Податки, їх зміст, функції та елементи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Податки, їх зміст і функції

Податки -це обов'язкові платежі,які законодавчо встановлюються державою,сплачуються юридичними і фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще й обов'язкові платежі ,яким притаманні риси податків: 1) податкові платежі:плата за воду землю -обов'язкові збори,які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою і платником; 2) відрахування,внески - обов'язкові збори з юридичних і фізичних осіб яким притаманні ознаки цільового призначення. Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов'язковими платежами є те ,що він: - справляється на умовах безповоротності; - має односторонній характер встановлення; - може бути сплачений до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду; - не має цільового призначення; - є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної особи. Функції податку - це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей. 1. Фіскальна - полягає у накопиченні державою коштів від сплати податків і зборів у державний і місцевий бюджет. 2. Регулююча - держава використовує податки з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

2. Елементи податку: суб'єкт (платник), об'єкт оподаткування, джерело сплати, одиниця оподаткування, податкова ставка квота

1. Платник - це учасник процесів справляння податку. Платниками є ФО і ЮО.

2. Об'єкт - явище,предмет чи процес,внаслідок наявності яких сплачується податок.

3. Джерело сплати - це той фонд,явище чи предмет,з якого сплачується податок.

4. Одиниця опод-ня - це та одиниця,яка береться в основу виміру об'єкта опод-ня(грошова одиниця для прибуткового податку,одиниця виміру площі для земельного податку).

5. Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку, виходячи із об'єкту опод-ня або масштабу вимірювання.

3. Методи побудови податкових ставок

а) інтуїтивний - ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворців; б)емпіричний - ставки встановлюються на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;

в) метод математичного моделювання.

4. Види процентних ставок

а) пропорційна - процентна ставка,яка забезпечує пропорцію нарахування податку;

б) прогресивна - при збільшенні об'єкту опод-ня збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об'єкта опод-ня - це проста прогресія. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об'єкта опод-ня - це складна прогресія.

в) регресивні ставки - при збільшенні об'єкта опод-ня зменшується ставка податку.

5. Класифікація податків

Класифікація податків:

1) за економічним змістом: - прямі податки - обов'язкові платежі,які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта опод-ня(податок з прибутку підприємств,податок на доходи ФО,податок на нерухоме майно,плата за землю,податок з власників транспортних засобів); - непрямі податки - обов'язкові платежі,які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми,причому сума податку не зменшує об'єкту опод-ня,а збільшує ціну товару(ПДВ,акцизний збір,мито).

2) за економічною ознакою об'єкта: - податки на доходи і прибутки - це обов'язкові збори,які стягуються з чистого доходу з ФО і ЮО в момент його отримання; - податки на споживання - це обов'язкові збори,які стягуються в процесі споживання товарів,робіт та послуг,при чому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності,а від розміру споживання; - податки на майно - це обов'язкові збори,які стягуються в наслідок наявності конкретного виду майна,що перебуває в приватній,колективній та державних формах власності(податок на нерухоме майно,податок з власників транспортних засобів).

3) за ознакою органів державної влади,які їх встановлюють: - загальнодержавні податки - це обов'язкові платежі,які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України; - місцеві податки та збори - це обов'язкові платежі,які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території.

6. Прибуткове опод-ня ФО і ЮО

Загальний опод-ний дохід - це будь-який дохід,який підлягає опод-ню ,нараховується на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Податок з доходів ФО - це плата ФО за послуги,які подаються її територіальною громадою на території якої ФО має податкову адресу або розташовану особу,що отримує цей податок згідно з ЗУ «Про податок з доходів ФО».

Платники: резиденти і нерезиденти,які отримали доходи з джерелом їх погодження з Укр.,іноз. доходи для резидентів.

Об'єктом опод-ня : *для резидента є заг. місячний опод-ний дохід; чистий річний дохід; іноз. дохід; доходи,які підлягають кінцевому опод-ню при їх виплаті. *для нерезидентів заг. річний опод-ний дохід; заг. місячний опод-ний дохід; доходи,які отримані в Укр. І підлягають кінцевому опод-ню при їх виплаті. Ставки: 1%; 5%; 15%; 30%.

ЮО Об'єктом опод-ня є балансовий прибуток під-ва ,розрахований як сума прибутку від реалізації продукції,інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій ,зменшених на суму цих операцій. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності 35% В об'єкт опод-ня крім прибутку включені затрати на оплату праці. Ставка податку складає 18% доходу. Понижені ставки в розмірі 15% для спец. під-в з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30% і в розмірі 9% для дослідних заводів. Підвищені ставки встановлені для посередницької дія-ті 65% і доходів від казино,відеосалонів,ігрових автоматів 70%

7. Види непрямих податків:акциз, фіскальні монополії, мито

Фіскальні монополії - это специфический вид косвенного налога на товары, производство или реализация которых являются исключительной монополией государства.

Мито - являє собою податок на товари та інші предмети,що переміщуються через митний кордон держави. Платниками є як ФО так і ЮО,при здійсненні експортно-імпортних операцій. Ввізне мито нараховується на товари і інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. СТАВКИ мита є диференційовані:а)преференційна - застосовується до товарів і предметів,що проходять до держави;б)пільгові - до товарів ,що походять з країн економічних союзів; в) до решти товарів і інших предметів застосовують повні ставки. Вивізне мито нарах. На товари і послуги при їх вивезенні за межі митної території України:адвалерне(%); специфічне(у грош. виразі); комбіноване.

Акцизний збір - різновид непрямих податків,які вкл.. в ціну товару(високорентабельних та монопольних) і слачуються покупцем . Платники: суб'єкти ПД; ФО,які виробляють або продають підакцизні товари або ввозять чи перевозять такі товари на митну територію України. Об. опод-ня : *для вітчизняних товарів - оборот з реалізації підакцизних товарів. *для імпортних товарів - їхня митна вартість. Ставки: у фіксованому вигляді - у гривнях,євро з одиниці реалізованих товарів. Підакцизні товари:алкогольні напої; спирт етиловий;тютюнові вироби; транспортні засоби; пиво солодове; бензини,паливо

8. Податки в системі державних доходів

До основних складових податкових надходжень до Державного бюджету України відносять:

--податок на прибуток підприємств;

--податок на доходи фізичних осіб (раніш -- прибутковий податок з громадян);

--податок на додану вартість;

--акцизний збір.

У бюджеті проводиться чітке розмежування та поділ податкових платежів на ті, що закріплюються за бюджетами органів місцевого самоврядування, і ті, що затверджуються за державним бюджетом. За бюджетами місцевих органів самоврядування закріплюються:

- прибутковий податок з громадян. Він закріплюється в таких пропорціях: 100%загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території, з них 75 % за бюджетами міст обласного значення та 25 % за бюджетами іонного значення, сіл, селищ;

- державне мито в частині, яка належить відповідним бюджетам;

- плата за ліцензії на здійснення окремих видів господарської діяльності та сертифікати, які видаються місцевими органами виконавчої влади згідно з чинним законодавством;

- плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

- плата за торговий патент за здійснення окремих видів підприємницької дія-ті;

- адміністративні штрафи та різні інші фінансові санкції, які були накладені різними виконавчими органами;

- єдиний податок, якій сплачують суб'єкти малого бізнесу.

Згідно з існуючими законодавчими актами до Державного бюджету України ять такі податкові платежі:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- ввізне мито;

- податок на прибуток;

- доходи від продажу квот за здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- доходи від приватизації державного майна та його реалізації;

- плата за оренду цілісних майнових комплексів загальнодержавної форми власності;

- єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

--митні збори;

-- рентна плата за нафту, яка добувається на території України;

--надходження від розміщення тимчасово вільних залишків бюджетних коштів;

--плата за ліцензії на визначені види господарської діяльності;

--плата за спеціальне користування природними ресурсами та інше.

В склад бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних та Київського і Севастопольського міських бюджетів включаються такі податкові платежі:

--податок на доходи фізичних осіб;

--акцизний збір;

--податок на прибуток підприємств (у розмірах, які передбачені законодавством України);

--платежі за спеціальне користування природними ресурсами місцевого значення;

--податок на промисел;

--плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

--місцеві податки та збори;

--фіксований сільськогосподарський податок;

--єдиний податок для суб'єктів малого бізнесу;

--плата за землю та інші.

Бюджети місцевих органів (районних, міських обласного підпорядкування) складаються з:

--податку на прибуток підприємств комунальної форми власності;

--податку на доходи фізичних осіб у межах, які визначені радою народних депутатів вищого рівня;

--плати за землю в розмірах, які визначені радою народних депутатів вищого рівня;

--місцевих податків та зборів й інших доходів..

9. Поняття податкової системи і вимоги до неї

Податкова сис-ма - це сукупність податків,зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів;принципів,форм і методів їх установлення,зміни чи відміни;дій,які забезпечують їх сплату,контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги:

1) розподіл податкового тиску повинен бути рівномірним;

2) мінімальний тиск на економічні рішення; любе державне втручання,пов'язане з «надмірним опод-ням»,слід зменшити;

3)якщо перед податковою політикою поставлені інші цілі,наприклад стимулювання інвестицій,звести до мінімуму можливе порушення рівноваги між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;

4) сприяти стабілізації економіки і економічного росту;

5) опод-ня повинно бути зрозумілим для платника податків,а управління ним - справедливим і таким,що ґрунтується;

6) затрати на управління податковою системою повинні бути мішальними.

10. Фактори, що визначають структуру податкової системи

1. Рівень економічного розвитку;

2. Суспільно-економічним устроєм суспільства;

3. Господарюючою в суспільстві економічною доктриною;

4. Державним устроєм суспільства (унітарне,федеративне);

5. Історичним розвитком податкової системи.

11. Податки, як інструмент фінансового регулювання податкової системи

Сам по собі податок є одним з найстародавніших фінансових інструментів світу. Ще при існуванні общинної системи господарювання її члени віддавали частину свого врожаю або виробленого продукту своєму вождю за виконання ним своїх обов'язків, пов'язаних з керівництвом общиною, вирішенням проблем підтримання добрих стосунків із сусідами та всередині общини, захист її від ворогів тощо.

З іншого боку, податки є частиною існування людини й мають філософський зміст. Ще перші філософи Древньої Греції, Риму характеризували податки як суспільно необхідне та корисне явище. Форми податків на протязі існування людства постійно змінювались, але їх сутність залишалася постійною. Спочатку податок мав вигляд частини або шматка загальної здобичі громадянина, потім частини військової здобичі, використання праці та інтелекту рабів, жертвування, відпрацювання якогось часу на користь землевласника, і, в кінці кінців, набрав вигляду грошових платежів, які мають місце в сучасних умовах розвитку суспільства. Але, незважаючи на різні форми податків, економічний зміст залишався єдиним -- суспільне оподаткування частини особистого доходу платника на користь керівництва суспільством (чи то окремий вождь, чи апарат керівництва держави).

З філософської точки зору податок є життєвою необхідністю об'єднання частини майна, доходів, прибутків громадян країни для існування суспільства в цілому, виконання громадських робіт окремими працівниками, здійснення охорони держави, соціальної підтримки незахищених верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та стихійним лихам тощо. Податок є по своєї суті необхідним елементом розширеного відтворення та чинником зростання суспільної продуктивності праці, економічного потенціалу держави. Але фінансове значення податку має й конкретний вигляд у формі речових або вартісних відрахувань. Перехід від філософських значень до економічних здійснюється завдяки системі оподаткування.

В цілому сучасна система оподаткування (СО) являє собою поєднання податкової теорії, утворення податкової системи, різних форм податків, методів їх стягнення, контролю за їх використанням та інше. Оподаткування має свою методологію, тобто теоретичне, науково-практичне та правове обґрунтування суті, поняття податку та одночасно дослідження податку як економічної категорії та конкретної форми взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом оподаткування.

Базою методології оподаткування є дія загальних економічних законів суспільства, а також законодавча база, яка діє в державі. Головною метою оподаткування є розроблення економічного змісту, складу, форм, а також відповідного механізму їх обчислення й сплати, встановлення відповідних прав та обов'язків платників і відповідальність за порушення цих обов'язків.

Як економічна категорія податок повинен відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в конкретній державі, тій фазі економічного розвитку, яка характерна для конкретного часу. Особливо це стосується процесів розподілу та перерозподілу утвореної в державі власності -- валового та національного продукту. Податок як економічна категорія має різні форми. В конкретній формі податок виступає як примусове вилучення частини доходу суб'єкта до державної казни на підставі діючої законодавчої бази. Тому в податку знаходять відображення всі позитивні та негативні риси конкретної економічної політики держави, конкретної системи державного будівництва та керівництва.

12. Податкова політика та її напрямки

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення,правового регламентування та організації справлення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвинутих країн постають такі довгострокові цілі:економічне зростання,максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету,його збалансованості на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту,стимулювання інвестиційної діяльності.

13. Склад і структура податкової системи

Сутність, стр-ра і роль ПС визначаються податковою політикою( ПП) . ПП вкл.: податки,податкову сис-му,бюджетну політику,економічну політику. Системоутворюючими чинниками при побудові ПС виступатиме саме принцип опод-ня. Головними критеріями ПП є економічна ефективність і соціальна справедливість. Нині відомо кілька схем опод-ня, серед яких слід назвати 3 основні: 1. передбачає по осібне опод-ня,тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. 2. передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. 3. орієнтована на опод-ня результатів комерційної діяльності ФО та ЮО, а також частково їхньої власності. Сучасні ПС між органами держ.влади і місцевого самоврядування базуються на таких принципах: * розподілу податкових доходів органів держ. влади і місцевого самоврядування на основі чіткого розмежування їх функцій та відповідальності; * форм-ня доходів місц. бюджетів на основі власних і закріплених по даткових доходів; * достатності доходних джерел для забезпечення самостійності місцевих бюджетів та виконання органами місцевого самоврядування їх функцій та повноважень; * закріплення частки загальнодерж. податків за місцевими бюджетами.

14. Порядок реєстрації платників, облікові документи. Контроль за своєчасним надходження коштів

Юридичні особи реєструються в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням, а фізичні особи -- за своїм місцем проживання.

Підприємства, організації та установи зобов'язані у 20-ти денний термін після реєстрації звернутися до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням для того, щоб стати на податковий облік. Юридичні особи, які здійснюватимуть діяльність з торгівлі за готівкові кошти, надаватимуть послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України зобов'язані також зареєструватися платниками ПДВ. Неприбуткові установи й організації повинні до початку своєї діяльності стати на облік у органах державної податкової як неприбуткові.

Установи та організації, які повністю фінансуються з бюджету, обслуговуються централізованими бухгалтеріями виконавчих органів місцевої влади і самоврядування в частині розрахунків оплати праці працівників та перерахування до бюджету податків, зборів, інших обов'язкових платежів і не мають власних поточних рахунків в установах банків, можуть не ставати на облік.

Для того, щоб стати на облік, платники податків -- юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцем знаходження такі документи:

1) заяву за формою №1 ОПП;

2) завірені в нотаріальному порядку копії статуту, установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

3) копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);

4) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

5) копію довідки про включення до ЄДПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Фізична особа -- суб'єкт підприємницької діяльності після одержання свідоцтва про державну реєстрацію повинна в 5-ти денний термін звернутися до органу державної податкової служби за місцем проживання для того, щоб стати взяття на податковий облік, з такими документами:

-- заява за ф. №5-ОПГі;

-- копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності -- фізичної особи;

-- документ, що засвідчує особу (паспорт).

Податковий контроль здійснюється у формі перевірок:- Камеральні - це перевірки без виходу на під-во і здійснюється перевірка декларації розрахунків; - Документальні -це виїзні на під-во(планові,позапланові); - Тематичні -це визначення 1 об'єкта.

15. Відповідальність платників за своєчасність і правильність розрахунків з бюджетом і подання декларацій

Для забезпечення повноти надходження платежів до бюджету згідно з бюджетною класифікацією України за доходами органи державної податкової служби відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством з касового виконання Державного бюджету України за доходами, до 1 грудня кожного року подають відповідним органам державного казначейства та фінансовим органам в електронному вигляді списки складу платників податків, які знаходяться на податковому обліку у кожному районі (місті).

Органи державної податкової служби для ведення оперативного обліку платежів до бюджету одержують відповідні документи від органів державного казначейства, фінансових органів, контролюючих та інших органів та платників у відповідності до чинних порядків передання інформації та внутрішнього документообігу.

Підставою для нарахування платежів до бюджету в особових рахунках платників є документи, які:

а) подаються платником: податкові декларації, звіти, розрахунки, платіжні повідомлення, довідки про авансові платежі та інші документи, передбачені порядком, установленим для справляння платежів до бюджету;

б) готуються органом державної податкової служби: рішення керівника (заступника керівника) органу державної податкової служби за актами перевірок з донарахування або скасування раніше нарахованих сум платежу, фінансових санкцій та пені;

в) надходять від інших контролюючих органів, а саме: рішення, якщо це передбачено відповідними законодавчими актами;

г) надходять від судових органів: рішення (ухвала, постанова) суду.

З метою обліку нарахованих і сплачених платежів до бюджету органами державної податкової служби ведуться особові рахунки платників за кожним видом платежів, які повинні сплачуватися платниками.

Подані платниками податкові декларації та розрахунки, а також податкові повідомлення (у випадку нарахування податкових зобов'язань органом податкової служби) є тими основними документами, на підставі яких здійснюється нарахування платежів за особовими рахунками платників у податкових інспекціях. Крім того, підставами для записів про нарахування платежів можуть бути рішення судових органів, рішення про розстрочення чи відстрочення платежів, списання податкового боргу тощо.

Податкова декларація подається за базовий податковий період: * календарного місяцю протягом - 20 календ. днів за останнім календ. днем місяця; * календ. кварталу - протягом 40 днів наступного за останнім календ. днем звітного кварталу; * календарного року - протягом 60 днів наступного за останнім календ. днів протягом року; * календ. року для платників податку на доходи ФО - до 1 квітня наступного року.

При відсутності автоматизованого оперативного обліку нарахування платежів проводилось шляхом безпосереднього внесення працівниками підрозділів оперативного обліку та звітності податкових органів основних реквізитів зазначених вище документів до особових рахунків. В умовах функціонування автоматизованої інформаційної системи обліку і звітності основні показники податкових декларацій та розрахунків (в т.ч. податкові зобов'язання платників) розносяться підрозділами приймання та обробки податкової звітності до електронних баз даних податкової звітності й формуються в електронні реєстри. В подальшому такі реєстри передаються підрозділам обліку та звітності для рознесення даних про нараховані платежі в особові рахунки платників податків. Рознесення відбувається в автоматизованому режимі шляхом "втягування" відповідної інформації з електронних реєстрів до карток особових рахунків платників.

Нарахування податкових зобов'язань, які самостійно визначені платником, проводиться у розділі "Розрахунки основного платежу та штрафних санкцій" зворотного боку картки особового рахунку.

У випадку, коли податкове зобов'язання визначається органом податкової служби, відповідний структурний підрозділ направляє платнику податкове повідомлення, яке заносить до електронного реєстру податкових повідомлень. Після завершення процедури узгодження такого зобов'язання дані електронного реєстру податкових повідомлень про нараховані платежі заносяться до карток особових рахунків платників.

16. Зміст, платники і ставки податку на додану вартість. Об'єкт опод-ня, особливості його визначення у різних галузях

Податок на додану вартість

Переваги:

* відсутність подвійного оподаткування і кумулятивного ефекту

* рівність умов щодо сплати як виробниками так і продавцями

* ритмічне надходження коштів до бюджету держави

* регулює розмір заробітної плати і ціни

* стримує кризу перевиробництва і прискорює витіснення з ринку слабких підприємств

* дає можливість стримувати невиправданий ріст цін

Недоліки

* складний механізм нарахування і сплати

* стримує інфляцію при застосуванні високих ставок

* негативно впливає на високотехнічні виробництва

* можливість ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського обліку

* регресивний вплив на малозабезпечені верстви населення

* потребує підготовки персоналу податкової служби

Характерною рисою сплати ПДВ до бюджету в Україні є те, що не вся нарахована сума, виходячи з оборотів з реалізації, сплачується до бюджету, а лише різниця між нарахованою сумою і сумою ПДВ, яка оплачена конкретним платником при купівлі сировини, матеріалів, товарів. Це забезпечує оподаткування не всіх оборотів, а лише величини вартості, що додається до матеріальних затрат та закупівельних цін.

Платником податку на додану вартість в Україні є:

1) особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (61 200 грн.);

2) особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не зареєстровані як платники податку;

3) особа, що здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством;

4) особа на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

5) особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету з об'єктів оподаткування на залізничному транспорті;

6) особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих іншими способами, які знаходяться у підпорядкуванні такої особи,

ПДВ в Україні розраховується за двома ставками:

1) базова ставка -- 20% бази оподаткування. Податок додається до ціни товарів (робіт, послуг);

2) нульова ставка.

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

а) продажу товарів, що були вивезені за межі митної території України;

б) продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України;

с) продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах);

д) надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України;

є) продажу переробним підприємствам молока та м'яса (живою вагою) сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання;

Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

-- продажу товарів (робіт, послуг), в т.ч. операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

-- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України;

-- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України.

17. Пільги з податку на додану вартість

Українське законодавство передбачає три види пільг щодо ГІДЕ:

1) операції, не виступають об'єктом оподаткування;

2) операції, що звільнені від оподаткування;

3) за нульовою ставкою.

Не є об'єктам оподаткування операції з:

-- випуску(ЕМІСІЇ) розміщення у будь-які форми управління та продажу кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національну банком України, Мінфіном України, органами місцевого самоврядування;

-- надання (лізингодавцем) майна у користування (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оперативної оренди (лізингу) або оренди землі, а також повернення орендодавцю (лізингодавцю) після закінченню ДІЇ такого договору.

18. Акцизний збір. Платники акцизного збору, об'єкти оподаткування. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору

Акцизний збір - різновид непрямих податків,які вкл.. в ціну товару(високорентабельних та монопольних) і слачуються покупцем . Платники: суб'єкти ПД; ФО,які виробляють або продають підакцизні товари або ввозять чи перевозять такі товари на митну територію України. Об. опод-ня : *для вітчизняних товарів - оборот з реалізації підакцизних товарів. *для імпортних товарів - їхня митна вартість. Ставки: у фіксованому вигляді - у гривнях,євро з одиниці реалізованих товарів. Підакцизні товари:алкогольні напої; спирт етиловий;тютюнові вироби; транспортні засоби; пиво солодове; бензини,паливо.

19. Мито, платники і ставки мита

Мито - являє собою податок на товари та інші предмети,що переміщуються через митний кордон держави. Платниками є як ФО так і ЮО,при здійсненні експортно-імпортних операцій. Ввізне мито нараховується на товари і інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. СТАВКИ мита є диференційовані:а)преференційна - застосовується до товарів і предметів,що проходять до держави;б)пільгові - до товарів ,що походять з країн економічних союзів; в) до решти товарів і інших предметів застосовують повні ставки. Вивізне мито нарах. На товари і послуги при їх вивезенні за межі митної території України:адвалерне(%); специфічне(у грош. виразі); комбіноване.

20. Прибуткове опод-ня під-в і організацій. Платники і ставки податку на прибуток. Об. Опод-ня

З 1991р.- податок на прибуток в Україні. Нині діє податок на прибуток під-в згідно редакції ЗУ «Про опод-ня прибутку під-в» від 22 травня №283/97 1997р.

Об'єктом для опод-ня став опод-ний прибуток,що визначається як: скоригований валовий дохід - валові витрати*25%.Суб'єкт опод-ня є ФО і ЮО з числа резидентів і нерезидентів. Платники з числа резидентів - суб'єкти ГД, громадські та інші під-ва; установи та організації та їх філії, які здійснюють дія-ть спрямовану на отримання прибутку як на території Укр. Так і за її межами. Платники з числа нерезидентів є ЮО,ств. У будь-якій орг..-правовій формі,які отримують дохід з джерелом його надходження з України,за винятком установ та орг.. що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України. Ставка 25%.

21. Обчислення та сплати податку на прибуток

Податок на прибуток є одним з найважливіших податків як в будь-якій країні світу, так і в Україні.

Податок на прибуток підприємств стягується на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами, внесеними законами України №607/97-ВР від 04.11.97 р. та № 639/97-ВР від 18.11.97 р. (в редакції закону України № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р. [12] з усіма змінами і доповненнями, які внесені Законом України № 349-ІУ від 24.12.2002 р.) (далі -- Закону).

Цей податок сплачують всі юридичні особи (як резиденти, так і нерезиденти), які здійснюють підприємницьку або комерційну діяльність на території України, незалежно від форм власності, якщо вони не мають пільг по сплаті цього податку. Якщо платник податку на прибуток має філії, то він може прийняти рішення про сплату консолідованого податку і сплачувати податок до бюджету територіальних громад за місцезнаходженням філії, а також до бюджетів територіальних громад за своїм місцезнаходженням, при цьому кінцева сума сплати цього податку визначається як різниця між сумою сплати його головним підприємством та філією. Потрібно зазначити, що право на вибір форми розрахунку та сплати податку належить безпосередньо самому платнику.

Об'єктом сплати цього податку є прибуток, який розраховується шляхом зменшення скоригованого валового доходу підприємства за звітний період на суму різних доходів, які не включаються до нього, на суми валових витрат платника податку і суми амортизаційних відрахувань. Але в сучасних умовах існують особливості по розрахунку валового доходу, валових витрат та амортизаційних відрахувань.

У загальному вигляді валовий дохід являє собою загальну суму доходу від всіх видів діяльності, яку платник податку отримав протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, на її континентальному шельфі, так і за її межами. Але, згідно з діючим в сучасних умовах законодавством та існуючим податковим обліком (який відрізняється від існуючого бухгалтерського обліку), валовий дохід визначається не за методом визначення виручки згідно з фактичним обсягом реалізації, а згідно з настанням першої з наступних подій:

-- оплати, яка надійшла на розрахунковий рахунок платника;

-- відвантаження готової продукції.

Тобто валові витрати визначаються методом визначення згідно з настанням першої з подій, а не методом визначення виручки згідно з реалізацією продукції.

Згідно з чинним законодавством визначаються види доходів від різних видів діяльності (пункт 4.1 Закону), до головних з яких відносяться:

--доходи від продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв (які не мають статусу юридичної особи), продажу цінних паперів, здійснення банківських операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, від спільної діяльності, у вигляді дивідендів, які отримані від нерезидентів, проценти, роялті, від здійснення операцій лізингу, володіння борговими вимогами та інше;

--доходи від здійснення позареалізаційних операцій у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, вартості товарів (робіт, послуг), які наданні платнику податку в звітному періоді, сум невикористаної частини коштів, яка повертається із страхових резервів, сум коштів страхового резерву, які використані не за призначенням, сум штрафів та неустойки, пені, які отримані за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів (арбітражного чи третейського суду);

--суми державного мита, яке було попередньо оплачено та потім повернулося на користь платника податку;

--суми акцизного збору, які сплачені або нараховані покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету та рентних платежів;

--доходи від продажу електричної енергії, в тому числі і реактивної.

Не включаються до складу валових витрат такі з них (пункт 4.2 Закону):

--суми податку на додану вартість, які отримані або нараховані підприємством платником -- податку на додану вартість крім випадків, коли підприємство-продавець не є платником ПДВ;

--суми коштів або вартість майна, які отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна у випадках, які передбачені законодавством, або сума коштів чи майна, які отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій як компенсація прямих витрат та збитків, понесених платником податку в результаті порушення його прав;

--суми коштів, які надмірно були сплачені у вигляді податкових платежів, якщо такі суми не були враховані раніш до складу валових витрат;

--суми коштів або майна, які надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права і які емітовані платником податку;

--кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ), доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від здійснення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону (підпункт 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 в редакції Законів № 977-ХІУ від 15.07.99, № 2831-ІП від 29.11.2001, № 1957-ІУ від 01.07.2004);

--доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, які отримані платником податку від інших платників податку;

22. Податок на доходи ФО. Платники податку. Опод-ня доходів громадян від ПД

Поширеність цієї системи оподаткування зумовлена простотою застосування і невеликими розмірами податкових ставок.

Законодавчою основою фіксованого прибуткового податку є Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".

Платниками фіксованого прибуткового податку є фізичні особи, зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності, які самостійно можуть прийняті рішення про застосування цієї системи оподаткування. Однак не всі платники можуть перейти на дану систему оподаткування. Система обмежень щодо застосування фіксованого податку включає наступні умови:

-- продаж товарів і надання супутніх послуг на ринка зі сплатою ринкового збору;

-- кількість працівників, які перебувають із платником податку в трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, ні перевищує п'яти;

-- дохід платника податку від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадин(119 000 грн.);

-- відсутність торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Особливостями фіксованого прибуткового податку є рівень і порядок встановлення ставок оподаткування. Податкові ставки встановлюються органами місцевого І самоврядування у фіксованій сумі на місяць в межах від 20 до 100 грн. Для здійснення діяльності на всій і території України ставка встановлена в розмірі 100 грн. І Якщо підприємець використовує працю найманих робітників, то розмір фіксованого податку збільшується на і 50% за кожного додаткового найманого робітника. При чому в тому випадку, коли патент уже оформлений, але залучаються додаткові працівники, при умові відповідної доплати в патент вносяться зміни протягом трьох днів після того, як платник повідомить про цей факт відповідальний податковий орган.

Критерієм диференціації щодо визначення розміру ставок виступає територіальне розташування місця торгівлі. При цьому асортиментний перелік товарів, що І продаються, площа торгового залу та інші параметри торгівельної діяльності не впливають на розмір фіксованої ставки.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що сплачують прибутковий податок у фіксованому розмірі звільняються від сплати наступних податків і зборів:

-- нарахування на фонд оплати праці;

-- податок на промисел;

-- збір на обов'язкове соціальне страхування;

-- збір до Фонду соціального захисту інвалідів України;

-- плата за торговий патент. При цьому від сплати даних податків і зборів звільняться не тільки сам платник податку, але й особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також члени його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Свідоцтвом про право застосування фіксованого сільськогосподарського податку є патент, який підприємець повинен придбати до початку діяльності за цією альтернативною системою оподаткування. Патент видається органом державної податкової служби за місцем реєстрації фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від того, де діяльність проводиться. Підприємець може перейти на сплату фіксованого прибуткового податку як безпосередньо після отримання свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності, так і в будь-який інший період, коли він вже працює, застосовуючи звичайну систему оподаткування.

Заява на одержання Патенту подається в довільній формі і містить такі реквізити:

-- прізвище, ім'я, по батькові заявника -- платника податку;

-- ідентифікаційний номер платника податку з Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків;

-- місце здійснення діяльності;

-- вид діяльності;

-- перелік і ідентифікаційні номери осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку;

-- інформацію про доходи платника податку від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.

Податковий орган за місцем проживання підприємця на підставі документа, що засвідчує сплату фіксованого податку в розмірі, встановленому відповідною місцевою радою як для самостійної діяльності, так і в розмірі 50';; за кожну особу, зобов'язаний видати патент протягом трьох робочих днів з дня прийняття оформленої належним чином заяви від платника. Відповідальність за достовірність даних, зазначених у заяві, несе платник податку відповідно до законодавства України.

Патент видається на термін від одного до дванадцяти календарних місяців за вибором платника податку, платник може його придбати з початку або з будь-якої дати будь-якого місяця року.

Тривалість звітного періоду для платників фіксованого податку дорівнює одному кварталу. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю подають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року в терміни, встановлені законом.

У разі сплати фіксованого податку платник звільняється від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат.

Передбачена система санкцій, що накладаються на платників фіксованого податку за порушення в сфері оподаткування та державного регулювання їх діяльності:

1. Якщо за дорученням або від імені платника фіксованого податку здійснюється торгівля особою, відомості про яку не внесені до патенту, то підприємця позбавляють права застосовувати фіксовану ставку податку протягом 12 календарних місяців, накладають штраф в розмірі суми фіксованого податку з розрахунку за місяць за кожну особу, відомості про яку не внесені до патенту, а також за рішенням керівника податкового органу патент може бути скасований до закінчення терміну і того дії.

2. Якщо здійснювалась торгівля лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, то накладається штраф в розмірі

200 % вартості одержаної для оптової торгівлі партії товару, але менше за 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для оптової торгівлі), а також за рішенням керівника податкового органу патент може бути скасовано до кінця терміну його дії.

Якщо здійснювався продаж підакцизних товарів без застосування РРО, то накладається фінансова санкція у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів.

При порушенні терміну реєстрації страхувальника як платника внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або несвоєчасність сплати страхових внесків, страхувальник сплачує недоїмку, пеню та штраф в розмірі 50 відсотків від суми належних до сплати стразових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися.

При неповній сплаті внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхувальник сплачує суму недоїмки, пеню та штраф в розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення -- у трикратному розмірі зазначеної суми.

Надходження від фіксованого прибуткового податку зараховуються до місцевого бюджету (90%) за місцем проживання платника та до Пенсійного фонду (10%).

23. Плата за ресурси та її види

1.Плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин сплачується в повному обсязі до місцевих бюджетів.

Всі надрокористувачі, незалежно від форми власності, і включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих в межах території України, її територіального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах є платниками збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин.

Надрокористувачі, які проводять видобуток корисних копалин на родовищах, розвідку яких вони виконували частково власним коштом, збір обчислюють із застосуванням до нього відповідних коефіцієнтів для тих родовищ, де виконано:

-- загальні н детальні пошукові роботи та попередню розвідку коштом державного бюджету, а детальну розвідку власним коштом --- 0,6;

-- дорозвідку запасів корисних копалин власним коштом -- 0,6:

-- загальні и детальні пошукові роботи коштом державного бюджету, а попередню й детальну розвідку власним коштом *-- 0,4;

-- загальні її пошукові роботи частково коштом державного бюджету на стадії регіональних робіт, а детальні пошукові роботи, попередню і /детальну розвідку власним коштом -- - 0,2.

Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що супутньо залягають на одному родовищі, збір за викопані геологорозвідувальні роботи обчислюється за основний вид корисної копалини у мовному обсязі, а за корисні копалини, що залягають супутньо --- із застосуванням коефіцієнта 0,2.

2.Плата за спеціальне використання водних ресурсів

Враховуючи те, що природні ресурси знаходяться у власності держави, за користування ними справляється збір за спеціальне використання природних ресурсів, який включає:

-- збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

-- лісовий дохід (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду);

-- плату за користування надрами.

3. Лісовий дохід, його сутність,призначення і механізм справляння

За використання лісових ресурсів та земельних ділянок лісового фонду в Україні справляється збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду (лісовий доход).

До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця, заготовлені в лісах, які перебувають у державній власності.

Платниками збору є юридичні та фізичні особи, яким надано в постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду (землекористувачі).

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на наданій земельній ділянці лісового фонду за спеціальним дозволом -- лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком.

Лісорубний квиток (ордер) видається:

-- на використання лісових ресурсів державного значення (на заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках та на заготівлю живиці в лісах, які перебувають у державній власності);

-- на використання лісових ресурсів місцевого значення (на заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідвідних рубках в лісах, що перебувають в колективній і приватній власності, і на заготівлю другорядних лісових матеріалів -- пеньків, лубу, кори, деревної зелені тощо).

Об'єктом обчислення збору є деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі земельні ділянки лісового фонду.

24. Плата за воду, що збирається із водогосподарських систем, її платники

Справляння плати за спеціальне використання водних ресурсів як загальнодержавного так і місцевого значення здійснюється згідно із Законом України "Про охорону навколишнього середовища" за єдиними правилами згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України, усіма суб'єктами підприємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, підприємствами гідроенергетики та підприємствами водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи.

До спеціального використання водних ресурсів належить використання води для задоволення виробничих потреб за допомогою спеціальних пристроїв та установок або за використання води без їхнього застосування, яке може істотно вплинути на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів, а також за користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики та водного транспорту.

До водних ресурсів загальнодержавного значення належать відведені до басейнів річок поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш як однієї області, включаючи притоки всіх порядків та підземні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, що не віднесені до ресурсів загальнодержавного значення, визначені переліком водних ресурсів місцевого значення і затверджені Державним комітетом з водного господарства за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є всі юридичні особи та громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують у господарській діяльності водні ресурси.

Об'єктом обчислення збору є фактичний обсяг води, що використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів справляється незалежно від того, чи надходили вони з водогосподарських систем безпосередньо, від інших користувачів, чи від підприємств комунального господарства. При цьому крім названої плати, суб'єкти підприємницької діяльності сплачують постачальникам вартість послуг, пов'язаних з їх подачею.

Нормативи плати диференційовані за двома ознаками:

1) якщо вода забирається з поверхневих водних об'єктів -- залежно від водогосподарських мереж;

2) якщо вода забирається з підземних вод -- залежно від адміністративно-територіальної одиниці.

Під час використання води, що надходить із змішаних джерел (поверхневі, водні), норматив її використання обчислюється за середньозваженими вимірами з урахуванням установлених постачальникові лімітів використання води з різних джерел і відповідних нормативів плати.

Ліміти та порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення встановлює Кабінет Міністрів України, місцевого значення -- Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється в 5-ти кратному розмірі.

У межах встановленого ліміту платежі відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні суб'єкта підприємницької діяльності.

Збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, яка використовується для:

а) задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

б) потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;

в) наукових досліджень науково-дослідними установами;

г) пилозаглушення у шахтах тощо.

Розрахунок збору подається до органів ДГІС за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу,