Непрямим податкам традиційно відводиться специфічне місце в податковій системі та податковій політиці. Погляди на них зазнавали значних трансформацій у процесі розвитку економічних систем. Поділ податків на прямі і непрямі здійснено Ж. Боденом наприкінці 16-го століття. У процесі подальшого розвитку теорії фінансів і податків виникало досить багато різноманітних підходів щодо критеріїв такого поділу, одностайної думки відносно яких на сьогодні так і не досягнуто.

В результаті дослідження виявлено, що поділ податків на прямі і непрямі має базуватись на врахуванні двох критеріїв - перекладності і платоспроможності платника. Даний підхід дозволяє трактувати непрямі податки як такі, що встановлюються в цінах товарів та послуг і розмір яких для окремого платника визначається величиною споживання і прямо не залежить від його доходів. Остання ознака заслуговує на увагу, оскільки розмір непрямого податку прямо не залежить від рівня доходу платника податку. Проте щодо обсягу непрямого податку, то у курсовій роботі виявлено пряму залежність - фактично більшу суму непрямих податків, які включені в ціну товару, платить той, хто більше споживає. Більше ж споживає той (з врахуванням характеру товару), хто має вищі доходи.

При цьому ставка податку не встановлюється, і доходом держави є різниця між фіксованою державною ціною та затратами на виробництво. Податок же у такому випадку становить різницю між монопольною ціною і ціною, яка сформувалася б на ці товари в умовах вільної конкуренції.

У курсовій роботі досліджено структуру непрямих податків, проаналізовано ефективність їх використання в умовах ринкової трасформації. Так, зокрема, аналізуючи використання акцизу, визначено, що його перевагами є: заздалегідь відомий розмір акцизу з кожної одиниці продукції; рівномірний розподіл акцизу між всіма підприємствами; можливість встановлення акцизу в залежності від якості продукції; мінімізується рівень втручання податкових органів у процес стягнення акцизу; момент сплати акцизу максимально наближається до моменту споживання, тим самим забезпечується обов'язковість його сплати, мінімізується можливість ухилення від неї, збільшується обсяг надходжень до бюджету.

Видом непрямого оподаткування внутрішньої торгівлі є фіскальна монополія. На відміну від акцизів, коли держава встановлює фіксовану надбавку до ринкової ціни, суть фіскальної монополії зводиться до того, що держава завдяки її монопольному стану власноруч встановлює такий рівень ціни (включаючи і податок), який забезпечує їй необхідний обсяг доходів.

Окремим видом непрямих податків є мита, які стягуються з товарів, що переміщуються через митний кордон країни у будь-який спосіб (експортуються, імпортуються чи проходять транзитом). Мито включається до ціни товарів і сплачується суб'єктом, який фактично переміщує товар через кордон, проте за рахунок покупця. Стягується воно за ставками, передбаченими митними тарифами в розрізі відповідних товарів із зазначенням одиниці митного оподаткування та податкової ставки.

Дослідження проблеми визначення впливу безпосередньо непрямих податків на характер розвитку соціально-економічних процесів дозволило проаналізувати їх дію як “вбудованих стабілізаторів” в економіці України. На ефективність такої дії впливають два головних фактори: вилучена державою частка валового внутрішнього продукту; еластичність кожного податку і податкової системи в цілому. Щодо першого фактора, то чим більша питома вага непрямих податків у валовому внутрішньому продукті, тим сильніший їх стабілізуючий вплив. Така закономірність проявляється в Україні повною мірою. (Див. табл.2.1.)

Таблиця 2.1 Питома вага основних видів непрямих податків у валовому внутрішньому продукті України у 2005-2008 рр.

* Податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

У роботі проаналізовано використання податку на додану вартість та акцизного збору, питома вага яких у податкових надходженнях є найбільшою серед непрямих податків.

На підставі проведених розрахунків одержано наступні дані (табл.2.2.)

Таблиця 2.2 Коефіцієнти еластичності основних видів непрямих податків по валовому внутрішньому продукту в Україні в 2005-2008 рр.

На основі аналізу соціально-економічної спрямованості непрямих податків визначено, що вони реально є найбільш соціально несправедливими серед загальної сукупності податків. Соціальна несправедливість проявляється в тому, що непрямі податки через ціни на товари однаковою мірою перекладаються на всі соціальні верстви населення. При цьому частка особистого доходу, що витрачається на споживання такої продукції, виявляється неоднаковою. У групі населення з низькими доходами така частка є досить значною. Виявлено чітку обернену кореляційну залежність: із зниженням рівня доходу його частка витрат на оплату непрямих податків, які закладені в ціну товару, зростає. Остання при цьому може зростати випереджаючими темпами, зважаючи на відповідні зміни в структурі споживання. Із зниженням рівня доходу збільшується споживання групи товарів першої необхідності - хліба, молока, овочів, картоплі, частка яких у структурі споживання населення з високими доходами традиційно залишається низькою, зважаючи на високу питому вагу загалом недоступних для переважної більшості громадян завдяки ціновому фактору продуктів харчування.

Суттєвий вплив на стан соціально-економічного розвитку країни, крім посилення соціально-економічної функції непрямих податків, здійснює характер їх співвідношення з прямими податками. Зміна такого співвідношення дозволяє економічними методами регулювати рівень ділової активності, прискорення накопичення капіталу, загальний рівень активності споживчого ринку. Загалом, співвідношення між прямими і непрямими податками має встановлюватися в залежності від обраних пріоритетів державної економічної політики: на розширення внутрішнього споживання чи на розширення експорту. Непрямі податки, і, в першу чергу, податок на додану вартість, можуть використовуватись як засіб, який у фіскальному плані компенсує зменшення надходжень по прямих податках внаслідок зниження ставок останніх, а в економічному - переносить податковий тягар з фонду нагромадження на фонд споживання.

Рис.7 Податкові надходження у бюджет України, млн. грн.

З рисунку 7 бачимо, що прямі податки переважали над непрямими до 2006 року, але вже з середини 2006 року надходження у бюджет по непрямим податкам стали значно більшими. Це свідчить про те, що непрямі податки важливі для держави, бо вони формують значну частину бюджету.

Встановлено, що досягнення високого кінцевого синергічного ефекту має забезпечуватись одночасним зменшенням верхнього рівня оподаткування доходів громадян, підвищенням величини неоподатковуваного доходу. Втрати бюджету при цьому можуть носити короткотерміновий характер. Недонадходження від податку з доходів громадян та оподаткування прибутку підприємств на першому етапі змін у системі оподаткування можуть бути компенсованими за рахунок збільшення надходжень від непрямих податків (з одного боку, завдяки підвищенню ставок непрямих податків, а з другого, за рахунок зменшення податкового тиску на особисті доходи громадян, а відтак і збільшення обсягів споживання продукції).

В контексті реалізації соціальної та регулюючої функції непряме оподаткування має стимулювати постійний процес виведення економіки країни з “тіньового” сектора, тим самим сприяючи впорядкуванню системи грошового обігу, загальному поліпшенню функціонування споживчого ринку та фінансової системи держави загалом. Ключова роль у цьому процесі непрямим податкам відводиться з тієї причини, що в “тіньовому” секторі на сьогодні переважна частина неоподатковуваних доходів формується за рахунок таких товарів, як контрабандні тютюнові та горілчані вироби, дорогі автомобілі, приватне будівництво, паливно-мастильні товари, з яких не сплачуються ні податок на додану вартість, ні акцизи. Частка ж надходжень до бюджету саме від оподаткування названих груп товарів має бути досить високою. Як наслідок, виникає замкнуте коло - держава змушена встановлювати високі податкові ставки з метою компенсації недонадходжень до бюджету, підприємницький же сектор переходить у тінь з метою уникнення від сплати занадто високих податків. У кінцевому плані страждає споживач як через високі ринкові ціни, так і через недоотриманий власний доход та надмірне оподаткування.

Проаналізуємо оподаткування доданої вартості як ефективний інструмент у механізмі регулювання соціально-економічних процесів.

Світовий досвід доводить, що найефективніше економічні реформи запроваджуються тоді, коли до їх вирішення підходять комплексно. У податковій сфері це передбачає розширення податкової бази, істотне зменшення податкових ставок, скасування більшості податкових пільг. Зменшення податкових ставок без розширення бази оподаткування не дасть бажаних результатів і не забезпечить достатньої політичної підтримки реформ податкового законодавства, а лише посилить опір опонентів, які втрачають свої вигоди. (Див. табл.2.3).

Таблиця 2.3 Частка непрямих податків у загальних доходах Зведеного бюджету України та динаміка обсягу бюджетної недоїмки по них в 2005-2008рр.

Дослідження проблеми регулюючого впливу податкової системи на соціально-економічні процеси дозволило узагальнити цілий комплекс напрямів її кінцевої дії саме соціального спрямування. До групи таких напрямів прямої дії, які безпосередньо торкаються соціальних потреб пересічних громадян через їх взаємодію з ринковим середовищем, тобто визначають рівень їх доступу до ринків товарів, праці, віднесено:

1) регулювання попиту і пропозиції;

2) стимулювання збережень;

3) вирівнювання індивідуальних доходів громадян;

4) стимулювання індивідуальної підприємницької діяльності;

5) стримування інфляції.

Перехід до 15-ти відсоткової ставки податку на додану вартість переслідує досягнення як короткострокових, так і довгострокових цілей. У короткостроковому періоді очікується підвищити платоспроможний попит через зниження частки непрямих податків у доходах населення, у довгостроковому - створити умови для пожвавлення ділової активності.

З вище сказаного можемо зробити висновок про доцільність диференціації ставки податку на додану вартість в залежності від поділу на товари першої і не першої необхідності, як це практикується у більшості країн світу, де застосовують даний вид податку. За розрахунками потенційні можливості щодо підвищення ємкості ринків основних видів продуктів харчування є досить значними. Тому рівень можливих втрат бюджету від запровадження знижених ставок податку на додану вартість на основні види продовольчих продуктів має бути компенсованим за рахунок збільшення обсягу реалізації такої продукції, що відповідним чином має сприяти не лише збільшенню рівня сплати безпосередньо податку на додану вартість, але й інших видів податків - податку на прибуток підприємств, акцизних зборів тощо.

На основі такого підходу здійснено структурування споживачів та їх поведінки.

По блоку “населення з високим рівнем доходів - продовольча та непродовольча група товарів першої необхідності” зниження ставки податку на додану вартість практично не призведе до змін в рівні споживання продовольчих товарів першої необхідності, проте одночасно автоматично зменшить надходження даного виду податку до бюджету. Разом із тим, зважаючи на незначну частку заможного населення в загальній його чисельності в Україні, таке зменшення виявиться невеликим. Що ж стосується зрушень в активності серед постачальників даної продукції на ринок, то помітних змін щодо до даної категорії її споживачів, здебільшого орієнтованих на дорогі товари, не відбуватиметься.

По блоку “населення з високим рівнем доходів - продовольча та непродовольча група товарів не першої необхідності” зниження ставки податку на додану вартість неминуче призведе до підвищення споживання, а відтак і до збільшення рівня сплати даного виду податку до бюджету. Більш того, збільшення рівня споживання у даному сегменті товарного ринку через його пожвавлення має привести до збільшення рівня сплати ним коштів до бюджету за рахунок інших видів податків - податку на прибуток підприємств, акцизних зборів тощо.

По блоку “населення з невисокими доходами - продовольча та непродовольча група товарів першої необхідності” зниження ставки податку на додану вартість за рахунок цінового фактора призведе до активізації споживчого попиту у цьому сегменті товарного ринку у напрямі наближення рівня споживання до науково-обгрунтованих норм, що має компенсувати втрати у надходженнях до бюджету від зменшення ставки даного виду податку. Реакція даного сегменту споживчого ринку щодо зміни його активності та участі у формуванні бюджету має бути аналогічною попередньому випадку.

По блоку “населення з невисокими доходами - продовольча та непродовольча група товарів не першої необхідності” зниження ставки податку на додану вартість у короткостроковому періоді може сприяти досить незначному збільшенню доступу пересічних громадян до сегменту товарів широкого вжитку. Може відбутися незначне як підвищення рівня добробуту цієї категорії населення, так і збільшення надходжень даного виду податку до бюджету.

Відзначено, що в Україні висока та фактично єдина ставка податку на додану вартість забезпечує досить високу ефективність фіскальної функції даного виду податку, проте водночас фактично не забезпечує реалізацію його соціально-економічної (передусім соціальної та регулюючої) функції. Податок на додану вартість, таким чином, за існуючої схеми застосування виступає одним з дестабілізуючих факторів рівня суспільного добробуту. Сьогодні через надмірний податковий тиск, у формуванні якого бере активну участь і податок на додану вартість, Україна поступово руйнує свою економіку, споживаючи власні запаси капіталу для виживання в короткостроковому періоді. Через низьку купівельну спроможністю громадян України (через низький рівень оплати праці) дедалі гостріше відчувається дефіцит попиту на вітчизняні товари та послуги, що призводить до скорочення виробництва і відповідного зменшення податкових надходжень як від податку з фізичних осіб, податку на прибуток підприємств (податку на виробництво), так і від податку на додану вартість (податку на споживання).

Відповідно до вдосконалення системи застосування податку на додану вартість, виходячи з властивих даному виду податку переваг, має відбуватись через зменшення загального рівня (до 15-ти відсотків) та диференціації (спочатку двохрівневої, а потім трьохрівневої) його ставок, керуючись вимогами формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, підвищення рівня суспільного добробуту. Головним критерієм такого підходу має виступати соціальна значущість певного виду діяльності чи товару для суспільства, незалежно від того, який суб'єкт власності здійснює таку діяльність. Водночас, мають бути переглянуті державні зобов'язання у сфері соціальної політики, а також підходи щодо надання соціальних податкових пільг, в основу чого має бути покладено критерій збалансованості соціальної доцільності та економічної можливості.

Проаналізуємо проблеми використання акцизу в механізмі оподаткування. В Україні акцизні збори, передусім з імпортних товарів, виступають одними з найбільш ризикових джерел формування доходної частини бюджету. Нестабільність законодавства, що регулює акцизне оподаткування, зумовлена, головним чином, високою кон'юнктурою інтересів різних бізнесових та політичних кіл. Наслідком такої рухливості цієї частини податкового законодавства виступає нестабільність на ринку підакцизних товарів, першочерговим проявом чого є значний обсяг “тіньової" діяльності, пригнічення внутрішнього ринку з боку контрабандного імпортного товару, а відтак - втрата значних бюджетних надходжень та скорочення обсягів фінансування соціальних програм.

Головні умови справляння акцизного збору в Україні на сьогоднішній день визначені чинним Декретом Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” (з останніми змінами і доповненнями №1243-ХІУ (1243-14) від 18.11.99 р.). Згідно із статтею 1 зазначеного Декрету акцизний збір - це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, що стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні, пересиланні) таких товарів (продукції) на митну територію України. Акцизний збір включається до ціни підакцизних товарів.