Оборотні кошти підприємства

1

Размещено на http://www.allbest.ru

ПЛАН

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1 Зміст і призначення оборотних коштів

1.2 Класифікація та принципи організації оборотних коштів

1.3 Джерела формування оборотних коштів

2. ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

2.1 Нормування оборотних коштів

2.2 Визначення показників ефективності використання оборотних коштів

2.3 Аналіз ефективного використання оборотного капіталу

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Нинішня економічна ситуація в Україні поставила підприємства в складні умови, відповідно їм у процесі господарської діяльності необхідно долати чимало труднощів, вирішувати цілу низку проблем.

Організація та аналіз оборотних коштів ґрунтується на всебічній інформації звітності.

За їх допомогою можна визначити реальний стан діяльності підприємства, вказати шляхи його покращення та ефективного використання матеріальних та фінансових ресурсів.

Оборотні засоби - сукупність оборотних фондів та фондів обігу, які використовуються для фінансування поточної господарської діяльності і виражені у грошовій формі.

До оборотних засобів відносяться виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, запаси готової продукції, готівкові грошові запаси та засоби у розрахунках. У процесі відтворення оборотні засоби належать сфері безпосереднього виробництва й обігу.

Отже, вивчення методики оборотних коштів є досить актуальною темою на даний час, оскільки сьогодні багато підприємств відчувають фінансові труднощі, які проявляються через нестачу фінансових ресурсів для здійснення своєї господарської діяльності.

А тому необхідно контролювати динаміку, стан оборотних фондів та фондів обігу.

І. СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1 Зміст і призначення оборотних коштів

Щоб процес виробництва і реалізації продукції на підприємствах протікав безперебійно, ритмічно, вони наділяються державою основними фондами й оборотними коштами. Сукупність коштів, авансованих в оборотні виробничі фонди і фонди обороту підприємств, що забезпечують планомірність і безперервність кругообігу матеріальних ресурсів, утворює їхні оборотні кошти.

Оборотні виробничі фонди по речовинному змісту являють собою в основному предмети праці (сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, енергетичні ресурси (у твердому і рідкому стані), незавершене виробництво, напівфабрикати (покупні і власного виготовлення), витрати майбутніх періодів). Крім того, до оборотних фондів відносяться і деякі знаряддя праці: запасні частини для поточного ремонту, малоцінні і швидкозношуючі предмети й інструменти, спеціальні пристосування, змінне устаткування, спеціальний одяг і взуття й ін. Зазначені знаряддя праці на підприємствах обчислюються тисячами найменувань, що технічно утрудняє облік їхнього зносу. Крім того, як правило, вони функціонують менш одного року чи мають вартість не більш 100 грн. за одиницю.

Головною економічною ознакою оборотних виробничих фондів є те, що вони свою вартість цілком переносять на вартість готової продукції в кожному виробничому циклі і після реалізації готової продукції їхня вартість знову повертається в оборот підприємства в грошовій формі через виторг від реалізації.

Кошти, авансовані у виробничі оборотні фонди, підрозділяються на дві групи:

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво.

Економічна необхідність їхнього виділення в самостійні групи обумовлена рядом причин.

Вартість незавершеного виробництва безупинно міняється: як правило, вона зростає під впливом складного комплексу економічних, технічних і організаційних факторів. Відзначимо найважливіші з них. Систематичне удосконалювання знарядь праці, технологій, організації виробництва і праці ведуть до росту продуктивності праці, що знаходить своє вираження в збільшенні обсягу випуску продукції, а отже, і незавершеного виробництва й у зміні структури витрат на її виготовлення. Під впливом росту продуктивності праці міняються співвідношення між живою й упредметненою працею. Зазначений вище фактор може діяти у відношенні розміру недосконалого виробництва в протилежному напрямку, якщо скорочується тривалість виробничого циклу, що дозволяє значно знизити вкладення засобів у розглянутий елемент. Підвищення чи зниження обсягу незавершеного виробництва може відбутися й у зв'язку зі зміною структури продукції, що випускається, застосуванням синтетичних замінників сировини і матеріалів і т.д..

Вартість виробничих запасів впливом викладених і інших факторів піддається порівняно незначним змінам.

Основне призначення засобів, вкладених в оборотні виробничі фонди, полягає в забезпеченні планомірного і ритмічного процесу виробництва на підприємствах і в галузях промисловості.

Основне призначення засобів, вкладених в оборотні виробничі фонди, полягає в забезпеченні планомірного і ритмічного процесу виробництва на підприємствах.

Засоби підприємств, вкладені в запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться в касі, на рахунках у банку й у шляху (наприклад, грошові перекази), засоби в розрахунках (вартість відвантажених покупцям готових виробів), суми, що знаходяться в незакінчених розрахунках за реалізовану продукцію, складають фонди обороту.

Основне призначення фондів обороту полягає в забезпеченні грошовими ресурсами планомірного здійснення процесу обороту як на підприємствах, так і у всіх галузях промислового виробництва.

Оборотні кошти підприємств у кожен даний момент знаходяться в сфері виробництва - у вигляді виробничих запасів і незавершеного виробництва й у сфері обороту - у вигляді готових виробів і коштів. Отже, оборотні кошти обслуговують весь кругообіг засобів підприємств. Тому вони постійно знаходяться в русі: зі сфери виробництва переходять у сферу обороту і навпаки.

Звичайно кругообіг засобів починається з оплати рахунків постачальників товарно-матеріальних цінностей і закінчується одержанням виторгу від реалізації продукції. Планомірний процес кругообігу засобів окремих об'єднань і підприємств тісно зв'язаний із кругообігом засобів десятків і сотень інших підприємств і організацій, що виступають як постачальники матеріалів, напівфабрикатів, палива і т.п. або як покупці готових виробів. Сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених кругообігів окремих підприємств і об'єднань утворить суспільний кругообіг у масштабі всього народного господарства.

При цьому необхідно мати на увазі, що рух матеріальних цінностей визначає рух коштів. Але це не позбавляє рух фінансових ресурсів відносної самостійності стосовно руху товарно-матеріальних цінностей, вартість яких вони виражають. Ті обставини, що засоби в ході кругообігу виступають у трьох формах (виробничій, товарній і грошовій), дозволяє підприємствам використовувати оборотні кошти як знаряддя активного впливу на весь кругообіг матеріальних засобів, спонукуючи їх систематично удосконалювати техніку, технологію й організацію праці і виробництва, поліпшувати матеріально-технічне постачання, реалізацію продукції, знижувати її матеріалоємність і т.д. з метою підвищення виробництва і якості роботи.

Створення найбільш раціональної структури оборотних коштів на підприємствах має важливе значення для успішного виконання планів підвищення ефективності використання оборотних коштів.

1.2 Класифікація та принципи організації оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції.

При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад , паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних виробничих і фондів обігу. Що ж таке “оборотні кошти”?

Оборотні кошти - це частина господарських засобів фірми у вартісному вимірі, яка бере участь в господарській діяльності відносно короткий період

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як “предмети праці”, “матеріальні активи”, “гроші, що обертаються”. Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По - перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По - друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як активи за мінусом короткострокових зобов'язань.

Взагалі поняття “капітал” виступає в трьох формах: грошовій, продуктовій, товарній. Найбільш широке загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу і товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання запасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на суму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації. На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про користь створеної суспільством вартості і про відтворення авансових у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г - Т...В...Т? - Г?, (1.1)

де Г - кошти, що авансуються;

Т - предмети праці ( товар);

В - виробництво;

Т? - готова продукція ( товар);

Г? - кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г?= Г+ДГ, тобто коли відбувається приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Отже самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди. Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тому числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансуються в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 1.1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.



Рис1.1 Склад і розміщення оборотних коштів

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства.

Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості.

Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних коштів виробничих фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Якщо розглянути структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості питому вагу займають витрати майбутніх періодів.

Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші). У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції.

Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів. У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари.

Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі не тривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживання. У свою чергу, стан економіки держави залежить від стану й використання оборотного капіталу окремого підприємства.

Оборотні кошти підприємства класифікуються за трьома ознаками:

залежно від участі їх у кругообігу коштів;

за методами планування, принципами організації та регулювання;

за джерелами формування;

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщення у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів плануванні оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормативні й ненормативні випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умовами оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі. Грошові кошти на розрахунковому рахунку і в касі підприємства не нормуються, так як вони являють собою тимчасові залишки коштів, які належать використанню по цільовому призначенню. До них відносяться не внесена в бюджет плата за фонди і інші платежі з прибутку, залишки фонду матеріального заохочення, податок з обороту.

Загальна сума нормованих оборотних коштів визначається по нормативу. Норматив - мінімальний плановий розмір оборотних коштів підприємств, який постійно необхідний для їх роботи. Розрізняють сукупний норматив - загальну суму оборотних коштів на відповідний період (рік п'ятиріччя) і часткові нормативи - розмір оборотних коштів по відповідним статтям, наприклад по сировині, тарі, запасних частинам. Сума всіх часткових нормативів повинна бути рівною сукупному нормативу.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

власні та прирівняні до власних;

залучені;

інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємством самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По - друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Тобто розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По - третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюється: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосованих розрахунків.

По - четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По - п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Тобто проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін “оборотний капітал” (або в практиці роботи українських підприємств “оборотні кошти”) характеризує поточні активи підприємства.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал класифікується за такими ознаками:

1) За функціональним призначенням в процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу.

До оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями.

Такій поділ оборотного капіталу необхідний для окремого аналізу часу перебування оборотного капіталу в процесі виробництва та обігу.

2) За практикою контролю, планування та управління: нормовані та ненормовані оборотні кошти.

На підприємстві можуть бути встановлені норми на виробничі запаси, готову продукцію, товари.

3) За джерелом формування оборотного капіталу: власний і позичковий оборотний капітал.

Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу “Оборотні активи” і 4-м розділом пасиву “Поточні зобов'язання”.

Позичковий оборотний капітал формується у формі банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості.

4) За ліквідністю (швидкістю перетворення на гроші): найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються, активи, що реалізуються повільно, активи, що реалізуються важко.

5) За рівнем ризику власного капіталу: оборотний капітал з мінімальним, невеликим, середнім та високим ризиком вкладення.

Оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення - це кошти, короткострокові фінансові вкладення. Оборотний капітал з невеликим ризиком - дебіторська заборгованість (крім сумнівної), виробничі запаси (крім залежалих), залишки готової продукції і товарів (крім тих, що не користуються попитом). Оборотний капітал із середнім ризиком - МШП, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Оборотний капітал з високим ризиком - сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом.

6) За матеріально-майновим станом: предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), готова продукція, товари, гроші (кошти) і кошти в розрахунках.

формування ефективне використання оборотний кошт

1.3 Джерела формування оборотних коштів

Визначення джерела формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.

Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Як правило мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити що, ураховуючи спад підприємства, тяжке економічне становище підприємства, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02.96р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій”.

Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поновлення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства.

Обсяг коштів, що спрямовується на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Ці кошти завжди перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті.

Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати. Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток.

Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка.

Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передають плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості і заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства. ЇЇ можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду. Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва.

Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховується як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в повному році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Основні джерела формування оборотних коштів:

Власні джерела, які включають:

статутний капітал;

пайовий капітал;

додатковий капітал, що вкладається;

інший додатковий капітал;

резервний капітал;

нерозподілений прибуток;

цільове фінансування.

Позичкові кошти, до яких можна віднести:

довгострокові кредити банків;

інші довгострокові фінансові зобов'язання;

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.

Відомо, що через низку цілком об'єктивних причин (інфляція, зростання обсягів виробництва) у підприємства завжди виникає додаткова потреба в оборотних коштах. Тому підприємство використовує позичкові кошти: банківські та комерційні кредити, облігаційні позики. Поряд із банківськими кредитами джерелами фінансування оборотних коштів можуть бути також комерційні кредити інших підприємств і організацій, котрі оформляються як позики, векселі, товарні кредити, авансові платежі.

Підприємства користуються також і інвестиційними податковими кредитами, тобто тимчасово відстроченими податковими зобов'язаннями. Для одержання інвестиційного податкового кредиту підприємство укладає договір з податковою адміністрацією.

Додатково залучені джерела, які включають:

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями;

резервів за сумнівними боргами;

благодійні та інші надходження.

Розміри і джерела поповнення власних оборотних коштів щорічно відображаються у фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники господарської діяльності підприємства - прибуток і обсяг реалізованої продукції - безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.

Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється трьома основними причинами.

По-перше, від швидкості обертання коштів залежить розмір річного обороту, бо підприємство, що має невеликий обсяг оборотних коштів, але ефективніше їх використовує, здатне робити такий самий оборот, як і підприємство з більшим обсягом коштів, але з меншою швидкістю обертання.

По-друге, з оборотністю пов'язано відносну величину витрат, зменшення яких знижує собівартість одиниці продукції.

По-третє, прискорення обороту на тій чи тій стадії кругообігу коштів (наприклад, скорочення часу перебування матеріалів на складі) змушує прискорити оборот на інших стадіях.

Слід наголосити, що робота за умов ринку і повної господарської самостійності не скасовує необхідності планування (нормування) оборотних коштів.

Обов'язковість використання нормативів, установлених вищою за рівнем організацією, залежить від їх економічної доцільності.

Якщо нормативи використовуються в рамках внутрішнього аналізу, то їх дотримання треба контролювати.

У процесі аналізу з'ясовуються причини утворення понаднормативних або менших за нормативи оборотних коштів. аналіз нормованих оборотних коштів проводиться як в цілому, так і за окремими балансовими статтями, всередині статей - за групами, усередині групи - за видами для виявлення змін або недостач цінностей.

Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітичного обліку сировини, матеріалів, палива та інших цінностей, що його ведуть на складах матеріально-відповідальні особи і бухгалтерія.

Незавершене виробництво аналізується за фактичними даними про залишки напівфабрикатів і деталей у кожному цеху (коморі, на робочому місці) із залученням даних про норми та запаси кожного виду деталей і напівфабрикатів.

Аналіз запасів готової продукції проводиться також за даними аналітичного обліку складів. При цьому перевіряється, чи немає продукції, яка тривалий час зберігається на складі, яку не відвантажено через низьку якість, втрату товарного вигляду, за браком попиту.

Необхідно визначити запас за кожним видом оборотних коштів у днях. Для цього наявний залишок ділять на їх середню витрату. Часто нормативів оборотних коштів не дотримуються через їх недостатню обґрунтованість. Тому у випадках, коли відхилення від нормативів неможливо точно пояснити, потрібно перевірити правильність розрахунку нормативів.

Для обґрунтованої оцінки стану оборотних коштів аналізують передовсім їхню динаміку, бо балансові залишки оборотних коштів на кінець року, як правило, є нижчими, ніж на певні поточні дати, оскільки перед складанням кінцевого балансу перевіряється його реальність з допомогою проведення інвентаризації, результатом якої є, як правило, списання різних витрат, не виявлених протягом року.

Аналізуючи стан нормованих оборотних коштів на підприємстві, необхідно зазначити, що й перевищення нормативів також негативно впливає на фінансовий стан, оскільки означає “перетягування” коштів із позапланових джерел, призводить до зростання кредиторської заборгованості.

Для ліквідації понаднормативних запасів необхідно скоротити закупівлю тих матеріалів, що є в надлишку, реалізувати непотрібні матеріали, зменшити незавершене виробництво, ужити необхідних заходів для забезпечення відвантаження покупцям усієї готової продукції.

Треба зважати й на те, що за умов перехідного періоду на оборотні кошти і в цілому на весь фінансовий стан підприємства можуть впливати виробничі стосунки між підприємствами акціонерної форми власності і суто приватними підприємствами.

Приватні підприємства за свої послуги іноді вимагають непомірно високу плату, яку інші підприємства не можуть сплатити, що можу призвести навіть до повної зупинки останніх.

ІІ. ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

2.1 Нормування оборотних коштів

Перехід підприємства на ринкову модель господарювання пов'язаний з певними труднощами. Досвід розвинутих промислових країн свідчить, що за жорсткої конкуренції на ринку, планування фінансово - господарської діяльності є необхідною запорукою економічного зростання, процвітання і наявність самого існування підприємства.

Визначення потреб в оборотних коштах є одним з суб'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес - плану, який охоплює й пов'язує виробничі і фінансові показники.

Визначення потреб в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємства. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

Умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

Організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

Умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

У разі відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство отримує прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до накопичення надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значне нормування оборотних коштів полягає в наступному.

По - перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По - друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По - третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По - четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності. Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається проведенням таких робіт:

1) Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів - це відносний показник , який обчислюється у днях, відсотках та гривнях.

Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури таких цінностей розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70-80 % загальних витрат за статтею в цілому.

2) Норма одноденного витрачення коштів визначається із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачення на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва.

У сезонних галузях промисловості одноденне витрачення визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва. Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів незавершеного виробництва валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для розрахунку беруть її виробничу собівартість.

3) Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4) Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумуванням нормативів за окремими статтями.

5) Кінцевий етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовлюється продукція. Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків. Підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993р. №279 “ Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття” Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів схвалено “Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей. Для всебічного й комплексного аналізу фінансово - економічного стану підприємств, упорядкування та оптимального використання виробничих запасів наказом Мінпромполітики України від 16.12.97 р. №332 передбачене використання схвалених тим самим наказом Методичних матеріалів “Про порядок визначення нормативу власних обігових коштів” для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку передбачає розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції. Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і сукупного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати; паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Виробничі запаси створюють на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати. Норматив оборотних коштів щодо цих запасів рекомендується визначати за формулою:

Н =Ов N(1.2)

де Н - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. грн.;

Ов - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тис.грн.;

N - норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачення сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року, без урахування поворотних відходів діленням їх сума на 90.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача. За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.

Якщо сировина і матеріали надходять до споживача раніше прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не утворюється. Підготовчий запас - це для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів, проведення аналізу.

Технологiчний запас включає час на пiдготовчi операцiї (сушiння лiсоматерiалiв, подрібнення брухту, розкроювання матерiалiв), якщо вони не є складовою виробничого циклу. Поточний запас - норма оборотних коштiв у частинi поточного запасу, що залежить вiд частоти та ритмічності поставок матеріалів, рiвномiрностi їх споживання у виробництві. Інтервал поставок визначається на пiдставi договорiв iз постачальниками або з фактичних даних про надходження за попереднiй перiод.

Поточний запас беруть в розмiрi 50 % середнього iнтервалу мiж поставками. Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобiгання наслiдкам можливих перебоїв у постачаннi: порушення умов постачання або затримки вантажу в дорозi; змiни постачальником строкiв вiдвантаження в межах, що допускається особливими умовами постачання чи договором.

В окремих випадках, пов'язаних iз пiдвищеним ризиком несвоєчасного надходження матерiалiв, норму оборотних коштiв у частинi страхового запасу окремих видiв матерiалiв можна збiльшити на понад 50 % норми оборотних коштiв на поточний час. Загальна потреба в оборотних коштах визначається з допомогою розрахунків, наведених в табл. (1.1). За даними таблиці (1.1) сума оборотних коштів дорівнює 944,5 тис. грн., а середня норма оборотних коштiв становить 22,3 днi ( 944,5: 42,4). До виробничих запасiв входять також допомiжнi матерiали, паливо, тара, запаснi частини й малоцiннi швидкозношуванi предмети, якi беруть участь у створеннi нової вартостi i теж потребують визначення оптимальної потреби в них.

Норматив оборотних коштiв для допомiжних матерiалiв розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво. Розглянемо умовний приклад (табл. 1.1.)

Таблиця 1.1 Розрахунок загальної потреби в оборотних коштах для основних матерiалiв

Види матерiаль-них цiнностей	Одноде-ннi витрати, тис. грн.	Норми оборотних коштiв, днiв	Потреба в оборотних коштах, тис. грн (гр. 2 х гр.8)
		Транс-портний запас	Час на прийма-ння i складування	Технологi-чний запас	Поточний запас	Страховий запас	Разом
А	13,3	3	2	4	10	5	24	319,2
Б	6	2	2	2	8	4	18	108
В	8,9	1	1	2	14	7	25	222,5
Г	8	4	2	2	12	6	26	208
Д	6,2	2	1	2	6	3	14	86,8
Усього	42,4	х	х	х	х	х	22,3	944,5

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крiм газу), що використовується як для технологічних цілей, так i для господарських потреб виробництва.

Розраховуючи одноденне витрачення за статтею “Паливо”, iз кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива i додати витрати палива в непромислових господарствах, якщо цi витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво.

Норматив оборотних коштів для тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях (на 1000 грн. товарної продукції) на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році. Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устаткування i транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою i норми оборотних коштiв. Норма оборотних коштiв визначається в гривнях на 1000 грн. вартості устаткування i транспортних засобiв.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предметiв залежить вiд складу цiєї статтi: малоцінний i швидкозношуваний господарський iнтервал; соціальний одяг i спеціальне взуття; соцiальний iнструмент i спеціальні пристосування; змінне обладнання; виробнича тара. Потреба в оборотних коштах розраховується для створення запасiв на складi та в експлуатацiї. Норматив оборотних коштiв для незавершеного виробництва визначається за формулою:

Н = Ов Д К, (1.3)

де Ов - одноденнi витрати за паливом IV кварталу, тис. грн;

Д - тривалiсть виробничого циклу, днiв;

К - коефiцiєнт зростання витрат.

Незавершене виробництво - один з найважливiших напрямкiв авансування оборотних коштiв. Незавершеним виробництвом вважають виготовлення продукцiї на всiх стадіях виробничого процесу з моменту першої операцiї i до здавання готової продукцiї на склад.

Норма оборотних коштiв для незавершеного виробництва визначається множенням тривалостi виробничого циклу на коефiцiєнт зростання витрат.

Одноденнi витрати обчислюються дiленням витрат на випуск продукцiї (за виробничою собiвартiстю) у IV кварталi планового року на 90. Тривалiсть виробничого циклу визначається на основi даних технологiчних карт та iнших планових нормативiв виробництва.

Витрати майбутнiх перiодiв включають здiйсненi в даному плановому роцi такi виробничi витрати, що їх буде вiднесено на собiвартiсть продукцiї, котра випускається в наступнi перiоди. До них належать витрати, пов'язанi з пiдготовкою нових виробництв i нових видiв продукцiї, якщо вони не фiнансується iз фонду розвитку виробництва, або витрати, пов'язанi з проведенням гірничих розробок, гірничопідготовчих, розкривних та iнших робiт.

Норматив оборотних коштiв на витрати майбутнiх перiодiв визначаються за формулою:

Н = Со + Вп - Вв , (1.4)

де Н - норматив оборотних коштiв на витрати майбутнiх перiодiв;

Со - сума коштiв, якi вкладено в цi витрати на початок запланованого перiоду ( за вiдрахуванням отриманих банкiвських кредитiв);

Вп - витрати, що проводяться в плановому роцi i передбаченi вiдповiдними коштами;

Вв - витрати, якi включаються в собiвартiсть продукцiї запланованого року та передбаченi кошторисом виробництва.

Норматив оборотних коштiв для готової продукцiї (Н) визначається за формулою:

Н = Ов. п N г. п , (1.5)

де Ов. п - одноденний випуск продукцiї в IV кварталi планового року за виробничою собiвартiстю, грн;

N г. п - норма запасу оборотних коштiв для готової продукцiї, днiв.

До готової продукцiї належать вироби, завершенi виробництвом, прийнятi технiчним контролем пiдприємства i зданi на склад або прийнятi замовником вiдповiдно до затвердженого порядку приймання продукцiї. Норма запасу оборотних коштiв для готової продукцiї обчислюється в днях.

У разi великої номенклатури продукцiї, що випускається, норма оборотних коштiв для готової продукції на складi може бути визначена як середньозважувальна для груп продукцiї, якi включають не менше 70-80 % запланованого випуску готової продукцiї. Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахункiв для кожного елемента оборотних коштiв.

Особливiсть визначення потреби в оборотних коштах економiчним методом полягає в тому, що норматив на поточний рiк дiлять на двi частини.

До першої частини вiдносять нормативи оборотних коштiв за статтями, розмiр яких прямо залежить вiд обсягу витрат на виробництво: сировина, основнi матерiали, покупнi напiвфабрикати, допомiжнi матерiали, тара, незавершене виробництво та готова продукцiя. (виробничий норматив).

До другої частини включають тi статтi нормативних оборотних коштiв, розмiр яких прямо не залежить вiд змiни витрат на виробництво: запаснi частини для ремонтiв устаткування, малоцiннi i швидкозношуванi предмети, витрати майбутнiх перiодiв (невиробничий норматив).

Отже, в даному розділі ми розкрили суть, класифікацію та джерела формування оборотних коштів та дали оцінку оборотності капіталу. Таким чином оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

2.2 Показники економічної ефективності використання оборотних коштів

Економічна ефективність використання оборотних коштів виражається в корисному результаті, одержуваному підприємствами в процесі виконання народногосподарських планів. Вона визначається за допомогою наступних показників:

- фондовіддачі;

- фондоємкості продукції;

- прибутку і рентабельності;

- оборотності оборотних коштів;

- вивільнення оборотних коштів з обороту.

Фондовіддача показує, скільки випущено чи реалізовано продукції на 1, 100 чи 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних коштів чи тих і інших окремо.

Прибуток і рентабельність відбивають ефективність використання основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів. Якщо ці показники розрахувати по відношенню тільки до оборотних коштів, отримаємо показник ефективності використання цих засобів. Чим більше підприємство одержало в даному періоді прибутку і чим вище показник рентабельності, тим ефективніше за інших рівних умов використання оборотних коштів. Підвищення чи зниження фактичної ефективності використання оборотних коштів у періоді (як правило рік) визначається зіставленням звітних показників фондовіддачі, рентабельності, фондоємкості з відповідними плановими показниками, а також з порівнянними даними за ряд попередніх періодів і з аналогічними показниками однотипних підприємств.

Оборотність оборотних коштів - найважливіший показник ефективності їхнього використання. Під оборотністю оборотних коштів розуміється їхній рух у процесі виробництва і обертання суспільного продукту, тобто тривалість одного повного кругообігу засобів від придбання виробничих запасів і виплати заробітної плати до реалізації готової продукції і надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства.

Коефіцієнт обіговості оборотних засобів розраховується за формулою:

Коб = ЧВ / ОК, (2.1)

де Коб - коефіцієнт обіговості оборотних засобів;

ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції

ОК - оборотні кошти.

Тривалість одного обороту оборотних засобів (днів) визначається як відношення днів періоду, що розглядається до коефіцієнта обіговості оборотних засобів:

Тоб(оз) = Д / Коб , (2.2)

де Тоб(оз) - тривалість одного обороту;

Д - кількість днів періоду, що розглядається (360 днів);

Коб - коефіцієнт обіговості оборотних засобів.

Коефіцієнт обіговості запасів розраховується за формулою:

Коб(з) = СП / З (2.3)

де Коб(з) - коефіцієнт обіговості запасів;

СП - собівартість реалізованої продукції (040 рядок Звіту про фінансові результати);

З - запаси (100 рядок балансу).

Тривалість одного обороту запасів (днів) розраховується за формулою:

Тоб(з) = Д /Коб(з) (2.4)

де Тоб(з) - тривалість одного обороту запасів;

Д - кількість днів періоду, що розглядається (360 днів);

Коб(з) - коефіцієнт обіговості запасів.

Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості розраховується за формулою:

Коб(дз) = ЧВ / ДЗ (2.5)

де - Коб(дз) - коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості;

ЧВ - чиста виручка від реалізації продукції;

ДЗ - дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги.

Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості розраховується за формулою:

Тоб(дз) = Д / Коб(дз) (2.6)

де Тоб(дз) - тривалість одного обороту дебіторської заборгованості;

Д - кількість днів періоду, що розглядається 360 днів;

Коб(дз) - коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості розраховується за формулою:

Коб(кз) = СП / КЗ, (2.7)

де Коб(кз) - коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості;

СП - собівартість реалізованої продукції;

КЗ - кредиторська заборгованість за товари.

Тривалість одного обороту кредиторської заборгованості визначається за формулою:

Тоб(кз) = Д / Коб(кз), (2.8)

де Тоб(кз) - тривалість одного обороту кредиторської заборгованості;

Д - кількітсь днів періоду, що розглядається (360 днів);

Коб(кз) - коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості.

Важливе місце в системі фінансового аналізу і як наслідок в роботі фінансового менеджера посідає аналіз платоспроможності підприємства, тобто його здатність вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності.