Гроші та грошовий обіг

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Введення

1. Гроші та їх функції

1.1 Походження грошей

1.2 Суть та функції грошей

2. Теорія грошового обігу

3. Управління грошовим обігом

4. Грошово-кредитна політика та механізм її реалізації в Україні

5. Стратегія розвитку грошово-кредитних відносин в Україні

6. Грошовий обіг як комунікативний процес

7. Закони грошового обігу та основні тенденції його динаміки

Висновки

Список літературних джерел

Вступ

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово-кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошово - кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно - грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово - кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Впровадження гривні - не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об'єктивна закономірність суспільного поступу.

Об'єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов'язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнародному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється не на основі замкнених технологічних циклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

А коли влада ставить перед собою стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельної сили. Така орієнтація обов'язкова для будь - якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

Вибір тем і структури викладу зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні динамічного розвитку національної економіки України та її взаємодії з іншими суб'єктами світового ринку на основі спільного розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем.

Метою роботи стане вивчення соціально - економічних та організаційно - економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та практичними навичками використання закономірностей функціонування грошових систем.

Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела, та періодичні видання.

1.ГРОШІ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ

1.1 Походження грошей

"История денег, по большей части, есть история инфляции, организуемых правительством". (Фридрих А. Хайек)

Гроші - це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов'язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з'явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з'явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV - XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов'язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1. раціоналістична;

2. еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель.

Еволюційна концепція підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції - А. Сміт.

Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі.

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер. Бартер - безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цьому процес грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який б забезпечував функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима, закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в який роль загального еквівалента відіграє золото і срібло називається біметалічною.

На початку XIX ст. у Великобританії, Голландії і Німеччині існувала монометалічна (золото-грошова система), в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.

Епоху товарних грошей змінила епоха паперових грошей. Вони виявились дуже зручним загальним еквівалентом, який мав значні переваги порівняно з попередніми. Сучасні паперові гроші не є повноцінними, як золото, вони мають зміст тільки тоді, коли виконують певні функції.

1.2 Суть та функції грошей

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв'язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п'ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п'ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків - національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу.

У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов'язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші - центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 - Г - Т2; де Т1 - Г - продаж товару; Г - Т2 - купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб'єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об'єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей - валютний курс.

Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) - перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п'ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці - СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов'язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій (насамперед - як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для сучасної економічної науки підхід - виводити суть грошей з їх функцій був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші - це те, що використовується як гроші”.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них можна придбати будь-який товар;

гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі.

Кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у взаємозв'язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

2.ТЕОРІЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ

гроші обіг макроекономічний показник

Взагалі гроші - це економічна категорія, що означає особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента, рівноцінності, тобто форму вартості всіх інших товарів.

У господарській практиці назву грошей можуть мати: одиниці рахунку, в яких визначено ціни на товари; написи на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові забов'язання, які використовуються для платежів; національні грошові знаки; іноземна валюта та ін.

А грошовий обіг - це рух грошей у процесі товарного обороту, надання послуг, погашення боргових забов'язань.

Науковий інтерес до проблеми грошового обігу завжди закономірно зростав у періоди докорінних змін в упорядкуванні грошового обігу, з появою та масовим поширенням нових видів грошей та форм платіжно-розрахункових відносин. Так, поняття грошей було піддано суттєвому перегляду в середині ХІХ ст., коли в результаті бурхливого розвитку кредитних відносин значно розширилась сфера банкнотно-чекового обігу. Іншим приводом для виникнення дискусій про природу грошового обігу та складових елементів цього економічного явища послужило вилучення з обігу повноцінних металевих грошей в результаті відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст.

Після другої світової війни значно складнішою стала структура грошових систем, посилився зв'язок механізму кредитування з процесами емісії та обігу платіжних засобів. Кредит все більше витісняє готівку, розширились масштаби безготівкових розрахунків, особливо їх новітніх форм із застосуванням ЕОМ. Разом з тим відбулося зближення „суто грошового” обігу із сферою нагромадження та обігу грошового капіталу. Завдяки наявності в розвинених країнах досконалої кредитно-заощаджувальної системи гроші можуть швидко перетворюватися із форми платіжного засобу на капітал, і навпаки. Виникли багаточисельні різновиди банківських рахунків, де гроші водночас приносять відсоток капіталу і водночас можуть використовуватися для платежів та розрахунків за товари.

Найпопулярнішою теорією грошового обігу є теорія американського економіста, лауреата Нобелівської премії 1976 р. Мілтона Фрідмена. Його погляди можна розцінювати як відкритий виклик іншій, донедавна також популярній, теорії англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса.

Дж. М. Кейнс одним із перших серед сучасних буржуазних теоретиків відкрито визнав, що капіталізм серйозно хворий, що основними недугами його економічного життя є безробіття, нестача попиту та ін., які носять не випадковий, а закономірний характер та породжені особливостями капіталістичного господарського механізму, який, на його думку, потребує систематичних корегувань з боку держави. Головна небезпека - в хронічній нестачі попиту на товари. Тому потрібно кидати в обіг додаткові платіжні засоби з метою стимулювання витрат населення і компаній, заохочувати банківський кредит через зниження відсоткових ставок, безпосередньо створювати додатковий попит з боку державного сектору за допомогою бюджетних асигнувань.

Проти кейнсіанської теорії виступили широко розрекламовані в післявоєнній літературі Заходу представники доктрини монетаризму. Початок монетаризму датується 1956 р., коли вийшла в світ праця, де викладалося кредо нового напряму - збірник статей за редакцією американського економіста Мілтона Фірлмена під назвою „Дослідження в галузі кількісної теорії грошей”. Щодо самого терміна „монетаризм”, то він виник в 1968 р., коли інший американський дослідник у галузі грошей та грошового обігу К. Бруннер вперше використав його для виділення підходу, за яким кількість грошей в обігу має першорядне значення для визначення стану капіталістичної економіки. Популяризації цього терміна сприяли роботи М. Фрідмана.

Монетаризм привертає увагу багатьох економістів своєю логічною злагодженістю, моністичним характером своєї будови, завдяки якому побудована, за його основними вимогами, економічна структура (модель) виявляється досить простою, а пропоновані рішення основних проблем економіки -- універсальними. Виникнувши як теорія попиту на гроші, ця теорія з часом стала претендувати на роль нової економічної філософії і водночас виступати як особливого типу кредитно-грошова політика, що націлена передусім на контроль грошової маси за ЇЇ зростанням.

Згідно з монетаризмом рівень номінального доходу в економіці визначається масою грошей, що перебувають в обігу; в рамках короткого періоду зміна маси грошей може впливати на рівень не лише цін, а й виробництва; у тривалій перспективі це призводить лише до зміни загального рівня цін, суттєво не впливаючи на процеси, які відбуваються в так званому реальному секторі, тобто у виробництві. Саме тому М. Фрідмен займається, в основному, дослідженням залежності між цінами, обсягом виробництва і грошовою масою в довгостроковому плані, здійснивши історико статистичний аналіз грошового обігу США за столітній період. Завдяки цим дослідженням він прийшов до таких висновків:

* для стабілізації цін важливе значення має не інфляційне зростання грошової маси;

* якщо зміни цін передбачувані і не дуже значні, економічне зростання може відбуватися як при зростаючих, так і при падаючих цінах;

* взаємозв'язок зміни грошової маси і тих перемінних, на які ця маса має вплив, залишався сталим, незважаючи на різні причини зростання маси грошей;

* основний шлях впливу грошової маси на економіку - від зміни маси грошей до зміни доходу, а не навпаки.

3.УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМ ОБІГОМ

Процес створення грошей має дві стадії. На першій стадії Центральний банк країни збільшує свої активи шляхом надання кредитів уряду, комерційним банкам та окремим підприємствам (якщо це передбачено національним законодавством), а також шляхом збільшення своїх золотовалютних резервів. Збільшення активів Центрального банку одночасно призводить до відповідного зростання його пасивів, отже до створення грошової бази. Вона складається із готівки в обігу, готівки в касах банків, а також обов'язкових і необов'язкових (надлишкових) резервів комерційних банків у Центральному банку.

Друга стадія створення грошей наступає тоді, коли комерційні банки спираючись на свої резерви, збільшують кредитування клієнтів. Залишки грошей на рахунках клієнтів і готівка в обігу і є грошовою масою. Співвідношення між грошовою масою та грошовою (Мг/Гб), тобто грошовий мультиплікатор показує, яка кількість грошей створюється в зв'язку з „розростанням” грошової бази.

Таким чином, кількість грошей в обігу зумовлюється емісією Центрального банку. Зростання його активів, незалежно від напряму росту, неминуче призводить до збільшення грошової бази, що, в свою чергу, через ефект мультиплікатора призводить до розширення грошової маси.

Згідно класичним рівнянням обміну зміна обсягів грошової маси викликає відповідні зміни в темпах приросту цін, але ця залежність виявляється через деякий час, тобто існують певні проміжки часу, або лаги, між цими двома явищами. Наявність лагів призводить до того, що додаткова грошова маса, що з'являється в обігу у зв'язку з емісією Центрального банку, виплескується на ринок і викликає на ньому протягом кількох місяців прискорення росту цін.

У країнах з розвинутою економікою грошова маса, емітована в економіку, йде до споживача ринку значно довше, затримуючись у різних ланках фінансової системи. В Україні фінансова система перебуває ще в зародковому стані. Як свідчать розрахунки, інфляція настає за ростом грошової маси з лагом 3 місяці. Так, у 1993 р. піки зростання грошової маси падали на березень, червень і серпень, а піки інфляції відповідно на червень, вересень і грудень. У 1994 р. підвищення темпів приросту грошової маси у червні-серпні призвело до збільшення темпів інфляції у вересні-листопаді. Різке зниження темпів приросту грошей в обігу в кінці року забезпечило умови для зниження темпів інфляції навесні 1995 р. В червні-липні 1995 р. відбулося певне підвищення темпів приросту грошової маси, що призвело до підвищення темпів інфляції восени.

Важливий фактор, що визначає темпи інфляції - швидкість грошового обігу. Останніми роками динаміка цього показника кілька разів змінювалася, що свідчить про глибокі зрушення в українському грошовому механізмі. В 1995 р. значення показників швидкості грошового обігу першому кварталі зростало, а потім протягом року було майже на одному рівні. Отже, інфляційний процес (індекс інфляції на споживчому ринку на початок року становить 281,6%) був зумовлений збільшенням номінальної грошової маси порівняно з 1994 р. у 2,1 раза на фоні зниження валового-внутрішнього продукту на 88,2%.

Визначальним фактором зростання грошової маси в Україні були кредити НБУ уряду. Таким чином, основне джерело інфляції -- це фінансування за рахунок кредитної емісії НБУ дефіциту Державного бюджету.

В умовах розвинутої ринкової економіки основними інструментами макроекономічної політики і, зокрема, державного регулювання сукупної грошової маси виступає бюджетна і грошово-кредитна політика.

Бюджетна політика. В умовах не збалансування Державного бюджету і використання емісії для покриття дефіциту саме бюджетна політика значною мірою зумовлює обсяг грошової маси і рівень інфляції, тобто виступає інструментом регулювання сукупної грошової маси.

Основна мета бюджетної політики на перспективу -- мінімізація бюджетного дефіциту і жорстке узгодження державних витрат з доходами.

Збалансування Державного бюджету пов'язане з вирішенням таких проблем:

· зменшення витрат на фінансування народного господарства (насамперед субсидій різним галузям виробничої сфери), а також на соціально-культурну сферу. Остання потребує, в свою чергу, реформування інфраструктури служби охорони здоров'я, освіти, культурного обслуговування, які є надмірними, і не пристосованими до суспільних потреб, що змінюються на шляху до ринкової економіки;

· подальше еволюційне реформування податкової системи з тим, щоб вона Стимулювала зростання ділової активності, а не навпаки. Реформування повинно також супроводжуватися посиленням контролю за дотриманням податкового законодавства, поліпшенням стану зі стягненням податків зменшенням термінів заборгованості;

· посилення ролі Міністерства фінансів у системі органів державної влади Міністерство фінансів, або як слушно, на наш погляд, пропонують - об'єднане Міністерство фінансів і економіки, має стати ключовим міністерством у структурі реформованого уряду. Оптимальним варіантом було б об'єднання функцій міністерства фінансів і економіки та віце-прем'єра який відповідав би за економічну політику уряду, за економічні реформи. Міністерство фінансів і економіки повинно займатися розробкою макроекономічних основ бюджетної політики. Одночасно з цим прерогативою повинно бути вирішення питань концептуального, стратегічного, законодавчого характерів стосовно податкової та митної систем, а також регулювання внутрішньої й зовнішньої заборгованості.

Грошово-кредитна політика. Основна мета грошово-кредитної політики яку провадить Центральний банк у розвинутих країнах - це забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Ця мета, як правило, декретується у Законі про Центральний банк. В іноземній літературі наголошується на таких позитивних якостях грошово-кредитної політики, як гнучкість і деяка незалежність від владних та політичних структур. Як свідчить світовий досвід, ефективність грошово-кредитної політики значною мірою визначається незалежністю Центрального банку від органів державної влади у проведенні політики.

Грошово-кредитною політикою передбачаються різні методи управління сукупною грошовою масою: процентна політика, політика обов'язкових резервів, політика операцій на відкритому ринку, політика рефінансування.

4.Грошово-кредитна політика та механізм її реалізації в Україні

Грошово-кредитна політика за своєю визначальною функцією та глобальними завданнями не є автономною. Як одна з найважливіших структурних ланок, державного регулювання макроекономічними процесами, вона спрямовується на реалізацію Їх головних завдань, вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію.

Загальна цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не заперечує, а й передбачає визначення її автономних, тактичних цілей. Цільовою функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи - Центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів, скарбниці та інші установи. Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її Центральному банкові.

На відміну від країн з адміністративною економікою, де Державний банк відіграє монопольну роль в усьому комплексі грошових і кредитних відносин, для країн з розвинутим ринком адекватною є дворівнева банківська система. Така система передбачає децентралізацію головних сфер банківської діяльності - забезпечення стабілізації грошового обігу та безпосереднього здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних і юридичних осіб.

Грошово-кредитна політика в Україні має специфічні особливості. Вона здійснюється не лише в умовах недостатнього розвитку ринкової, в тому числі банківської інфраструктури, нерозвиненого фінансового ринку, ринку капіталів, уповільненого процесу приватизації державної власності, а й за вкрай несприятливої ситуації, пов'язаної з тиском інфляції та дефіцитом державного бюджету.

З цих умов процес напрацювання відповідних механізмів монетарної політики та її безпосередні заходи характеризуються недостатньою зрілістю.

Програмою грошово-кредитної політики НБУ передбачається подолання негативних процесів, що мали місце у сфері грошово-кредитних відносин в останні роки. Зазначена політика має здійснюватися за такими напрямами:

1. Зниження темпів інфляції.

Інфляційний процес має стати керованим, що сприятиме відновленню виробництва, зупиненню зубожіння народу, створенню перед умов для подальшого реального зростання заробітної плати і заощаджень населення. Лише на таких засадах можна розвивати інвестиції і прискорити економічну активність виробництва. Ця перспектива має стати реальністю за умови проведення започаткованих економічних реформ, зменшення дефіциту бюджету, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, фінансового оздоровлення виробництва.

2. Фінансування Уряду.

Маючи за мету забезпечення тривалого зниження темпів інфляції, фінансування Уряду банківською системою знижено до рівня нижче 30% валового внутрішнього продукту. При цьому передбачено, що фінансування буде проводитися комерційними банками через державні цінні папери. Цим заходом утворюється простір для деякого зростання кредитів, що направлятимуться безпосередньо в економіку.

3. Операції на відкритому грошовому ринку.

З 1995 р. НБУ за дорученням Уряду розпочав продаж державних облігацій внутрішньої позики, продаж короткострокових казначейських зобов'язань Уряду. Гроші комерційних банків, а через них І підприємств і населення мобілізуються на розв'язування найважливіших загальнодержавних проблем з одночасним зменшенням небажаного їх впливу на зростання цін.

5. Відновлення довіри до національної валюти.

Підтримання курсу національної валюти до іноземних валют через операції з валютними резервами Національного банку і проведення ефективної грошово-кредитної політики мають зміцнити довіру до національної валюти. Передбачається здійснення ряду заходів, що сприятимуть зниженню обсягів готівкового обігу, в тому числі і на основі запровадження електронних грошей у розрахунках за товари та послуги в Україні (створення електронних гаманців). За допомогою їх передбачається уповільнити відтік готівкових грошей у „тіньову” економіку. Такими є основні заходи НБУ та уряду щодо подальшої стабілізації грошово-кредитної системи України. Осмислення їх суті дає можливість більш глибоко усвідомити механізм грошово-кредитної політики України, що здійснюється в період ринкової трансформації її економіки.

5.Стратегія розвитку грошово-кредитних відносин в Україні

Зміна характеру виробничих відносин, пов'язана з ринковими перетвореннями в економіці України, виявляється у формуванні пріоритетів суб'єктів господарювання, спрямованих на нагромадження капіталу. Практичне втілення ринкових інтересів можливе за умови грошово-кредитних відносин, орієнтованих на їхнє задоволення. Успішність ринкової трансформації економіки України та її розвитку значною мірою залежить від стратегічної мети грошово кредитних відносин та напрямків їх формування в перехідний період.

Грошово-кредитні відносини -- це складова виробничих відносин, а тому зміни у виробничій сфері зумовлюють адекватні зміни у грошово-кредитній. З іншого боку, адекватні вимогам ринку зміни у грошово-кредитних відносинах сприяють глобалізації виробничих відносин та продуктивних сил, їх вдосконаленню та розвитку. З огляду на це постає необхідність з'ясувати напрямки організації грошово-кредитних відносин, адекватних вимогам перехідної до ринку економіки та визначити стратегічну мету їхнього розвитку в Україні. Для виконання окреслених завдань вважаємо за доцільне розглянути питання сутності та закономірностей грошово-кредитних відносин між суб'єктами господарювання у ринковій економіці та тенденції їх розвитку.

Методологічною основою нашого дослідження є теорія вартості, адже незалежно від її трактування та місця в тому чи іншому напрямку економічної думки, вона завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів. Це особливо прийнятне для дослідження у сфері грошово-кредитних відносин, адже гроші та кредит -- вартісні категорії.

Гроші як суспільне явище -- це втілення мінової вартості, яка формуються в процесі обміну споживчими вартостями між суб'єктами ринку. За своїм матеріально-речовим змістом гроші функціонують як інструмент обміну і через надання державою їм статусу законного платіжного засобу зазначена роль грошей незаперечна. Як макроекономічне явище гроші - це загальний вартісний еквівалент. Тож, об'єктивною основою визначення кількості грошей є наявна в економіці суспільна вартість, матеріальною формою буття якої є суспільний продукт. Це свідчить про закономірність грошової емісії- джерелом утворення нових грошей є додаткова вартість, додатковий продукт, створений у процесі відтворення. Якщо грошова емісія здійснюється на будь-якій іншій основі, це спричиняє надлишок грошей в економіці і внаслідок цього порушується баланс між загальною кількістю грошей та суспільною вартістю. В результаті зазначеного процесу знижується вартість грошової одиниці, зростає масштаб цін, відбувається інфляція. Якщо рівень емісії нижчий від створеної додаткової вартості за певний період часу, то в економіці має місце зворотний процес - дефляція. Отже, врахування вищезазначених закономірностей грошової емісії необхідне для забезпечення стабільного масштабу цін та рівності між номінальною та реальною вартістю майна суб'єктів ринку.

Гроші, маючи статус законного платіжного засобу та будучи еталоном суспільної вартості, отримують індивідуальний шлях функціонування -- вони стають однією з форм багатства, якій властива найвища мобільність. Тобто гроші як форма багатства - це абсолютно ліквідний актив, а це у свою чергу відкриває шлях грошам до функціонування в ролі капіталу.

Власник грошей за ринкових умов, маючи намір перетворити їх у капітал, здійснює портфельний підхід до вибору активів, керуючись при цьому максимізацією прибутку. Гроші можна вкласти у виробництво, при цьому вони виступають формою авансування вартості. Реалізувавши новий продукт, створений у виробничому процесі, підприємець отримує грошову виручку, частина якої відшкодовує авансовану вартість, а залишок -- це додаткова вартість. Цим створюються умови для нового авансування, вже розширеного, а відтак до безперервності виробничого процесу та суспільного відтворення.

Гроші можна перетворити в капітал на грошовому ринку через передачу їх на умовах строковості та за певну плату-- позичковий процент-- іншим суб'єктам ринку, в яких виник тимчасовий касовий розрив між реалізацією товарів та надходженням виручки і яким з метою забезпечення безперервності виробничого процесу необхідно позичити гроші. Додаткові гроші потрібні також і в разі розширення виробництва, яке пов'язано з капітальними вкладеннями. При цьому майбутній прибуток буде джерелом повернення позики та сплати відсотків. Прогнозована ефективність інвестиційного проекту визначається позичальником через техніко-економічний розрахунок окупності вкладених грошей Рішення про надання позики в ринкових умовах приймають інститути грошового ринку, провідне місце серед яких належить комерційним банкам. За посередницьку винагороду вони здійснюють акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів у суспільстві та передають їх на умовах платності, строковості і повернення тим, у кого виникла потреба в додаткових грошах. Боргові зобов'язання, що виникають при перерозподілі коштів через грошовий ринок, формують кредитні відносини суспільства. Юридичне вони оформлюються кредитними угодами або цінними паперами, які отримали назву кредитні гроші, «квазігроші», гроші в широкому розумінні.

Із проведеного дослідження варто зробити узагальнюючий висновок, актуальний для грошово-кредитних відносин у перехідній економіці України: основою для функціонування грошового ринку та розвитку грошово-кредитних відносин є розширене виробництво, адже тільки за умови створення додаткової вартості позичальники зможуть повернути позичені гроші і сплатити позичковий процент; з іншого боку, кредиторам при встановленні позичкових процентів слід зважати на те, що їхньою верхньою межею є середня норма прибутку в економіці. В сучасних ринкових умовах кредитні гроші як представники вартості, носії перерозподільних відносин мають місце в структурі активів суб'єктів господарювання. Але ступінь ліквідності цих активів нижчий від ліквідності реальних грошей - представників реальної вартості. Крім того, основою функціонування кредитних грошей є реальні гроші. Враховуючи миттєвість перебування грошей у ролі інструменту обміну, принципова відмінність між грошима та «квазігрошима» стирається, оскільки перші і другі успішно виконують функцію засобу обміну. Така особливість є сучасною тенденцією розвитку грошово-кредитних відносин у ринкових країнах. На й основі побудовані сучасні платіжно-розрахункові системи та форми грошей і механізми грошово-кредитних відносин, наприклад, кредитні картки, овердрафт, факторинг, кредитна лінія. Грошово-кредитні відносини -- складне і багатогранне поняття, тому ми пропонуємо розглядати його у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні грошово-кредитні відносини - це сукупність взаємозв'язків, які виникають між суб'єктами ринку з приводу застосування реальних грошей як інструменту обміну, засобу платежу та нагромадження, як інструменту перерозподілу вартості на засадах платності, строковості та повернення, в результаті якого забезпечується безперервне виробництво на розширеній основі. Грошово-кредитні відносини в широкому розумінні -- це сукупність взаємозв'язків між суб'єктами ринку з приводу застосування грошей у широкому розумінні з метою забезпечення безперервного розширеного відтворення виробництва.

Для перехідної економіки України є актуальною розбудова грошово-кредитних відносин у вузькому розумінні. Вони є основою для розвитку грошово-кредитних відносин у широкому розумінні. Розвиток грошово-кредитних відносин у напрямку застосування грошей як найефективнішого засобу обміну, стабільного еквівалента вартості та продуктивного використання кредиту, враховуючи вищезазначені закономірності кредитних відносин, створює умови для задоволення ринкових пріоритетів суб'єктів господарювання, сприятиме мінімізації витрат обміну, розширенню виробництва та капіталу. Це у свою чергу - необхідна база для розвитку грошово-кредитних відносин у широкому розумінні, які забезпечать подальшу глобалізацію та інтенсифікацію виробничих відносин в Україні. Отже, одним із головних стратегічних завдань розвитку ринкових відносин в Україні с формування грошово-кредитних відносин у широкому розумінні.

6.Грошовий обіг як комунікативний процес

Трансформація української економіки на засадах ринкових відносин в умовах глобалізації світового господарства потребує різноманітних підходів до аналізу грошового обігу. Останній найчастіше розглядається як рух грошей у готівковій та безготівковій формах, що обслуговує кругообіг товарів і послуг у процесі відтворення. У цьому разі гроші є передусім технічним інструментом для забезпечення означеного кругообігу.

Водночас значно менше уваги приділяється виконанню грошима певних соціальних чи навіть соціально-психологічних функцій, механізму їхнього впливу на поведінку окремих індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому. Тобто поряд з інструментальним аспектом грошового обігу існує й інституціональний його аспект, що проявляється через виконання грошима функцій важливого соціального символу.

Так, французький історик С. Московичі наголошував, що гроші -- це найяскравіший приклад перетворення форми у матерію, мисленого образу - у річ. Класик соціології М: Вебер підкреслював, що гроші - це насамперед засіб у боротьбі за владу у широкому значенні цього терміна між різними соціальними групами. Теоретичний аналіз виконання грошима функцій механізму соціального зв'язку, а отже, і функцій комунікації зроблено у праці сучасного французького економіста Ж. Сапіра. Причому цей учений апелює до праць Дж. М. Кейнса, який звертав особливу увагу на дію психологічної складової грошового обігу як у короткостроковому, так і у довгостроковому плані. Нарешті не можна не згадати про детальний аналіз інформаційно-психологічних механізмів функціонування ринків грошей і капіталів зроблений, всесвітньо відомим фінансистом Дж. Соросом.

Усе це дає підстави розглядати грошовий обіг як комунікативний процес (або просто комунікацію), тобто як обмін інформацією між двома або більше суб'єктами. До того ж, певною мірою, власне гроші являють собою інформацію. У свою чергу, представлення грошового обігу як комунікації дає змогу застосовувати для його вивчення відповідні моделі, створені у рамках лінгвістики, соціології та інших наук. Передусім для змістовного аналізу грошового обігу доцільно використати модель, запропоновану відомим лінгвістом Романом Якобсоном.

Контекст

повідомлення

Адресант контакт Адресат

код

Адресант (відправник) надсилає повідомлення адресатові (отримувачу). Щоб повідомлення могло виконувати свої функції, необхідні такі елементи комунікації:

- код - цілком або частково спільна система символів для адресанта й адресата (тобто для того, хто кодує, і того, хто декодує);

- контекст - відносно завершений за змістом уривок тексту або промови, у межах якого найточніше і найконкретніше виявляється сенс повідомлення або його частини. Контекст має сприйматися адресатом;

- повідомлення - форма вираження контексту;

- контакт - фізичний канал і психологічний зв'язок між адресантом і адресатом, що зумовлюють можливість установити й підтримувати комунікацію;

Кожний елемент моделі виконує певні функції у процесі комунікації.

У грошовому обігу функції коду виконують, такі спеціальні терміни, поняття, як „обмінний курс валют”, „грошова маса”, „інфляція” тощо. Контекст - зміст будь-якого повідомлення, що передається за допомогою цих термінів, а також неспеціальних (загальновживаних) слів, що належать до природної (побутової) лексики. Обсяг же повідомлення, як форми передачі певного контексту, може коливатися у досить широких межах -- наприклад, від показника обмінного курсу конкретної валюти до великої доповіді на фінансово-економічну тему.

У першому випадку код, контекст і повідомлення фактично позначаються єдиним символом. У другому - повідомлення містить цілу ієрархію кодів і контекстів. Контакт же під час комунікативного аналізу грошового обігу треба розглядати не лише як суто фізичний канал зв'язку для здійснення грошових трансакцій, а й як механізм забезпечення певної психологічної сумісності відправника і отримувача інформації, необхідної для функціонування комунікації. Прикладом такого контакту може бути довіра кредитора до позичальника, що базується на репутації останнього, досвіді взаємного спілкування, умовах кредитування тощо.

Взагалі існує ще декілька моделей передачі інформації між двома суб'єктами, які можна зрівнювати з грошовим обігом. Також в економіко-інформаційному плані грошовий обіг може бути також представлений як сукупність угод, що пов'язані з функціонуванням товарно-грошових потоків на різних видах ринків, і підходів до прийняття рішень щодо цих угод. Фахівці виділяють такі підходи до прийняття управлінських рішень:

інтуїтивний - вибір, зроблений на підставі відчуття, що він правильний;

заснований на судженнях - це вибір зумовлений знаннями й накопиченим досвідом;

раціональний - вибір, що обґрунтовується за допомогою спеціального аналітичного процесу з використанням відповідного логічного апарату.

Основою інтуїції є досвід певного індивіда. Чим він багатший, тим більший вибір потенційної інформації для прийняття рішення. Протилежний інтуїтивному - раціональний вибір базується передусім на законах формальної логіки.

Перевагою раціонального підходу є те, що його правила і механізми реалізації можуть бути чітко сформульовані й передані з відповідними поясненнями іншим суб'єктам. Підхід до прийняття рішень, заснований на судженнях, часто є синтезом двох розглянутих вище підходів, оскільки може містити в собі й раціональні, й інтуїтивні елементи. Приймаючи рішення на підставі суджень, суб'єкт, як правило, певною мірою перебуває під впливом притаманних йому особисто і суспільству в цілому настанов і стереотипів (з їхніми позитивними й негативними наслідками).

Кожний із зазначених підходів має свою "сферу впливу" у процесі інформаційного забезпечення грошового обігу. Прикладом застосування інтуїтивного підходу може бути укладання типово спекулятивних угод на купівлю-продаж валюти, цінних паперів тощо. Раціональний підхід є обов'язковим при складанні бухгалтерської звітності підприємств (місячної, квартальної, річної).А на судженнях часто ґрунтуються прогнози розвитку ринків, особливо у стандартних ситуаціях. На практиці для вирішення складних питань у сфері забезпеченні грошового обігу часто вдаються до певного симбіозу згаданих вище підходів до прийняття рішень.

Отже. комунікативний підхід до аналізу економічних процесів дає змогу простежити взаємозв'язок між інструментальним та інституціональним аспектами грошового обігу, між коротко та довгостроковими механізмами його впливу на соціально-економічні процеси. Тлумачення грошового обігу як комунікації дає змогу інтерпретувати мотивацію дій учасників цього процесу через взаємозв'язок їхніх інтересів, притаманних їм настанов і стереотипів та рівня їхнього інформаційного забезпечення. Такий інструментарій може бути корисним не лише з точки зору теоретичного аналізу, а й для розв'язання на практиці конкретних проблем зацікавленими сторонами.

7.Закони грошового обігу та основні тенденції його динаміки

Гроші - це економічна категорія, що означає особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента, рівноцінності, тобто форму вартості всіх інших товарів. У господарській практиці назву грошей можуть мати: одиниці рахунку, в яких визначено ціни на товари; написи на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, які використовуються для платежів; національні грошові знаки; іноземна валюта та ін.

Грошовий обіг -- це рух грошей у процесі товарного обороту, надання послуг, погашення боргових зобов'язань. У зв'язку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необхідна на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товарного обороту?

На це запитання в найбільш загальному плані дає відповідь відкритий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів -- проданих у кредит товарів, суми взаємопогашених платежів та платежів, для яких настав строк виплати. При цьому слід мати на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують то як засоби обігу, то як засоби платежу. Закон грошового обігу діє там, де існує товарне виробництво, товарний і грошовий обіг, а також за умов різних грошових систем. Він виражає одну з головних умов підтримування ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов в історію безпосередній зв'язок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що перебувають в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість остільки, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством якісні товари. Недотримання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до появи в економіці країни значних елементів натуральних господарських зв'язків між виробниками і споживачами продукції і навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення.

Формою організації грошового обігу, що встановлюється, як правило, державним законодавством певної країни, є грошова система. Вона включає в себе:

· товар, що відіграє роль загального еквівалента;

· грошову одиницю - масштаб цін;

· засоби - обігу та засоби платежу (металеві, паперові, кредитні та електронні гроші);

· порядок карбування монет і порядок випуску в обіг паперових грошей;

· форми й умови безготівкового платіжного обороту та обігу кредитних грошей;

· порядок обміну національної валюти на іноземні, а також фіксований державою валютний курс.

Формування грошових систем розпочалося ще в період розкладу первіснообщинного ладу, певною мірою як завершення тривалого процесу розвитку форм вартості товару. Так, уже Київська Русь мала порівняно розвинуту грошову систему, а карбування: монет тут розпочалося навіть раніше, ніж у деяких великих європейських державах - у Х - XI ст. Це ще годин із незаперечних доказів значної ролі держави наших предків у економічному та політичному житті на той період. Пізніше, наприклад. Новгородська область платила при Ярославові 300 гривень данини, в XI ст. -- 2500; татарам давали 2000 гривень сріблом. Із давньоруської грошово-вагової системи взяла початок московська грошова система, при якій із гривні (внаслідок поділу її на кілька частин) виникає карбованець, який згадується в історичних документах на початку XIV ст. Так, Дмитрій Донський у 1371 р. викупив із татарського полону сина тверського князя за 10 тис. карбованців сріблом. Виникнення централізованої Російської держави потребувало водночас формування єдиної грошової системи.

У всіх країнах з перетворенням суспільного виробництва на товарне, а натурального господарства на товарно-грошове виникає об'єктивна необхідність значно спростити та стандартизувати форми й системи грошового обігу. Починається створення єдиної та централізованої регламентації грошового обігу, загальнодержавного фінансового апарату, централізованого банку та металевого фонду, що належить державі або надійно контролюється нею. Саме таку грошову систему створює буржуазна держава, а процес завершення й остаточного формування грошових систем закінчується в XVI - XVII ст. зі становленням та утвердженням розвинутих товарно-грошових відносин і товарного виробництва, а також із запровадженням національних грошових одиниць. Так, у 1694 р. було введено в обіг англійський фунт стерлінгів - одна з найстаріших, найповажніших і в недалекому минулому найсильніших грошових одиниць світу. У 1785 р. в США був прийнятий закон про запровадження долара -- нинішньої головної валюти світу. В 1795 р. було введено французький франк; 1830 р.-- бельгійський франк; 1875 р. - югославський динар; 1885 -- єгипетський фунт; 1895 р. - гонконгівський долар та ін.

При побіжному розгляді грошового обігу складається враження, що він відіграє важливішу роль, ніж обіг товарів, що гроші приводять товари в рух. Насправді навпаки - саме обіг товарів є основою грошового обігу, адже зміни в товарному обороті, пов'язані в основному з умовами і масштабами виробництва, зумовлюють і відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу повинно перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на певний момент. Цей закон можна виразити так: якщо дано вартість товарів і середню швидкість їх метаморфоз, то кількість золота, що перебуває в обігу, залежить від його власної вартості. Крім такого вираження закону грошового обігу існують більш специфічні закони обігу металевих та паперових грошей, до аналізу яких ми і переходимо.

Як показує багатовіковий досвід, є дуже багато грошових систем і державних форм регулювання грошового обігу. Найголовніші з них такі:

* система металевого обігу (грошовий товар функціонує в монетній формі);

* монометалізм (валютними грошима є один метал);

* біметалізм (валютними грошима є два метали -- золото і срібло);

* система обігу номінальних грошових знаків (грошовий товар виступає не в монетній формі, а в формі паперово-грошового та банкнотного обігу).

Розвиток грошового товару відбувався поступово. Історично з розвитком торгового обміну функції грошей виконували товари, що частіше, ніж інші, використовувалися в обігу, а отже, були найбільш надійні щодо розвитку процесу обміну. На ранніх стадіях зародження товарного обміну такі функції виконувала у багатьох народів худоба. Гомер, наприклад, оцінював деякі види зброї у 100 биків, а деякі -- в 9 биків. У Німеччині в І ст. н.е. використовували так звані коров'ячі гроші. У деяких північних народів грошовою одиницею служив олень. Роль грошей виконували слонова кістка, хутро, боби какао, цукор тощо. Пізніше, певною мірою завдяки тому, що благородні метали людина почала використовувати значно раніше від інших металів, та завдяки їх особливим якостям, роль загального еквівалента переходить до золота й срібла. Отже, наступний період динаміки еволюції грошового товару пов'язаний із функціонуванням металевого обігу, при якому повноцінні гроші починають виконувати роль загального вартісного еквівалента та й самі безпосередньо обслуговують процес товарного обігу.