Фінансова санація підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Фінансова санація підприємств, її економічний зміст та порядок проведення

1.1 Економічна сутність санації підприємств та передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санацій підприємств

1.2 Класична модель фінансової санацій

1.3 Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств

2. Економіко-правові аспекти фінансової санації та банкрутства підприємств

2.1 Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення

2.2 Необхідність та порядок проведення санаційного аудиту

2.3 Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)

2.4 Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду

2.5 Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

3. Проведення санації підприємств

3.1 Участь учасників у санації підприємства

3.2 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

3.4 Фінансова участь персоналу в санації підприємств

3.5 Державна фінансова підтримка санації підприємств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні наслідки тільки за умови санації фінансів базової ланки економіки - підприємств та організацій.

Банкрутство підприємства і його ліквідація - це не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що, в свою чергу, є одним із факторів макроекономічної нестабільності.

Суттєво, однак, те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значна кількість таких, що тимчасово потрапили у скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за дебіторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й успішно функціонувати далі. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення процесу санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин, багато потенційно життєздатних підприємств, в тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. У зв'язку з цим вивчення теми „Фінансова санація та банкрутство підприємств” є надзвичайно актуальним.

На методи проведення санації вплинули: розвиток економічної теорії, еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації підприємств. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують наукові розробки Н.Здравомислова, Г.Іванова, Х.Ноймана, які досліджують особливості проведення санації та реструктуризації підприємств за умов ринкової системи господарювання.

Вивчення теоретичної і практичної бази санації підприємств ознайомить нас з основними проблемами, що їх досліджують зарубіжні економісти в даній галузі. Предметом дискусій провідних вчених Німеччини, США, Великобританії є питання, пов'язані з класифікацією джерел санації та послідовністю їх мобілізації; порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами державної підтримки підприємств; санаційними пріоритетами; швидкістю проведення фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації підприємств.

1. Фінансова санація підприємств, її економічний зміст та порядок проведення

1.1 Економічна сутність санації підприємств та передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санацій підприємств

Термін „санація” походить від лат. „sanare” і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутства промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

На нашу думку, однак, наведене в словнику трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не вичерпують суті поняття, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Поданий перелік заходів є неповним та не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи тих форм санації.

Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І.А.Бланк) із санацією ототожнюють тільки заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим також не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

Ряд зарубіжних економістів (Н.Здравомислов, Б.Бекенферде, М.Гелінг) - провідних фахівців з питань виведення підприємств із фінансової кризи - дотримується думки, що санація - це комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації й використання внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймають в таких випадках:

З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому.

Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганізації) при цьому залишається за боржником.

Після закінчення місячного терміну з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних та юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства.

З ініціативи фінансово-кредитної установи.

З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства.

З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств, якщо йдеться про державні підприємства.

З ініціативи Національно банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України „Про банки та банківську діяльність”.

1.2 Класична модель фінансової санацій

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливостями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санації окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа дял розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал фірми зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, на 20% - від ефективності оперативного управління і на 10% від якості виконання поточних завдань. Виходячи з цього загальний успіх санації забезпечують: якість стратегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто систему спрогнозованих, взаємопов'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить:

техніко-економічне обґрунтування санації;

розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей;

конкретні графіки та моделі мобілізації фінансового капіталу;

строки освоєння інвестицій та їхньої окупності;

оцінку ефективності санаційних заходів;

прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Керівні служби підприємств повинні своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції.

Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

1.3 Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств

Розробка проекту фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Проект санації складається зі вступу та двох розділів. У вступі відображаються:

фактичний фінансовий стан підприємства;

аналіз причин кризової ситуації;

характеристика ринків збуту продукції;

кадровий потенціал та інші вихідні параметри.

Крім того, формулюються стратегічні цілі санації і стислий прогноз результатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоровлення, складовими частинами якого є:

план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції;

план виробництва та капіталовкладень;

організаційний план;

фінансовий план.

У другому розділі проекту санації деталізують очікувані результати виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми оздоровлення, а також прогнозують можливий ризик та збитки. Основою для вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку можна визначити за такою формулою:

Результати санації можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).

Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі).

Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом з наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

2. Економіко-правові аспекти фінансової санації та банкрутства підприємств

2.1 Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини.

Розрізняють три фази фінансової кризи:

фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні, та внутрішні, або ендогенні.

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні, де знаходиться підприємство.

Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

відсутність стратегічної спрямованості підприємства;

дефіцити в організаційній структурі;

низький рівень менеджменту;

низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

незадовільне використання виробничих ресурсів;

непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані та створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків.

Розвиток симптомів фінансової кризи розглянемо на прикладі:

Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку - до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого - до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві та виявлення причин, що їх зумовлюють, доцільно використовувати систему раннього попередження. Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Цю систему спрямовано на проведення комплексу заходів для запобігання фінансової кризи та банкрутству підприємства.

Систему раннього попередження та реагування можна організувати як на самому підприємстві, так і поза ним, наприклад, на базі консалтингової фірми, яка обслуговує це підприємство.

2.2 Необхідність та порядок проведення санаційного аудиту

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на основі висновків санаційного аудиту. Санаційний аудит має багато спільного з загальним фінансовим аналізом підприємства. Однак він має також і свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оцінці придатності підприємства для санації, тобто у визначенні глибини фінансової кризи та виявленні можливостей її подолання.

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою. У процесі поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, послідовно вирішуються такі завдання:

оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки;

визначення фази кризи;

ідентифікація причин кризи;

виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства;

виявлення та систематизація „слабких місць” у діяльності підприємства;

формування висновку про задовільну (чи незадовільну) структуру балансу та про платоспроможність (чи неплатоспроможність) даного суб'єкта господарювання;

виявлення резервів та факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства.

Базою для проведення санаційного аудиту служать вихідні дані про оперативне та стратегічне становище підприємства.

Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.

Наступним кроком є аналіз джерел власних коштів. Оскільки однією з важливих характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова незалежність від зовнішніх джерел, то виявляється доцільним обчислення коефіцієнта фінансової незалежності „автономії” (Кавт). Він визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу.

Для визначення фінансової стійкості розраховують коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та позикових коштів.

Важливе значення в процесі аналізу джерел власних коштів має показник фінансового лівериджу (Фл), який характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань і визначається як відношення довгострокових зобов'язань до джерел власних коштів.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської та дебіторської заборгованості з фіксацією дати її виникнення та суми.

Суттєвим аналітичним блоком санаційного аудиту є аналіз структури активів підприємства.

Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом, то такий суб'єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспроможним. Важливим показником платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття (Кп). Він визначається співвідношення всіх поточних активів (за вирахуванням витрат майбутніх періодів) до короткострокових зобов'язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення заборгованості протягом певного періоду.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань.

Найважливішим показником, який розраховується в процесі санаційного аудиту , є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал). Він показує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити в найближчий період, і визначається як відношення суми грошових засобів та короткострокових фінансових вкладень до суми короткотермінових (поточних) зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності вважається достатнім, якщо він перевищує 0,2. За порушення даної умови підприємство вважається неплатоспроможним.

З метою визначення величини чистих грошових потоків, які залишаються в розпорядженні підприємства, використовується показник Cash-Flow. Даний показник розраховують підсумуванням прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства у визначеному періоді, й амортизаційних відрахувань, нарахованих у цьому самому періоді. Доцільно також обчислювати коефіцієнт співвідношення Cash-Flow і заборгованості (нетто):

КВФ - короткострокові фінансові вкладення.

Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватися зі своїми боргами за рахунок результатів господарської діяльності.

Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та виявлення „слабких місць” у цій сфері. Особлива увага звертається на аналіз витрат на виробництво. Аналізується також рух основних фондів та амортизаційних відрахувань.

Крім того, досліджуються тенденції зміни таких статей, як незавершені капітальні вкладення та майно в оренді, оскільки ці активи не беруть участі у виробничому обороті і, за певних умов, збільшення їх частки може негативно вплинути на результативність фінансової і господарської діяльності підприємства.

У процесі санаційного аудиту необхідно зробити висновок про конкурентоспроможність продукції та про причини її недостатнього рівня.

Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини, матеріалів та кооперативних поставок може призвести до перебоїв у функціонуванні. Тому в процесі санаційного аудиту доцільно визначитися щодо географії поставок у цілому та в розрізі окремих постачальників.

Аналізуючи показники праці, досліджують динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу, робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.

На підставі даних, одержаних в результаті санаційного аудиту, розробляють загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачено, стратегія розвитку підприємства відсутня, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію цієї господарської структури.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальні можливості для залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства.

2.3 Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства згідно з рішенням власника, а деяких випадках рішенням власника та трудового колективу або органу, уповноваженому створювати такі підприємства, чи на ухвалу суду (арбітражного суду). Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи.

Міністерством економіки України затверджені методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств. Згідно з рекомендаціями реструктуризація підприємства - це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація, оскільки реорганізація підприємства є складовою частиною його реструктуризації.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває у кризі. Аналіз здійснюється на підставі основних характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його реорганізації. Якщо прийнято рішення про реорганізацію юридичної особи, то необхідно розробити план реорганізаційних заходів. План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

економічне обґрунтування необхідності проведення реорганізації;

пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

витрати на проведення реструктуризації та джерела їх фінансування;

конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану.

Реорганізацію підприємства, яка може привести до негативних екологічних, демографічних та інших наслідків, які зачіпають інтереси населення певної території, треба погоджувати з відповідною Радою народних депутатів та Державною адміністрацією на місцях.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені лише за згоди монопольного комітету. У зв'язку з цим до складу робочих груп з питань реорганізації можуть входити також представники Антимонопольного комітету України.

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством. За злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. Після приєднання підприємство-боржник виключається з державного реєстру та втрачає свій юридичний статус. Поглинання здійснюється через придбання фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором.

У разі поділу підприємства - до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства. Якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих монопольних утворень. Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно, за умови, що після реорганізації колишнє монопольне утворення зникне з ринку. Примусовий поділ не застосовується:

за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов'язки колишнього підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників.

Слід зазначити, що вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за підприємством-боржником, коли воно самостійно звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Мета цієї вказаної юридичної пільги - стимулювати керівництво неплатоспроможного суб'єкта господарювання до врегулювання його боргів за допомогою судових процедур до того, як вони стануть безнадійними.

2.4 Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду

Одна з функцій закону про банкрутство полягає в тім, що він повинен сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Така реабілітація передбачає фінансову санацію чи реорганізацію юридичної особи.

Можливість прийняття рішення про проведення фінансової санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство передбачена законами про банкрутство в переважній більшості розвинутих країн.

В Україні наявність реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства-боржника та наявність санатора є підставою для проведення санації на ухвалу арбітражного суду.

Арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства поступили пропозиції від осіб, які бажають задовільнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов'язання перед бюджетом та цільовими фондами. Натомість указані особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструктуризації боржника.

Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати сенаторами, повинні (згідно зі статтею 10 Закону України „Про банкрутство”) подати заяву до арбітражного суду з письмовим зобов'язанням узяти на себе борги особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. У цій же заяві мають бути викладені запропоновані умови санації боржника, а також дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним сенатором. Арбітражний суд залишає заяву без розгляду, якщо особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, не запропонувала в заяві умов санації. Для санатора мотивуючим стимулом може бути ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів, збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо.

Відповідно до статті 12 Закону „Про банкрутство” арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, а саме:

угоду між боржником і сенатором про переведення боргу;

умови та порядок санації (реорганізації) юридичної особи боржника;

механізм виплати сенатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо.).

Щодо першого пункту слід зауважити, що переведення боргу можливе лише за згоди кредиторів. Рішення зборів кредиторів про переведення боргу вважається прийнятим, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми претензій. Згода кредиторів фіксується в протоколах зборів або комітету кредиторів.

Другою обов'язковою передумовою переведення підприємства в режим санації є узгодження умов його оздоровлення чи реорганізації, якщо така пропонується. Суть реорганізації полягає в повній або частковій заміні власників корпоративних прав на користь санатора. Заміна власника, у свою чергу, зумовлює зміну організаційно-правової форми даної юридичної особи. Вибір нових організаційних форм підприємства залежить від цілей санації, власника статутного фонду, обсягів заборгованості та інших факторів.

У законодавстві не визначено критеріїв конкурсного відбору санаторів державних підприємств, що створює простір для вільного прийняття рішень у цій сфері. Зокрема, арбітражні суди допускають участь двох і більше санаторів, які діють на підставі взаємної угоди. Ця угода має містити зобов'язання кредиторів задовольнити вимоги всіх кредиторів у погодженні з ними терміни, вказівки на тривалість санації, на розподіл відповідальності санаторів перед кредиторами, узгоджені умови реорганізації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.

Арбітражний суд повинен затверджувати й результати конкурсного відбору, і погоджені умови санації (реструктуризації) юридичної особи боржника недержавної форми власності. У цих випадках відбір санаторів та погодження з ними умов реструктуризації здійснюється власником майна. Як правило, переважне право на участь в проведенні санації мають власники підприємства-боржника, кредитори та члени трудового колективу підприємства.

Третім елементом санації є погодження умов виплати боргу між сенатором і кредиторами. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо.

Санація затверджується арбітражним судом тільки за погодження умов щодо всіх трьох її складових. У разі недотримання будь-якої з них учасник угоди, права та інтереси якого постраждали внаслідок такого порушення, має право на захист своїх прав згідно зі статтею 6 Цивільного Кодексу України. Захист порушеного права, яке виникло із санаційної угоди, здійснюється поза межами провадження справи про банкрутство поданням окремого позову.

Процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко.

2.5 Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників.

Закон „Про банкрутство” повинен виконувати три основних функції:

Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємства.

Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинились на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис. 2.1). щоправда лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною формою власності.



Рис. 2.1 Кількість порушених справ про банкрутство в Україні протягом 1997-2002 років.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про банкрутство”, під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

На рис. 2.2 зображено розвиток арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні.

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-якого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги.

Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

фінансова санація класична модель банкрутство



Рис. 2.2 Розвиток справи про банкрутство підприємства

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

реорганізаційні (санаційні);

ліквідаційні;

мирову угоду.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) - представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

припиняється підприємницька діяльність боржника;

до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості банкрута.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором, за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиорів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у „збереженні” боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна - того, на чому базується вся діяльність підприємства.

Майна, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподаткований дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і можу продовжити свою підприємницьку діяльність.

3. Проведення санації підприємств

3.1 Участь учасників у санації підприємства

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Акції реалізовують або анулюють в строк, що не перевищує одного року.

Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадяться без урахування придбаних підприємством власних акцій.

Зменшення статутного фонду певною мірою підвищує платоспроможність підприємства. Однак мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, як правило, не обходиться без зовнішніх джерел. Такими джерелами є кредитні ресурси фінансово-кредитних установ та інвестиційний капітал інвесторів, який можна залучити з допомогою збільшення статутного фонду. У цьому разі для залучення засобів не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні тривалий час.

Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижчою за номінальну. Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:

Випуском нових акцій.

Обміном облігацій на акції.

Збільшенням номінальної вартості акцій.

Законодавством передбачено, що за збільшення статутного фонду акціонери користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій. Якщо акціонер поступається своїми правами на придбання нових акцій, то вторговані ним від продажу цих прав грошові засоби повинні компенсувати зміни курсу акцій. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій визначається за такою формулою:

, де

П - грошова оцінка переважного права на покупку нових акцій;

Кб - біржовий курс акцій;

Ке - курс емісії нових акцій;

С - співвідношення, за яким робиться емісія.

, де

Ф1, Ф2 - розмір статутного фонду підприємства до і після його збільшення.

Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійного займу. У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як найпридатніший санаційний інструмент.

Цей метод залучення капіталу пов'язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість заінтересувати інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не хоче ризикувати, придбаючи звичайні акції. Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку - відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства компанії претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з іншого - можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У такому разі інвестори дають згоду на одержання нижчого відсотка, властивого конверсійним облігаціям, заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому. Конверсійні облігації, як правило, випускають великі підприємства на строк 5-10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їхньою інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій , вибраних для конверсії. У повідомленні про емісію конверсійних облігацій треба вказати:

пропорції обміну;

строки конверсії;

необхідність, порядок та розмір доплат.

Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій та стимулюють проведення більш швидкої конверсії. Конверсія є економічно виправданою тоді, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплата) нижча за біржовий курс акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% оплаченого статутного фонду підприємства.

3.2 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися:

пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

повною або частковою відмовою від своїх вимог;

наданням додаткових кредитних ресурсів.

Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони отримують повніше задоволення своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції.

Згідно із законодавством, якщо арбітражний суд приймає рішення щодо стягнення заборгованості на користь кредитора, його валові доходи збільшуються на суму фактично відшкодованої заборгованості. У разі, коли протягом тридцяти календарних днів після прийняття такого рішення заборгованість не погашається, протягом наступних тридцяти днів кредитор повинен звернутися до арбітражного суду повторно, із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому валові доходи кредитора не збільшується на суму визнаної заборгованості протягом строку судового розгляду справи. Коли заяву до арбітражного суду своєчасно не подано, валові доходи збільшуються на суму заборгованості, визнаної раніше. Заборгованість, яка залишилась непогашеною після розподілу активів банкрута, вважається погашеною, і на цю суму збільшуються валові витрати кредиторів.

У законодавствах кількох країн (Німеччина, Польща, Росія, Казахстан) передбачено можливість укладання мирової угоди.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Ця угода може укладатися на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом. Подаючи заяву про затвердження мирової угоди неспроможний боржник подає проект угоди, баланс підприємства, список усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості. Якщо неспроможного боржника буде оголошено банкрутом до виконання мирової угоди, то відстрочені претензії кредиторів поновлюються в повному обсязі. Мирова угода щодо відстрочки сплати платежів в бюджет та цільові фонди укладається відповідно до вимог податкового законодавства.

Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу та мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство.

Згідно із Законом України „Про банки та банківську діяльність” підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. У такому разі банк зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує оголошення про неплатоспроможність даного суб'єкта господарювання в пресі.

До клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких заходів:

вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призупинити надання нових позик;

змінити черговість платежів;

спрямувати безпосередньо на погашення простроченої заборгованості виручку клієнта від реалізації продукції;

передати оперативне управління діяльністю підприємства адміністрації, призначеній за участю банка;

реорганізувати підприємство-боржник;

ліквідувати підприємство-боржник та реалізувати заставлене майно.

За неповернення кредитів в строки, визначені кредитною угодою, банк, перед зверненням із заявою до арбітражного суду, може вимагати від боржника опрацювання конкретних заходів для фінансового оздоровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає рішення або продовжити ще на три місяці кредитні відносини із боржником, або, переконавшись у відсутності перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про банкрутство боржника. Заява банк щодо порушення справи про банкрутство оподатковується державним митом у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Коли банк виступає в ролі санатора, його заява державним митом не обкладається.

3.3 Фінансова участь персоналу в санації підприємств

загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо часто така ситуація виявляється в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність працівників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватись в таких формах:

відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

надання працівниками позик;

купівля працівниками акцій даного підприємства.

Законодавство України детально регламентує правила узгодження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Стаття 12 Закону „Про банкрутство” та стаття 37 Закону „Про власність” передбачають специфічну форму санації у разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому випадку може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України „Про оренду державного майна”. Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій якості пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства та уповноваженим державним органом.

3.4 Державна фінансова підтримка санації підприємств

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України „Про підприємства” у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Підтримка орієнтується педовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

прямим бюджетним фінансуванням;

непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних і безповоротних засадах.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів, що може призвести до банкрутства;

для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

В Україні значного поширення набула практика проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва.

Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій.

Основними завданнями Агентства є:

реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств;

проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;

ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів господарювання, занесених до реєстру;

проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;

здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;

здійснення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;