Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

58

59

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи інвестування та обґрунтування доцільності інвестиційних проектів

1.1 Економічна сутність та класифікація інвестицій

1.1.1 Поняття інвестицій

1.1.2 Класифікація інвестицій

1.2. Управління вибором інвестиційних проектів

1.2.1 Поняття реального інвестиційного проекту. Цикл реального інвестування

1.2.2 Класифікація інвестиційних проектів

1.2.3 Оцінка ефективності інвестиційного проекту

1.3 Оцінка ризиків реальних інвестиційних проектів

2. Управління проектом на діючому підприємстві

3. Обґрунтування доцільності інвестиційного проекту на підприємстві

3.1 Сутність інвестиційного проекту та вихідні дані для розрахунку

3.2 Розрахунок необхідних інвестицій

3.3 Розрахунок чистих грошових потоків

3.4 Оцінка ефективності інвестиційного проекту

3.4.1 Чистий приведений дохід

3.4.2 Індекс доходності

3.4.3 Індекс рентабельності

3.4.4 Період окупності

3.5 Вплив проекту на основні показники діяльності підприємства

Висновки

Список використаної літератури

інвестиційний проект

Вступ

На початку 80-х років XX ст. почалося реформування країн Центральної і Східної Європи, що потребувало значних довгострокових вкладень капіталу. Відтоді у практику державної діяльності ввійшло поняття “інвестиції”. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого утворюється дохід чи досягається соціальний ефект. Розпочата в Україні економічна реформа потребує пожвавлення господарського життя з метою забезпечення економічного зростання держави. Досягти цього можна на основі фінансової стабілізації, струк-турної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів. Особливо складною є проблема відродження фінансового ринку як саморегульованої системи переливання капіталів, системи довгострокових інвестицій. Структурна криза української економіки, зумовлена її неефективністю, призвела до тривалого спаду і стагнації. Постає нагальна потреба марке-тизації економіки з метою забезпечення економічного розвитку країни. Створення нової економічної системи, спроможної стимулювати економічне зростання за умови стабільних саморегульованих цін, є центральним завданням економічної реформи. Тому в основі будь-якої стратегії реформування має бути організація реального процесу пожвавлення економіки та інвестицій. Економічне піднесення та інвестиційна активність досягаються лише через створення діючого ринку капіталів і приватизацію частини ресурсів і капіталів. Завдання відродження ринку фінансових інвестицій і капіталів містить як коротко- та середньостроковий аспекти, що передбачають підвищення ефективності функціонування банківської системи, так і довгостроковий аспект, пов'язаний з вирішенням проблеми розвитку ринку акціонерних капіталів і державних цінних паперів. У сучасних умовах в Україні почав розвиватися первинний ринок цінних паперів. Емітентами цінних паперів є біржа, інвестиційні компанії і фонди, підприємства виробничого сектору. Розробка пакета відповідних нормативних документів прискорить акціонування підприємств, сприятиме різкому збільшенню пропозиції цінних паперів. Водночас підвищуватиметься попит на цінні папери, що може зумовлюватись, наприклад, прагненням населення застрахувати власні заощадження від знецінюван-ня у зв'язку з інфляцією. Як засвідчила практика перебудови промисловості в Україні, процеси на фінансовому ринку як з погляду розвитку його окремих секторів і сег-ментів, так і з позицій розвитку діяльності інвестиційних інститутів є дуже динамічними. У цьому зв'язку велику роль відіграє держава як гарант стабільності фінансового ринку. На основі використання закономірнос-тей руху фінансового капіталу держава й учасники ринку цінних паперів підтримують приватний та організований ринок, сприяють підвищенню ефективності економіки й економічному зростанню загалом. Активне вторгнення підприємців на фінансовий ринок, активізація інвестиційної діяльності населення, погано обізнаного з об'єктивними закономірностями розвитку фінансового капіталу і ринку, за відсутності досвіду саморегуляції ринку можуть призвести як до великих втрат індивідуальних нагромаджень і заощаджень, так і до кризи ринку загалом. Підприємництво в ринковій економіці здійснюється в умовах ринку. Підприємець повинен уміти передбачати, розраховувати й оцінювати. Ризик багато в чому модифікує поняття інвестиційних і фінансових рішень у ринковій економіці. Формування і функціонування капіталу підприємства тісно пов'язані з фінансовим ринком. Одна з проблем, що постає перед підприємцем, полягає в тому, щоб сформувати оптимальну структуру капіталу підприємтва в нових умовах. Тому, дбаючи про становлення цивілізованого ринку, конче потрібно досліджувати об'єктивні властивості фінансового капіталу, ринку інвестицій, розглядати їх стосовно практики розвитку фінансового ринку в Укра-їні. При цьому насамперед треба проаналізувати процеси капіталонагромадження різних категорій зберігачів, виявити тенденції секторів ринку. Особливу увагу розвитку інвестиційної діяльності слід приділити в період переходу до ринкових відносин, коли економіка у зв'язку з потребою перепрофілювання більшості підприємств потребує великих інвестицій. Значний попит на інвестиції спричинюють також приватизаційні процеси. В умовах економічної кризи, яку переживає Україна, внутрішні інвестиційні можливості значно зменшились, що пов'язано насамперед зі зменшенням інвестиційних можливостей бюджету. Покладаються надії на надходження зовнішніх інвестицій, але цей процес поки що гальмується складною податковою системою, великою часткою державного майна, повільними кроками приватизації, нестабільністю політичної систе-ми та кримінальною ситуацією, що склалась у країні.

1. Теоретичні основи інвестування та обґрунтування доцільності інвестиційних проектів

1.1 Економічна сутність та класифікація інвестицій

1.1.1 Поняття інвестицій

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій еконовіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність"- з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні. Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення . За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інестиції це видатки на створення, розширення, реконструкцію, та технічне переозброєння основного капіталу, а також на повязані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку. Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами. Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо). Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав. Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

1.1.2 Класифікація інвестицій

Інвестування залежно від обставин, організаційних умов, джерел коштів, форми інвестицій, характеру задіяних активів, учасників процесу має особливості, які є основою різних типів класифікації інвестиційного процесу. Передусім слід виокремити інвестування реальне й фінансове. Це дві досить різні сфери інвестиційного процесу, які мають не лише різні об'єкти інвестування (саме за цією ознакою й визначається реальне або фінансове інвестування), а й суттєві відмінності в самій технології процесу інвестування.

1. Реальні інвестиції охоплюють діяльність, пов'язану зі створенням нових матеріальних об'єктів, що матимуть прибуток за рахунок виробництва й продажу товарів і послуг. Різновидами реального інвестування є "капітальні вкладення", "виробничі інвестиції". 2. Фінансові інвестиції є вкладанням коштів у фінансові операції та цінні папери. Наприклад, валютні операції (отримання прибутку за рахунок різниці курсів валют), операції з векселями, купівля та продаж акцій, облігацій, сертифікатів, доходи від володіння пакетами цінних паперів тощо.

Реальне і фінансове інвестування, не зважаючи на різні інструменти та форми активів, взаємопов'язані, обслуговують однакові фінансові потоки в економіці країни. Наприклад, інвестор реалізує проект створення виробничого підприємства. Це процес реального інвестування, в результаті якого капітал інвестора буде трансформовано в матеріальні активи: будови, обладнання, матеріальні запаси тощо. Якщо організаційною формою підприємства обрано акціонерне товариство, буде проведено емісію акцій і відбувається їх продаж на фондовому ринку. Покупці акцій здійснять фінансові інвестиції в цінні папери. Акціонування буде одним із способів фінансування виробничого (реального) проекту. Звичайно, з метою швидкої консолідації капіталу для реалізації проекту буде задіяно інфраструктуру фондового ринку, в тому числі фінансових посередників. В результаті створення виробничого підприємства (реальне інвестування) відбудеться за рахунок форм фінансового інвестування. Отже, різновиди інвестування тісно пов'язані між собою, мають крім відмінностей багато спільного, створюють розмаїття форм інвестування і водночас є різними проявами інвестиційного процесу використання капіталу з метою його нарощування. Інвестиції, спрямовані на відтворення основних фондів і на приріст матеріально-технічних запасів з метою організації виробництва й продажу товарів і послуг, є капітальними вкладеннями. Це складова реального інвестування.

З урахуванням інших ознак інвестування можна виокремити інвестиції:

а) залежно від строку життя проекту:

* короткострокові (до одного року);

* середньострокові (2-3 роки);

* довгострокові (понад 3 років);

б) залежно від форми власності на інвестиційні ресурси:

* державні;

* приватні

* іноземні;

* змішані;

в) інвестиції можуть бути прямими, тобто спрямованими на об'єкт інвестування (інвестор безпосередньо здійснює управління своїм капіталом і проектом інвестування, укладає договори щодо використання свого капіталу від свого імені), а можуть здійснюватися через посередників, які в той чи інший спосіб діють від імені інвестора з метою реалізації його інвестиційних намірів: накопичують фінансові ресурси для вкладання, оперативно керують проектом, ведуть фінансовий портфель за дорученням інвестора, за договірними, довірчими відносинами з ним. Так відбувається спільне інвестування взаємних інвестиційних фондів від імені дрібних інвесторів;

г) інвестиції поділяються за місцем реалізації на внутрішні (реалізуються на території країни) чи зовнішні (реалізуються за її межами).

Реальне інвестування, що здійснюється в матеріальні активи, може поділятися залежно від ознак і форми активів як об'єкта інвестування. Відповідно до форми діючих основних фондів виокремлюється інвестування в нове будівництво, розширення виробництва, модернізацію основних фондів, технічне переоснащення, у повну реконструкцію. Розподіл капітальних вкладень за наведеними напрямами визначає відтворювальну структуру основних фондів:

* нове будівництво -- це процес інвестування в організацію нового виробництва (введення основних фондів). Воно створюється на новому місці і не має зв'язку з діючими підприємствами;

* розширення виробництва -- інвестування з метою розширення виробничого апарату, введення в дію нових основних фондів, подібних до тих, що вже діють на підприємстві. Таким інвестуванням реалізується екстенсивний розвиток, повторюється технічний рівень виробництва без заміни діючого обладнання;

* реконструкція -- комплексна заміна виробничого апарату більш продуктивним та економічним, із заміною діючого обладнання. Масштаб заміни потребує розробки нового технічного проекту для проведення реконструкції;

* технічне переоснащення, модернізація -- удосконалення окремих елементів технологічного та технічного обладнання заміною більш сучасним продуктивним або вдосконалення вже діючого обладнання заміною окремих його вузлів.

Інвестування з боку виробничого підприємства може розрізнятися за ознакою кінцевої мети:

* інвестиції в удосконалення продукції з метою збереження позицій на ринку;

* інвестиції в оновлення основних фондів з метою вдосконалення технології;

* інвестиції в удосконалення технології з метою зменшення витрат на виробництво;

* вимушені інвестиції, які не підвищують конкурентоспроможності підприємства (для зменшення впливу на навколишнє середовище, для вимушеного перенесення виробництва в інше місце, для підвищення безпеки праці);

* ризиковані інвестиції в організацію нового виробництва із виходом на нові ринки.

Щодо підприємства як організаційно-юридичної форми реалізації інвестування, проект може реалізовуватися на базі вже діючого підприємства (чи виробництва) і може бути підприємство формуючий (впроваджується на "рівному місці", тобто передбачає створення відповідного підприємства). За масштабністю інвестування проект може мати ознаки стратегічних або тактичних інвестицій. Стратегічне (що до інвестора) інвестування пов'язане із великими (що до загального обсягу активів інвестора) обсягами інвестованого капіталу, із значною зміною форми активів інвестора чи сфери діяльності, форми його власності. За формою тих реальних активів, у які вкладаються кошти інвестора, інвестування може здійснюватися в основні чи в оборотні фонди, у нематеріальні активи. Технологічна структура інвестиційного процесу базується на розподілі інвестиційних витрат: проектні роботи; навчання персоналу; будівельні роботи; ремонтно-будівельні роботи; вартість машин та обладнання; монтажні роботи. Обґрунтування та планування інвестиційного процесу здійснюється за допомогою інвестиційного проекту. Цей термін також вживається для позначення практичних дій інвестора щодо нарощування капіталу.Слід виокремити кілька ознак інвестування залежно від його змістовної характеристики. Належна спрацьованість проекту значною мірою впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Наведемо кілька аспектів інвестування, які можна вважати важливими при визначенні доцільності його реалізації. Водночас ці аспекти можна вважати також змістовними ознаками інвестування, що відображують окремі якості цього процесу:

* узгодженість інвестування із зовнішніми умовами (стан економіки країни, окремих регіонів і фінансового ринку, альтернативні проекти, галузеві особливості проекту, сумісність продукції проекту зі станом ринку, місцеві умови і співробітництво з органами влади, наявність потрібних місцевих ресурсів і т. ін.). Відповідно, за цією ознакою проекти можуть відрізнятися рівнем узгодженості із зовнішніми умовами для інвестування: добре узгоджене, умовно узгоджене, недостатньо узгоджене, ризиковане інвестування через зовнішні несприятливі умови;

* внутрішня збалансованість процесу інвестування за комплексом взаємопов'язаних аспектів (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, соціальні, часові параметри інвестиційного процесу). Інвестування за цією ознакою може бути системно збалансованим (повністю) планом інвестування, умовнозбалансованим (середній рівень), недостатньо збалансованим (відносно ризикованим за внутрішніми чинниками);

* достатність рівня дохідності та прийнятність рівня ризикованості інвестування (високодохідні, середньодохідні, низько-дохідні, високоризиковані, середньоризиковані, низькоризи-ковані проекти);

* збалансованість і синхронізованість фінансових потоків за їх обсягами і часом. За цими параметрами інвестування може бути фінансове збалансоване, фінансове напружене, фінансове ризиковане (за збалансованістю щодо фінансових потоків), частково напруженим, безперервно напруженим, спланованим із резервами часу (за рівнем передбачених резервів часу при інвестуванні);

* наявні можливості для управління проектом, тобто спроможність інвестора і його менеджерів впливати на поточний стан проекту, вносити зміни в процес інвестування, поліпшувати результати використання кожного окремого ресурсу і кінцеві показники інвестування, можливості нейтралізації чинників ризику, зокрема можливість відносно беззбиткового виходу з проекту. За цими ознаками слід виокремити добре керовані проекти, умовно керовані проекти (із очікуваним недостатнім рівнем впливу менеджменту на потенційно можливі кризові події у ході реалізації інвестування), повністю ліквідні проекти (із потенційною можливістю для інвестора припинити інвестування із повним поверненням вкладених у проект коштів). Визначення проекту інвестування за ознакою керованості слід виконувати також із урахуванням оцінки запланованої системи управління інвестуванням і ділових якостей менеджерів, які мають реалізовувати проект. Для дослідження процесів фінансового інвестування важливо визначити термін "портфельне інвестування". Під цим терміном розумітимемо вкладання коштів у комплекс цінних різного виду паперів з метою отримання поточного доходу від володіння ними (або перепродажу), але без наміру управляти емітентами цих цінних паперів. Портфельний інвестор завжди має набір (портфель) пакетів цінних паперів, обсяги яких, як правило, недостатні для того, щоб безпосередньо впливати на емітентів цінних паперів. На відміну від портфельного пряме стратегічне фінансове інвестування передбачає операції з цінними паперами з метою отримання можливості безпосередньо впливати на діяльність емітента придбаних цінних паперів, управляти ним.

1.2 Управління вибором інвестиційних проектів

1.2.1 Поняття реального інвестиційного проекту. Цикл реального інвестування

У міжнародній практиці план розвитку підприємства подається у вигляді бізнес-плану, що, по суті, є структурованим описом проекту розвитку підприємства. Якщо проект пов'язаний із залученням інвестицій, то він носить назву "інвестиційний проект". Зазвичай кожний новий проект підприємства в тій чиіншій мірі пов'язаний із залученням нових інвестицій. У найбільш загальному розумінні проект - це спеціальною чином оформлена пропозиція про зміну діяльності підприємства, що переслідує певну ціль (мету). Проекти прийнято розділяти на тактичні і стратегічні. До останніх належать проекти, що передбачають зміну форми власності (створення орендного підприємства, акціонерного товариства, приватного підприємства, спільного підприємства і т.д.) або кардинальну зміну характеру виробництва (випуск нової продукції, перехід до цілком автоматизованого виробництва і т.п.). Тактичні проекти звичайно пов'язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, підвищенням якості продукції, модернізацією устаткування. Для вітчизняної практика поняття проекту не є новим. Його відмінна якість за старих часів полягала в тому, що основні напрямки розвитку підприємства, як правило, визначалися на вищому по відношенню до підприємства рівні керування економікою галузі. У нових економічних умовах підприємство в особі його власників і вищого складу керування повинно само піклуватися щодо свого подальшого існування, вирішуючи самостійно всі стратегічні і тактичні питання. Така діяльність в області інвестиційного проектування повинна бути певним чином організована. Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування. На більшості підприємств це інвестування в єдиним напрямком інвестиційної діяльності в сучасних умовах. Це визначає високу роль управління реальними інвестиціями в системі інвестиційної діяльності підприємства.

Здійснення реальних інвестицій характеризується рядом особливостей, основними з яких є:

1. Реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства. Основна ціль цього розвитку забезпечується здійсненням високоефективних реальних інвестиційних проектів, а сам процес стратегічного розвитку підприємства являє собою не що інше, як сукупність реалізованих у часі цих інвестиційних проектів. Саме ця форма інвестування дозволяє підприємству успішно проникати на нові товарні і регіональні ринки, забезпечувати постійне зростання своєї ринкової вартості.

2. Реальне інвестування знаходиться у тісному взаємозв'язку з операційною діяльністю підприємства. Завдання збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, розширення асортименту вироблених виробів і підвищення їх якості, зниження поточних операційних витрат вирішуються, як правило, у результаті реального інвестування. У свою чергу, від реалізованих підприємством реальних інвестиційних проектів багато в чому залежать параметри майбутнього операційного процесу, потенціал зростання обсягів його операційної діяльності.

3. Реальні інвестиції забезпечують, як правило, більш високий рівень рентабельності порівняно з фінансовими інвестиціями. Ця спроможність генерувати велику норму прибутку є одним із спонукальних мотивів до підприємницької діяльності в реальному секторі економіки.

4. Реалізовані реальні інвестиції забезпечують підприємству стійкий чистий грошовий потік. Цей чистий грошовий потік формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів і нематеріальних активів навіть у ті періоди, коли експлуатація реалізованих інвестиційних проектів не приносить підприємству прибутку.

5. Реальним інвестиціям властивий високий рівень ризику морального старіння. Цей ризик супроводжує інвестиційну діяльність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проектів, так і на стадії постінвестиційної їх експлуатації. Стрімкий технологічний прогрес сформував тенденцію до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування.

6. Реальні інвестиції мають високий ступінь антиінфляційного захисту. Досвід показує, що в умовах інфляційної економіки темпи росту цін на багато об'єктів реального інвестування не тільки відповідають, але, в багатьох випадках, навіть перевищують темпи росту інфляції, реалізуючи ажіотажний інфляційний попит підприємців на матеріалізовані об'єкти підприємницької діяльності.

7. Реальні інвестиції є найменш ліквідними. Це пов'язано з вузькоцільовою спрямованістю більшості форм цих інвестицій. У зв'язку з цим компенсувати у фінансовому відношенні помилкові управлінські рішення, пов'язані з початком здійснення реальних інвестицій, украй складно.

Загальна процедура впорядкування інвестиційної діяльності підприємства стосовно конкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу, що має такі етапи.

1. Формулювання проекту (іноді використовуються термін "ідентифікація"). На даному етапі вищий склад керівництва підприємства аналізує поточний стан підприємства і визначає найбільше пріоритетні напрямки його подальшого розвитку. Результат даного аналізу визначається (втілюється) у вигляді бізнес ідеї, що спрямована на вирішення найбільш важливих для підприємства задач. Вже на цьому етапі необхідно мати більш-менш переконливу аргументацію у відношенні здійсненності ідеї. Можливо поява декількох ідей подальшого розвитку підприємства. Якщо усі вони є в однаковому ступені корисними і здійсненними, то паралельно розробляється декілька інвестиційних проектів з тим, щоб вибрати найбільш прийнятний із них на завершальній стадії розробки.

2. Розробка (підготовка) проекту. Після того як бізнес ідея проекту пройшла першу перевірку, необхідно розвивати її до того моменту, коли можна прийняти тверде рішення - позитивне або негативне. На цьому етапі потрібно поступове уточнення й удосконалювання плану проекту у всіх його напрямках - комерційному, технічному, фінансовому, економічному, інституціональному і т.д. Надзвичайно важливими на даному етапі є пошук і збір попередньої інформації для вирішення окремих задач проекту. Необхідно усвідомлювати, що від ступеня достовірності попередньої інформації і правильності інтерпретації даних, що з'являються в процесі проектного аналізу, залежить успіх реалізації проекту.

3. Експертиза проекту. Перед початком реалізації проекту його кваліфікована експертиза - дуже бажаний етап життєвого циклу проекту. Якщо фінансування проекту здійснюється в основному за рахунок стратегічного інвестора (кредитного або прямого), те інвестор сам проводить експертизу, наприклад за допомогою якоїсь авторитетної консалтингової фірми, надаючи перевагу витраті деякої суми на підготовку проектів, ніж втраті великої частини своїх грошей у процесі виконання проекту. Якщо підприємство планує реалізацію інвестиційного проекту переважно за рахунок власних коштів, то експертиза проекту також дуже бажана для перевірки слушності основних положень проекту.

4. Здійснення проекту. Стадія охоплює реальний розвиток бізнесу-ідеї до того моменту, коли проект повністю вводиться в експлуатацію. До неї відносяться відслідковування і аналіз усіх видів діяльності по мірі їх виконання і контроль з боку регулюючих органів всередині країни і/ або іноземного або вітчизняного інвестора. Ця стадія включає також основну частину реалізації проекту. Її задача в результаті складається в перевірці достатності грошових потоків, що генеруються проектом, для покриттяінвестиції і забезпеченняінвесторам бажаної віддачі на вкладені гроші.

5. Оцінка результатів. Проводиться як по завершенні проекту в цілому, так і в процесі його виконання. Основна ціль цього виду діяльності полягає в одержанні реального зворотного зв'язку між закладеними в проект ідеями і ступенем їх фактичного виконання. Результати подібного порівняння створюють неоціненний досвід розроблювачам проекту, дозволяючи використовувати його при розробці і здійсненні інших проектів.

В даний час для України актуальним засобом залучення інвестора є варіант створення спільного підприємства у вигляді акціонерного товариства за участю української сторони (реципієнта) і закордонного партнера (інвестора). У цьому випадку ініціатива, як правило, виходить від реципієнта, що намагається зацікавити потенційного інвестора. Успіх прийняття інвестиційного проекту буде істотно залежати від ступеня задоволення вимог закордонного інвестора, що можуть відрізнятися від узвичаєних. У даному випадку етапу розробки інвестиційного проекту може передувати стадія підготовки інвестиційних пропозицій (або інвестиційного меморандуму). У цей документ включаються докладні відомості про реципієнта, результатах його діяльності в минулому, продукції, що випускається, стратегію і тактику поводження на ринку. Після схвалення потенційним інвестором інвестиційний проект детально розробляється з урахуванням зауважень і побажань інвестостора. Така схема організації робіт дозволяє заощаджувати зусилля реципієнта.

Усі форми реального інвестування проходять три основні стадії (фази), що складають у сукупності цикл цього інвестування:

* передінвестиційна стадія, у процесі якої розробляються варіанти альтернативних інвестиційних рішень, проводиться їхня оцінка і приймається до реалізації конкретний їхній варіант;

* інвестиційна стадія, у процесі якої здійснюється безпосередня реалізація прийнятого інвестиційного рішення;

* постінвестиційна стадія, у процесі якої забезпечується контроль за досягненням передбачених параметрів інвестиційних рішень у процесі експлуатації обґєкта інвестування.

Основу передінвестиційної стадії циклу реального інвестування складає підготовка інвестиційного проекту (аналогом цього терміна виступають «бізнес-план», «техніко-економічне обґрунтування» та ін.). Інвестиційний проект являє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту і фінансові показники, повґязані з його реалізацією Для таких форм реального інвестування як відновлення окремих видів устаткування; придбання окремих видів нематеріальних активів; збільшення запасів матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обгрунтування інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, заявки і т.п.), у якому викладаються мотивація, обґєктна спрямованість, необхідний обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність. При здійсненні таких форм реального інвестування, як придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, перепрофілювання, реконструкція і широкомасштабна модернізація підприємства, вимоги до підготовки інвестиційного проекту істотно зростають. Це повґязано з тим, що в сучасних економічних умовах підприємства не можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів і залучають на інвестиційні цілі значний обсяг засобів за рахунок зовнішніх джерел фінансування. У той же час будь-який великий сторонній інвестор або кредитор повинен мати чітке уявлення про стратегічну концепцію проекту; його масштаби; найважливіші показники маркетингової, економічної і фінансової його результативності; обсяги необхідних інвестиційних витрат і терміни їхнього повернення й інші його характеристики. Розроблений реальний інвестиційний проект дозволяє спочатку власникам і менеджерам підприємства, а потім і стороннім інвесторам всебічно оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.

1.2.2 Класифікація інвестиційних проектів

Фінансовий інвестиційний проект -- це проект придбання цінних паперів працюючого підприємства. Такий проект також вимагає значних економічних обґрунтувань (особливо, якщо планується придбати великий пакет акцій), всебічної характеристики об'єкта інвестування, його платоспроможності, очікуваної дохідності від фінансових операцій.

У сучасній практиці індустріально розвинених країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками:

1) Залежно від вартості та масштабу проекти поділяються на дрібні, середні та великі.

- Вартість дрібних проектів звичайно становить менше 300 тис. дол. США.

- До середніх проектів відносять міжрегіональні та регіональні проекти, окремі проекти, розроблювані на рівні корпорацій; їх вартість -- від 300 тис. дол. до 2 млн. дол.

- Великі проекти (вартістю більше 2 млн. дол.) мають стратегічний характер, будучи принципово новими об'єктами інвестування.

2) За тривалістю реалізації проекти поділяють на:

- короткотермінові (до одного року),

- середньотермінові (1--2 роки)

- довготермінові (3--5 років).

3) За видами проекти класифікують:

- на проекти із затвердженими фондами фінансування, що перебувають на тій або іншій стадії реалізації, але ще незакінчені;

- проекти з незатвердженими та несхваленими фондами фінансуванням, які, у свою чергу, поділяються:

· на ті, рішення про доцільність інвестування в які приймається безпосередньо керівництвом корпорації;

· ті, що залежать від споживача (фінансування розпочинається тільки в тому випадку, коли корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).

4) За сумісністю реалізації інвестиційні проекти поділяються:

- на незалежні від реалізації інших проектів підприємства;

- що залежать від реалізації інших проектів підприємства;

- проекти інших інвестиційних проектів.

5) Залежно від класу проекти виділяють мегапроекти, що виключають реалізацію, мультипроекти та монопроекти.

- Мегапроекти -- це цільові міжнародні, національні, міжгалузеві та галузеві програми розвитку, що містять велику кількість взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, які характеризуються виділеними на їх реалізацію ресурсами та обмеженим часом виконання. Такі програми розробляються, підтримуються та координуються на відповідних рівнях управління: державному, республіканському, обласному, муніципальному та ін.

- Мультипроекти -- це проекти, спрямовані на забезпечення та реалізацію визначеної стратегії розвитку підприємств (забезпечення високої прибутковості власного капіталу, фінансової стійкості, загальної ефективності господарської діяльності підприємства).

- Монопроекти -- це окремі інвестиційні, інноваційні проекти, що потребують створення єдиної проектної команди. Такі проекти залежно від змісту та мети їх реалізації поділяються на технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані і мають відповідні обмеження у фінансових та інших ресурсах, часі, критерії щодо якості продукції.

6) Залежно від схеми фінансування, що передбачається, виокремлюють:

- інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок внутрішніх джерел підприємства;

- проекти, що фінансуються за рахунок акціонування;

- проекти, що фінансуються за рахунок позикових джерел;

- інвестиційні проекти зі змішаними формами фінансування.

Основна класифікація інвестиційних проектів поєднує поділкапітальних вкладень на класи за метою їх реалізації, при цьому залежно від премії за ризик інвестування є відповідна диференціація норми прибутку для кожного класу. Вкладення з метою збереження позицій на ринку передбачають мінімальну норму прибутку в 6 %; вкладення в оновлення основних виробничих фондів та підтримання безперервної діяльності -- 12; з метою скорочення поточних витрат -- 15; вкладення з метою розширення діяльності, збільшення виробничої потужності, а відповідно і збільшення доходів -- 20; ризикові (венчурні) капітальні вкладення, що пов'язані з новим будівництвом або впровадженням нових технологій, -- 25--30 %.

Як правило, вимушені інвестиції, здійснювані з метою підвищення надійності виробництва та техніки безпеки, спрямовані на виконання вимог щодо збереження навколишнього середовища згідно з новими законодавчими актами у цій сфері та з урахуванням інших елементів державного регулювання не мають особливих вимог щодо норми прибутку.

Наведена класифікація є складовим елементом управління інвестиційним процесом на підприємстві, при цьому важливу роль у його інвестиційній політиці відіграє часовий розподіл прибутку, коли залежно від структури капіталу підприємства у різні періоди керівництво вимагає різні норми прибутку на вкладені засоби; розробляються довготермінові плани капітальних вкладень для оптимального використання нагромадженого внаслідок реалізації проекту прибутку

1.2.3 Оцінка ефективності інвестиційного проекту

Вивчення джерел залучення і напрямів використання капіталу або прийняття інвестиційних рішень повинно будуватись на оцінці кожного можливого проекту за кількома чинниками: технічним, адміністративним, юридичним, соціально-економічним, фінансовим тощо.

Більшість існуючих підходів до оцінки результатів будь-якого виду діяльності умовно можна розділити на такі групи:

-- традиційні методи оцінки ефективності на основі визначення співвідношення між надходженнями та витратами;

-- облікові підходи до розрахунків результатів діяльності, що здійснюються на основі бухгалтерської звітності;

-- дисконтні методи, що ґрунтуються на основі теорії часової вартості грошей.

Традиційні методи передбачають розрахунки таких основних показників:

-- коефіцієнта ефективності інвестування;

-- періоду окупності інвестицій.

Коефіцієнт ефективності розраховується як відношення грошових надходжень (N) до суми інвестованих коштів (К). У практичних розрахунках використовується річна норма ефективності (Ег):

, (1.1)

де N - середньорічні грошові надходження.

Допустиме значення E_r ? 1.

Методи оцінки інвестицій на основі бухгалтерської звітності (облікові методи) передбачають розрахунки балансової (R_b) та чистої (R_p) рентабельності інвестицій. При обчисленні балансової рентабельності враховується середньорічний дохід підприємства (D_r) та обсяг інвестицій (К). При обчисленні чистої рентабельності враховуються ще податкові та відсоткові платежі (РР). Балансова та чиста рентабельність розраховуються за формулами:

R_b = D_r / ? K, (1.2)

R_p = (D_r - PP) / ? K (1.3)

Показники рентабельності визначають рівень прибутку на кожну одиницю капіталовкладень.

Основними показниками розрахунку ефективності інвестицій з погляду теорії часової вартості грошей є: чиста теперішня вартість (NPV, ЧПД), внутрішня норма дохідності (IRR, ВСД), дисконтовані показники рентабельності (RI) та періоду окупності (Pod, ПО).

Показник чистої теперішньої вартості капіталу визначає динамічну норму ефективності інвестицій як норму приведення (дисконту), при якій сума дисконтованого доходу (прибутків) за певний час стає рівною інвестиційним витратам.

Через те, що надходження грошових коштів розподілене в часі, їх дисконтування здійснюється при відсотковій ставці і. Важливим моментом є вибір рівня відсоткової ставки або ставки порівняння, яка повинна відображати очікуваний рівень позичкового відсотка. В якості загальної рекомендації з урахування можливих втрат від скорочення надходжень (тобто врахування інвестиційного ризику) пропонується вводити ризикову поправку до рівня відсоткової ставки. Вона повинна характеризувати дохідність з безризикових вкладень (наприклад, державних цінних паперів), тобто додавати деяку ризикову премію. Ця премія повинна враховувати як специфічний ризик, пов'язаний з невизначеністю одержання доходу від конкретного капіталовкладення, так і ринковий ризик, пов'язаний з кон'юнктурою ринку.

При одномоментному здійсненні інвестиційних витрат (ЧПД₀) розраховується за формулою:

(1.4)

де ЧГП_t - сума чистого грошового потоку за окремі інтервали загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ІВ₀ - сума одномоментних інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту;

і - застосована дисконтна ставка, виражена в частках одиниці;

n - число інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.

Якщо інвестиційні витрати, пов'язані з майбутньою реалізацією інвестиційного проекту, здійснюють за кілька етапів, показник чистого приведеного доходу (ЧПД_б) розраховується за формулою:

(1.5)

де ЧГП_t - сума чистого грошового потоку по окремих інтервалах загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ІВ_t -сума інвестиційних витрат по окремих інтервалах загального періоду реалізації інвестиційного проекту.

Показник чистий приведе6ний дохід може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів, а і як критерій доцільності їх реалізації. Незалежний інвестиційний проект, за яким показник ЧПД є негативним або дорівнює 0, повинен бути відхилений, тому що він не принесе підприємству додаткового прибутку на вкладений капітал. Незалежні інвестиційні проекти з позитивним значенням показника ЧПД дають можливість збільшити капітал підприємства і його ринкову вартість. Із системи взаємовиключних інвестиційних проектів береться той із них, за яким значення показника ЧПД є найвищим.

Особливості показника чистої теперішньої вартості:

- Показник NPV різних проектів можна сумувати, що дозволяє використовувати його в якості основного при формуванні інвестиційного портфеля.

- Вибір ставки порівняння і є суб'єктивним моментом. Тому при аналізі інвестиційних проектів рекомендується визначити NPV не для однієї ставки, а для деякого діапазону ставок.

Період окупності є одним з найбільш поширених і зрозумілих показників оцінки ефективності інвестиційного проекту. Розрахунок цього показника може проводитися за двома методами: статичним (бухгалтерським) і дисконтним.

Недисконтований показник періоду окупності (ПО_н) визначається статичним методом і розраховується за формулою:

, (1.6)

де ЧГП_сер - середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту (за короткострокових реальних вкладень цей показник розраховується як середньомісячний).

Відповідно дисконтований показник періоду окупності (ПО_д) визначається за формулою:

, (1.7)

Показник період окупності використовується зазвичай для порівняльної оцінки ефективності проектів, але може бути прийнятий і як критеріальний (у цьому разі інвестиційні проекти з більш високим терміном окупності підприємство буде відхиляти).

Недолік показника періоду окупності як міри ефективності є те, що він не враховує весь період функціонування інвестиції, тобто він не враховує надходження за межами періоду окупності. Тому показник не може служити критерієм вибору інвестицій, а може використовуватись лише у вигляді обмеження при прийнятті інвестиційних рішень.

Метод внутрішньої норми прибутковості. При оцінці доцільності інвестицій обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту, тобто відсоткову ставку, яка характеризує норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного прибутку інвестора, на який він сподівається.

За визначенням, внутрішня норма прибутковості (іноді кажуть "прибутковість") -- це таке значення показника дисконту, при якому сучасне значення інвестиції дорівнює сучасному значенню потоків грошових коштів за рахунок інвестицій, або значення показника дисконту, при якому забезпечується нульове значення чистого справжнього значення інвестиційних вкладень.

Економічне значення внутрішньої норми прибутковості полягає в тому, що це така норма прибутковості інвестицій, при якій підприємству однаково ефективно інвестувати свій капітал під IRR % в які-небудь фінансові інструменти або в реальні активи, що генерують грошовий потік, кожний елемент якого, в свою чергу, інвестується під IRR %.

Внутрішня норма дохідності (IRR) -- це середньозважена величина прибутковості інвестицій, що мають різні джерела інвестування, яка не є тотожна нормативному коефіцієнту ефективності.

Внутрішня норма дохідності може розраховуватись як: загальна за інвестиціями, тільки за акціонерним капіталом, з урахуванням позичкового капіталу (без нього), загальна статична, загальна динамічна.

Для забезпечення дохідності та окупності інвестицій необхідно, щоб чиста теперішня вартість була більша від нуля або дорівнювала нулю. Для цього необхідно підібрати таку відсоткову ставку дисконтування потоку платежів, яка забезпечить виконання цих умов. Така ставка або бар'єрний коефіцієнт повинні відображати очікуваний усереднений рівень позичкового відсотка на фінансовому ринку з урахуванням фактора ризику.

Під внутрішньою нормою дохідності розуміють ставку дисконтування, використання якої забезпечує рівність поточної вартості надходжень і витрат. Тобто при нарахуванні на суму інвестицій К відсотків за ставкою, що дорівнює IRR, забезпечується одержання розподіленого в часі доходу.

Показник внутрішньої норми дохідності характеризує максимально допустимий відносний рівень витрат за цим інвестиційним проектом. Наприклад, при реалізації проекту за рахунок банківського кредиту рівень відсотків за кредит не повинен перевищувати значення IRR, бо таке перевищення робить проект збитковим.

Практика використання показника IRR вимагає здійснення послідовних ітерацій, з допомогою яких знаходиться дисконтний множник, що забезпечує виконання рівності NVP=0.

Вибираючи два значення коефіцієнта дисконтування d₁?d₂ таким чином, щоб в інтервалі (d_1, d₂) функція NVP=f(d) змінювала свої значення з «+» на «-» або навпаки. При цьому використовують формулу:

, (1.8)

де d₁ - значення відсоткової ставки в дисконтованому множнику, при якому f(d₁)?0 або навпаки;

d₂ - значення відсоткової ставки, при якому f(d₂)?0 або навпаки.

Довжина інтервалу визначає точність розрахунків та вибирається мінімальною.

Індекс (коефіцієнт) доходності дає змогу співвіднести обсяг інвестиційних витрат з майбутнім грошовим потоком за проектом. Такий показник за одномоментних інвестиційних витрат за реальним проектом (ІД₀) розраховується за формулою:

(1.9)

Якщо інвестиційні витрати, пов'язані з майбутньою реалізацією інвестиційного проекту, здійснюється в кілька етапів, індекс (коефіцієнт) доходності (ІД_б) розраховується за формулою:

(1.10)

Показник індекс доходності також може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки, а й як критеріальний при прийнятті інвестиційного рішення про можливості реалізації проекту. Якщо значення індексу доходності менше 1 або дорівнює їй, незалежний інвестиційний проект повинен бути відхилений у зв'язку з тим, що він не принесе додаткового прибутку на інвестовані засоби. Із взаємовиключних проектів за цим критерієм вибирається той із них, за яким індекс доходності найвищий.

Індекс (коефіцієнт) рентабельності в процесі оцінки ефективності інвестиційного проекту може відігравати лише допоміжну роль, тому що не дає можливості повною мірою оцінити весь зворотний інвестиційний потік за проектом (значну частину цього потоку становлять амортизаційні відрахування) і не порівнює аналізовані показники в часі. Цей показник (ІР_і) розраховується за формулою:

, (1.11)

де ЧП_чист - середньорічна сума чистого інвестиційного прибутку за період експлуатації проекту;

ІВ_t - сума інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту.

Показник індекс рентабельності дає можливість вичленити в сукупному чистому грошовому потоці найважливішу його складову - суму інвестиційного прибутку. Крім того, він дає змогу здійснити порівняльну оцінку рівня рентабельності інвестиційної та операційної діяльності (якщо інвестиційні ресурси сформовані за рахунок власних і позикових засобів, індекс рентабельності інвестицій порівнюється з коефіцієнтом рентабельності активів; якщо ж інвестиційні ресурси сформовані тільки за рахунок власних фінансових засобів, то базою порівняння є коефіцієнт рентабельності власного капіталу). Результати порівняння дають можливість визначити, чи реалізація інвестиційного проекту підвищить загальний рівень ефективності операційної діяльності підприємства в майбутньому періоді, чи знизить його, що також є одним із критеріїв прийняття інвестиційного рішення.

З метою розрахунків можливих варіантів дохідності інвестиційного проекту з урахуванням різних обставин його реалізації практично використовується кілька методів аналізу середовища.

Аналіз чутливості проекту до змін окремих факторів, що впливають на дохідність інвестицій. Найважливішими факторами, які враховуються при аналізі, є такі: ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо. Розрахунки показують, що найбільші зміни NPV у разі зміни фактора на 1 % відбуваються для ціни реалізації продукції. Цей фактор має найбільше значення під час оцінки майбутньої дохідності проекту. Наступним важливим фактором є собівартість одиниці продукції, далі -- обсяг реалізації, розмір інвестицій та ставки дисконтування.

Аналіз прогнозних сценаріїв розвитку загальноекономічних умов та здійснення самого інвестиційного проекту. Практично розрахунки здійснюються за трьома сценаріями: базовий розрахунок за середніх найбільш ймовірних умов, оптимістичний варіант (при найкращому збігу обставин), песимістичний варіант, у який закладаються найгірші можливі ситуації на ринку.

Метод статистичних випробувань, який передбачає розрахунок варіантів дохідності проекту залежно від показників -- факторів у заданих діапазонах їх змін. У результаті отримуємо середні показники і статистичні характеристики їх змін та розподілу для подальшого аналізу найважливіших показників та ризикованості проекту за різними напрямками.

При аналізі інвестиційних проектів застосовуються дві групи критеріїв:

1) засновані на дисконтованих оцінках: чистий приведений ефект; індекс рентабельності інвестицій; внутрішня норма прибутку; модифікована внутрішня норма прибутку; дисконтований термін окупності інвестицій;

2) засновані на облікових оцінках: термін окупності інвестиції; коефіцієнт ефективності інвестиції.