Державний кредит

5) погашення бюджетних кредитів, які використовуються на при дбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років;

6) за користування бюджетними позиками встановлюється відсо ткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету[20, c. 20-22].

Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх об ліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

І. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах яких надасться бюджетна позика відпо відно до Державної програми економічного і соціального розвитку України. 2. Укладання кредитної угоди з визначенням умов надання позик і їх гарантованого повернення у відповідний термін 3. Порядок подання інформації про об'єкти, які фінансуються. 4. Укладання кредитних договорів у місячний термін з момент)' одержання замовником бюджетних позик. 5, 5а. Копії кредитних дого ворів і додатків до них, які подаються у двотижневий термін з моменту їх підписання банком.

Уповноважені банки використовують бюджетні кредити відпо відно до цільового призначення.

Оплата виконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємств і об'єктів виконується вповноваженими банками в межах бюджетної позики за умови надходження від пози чальника розрахунково-грошових документів.

За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти під приємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до пози чальника застосовано штрафні санкції -- 70% від загальної суми спла чених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів під приємства. Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують по зичальника. До недисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Штрафні санкції до иідприємств-позичальників не застосовують ся в разі несвоєчасного одержання позичальником бюджетної пози ки у передбачених обсягах, а також тимчасової консервації об'єкта за браком коштів для продовження його будівництва.

Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки.

Приватизовані підприємства кредитуються Фондом державного майна України. Кредитування проводиться за рахунок коштів Дер жавного позабюджетного фонду приватизації та коштів, передбаче них Державною програмою приватизації. Фінансування здійснюєть ся на умовах забезпечення повернення, платності і цільового характеру використання коштів.

Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації надаються за таких умов:

1) у статутному фонді приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;

2) загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

3) приватизовані підприємства не належать до об'єктів кому нальної власності;

4) продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери. Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Для одержання цільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такі документи:

1) заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, мети ви користання, умов повернення;

2) копії засновницьких документів підприємства-засновника;

3) довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше пози ками;

4) довідку органів Державної податкової адміністрації про своє часну сплату податків;

5) баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податко вою інспекцією;

6) висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства;

7) техніко-економічне обґрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану;

8) перелік майна, яке служитиме заставою і є власністю підприємства-позичальника;

9) інші документи на вимогу Фонду.

Після експертизи документів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноважені комерційні банки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки на підставі вивчення кредито спроможності позичальників здійснюють кредитування за доручен ням Фонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включення його у списки підприємств-позичальників звертається до вповноваженого комерційного банку для здійснення кредитування в межах коштів, виділених Фондом.

Комерційні банки після перевірки кредитоспроможності підприємства-позичальника мають право відмовитись від укладання дого вору кредитування, якщо підприємство не має достатніх гарантій повернення кредиту. Згода вповноваженого комерційного банку є підставою для Фонду укласти договір із банком і переказати йому кошти Державного позабюджетного фонду приватизації для креди тування підприємства. Одержавши ці кошти, уповноважений комер ційний банк і підприємство укладають кредитний договір. Для за безпечення гарантій повернення кредиту і відсотків за користування ним укладається також договір застави. Об'єктом застави можуть бути ліквідні активи підприємства-позичальника.

Контроль за цільовим використанням і своєчасним погашенням кредиту і відсотків за користування ним здійснює комерційний банк.

У разі несплати підприємством суми кредиту, відсотків за корис тування ним чи відповідних комісійних переказ належних сум на рахунок Фонду здійснюється в межах вартості заставного майна, яке реалізується з доручення банку[17, c.219-222].

На сьогоднішній день найбільша частка заборгованості за державними кредитами припадає на підприємства агропромислового комплексу, нафтопереробної галузі, металургійної.

Сума надходження від повернення кредитів встановлюються законами про державний бюджет. Разом з тим, фактичні надходження до державного бюджету не відповідають встановленим обсягам (див табл. 2.1.).

Таблиця №2.1 Планові та фактичні надходження до державного бюджету від повернення кредитів[24.]

Рік	Планові надходження державного бюджету, млн грн	Фактичні надходження державного бюджету, млн грн	Стан виконання планових надходжень держав ного бюджету
	до загального фонду	до спец. фонду	до загального фонду	до спец. фонду	до загального фонду	до спец. фонду
2003	811,57	116	381,8	40,87	47	35,2
2004	1167,75	30,0	287,64	23,44	25	78
2005	1209,3	240,0	36,9**	4,1**	3	2

*Підготовлено за даними Міністерства фінансів України

**За 2 місяці 2005 року

З даної таблиці видно, що виконання плану по надходженням від повернення кредитів не виконується навіть на половину. А за два перших місяця 2005 року було повернено лише 3% від запланованих показників до загального фонду та 2% до спеціального. Тому державою мають проводитися якомога ефективніші заходи щодо повернення простроченої заборгованості.

З метою підвищення ефективності погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами чинним законодавством передбачені такі заходи:

1) примусове стягнення;

2) зв'язані розрахунки між державою та боржниками за кредитами за наявності у сторін зустрічних вимог;

3) заходи економічного стимулювання;

4) залучення третіх осіб.

1. Примусове стягнення. Відповідно до Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо пога шення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у поряд ку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників [3, c.58].

Такий порядок встановлений Законом Украї ни "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд жетами та державними цільовими фондами". Згідно з цим Законом стяг нення заборгованості перед державою за кредитами можливе виключно у судовому порядку. Такий порядок потребує доведення в суді наявності у позичальника заборгованості перед державою за кредитом.

Органами стягнення простроченої заборгованості, згідно з законами про державний бюджет, визнані органи Державної податкової служби.

Чинний порядок стягнення простроченої заборгованості за кредита ми є недосконалим та неефективним. Неоднозначне застосування судами законодавства призводить до прийняття рішень не на користь держави. Так, суди вимагають підтвердження витрат державного бюджету. Разом з тим, відповідно до Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивіль них прав і обов'язків є договори та інші правочини, тобто кредитні угоди.

Таким чином, прострочена заборгованість позичаль ників перед державою за наданими кредитами виникає внаслідок неви конання позичальниками своїх зобов'язань за кредитними угодами[1, c. 21].

2. Зв'язані розрахунки між держаною та боржниками за кредитами за наявності у сторін зустрічних вимог. Проведення відшкодування сум податку на додану вартість боржникам за кредитами виключно в рахунок погашення їх простроченої заборгованості за кредитами, згідно з положеннями законів про державний бюджет на відповідний рік.

Слід зазначити, що переважна частина надходжень державного бюд жету від повернення кредитів забезпечена саме шляхом проведення відшкодування сум податку на додану вартість боржникам у такий спосіб. Проведення розрахунків за матеріальні цінності, що будуть постав лені позичальниками та їх дебіторами до державного та продовольчого резервів, а також інтервенційного фонду, в рахунок погашення простро ченої заборгованості перед державою за кредитами відповідно до закону про державний бюджет на поточний рік.

3. Заходи економічного стимулювання. Наприклад, можливість реструктури зації в 2003--2004 рр. простроченої заборгованості за кредитами строком на 7 та 6 років з обов'язковим майновим забезпеченням виконання зобо в'язань боржника. Такий спосіб дозволяє:

1) здійснити переоформлення умовних зобов'язань, наявність яких вимагає доведення в суді, у безумовні;

2) оформити векселями права вимоги заборгованості частинами;

3) забезпечити отримання максимальної виручки від продажу век селів на конкурсних умовах.

Стимулом для боржників, у разі оформлення їх простроченої заборго ваності векселями, є списання нарахованої пені.

4. Залучення третіх осіб. Продаж державних пакетів акцій підприємств-боржників за умови прийняття додаткових інвестиційних зобов'я зань покупців щодо забезпечення погашення боржниками заборгованості перед державою за кредитами. Разом з тим, сьогодні більшість таких зобов'язань не виконуються. Тому є вкрай необхідним забезпечення Фондом державного майна вико нання інвесторами інвестиційних зобов'язань щодо забезпечення погашен ня позичальниками простроченої заборгованості за кредитами або розір вання договорів купівлі-продажу пакетів акцій [10, 71-76].

2.3 Державний кредит, як один із засобів фінансово - інвестиційної діяльності підприємств

Функціонування державного кредиту як інструменту фінансово - інвестиційної діяльності полягає у вкладенні капіталу підприємств в державні цінні папери. Ця форма фінансових інвестицій є вагомою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види державних цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку (так звані „ринкові цінні папери").

Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане із широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і по його строках; більше високим рівнем державного регулювання й захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно надаваної інформації про стан і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів й інших факторів. Основною метою цієї форми фінансового інвестування для підприємств є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі державні компанії при вирішенні стратегічних завдань (шляхом конвертації облігацій в пакети акцій державних підприємств).

З урахуванням особливостей і форм фінансового інвестування організується управління ним на підприємстві.

Управління фінансовими інвестиціями підприємства являє собою систему принципів і методів забезпечення вибору найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу й своєчасного його реінвестування.

Управління фінансовими інвестиціями підпорядковується загальній інвестиційній політиці підприємства й спрямовано на досягнення його інвестиційних цілей.

Процес управління фінансовими інвестиціями підприємства здійснюється по наступних основних етапах :

1. Визначення обсягу фінансового інвестування в майбутньому періоді. Цей обсяг на підприємствах, які не є інституціональними інвесторами, звичайно невеликий і визначається розміром вільних фінансових коштів, які накопичують заздалегідь для здійснення майбутніх реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду. Певний обсяг фінансового інвестування диференціюється в розрізі довго - і короткострокових періодів його здійснення. Обсяг довгострокового фінансового інвестування визначається в процесі рішення завдань ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів страхових та інших цільових фондів підприємства, сформованих на довгостроковій основі. Обсяг короткострокового фінансового інвестування визначається в процесі рішення завдань ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (у складі оборотного капіталу підприємства), утвореного у зв'язку з нерівномірністю формування позитивних і негативних грошових потоків.

2. Вибір форм фінансового інвестування. У рамках запланованого обсягу фінансових коштів, що виділяються на ці цілі, визначаються конкретні форми цього інвестування, розглянуті вище. Вибір цих форм залежить від характеру завдань, розв'язуваних підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Рішення завдань приросту капіталу в довгостроковому періоді пов'язано, як правило, з його вкладеннями в довгострокові фондові й грошові інструменти, прогнозована прибутковість яких з обліком рівня ризику задовольняє інвестора.

Рішення завдань одержання поточного доходу й протиінфляційного захисту тимчасово вільних грошових активів пов'язано, як правило, з вибором короткострокових грошових або боргових фондових інструментів інвестування, реальний рівень прибутковості яких не нижче сформованої норми прибутку на інвестуючий капітал (відповідній шкалі „дохідність-ризик").

3. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. Методи такої оцінки диференціюються залежно від видів цих інструментів; основним показником оцінки виступає рівень їхньої прибутковості, ризику й ліквідності. У процесі оцінки докладно досліджуються фактори, що визначають інвестиційні якості різних видів фінансових інструментів інвестування - акцій, облігацій, депозитних внесків у ощадбанк і т.д. Важливу роль у процесі оцінки грає також характер обігу тих або інших фінансових інструментів інвестування на організованому й неорганізованому інвестиційному ринку.

4. Формування портфеля фінансових інвестицій. Це формування здійснюється з урахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. У процесі їхнього відбору у формований портфель ураховуються наступні основні фактори: тип портфеля фінансових інвестицій, формуючийся відповідно до його пріоритетної мети; необхідність диверсифікованості фінансових інструментів портфеля; необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля й інших. Особлива роль у формуванні портфеля фінансових інвестицій приділяється забезпеченню відповідності цілей його формування стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому. Сформований з урахуванням викладених факторів портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений по співвідношенню рівня прибутковості, ризику й ліквідності для того, щоб переконатися в тому, що по своїм параметрам він відповідає тому типу портфеля, що визначений цілями його формування. При необхідності посилення цілеспрямованості портфеля в нього вносяться необхідні корективи.

5. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При істотних змінах кон'юнктури фінансового ринку інвестиційні якості окремих фінансових інструментів знижуються. У процесі оперативного керування портфелем фінансових інвестицій забезпечується своєчасна його реструктуризація з метою підтримки цільових параметрів його первісного формування[6, 215-218].

Таким чином, у процесі здійснення управління фінансовими інвестиціями визначаються основні параметри інвестиційної діяльності підприємства в цій сфері і її найважливіші критерії.

Фінансове інвестування у державні цінні папери здійснюється за рахунок інвестиційного залишку грошових активів. Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів формується з метою здійснення ефективних короткострокових фінансових інвестицій при сприятливій кон'юнктурі в окремих сегментах ринку грошей. Цей вид залишку може цілеспрямовано формуватися тільки в тому випадку, якщо повністю задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів. На сучасному етапі економічного розвитку країни подавляюча більшість підприємств не має можливості формувати цей вид грошових активів.

Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується виходячи з фінансових можливостей підприємства тільки після того, як повністю забезпечена потреби в інших видах залишків грошових активів(таких як: операційний залишок, страховий залишок, компенсаційний залишок і т. ін.). Тому що ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі зберігання (при формуванні ефективного портфелю короткострокових фінансових інвестицій), їхня сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій у порівнянні з коефіцієнтом рентабельності операційних активів[15, c.91-93].

Задля розрахунку потреби в інвестиційному залишку проводиться аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка суми й рівня середнього залишку грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а також визначення ефективності їхнього використання.

На першій стадії аналізу оцінюється ступінь участі грошових активів у сукупних оборотних активах підприємства і його динаміка в попередньому періоді. Оцінка здійснюється на основі визначення коефіцієнта участі грошових активів у сукупних оборотних активах підприємства, що розраховується по наступній формулі:

(2.2)

де КУ_ГА -- коефіцієнт участі грошових активів у сукупних

оборотних активах підприємства;

- середній залишок сукупних грошових активів підприємства в розглянутому періоді;

- середня сума оборотних активів підприємства в розглянутому періоді.

На другій стадії аналізу визначається середній період обороту й кількість оборотів грошових активів у розглянутому періоді. Такий аналіз проводиться для співвіднесення середньої суми грошових активів з обсягом грошових платежів (негативним грошовим потоком підприємства).

Середній період обороту грошових активів розраховується по наступній формулі:

(2.3)

де П0_ГА -- середній період обороту грошових активів, у днях;

-- середній залишок сукупних грошових активів підприємства в розглянутому періоді;

ВГА₀ -- одноденний об'єм витрати коштів у розглянутому періоді.

Аналогічним чином здійснюється й розрахунок зворотного показника - кількості оборотів середнього залишку грошових активів у розглянутому періоді:

(2.4)

де КО_ГА -- кількість оборотів середнього залишку грошових активів у розглянутому періоді;

ВГА - загальний обсяг витрати коштів у розглянутому періоді;

- середній залишок сукупних грошових активів підприємства в розглянутому періоді.

На третій стадії аналізу визначається рівень абсолютної платоспроможності підприємства по окремих місяцях попереднього періоду. У цих цілях розраховується коефіцієнт абсолютної платоспроможності.

На четвертій стадії аналізу визначається рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові інвестиції (еквіваленти коштів) і коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових інвестицій.

Рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові інвестиції визначається по наступній формулі:

(2.5)

де РВ_КфІ -- рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові інвестиції, в %;

- середній залишок грошових еквівалентів у формі короткострокових фінансових інвестицій у розглянутому періоді;

- середній залишок сукупних грошових активів підприємства в розглянутому періоді.

Коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових інвестицій - еквівалентів коштів розраховується по наступній формулі:

(2.6)

де КР_КФІ -- коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових інвестицій;

П -- сума прибутку, отримана підприємством від короткострокового інвестування вільних грошових активів у розглянутому періоді;

-- середній залишок грошових еквівалентів у формі короткострокових фінансових інвестицій у розглянутому періоді.

Результати проведеного аналізу використаються в процесі наступної розробки окремих параметрів управління грошовими активами підприємства[16, c.91-95].

У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються й більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.

Найбільш широко використовуваною в цих цілях є Модель Баумоля, що перший трансформував для планування залишку коштів раніше розглянуту Модель EOQ. Вихідними положеннями Моделі Баумоля є сталість потоку витрати коштів, зберігання всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових інвестицій і зміна залишку грошових активів від їхнього максимуму до мінімуму, рівного нулю.

Математичний алгоритм розрахунку максимальних і середніх оптимальних розмірів залишку коштів відповідно до Моделі Баумоля має такий вигляд:

(2.7)

(2.8)

де ГА_макс -- оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

-- оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

В₀ -- витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення

коштів;

В_Д -- рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні коштів (середня ставка відсотка по короткотермінових фінансових інвестиціях), виражений десятковим дробом;

П0_до -- планований обсяг негативного грошового потоку по операційній діяльності (суми витрати коштів).

Приклад. Необхідно визначити на основі Моделі Баумоля середній і максимальний розмір залишків коштів на основі наступних даних: планований річний обсяг негативного грошового потоку по операційній діяльності підприємства становить 225 тис. у.г.о..;

витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення коштів становлять 100 у.г.о..; середньорічна ставка відсотка по короткострокових фінансових інвестиціях становить 20%.

При цих умовах розмір максимального й середнього залишків грошових активів підприємства складе:

Незважаючи на чіткий математичний апарат розрахунків оптимальних сум залишків грошових активів наведену модель (Модель Баумоля) поки ще складно використати у вітчизняній практиці фінансового управління по наступних причинах:

1. Хронічна нестача оборотних активів не дозволяє підприємствам формувати залишок коштів у необхідних розмірах з урахуванням їх резерву.

2. Уповільнення платіжного обороту викликає значні (іноді непередбачені) коливання в розмірах грошових надходжень, що відповідно відображається й на сумі залишку грошових активів.

3. Обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що обертаються, і низька їхня ліквідність ускладнюють використання в розрахунках показників, пов'язаних з короткостроковими фінансовими інвестиціями[6, c. 224-226].

Наступним етапом після формування інвестиційного залишку є оцінка вартості окремих фінансових інструментів інвестування. Вона проводиться з тією метою, щоб підприємство змогло вкласти кошти в найзручніший і самий вигідний фінансовий актив.

Ефективність окремих фінансових інструментів інвестування, як і реальних інвестицій, визначається на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум поворотного грошового потоку по них, з іншого. Разом з тим, формування цих показників в умовах фінансового інвестування має істотні відмінні риси.

Насамперед, у сумі поворотного грошового потоку при фінансовому інвестуванні відсутній показник амортизаційних відрахувань, тому що фінансові інструменти, на відміну від реальних інвестицій, не містять у своєму складі амортизуючихся активів. Тому основу поточного поворотного грошового потоку по фінансовим інструментах інвестування становлять суми періодично виплачуваних по них відсотків (на депозитні внески в ощадбанк; по облігаціях й іншим борговим цінним паперам) і дивідендів (по акціях й іншим дольовим цінним паперам).

Крім того, як тільки фінансові активи підприємства (якими є фінансові інструменти інвестування) не амортизуються, вони продаються (погашаються) наприкінці строку їхнього використання підприємством (або наприкінці обумовленого фіксованого строку їхнього обігу) за тією ціною, що склалася на них на момент продажу на фінансовому ринку (або по заздалегідь обумовленій фіксованій їхній сумі). Отже, до складу поворотного грошового потоку по фінансовим інструментам інвестування входить вартість їхньої реалізації по закінченні строку їхнього використання (фіксованої вартості по боргових фінансових активах і поточній курсовій вартості по часткових фінансових активах).

Певні відмінності складаються й у формуванні норми прибутку на інвестований капітал. Якщо по реальних інвестиціях цей показник опосередковується рівнем майбутнього операційного прибутку, що складається в умовах об'єктивно існуючих галузевих обмежень, то по фінансових інвестиціях інвестор сам вибирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень у різні фінансові інструменти. Обережний (або консервативний) інвестор, віддасть перевагу вибору фінансових інструментів з невисоким рівнем ризику (а відповідно й з невисокою нормою інвестиційного прибутку), у той час як ризиковий (або агресивний) інвестор віддасть перевагу вибору для інвестування фінансових інструментів з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику по них).

Як тільки очікувана норма інвестиційного прибутку задається самим інвестором, то цей показник формує й суму інвестиційних витрат у той або інший інструмент фінансового інвестування, що повинна забезпечити йому очікувану суму прибутку. Ця розрахункова сума інвестиційних витрат являє собою реальну вартість фінансового інструмента інвестування, що складається в умовах очікуваної норми прибутку по ньому з урахуванням відповідного рівня ризику[22, 184-186].

Якщо фактична сума інвестиційних витрат по фінансовому інструменту буде перевищувати його реальну вартість, то ефективність фінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікувану суму інвестиційного прибутку). І навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижче реальної вартості фінансового інструмента, то ефективність фінансового інвестування зросте (тобто інвестор дістане інвестиційний прибуток у сумі, більшій чим очікувана). З врахуванням викладеного оцінка ефективності того або іншого фінансового інструмента інвестування зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує одержання очікуваної норми інвестиційного прибутку по ньому. Принципова модель оцінки вартості фінансового інструмента інвестування має такий вигляд:

(2.9)

де В_фІ -- реальна вартість фінансового інструмента інвестування;

ПГП -- очікуваний поворотний грошовий потік за період використання фінансового інструмента;

НП -- очікувана норма прибутку по фінансовому інструменті, виражена десятковим дробом (формована інвестором самостійно з урахуванням рівня ризику);

n -- число періодів формування поворотних потоків (по всіх їхніх формах).

Особливості формування поворотного грошового потоку по окремих видах фінансових інструментів визначають розмаїтість варіацій використовуваних моделей оцінки їхньої реальної вартості.

Розглянемо зміст цих моделей стосовно до боргових фінансових інструментів інвестування на прикладі облігацій.

Моделі оцінки вартості облігацій побудовані на наступних вихідних показниках:

1) номінал облігації;

2) сума відсотка, виплачувана по облігації;

3) очікувана норма валового інвестиційного прибутку (норма прибутковості) по облігації;

4) кількість періодів до строку погашення облігації.

Базисна модель оцінки вартості облігації [Basis Bond Valuation Model] або облігації з періодичною виплатою відсотків має такий вигляд:



(2.10)

де ВO_б-- реальна вартість облігації з періодичною виплатою відсотків;

В₀ -- сума відсотка, виплачувана в кожному періоді (яка представляє собою добуток її номіналу на оголошену ставку відсотка);

H₀ -- номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці строку її обігу;

НП - очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по облігації, виражена десятковим дробом;

n - число періодів, що залишаються до строку погашення облігації.

Економічний зміст Базисної моделі оцінки вартості облігації (облігації з періодичною виплатою відсотків) укладається в тім, що її поточна реальна вартість дорівнює сумі всіх процентних надходжень по ній за період, що залишився, її обігу й номіналу, наведених до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі валового інвестиційного прибутку (дохідності).

Приклад. На фондовому ринку пропонується до продажу облігація внутрішньої державної позики за ціною 90 у.г.о.. за одиницю. Вона була випущена строком на 3 роки, до погашення залишилося 2 роки. Її номінал при випуску визначений в 100 у.г.о. Процентні виплати по облігації здійснюються один раз у рік по ставці 30% до номіналу. З урахуванням рівня ризику даного типу облігації очікувана норма інвестиційного прибутку приймається в розмірі 18% на рік. Необхідно визначити реальну ринкову вартість облігації і її відповідність ціні продажу. Підставивши У формулу відповідні значення показників, одержуємо реальну ринкову вартість:

Зіставивши поточну ринкову вартість облігації й ціну її продажу, можна побачити, що крім очікуваної норми інвестиційного прибутку по ній може бути отриманий додатковий доход у сумі 28,94 у.г.о. (118,94-90) У зв'язку із заниженою ринковою вартістю.

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні має такий вигляд:

(2.11)

де ВО_П -- реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні;

Н₀ -- номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці строку її обігу;

В_к -- сума відсотка по облігації, що підлягає виплаті наприкінці строку її обігу;

НП - очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по облігації, виражена десятковим дробом;

n - число періодів, що залишаються до строку погашення облігації (по яких установлена норма прибутку).

Економічний зміст даної моделі полягає в тому, що поточна реальна вартість облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні, дорівнює сукупним виплатам номіналу й суми відсотка по ній, наведеним до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі валового інвестиційного прибутку (прибутковості),

Приклад. Облігація номіналом в 100 у.г.о. реалізується на ринку за ціною 67,5 у.г.о. Погашення облігації й разова виплата суми відсотка по ній по ставці 20% передбачені через 3 роки. Очікувана норма валового інвестиційного прибутку по облігаціях такого типу становить 35%.

Необхідно визначити очікувану поточну прибутковість і поточну ринкову вартість даної облігації.

Підставивши необхідні показники у формулу моделі реальної ринкової вартості облігації, одержимо:

Модель оцінки вартості облігації, реалізованої з дисконтом без виплати відсотків, має такий вигляд:

(2.12)

де ВОд - реальна вартість облігації, реалізованої з дисконтом без виплати відсотків по ній;

Н_О - номінал облігації, що підлягає погашенню наприкінці

строку її обігу;

НП -- очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по облігації, виражена десятковим дробом;

n -- число періодів, що залишаються до строку погашення облігації (по яких установлена норма прибутку).

Економічний зміст даної моделі полягає в тому, що поточна реальна вартість облігації, реалізованої з дисконтом без виплати відсотків по ній, являє собою її номінал, наведений до дійсної вартості по дисконтній ставці, рівній очікуваній нормі валового інвестиційного прибутку (прибутковості).

Приклад. Необхідно визначити поточну ринкову вартість облігації внутрішньої місцевої позики й зіставити її із ціною продажу, використовуючи наступні вихідні дані: облігація номіналом в 100 у.г.о. реалізується за ціною 67,5 у.г.о. Погашення облігації передбачене через 3 роки. Норма валового інвестиційного прибутку очікується в розмірі 16%. Підставивши у формулу відповідні значення показників одержимо поточну ринкову вартість даної облігації:

Зіставляючи поточну ринкову вартість облігації із ціною її продажу, можна зробити висновок, що остання завищена на 3,4 у.г.о. (67,5-64,1).

Трансформуючи відповідним чином зазначені моделі (тобто міняючи шуканий розрахунковий показник) можна по кожному виді облігацій розрахувати очікувану норму валового інвестиційного прибутку (прибутковості), якщо показник реальної вартості облігації замінити на фактичну ціну її реалізації на фондовому ринку (комплекс таких моделей широко представлений у спеціальній літературі з питань обігу фондових інструментів).

Для оцінки поточного рівня валового інвестиційного прибутку по облігаціях використовується коефіцієнт її поточної прибутковості, що розраховується по формулі:

(2.13)

де К_ппр -- коефіцієнт поточної прибутковості облігації;

Н₀-- номінал облігації;

СВ -- оголошена ставка відсотка (так називана „купонна ставка"), виражена десятковим дробом;

ВО -- реальна поточна вартість облігації (або поточна її ціна).

Приклад. Необхідно визначити коефіцієнт поточної прибутковості облігації з періодичною виплатою відсотків (купонної облігації) при наступних вихідних даних: номінал облігації становить 100 у.г.о., а її поточна вартість -- 67,5 у.г.о. купонна ставка становить 20%. Підставивши в розглянуту формулу відповідні дані, одержимо:

Отже, державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, суб'єкти господарської діяльності не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик[6, c.443-448].



Висновки

Державний кредит - одна з важливих форм державних фінансів. З допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також центральний банк. Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.

До джерел фінансування кредиту відносяться: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту направляються до відповідного державного бюджету, центрального банку, або до відповідного фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення та ін.).

Залучення ресурсів на умовах державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різноманітні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.

До основних форм державного кредиту відносяться:

1. Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод.

2. Позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів.

3. Держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення останніми кредитних ресурсів.

4. Вклади громадян в ощадні банки країни.

5. Інші форми.

Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. У якості застави виступають матеріальні цінності, грошові кошти, які знаходяться у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення. їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави. Позики, що залучаються з використанням державних цінних паперів, теж можуть виконуватись в різних варіантах. Це можуть бути цінні папери, які пропонуються внутрішнім і зарубіжним інвесторам. Вони, в свою чергу, можуть бути неринковими (тобто не підлягають обігу на фінансових ринках) і ринковими. Державні цінні папери також можуть бути процентними, виграшними і дисконтними.

Державні гарантії за кредити підприємств і установ також включаються до державного кредиту. Вони не передбачають залучення коштів до державного бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшення надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми (вони надаються резидентам України) і зовнішніми - нерезидентам України. Неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами передбачає їх погашення за рахунок коштів державного бюджету.

Вклади громадян в ощадні банки не завжди відносяться до державного кредиту. Такі кошти розглядаються як державний кредит тільки в тому разі, коли вони спрямовуються до державного бюджету. А ці явища мають місце лише у випадках, коли кошти ощадних банків використовуються для придбання державних цінних паперів. До інших форм державного кредиту відносяться грошові лотереї, які проводяться державними установами, фінансові зобов'язання, що оформлюються державними векселями (податкові векселі, казначейські векселі, векселі міністерств) та ін.

Держава може виступати в ролі кредитора, вона проводить через НБУ кредитування:

1) конкретних галузей чи регіонів, що потребують особливої потреби в

фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані, а позички комерційних банків не можуть бути притягнуті в силу дії факторів кон'юнктурного характеру;

2) комерційних банків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

Державний кредит суттєво впливає на фінансово - господарську діяльність підприємств:

1. Підприємства отримують прибуток від вкладення тимчасово вільних грошових активів в високоліквідні державні цінні папери.

2. Запозичені державні кошти є інструментом поповнення оборотних коштів підприємств.

Таким чином державний кредит є універсальним фінансовим інструментом в розпорядженні держави за допомогою якого вона має можливість впливати на різні сфери суспільно - економічної діяльності та регулювати економічний розвиток країни в цілому.



Список використаних джерел

1. Закон Украї ни "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд жетами та державними цільовими фондами" від 30.11.2006 № 398-V,www.rada.gov.ua

2. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 №3480-ІV ,www.rada.gov.ua

3. Бюджетний кодекс України, www.rada.gov.ua

4. Положення про порядок випуску та обігу облігацій зовнішніх державних позик України, від 10 липня 1998 р., №25/98-ВР ,www.rada.gov.ua

5. Положення про порядок випуску та оббігу облігацій місцевих позик від 17 січня 1997 року, № 10/97-ВР, www.rada.gov.ua

6. Бланк І. А., Фінансовий менеджмент : навч. курс., К: Ельга Ніка-центр, 2004р, 520 с.

7. Василик О.Д., Теорія фінансів: підр., К: НІОС, - 2000р., 320 с.

8. Гроші та кредит : за редакцією Савлука М.І., К: КНЕУ, - 2002р., 420 с.

9. Гроші та кредит : за редакцією Івасіва Б., Тернопіль, Карт-Бланш, - 2000р., 270с.

10. Драчук Ю., Прострочена заборгованість за державними кредитами і методи роботи з нею // Банківська справа, 2005 -№4, с.71-76.

11. Євтух О.Т., Кредит як соціально-економічне явище // Фінанси України 2006 - №3, с.11-20.

12. Кудряшов Н.П., Фінанси - Херсон: Олді - плюс, - 2002, 352 с.

13. Лемец С., Ковалева В., Финансовый рынок Украины // Эксперт, 2007 - №15, с 69-72.

14. Лютий І.О., Державний кредит у фінансовій політиці України // Банківська справа, 2004 -№2, с.41.

15. Музиченько А.О., Методи оптимізації структури фінансових активів підприємства // Фінанси України 2005 - №6, с.91-95.

16. Петленко Ю.В., Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств// Фінанси України 2000 - №6, с.91-95.

17. Поддєрьогін А. Н., Фінанси підприємств: 3 вид. перероблене та доповнене, К: КНЕУ, 2000 р., 460 с.

18. Рожко О., Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України // Банківська справа, 2005 -№4, с.87-91.

19. Розвиток фондового ринку України//Фондовий ринок України 2006 - №7, с25-27.

20. Розвиток фондового ринку України//Фондовий ринок України 2006 - №8, с20-22.

21. Слав'юк Р.А., Фінанси підприємств: навч. посіб., К: ЦУЛ, - 2002р., 460 с.

22. Управління ресурсами підприємства: навч. посіб. для вузів, К: ЦНЛ, - 2004, 288с.

23. www.expert.ua

24. www.minfin.gov.ua

25. www.business.ua.