Фінансова діяльність підприємства базується на підприємницькій діяльності та опосередковує її. Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи - суб'єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових. Згідно з Цивільним кодексом (ЦК) України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав* і нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.

У чинному законодавстві закріплені положення, що фіксують наявність у підприємств певних організаційно-правових атрибутів, які їм властиві як господарюючим суб'єктам - юридичним особам: самостійний баланс, що визначає джерела і розміщення фінансових ресурсів підприємства, поточний та інші рахунки в банківських установах, печатка зі своїм найменуванням. Як бачимо, всі вони найтіснішим чином пов'язані саме з фінансовою діяльністю підприємств.

Нормативне забезпечення діяльності юридичних осіб у підприємницькій сфері, напрацьоване в Україні за останнє десятиліття, створює умови для ефективної роботи підприємств. У цьому плані насамперед треба мати на увазі, що чинне законодавство оцінює фінансовий аспект діяльності підприємств, визнаючи одержання прибутку як головного стимуляційного фактора організації та функціонування підприємства. Держава, виступаючи, зокрема, як гарант прав суб'єктів підприємництва, в тому числі права власності, обмежує втручання державних органів у фінансову діяльність підприємств (за винятком випадків, які передбачені законодавством, і дій, пов'язаних з реалізацією прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємств). Юридичні особи мають право приймати будь-які рішення у сфері управління своїми фінансовими ресурсами, якщо ці рішення не суперечать чинному законодавству.

Якщо за часів планово-адміністративно-командної економіки для підприємств діяв принцип «можна лише те, що дозволено», то тепер дозволено все, що не заборонено законом. Це, звісно, створює суттєво нові умови для діяльності підприємств і висуває відповідні вимоги до організації роботи їхніх фінансових і юридичних служб.

Із законодавчо затвердженого визначення юридичної особи випливає, що вона повинна відповідати таким ознакам, які проявляються, зокрема, в організації її фінансових відносин із державою, своїми партнерами, банківськими органами, громадянами та іншими суб'єктами фінансових правовідносин.

Організаційна єдність. Статус юридичної особи підприємства насамперед означає, що воно виступає у правових відносинах як одне ціле. Ця організаційна єдність забезпечується тим, що вона, відповідно до ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні», закріплюється в статуті підприємства. У ньому передбачаються мета й завдання, структура, функції, компетенція, органи управління та інші умови, які необхідні для того, щоб підприємство могло виступати у правовідносинах як єдиний, самостійний суб'єкт права.

Наявність відокремленого майна. Щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна мати закріплене за нею майно, яке відокремлене від майна її засновників, громадян, котрі перебувають з цією організацією у трудових або інших відносинах, та держави в цілому. В господарських товариствах, у кооперативних організаціях відокремленість майна виявляється в тому, що воно належить колективним юридичним особам на правах власності. У державних організаціях відокремлене майно належить їм на правах оперативного управління, а в державних підприємств - на правах повного господарського відання.

Виступ у цивільному обороті від свого імені. Організація, якщо вона є юридичною особою, діє у цивільних правовідносинах від свого імені, а не від імені засновників, держави чи організації, до складу якої вона входить. Юридична особа завжди має своє найменування (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні»). Найменування юридичної особи включає в себе, назву або номер організації, вказівку на предмет її діяльності, систему, до якої вона входить, та ін. Це має індивідуалізувати кожну організацію у правових відносинах.

Самостійна майнова відповідальність. Організація, якщо вона є юридичною особою, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями належним їй на правах власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Ні засновники, ні держава, ні організація, до складу якої входить юридична особа, не відповідають за її зобов'язаннями, крім випадків, передбачених чинним законодавством або установчими документами юридичної особи. Вказані ознаки мають значення для визнання організації юридичною особою, а наявність усіх цих ознак для визнання організації юридичною особою є необхідним.

Залежно від форм власності підприємства поділяються на певні види. За цією ознакою розрізняються юридичні особи, які засновані на власності окремої фізичної особи, на колективній власності, державній (комунальній) власності і на змішаній формі власності. До перших належать підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи; до других - підприємства, засновані на з'єднаному майні декількох юридичних чи фізичних осіб; до третіх - засновані на загальнодержавній чи комунальній власності; до четвертих - спільні підприємства, засновані, наприклад, на базі об'єднаного майна суб'єктів цивільного права України та інших держав. Саме на основі форм власності ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні» визначає види підприємств, які є юридичними особами.

Підприємства, що належать до юридичних осіб і є, таким чином, суб'єктами підприємницької діяльності, тобто організаціями, які мають своєю основною метою одержання прибутку, діють на свій ризик та покривають свої витрати за рахунок власних доходів. Такими є всі підприємства, засновані на приватній, колективній та змішаній формах власності. До їх числа входять і державні (комунальні) підприємства, оскільки вони також діють на засадах комерційного розрахунку.

Юридичні особи поділяються також на прості та складні, материнські та дочірні. Простими юридичними особами є всі види підприємств, що засновані на будь-яких формах власності. До складних юридичних осіб входять концерни, асоціації, консорціуми та корпорації, діяльність яких передбачена ст. З Закону України «Про підприємства в Україні».

Чинне законодавство, наприклад ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», не заперечує можливості створення одним підприємством, що є юридичною особою, іншого підприємства з правами юридичної особи шляхом закріплення за ним частки свого майна і встановлення з ним певних відносин. У такому разі перша юридична особа буде материнським підприємством, а друга, утворена ним, - дочірнім. Але необхідно наголосити, що підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. У фінансових правовідносинах, у договірних взаємовідносинах підприємство, як зазначалося вище, виступає завжди як єдиний і неподільний суб'єкт, котрий самостійно набуває права і несе відповідальність за свої дії.

Усі юридичні особи можна поділити на організації, засновники яких входять до складу цих організацій, та організації, засновники яких не входять до їх складу. Так, до перших належать усі підприємства, що засновані на об'єднаному майні декількох фізичних або юридичних осіб. Другим видом юридичних осіб охоплюються всі державні підприємства, а також підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи.

Згідно з чинним законодавством, усі юридичні особи можна класифікувати також залежно від характеру прав засновників на майно. Так, до підприємств, стосовно майна яких їхні засновники мають тільки зобов'язальні права, належать підприємства, засновані на об'єднаному майні декількох фізичних чи юридичних осіб, а також складні підприємства. До підприємств, стосовно майна яких їхні засновники зберігають належне їм право власності, слід зарахувати державні та дочірні підприємства, а також ті, що створені громадськими й релігійними організаціями. Засновники перших підприємств не мають права власності на майно юридичної особи, але в разі виходу зі складу підприємств або їх ліквідації вони мають право на повернення чи компенсацію їхнього майнового внеску. Засновники других підприємств зберігають право власності на передане майно, а ці підприємства володіють таким майном на правах повного господарського відання.

Належність юридичних осіб до того чи іншого виду має важливе практичне значення. По-перше, це дає змогу з достатньою повнотою розкрити передбачений чинним законодавством правовий статус юридичної особи. По-друге, для того щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна відповідати вимогам певної юридичної особи. По-третє, належність підприємства до того чи іншого виду сприяє впорядкуванню в цілому всієї системи юридичних осіб.

Фінансово-правові відносини - це врегульовані фінансово-правовими нормами специфічні відносини між державою, з одного боку, і фізичними та юридичними особами, з другого, а також між юридичними і фізичними особами з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

Фінансовим правовідносинам притаманні ті самі характерні риси, що й усім видам правовідносин, але, виникаючи у специфічній сфері діяльності суб'єктів цих правовідносин, вони мають важливі особливості.

По-перше, фінансові правовідносини виникають тільки у сфері фінансової діяльності держави, юридичних і фізичних осіб і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.

По-друге, часто однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями стосовно другого учасника відносин. У таких правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави.

По-третє, виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом.

На підставі законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємств у сфері фінансових правовідносин, можна класифікувати юридичні особи як суб'єкти фінансово-правових відносин за такими ознаками.

Юридичні особи всіх форм власності, які, згідно з Законом України «Про підприємницьку діяльність», виступають суб'єктами підприємницької діяльності і мають постійне місце розташування на території України.

Юридичні особи з місце розташуванням за межами України, що створені і діють згідно з законодавством іншої держави та здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, розташовані на території України.

Юридичні особи з місце розташуванням за межами України, що створені і діють відповідно до законодавства іншої держави та здійснюють репатріацію прибутку, одержаного з джерел на території України.

Бюджетні організації, які отримують кошти із бюджетів та мають право здійснювати госпрозрахункову діяльність.

Всі ці організації можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права та обов'язки, встановлені фінансово-правовими нормами.

Закон України «Про систему оподаткування» об'єднує підприємства та громадян єдиним поняттям «платники податків», на яких, згідно з законом, покладено обов'язок сплачувати податки та суми інших обов'язкових платежів. Обов'язок підприємства щодо сплати податків або інших обов'язкових платежів припиняється з оплатою податку (платежу) або його скасуванням. У разі ліквідації підприємства заборгованість з податку сплачується в порядку, встановленому законодавством України, тобто першочергово задовольняються борги перед бюджетами (п. 1 ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні»). Підприємство як суб'єкт фінансових правовідносин на підставі Закону України «Про систему оподаткування» має певне коло юридичних прав та обов'язків. Так, підприємства зобов'язані:

вести бухгалтерський і податковий облік, складати фінансову звітність згідно з національними стандартами та забезпечувати її збереження в термін, встановлений чинним законодавством;

подавати в державні податкові органи декларації та іншу документацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків і інших обов'язкових платежів;

сплачувати належні суми податків та інших обов'язкових платежів у встановлений законодавством термін;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання прибутку, а також для перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують важливі функції, крім того, що вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми, та закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб щодо мобілізації, розподілу й використання коштів фондів, якої вони повинні додержуватися; вони також передбачають приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків. У зв'язку з цим, наприклад, у багатьох законах України міститься низка положень про відповідальність порушників податкового законодавства.

Під об'єктами цивільних прав слід розуміти все те, стосовно чого укладаються цивільні правовідносини, тобто ті матеріальні й нематеріальні блага, заради яких між суб'єктами цивільно-правових відносин і виникають правові зв'язки.

Найпоширенішими об'єктами цивільних правовідносин є речі, тобто предмети зовнішнього матеріального світу у їх природному стані (вода, земля, природні ресурси та ін.), або предмети, створені людською діяльністю (споруди, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали тощо). Вони поділяються на засоби виробництва та предмети споживання. Засоби виробництва - це сукупність предметів і» засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. До предметів споживання належать речі, які призначені задовольняти індивідуальні потреби людини.

Такий поділ ґрунтується на економічному критерії і виходить з економічного призначення речей та різного їх цільового призначення. У цьому зв'язку для них установлений відповідний правовий режим. Так, основні засоби виробництва мають свою класифікацію (виробничі і невиробничі), за однорідністю поділяються на види (споруди, будинки, передавальне устаткування, транспортні засоби тощо) та підлягають спеціальному статистичному й бухгалтерському обліку, а також спеціальному юридичному оформленню. Предмети споживання також можуть мати спеціальний правовий режим, але з урахуванням цільових якостей конкретної речі.

Під майном у цивільному праві розуміють гроші, цінні папери, конкретні речі або сукупність речей. Водночас у ряді випадків термін «майно» вживається в ширшому розумінні - як сукупність речей і майнових прав або сукупність речей, прав та обов'язків. Так, відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні», у разі реорганізації підприємства до правонаступника переходять усі майнові права та обов'язки, тобто як активи, так і пасиви.

Майно підприємства становлять основні та оборотні засоби, а також інші активи, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно приватних і колективних підприємств належить їм на правах власності, а майно державних підприємств - на правах повного господарського відання.

Майно підприємства може складатися із засобів виробництва, виготовленої продукції, будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, інвентарю, грошових коштів, цінних паперів, сировини та інших матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів.

Джерелами формування майна підприємства відповідно до ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» є грошові та матеріальні внески засновників (у тому числі об'єкти інтелектуальної власності); доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Нині в українському законодавстві, що регулює бухгалтерський облік і звітність, та в податковому законодавстві закріплені два різних порядки обліку і звітності щодо руху вартості основних засобів. Обидва вони обов'язкові до виконання.

Об'єкти фінансових правовідносин - це фінансові ресурси, які формуються, розподіляються й використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, а також грошові зобов'язання, що виникають у суб'єктів фінансових відносин у процесі фінансової діяльності.

Ці об'єкти правовідносин є різновидом об'єктів майнових відносин. Найсуттєвіші для підприємств - фінансові правовідносини, що виникають у них: як платників податків до Державного і місцевих бюджетів та при формуванні загальнодержавних цільових грошових фондів; під час формування й використання власних і позикових фінансових ресурсів для забезпечення підприємницької діяльності; під час виконання зобов'язань у взаємовідносинах із контрагентами.

Суть перших двох напрямів виникнення правовідносин, у які вступають усі суб'єкти підприємницької діяльності, досить докладно розкривається в наступних розділах цього підручника. Що ж до виконання зобов'язань у взаємовідносинах із контрагентами (постачальниками, покупцями, замовниками та ін.), то вони регулюються нормами зобов'язального права як найважливішої складової цивільного законодавства. Фінансові взаємовідносини, Що виникають у підприємства з контрагентами на базі норм цього права, потребують від фінансистів і юристів підприємств знання суті і змісту передусім таких юридичних термінів і висловів.

Зобов'язання - офіційна обіцянка, як правило, у письмовій формі, котра потребує беззастережного виконання. Згідно зі ст. 151 ЦК України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як наприклад: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Договір - письмова угода про взаємні зобов'язання осіб, які його уклали й підписали. Зобов'язання, що випливають із договору, мають виконуватися належним чином у встановлені терміни. Одностороння відмова від виконання зобов'язань за договором або одностороння зміна умов договору неприпустимі, вони тягнуть за собою матеріальну відповідальність винуватої сторони (ст. 161, 162 ЦК України).

Неустойка (штраф, пеня) - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або виконання не належним чином зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Зобов'язання боржника відшкодувати збитки - це зобов'язання, яке виникає у боржника в разі невиконання ним умов договору, а саме - відшкодування кредитору заподіяних збитків. Під ними закон розуміє (ст. 203 ЦК України) видатки, понесені кредиторами, втрату або ушкодження його майна, а також так званий втрачений зиск, тобто дохід, який одержав би кредитор, якби зобов'язання боржника було виконано. Боржник відшкодовує збитки кредитору в частині, що не покривається неустойкою (штрафом, пенею).

Прострочення платежу за грошовим зобов'язанням - це прострочені платежі у розрахунках з Державним і місцевими бюджетами, постачальниками, банками, іншими партнерами. Прострочення цих платежів тягне за собою обов'язок боржника сплатити за весь термін прострочення пеню (штраф) в законодавчо встановленому розмірі, якщо договором не передбачений інший розмір цих штрафних платежів.

Банкрутство - неплатоспроможність боржника, його нездатність розрахуватися з кредиторами (бюджетом, банками, постачальниками, робітниками та службовцями) за своїми зобов'язаннями. Банкрутство визначається судами або господарськими судами. Позивачами у справах про визнання юридичної особи банкрутом можуть, згідно з чинним законодавством, виступати будь-які кредитори, а також саме неплатоспроможне підприємство.

Вищевказані елементи взаємовідносин підприємств із контрагентами породжують певні фінансово-правові дії, які формують одну з важливих сторін діяльності підприємств, впливають на стан їхніх фінансових ресурсів.

При вивченні правових норм, які регулюють фінансову діяльність підприємств (у широкому розумінні слова), треба виходити з того, що ця діяльність відбувається в умовах певного правового простору, створеного в державі, найконцентрованіший вираз якого відбитий у Конституції України. Вона є важливим джерелом фінансового права. Конституція України регулює бюджетні права органів державної влади та управління і права, пов'язані з забезпеченням фінансової політики держави. Конституційні засади фінансової політики держави у сфері оподаткування знаходять конкретний прояв у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають закони України «Про систему оподаткування», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», низка законів України щодо загальнодержавних цільових фондів у сфері соціального страхування і соціального забезпечення, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», Бюджетний кодекс України, кілька Декретів Кабінету Міністрів, зокрема «Про акцизний збір», «Про місцеві податки та збори».

Оскільки фінансова діяльність підприємств значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партнерами, природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Йдеться насамперед про норми, цивільного права, зафіксовані в Цивільному кодексі України, які прямо стосуються використання фінансових ресурсів підприємств. Крім Цивільного кодексу України, джерелом законодавчого забезпечення фінансової діяльності підприємств є низка законів України та інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини. Серед них слід вказати на закони України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і банківську діяльність», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих підприємств» («малу приватизацію»), «Про заставу», «Про оренду державного майна», «Про оплату праці», «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Під впливом різноманітних причин у перехідний період створення ринкової економіки в Україні законодавча база фінансової діяльності підприємств не позначається стабільністю. Так, за період з 1991 р. неодноразово змінювалася система оподаткування прибутків підприємств, податок на дохід та податок на прибуток змінювали один одного тричі. Багато змін і доповнень зазнали деякі законодавчі акти. Нова редакція законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про державну податкову службу», «Про податок на додану вартість» також не цілком досконала, про що свідчать чергові доповнення та зміни, не врегульовані питання, суперечності між законодавчими актами. Особливо слід зазначити, що на недосконалість змісту фінансово-правових актів впливає нерозвиненість фінансового права, досягнення якого мають враховуватись у законодавчих актах. Не сприяє розбудові сталої та ефективної фінансово-правової бази в Україні неузгодженість норм податкового законодавства з запровадженими законом «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

На жаль, доводиться констатувати, що сфера фінансових відносин у суспільстві, а тим більше на перехідній стадії його розвитку, є зоною підвищеної криміногенності. Протиправні дії посадових осіб, що являють собою адміністративні правопорушення і злочини у цій сфері, знаходять відповідні відображення у Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП) та у Кримінальному кодексі (КК) України. У першому передбачена адміністративна відповідальність, наприклад за незаконні операції з валютою і платіжними документами, приховування від обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат, збитків, ведення бухгалтерського обліку з порушеннями встановленого порядку, внесення неправдивих даних до бухгалтерської або статистичної звітності й за деякі інші порушення законодавства з фінансових питань.

У КК України передбачена кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, за шахрайство з фінансовими ресурсами, за порушення порядку випуску цінних паперів, зговір про фіксування цін, приховування банкрутства, фіктивне банкрутство тощо.