Безготівкові розрахунки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

КОЛЕДЖ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВА

на тему:

«Безготівкові розрахунки на підприємстві»

Виконав:

студент III курсу групи 2Ф-08

коледжу СНУ ім. В. Даля

Чужиков А.А.

Луганськ-2010

Зміст

Вступ

1. Поняття, класифікація та принципи організації безготівкових розрахунків

1.1 Економічний зміст та класифікація безготівкових розрахунків

1.2 Принципи організації розрахунків

2. Форми безготівкових розрахунків

2.1 Розрахунки платіжними дорученнями та вимогами-дорученнями

2.2 Розрахунки чеками, акредитивами

2.3 Вексельна форма розрахунків

2.4 Проблеми застосування безготівкових розрахунків

2.5 Шляхи вдосконалення безготівкових розрахунків на сучасному етапі розвитку банківської системи України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У сучасних економічних відносинах між суб`єктами господарювання особливе місце належить фінансовим. Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони завжди подаються у грошовій формі незалежно від того, стосується це забезпечення виробничої діяльності коштами чи розподілу створених прибутків і накопичень підприємств, формування і використання відповідних фондів грошових коштів. Фінансові відносини завжди існують об`єктивно і мають конкретні форми прояву.

Головне місце в загальній системі фінансових відносин у суспільстві належить фінансам підприємств.

Фінансові відносини, що виникають у процесі діяльності суб`єктів, характеризуються широким спектром. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід -- основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

В умовах ринкового господарювання, створення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи, зобов`язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має само вибирати найефективніші та найкращі форми розрахунків.

1. Поняття, класифікація та принципи безготівкових розрахунків

1.1 Економічний зміст та класифікація безготівкових розрахунків

У процесі виробничої діяльності суб`єкти господарювання вступають у різні розрахунково-грошові відносини з іншими підприємствами, організаціями, ланками фінансово-кредитної системи, фізичними особами. Ці відносини пов`язані з оплатою придбаних товарів, наданих послуг, перерахуванням у різні ланки фінансової системи встановлених податків та платежів, виплатою заробітної плати, пенсій, матеріальної допомоги працівникам тощо.

Таким чином, розрахунками в господарстві називається система грошових відносин, пов`язаних з оплатою товарів, послуг та виконанням інших фінансово-кредитних зобов`язань підприємств, організацій, населення.

Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків, але завжди у грошовій формі.

Правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, встановлює Національний банк України (далі - НБУ).

Розрахунки готівкою - це платежі готівкою підприємств і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи, а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, послуг). Такі розрахунки готівкою здійснюються, як правило, з каси підприємств, установ, організацій.

У господарському обороті сфера застосування готівки обмежена. Готівку використовують в основному для розрахунків з працівниками підприємств - виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, а в окремих випадках - для розрахунків за товари та послуги.

Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків.

Безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Ця форма розрахунків призначена для заміни готівки у платіжному обороті.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

-- класифікацію розрахунків;

-- організацію розрахунків;

-- форми відповідних документів;

-- взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

-- розрахунки за товарними операціями;

-- розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців -- продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські -- це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні -- це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

1.2 Принципи організації розрахунків

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого

підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків. Вона підпорядковується відповідним принципам. Принципи - це основні нормативні положення, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обороту - платника, одержувача коштів і банку.

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов'язкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.

Третій принцип -- принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

Четвертий принцип -- кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

П'ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам -- суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник -- одержувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов'язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов'язкових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї розрахункової системи (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед їх методи та форми.

2. Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахунковий документ -- це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

платіжні доручення;

платіжні вимоги-доручення;

чеки;

акредитиви;

платіжні вимоги;

векселі;

інкасові доручення (розпорядження).

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках -- банк.

Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється відповідними статтями Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ.

Платіжні документи оформлюються платником за формами та згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, які наведені та викладені в додатках до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

2.1 Розрахунки платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями

Розрахункам із застосуванням платіжних доручень належить основне місце в безготівковому платіжному обороті.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів, запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за простою схемою.

Платіжне доручення оформляється платником за формою та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов'язкові реквізити:

- назву документа;

- дату складання і номер;

- прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), ідентифікаційний номер платника

та номер його рахунку;

- найменування та код банку платника;

- найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), ідентифікаційний

код (номер) отримувача та номер його рахунку;

- найменування та код банку отримувача;

- суму цифрами та словами;

- призначення платежу;

- підпис платника.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, що його сума не перевищує суму, яка є на рахунку платника. Договором між банком та платником може бути передбачено інший порядок приймання та виконання платіжних доручень.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або документального підтвердження їх сплати раніше. Платіжне доручення на перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків до Пенсійного фонду України або документи, що підтверджують фактичну сплату цих сум, банк приймає в порядку, який визначений Пенсійним фондом України, погоджений із Національним банком і центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати/доходу сум податків і зборів/страхових внесків є примірники платіжних доручень про їх перерахування, у яких у реквізиті «Призначення платежу» платник зазначив період, за який заробітна плата нарахована, а банк платника заповнив реквізит «Дата виконання», або оригінал документа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору/страхового внеску, або наявність за ним переплати.

Банк не перевіряє правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати/доходу і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів. Відповідальність за правильність нарахування (обчислення) цих платежів несе платник.

Платник, який перебуває на казначейському обслуговуванні, подає до банку, у якому відкрито рахунок для обліку коштів, що перераховуються Державним казначейством України для здійснення цільових виплат готівкою, лише грошовий чек на отримання заробітної плати. Порядок подання платіжного доручення на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, регулюється нормативно-правовими актами Державного казначейства України з питань обслуговування державного бюджету та місцевого за видатками.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

У реквізиті «Призначення платежу» такого платіжного доручення платник обов'язково має зазначати повністю прізвище, ім'я та по батькові цієї фізичної особи, інша інформація надається за бажанням платника.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв'язку.

Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:

на ім'я окремих фізичних осіб - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);

підприємствам - коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Для перерахування коштів підприємству зв'язку платник подає до обслуговуючого банку платіжне доручення, у якому зазначає реквізити підприємства поштового зв'язку, з рахунку якого сплачуватимуться перекази їх одержувачам, та номери списків одержувачів коштів.

Взаємовідносини між підприємствами зв'язку, платниками та отримувачами, що стосуються здійснення підприємствами зв'язку переказу коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

- відносно простий і швидкий документооборот;

- прискорення руху коштів;

- можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: 1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари; 2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю.

Платіжна вимога-доручення складається з двох частин - верхньої та нижньої. Верхня частина, яка є «вимогою», заповнюється постачальником - отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. У ній він вимагає від платника сплатити йому відповідну суму коштів за поставлені товари, надані послуги.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем.

Хоча ця форма мало розповсюджена, але вона має деякі свої переваги:

- ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським

інтересам постачальників і покупців;

- зміцнює договірні відносини в господарстві;

- прискорює оформлення розрахункових документів;

- платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.

2.2 Розрахунки чеками, акредитивами

Нині в системі безготівкових розрахунків за отримані товари, виконані роботи та надані послуги дістали поширення розрахунки за допомогою чеків.

Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми коштів з його рахунка на рахунок пред`явника (чекодержателя) цього чека.

Чекодавець - підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель - підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, що відкрив акредитив або здійснив емісію цінних паперів, платіжних карток, або видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку).

Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог. Чеки, брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок.

Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для отримання чекової книжки клієнт подає до обслуговуючої установи банку заяву встановленої форми в одному примірнику, заповнивши в ній всі реквізити, а також зазначивши прізвище, ім`я та по-батькові особи, якій доручається отримання чекової книжки. Виписана заява засвідчується підписами та печаткою підприємства-одержувача чекової книжки. Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті. Для цього разом із заявою про видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» (фізична особа може подавати заяву про перерахування коштів або вносити суму готівкою). Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

На основі поданих документів банк виписує чекову книжку встановленої форми із зазначенням в ній найменування власника книжки, номера особового рахунка, з якого оплачуватимуться чеки, строку дії книжки, з ким і за що здійснюватимуться розрахунки, суми ліміту для лімітованої книжки. Сума ліміту визначається клієнтом за погодженням з банком. Крім того, на кожному чеку вказуються найменування власника книжки і номер особового рахунка, з якого оплачуватимуться чеки. Після цього чекова книжка підписується відповідними працівниками банку, засвідчується гербовою печаткою та видається касою довіреній особі клієнта під його розписку на заяві про видачу книжки. Отримана книжка зберігається в бухгалтерії підприємства.

Строк дії чекової книжки не повинен перевищувати один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Однак, строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), засвідчуючи її підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Підприємство, що бажає придбати необхідні товари, отримати послуги та розрахуватися за них чеком, призначає свого працівника, який повинен отримати ці товари або послуги, видає йому відповідне доручення, а також чекову книжку, і цей працівник погоджує з постачальником необхідних товарів та послуг найменування товарів, що купуються, їх обсяг та вартість. Усе це відображається у виписаній постачальником накладній на відпуск товарів та надання послуг, на підставі якої довірена особа покупця виписує розрахунковий чек із зазначенням у ньому кому, скільки і за що перераховується коштів. Паралельно з виписуванням чека заповнюється і його корінець, в якому зазначається сума залишку ліміту до платежу, сума, що сплачується за чеком, і сума залишку ліміту до наступного платежу.

Розрахункові чеки заповнюються від руки чорнилом, кульковою ручкою або з використанням технічних засобів. Не дозволяється внесення до чека виправлень та використання замість підпису факсиміле. Зіпсовані чеки з чекової книжки не вилучаються. Мінімальна сума, на яку виписується чек, не встановлюється. Необхідно, щоб виписані чеки мали печатку власника чекової книжки і були підписані особами, які мають право розпоряджатися коштами на рахунках підприємства. Як виняток, чеки з лімітованих книжок може підписувати посадова особа покупця, якій видане доручення на отримання товару. У цьому разі в чеку перед підписом робиться напис «За дорученням» із зазначенням його номера та дати виписки. Виписаний чек відривається від корінця та передається постачальнику. Постачальник на отриманому чеку та на його корінці ставить свій штамп, виписує на отримані чеки реєстр чеків у трьох примірниках та здає по ньому чеки з доданими до них рахунками-фактурами в обслуговуючий банк для отримання платежу з чекодавця. Банк на основі чеків, що надійшли, списує вказану в них суму з рахунків чекодавців та зараховує їх на рахунок одержувача грошових коштів.

Виписаний чек діє протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується).

Правильність використання чеків контролюється головним бухгалтером з поміткою на його корінці. Якщо в лімітованій чековій книжці залишаються невикористані чеки, підприємство може отримати додатковий ліміт у такому самому порядку, як і для отримання попереднього ліміту.

Якщо ж чеки використані, а ліміт не вичерпано, то клієнтові на залишок ліміту може бути видана нова чекова книжка. Якщо строк дії лімітованої чекової книжки вичерпано та залишився невикористаний ліміт, він перераховується за дорученням клієнта на той рахунок, звідки була видана чекова книжка, а клієнту в разі потреби оформлюється і видається нова книжка.

Розрахунки чеками здійснюються за схемою.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що покупець на основі договору з постачальником та до відвантаження ним продукції переказує гроші на його ім`я у відповідну установу банку. Переказ здійснюється шляхом надання установі банку, що обслуговує покупця, заяви на акредитив встановленої форми.

Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тільки в разі немісцевих розрахунків з одним постачальником.

Відкриття (виставлення) акредитиву може бути здійснене як у банку платника, так і в банку постачальника з бронюванням або без бронювання коштів на окремому рахунку.

Акредитив, при відкритті якого бронюються кошти платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим.

Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата за ним у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком платника за рахунок банківського кредиту, називається непокритим.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличним є акредитив, який може бути змінений або анульований банком, що обслуговує платника (банком-емітентом), без попередньої згоди з постачальником (бенефіціаром) у разі невиконання ним умов договору.

Безвідкличним є акредитив, який може бути змінений або анульований банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім`я якого він був виставлений (відкритий).

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива не менше ніж у трьох примірниках та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з другого - забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

У заяві на акредитив зазначається, який акредитив відкривається - відкличний або безвідкличний та заповнюються всі реквізити: назви акредитиводавця та постачальника (бенефіціара), їх банків, строк дії акредитива, його сума, назви товарів і послуг та умови їх оплати (з акцептом, без акцепту та на підставі яких документів здійснюватиметься оплата).

Виписану заяву на акредитив платник-покупець здає в обслуговуючу установу банку. Останній після перевірки заяви списує кошти в сумі акредитиву із зазначеного в ньому рахунку та бронює їх на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків (у разі депонування коштів у банку покупця). Якщо ж відкривається акредитив з депонуванням коштів у банку постачальника, то заявник своїм дорученням через обслуговуючий банк перераховує суму акредитива в банк постачальника. Останній зараховує її на спеціальний рахунок, що відкривається постачальнику.

Після цього банк покупця сповіщає банк постачальника, надіславши на його адресу акредитив або повідомлення електронною поштою або іншими засобами зв`язку про те, кому і який акредитив відкритий.

Отримавши відповідне повідомлення, банк постачальника відкриває на ім`я постачальника спеціальний рахунок і сповіщає про це постачальника.

Постачальник, отримавши повідомлення про відкриття акредитива, відвантажує продукцію на адресу покупця, виписує документи, що підтверджують її відвантаження, та подає їх банку, що обслуговує його. Банк, отримавши документи та перевіривши дотримання зазначених у заяві умов розрахунків списує вартість відвантаженої продукції зі спеціального рахунка, відкритого постачальнику в його банку (у разі депонування коштів у банку постачальника), і зараховує їх на рахунок постачальника. При депонуванні коштів у банку платника банк постачальника отримані від постачальника документи на відвантажену продукцію, надані послуги, надсилає в банк платника, який списує вартість відвантаженої покупцю-платнику продукції з відкритого йому спеціального рахунка «Розрахунки за акредитивами» та перераховує їх у банк постачальника для зарахування на рахунок постачальника на оплату відвантаженої ним продукції.

Оплата за акредитивом може здійснюватись одразу в повній сумі акредитива або частково в кожному окремому випадку. У разі неповного використання акредитива кошти в невикористаній сумі повертаються покупцеві та зараховуються на рахунок, з якого виставлявся акредитив. Якщо кошти за акредитивом використані повністю або строк його дії закінчився, він закривається. Достроково акредитив може бути закритий банком платника в разі порушення постачальником його умов за заявою постачальника, якщо це безвідкличний акредитив, або на вимогу покупця в разі виставлення відкличного акредитива.

Механізм здійснення розрахунків з використанням акредитивної форми.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв`язків щодо купівлі (поставки) товарів та надання послуг або коли угода має разовий характер.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено. Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитива невигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Розрахунки акредитивами використовуються також в міжнародних економічних відносинах.

2.3 Вексельна форма розрахунків

Однією з форм безготівкових розрахунків з погашення боргів за товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою векселів.

Вексель - це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов`язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів своєму кредиторові - власнику векселя (векселеотримувачу) у встановлений строк. За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

Вексель широко використовується в комерційній та банківській практиці у країнах з ринковою економікою як форма видачі позабанківського кредиту. Використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть юридичні особи та фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності. Векселі можуть видаватися лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги., за винятком векселів Міністерства Фінансів України, Національного банку України та комерційних банків України.

Вексельні бланки типової форми виготовляються двох видiв: простi та переказнi. Особливості обігу векселів в Україні зазначені в Законі України «Про обіг векселів в Україні» відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі.

Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовляються та видаються (продаються) банками у вигляді книжок з 25 та 50 векселями.

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанту або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

- від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

- від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує боржник, а переказний - кредитор.

Простий вексель містить:

- назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;

- безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;

- зазначення строку платежу;

- зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

- найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж;

- зазначення дати і місця складання простого векселя;

- підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Простий вексель містить необумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредиторові-векселевласнику зазначену в ньому суму боргу. Оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Обіг простого векселя здійснюється за схемою.

Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель.

Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують «розрахунковий» вексель. Розрахунковий вексель -- це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.

У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантовані листи із зобов'язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги.

Операції з такими векселями вважають найбільш дохідними.

Перевага простого векселя -- у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель (тратта) -- це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Трасант -- особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату -- особі-боржнику векселедавця -- сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти.

Ремітент -- власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу -- комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Суть цих відносин полягає в тому, що трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Переказний вексель містить:

- назву «переказний вексель», яка включена до тексту документа івисловлена тією мовою, якою цей документ складений;

- безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;

- найменування особи, яка повинна платити (трасат);

- зазначення строку платежу;

- зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

- найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж;

- зазначення дати і місця складання векселя;

- підпис особи, яка видає вексель (трасант).

Переказний вексель може бути виданий:

- наказу трасанту;

- на самого трасанту;

- за рахунок третьої особи.

Виписаний переказний вексель має бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов`язання сплатити певну суму у встановлений строк. Якщо платник не погоджується платити за векселем, він виписує і нотаріально засвідчує вексельний протест.

Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається «аваль». Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселевласником за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. Разом з тим при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату (відсоток).

Якщо у платника є кредитори, він може переадресувати переказний вексель для оплати на ім`я одного з цих кредиторів. У цьому разі на зворотному боці векселя робиться відповідний передавальний напис - індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредитних коштів, оскільки використовується як засіб платежу.

У розрахунках переказним векселем беруть участь три особи: векселедавець - особа, що видає вексель; векселевласник - особа, що отримала вексель і має право вимагати за ним оплату від платника; платник (трасат) - особа, яка повинна оплатити вексель.

Черговість операцій при розрахунках переказним векселем така:

1) оформлення векселя кредитором;

2) видача векселя векселевласнику;

3) пред`явлення векселя до акцепту платником;

4) передача акцептованого векселя векселевласнику;

5) пред`явлення векселя векселевласником платнику для його оплати;

6) оплата векселя платником.

Обіг переказного векселя здійснюється за схемою.

Використання при розрахунках векселів має певні переваги: зменшується необхідність в обігових коштах, банківському кредиті; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; до оплати за товар залучається третя особа, що має кошти; зменшується грошова маса та гальмуються інфляційні процеси.

2.4 Проблеми застосування безготівкових розрахунків

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро - та макрорівнях. Майже усі підприємства здійснюють безготівкові розрахунки, мають різни види рахунків і користуються різними формами безготівкових розрахунків. Проаналізувавши механізм здійснення безготівкових розрахунків за допомогою різних платіжних інструментів, важко зробити висновок (не можна однозначно визначити) яка форма найкраща. В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має самостійно обирати найефективніші та найкращі форми розрахунків.[9] Тобто все залежить від цілей, які ставлять перед собою економічні суб'єкти і намагаються досягти, використовуючи ті чи інші форми безготівкових розрахунків.

Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і недоліки.

Розрахунки платіжними дорученнями завжди прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Але, вони мають і недолік - не гарантують платіж постачальнику. Щоб подолати цей недолік в банківській практиці використовуються розрахунки акцептованими банком платіжними дорученнями. Також в останній час дуже широко стала використовуватися попередня оплата поставок. Але ці міри вигідні для постачальників і ставлять в тяжкий фінансовий стан платників, так як з обороту завчасно відвертаються обігові кошти.

Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій.

Найбільш розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що негативно відображається на фінансовому стані цього підприємства.

В Україні дуже слабо використовуються розрахунки чеками. В таких умовах чек залишається виключно технічним інструментом платежів по банківським рахункам, що визначає обмеженість сфери його використання. Чекова форма забезпечує контроль платника за товарною угодою і дозволяє максимально приблизити платіж до моменту одержання товару, прискорити обіговість коштів в розрахунках. Також чекова форма розрахунків має перевагу - це простота розрахунків. Використання цієї форми вигідне як для постачальника, так і для покупця, але для останнього інколи не вигідне, оскільки пов'язане з резервуванням коштів для покриття чеків. Цей недолік можна усунути у випадку надання чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку.

Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів для безперервного поновлення виробничого процесу, оперативність і правильність утворення відповідних фондів.

В безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на руху обігових коштів на стадії товар - гроші та гроші - товар. І разом з тим, кожна з форм має специфічний обернений вплив на співвідношення вартості товару та обсягу обігових коштів у сфері обігу. Один товарний оборот може залучати в процес своєї реалізації більшу чи меншу масу обігових коштів в залежності від форми безготівкових розрахунків. Тому вибір форм безготівкових розрахунків має велике значення для ефективності використання їх, що визначається співвідношенням часу руху товарів до тривалості відвернення обігових коштів в розрахунки при даній конкретній формі. Ефективність форми розрахунку тим вище, чим більший час відвернення обігових коштів в розрахунки наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зменшення ефективності форм розрахунків визначається відносним продовженням тривалості вкладення коштів в розрахунки у порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача.

Підприємства-клієнти банків постійно виказують незадоволеність тим, що платежі у банків дуже довго знаходяться «в дорозі». Затримка з переказами астрономічних сум приносять банкам гроші, а підприємствам - великі збитки.

Раніше платежі проводилися на протязі 2-3 робочих днів, але сьогодні з використанням механізованих систем зв'язку це робиться значно швидше.

Вексель - проста форма кредитних грошей для оплати товарів та послуг, надання позик, гарантій міжбанківських кредитів. Вагомість векселя у сучасній ринковій економіці досить значна. Цю вагомість надає векселю безспірність оплати за ним. У більшості країн світу з ринковою економікою у разі оголошення фірми-боржника за векселем банкрутом, з реалізації її активів покриваються в першу чергу всі вексельні претензії до неї, незалежно від строків платежу за ним.

Отже, ситуація яка склалася в економіці потребує прийняття конструктивних заходів для формування ефективної системи розрахунково-платіжних відносин між підприємствами. Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно модернізувати безготівкову систему розрахунків, зробити її більш надійною і різноманітною.

2.5 Шляхи вдосконалення безготівкових розрахунків на сучасному етапі розвитку банківської системи України

Протягом останнього десятиріччя у світі активно формується інформаційне суспільство: дедалі більше розвиваються обчислювальні та інформаційні системи (мережі) - унікальний симбіоз комп'ютерів, телекомунікаційної мережі та сучасних систем передачі інформації (електронний обмін інформаційними потоками). Новітні технології широко запроваджуються і в Україні. Швидкими темпами відбувається входження країни до всесвітньої мережі Інтернет.

Автоматизація банківської справи передбачає широке використання комп'ютерних інформаційних систем у банках, автоматизацію обробки платіжних документів, а також виконання фінансових операцій у рамках міжнародного банківського бізнесу.

Автоматизація банківських операцій дає змогу:

- здійснювати платіжні операції без застосування паперових носіїв із мінімальним залученням праці людей і скороченням операційних витрат;

- проводити обробку платежів переважно в реальному часі, за винятком підбиття бухгалтерських звітів у кінці дня та звітності за ними;

- прискорити обмін інформацією між банками і клієнтами, банками та їх відділеннями за допомогою комунікаційних ліній зв'язку;

- мінімізувати типові банківські ризики (втрата документів, помилкова адресація, фальсифікація платіжних документів тощо);

Важливо зазначити: банківські комп'ютерні системи відрізняються від інших насамперед тим, що інформація, яка опрацьовується ними, потребує надійного захисту від сторонніх зазіхань, а сама система повинна бути стійкою і безвідмовною в роботі.

Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг» тощо.

Програмне забезпечення системи «клієнт - банк» має відповідати вимогам, які висуваються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) НБУ. Система «клієнт - банк» є складовою програм автоматизації банківської діяльності та джерелом надходження розрахункових документів через системи автоматизації банку (далі - САБ) до системи електронних платежів НБУ чи внутрішньої платіжної системи. Клієнтська частина системи «клієнт - банк» забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Розрахункові документи в електронному вигляді, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів НБУ, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Реквізити розрахункового документа в електронному вигляді, що використовується в системі, визначаються договором між банком і клієнтом. Банківська частина системи «клієнт - банк» забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом. Під час використання системи «клієнт - банк» клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів.