунок податків і неподаткових надходжень, також дуже низький (3% ВВП). Швеція відрізняється високим рівнем прибутків місцевих бюджетів (21,4% ВВП) і низькою часткою трансфертів (14.2%). Місцеві бюджети Ірландії формуються переважно за рахунок трансфертів (74,3%)[42].

Дослідження сукупності витрат, фінансування яких здійснюється з державного бюджету та його доходів, свідчить, що доцільно було б залишати більшу частину доходів, яка збирається з територій, і фінансувати територіально-орієнтовані витрати з місцевих бюджетів. При цьому місцеві органи повинні визначати як склад і обсяг територіально-орієнтованих витрат управління, крім статей витрат, що мають загальнонаціональне значення, так само і склад та обсяг коштів, що формують дохідну частину місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування мають точнішу інформацію про локальні переваги та потреби, їм більш зрозумілі умови формування й проблеми забезпечення територій необхідним обсягом фінансових ресурсів, ніж центральним.

В світовій практиці існує два підходи до удосконалення міжбюджетних відносин. Перший підхід характеризується яскраво вираженою участю центральних урядових органів у перерозподілі державних бюджетних коштів. Використання цього підходу у формуванні механізму взаємодії бюджетів різних рівнів може бути доцільне у великих, за територіальною ознакою, країнах (наприклад, у Росії)[7]. При цьому вирівнювання міжрегіональних диспропорцій здійснюється під пильним контролем центральних органів державної влади, що призводить до суб'єктивізму у визначенні пріоритетності напрямів регіонального розвитку та зниження соціального рівня розвитку окремих територій країни у результаті дефіциту фінансових ресурсів.

В основі другого підходу лежить використання принципу децентралізації в управлінні державними фінансовими ресурсами, що припускає високий ступінь бюджетної незалежності територій при збереженні єдиного економічного простору країни. Децентралізація в управлінні бюджетними процесами доцільна в територіально-невеликих країнах, що мають незначні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Використання цього підходу в удосконаленні міжбюджетних відносин дасть змогу уникнути невиправдано складної процедури перерозподілу ресурсів державного бюджету, надмірний контроль над здійсненням якої відвертає увагу від виконання інших важливих функцій управління державними фінансами на всіх рівнях ієрархії.

Політика удосконалення міжбюджетних відносин має бути спрямована на вирішення таких завдань:

- підвищення рівня життя населення;

- досягнення територіальної справедливості при перерозподілі бюджетних коштів на основі розрахунку потреби регіонів у фінансових ресурсах і обліку їхньої податкоспроможності;

- спрощення механізму міжбюджетних відносин;

- передачу більшої частини повноважень щодо прийняття рішень у сфері формування і виконання бюджетів на регіональний рівень управління;

- розвиток основних форм управління бюджетним процесом у регіонах.

Удосконалення міжбюджетних відносин має базуватися на врахуванні принципів узгодженості фінансових ресурсів регіонів із соціально-економічними програмами, раціональності й пріоритетності у витрачанні бюджетних коштів.

Існує три моделі бюджетного федералізму, що використовуються при формуванні міжбюджетних відносин: централізована; децентралізована та змішана. Чинна в Україні система міжбюджетних відносин заснована на централізованій моделі бюджетного федералізму, основні риси якої успадковані від адміністративно-командної системи управління. Це виявляється у збереженні пріоритетності нормативного методу розподілу бюджетних коштів і високої частки трансфертних платежів у доходах місцевих бюджетів, що свідчить про досить високий ступінь їх залежності від центрального бюджету. Чинна модель бюджетного федералізму сприяє посиленню тенденції централізації фіскальних функцій держави й обмеженню місцевих органів влади в реалізації основних функцій управління бюджетним процесом на місцях. Така ситуація негативно впливає на розвиток міжбюджетних відносин у ринковій економіці.

У реальних економічних умовах, як правило, діють моделі змішаного типу. Ступінь використання в них тієї чи іншої базової моделі залежить від типу державного устрою, рівня соціально-економічного розвитку, цільової орієнтації національної економіки. Для удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів необхідно враховувати вплив наявних факторів і використовувати переваги кожної моделі для формування міжбюджетних відносин. Це сприятиме забезпеченню позитивного розвитку територій необхідним обсягом фінансових ресурсів при збереженні інтересів національної економіки.

Таким чином, основою збереження і посилення позитивних тенденцій, що намітилися в економіці України, служать фінансові ресурси, ефективність використання яких залежить від раціоналізації міжбюджетних відносин, особливо в умовах дефіциту коштів.

Взаємодія бюджетів різних рівнів має враховувати вплив ринкових умов господарювання на формування бюджетів, а також сприяти позитивному розвитку соціально-економічної ситуації в регіонах.

Удосконалення міжбюджетних відносин повинно базуватися на формуванні державного бюджету за принципом "знизу - вгору", при якому основні функції бюджетно-фінансового управління повинні бути передані на нижчі рівні, що дасть змогу не лише контролювати виконання місцевих бюджетів, а й брати безпосередню участь у їх прогнозуванні та плануванні. Це призведе до ефективного використання бюджетних коштів в умовах дефіциту фінансових ресурсів шляхом формування пріоритетних напрямів витрат коштів на місцях, а також сприятиме зацікавленості територій у мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення реальної основи їхнього соціально-економічного розвитку і досягнення поліпшення умов життя населення. Тому удосконалення управління на всіх рівнях господарювання має здійснюватися на підставі чинного законодавства й науково обґрунтованого підходу до формування міжбюджетних відносин.

В умовах розвитку ринкової економіки обсяги дотацій вирівнювання, субвенцій і коштів, переданих у Державний бюджет України та місцеві бюджети, мають бути не лише законодавчо визначені, а й науково обґрунтовані. Для забезпечення соціально-економічного зростання територій країни необхідно створювати сприятливі умови реалізації цієї мети. Однією з таких умов повинна стати достатня забезпеченість адміністративно-територіальних одиниць України фінансовими ресурсами. Це можливо на основі використання науково обґрунтованих розрахунків обсягу трансфертів, особливо в періоди дефіциту державних фінансових ресурсів. Такий підхід дасть змогу забезпечити об'єктивність у розвитку міжбюджетних відносин, а також розвивати економіку областей і підвищувати у них соціальний рівень. При цьому необхідно враховувати вплив об'єктивних і суб'єктивних факторів на формування міжбюджетних відносин у країні.

5.1 Сутність та види міжбюджетних трансфертів

21 червня 2001 року Верховна Рада прийняла Бюджетний кодекс України, який на законодавчій основі визначає правила формування, затвердження, виконання бюджету, а також процедуру контролю за виконанням бюджетів усіх рівнів. Крім того, Бюджетний кодекс України визначає міжбюджетні відносини та види міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти [93], згідно з Бюджетним кодексом, це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Види міжбюджетних трансфертів передбачені ст. 96 Бюджетного кодексу[6]:

1) дотація вирівнювання[52] ;

2) субвенція[150] ;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації [53].

Дотація вирівнювання [52] - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція [150]- міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Подамо їх у вигляді схеми (рис. 5.2.).

Рис. 5.2. Схема міжбюджетних трансфертів [5].

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотацій вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Дотація вирівнювання [52] бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування і районним бюджетам визначається як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено Бюджетним кодексом і які розраховуються із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів: