Аналіз виконання місцевих бюджетів в Луганській області

Новий механізм взаємовідносин державних та місцевих органів влади повинен спиратися на два основні принципи: дотації надаватимуться дійсно “ бідним “ регіонам, де не вистачає власних податкових джерел для підтримки соціально-достатнього рівня життя та зайнятості; території- спонсори не повинні залишатись біднішими за ті, кому допомога надається.

Для цього необхідно перейти до диференційованої фінансово-бюджетної політики в різних типах регіонів. Для досягнення цієї мети пропонується провести типологізацію регіонів за критеріями: стан соціальної сфери, можливий рівень безробіття, реальних та можливих надходжень із розрахунку на одного жителя. Фінансова політика повинна стати єдиною в рамках кожної групи регіонів, причому склад груп може змінюватись.

Наступна проблема полягає у занадто великій централізації фінансових ресурсів. Навряд чи можна визнати нормальною ситуацію, коли не зважаючи на те, що зібраних доходів на певній території достатньо для збалансування її бюджету, відповідні органи встановлюють занижені нормативи відрахувань, що штучно приводять до дотаційності таких регіонів.

За таких умов принцип самостійності бюджету територіальної громади значною мірою має формальний характер. Тому необхідно перерозподілити види податків між ланками бюджетної системиу фіксованій частині на постійній або довготривалій основі ( не менш як на 5 років ), так щоб переважаючими у загальній сумі регулюючих та закріплених податків кожного місцевогобюджету стали останні.

У рамках діючого бюджетного і податкового законодавства основні за масштабами бази оподаткування та макроекономічним значенням податки і, відповідно, доходи бюджету віднесені до складу державного бюджету ( податок на додану вартість ( до 100 % ), акцизний збір ( до 70 % ), тим самим значно обмежена база доходів місцевих бюджетів. Можливості місцевих рад щодо регулювання власної доходної бази зведені практично до встановлення ставок місцевих податків. Саме обмеженість доходної бази місцевих бюджетів, враховуючи тенденцію перерозподілу значної частини видатків державного бюджету на рівень місцевого самоврядування, лежить в основі необхідності перегляду питання про принципи перерозподілу доходів, що відносяться до регулюючої групи.

По-перше, це - перенесення частини доходів від непрямого оподаткування на рівень суб єктів місцевого самоврядування. Мова йде про закріплення сум, що надходять від податку на додану вартість, за місцевими бюджетами. Перенесення центру непрямого оподаткування значно зміцнить їх доходну частину. Але за такого варіанту виникнуть і досить значні складнощі з формуванням державного бюджету, доходи якого на третину формуються за рахунок податку на додану вартість. Необхідність компенсації таких втрат для державного бюджету потребує перегрупування інших надходжень та підвищення ефективності їх збирання. На сьогодні в Україні на думку комітету ВР України джерела додаткових надходжень до державного бюджету знаходяться у нафтогазовому комплексі України. Це - впорядкування плати за видобуток та транзит газу і нафти територією України, зниження до мінімуму взаємозаліків за енергоносії як на внутрішньому ринку, так і у сфері зовнішньої торгівлі.

По-друге, повинні бути сформульовані принципи нормативів відрахувань від регулюючих доходів. При цьому слід враховувати, що не можна встановлювати єдині нормативи для всіх регіонів. Необхідно знайти прийнятий ступінь диференціацій нормативів зарахування податків, особливо на додану вартість, на основі чітких і законодавчо закріплених критеріїв. Наприклад, можливе встановлення системи розподілу податку на додану вартість між державним та місцевими бюджетами, яка буде визначати мінімальну частку зібраного на даній території податку на додану вартість, що зараховується до складу бюджету відповідної області і далі розподілятиметься між місцевими бюджетами. Доцільно також розробити систему надання пільгових ставок, що стимулюватиме виконання обов язків перед державним бюджетом, об єктивного відображення в передбюджетних розрахунках бази оподаткування і т.д.

Однією з головних умов зростання фінансової бази місцевого самоврядування є розвиток виробничо-господарського комплексу, оскільки джерелами формування доходів місцевих бюджетів на сьогодні в більшості областей України є 100 % відрахування податку на прибуток суб єктів господарювання.

Але нині в економіці країни триває хоч і повільне, але зниження рентабельності виробництва, що відповідно призводить до зменшення прибутку підприємств і зниження надходжень від податку на прибуток. Зниження рівня рентабельності виробництва викликало великі неплатежі підприємств з податків до бюджету. До того ж, ПДВ сплачується щомісячно, а податок на прибуток підприємств - щоквартально. Наведені факти є ще одним аргументом до встановлення нормативів відрахувань податку на додану вартість до місцевих бюджетів.

Горизонтальна незбалансованість бюджетної системи обумовлена об єктивними відмінностями розташування територіальних одиниць внаслідок історичних, географічних, економічних, природних та інших особливостей розвитку. Горизонтальна незбалансованість проявляється в першу чергу, у відмінностях у податковому потенціалі територій. З іншого боку впливають різні потреби в соціальних послугах. Як вважають у економічно розвинутих країнах, вирівнювання різких горизонтальних відмінностей важливе само по собі з точки зору справедливості і забезпечення рівних умов життя. Водночас, воно має і загальнодержавний економічний ефект, оскільки запобігає економічним втратам, пов язаним з міграцією населення та капіталу. Вирівнювання таким чином здійснюється у загальнодержавних інтересах і сприяє зміцненню єдності країни.

Головним інструментом горизонтального вирівнювання повинні стати спеціальні фонди. Кошти цих фондів у формі універсальних трансфертів розподілятимуться між місцевими бюджетами у відповідності з певними критеріями потреб.

Слід зауважити, що в світовій практиці бюджетного регулювання більшість країн використовує такі фонди вирівнювання фінансових можливостей територій. Вони, як правило, формуються за рахунок відрахувань з кількох загальнонаціональних податків, що забезпечує стабільність у формуванні їх доходів. У Російській Федерації в 1994 р. у федеральному бюджеті був створений Фонд фінансової підтримки регіонів. У1994 та 1995 рр. він формувався за рахунок відрахувань від податку на додану вартість на товари і послуги, вироблені на території Російської Федерації. В 1995 р. частка відрахувань до фонду фінансової підтримки регіонів досягала 27 % від загальних податкових надходжень РФ, що було пов язане з передачею регіонам повноважень з фінансування соціальних програм. У 1996 р. фонд формувався за рахунок відрахувань 15 % від суми податкових надходжень федерального бюджету.

В Японії, наприклад, фонд вирівнювання утворюється шляхом відрахувань 32 % від надходжень особистого прибуткового податку, податку на прибуток корпорацій та акцизу на алкогольні напої, 24 % - від загального податку на товари та послуги і 25 % від акцизу на тютюнові вироби.

Фонд фінансової підтримки регіонів повинен в Україні замінити основний обсяг дотацій та субвенцій регіонам, розподіляючи кошти на основі визначеної формули трансферту. Його створення повинно забезпечити стабільний стійкий механізм надання фінансової допомоги місцевим бюджетам.

Область, що особливо потребує підтримки, може отримати трансферт із такого фонду. Для розрахунку трансферту області, що потребує підтримки, як варіант можна застосувати наступну формулу розрахунків:

Тпі = К * [( 0.95*СД ) - Сді ] * Ні, (1)

де Тпі - середній трансферт області, що потребує підтримки в базовому році;

CД - середній доход на душу населення бюджетів усіх областей України; Cді - середній доход на душу населення “ і “ обласного бюджету; Ні - чисельність населення “ і “ області; 0.95 - понижуваний коефіцієнт; К - коригуючий коефіцієнт видатків, що дорівнює:

К = 0.95 * СРеі / CД, (2)

де СРеі - середні видатки на душу населення бюджету економічного району, в який входить “ і “ область.

Звернімося до досвіду складання та застосування формули вирівнювання в єкономічно розвинутих країнах. Класичним прикладом вирівнювання споживання державних послуг може стати японська формула розподілу. В спрощеному вигляді трансферт вирівнювання, що його отримують територіальні об єднання ( префектури, місцеві органи ) із центрального бюджету, дорівнює:

Т = N - R, (3)

де Т - трансферт вирівнювання;

N - базисні фінансові потреби;

R - базисні фінансові доходи.

Характерним є те, що в японській формулі, максимально зорієнтованій на вирівнювання територій за рівнем споживання державних послуг, велике значення надається стимулюванню зусиль місцевих адміністрацій щодо мобілізації бюджетних доходів.

Виходячи з нестабільної економічної ситуації в Україні і складності фінансових розрахунків бюджетних потреб та доходів регіонів, на основі західних методик можна застосовувати спрощену форму вирівнювання податкового потенціалу. При цьому величина трансферту області для базового періоду буде складати:

Ті = ( СНД - СНДі * Ці )* Ні, (4)

де Ті - трансферт регіону в базовому році; CНД - податковий доход на душу населення в середньому по всіх областях України; СНДі - податковий доход на душу населення в “ і “ області; Ці - індекс цін у регіоні; Ні - чисельність населення.

У розрахунках передбачається використовувати три податки: податок на додану вартість, прибутковий податок з громадян і податок на прибуток підприємств, коригуючи територіальний збір податків на індекс цін у регіоні, щоб привести цей показник до можливості зіставлення із середнім показником по Україні.

3.2 Перехід на казначейське виконання місцевих бюджетів за видатками

Формування бюджетів регіонального та місцевого самоврядування здійснюється на загальних для бюджетної системи України принципах.

У відповідності із розподілом повноважень структура видатків бюджетів регіонального і місцевого самоврядування включає видатки на виконання делегованих та власних повноважень, поточного бюджету та бюджету розвитку, загального та спеціального фонду бюджету.

Власні повноваження органів регіонального і місцевого самоврядування фінансуються за рахунок власних доходів та міжбюджетних трансфертів.

Розділом 5 "Удосконалення бюджетного процесу та міжбюджетних відносин" проекту Концепції державної регіональної політики України (версія 27.03.2000р.) пропонується запровадити касове і фактичне виконання регіональних та місцевих бюджетів на казначейських засадах.

В Законі про бюджетну систему записано, що виконання державного та місцевих бюджетів здійснює Кабінет Міністрів України. Таким чином казначейство бере на себе бухгалтерську функцію та становиться банком для міських фінансових органів.

Коли йшла робота над бюджетним кодексом, бюджетний комітет Верховної Ради був проти цього, тому що гадали, що казначейство бажає лишити міські адміністрації права розпоряджатися власними коштами. Але в останньому проекті вже було записано, що усе здійснюють органи Державного казначейства.

Порядок зарахування доходів та порядок здійснення видатків в місцевому та державному бюджетах різний. Казначейський варіант (як у держбюджеті) - окреме формування дохідної та видаткової частини. А в місцевому - це існування дохідно-видаткових рахунків.

Органи державного казначейства виконують не тільки функції виконання та складу звіту держбюджету, а і консолідації звітів місцевих бюджетів: обласні фінансові управління здають звіти в управління казначейства, яке складає загальний (зведений) бюджет.

Переведення з 1 січня 2002 року на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням між бюджетних трансфертів стало можливим завдяки проведенню Державним казначейством спільно з Міністерством фінансів великого обсягу підготовчих робіт.

До 1 січня 2002 року ( в складних умовах несвоєчасного прийняття Закону України “ Про Державний бюджет України на 2002 рік ” та зумовленого цим затвердження рішень про місцеві бюджети вже після початку бюджетного року) в органах Державного казначейства було відкрито більш ніж 541 тис. Рахунків для зарахування платежів до 12035 обласних, районних, міських, сільських та селищних бюджетів в розрізі видів надходжень. Перелік відкритих рахунків було своєчасно доведено до відома фінансових органів та органів державної податкової служби для подальшого повідомлення ними платників податків.

Державним казначейством України також було підготовлено та погоджено з Міністерством фінансів ряд нормативних документів, що регламентують порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів. Одним із основних нормативних документів був Тимчасовий порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням між бюджетних трансфертів, затверджений наказом Державного казначейства України від 21 грудня 2001 року № 218.

На жаль, враховуючи ряд об єктивних причин (відсутність достатньої кількості комп ютерної техніки, обладнання, приміщень та додаткової чисельності працівників), казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками не запроваджено у 2002 році. У складних умовах виконання дохідної частини державного бюджету в 2002 році, Міністерство фінансів не мало можливості збільшити суму асигнувань на утримання органів Державного казначейства, тому було розроблено заходи із запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками, які затверджено прем єр -міністром України, та графік запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками на період з 2002 до 2005 року.

Луганська область повинна перейти на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками до 30 вересня 2003 року.

Позитивним моментом можна вважати те, що сьогодні керівництво має звіт через місяць, а буде мати у щоденному режимі.

Також у державному бюджеті усе відкрито: коли заробітна плата - то це заробітна плата, коли це видатки на канцтовари - то на канцтовари. У місцевих бюджетах ситуація інша: по розпорядженню фінансового органу кошти з його рахунку перераховуються конкретному розпоряднику бюджетних коштів у банку. Майже тоді, коли вони наприклад направлені відділу освіти на продукти харчування, залишається сумнів, що гроші пішли на ці цілі, як указано у звіті місцевого органу. Тільки після перевірки КРУ виявляється, що давали на одне - витратили на інше.

При казначейському обслуговуванні таке неможливе: до платіжного доручення додається підстава - первинний документ. І кожне районне відділення казначейства зможе надати щоденний звіт по кожному розпоряднику бюджетних коштів: скільки коштів надійшло, скільки витрачено за день, скільки знаходиться залишків на рахунках.

Відповідно до положень Бюджетного кодексу повноваження органів Державного казначейства у частині обслуговування операцій місцевих бюджетів за видатками зосереджується на посиленні контролю за рухом коштів місцевих бюджетів, своєчасному попередженні їх нецільового використання та впровадженні нових засад управління бюджетними зобов'язаннями.

Основним завданням органів Держказначейства в процесі обслуговування місцевих бюджетів є сприяння виконанню бюджетної політики місцевого самоврядування та здійсненні ефективного управління коштами місцевих бюджетів. Це завдання має бути реалізоване через створення оптимальної системи оперативного управління місцевими фінансами і забезпечення своєчасних розрахунків за зобов'язаннями місцевих органів влади та розв'язання проблеми короткострокової незбалансованості місцевих бюджетів. Власне функція процесу управління грошовими потоками повинна забезпечувати оптимізацію здійснення видатків у межах асигнувань, передбачених місцевими бюджетами.

Разом з тим, здійснення фінансових операцій за видатками місцевих бюджетів органами Держказначейства має такі особливості:

усі кошти місцевих бюджетів накопичуються на рахунках, що відкриваються у територіальних відділеннях Державного казначейства на ім'я розпорядників коштів місцевих бюджетів;

оплата видатків органами Державного казначейства здійснюється після одержання від розпорядників коштів розрахункових документів;

органи Держказначейства здійснюють контроль за відповідністю касових видатків розпорядників коштів напрямам та обсягу встановлених бюджетних призначень, виділеним асигнуванням та прийнятим зобов'язанням;

платіж здійснюється на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги бюджетним установам.

Таким чином, роль Державного казначейства полягає не у виконанні окремих видаткових повноважень, а у комплексному обслуговуванні всіх учасників бюджетного процесу.

На рис. 3.2.1 та 3.2.2 представлені існуюча схема обігу коштів при касовому виконанні місцевих бюджетів за доходами органами ДКУ ( до запровадження касового виконання видатків місцевих бюджетів) і схема, яка буде діяти після впровадження касового виконання видатків місцевих бюджетів. Ми бачимо, що кошти, які сплачені платниками і підлягають зарахуванню в доходи місцевих бюджетів, з банківської установи, в якій обслуговується платник податків,через внутрішню платіжну систему банку потрапляють в СЕП НБУ. Із СЕП НБУ кошти через субкореспонденський рахунок управління Державного казначейства потрапляють у внутрішню платіжну систему Державного казначейства України. При здійсненні видатків органи Державного казначейства на підставі наданих фінансовим органам платіжних доручень перераховують кошти з рахунків, на яких акумулюються кошти, на поточні рахунки, відкриті в установах банків на ім я установ, підприємств, організацій, які отримують кошти місцевих бюджетів. При казначейському виконанні місцевих бюджетів за видатками кошти будуть перераховуватись на відповідні рахунки установ, підприємств, організацій, які отримують кошти місцевих бюджетів,відкриті в органах Державного казначейства.

Ще до прийняття Бюджетного кодексу України відповідно до постанови КМУ у Дніпропетровській та Черкаській областях було розпочато з 1 липня 1999 року експеримент із казначейського обслуговування місцевих бюджетів. Місцеві бюджети цих областей на казначейське обслуговування були переведені в повному обсязі, тобто за доходами та видатками. Враховуючи позитивний результат від проведеного експерименту та набутий досвід, було прийнято рішення щодо поширення казначейського обслуговування місцевих бюджетів на всі регіони України.

Але єдиної моделі переходу на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками не існує. Так в Дніпропетровській та Черкаській області відбувався перехід поступово. Спочатку було переведено на казначейське обслуговування кілька організацій, через деякий час ще декілька і так за півроку всі бюджетні організації перейшли на казначейське обслуговування.

Я вважаю, що перехід повинен відбуватися не поступово, як в цих областях, а переводити треба всі організації одночасно. Для цього треба розробити мережу установ та організацій місцевого бюджету. Я пропоную наступну модель переходу на казначейське виконання місцевих бюджетів за видатками (рис. 3.2.3).

До переваг казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками відносяться:

Забезпечення єдиного підходу до ведення БО по виконанню місцевих бюджетів.

Можливість на обласному рівні володіти оперативною інформацією по виконанню видаткової частини місцевих бюджетів в розрізі кожної окремої території.

Скорочення термінів проходження платежів по видатках місцевих бюджетів при умові функціонування внутрішньої платіжної системи в органах Держказначейства.

Надання щоденної інформації фінансовим органам про касові витрати розпорядників бюджетних коштів.

Формування звітів по виконанню місцевих бюджетів і надання їх відповідним фінансовим органам.

Здійснення контролю в частині виконання місцевих бюджетів на етапі реєстрації зобов язань розпорядників бюджетних коштів і в процесі оплати рахунків.

Можливість відслідковувати стан залишків на рахунках розпорядників бюджетних коштів місцевих бюджетів, що дозволяє оперативно керувати фінансовими ресурсами.

Концентрація ресурсів на єдиному казначейському рахунку дозволяє виключити ризик втрати бюджетних коштів.

Запровадження короткотермінового кредитування Міністерством фінансів України місцевих бюджетів з єдиного казначейського рахунку, яке можливе лише за умови здійснення вищенаведених структурних змін та системних заходів.

Це створить умови для стабільності місцевих бюджетів України і вирішення питання покриття тимчасових касових розривів при виконанні місцевих бюджетів. Запровадження такого механізму зацікавить місцеві органи влади у конструктивній роботі з питання запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів.

Враховуючи, що казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками створює принципово нові умови їх виконання, перехід до такого обслуговування повинен здійснюватися зважено, за умови повної підготовленості усіх учасників бюджетного процесу на центральному і місцевому рівнях та наявності чітких механізмів реалізації цього завдання.

Головні розпорядники коштів місцевого бюджету визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів по територіях та подають управлінню Держказначейства на паперових та електронних носіях підготовлену мережу.

Управління Держказначейства узагальнює отримані дані, групує по території ( місто, район ) та доводить на електронних носіях до відповідних відділень Держказначейства.

Відділення Держказначейства звіряють отримані дані із базою даних в ПС “ Казна- В “ щодо фактично зареєстрованих установ та організацій. У разі виявлення розбіжностей - повідомляють управління Держказначейства.

Про зміни в територіальному розташуванні мережі розпорядники коштів повідомляють головних розпорядників та відповідні органи Держказначейства. Головні розпорядники коштів подають в управління Держказначейства реєстр змін у мережі з відповідним обгрунтуванням на паперових та електронних носіях. Управління Держказначейства на електронних носіях доводить зміни до відповідних відділень.

Клієнт подає особисто лист-прохання про відкриття рахунку на ім я начальника УДК для отримання дозволу.

Лист-прохання з візою начальника УДК і пакет документів для відкриття рахунку надається начальнику операційного відділу.

Начальник операційного відділу перевіряє документи, формує юридичну справу і подає пакет документів на юридичну перевірку юристу, який переглядає документи та повертає на доопрацювання, або візує та передає начальнику операційного відділу.

Начальник операційного відділу передає заяву про відкриття рахунку, два примірники картки-контрагента, юридичну справу на підпис заступнику начальника-головному бухгалтеру і для подальшого підпису керівником управління Державного казначейства у Луганській області.

Відповідальний працівник операційного відділу передає один примірник картки-контрагента адміністратору мережі, відкриває рахунок, роздруковує повідомлення про відкриття рахунку в 2-х екземплярах, один зних віддає під розписку клієнту, заповнює повідомлення для поновлення відкритих рахунків та передає адміністратору відділу захисту інформації для внесення в довідник по “ Клієнт-банку ”, повертає начальнику операційного відділу назад заяву про відкриття рахунку та повідомлення про відкриття рахунку.

Адміністратор віддділу захисту інформації вносить в довідник “ Клієнт-банку ” відкриті рахунки.

Начальник операційного відділу заповнює одну картку зразків підписів та печатки передає начальнику відділу видатків місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, а другу поміщає в юридичну справу.

Відповідальний парцівник операційного відділу в автоматичному режимі в п/с “ Казна-В “ помісячно роздруковує книгу реєстрації рахунків.

Клієнт на протязі 3-х днів повідомляє ДПІ про відкриття рахунку та надає повідомлення головному казначею з відміткою податкової про взяття рахунка на податковий облік.

Клієнт подає змінені зразки підписів начальнику операційного відділу.

Начальник операційного відділу перевіряє їх і подає на підпис головному бухгалтеру УДК, після чого погашає надписом “ Замінено (дата)”, і поміщає другий примірник до юридичної справи розпорядника.

Розпорядники коштів подають в управління (відділення) Державного казначейства реєстри зобов язань. До зазначених реєстрів додаються первинні документи або їх копії.

Відділ видатків місцевих бюджетів:

звіряє подані розпорядником реєстри та підтверджувальні документи;

перевіряє наявність залишків невикористаних бюджетних асигнувань за відповідними кодами бюджетної класифікації та залишків невикористаних зобов язань;

контролює облік юридичних та фінансових зобов язань за даними звіту по клієнту в АС “ Казна-В “;

Відділення Держказначейства узагальнюють інформацію про наявність неоплачених фінансових зобов язань і подають її за встановленими формами відділу видатків місцевих бюджетів.

Відділ видатків місцевих бюджетів:

формує узагальнену за територією інформацію по неоплачених фінансових зобов язаннях та подає її у встановлені терміни ДКУ;

групує отриману інформацію від відділень, залучає дані по неоплачених фінансових зобов язаннях по розпорядниках коштів, які обслуговуються в УДК та подає її у встановлені терміни базовим областям.

Інформація про незареєстровані та зафіксовані в окремому журналі укладених угод суми зобов язань та фінансових зобов язань, що перевищують загальну суму асигнувань на взяття зобов язань на відповідну мету, узагальнюється, групується за територією та передається до органів Контрольно-ревізійного управління, ДКУ та базовим областям.

Розпорядники коштів подають операційному відділу разом з підтверджуючими документами платіжні доручення, заявки на отримання готівки та реєстри юридичних та фінансових зобов язань на магнітних носіях та в двух примірниках на паперових носіях для перевірки:

наявності коштів на реєстраційних рахунках;

правильності оформлення платіжного доручення;

відповідності зразкам печатки та підписів.

Після перевірки операційним відділом розпорядник коштів передає відділу видатків платіжні доручення з підтверджуючими документами для перевірки:

наявності кошторисних призначень;

цільового направлення бюджетних коштів на підставі підтверджуючих документів (договори, накладні, рахунки, тендерна документація та інші);

Вводить в систему АС “ Казна - В “ юридичні зобов язання.

У разі невиконання вимог Порядку казначейського виконання бюджету за видатками готує відмову в оплаті рахунків, яка реєструється в спеціальному журналі та надається розпоряднику коштів разом з платіжними документами.

Після перевірки підтверджуючих документів на платіжному дорученні та підтверджуючих документах казначей відділу видатків проставляє штамп “ Підлягає оплаті ” та передає операційному відділу для проведення оплати разом з реєстром фінансових зобов язань.

Висновки та пропозиції:

Місцеві бюджети - основна складова місцевих фінансів. Об єктивна необхідність у них виникла ще в общині, котра з явилася як інститут раніше, ніж держава і відіграла важливу роль в організації суспільного життя. Окремі, властиві общині функції, викликані особливими місцевими інтересами, зберігаються і нині. Забезпечення цих інтересів - головна мета діяльності місцевої влади, що насамперед визначає її функції, а отже, й об єктивну потребу та закономірність функціонування місцевих фінансів. Одним із головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомогою якого в основному реалізуються покладені на них функції та завдання в межах власної компетенції, визначені центральною владою, є місцевий бюджет.

Оскільки місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє основну роль у забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими органами, то упродовж останніх років було приділено багато уваги посиленню його впливу на економіку і соціальну сферу як інструменту перерозподілу валового внутрішнього продукту, фіскальної діяльності, забезпечення громадських послуг і економічного зростання. Розв язання цих проблем тісно пов язане з утворенням системи самостійних бюджетів, удосконаленням міжбюджетних відносин та запровадженням нових способів формування доходів і видатків.

На сьогодні система місцевих бюджетів України остаточно ще не сформована, вона перебуває у стадії еволюції. До того ж процес формування її, як підтверджує досвід 2000-2001 років, супроводжується значними труднощами, пов язаними з численними факторами. Один із них - необхідність ліквідації деформації у системі місцевих фінансів, що склалася у попередній період. Сьогодні досі ще діють окремі форми і методи бюджетного регулювання,успадковані Україною з часів існування колишнього СРСР, які гальмують становлення системи самостійних бюджетів. Місцеві бюджети досі ще залежать від щорічних рішень ВРУ та уряду, які розподіляють більшість мобілізованих у державі доходів, хоч відомо, що валовий внутрішній продукт держави в основному створюється на місцях - у містах і районах. Ще один важливий фактор, який стримує формування системи самостійних бюджетів, це те, що фахівцям бракує належного управлінського досвіду. Досі ще не сформовано довготермінового стабільного правового поля, не склалися традиції, без яких не може бути системи фінансів місцевих органів влади. Адже відомо, що поряд з іншими умовами самостійність місцевого бюджету гарантується стабільністю економічного законодавства.

Важливою умовою успішного функціонування бюджтної системи має стати фундаментальне поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв язання економічних і соціальних потреб країни та окремих адміністративно-територіальних утворень.

Мабуть, доцільно було б виробити такий порядок формування місцевих бюджетів, який би максимально реалізував можливості їх впливу на економіку регіону, змушував органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування, а головне, давав би їм змогу розширювати власну дохідну базу.

Досягти цього можна різними шляхами. Але не обійтися без запровадження принципу стабільності, єдиних нормативів та розширення самостійності бюджетів усіх рівнів.

Поліпшенню роботи з виконання бюджету, посиленню впевненості у використанні наслідків від докладених власних зусиль, підвищенню реальності формування програм соціально-економічного регіону на перспективу сприяло б встановлення розмірів відрахувань від загальнодержавних податків і неподаткових платежів для збалансування бюджетів самоврядування на довготривалий період, тобто на 3-5 років. Визначення розмірів дотацій місцевим бюджетам для вирівнювання фінансово-економічних можливостей, що надавалися б із державного бюджету на довгостроковій основі з урахуванням гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень, також дало б змогу досягти справедливого збалансування бюджетів самоврядування, розширити їхню самостійність.Однак усе це певною мірою прийнятне лише для перехідного періоду. В умовах стабілізації економіки і запровадження цивілізованих ринкових відносин ефективним важелем впливу на зміцнення дохідної бази і забезпечення фінансовими ресурсами соціальної сфери може бути тільки випробуване європейськими країнами закріплення за регіонами окремих видів податків чи неподаткових платежів, які постійно і повністю надходили б до відповідного місцевого бюджету.

Зацих обставин в Україні треба розробити і прийняти новий закон про місцкві податки і збори. Траба розширити їхній перелік, а також повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження місцевих податків.

Водночас немає сумніву, що досягти при цьому позитивних результатів дасть змогу тільки удосконалена податкова система, яка забезпечить стабільне й оптимальне оподаткування.

Тільки з вирішенням цих питань на законодавчому рівні можна буде розраховувати на підвищення ролі бюджетної системи як на державному так і на місцевомук рівнях у створенні фінансового середовища, що, у свою чергу, сприятиме прискоренню розвитку ринкових відносин, забезпеченню економічної рівноваги.

Магістерська робота дала можливість розв язання комплексу проблем, пов язаних з процесом управління формуванням та організацією виконання бюджету місцевого самоврядування. Суть обґрунтованих основних висновків та пропозицій полягає в наступному:

Діюча сучасна система формування та виконання місцевих бюджетів, яка побудована на надлишковій централізації розподілу бюджетних коштів, не відповідає моделі ринкових перетворень, на шлях яких вийшла Україна, а тому вимагає подальшого реформування на основі науково обґрунтованих принципів управління бюджетним процесом.

При формуванні нової системи фінансування місцевої влади доцільно використовувати досвід розвинутих Європейських країн з ринковою економікою. Зокрема, вона повинна відповідати таким вимогам: послідовність, прозорість, адаптованість, стабільність, зацікавленість.

Обов язковою передумовою реформування бюджетного процесу є чіткий розподіл повноважень між різними рівнями влади. При цьому повноваження органів місцевого самоврядування повинні бути повністю забезпечені джерелами фінансування, як власними (тобто утвореними на місцях у вигляді місцевих податків та зборів), так і закріпленими загальнодержавними податками і зборами на основі стабільних на декілька років нормативів відрахувань.

Держава повинна брати участь у забезпеченні органів місцевого самоврядування, які мають недостатню податкову базу, необхідними для належного виконання їх повноважень фінансовими ресурсами шляхом виділення дотацій і субвенцій.

Достатність чи недостатність податкової бази органу місцевого самоврядування повинна визначатися шляхом розрахунку нормативу мінімальної бюджетної забезпеченості на одного мешканця.

Застосування визначених в роботі шляхів удосконалення формування та виконання місцевого бюджету дозволяє:

Зменшити суб єктивізм у формуванні дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів і зробити бюджетний процес більш транспарентним;

Зробити бюджет більш обґрунтованим та прийнятним з позицій можливості його виконання;

Зменшити соціальну напругу в суспільстві;

Підвищити зацікавленість органів місцевого самоврядування у збільшенні податкових та інших надходжень та ефективному їх використанню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

"План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів", затверджений наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 р. №119.

"План робіт по впровадженню АС "КАЗНА" в Державному казначействі України для обслуговування державного бюджету за видатками". Лист Державного казначейства України від 17.05.2002 р. №08-06/142.

"Положення про Державне казначейство України", затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995 р. - №590. //Фінанси України. - 1996. - №7. - С.119.

"Положення про єдиний казначейський рахунок", затверджене наказом Головного управління Держказначейства України від 21.03.1997 р. №28 //Офіційний вісник України. - 1997. - №14. - С.241.

"Положення про міжбанківські розрахунки в Україні", затверджене постановою №621 Правління НБУ від 27.12.1999 р.

"Положення про порядок здійснення платежів з погашення та обслуговування державного боргу, його оперативного обліку та оперативного обліку заборгованості перед державою за позиками, наданими за рахунок кредитів, залучених державою або під державні гарантії", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 15.02.2001 р. №81 та наказом Державного казначейства України від 16.02.2001 р. №19.

"Порядок ведення Міністерством фінансів України обліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним", затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.01.2001 р. №42.

"Порядок взаємодії між органами Державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами", затверджений наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України 25.04.2002 р. №74/194.

"Порядок казначейського обслуговування позабюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету", затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 25.03.1999 р. №27.

"Порядок обліку зобов'язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства", затверджений наказом Державного казначейства України від 19.10.2000 р. №103.

"Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. №490.

"Порядок управління єдиним казначейським рахунком", затверджений наказом Державного казначейства України від 11.02.2002 р. №23.

„План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів”, затверджений наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 року № 119.

„Порядок обліку зобов'язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства”, затверджений Наказом Державного казначейства України від 19.10.2000 року № 103.

„Порядок управління єдиним казначейським рахунком”, затверджений наказом ДКУ від 11.02. 2002 р. №23

0парін В.М., Сафонова Л.Д. Сутність і складові бюджетного менеджменту //Фінанси України.- 1998.-№ 2. - С. 60-66.

Азаров Н. Мы заставим платить всех // Закон и бизнес.- 1997.- № 7.

Алієва В. Аналіз казначейської системи виконання місцевих бюджетів // Економіст. - 2000. - №12.

Андрющенко В.Л. Західна фінансова думка про природу державних фінансів // Фінанси України. - 1996. - № 9. - С.21-25.

Барановський Ф. Курс “Економічна політика держави і проблеми регіонального управління в магістратурі” // Вісник державної служби України.- 1997.- №1.- С.35.

Безгубенко Л.М. До питання про суть фінансів //Фінанси України.- 1998. -№ 1. -С. 12-15.

Безкид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті Державного бюджету України //Фінанси України.- 1998- № 1. - С. 16-18.

Буковинський С. Бюджет в економіці держави //Фінанси України, 1995. -№1.-С. 23-27.

Булгакова С.О., Базанова Н.В., Єрмошенко Л.В. та ін. Казначейська система виконання бюджету: Підручник.- К.: Київ.держ.торг.-екон.ун-т, 2000.- С.250.

Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542

Василик О.Д. Фінансова наука // Фінанси України.- 2001.- № 1.- С.3-

Волков А. Ура Казначейству // Фінансова Україна. - 1996. - 27.02. - с.33-35.

Гірак О. Створюємо якісно нову організаційну структуру // Казна. - 2002. - № 3. - с. 3-4.

Даневич О. Оптимізація процесу управління бюджетними коштами // Казна. - 2001. - №1. -с. 10-12.

Державна служба в Україні: Збірник законодавчих та нормативних документів, роз'яснень Головдержслужби, міністерств та відомств України.- К.: Право, 1996.- С.162.

Дєєва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу // Фінанси України. -2001. -№ 5. - с.41-45.

Жибер Т.В. Державне казначейство України: становлення, проблеми, перспективи // Фінанси України.- 2001.- № 1.- С.40-46.

Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" від 03.06.1992 р.

Закон України "Про державний внутрішній борг України" №2604-ХІІ від 16.09.1992 р.

Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" №400/97-ВР від 26.06.1997 р. //Всеукраїнська професійна бухгалтерська газета. - №40 (586). - 2 травня 2001.

Закон України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №2272-111 від 22.02.2001 р. //Всеукраїнська професійна бухгалтерська газета. - №40 (586). - 2 травня 2001.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” № 2121 від 7.12.2000 р .// Відомості ВРУ.-2001.-№ 25.

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-XIV від 16.07.1999р.// Праця і зарплата.-1999.-№ 22.

Закон України “Про бюджетну систему України” № 253/95-ВР від 29.06.1995р.// Відомості ВРУ.-1995.-№ 26.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21.05.1997р.// Відомості ВРУ.-1997.-№ 24.

Закон України “Про Рахункову палату Верховної Ради України” № 315/96-ВР від 11.07.1996р.// Відомості ВРУ.-1996.-№ 45.

Закон України „Про державну податкову службу в Україні” № 509 від 4.12.1990 р. // Відомості ВРУ. - 1991. - № 6.

Законами України від 21.12.2000 р. №2180-111 та від 22.02.2001 р. №2272-111.

Інструкція "Про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України", затверджена наказом Головного управління державного казначейства України від 9.04.1997 р. №32.

Інструкція "Про порядок використання і обліку позабюджетних коштів бюджетних установ та звітності про них", затверджена наказом Головного управління Державного казначейства України від 11.08.1998р. №63.

Інструкція "Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті", затверджена постановою Правління НБУ 18.12.1998 р. №527.

Казначейська система виконання бюджету: Підручник / Булгакова С. О., Базанова Н.В., Чечуліна О.О., Шаповал Т. А. - К.: КДТЕУ, 2000.

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України.- К.- НІОС.- 2000.- с.41-50.

Кириленко О.П. Фінасова незалежність місцевого самоврядування // Фінанси України.- 2001.- № 1.- С.34-39.

Кіреєв О. Держказначейство опановує вищий рівень роботи // Урядовий кур'єр.- 2000.- № 233.- С.5.

Кіреєв О. І. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів: проблеми та шляхи розв язання // Фінанси України. - 2001. - № 5.

Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.1996 р. № 254 / 96-ВР // Відомості ВРУ. - 1996. - № 30.

Короневський В.М. Фінанси України: нелегкий період становлення // Урядовий кур'єр.- 1997.- № 28-29.- С.5.

Коцюбинський М.П. Що таке казначейство // Наша газета.- 1998.- 16 вересня.- С.9-10.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. - К. НШСД, 1996.

Кульчицький М.І. Системний підхід до визначення сутності бюджету // Менеджер 2002 .- №1.- с.109-118.

Ломинога В. Казначейство України - сьогодення й стратегія розвитку // Праця і зарплата. - 1998.- № 18. - С. 30.

Мануйлова Т.Н. Казначейство: прозорість бюжету // Фінанси.- 2002.-№1.-с.22-27

Мечинський О.Б. Вдосконалення процесу формування доходної частини МБ // Вісник УАДУ.-2000.-№2

Мітюков І. Макроекономічна політика та її вплив на економічне зростання в Україні // Фінанси України.- 2002

Мітюков І.О. Основні особливості бюджету України на 2001 рік // Фінанси України.- 2001.- № 3.- С.3-13.

Назарбаєва Р. Фінансова звітність від статті до статті // Бухгалтерія.-2001.-№52.-с.37-44.

Наказ Головного управління Державного казначейства України від 26.01.1998 р. №5 "Про забезпечення єдиного методологічного підходу при розбудові системи Державного казначейства України".

Наказ Державного казначейства від 10.08.2001 р. №140 "Про затвердження порядку касового виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи".

Наказ Державного казначейства України 31.01.2002 р. №18 "Про затвердження інструкції про порядок складання у 2002 році місячної фінансової звітності установами та організаціями, які отримали кошти державного та/або місцевих бюджетів.

Наказ Державного казначейства України від 19.10.2000 р. №103 "Про затвердження Порядку обліку зобов'язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства".

Наказ Державного казначейства України від 19.12.2000 р. №131 "Про затвердження Порядку виконання державного бюджету за доходами".

Наказ Державного казначейства України від 22.01.2001 р. №3 "Про затвердження порядку касового виконання Державного бюджету за видатками".

Наказ Державного казначейства України від 22.02.2001 р. №23 "Про затвердження інструкції про порядок складання у 2001 році місячної звітності установами й організаціями, що отримують кошти з Державного або місцевих бюджетів".

Наказ Державного казначейства України від 24.07.2001 р. №126 "Про затвердження Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті".

Наказ Державного казначейства України від 27.12.2001 р. №225 "Про затвердження інструкції про порядок складання у 2001 році річних фінансових звітів установами і організаціями, що отримують кошти з державного та/або місцевих бюджетів".

Наказ Державного казначейства України від 28.11.2000 р. №119 "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України".

Наказ Державного казначейства України від 28.11.2000 р. №119 "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів".

Наказ Державного казначейства України від 28.12.2001 р. №228 "Про затвердження інструкції про порядок складання органами Державного казначейства річного фінансового звіту про виконання державного бюджету за 2001 рік".

Наказ Державного казначейства України від 28.12.2001 р. №228 "Про затвердження інструкції про порядок складання органами Державного казначейства річного статистичного звіту про виконання державного бюджету за 2001 рік".

Наказ Державного казначейства України від 29.03.2002 р. №59 "Про затвердження інструкції про порядок складання у 2002 році квартальної звітності установами і організаціями, що отримують кошти з державного та/або місцевих бюджетів".

Наказ Державного казначейства України від 29.03.2002 р. №61 "Про затвердження інструкції про порядок складання органами Державного казначейства квартальної звітності про виконання бюджетів у 2002 році".

Наказ Державного казначейства України від 29.12.2000 р. №143 "Про порядок переходу органів Державного казначейства України на новий План рахунків бухгалтерського обліку виконання Державного та місцевих бюджетів".

Наказ Державного казначейства України від 30.01.2002 р. №93-к "Про затвердження типової структури управління Державного казначейства у Автономній Республіки Крим, областях, містах Києві та Севастополі".

Наказ Державного казначейства України від 31.01.2002 р. №17 "Про затвердження порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів".

Наказ Державного казначейства України від 31.01.2002 р. №20 "Про затвердження інструкції про порядок складання органами Державного казначейства України у 2002 році місячної звітності про виконання бюджету".

Наказ Державного казначейства України від ЗО липня 2001 р. №134 "Про готівкове обслуговування комерційними банками бюджетних коштів".

Наказ ДКУ від 31.01.2002 р.№17 „ Про затвердження порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів” .

Наказ Міністерства фінансів України від 09.01.2001 р. №6 "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету".

Наказ Міністерства фінансів України від 27.02.1998 р. №45 "Про затвердження механізму витрачання бюджетних коштів".

Наказ Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. №604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження".

Наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2002 р. №57 "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету".

Наказ Міністерства Фінансів України від 29.03.1996 р. №53 "Про подання Державними податковими інспекціями та фінансовими органами звітів та інформації Державному казначейству України" //Збірник нормативних актів. - К. - 1996. - 160с.

Наказ Міністерства фінансів України від 29.10.2001 р. №482 "Про забезпечення запровадження з 1 січня 2002 року казначейського обслуговування місцевих бюджетів".

Наказ МФУ від 29.10.2001р. №482 „ Про забезпечення запровадження з 1 січня 2002 року казначейського обслуговування місцевих бюджетів”.

Наказ МФУ України від 09 .01.2001 р.№ 6 „ Про затвердження документів, шо застосовуються в процесі виконання бюджету”.

Огданский Н. Место Госказначейства в системе финансового рынка // Казна.- 2001.- №11.- с. 4-6.

Огданский Н. Уверенные шаги КИБа. Концепция казначейского исполнения бюджетов всех уровней // Казна.-2001.-№5.- с.1-5.

Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету // Фінанси України. -1998.-№3.- с.37-45.

Панкевич Л. Державне казначейство: від контролю до оптимізації розподілу фінансових ресурсів // Регіональна економіка.- 1999.-№1.- с.210-215.

Петрашко П. Прозорість бюджетного процесу та контроль за цільовим спрямуванням коштів // Казна. - 2002. - № 1. - с. 4-9.

Постанова Верховної Ради України від 21.06.2001 р. №2543-111 "Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про стан впровадження казначейського виконання кошторисів видатків" від 01.09,1997 р. №963.

Постанова Кабінету Міністрів України 08.01.2000 р. №13 "Про вдосконалення системи головних розпорядників коштів державного бюджету".

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.04.1999 р. № 522 „Про удосконалення управління бюджетними коштами”: // Офіційний вісник України.- 2000.- № 8.- С.12.

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.04.1999 р. №522 "Про удосконалення управління бюджетними коштами".

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.05.1997 р. № 437 "Про казначейське виконання кошторисів видатків на утримання апарату органів виконавчої влади".

Постанова Кабінету Міністрів України від 1.03.2001 р. №200 "Деякі питання касового виконання Державного бюджету України".

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.02.1999 р. №180 "Про деякі питання діяльності Державного казначейства".

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. №659 "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання".

Постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.1998 р. №191 "Про заходи щодо упорядкування бюджетних видатків".

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 "Про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ".

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.2000 р. №1483 "Про схвалення Концепції державної боргової політики на 2001-2004 роки".

Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14.01.1997 р. №13 "Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету".

Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.01.1998 р. №68 "Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України".

Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15.09.1999 р. №1721 "Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства".

Постанова Правління НБУ від 08.07.1998 р. №267 "Про порядок передачі інформації від установ банків до органів державної податкової служби електронними засобами ".