Державний кредит

Вступ

Фінанси є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вони -- ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці; антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізацію економічного стану в державі.

Особливе місце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світового господарського простору.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

Особливість державного кредиту складається у зворотності, терміновості і платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.

Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду і в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові господарські і соціально-культурні програми, без очікування надходження звичайних коштів.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу.

В даній роботі я хочу висвітлити поняття державного кредиту, зрозуміти його значення для економіки України, дослідити яким чином та на скільки вагомо він впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій.



1.Державний кредит як соціально-економічне явище

1.1 Економічна природа та значення державного кредиту

В умовах розвинених товарно-грошових відносин все більшого значення набуває державний кредит, який є важливим джерелом фінансування дефіциту бюджету. Необхідно зазначити, що в усіх країнах з ринковими відносинами державний кредит є одним із важливих атрибутів держав них фінансів і відіграє значну роль у фінансуванні державних витрат.

Формування ринкової моделі економіки в Україні змінює роль та місце держави в суспільному відтворенні, у загальній системі економічних, соціальних та політичних відносин. Це робить державний кредит важли вим інструментом фінансової політики держави, використання якого може мати як стимулюючі, так і руйнівні наслідки для розвитку економіки України.

Протягом тривалого часу державний кредит сприймався як національне зло, яке відображається у витратах на погашення та обслуговування державного боргу, який стає непосильним тягарем для майбутніх поколінь.

Таке негативне ставлення до зростання об сягів державних запозичень пов'язане з історичними умовами, в яких розвивався державний кредит, та його неефективним використанням. Зростання, наприклад, державного боргу в країнах заходу не призводило до прогнозованих криз. Економіка більшості країн-боржників характеризувалася бурхливим розвитком промисловості, торгівлі, зростанням ВВП. Удосконалення кредитних відносин, розширення сфери діяльності кредитно-фінансових інститутів, збільшення кількості фінансових інструментів та видів по слуг поступово змінюють погляди на державний кредит.

Державний кредит -- це сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади й управління, з однієї сторони, і фізичними та юридичними особами -- з іншої, у яких держава виступає як пози чальник, кредитор і гарант [11, c. 11-12].

Основною формою кредитних відносин є відносини, у яких держава виступає позичальником засобів. Обсяг кредитних операцій є значно мен шим, якщо держава виступає кредитором, надаючи засоби на поворотній і платній основі юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними і юридичними особами, вона є гарантом. На відміну від двох перших видів кредитних операцій, що безпо середньо впливають на обсяг централізованих грошових фондів, видача гарантій необов'язково призводить до їхньої зміни. Якщо боржник вчас но й у повному обсязі розрахувався за зобов'язаннями, то гарант не несе додаткових витрат. Однак на практиці досить надійні позичальники не потребують державних гарантій. Вони, зазвичай, залучають грошові кош ти на кредитному ринку самостійно. Державні гарантії звичайно поши рюються на недостатньо надійних позичальників і, відповідно, приводять до зростання витрат з централізованих грошових фондів.

Як економічна категорія державний кредит перебуває на перетині двох видів грошових відносин -- фінансів і кредиту. Як ланка фінансової сис теми він обслуговує формування і використання централізованих грошо вих фондів держави, тобто бюджету і позабюджетних фондів.

Як один із видів кредиту державний кредит має певні особливості:

1. Добровільний характер (хоча в економічній історії нашої держави відомі випадки відходу від принципу добровільності при розміщенні позик);

2. Основою державного кредиту є його зворотність і платність: через визначений період часу внесена сума повинна бути повернена з відсотками;

3. Під час запозичення засобів державою забезпеченням кредиту ви ступає усе майно, що перебуває у її власності, майно певної територіаль ної одиниці або визначена сума її доходу;

4. На рівні центрального уряду державні позики не мають конкретно го цільового характеру. Запозичення на більш низьких територіальних рівнях досить часто набувають чітко вираженої цільової спрямованості.

Державний кредит як об'єктивне економічне явище виконує розподі льчу, регулюючу та контролюючу функції.

Через розподільчу функцію державного кредиту здійснюється форму вання централізованих грошових фондів держави та їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Виступаючи як позичаль ник, держава залучає додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансуван ня бюджетного дефіциту. У сучасних умовах надходження від держав них позик стали другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Таким чином, позитивний вплив розподільчої функції держав ного кредиту полягає в тому, що за її допомогою податковий тягар рівномірніше розподіляється у часі. Податки, які стягуються в період фінансування витрат за рахунок державної позики, не збільшуються (що довелося б зробити в протилежному випадку). Але потім, коли кредити погашаються, податки стягуються не тільки для їхньої сплати, але і для погашення відсотків за заборгованістю. У разі непродуктивного використання мобілізованих у результаті державних позик капіталів, наприклад, фінансування за їх рахунок військових або соціальних витрат, єдиним джерелом їх погашення стають податки або нові позики. Регулююча функція державного кредиту проявляється через вплив держави на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту або іншу фінансову політику. Держава регулює гро шовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їхній платоспроможний попит. Операції на відкритому ринку (купівля продаж державних цінний паперів або видача кредитів під їх заставу), які проводяться центральним банком, є важливим інструментом регулювання ліквідності комерційних банків у країні. Велику роль у стимулюванні розвитку виробниц тва і зайнятості відіграють кредити, надані за рахунок місцевих бюджетів або позабюджетних фондів. За їх допомогою забезпечується прискорений розвиток певних районів або секторів економіки тієї або іншої території. Контролююча функція органічно вплітається у контролюючу функцію фінансів. В основному контролюється цільове використання фінансових ресурсів, терміни їх повернення і своєчасність сплати відсотків [7, c.155-157].

1.2 Види та форми державного кредиту

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається також і умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.д.

У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах :

1. державні позики ;

2. перетворення частини внесків населення в державні позики ;

3. запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду ;

4. казначейські позички ;

5. гарантовані позики .

Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на:

Процентні. - За процентними позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.

Виграшні. - При виграшних позиках увесь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш.

Безпроцентні (цільові). - Безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

Безпрограшні. - Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.

Процентно-виграшні. - Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів[12, c. 154-155 ].

Місцеві органи влади можуть також проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населення регіону.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні[18, c. 88].

Облігації. Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Випускаються облігації таких видів: 1) облігації внутрішніх і місцевих позик; 2) облігації підприємств. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій) , повинні містити купонний лист. Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. Чинне законодавство регламентує також порядок придбання облігацій. Зокрема, облігації усіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Облігації усіх видів оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Слід зауважити, що саме ця норма викликає зараз ряд складностей щодо можливості емісії та реалізації в Україні єврооблігацій без участі іноземного банку, який і здійснює такий випуск. Ця норма змусила фінансові органи звернутися до Верховної Ради України з пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" про зняття заборони на оплату облігацій в іноземній валюті. Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, спрямовуються до відповідних бюджетів. Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску. Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо[9, c. 92-94].

Казначейські зобов'язання. Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути з вільним чи обмеженим кругообігом.

По термінах погашення позики поділяються на:

1) короткострокові позики - термін погашення до 1 року;

2) середньострокові позики - термін погашення до 5 років;

3) довгострокові позики - термін погашення більш 5 років.

По методу розміщення позики підрозділяють на:

1) добровільні позики;

2) позики розміщені по підписці;

3) примусові позики.

Кожному методу розміщення позик відповідає свій спосіб реалізації. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Примусові позики поширюються серед кредиторів у силу постанови уряду, що передбачає строгу відповідальність за відхилення від покупки облігацій. Позики, розташовувані серед населення по підписці з розстрочкою платежу, формально є добровільними. Однак їхня реалізація супроводжується такою масово-політичною компанією, що робить їх власне кажучи обов'язковими. Це можливо лише в умовах тоталітарного режиму. В даний час у нашій країні діють тільки добровільні позики.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань - Міністерство фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску[9, c. 101-102 ].

Ощадна справа. У тісному зв'язку з державними позиками знаходиться і інша форма державного кредиту, функціонування якої здійснюється системою ощадних установ (банків, кас і т.і. ) і є важливим каналом формування фінансових ресурсів держави - застосування частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позичкових коштів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позичкових коштів без відома реального власника (населення), дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту. Ця форма кредитування здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) чи ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик. Безоблігаційні позики є, власне кажучи, безстроковими. Вони оформляються державою не випуском цінних паперів, а шляхом безпосереднього обліку сум на рахунках відповідних установ і в книзі державного боргу. Терміни погашення таких позик заздалегідь не обумовлюються, але держава залишає за собою право викупу позики і зобов'язується виплачувати відсотки за весь період її дії. Очевидно, що відсоток по вкладах, що зберігається в ощадних установах, не може бути нижче офіційного рівня інфляції. Для більшої активізації ощадної справи відсоток, що нараховується, повинний перевищувати цей рівень з метою забезпечення одержання вкладником хоча б мінімального доходу. У нашій країні зараз це досягається на основі купівлі Ощадбанком боргових зобов'язань держави.

Запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду, як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо ( не підмінюючи ці операції купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого займання позичкових засобів для покриття бюджетного дефіциту[9, c.106-108].

Казначейські позички, виражають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і керування за рахунок бюджетних засобів на умовах зворотності, терміновості і платності. В даний час у нашій країні ця форма активно не використовується. Однак при корінній реформі відносин власності супроводжуваної роздержавленням і приватизацією господарських структур, держава не може нести відповідальність за фінансові результати діяльності підприємств і організацій замість правомірних власників. Але при необхідності державні органи можуть надавати фінансову допомогу господарським суб'єктам, у стабільній роботі яких вони зацікавлені, але на умовах зворотності, терміновості, платності. Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від банківських структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на інших умовах, з інших причин і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормою відсотка, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств і господарських організацій у зв'язку з їх особливим стану на ринку, не мають комерційної мети, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.

По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника. В нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а так само окремим господарським структурам права проводити операції по наданню позик[8, c. 255].

1.3 Особливості організації державного кредиту в Україні

Особливе місце серед форм кредиту в ринковій економіці, безумовно, посідає державний кредит. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки. Розміщуються державні позики переважно за підпискою серед фізичних та юридичних осіб, через банки, шляхом продажу на біржі та з аукціонів. Для фізичних та юридичних осіб державний кредит є формою заощадження, інвестування коштів у державні цінні папери, які приносять гарантований доход. Держава використовує позики, щоб забезпечити себе додатковими фінансовими коштами, які не можна зібрати за допомогою податків. Необхідність збільшення обсягів державного внутрішнього запозичення зумовлюється завданнями здійснення невідкладних державних видатків. Юридичною основою державних позик, як і банківських, є договір. Саме добровільний і договірний характер державних позик відрізняє їх від одностороннього й суворо примусового характеру податків. Замість наданих у розпорядження держави на певний строк коштів кредитори отримують документи -- державні цінні папери, які надають їм певні фінансові переваги. Результатом запровадження державного кредиту є формування ринку державних цінних паперів.

Структура державного кредиту утворюється з різних взаємозв'язаних компонентів і видів. Залежно від статусу позичальника розрізняють централізований і децентралізований державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому -- місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства.

У випадку централізованого кредиту випускаються облігації внутрішніх (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішніх (розміщуються за кордоном в іноземній валюті) державних позик, залежно від місця розміщення державного кредиту. Однак у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості. Держава може брати позики в міжнародних кредитних установах та банках інших країн. Зрозуміло, що необхідними передумовами вигідного розміщення зовнішніх державних позик на міжнародних фондових біржах є авторитет країни в світі, внутрішня суспільно-політична стабільність, фінансове благополуччя і достатній рівень кредитоспроможності[14, c.41].

Основним інструментом залучення державного кредиту є продаж державних цінних паперів. Державні цінні папери -- це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації внутрішніх державних позик (ОВДП). Випуск ОВДП здійснює Міністерство фінансів України. Воно за погодженням з НБУ визначає обсяги емісії облігацій за термінами погашення у межах загального обсягу емісії. Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення державних облігацій. НБУ виконує обов'язки генерального агента обслуговування випуску держоблігацій та їх погашення.

При випуску державної позики обов'язково обумовлюється термін, протягом якого облігації підлягають погашенню або викупу. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача. Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для дилерів -- виписки з їхніх рахунків у Національному банку; для інших осіб -- виписки з їхніх рахунків у дилера, засвідчені підписом посадової особи та печаткою дилера. При документарній формі випуску бланкам державних облігацій належить мати відповідний ступінь захисту та містити такі основні реквізити: найменування емітента; номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); серію та номер облігації. При документарній формі випуску державні облігації, за якими передбачена неодноразова виплата доходу, мають містити купонний лист. Купон -- це відрізна частина облігації, що передається замість розписки під час отримання відсотків (звідси вислів "стригти купони"). Купон на виплату відсотків має, як правило, містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків, номер облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування емітента і термін виплати. Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки. Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські[18, c.90-91].

За зарубіжною методикою державними облігаціями вважаються цінні папери із терміном обігу більше 5 років. У США термін обігу державних облігацій досягає 30 років. В Україні в умовах макроекономічної нестабільності термін обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) є значно коротшим. Для заміни облігацій державних позик, що були випущені раніше, використовуються конверсійні облігації.

Отже, можна виділити такі основні характеристики ОВДП: емітент -- Міністерство фінансів України; генеральний і платіжний агент -- НБУ; розміщення ОВДП -- на аукціонах через комерційні банки; покупці ОВДП -- фізичні (з 1997 р.) та юридичні особи. Виплата відсотків і погашення ОВДП відбувається, як правило, в строки, визначені в умовах конкретного аукціону.

Ще одним видом цінних паперів які застосовуються при організації державного кредиту є казначейські зобов'язання. Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти). Казначейські зобов'язання (векселі) держави розміщуються на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску. Казначейські векселі можуть передаватися Державним казначейством бюджетним установам на здійснення платіжних операцій за витратами, що передбачені в бюджеті, але які фактично не профінансовані через нестачу бюджетних коштів .

Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фондового ринку (див.табл.1.1)

Таблиця 1.1 Структура торгів цінними паперами, лютий - березень 2007 р.[13, c. 70 ] .

Вид цінних паперів	Обсяг торгів в лютому, млн. грн..	Частка в загальному обсязі торгів лютого, %	Обсяг торгів в березні, млн. грн.	Частка в загальному обсязі торгів березня, %
Ринок державних цінних паперів	172,22	14,10	61,25	3,09
Ринок муніципальних цінних паперів	83,03	6,80	90,64	4,75
Ринок корпоративних цінних паперів	966,53	79,11	1833,21	92,35
Разом	1221,78	100	1985,10	100

Дана таблиця свідчить про те, що основну масу ринку цінних паперів займають корпоративні цінні папери, близько 92%. Державні цінні папери в свою чергу займають значно меншу частину, приблизно 8%, з яких 3% це державні цінні папери випущені централізованими органами влади, 5% - муніципальні ціні папери. Причиною цього є менша дохідність державних боргових фінансових інструментів.

Тепер розглянемо детальніше організацію місцевих позик. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13 жовтня 1997 р. в Україні було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик. Згідно з цим Положенням рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається сільською, селищною, міською, районною, обласною, радами міст Києва та Севастополя. Емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна Рада. Встановлено, що джерелом погашення облігацій місцевої позики не можуть бути кошти від випуску нової позики. З цією ж метою забороняється погашення облігацій місцевої позики будь-якими цінними паперами або їх конвертування у будь-які інші цінні папери.

Максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики не повинен перевищувати 30 відсотків доходної частини бюджету емітента за попередній рік. Емітент може реалізувати своє право на випуск облігацій місцевої позики з моменту реєстрації інформації про випуск облігацій у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Так наприклад у 2005р ДКЦПФР було зареєстровано 10 випусків облігацій місцевої позики на суму 350,0 млн. грн. (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Перелік зареєстрованих ДКЦПФР випусків облігацій місцевої позики у 2005 році [ 19, c.26 ].

Назва емітента	Обсяги випуску облігацій місцевої позики (грн.)	Кількість цінних паперів (шт.)
Харківська міська Рада	100 000 000	100 000
Донецька міська Рада	45 000 000	45 000
Запорізька міська Рада	25 000 000	25 000
Запорізька міська Рада	20 000 000	20 000
Запорізька міська Рада	20 000 000	20 000
Запорізька міська Рада	10 000 000	10 000
Черкаська міська Рада	5 000 000	50
Одеська міська Рада	50 000 000	50 000
Одеська міська Рада	70 000 000	70 000
Одеська міська Рада	5 000 000	5 000
Усього	350 000 000	345 050

В інформації про випуск облігацій місцевої позики вказуються: відомості про емітента (місце знаходження, керівний склад, депутатський склад і результати голосування про випуск облігацій); фінансовий стан емітента (виконання бюджету за доходами і видатками за останні три роки, надходження та використання позабюджетного фонду за останні три роки, наявність простроченої кредиторської заборгованості та з платежів до бюджету, користування банківськими кредитами, надання позик за рахунок бюджету); інформація про попередні випуски облігацій місцевої позики; економічне обґрунтування випуску облігацій місцевої позики (очікуване надходження коштів, структура грошових потоків, направлення коштів на погашення облігацій); відомості про емісію облігацій місцевої позики (мета і форма випуску, загальна сума емісії, строк обігу облігацій, їхні реквізити, початок і закінчення передплати, порядок оплати облігацій, рівень відсотків за облігаціями та механізм їх нарахування, кошторис витрат з обслуговування місцевої позики).Емітент облігацій місцевих позик зобов'язаний оголосити всю необхідну інформацію про свій економічний і фінансовий стан. На основі цієї інформації потенційні інвестори будуть приймати рішення стосовно ризику придбання цих облігацій.

Облігація місцевої позики містить такі реквізити: найменування цінного паперу, найменування емітента, місце знаходження емітента, номінальна вартість облігації, строк погашення, розмір відсотків, дата й номер свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій, серія та номер облігації, підпис голови Ради. Право власності на облігації посвідчується сертифікатом. Як правило, випуск місцевих облігацій вважається таким, що відбувся, якщо в період розміщення було реалізовано не менше 50% від їх кількості, передбаченої до випуску. Якщо головною доходною частиною бюджету відповідного регіону є відрахування, дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня, то обсяг випуску облігацій місцевих позик має погоджуватися з центральним фінансовим органом -- Міністерством фінансів. Можуть вводитися й інші обмеження: лімітування граничної суми позики з точки зору консолідованого бюджету, звуження масштабів використання сугубо бюджетними процедурами тощо[5, 21-22].

Ефективність використання місцевих позик багато в чому визначається суб'єктивним фактором, а саме рівнем кваліфікації спеціалістів, які на місцях організовують розміщення облігацій. Організація випуску та обігу облігацій місцевої позики підвищує у регіонах роль фінансистів у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем. Важливе значення має вихід українських цінних паперів, в тому числі муніципальних, на фондові ринки іноземних країн.

Випуск і розміщення зовнішніх державних позик перебувають в Україні у зародковому стані. Це пов'язано як з низькою привабливістю нашої економіки для іноземних інвесторів, так і з надмірною заполітизованістю цієї проблеми. Указом Президента України від 10 липня 1998 р. було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій зовнішніх державних позик України. Ці облігації випускаються і обертаються з метою здійснення запозичень на міжнародних та іноземних фондових ринках. Облігації зовнішніх державних позик України -- це цінні папери, що підтверджують зобов'язання держави відшкодувати власникам цих облігацій їхню номінальну вартість та доход відповідно до умов випуску облігацій. Первинне розміщення, обслуговування обігу та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. Для цього Міністерство може залучати іноземні та українські кредитні установи, організації (банки, інвестиційні компанії тощо)[4, c.15].

Специфічне місце в системі державного фінансування і кредитування посідають державні лотереї -- розіграш державою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між коштами, які надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, і коштами, які використані на виплату виграшів (враховується й фінансування витрат організацій, які проводять лотереї). Історія і практика проведення державних лотерей виявила найрізноманітніші їх різновиди: числові, прості, класні, спортивні, речові, грошові, алегрі тощо. Лотереї проводять агенти-підприємства, установи чи організації, у тому числі бюджетні, що отримали від Міністерства фінансів України відповідне свідоцтво. Умови випуску і проведення державної грошової лотереї обов'язково мають містити дані про: вид лотереї та її назву; найменування агента, його повні юридичні реквізити; мету проведення лотереї; порядок, дату і місце проведення тиражу виграшів у разі проведення тиражної лотереї або порядок проведення безтиражної лотереї; дату початку розповсюдження лотереї або періодичність розіграшів тиражів; загальну суму випуску лотереї, у тому числі суму, що спрямовується на виплату грошових виграшів; розподіл кількості та суми грошових виграшів; кількість випущених білетів, їх нумерацію; вартість одного білета; порядок визначення переможців грошових виграшів; граничний строк виплати грошових виграшів; граничний строк реалізації лотерейних білетів; положення щодо реалізації лотерейних білетів, яка проводитиметься за готівку на добровільних засадах; кошторис доходу і витрат на проведення лотерей; зразок лотерейного білета; ступінь захищеності лотерейного білета; права та обов'язки учасників та організатора лотереї[9, c. 116].

Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми позики. Обслуговування позики - це виплата доходів за її використання. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел: доходів державного бюджету, доходів, одержаних від інвестицій, проведених за рахунок позик;кредитів, одержаних від центрального банку; коштів, одержаних від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів, проведення реструктуризації позик.

Порядок проведення амортизації та обслуговування позик визначається в період емісії цінних паперів або при укладені угоди про надання кредитів уряду. Такі операції проводяться згідно плану, який є додатком до умов позики, або кредитної угоди. [12, c.156-157].



2. Роль державного кредиту у фінансово-господарській діяльності підприємств

2.1 Кругообіг коштів підприємства та необхідність залучення кредитів

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит -- це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є то варне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартос ті у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відо кремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товар них потоків випереджає грошовий, то підприємства -- споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достат ні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах на громаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному викорис танні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних вза ємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої еко номічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю од ного з учасників такої операції[25].

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини ви никнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з не обхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-пер ше, учасники кредитної угоди -- кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використо вують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виро бничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробни цтво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства[17, c.176-179].

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, державний та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот кош тів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на ство рення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються ін дивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особ ливості індивідуального кругообороту коштів підприємств про являються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезон ність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє до даткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємст ва. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім при пиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і ство рення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх че рез певний час.

Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:

1) галузева належність підприємства;

2) характер виробничого процесу;

3)сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

1) рівень організації виробництва;

2) рівень організації збуту й постачання;

3) інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відно сно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, мета лургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надхо дженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонні стю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (ви робництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (ви робництво сільськогосподарської продукції, суднобудування)[21, c.217].

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша -- позичальником. Грошові чи то варно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані по слуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в обо ротні кошти є:

1) виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

2) незавершене виробництво та напівфабрикати власного вироб ництва;

3) витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на осво єння випуску нових виробів тощо);

4) готова продукція і товари;

5) платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі за паси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо ство рюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути се зонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка мате ріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової про дукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з приско ренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення про дукції споживачам, припиненням відвантажень продукції спожива чам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий--серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з осво єнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витра ти. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називає ться конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бра кує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удос коналенням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підпри ємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, приз начених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підви щенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із за гальної потреби у коштах і наявності таких.

Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі розра ховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими на прямками: формування виробничих запасів, незавершеного вироб ництва, готової продукції.

На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кре дитів на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна користуватися формулою:

(2.1)

де Коб -- необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборо тні кошти;

ОК -- потреба в оборотних коштах;

ОК_н -- власні оборотні кошти на початок періоду;

ОК_пр -- поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ -- зменшення кредиторської заборгованості.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти ви значається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.

Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаю ться з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовує ться на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів -- це час з моменту надання кредиту до моменту його пов ного погашення та виплати відсотків за користування. Період залучен ня кредиту визначається банком. Практика свідчить, що нині в Україні у зв'язку з високою інфляцією цей строк не перевищує 3 місяців.

У банківській практиці для визначення розмірів кредиту викори стовується метод, коли позика видається не в повному обсязі, а за мінусом визначеної частини у відсотках до заявленої величини кре диту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною, ви ходячи з його кредитоспроможності і ступеня ризику кредитування[22, c.139-145].

2.2 Державне кредитування підприємств

Державний кредит -- це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим держав них цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних креди тів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних по зик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банків ські установи:

1) пускових об'єктів;

2) раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

3) технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває цільо вим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

Бюджетні позики надаються на таких умовах:

1) обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;

2) перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінан суються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Мініс терство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Держав ної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

3) терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках -- п'яти років;

4) погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєн ня об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;