Кожен громадянин, що проживає в Україні, крім прав, має ряд обов'язків, про що, записано в Основному Законі України - КОНСТИТУЦІЇ.

Так, в статті 67 цього документу сказано: " Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом".

В даний час основним узагальнюючим законом, щодо порядку оподаткування є Закон України “ Про систему оподаткування". Цим Законом Верховна Рада визначила, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, а також, міськими, селищними, сільськими радами відповідно до законів України про оподаткування. На сьогодні платниками податків можуть бути не лише юридичні особи і підприємці, а також і громадяни. При чому, прибутковий податок з громадян сплачується з отриманих ними певних доходів - незалежно від їх віку.

Податкова система є найважливішою частиною загальної економічної стратегії та фінансової політики, як держави, так і окремого підприємства. Як складова бюджетної системи держави, податкова система є інструментом державного регулювання економіки. Для існування держави необхідні величезні фінансові ресурси, які акумулюються в бюджетних та позабюджетних державних централізованих фондах в основному дякуючи функціонуванню податкової системи. Економічні відносини, пов'язані з податками в тому чи іншому степені зачіпають усе населення держави, тому теоретичні і практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки спеціалістів, але й пересічних громадян. Податкова система в Україні почала формуватись з 1991року. Не дивлячись на незмінність основних принципів і підходів до побудови цієї системи, викладених у Законі України “ Про систему оподаткування ” вона постійно змінюється: вносяться доповнення, уточнення, поправки. Правові норми, які регулюють відносини, пов'язані із збором, розподілом та використанням податкових надходжень в Україні, відображають усі зміни державної податкової політики, направлені на здолання кризи і побудови ефективної ринкової економіки.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, яка задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків. Як свідчить практика, неможливо побудувати систему, не сформувавши платника податку, як елемент податкової системи. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою. Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Сплата податків повинна носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

Податкова система, як будь - який інший елемент економіки, грунтується на певних принципах. Дотримання цих принципів при формуванні оподаткування приводить країну до успіху, а нехтування ними веде до гальмування економіки країни і у кінцевому підсумку - до кризи. Стан української економіки не дозволяє повною мірою дотримуватися основоположних теоретичних принципів побудови податкової системи. Тут необхідні принципові рішення, які враховують реальний стан речей у національній економіці. Знання цих принципів, дотримання їх, забезпечить не тільки створення найбільш дійового, ефективного податкового законодавства, але й виробить у платників довіру до податкової системи і держави вцілому.

Тому, головною метою колишнього постійного радника Міністерства Фінансів США в Україні та колишнього радника Верховної Ради України з питань податкової політики і законодавства Нортона Л. Стюбена було визначення таких ключових позицій, на яких повинна будуватись саме українська податкова система.

Принципи, які Нортон Л. Стюбен запропонував:

забезпечення надходжень податків до бюджету;

податкова система повинна бути нейтральною;

необхідність розширення податкової бази;

податкова система має бути справедливою;

не може бути дискримінаційною по відношенню до одних платників та надавати переваги іншим;

податкова система має бути прогресивною;

повинна сприяти інвестиціям, економічному розвитку, конкурентоспроможності та працезайнятості;

повинна бути стабільною та прогнозованою;

різні податкові закони повинні бути взаємоузгодженими;

податкова система повинна бути якомога простішою та зрозумілою;

адміністрування податкової системи повинно бути справедливим та чесним.

Спираючись на вище сказане, розглянемо питання змісту.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади організації податкової системи

1.1.1 Податкова система - основа економічної системи

Основою фінансової системи в кожній країні є податкова система, базою для створення якої є обсяги бюджетних видатків.

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані між собою, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Податкова система повинна чітко визначити всю сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів, їх форму та структуру, методи побудови і стягнення, постійно здійснювати фінансовий контроль за виконанням податкових зобов'язань. Кожна держава в світі енергійно використовує свою податкову систему для регулювання ринку та грошового обігу.

Україна протягом десяти останніх років створює свою власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим його копіюванням. Адже податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику та безліч інших чинників. Ось чому форма оподаткування однієї країни суттєво відрізняється від форм оподаткування іншої, і в світі немає хоча б двох країн з повністю однаковими системами оподаткування.

У зв'язку з відмінністю діючих систем оподаткування України та різних країн світу, а також чинного податкового законодавства, відрізняються і структури доходів зазначених країн.

Так, структура фактичних доходів Зведеного бюджету України в 1999р., порівняно зі структурами доходів бюджетів США, Франції і Данії характеризується такими показниками наведеними у (додаток1, таблиця 1).

Сучасна податкова система України повинна відповідати перехідному стану економіки, відбивати і формувати відносини між суб'єктами і їхніми інтересами, насамперед між державою, зацікавленою в одержанні фінансових надходжень, трудовим колективом, зацікавленим у підвищенні власних прибутків.

Основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків визначаються в Законі України від 18 лютого 1997 року №77/97-В.Р. “Про внесення змін до закону України “Про систему оподаткування””, який сьогодні можна назвати “Податковою Конституцією України”. Податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України, В.Р. А.Р.К., сільськими, селищними та міськими радами. Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, за винятком мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені та змінені іншими законами України, крім законів з питань оподаткування. Мито стягується на підставі рішень уряду про застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів, прийнятих на базі діючого законодавства України. Податки, збори та інші обов'язкові платежі, стягнення яких непередбачене Законом України від 18.02.1997 року №77/97 В.Р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”, крім визначених Законом України від 18 вересня 1991 року №1562-ХІІ “Про джерела фінансування дорожнього господарства України””, із змінами та доповненнями, сплаті не підлягають.

Податкова система України включає в себе такі загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші платежі: Загальнодержавні податки і збори:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухоме майно;

- плата за землю;

- рентні платежі;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

- податок на промисел;

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збір за спеціальне використовування природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього природнього середовища;

- збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- збір на обов'язкове державно - пенсійне страхування;

- збір до державного іноваційного фонду;

- плата за торговий патент та деякі види підприємницької діяльності;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградництва, садівництва, і хмелярства;

- єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі):

- податок з реклами;

- комунальний податок;

- готельний збір;

- збір за паркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно і телезйомок;

- збір та проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотереї;

- збір за проїзд прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

Необхідно зазначити, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і тому постійно проявляються певні недоліки діючої податкової системи. Все це викликає необхідність постійного корегування податкового законодавства. Ось чому податкова система повинна бути мобільною і еластичною.

Податки в руках держави повинні стати основним інструментом державного регулювання економіки формування доходів бюджету стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження росту цін та рівня інфляції. Податкова система повинна забезпечити гарантоване та стабільне надходження доходів бюджету, а також забезпечити державну можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Податкова система повинна включати в себе такі податки, збори та інші обов'язкові платежі які б забезпечували стабільну фінансову базу держави без цього держава не в змозі фінансувати свої видатки.

Відповідно до Конституції України, кожна юридична і фізична особа зобов'язана брати участь у фінансуванні державних видатків шляхом сплати податків, зборів та обов'язкових платежів у порядку та розмірах визначених чинним законодавством України. Це святий обов'язок кожного громадянина держави.

1.1.2 Сутність податків

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Податки виступають одним із головних інструментів в руках держави в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазначених задач прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів. Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом встановлення взаємовідносин держави з платниками податків. Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивідуальні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені державою з визначенням їх розмірів, порядку та строками сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.

Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникненням державності, як “внески громадян необхідні для утримання. публічної влади. ” (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2 вид., т.21 стр.171.).

Є і компромісна точка зору, яка поширюється на країни з перехідною економікою. Ця точка зору може бути зведена до відомого твердження доби Французької Реформації: “Мистецтво податківця полягає в тому, щоб, обскубуючи гусака, отримати гору пуху, але не почути при цьому його погрозливого шипіння ” (Жан Кольбар, міністр фінансів Франції ХVII століття) ”.

В історії розвитку суспільства жодна держава не змогла обійтися без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задоволенню колективних потреб вона потребує певну суму коштів, які можуть бути зібрані через податки. Виходячи з цього мінімальний розмір податку визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охорона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона вимушена збирати податків. Кожен вид податків, зборів та обов'язкових платежів має свої специфічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в системі оподаткування. Закон України від 18.02.97р. №77/97В. Р." Про внесення змін до закону України “Про систему оподаткування ””, із змінами до нього передбачає, що під податком, збором та обов'язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміються обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснювані платником в порядку та на умовах, що визначаються законами України з питань оподаткування. Таким чином, податки виражають обов'язок всіх юридичних та фізичних осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державно-фінансових ресурсів, тому податки виступають найважливішою складовою фінансової політики держави в сучасних умовах.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі - це плата (збір), відрахування (збори), та податок (збір).

Плата (збір) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовуються платником, а надходження плати визначаються державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає і ці доходи.

Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів. Використання цих коштів може бути повним або частковим за призначенням. Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено. Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в процентах по певним показникам. Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні права.

Податок (збір) - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини ВВП на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати. Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, які має плата, неповного або частково конкретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.

Слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним та фізичним особам, то податки це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету.

В Законі України від 12.02.1997р. №77/97 - В.Р. “Про внесення змін до Закону України ” Про систему оподаткування ”" і в розробленому 13 червня 2000 року та ухваленому В.Р.У. у першому читанні, проекті Податкового Кодексу України плата, відрахування та податки відокремлені для конкретизації їх суттєвості економічного змісту та призначення. Крім того, податки, плата та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Податки та податкові платежі-це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.

В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Відмінність від податків їх проста і випливає з їх функціонального призначення. Податки - це фіскальний інструмент формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. Для таких платежів не має спеціального фонду, і тому вони надходять до бюджету.

1.1.3 Функції, які виконують податки

Базову основу функціонального прояву систем оподаткування становлять функції фінансів, як загальна економічна категорія розподілу. Загальновизнаними є дві функції фінансів: розподільча та контрольна. В рамках кожної з них формується особлива функціональна спеціалізація податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формування податкових функцій. Податкова функція - це прояв сутності податків в дії, спосіб виразу їх властивостей. Функції податків - це перш за все теоретичне передбачення того, що в них проявиться суспільне призначення податків, як забезпечити доходи держави без нанесення будь-яких збитків розвитку бізнесу у країні. У числі податкових функцій економісти звичайно називають такі функції, як фіскальна, регулююча, економічна, перерозподільча, контрольна, стимулююча. Ці функції приводяться як в повному обсязі, так і в компонуванні окремих з них. З числа податкових функцій відразу ж треба вилучити економічну функцію. Самою по собі економічною категорією є поняття “оподаткування”. Звичайно основними функціями податків вважаються фіскальна та регулююча. За допомогою фіскальної функції податків реалізується головне суспільне призначення податків, формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в бюджеті та в державних цільових фондах, які необхідні для виконання державою своїх власних функцій. Відповідно до цієї функції в країні проводиться стягнення частини доходів підприємств та громадян для утримання державного апарату, оборони країни та тієї частини невиробничої сфери, яка немає власних джерел доходів, або вони недостатні для забезпечення потрібного рівня розвитку. Це, зокрема, такі установи, як заклади охорони здоров'я, наукові, учбові заклади, театри, бібліотеки, архіви, музеї, тощо.

Здавна податки в усіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави коштами для фінансування державних витрат. Потім держави в більшій чи в меншій мірі почали використовувати податкові ставки та податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів. І тоді вже податки стали виконувати регулюючу функцію, тобто впливати на відтворення, стимулювати чи стримувати темпи виробництва, збільшувати чи зменшувати накопичення капіталу та платоспроможність населення тощо, сприяти вирішенню різного роду соціальних проблем, таких, як захист незахищених верств населення, провадження ефективної демографічної політики тощо.

Ринкова економіка - це економіка, що регулюється. Уявити собі ефективно функціонуючу ринкову економіку в сучасному світі, що не регулюється державою, неможливо. Інша справа - як вона регулюється, яким чином, у яких формах тощо. Якими б не були ці форми та методи, центральне місце в самій системі регулювання належить податкам. Ось чому на одне з перших місць треба поставити функцію, без якої в економіці, що базується на товарно-грошових відносинах, не можна обійтися. Ця функція податків - регулююча.

Державне регулювання здійснюється за двома основними напрямами:

1) регулювання ринкових товарно-грошових відносин. Воно полягає головним чином у визначенні “правил гри”, тобто розробка законів, нормативних актів, що визначають взаємовідносини діючих на ринку осіб, перш за все підприємців, роботодавців, та найманих працівників. До них відносяться закони, постанови, інструкції центральних органів виконавчої влади, що регулюють взаємовідносини товаровиробників, продавців, покупців, діяльність банків, товарних та фондових бірж, а також бірж праці тощо. Цей напрямок державного регулювання ринку безпосередньо з податками не пов'язаний;

2) регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє у суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємця з метою спрямування його діяльності в потрібному та вигідному суспільству напрямі.

Таким чином, розвиток ринкової економіки регулюється фінансово-економічними методами, шляхом застосування налагодженої системи оподаткування, обігу позичкового капіталу та застосування процентних ставок, виділення з бюджету капітальних вкладень та дотацій, державних закупівель та обслуговування народно-господарських програм тощо. Центральне місце в цьому комплексі економічних методів посідають податки.

Маніпулюючи податковими ставками, пільгами та штрафами, змінюючи умови оподаткування, вводячи одні і скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей та виробництв, сприяє рішенню актуальних для суспільства проблем. Оскільки регулююча функція податків спрямована на економічні та соціальні процеси в державі, її можна розділити на економічну, стимулюючу, соціальну, тощо.

Інша функція податків - стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення, та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в багатьох розвинутих країнах звільняються від оподаткування витрати на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторні роботи. З метою стимулювання окремих галузей народного господарства в Україні законодавством передбачається їх пільгове оподаткування. З метою зниження цін на науково-технічну продукцію Українським законодавством передбачено звільнення її від оподаткування податком на додану вартість.

Наступна функція податків - перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність, як особливого централізованого інструменту розподільчих відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концентруються кошти, що спрямовуються потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування крупних міжгалузевих, комплексних, цільових програм, науково-технічних, економічних тощо. За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств і підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на розвиток виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в капіталомісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності проведених витрат: залізниці та автостради, видобувні галузі, електростанції тощо. В сучасних умовах значні кошти з бюджету повинні бути спрямовані на розвиток сільськогосподарського виробництва, відставання якого найбільш суттєво відображається на всьому стані економіки країни та життєвому рівні населення країни. Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво виражений соціальний характер. Побудована відповідним чином система оподаткування дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямованість, як це зроблено, наприклад в Німеччині та багатьох інших країнах світу. Це досягається шляхом встановлення прогресивних ставок оподаткування, спрямування значної частини бюджетних коштів на соціальні потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків громадян, що потребують соціальної підтримки.

Остання функція податків - контрольна. Вона, як економічна категорія, заключається в тому, що з'являється можливість кількісного відображення податкових надходжень та її співставлення з потребами держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за рухом в фінансових ресурсах, проявляється необхідність внесення змін і доповнень у систему оподаткування. Сутність контрольної функції податків заключається в тому, щоб платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів своєчасно і в повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.

Вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умовний характер, оскільки всі вони пов'язані та здійснюються одночасно. Чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почуватиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розрахувати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже невизначеність це самий головний ворог підприємництва. Підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком, але ступінь ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон'юнктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні зміни ставок та умов оподаткування.

1.1.4 Класифікація податків

Об'єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації, що дозволяє краще з'ясувати суть цієї категорії. Підстав для класифікації може бути декілька. Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:

- за формою оподаткування;

- за економічним змістом об'єкту оподаткування;

- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

- в залежності від встановленого порядку використання;

- за суб'єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкту оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід володіє майном. До прямих податків належать всі майнові та прибуткові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи і більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважають справедливим. У розвинених країнах світу, таких як США, Японія, ФРН, прямі податки становлять 40-90 % в загальній сумі податкових надходжень. Разом з цим, пряме оподаткування вимагає відпрацювання складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування. За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні. Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу. Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб. Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи і послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна. До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито. Незважаючи на критику багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні і суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше ніж прямі, оскільки вони приховані у ціні товару, роботах, послугах, і платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на:

- прибуткові податки;

- майнові податки;

- податки на споживання;

- податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів - землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів, а при їх використанні.

Податок на різні дії стягується за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. В Законі України від 18 лютого 1997 року №77/97 - В.Р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”” відокремлені загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Загальнодержавні податки та збори відповідно до ст.14 З.У. від 18.02.97р. №77/97-В.Р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”” встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Уряд, місцеві ограни влади не мають права скасовувати ці податки, збори та обов'язкові платежі або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені чинним законодавством України. Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів до Державного бюджету України, бюджету А.Р.К., місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається відповідно до чинного законодавства України. Такі податки, як податок на нерухоме майно, плата за землю, податок на промисел, збір за використання природних ресурсів, та збір за забруднення навколишнього природного середовища на території А.Р.К., встановлюється В.Р.У. А.Р.К. При цьому ставки по цих платежах встановлюються в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст.15 З.У. від 18.02.97р. №77/97-В.Р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування””, місцеві податки та збори налічують 16 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 14 місцевих зборів. Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори. Це не стосується лише збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Цей збір встановлюється обласними радами народних депутатів. Комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера за квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, а також збір з власників собак відповідно до ст.15 З.У. від 18.02.97р. №77/97-В.Р. “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування ”" за наявністю об'єкта оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів. Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів. В залежності від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних належать податки, які передбачають сплату однокової суми з кожної одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі зі всіх його платників. Перевагою таких податків є простота їх стягнення.

В залежності від встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні та спеціальні. Загальні податки при надходженні до бюджету обезлічуються. Вони не мають особливого призначення і передбачені для проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використані для покриття будь-яких видів видатків державного та місцевого бюджетів. Спеціальні (цільові) податки не мають строго визначеного призначення і стягуються для проведення цільового фінансування окремих, раніше визначених заходів.

За суб'єктом оподаткування податки поділяються на ті, що стягуються з:

- юридичних осіб;

- фізичних осіб;

- юридичних і фізичних осіб (змішані).

1.1.5 Елементи системи оподаткування

Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вигляд у загальних елементах оподаткування.

До елементів системи оподаткування належать:

- суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів;

- об'єкт оподаткування;

- база оподаткування (оподатковуваний оборот);

- одиниця оподаткування;

- джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу;

- податкова ставка (норматив);

- податкова пільга;

- податкова квота;

- строки плати податків, зборів та обов'язкових платежів.

Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів - це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.

Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити, той, чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду, та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

Об'єкт оподаткування - це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором та обов'язковим платежем, - доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти.

Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.

Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

База оподаткування (оподатковуваний оборот) - це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об'єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов'язкового платежу.

Одиниця оподаткування - одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв. м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо.

Джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу - це дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж.

Податкова ставка (норматив) - це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Податкові ставки можуть встановлюватися єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється основна податкова ставка для всіх платників та понижені або підвищені ставки для окремих платників. При цьому переслідується мета створення або однакових, або різних умов оподаткування для платників податків.

В одних випадках єдина ставка податку ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а іншим - більш жорсткі умови оподаткування.

Встановлення податкових ставок базується на наявному досвіді в оподаткуванні з урахуванням необхідності забезпечити видатки держави. При проведенні розрахунків враховується також і такий фактор, як вплив податку на фінансові ресурси платника.

Ставки податків, зборів та обов”язкових платежів можуть корегуватись.

При встановленні податкових ставок (нормативів) звертається увага й на можливу поведінку платника податку, збору та обов'язкового платежу.

Податкові ставки (нормативи) бувають:

- адвалорні (у процентах до бази оподаткування);

- специфічні (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника);

- змішані (одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах).

Адвалорні ставки (нормативи) встановлюються у процентах до бази оподаткування (оподаткованого обороту), яка має грошовий вираз.

Адвалорні ставки (нормативи) поділяються на три види:

пропорційні, тобто єдині ставки (нормативи), які не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу та більш за все відповідають принципу рівнонапруженості в оподаткуванні;

прогресивні, тобто ставки (нормативи), розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування;

регресивні - це ставки (нормативи), які, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування, і вони необхідні тоді, коли держава хоче стимулювати такий ріст.

Прогресія шкали при застосуванні прогресивних ставок (нормативів) оподаткування може бути простою та ступеневою.

При простій шкалі підвищені ставки (нормативи) застосовуються до всього об'єкта оподаткування. При розмірах об'єкта оподаткування, близьких до граничних обмежень, платникові вигідніше не збільшувати цей об'єкт, оскільки сума податку може суттєво збільшитись.

Така шкала встановлюється тоді, коли держава хоче обмежити розміри об'єкта оподаткування та веде жорстку податкову політику.

При ступеневій шкалі прогресії підвищені ставки (нормативи) застосовуються не до всього об'єкта оподаткування, а лише до тієї його частини, яка перевищує обмеження розміру об'єкта оподаткування.

Специфічні ставки (нормативи) оподаткування - встановлюються у грошовому виразі до одиниці об'єкта оподаткування, тобто у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника.

У випадках встановлення фіксованих твердих ставок (нормативів), їх необхідно постійно переглядати, оскільки у зв'язку з наявною інфляцією вони втрачають реальне співвідношення з рівнем доходів та об'єктом оподаткування.

Змішані ставки (нормативи) оподаткування встановлюються одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах.

Податкова пільга - законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Податкові пільги можуть бути встановлені шляхом зменшення бази оподаткування або об'єкту оподаткування; запровадження знижених податкових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов'язкових платежів; звільнення від їх сплати окремих категорій платників надання відстрочення або розстрочення у їх сплаті.

Платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів мають право використовувати податкові пільги або відмовитись від їх використання. Податкові пільги, які платник податків, зборів та інших обов'язкових платежів не використав, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані у рахунок майбутніх платежів або відшкодовані з бюджету.

Податкова квота - встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. Її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується.

Строки сплати податків, зборів та обов'язкових платежів встановлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них.

1.2 Зміст теорії Кейнса в частині побудови податкової політики держави