Формування інвестиційних ресурсів підприємств

35

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та сутність портфельного інвестування

1.2 Види інвестиційних портфелів і портфелів цінних паперів

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ТОВ «БРІКТОН» І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Бріктон»

2.2 Оцінка формування інвестиційного портфеля ТОВ «Бріктон» і його діяльність на ринку цінних паперів

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Європейський вибір України на сучасному етапі розвитку економіки вимагає формування дієвої системи керування інвестиційною діяльністю, яка буде сприяти підвищенню ефективності функціонування всього виробничо-господарського комплексу України.

Загально відомою є проблема активізації та підвищення ефективності інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств. Організація ефективної інвестиційної діяльності підприємства відіграє важливу роль у його господарській діяльності, сприяє новому будівництву, розширенню, технічному переозброєнню, й реконструкції виробництва, а також рішенню проблем соціально-економічного характеру.

Визначальну роль у процесі активізації інвестиційної діяльності підприємств відіграє забезпечення достатнього обсягу інвестиційних вкладень. Цього можна досягнути розширенням можливих джерел фінансування інвестиційних потреб, збільшення обсягу коштів, залучених в інвестиційний процес, постійному пошуку нових форм і методів залучення різноманітних ресурсів у процес інвестування.

Забезпечення сталого розвитку підприємств можливе на основі підвищення інвестиційної складової економічного зростання, яка спрямована на створення і впровадження нових чи значно вдосконалених виробничих процесів, здатних здійснювати випуск конкурентоспроможної продукції. Але в економіці України протягом останніх років основними джерелами фінансування капітальних інвестицій є власні кошти підприємств.

Істотний внесок у рішення проблем управління інвестиційною діяльністю, розвитку ринка інвестиційних ресурсів зробили такі відомі українські та зарубіжні вчені, як О.І Амоша, С.С. Аптекар, М.Г. Белопольський, Н.Й. Коніщева, Ю.В. Макогон, А.І. Мокій, О.С. Поважний, О.В.Савчук, М.Г. Чумаченко, В. Беренс, Дж. Пинера, Д. Родригес, та ін. Теоретичні і практичні питання ефективності діяльності фінансово-кредитного сектору висвітлюються в працях вчених: І.Г. Бритченко, М.І. Савлука, Є.Б. Ніколаєва, К.В. Рудого, М.В. Мниха, Н. Шелудько, В.М. Фурмана, Л.М. Гутко, К.Ф. Ковальчука, О.В. Олійника, О. Павлюка, О. Корніюк, О.О. Примостка, І.І. Цигилик, Л. Лихоліта, Ж.К. Нестеренко, Ю. Петруня, М. Назарчука, С.В. Глущенко.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму формування інвестиційних ресурсів підприємств у напрямку організації їх ефективної взаємодії.

Для досягнення поставленої мети сформовані наступні завдання:

- дослідження поняття та сутність портфельного інвестування;

- виявлення особливостей взаємодії різних видів інвестиційних портфелів і портфелів цінних паперів;

- проведення загальної оцінки та формування інвестиційного портфеля ТОВ «РАМ» і його діяльності на ринку цінних паперів;

- виявлення недоліків портфельного інвестування та визначення шляхів вдосконалення.

Об'єктом дослідження є процес формування інвестиційних ресурсів підприємств за рахунок залучення коштів небанківських фінансових організацій.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні засади розвитку, оцінки та формування інвестиційного портфеля підприємства і його діяльності на ринку цінних паперів.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є класичні положення економічної теорії, фундаментальні праці вітчизняних і закордонних вчених і практиків з питань ефективності інвестиційної діяльності, розвитку небанківського фінансового сектору, питань ефективності інструментів та механізмів залучення інвестиційних ресурсів у діяльність підприємств.

У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові методи: теоретичного узагальнення й порівняння (для розкриття змісту та сутнісної характеристики розширення форм, методів, механізмів та інструментів залучення інвестиційних ресурсів); статистичного й графічного аналізу (для оцінки динаміки інвестиційних процесів, результатів роботи підприємств та небанківських фінансових організацій); системного підходу (для обґрунтування можливостей інвестування у підприємства фінансових ресурсів, акумульованих небанківськими фінансовими організаціями).

За структурою робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, і за обсягом становить сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та сутність портфельного інвестування

Головна проблема будь-якої економіки - це проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, проте за умов активізації інвестиційного процесу й стабілізації грошової одиниці відчувається гостра нестача їх.

Суспільство розподіляється на дві верстви. Переважна частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина - куди активніша, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин.

На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх.

Такий метод дістав назву «портфельне інвестування».

Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.

Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвестиційним цілям певного інвестора [15, с. 59].

За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кількості об'єктів реального і / або фінансового інвестування за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згідно із чинним законодавством.

Формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча в багатьох країнах ця діяльність дозволена й іншим інститутам парабанківської системи.

У світовій практиці в діяльності комерційних банків кредитні портфелі та портфелі цінних паперів мають багато спільного.

Передусім це найважливіші види банківської діяльності, спрямовані на випуск в обіг відповідних фінансових інструментів з метою отримання прибутку.

Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні обох видів портфелів є їхня дохідність, і оскільки позикові й інвестиційні операції є найприбутковішими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Разом із тим належність цих активів до різних портфелів пояснює суттєві відмінності між ними.

Позика - це вкладення коштів за відносно стислий термін за умови повернення її, або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову суму відсотків. Інвестування, на відміну від позики, - це використання власних і залучених коштів банку шляхом обігу на ринку цінних паперів з метою отримання прибутку впродовж відносно тривалого часу.

Клієнт звертається до банку з метою отримання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. Під час інвестування банк ініціює вкладення коштів у цінні папери з метою отримання прибутку.

У разі кредитування банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість інвесторів (акціонерів). З цього випливає ще одна відмінність між портфелями: надання позики зумовлює особисті відносини між боржником і кредитором, тоді як інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю банку.

Формування й управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно взаємопов'язані. Оскільки позикові й інвестиційні операції є для банку найприбутковішими, то зазвичай саме вони істотним чином визначають рівень ризику банківської діяльності. Тож банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позик, або на користь інвестицій.

Наприклад, у разі надання позик першокласним позичальникам із твердими гарантіями повернення вкладених коштів банк може прийняти на себе більший ризик під час проведення інвестиційних операцій. Зворотна ситуація виникає, коли за результатами аналізу кредитного й інвестиційного ринків банк вирішує збільшити обсяги позикових операцій і зменшити інвестиційні операції з огляду на інфляційні очікування. Ризик, зумовлений збільшенням обсягу кредитних операцій, компенсують підвищенням ліквідності інвестиційного портфеля.

За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах унаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсоткової ставки за кредитами або отримання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба у коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.

В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення непоновлювати кредит і конвертацію виданої позики в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів із позикового до інвестиційного портфеля [8, с. 109].

Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

- первинні резерви, призначені для отримання доходу;

- вторинні резерви, які можна реалізувати з метою підтримання ліквідності.

Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності насамперед реалізують цінні папери вторинного резерву, а якщо цього замало - реалізують частку первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позикового портфеля. Отже, інвестиційна політика банку має передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позиковим портфелями. «Найліберальнішими», з огляду на чинні законодавчі обмеження, є операції із цінними паперами. Придбання їх дозволене всім, починаючи з індивідуального інвестора і аж до великих фірм і корпорацій. Існують певні обмеження стосовно емісії окремих видів фінансових інструментів. Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:

- державні та муніципальні облігації;

- облігації підприємств;

- акції відкритих акціонерних товариств;

- комерційні папери (векселі);

- деривативи (похідні цінні папери);

- депозитні сертифікати, ощадні сертифікати [18, с. 87].

1.2 Види інвестиційних портфелів і портфелів цінних паперів

У спеціальній літературі визначено багато ознак, за якими здійснюють класифікацію інвестиційних портфелів. Інколи ці ознаки є взаємовиключними або суперечливими. В узагальненому вигляді інвестиційні портфелі можна класифікувати за схемою пріоритетності цілей інвестора під час формування портфеля.

Відповідно до цілей інвестування портфеля включають фінансові інструменти, вкладання коштів у які має різну мету і формування яких зазнає впливу багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема:

- фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування);

- можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних);

- інвестиційного клімату в державі;

- кон'юнктури інвестиційного ринку;

- особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, здатності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни й ухвалювати відповідні рішення тощо).

Аналіз усіх чинників дає інвесторові змогу обрати одну або кілька цілей, згідно з якими формують інвестиційний портфель. Сформований портфель можна віднести до конкретного типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Останніми роками в економічній літературі дедалі частіше трапляються поняття «портфель інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестицій». Деякі автори ототожнюють ці поняття з поняттям «інвестиційний портфель», маючи на увазі, що всі вкладення у фінансові й реальні інвестиції з різними цілями можна включати до одного портфеля і, відповідно, здійснювати управління одними й тими самими методами.

На нашу думку, портфель реальних інвестиційних проектів можна розглядати як певний вид інвестиційного портфеля, який формують окремі суб'єкти інвестиційної діяльності: корпорації, інститути спільного інвестування тощо [14, с. 124].

Портфелі реальних проектів, що мають забезпечувати розвиток компанії, створення нових робочих місць, за певних обставин диктує держава. Відмітними рисами таких проектів є невисока прибутковість, низька ліквідність, високий рівень ризику через велику капіталомісткість і тривалі терміни реалізації. Формування таких портфелів вимагає багато часу, що зумовлено потребою виконання значного обсягу робіт, пов'язаних із техніко-економічним обґрунтуванням і наглядом за проектами. Відомо, що техніко-економічне обґрунтування потребує ретельного вивчення всіх можливих альтернативних напрямів вкладення коштів для інвестування.

Таке альтернативне обґрунтування реального проекту зумовлює залучення до портфеля комерційних високоприбуткових і високоліквідних проектів на противагу довготерміновим, капіталомістким проектам.

З огляду на це компанія має формувати окремий портфель реальних інвестиційних проектів, зорієнтований на отримання прибутків у майбутньому і керований адекватними методами. В Україні така потреба пов'язана з тривалішими термінами освоєння інвестицій, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. У вітчизняній практиці термін реалізації інвестиційного проекту (від наукової ідеї до випуску готової продукції в обробній галузі) становить близько 10-15 років, що втричі довше, ніж у США та інших країнах.

За умов спаду і стагнації виробництва, скорочення довготермінових інвестицій і відсутності бюджетного фінансування такі портфелі позбавлені нових надходжень, а також можливостей регулювання та управління ними. За умов стабілізації економіки, зниження відсоткових ставок за кредитами спостерігається активізація інвестиційної діяльності: відбувається приплив нових інвестицій у реальні проекти, що сприяє прискоренню формування таких портфелів згідно з цілями компанії. Наприклад, державне, приватне або спільне підприємство намагається максимізувати прибуток від реалізації проекту. Проте стосовно розподілу отриманих прибутків цілі учасників можуть бути різними. Одні мають намір реінвестувати прибутки у межах портфеля, що функціонує, інші можуть шукати власні шляхи застосування отриманих у вигляді дивідендів сум [11, с. 96].

Інвестуючи кошти, інвестор розподіляє їх між різними видами цінних паперів, тобто формує свій портфель цінних паперів. Отже, портфель цінних паперів являє собою цілеспрямовано сформульовану сукупність об'єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора. Тобто вкладення інвестора в цінні папери, які управляються ним як єдине ціле, розглядаються як портфель цінних паперів.

Відмінність пріоритетних цілей щодо портфелів цінних паперів, які формуються інвесторами; видів цінних паперів, які включаються згідно з цими цілями; інвесторів за відношенням до ризику, а також інших умов визначає різноманітність варіантів направленості та складу даних портфелів і різних інвесторів. Дана різноманітність портфелів цінних паперів у практиці інвестиційної діяльності певним чином типізується. Наприклад, вирізняють портфель зростання й портфель доходу, збалансований і незбалансований портфелі та інші основні типи портфелів цінних паперів, які формують інвестори для реалізації своїх інвестиційних стратегій.

У практичній діяльності конкретний портфель цінних паперів за кожним наведеним вище критерієм належать до певного типу.

Поєднання (комбінація) типів портфелів за кожним з критеріїв характеризується створенням загальних типів портфелів цінних паперів. Так, комерційним банком або іншим портфельним інвестором може формуватися дохідний, інституційний, агресивний, збалансований, гнучкий портфель зростання. Окремо взятий тип портфеля цінних паперів має певні принципи формування, оцінки та управління. Поєднуючи типи портфелів за кожним критерієм, формування портфеля здійснюють на базі певним чином узагальнених принципів та методів.

В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції підприємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, унаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції успішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та венчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зростання їх курсових вартостей); довготермінові облігації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери [12, с. 140].

Портфель доходу формується із цінних паперів, які забезпечують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До таких фінансових інструментів належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.

Також можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання курсової вартості цінних паперів (портфель зростання і доходів).

Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на ринку цінних паперів як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша - дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійного призначення.

До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі - зростання капіталу.

Хоча інвестор формує портфель зростання чи портфель доходу задля зростання в кінцевому підсумку свого початкового капіталу, але на практиці висока дохідність даних портфелів може «з'їдатись» чи сьогодні через високі ринкові ціни на дані активи, чи у майбутньому через високі ризики даних активів.

Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний та індивідуальний портфелі цінних паперів, які формують відповідно інституційні інвестори - юридичні особи та інвестори - фізичні особи.

До юридичних осіб, які інвестують кошти у цінні папери, належать комерційні банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії, брокерські компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії та інші суб'єкти господарювання.

Індивідуальні портфелі цінних паперів формують громадяни для отримання від своїх заощаджень, вкладених у цінні папери, поточного і додаткового доходу.

Типізація портфелів цінних паперів за їх досягнутою відповідністю цілям інвестування пов'язана передусім з процесом реалізації цілей їх формування. Збалансований портфель характеризується повною реалізацією цілей його формування шляхом відбору фінансових інструментів, які найповніше відповідають даним цілям. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу його фінансових інструментів цілям його формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який був раніше оптимізований, але через суттєві зміни умов інвестиційної діяльності вже не задовольняє інвестора, тобто вже не відповідає цілям формування портфеля.

За рівнем ризику портфелі цінних паперів можна поділити на агресивні, середньоризикові, консервативні та безсистемні. В основі формування цих портфелів лежить різне співвідношення показників дохідності (в різних її формах - приросту дивідендів чи приросту курсової вартості) та ризику більшості цінних паперів, які належать до певного портфеля. Дохідність портфеля та його ризик перебувають у прямій залежності. Наприклад, агресивний портфель складається з високодохідних цінних паперів, але і сукупний ризик даного портфеля вищий порівняно з іншими видами портфелів. Відповідно мінімізація ризику під час формування консервативного портфеля обумовлює зниження його дохідності. Найоптимальнішим щодо поєднання дохідності та ризику є середньоризиковий портфель цінних паперів.

У разі коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодиверси-фікованим).

При подальшій типізації портфелів цінних паперів як структуроутворювальна ознака може виступати така інвестиційна якість, як ліквідність.

Також портфелі цінних паперів залежно від методів управління ними можуть класифікуватися як фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні) портфелі. Так, фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля незмінними. Як правило, цей портфель складається з державних цінних паперів. Термін існування фіксованого портфеля визначають останні дані погашення за цінними паперами портфеля [15, с. 101].

Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладання коштів у цінні папери для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів.

На відміну від фіксованого портфеля, формування інвестором гнучкого портфеля передбачає управління даним портфелем упродовж усього періоду його існування згідно з інвестиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін.

Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до портфеля цінних паперів, вирізняють комбінований та спеціалізований портфель. Склад останнього обмежується тільки одним видом фінансових інструментів. Тобто спеціалізований портфель може бути у вигляді портфеля облігацій, портфеля акцій, портфеля опціонів тощо. Комбінований портфель включає певну сукупність видів цінних паперів, які обертаються на ринку. Даний портфель може складатися з акцій, облігацій та інших видів цінних паперів.

Метою вкладання інвестором коштів у цінні папери може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які може отримати інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери: 1) дохід від цінних паперів та 2) контроль за підприємствами. Виходячи з цього, портфелі цінних паперів класифікують (типізують) за цілями інвестування: дохідний портфель та спеціальний портфель. Дохідний портфель формують задля отримання доходу від цінних паперів чи у вигляді дивідендів, чи у вигляді приросту курсової вартості, а спеціальний портфель формується інвестором згідно з його специфічними цілями. У такому випадку існування специфічного портфеля приносить інвестору певні доходи, але не безпосередньо від цінних паперів, які входять до даного портфеля.

Портфель цінних паперів, як правило, формують на підставі визначеної інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестиційних проектів.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ТОВ «БРІКТОН» І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Бріктон»

Розглянемо організаційно-економічну характеристику ТОВ “Бріктон».

Господарське товариство "Бріктон" (далі - "Товариство") є юридичною особою - товариством з обмеженою відповідальністю, що засноване на підставі установчого договору.

Найменування товариства: повне - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бріктон"; скорочене - ТОВ "Бріктон".

Товариство має печатку з власним найменуванням, штампи, товарний знак, знак обслуговування та таке інше.

Власниками ТОВ «Бріктон» є його учасники - особи, що зазначені у Договорі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном, на яке по закону може бути звернуто стягнення. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави і Учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями ТОВ «Бріктон» тільки в межах своїх вкладів до статутного фонду.

Місцезнаходження ТОВ «Бріктон»: м. Вінниця, вул. 600-річчя 17.

ТОВ «Бріктон» створене з метою вирішення економічних і соціальних проблем та одержання прибутку.

Предметом діяльності ТОВ «Бріктон в Україні є:

1) Транспортно-експедиторські послуги та митне оформлення. Експлуатація автомобільного, залізничного, річкового, морського та повітряного транспорту. Купівля, продаж, комісійна торгівля, сервісне обслуговування, а також виконання усього комплексу робіт, з цим пов'язаних.

2) Експортно-імпортна, торговельна, консигнаційна, обмінна та посередницька діяльність.

3) Залучення та надання на договірних засадах фінансових коштів, майна і окремих майнових прав, інших об'єктів власності громадян та юридичних осіб.

4) Проведення операцій купівлі, продажу, посередницьких та інших операцій з нерухомістю - виробничими та побутовими будівлями.

5) Оптова та роздрібна реалізація продукції власного та не власного виробництва, комісійна і комерційна торгівля (в т. ч. через мережу власних магазинів, складів, баз тощо).

6) Рекламна та виставочна діяльність, у т. ч. організація ярмарок, презентацій тощо.

7) Створення та впровадження нової техніки та технології, науково-технічної продукції, ноу-хау та проведення пов'язаних з цим дослідних та проектних робіт. Інноваційна та інжинірінгова діяльність.

8) Ремонтні (реставраційні) роботи та сервісне (гарантійне) обслуговування різного профілю.

9) Будівництво та торгівля будівельними матеріалами (в т. ч. виконання пошукових, проектних, монтажних, пуско-налагоджувальних та інших робіт; виробництво будівельних матеріалів та конструкцій та супутніх виробів).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бріктон» в порядку диверсифікації може здійснювати іншу виробничо-господарську, фінансову та цивільно-правову діяльність, що не заборонена Законодавством.

Вищим органом ТОВ «Бріктон» є Збори Учасників (далі - "Збори"), що складаються з Учасників та їх представників. Збори обирають голову Зборів, що організує виконання рішень Зборів та дотримання регламенту їх роботи.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності ТОВ «Бріктон».

За рішенням зборів частина їх повноважень може бути передана до компетенції інших органів Товариства.

Повідомлення про скликання Зборів надсилається у письмовій формі (в т. ч. факсом) з підтвердженням про отримання.

Виконавчим органом ТОВ «Бріктон», що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Директор, який призначається Зборами, і вправі без довіреності здійснювати дії від імені ТОВ «Бріктон». Директор формує апарат управління, очолює його і вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що входять до компетенції Зборів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу ТОВ «Бріктон» здійснюється ревізійною комісією, яка обирається Зборами з числа Учасників (їх представників). Порядок її діяльності та кількісний склад затверджується Зборами. За рішенням Зборів ревізія може бути доручена аудиторській організації.

ТОВ «Бріктон» є власником майна, джерелами створення якого є: грошові та майнові вклади Учасників, доходи від господарської діяльності, кредити банків та інших кредиторів, доходи від цінних паперів, а також інші джерела, не заборонені Законодавством.

Звернення стягнення на майно ТОВ «Бріктон» проводиться лише за зобов'язаннями самого Товариства на підставі рішення органу по розгляду майнових спорів.

В ТОВ «Бріктон» можуть створюватися будь-які фонди, склад, порядок створення та використання яких визначаються Зборами.

Для відшкодування збитків в ТОВ «Бріктон» створюється резервний фонд в розмірі 25 % статутного фонду за рахунок щорічних відрахувань - 5 % чистого прибутку Товариства.

Чистий прибуток знаходиться у повному розпорядженні ТОВ «Бріктон». Порядок його використання визначається Зборами.

Трудові відносини між ТОВ «Бріктон» і персоналом визначаються угодами (контрактами), які укладаються між ними згідно Законодавства.

ТОВ «Бріктон» самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до Законодавства та предмета своєї діяльності. Держава не відповідає за зобов'язаннями Товариства у зовнішньоекономічних відносинах.

Валютна виручка зараховується на валютний рахунок ТОВ «Бріктон» і використовується ним відповідно до Законодавства.

Припинення діяльності ТОВ «Бріктон» може відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація відбувається за рішенням Зборів.

ТОВ «Бріктон» ліквідується: за рішенням Зборів; за рішенням суду або арбітражного суду.

Грошові кошти, що належать ТОВ «Бріктон», включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення передбачених Законодавством розрахунків розподіляються між Учасниками пропорційно їх часткам у статутному фонді Товариства (Додаток А).

Інформаційною базою для оцінювання економічного стану ТОВ «Бріктон» є дані:

- балансу (форма № 1) [Б, Д, Ж];

- звіту про фінансові результати (форма № 2) [В, Е, З].

Для більш повної характеристики кожного з об'єктів дослідження розглянемо Товариство з обмеженою відповідальністю «Бріктон» і його основні економічні показники, їх динаміку на протязі 2006-2008 рр. (табл.2.1).

Таблиця 2.1 Рівень та динаміка основних економічних показників ТОВ «Бріктон» 2006-2008 рр.

Показники	Роки	Відносне відхилення звітного року від, %
	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2006 р.	2007 р.
1	2	3	4	5	6
1. Обсяг продукції (робіт, послуг) у порівняльних оптових цінах, тис. грн.	3046,7	2853,3	3523,0	13,5	19,0
2. Чистий дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг) у порівняльних цінах, тис. грн.	2539,1	2377,8	2936,0	13,5	19,0
3. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, тис. грн.	27,6	- 39,3	- 67,0	58,8	41,3
4. Собівартість продукції, тис. грн.	2339,5	2109,4	2644,0	11,5	20,2
5. Середньооблікова чисельність працівників основного виду діяльності, осіб.	19	20	23	17,3	13,0
6. Фонд оплати праці, тис. грн.	474,9	424,2	493,0	3,67	13,95
7. Середня продуктивність праці, грн. на особу	160,35	142,66	153,17	4,6	6,8
8. Рентабельність капіталу	1,27	1,62	1,8	29,45	10,0
9. Середньорічна заробітна плата	24,9	21,21	21,43	16,52	1,04

Показники діяльності підприємства показують про досить високий рівень росту прибутків підприємства, що відображається і на кількості робочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризують фінансовий стан підприємства, його економічний потенціал.

Так, у порівнянні 2006-2008 рр. обсяг продукції збільшився на 13,5%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Чистий дохід від реалізації на протязі 2006-2008 рр. збільшився на 13,5%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязі аналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування на протязі 2006-2008 рр. зменшився на 58,8%.

На 17,3% зросла кількість працівників на протязі 2006-2008 рр., що свідчить про те, що підприємство розширює свою діяльність, і тим самим створює робочі місця.

Зріс фонд оплати праці на 3,67%, що свідчить про зростання заробітних плат.

Зросла продуктивність праці на 4,6%, що свідчить про впровадження новітніх методик удосконалення організації праці та комп'ютеризацію процесу праці.

Середньорічна заробітна плата зросла на 16,52%, як наслідок зростання фонду оплати праці та продуктивності праці на підприємстві.

З кожним роком зростає рентабельність підприємства

2.2 Оцінка формування інвестиційного портфеля ТОВ «Бріктон» і його діяльність на ринку цінних паперів

Підприємство ТОВ «Бріктон» переважно не інвестує у реальні проекти (тобто у формі капіталовкладень, купівлі об'єктів приватизації тощо).

Саме ця форма інвестування дозволяє підприємствам розвиватися найбільшими темпами, освоювати нові види продукції, виходити на нові товарні і регіональні ринки. Фінансові інвестиції таких компаній пов'язані, як правило, із короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю за діяльністю окремих підприємств.

Співвідношення інвестування у тривалій перспективі коливається в залежності від стадії життєвого циклу підприємства. Так на стадіях виникнення і “дитинства” переважна частка інвестицій носить реальний характер, на стадії “юності” ці інвестиції також переважають, і лише на пізніших стадіях життєвого циклу компанії можуть дозволити собі суттєве збільшення питомої ваги фінансових інвестицій.

Певний вплив на співвідношення різних форм інвестування мають також розміри підприємства ТОВ «Бріктон». Невеликі підприємства, такі як ТОВ «Бріктон» інвестують, як правило, гроші у реальні інвестиції.

І нарешті, вплив на співвідношення реальних і фінансових інвестицій має загальний стан економіки, який визначає кон'юнктуру окремих сегментів інвестиційного ринку.

В умовах нестабільного розвитку економіки, високих темпів інфляції, постійної зміни податкової політики ефективність реального інвестування суттєво знижується при одночасному зростанні інвестиційних ризиків.

В такі періоди більш ефективними виявляються фінансові інвестиції, особливо короткотермінові (при умові, що їх дохідність перевищує темпи інфляції).

Одним з головних завдань ТОВ «Бріктон» є вибір в якості об'єкту інвестування підприємств тих галузей, які мають найкращі перспективи для розвитку і можуть забезпечити найбільш високу ефективність інвестицій. Методичні засади вивчення інвестиційного ринку окремої галузі такі:

- вибір системи інформативних показників для спостереження;

- побудова системи аналітичних показників і проведення оцінки інвестиційної привабливості;

- прогнозування інвестиційної привабливості галузі економіки [10, 20].

При оцінці інвестиційної привабливості окремої підгалузі на ТОВ «Бріктон» використовуються такі показники. Зокрема:

1) рівень прибутковості діяльності підгалузі;

2) рівень перспективності розвитку підгалузі;

3) рівень інвестиційних ризиків характерних для галузі:

- рівень конкуренції у підгалузі (показник числа компаній і фірм, що функціонують у підгалузі, в тому числі компаній-монополістів)

- рівень інфляційної стійкості продукції підгалузі (співвідношення динаміки рівня цін на основну продукцію підгалузі до динаміки індексу гуртових цін в цілому по Україні);

- рівень соціальної напруженості у підгалузі (показник середнього рівня заробітної плати робітників підгалузі відносно реального рівня прожиткового мінімуму в Україні).

Було встановлено значимість кожної групи синтетичних показників для розробки інтегрального показника: є

рівень прибутковості діяльності - 65%;

рівень перспективності розвитку - 20%;

рівень інвестиційних ризиків - 15%.

Визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності на ТОВ «Бріктон» пов'язано з двома основними умовами:

Розмір підприємства - більшість невеликих і значне частина середніх підприємств працюють в межах одного регіону за місцем проживання інвесторів. Для таких підприємств можливість регіональної диверсифікації обмежена в силу недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Принципова можливість регіональної диверсифікації можлива лише при фінансових інвестиціях, однак їх обсяг у таких підприємств є невеликим.

Тривалість функціонування компанії - на перших етапах життєвого циклу інвестиційна компанія зосереджується в межах одного регіону і лише по мірі розвитку компанії виникає потреба у регіональній диверсифікації.

Розглянемо склад аналітичних показників, що використовуються при оцінці інвестиційної привабливості регіонів:

Рівень загальноекономічного розвитку регіону:

- питома вага у валовому внутрішньому продукті і виробленому національному доході;

- обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

- рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування (обсяг основних видів на душу населення);

- середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;

- обсяг і динаміка капітальних вкладень в регіоні у розрахунку на одного мешканця;

- кількість компаній усіх форм власності в регіоні;

- питома вага збиткових підприємств у загальній кількості діючих у регіоні;

Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури:

- кількість підрядних будівельних компаній і фірм усіх форм власності;

- обсяги місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

- виробництво енергетичних ресурсів на душу населення;

- щільність залізничних шляхів сполучення у розрахунку на 100 кв.м території;

- щільність автомобільних шляхів з твердим покриттям на 100 кв.м території;

Демографічна характеристика регіону:

- питома вага населення регіону у загальній чисельності жителів України;

- співвідношення сільських і міських мешканців у регіоні;

- питома вага населення, зайнятого у суспільному виробництві на підприємствах усіх форм власності;

- рівень кваліфікації робітників, зайнятих на виробництві;

Рівень оцінки ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону:

- питома вага приватизованих підприємств у їх загальній чисельності;

- питома вага компаній недержавної форми власності у загальній чисельності виробничих підприємств регіону;

- чисельність спільних підприємств і фірм із закордонними партнерами;

- чисельність банківських установ на території регіону;

- чисельність страхових компаній на території регіону;

- чисельність товарних і фондових бірж на території регіону;

Рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків:

- рівень економічних злочинів в розрахунку на 100 тис. жителів;

- питома вага підприємств із шкідливими викидами у загальній кількості промислових підприємств;

- середній радіаційний фон в містах регіону;

- питома вага незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості розпочатих будівництвом об'єктів за останні 3 роки.

Було визначено наступну вагомість кожного синтетичного показника у сукупній оцінці інвестиційної привабливості регіону:

- рівень загальноекономічного розвитку - 35%;

- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури - 15%;

- демографічна характеристика регіону - 15%;

- рівень розвитку ринкових відносин - 25%;

- рівень ризиків - 10%.

Інвестиційна привабливість підприємства або його «економічний паспорт» може мати такий вигляд:

1) Загальна характеристика виробництва, наявність сучасного устаткування, екологічна шкідливість виробництва, складське господарство, наявність власного транспорту, географічне розташування;

2) Характеристика технічної бази підприємства: технології, вартість основних фондів, коефіцієнт зношення;

3) Номенклатура продукції що випускається: обсяг виробництва, експорт, імпорт сировини та матеріалів, зв'язки з іншими підприємствами, постачальники і споживачі, оцінка стабільності збуту (попиту);

4) Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва;

5) Місце підприємства в галузі, на ринку;

6) Характеристика менеджменту, схеми управління, чисельність персоналу, заробітна плата;

7) Статутний фонд. Власники підприємства, номінал і ринкова вартість акції, розподіл пакету акцій;

8) Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції. Їх рентабельність;

9) Обсяг прибутку та його використання за звітний період;

10) Фінанси підприємства;

11) Загальний висновок.

При визначенні та оцінці інвестиційного портфеля ТОВ «Бріктон» і його діяльності на ринку цінних паперів доцільним є визначення інвестиційної спроможності підприємства ТОВ «Бріктон» на протязі 2007-2009 рр. (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Основні проказники інвестування ТОВ «Бріктон» за 2006-2008 роки

№ п/п	Показники		Відносне відхилення звітного року від, %
		2007	2008	2009
1	2	3	4	5	6	7
1	Довгострокові фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	0	0	0	0	0
2	Інші фінансові інвестиції	0	0	0	0	0
3	Поточні фінансові інвестиції	0	0	0	0	0

Як свідчать дані таблиці 2.2 підприємство ТОВ «Бріктон» на протязі 2006-2008 років не здійснювало ніяких інвестиційних вливань в інші підприємства.

Та, оскільки інвестиційна діяльність підприємство ТОВ «Бріктон» на протязі аналізованого періоду не проводило, то досить доцільним є інвестування для примноження прибутку на вільні кошти підприємства.

Загалом інвестиційна спроможність ТОВ «Бріктон» на протязі 2009 року складатиме 1200 тис. грн. Це дозволяє зробити насамперед величина чистого прибутку підприємства, який ТОВ «Бріктон» використовує за власними потребами. Розглянемо можливі інвестиційні прибутки підприємства ТОВ «Бріктон» при сумі інвестування 1200 тис. грн.

Підприємство ТОВ «Бріктон» на протязі 2009 р. інвестувало у конкурентне підприємство ТОВ «Миля».

Прийнятність проекту за критерієм NPV.

NPV, чи чиста приведена вартість проекту є найважливішим критерієм, по якому судять про доцільність інвестування в даний проект. Для визначення NPV необхідно спрогнозувати величину фінансових потоків у кожний рік проекту, а потім привести їх до загального знаменника для можливості порівняння в часі.

У нашому випадку номінальна ставка дисконтування дорівнює 10%, тоді, з огляду на темп інфляції 6% у рік, реальна ставка дисконтування складає: 3,77%.

Так, за планом кредит повинний бути повернутий у термін (3,5 роки) з погашенням основного капіталу рівними частинами. NPV такого проекту дорівнює 1340 тис.грн., що означає його наступність за даним критерієм. NPV>0, а це значить, що при даній ставці дисконтування проект є вигідним для підприємства, оскільки генеруємий їм cash-flow перевищує норму прибутковості в даний момент часу.

Визначаємо, що в даного проекту рентабельність інвестицій дорівнює 167%.

Для визначення внутрішньої норми прибутку проекту потрібно прирівняти NPV до нуля.

У результаті обчислень і виходячи з ВНП даного проекту дорівнює 14%. Це вище норми дисконтування, що означає прийнятність даного проекту за цим критерієм.

У ході оцінки даного інвестиційного проекту була перевірено його відповідність різним критеріям прийнятності, а також проведено аналіз його основних параметрів і варіантів. У результаті можна зробити наступні висновки:

1. Проект є прийнятним за критерієм NPV і за критерієм внутрішньої норми прибутку і рентабельності.

2. План повернення кредиту може бути виконаний через 3,5 роки.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командної економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності.

Узагальнення підходів до трактування поняття “інвестиції” дозволяє визначити їх як цілеспрямовані вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту.

Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором - інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенні умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенні доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічної ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих об'єктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем.

Вибір інвестиційної політики полягає у формуванні мети інвестора, що ґрунтується на прийнятних для нього критеріях доходності, зростання, ризику та ліквідності, визначенні обсягів та термінів розміщення інвестиційних ресурсів і виборі потенційних типів активів для включення в інвестиційний портфель відповідно до обраної стратегії та тактики поведінки інвестора.

Пошук привабливих об'єктів інвестування передбачає визначення в певний термін часу активів з привабливими інвестиційними якостями за допомогою методів технічного та фундаментального аналізу, комплексу економетричних моделей.

Етап формування інвестиційного портфеля містить визначення конкретних активів для вкладання коштів, а також пропорцій розподілу інвестиційного капіталу між цими активами на основі комплексу оптимізаційних моделей, які дозволяють сформувати оптимальний для інвестора портфель, ґрунтуючись на прийнятному для нього співвідношенні доходності і ризику. На першому етапі формування оптимального інвестиційного портфеля, коли інвестиційний капітал розподіляється за різними типами активів, тобто у різні сегменти ринку, доцільним є використання математичної моделі Г.Марковіца, де має місце задача квадратичної оптимізації, а вже при розподілі капіталу серед конкретних активів, які складають обраний сегмент ринку, як правило, використовується однофакторна модель Шарпа, де вирішується задача лінійної оптимізації.

Коли інвестори диверсифікують свої портфелі, вони скорочують ступінь своєї піддатності специфічному ризику фірми, тому ризик, на який варто звертати увагу при інвестуванні, це ринковий ризик. Модель оцінки капітальних (фінансових) активів вимірює піддатність ринковому ризику за допомогою ринкового коефіцієнту бета, який оцінює, скільки ризику додає даний актив до ринкового портфеля.

Модель арбітражної оцінки та багатофакторні моделі дозволяють враховувати численні джерела ринкового ризику і оцінювати коефіцієнти бета для інвестиції відносно до кожного фактору впливу, при цьому відмінність між моделями полягає в тому, що модель арбітражної оцінки відмовляється від ідентифікації статистичних факторів, а в багатофакторних моделях вони замінюються спеціальними макроекономічними факторами, в результаті чого вихідна модель володіє економічною основою. Моделі регресії вимірюють ринковий ризик на основі результатів аналізу характеристик фірми, які корелюють з високими доходами в минулому, таких, як, наприклад, мультиплікатор “балансова вартість/ціна”.

Через необхідність постійної адаптації до змін зовнішнього середовища дуже важливим етапом є управління інвестиційним портфелем, що являє собою набір дій, направлених на зміну його внутрішньої структури, пов'язаних з тим, що через деякий час цілі інвестування можуть змінитися або може відбутись зміна інвестиційних характеристик компонентів портфеля, в результаті чого поточний портфель вже не буде оптимальним. Управління інвестиційним портфелем вимагає здійснення різноманітних фінансово-економічних розрахунків, пов'язаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу [14, 141].

Оцінка ефективності інвестиційного портфеля здійснюється за допомогою методичного інструментарію інвестиційної оцінки. Один з фундаментальних принципів інвестиційної оцінки полягає в тому, що всі активи, як фінансові, так і реальні, можна систематично оцінювати, використовуючи традиційні моделі оцінки, причому моделі оцінки, розроблені для фінансових активів, підходять також і для реальних активів, оскільки вони володіють кількома спільними характеристиками: їх цінність визначається створюваними ними грошовими потоками, невизначеністю, пов'язаною із ними, та очікуваним ростом цих грошових потоків. Але є й кілька серйозних відмінностей між цими двома класами активів, зокрема відмінності у їх ліквідності, типах інвесторів на кожному із ринків, а також у природі грошових потоків, що генеруються інвестиціями в ці активи, адже реальні інвестиції мають обмежений термін існування та повинні оцінюватись з урахуванням цих обставин. На практиці використовується досить широкий круг моделей оцінки - від елементарних до багатофакторних, але виділяють три основних підходи до оцінки: оцінка дисконтованих грошових потоків, порівняльна оцінка та оцінка умовних вимог.

Основна проблема використання цієї моделі полягає у коректності оцінки величини очікуваних грошових потоків, бо необхідно враховувати фактор ризику та невизначеності, пов'язаний з їх надходженням, а також у правильному визначенні ставки дисконтування, щоб уникнути отримання помилково заниженої або завищеної оцінки.

При порівняльній оцінці, використання якої практикується дуже широко, цінність активу визначається на підставі аналізу ціноутворення подібних активів, де ціни на активи, що порівнюються, представляються в стандартизованому вигляді шляхом їх конвертації в мультиплікатори прибутку, балансової вартості або специфічні секторні мультиплікатори. Хоча в цій моделі використовується припущення, що інші підприємства галузі теоретично можна зіставити з оцінюваним підприємством, а ринок в середньому правильно визначає ціни на ці фірми, складність у використанні цього методу полягає в необхідності правильного використання мультиплікаторів та виключення можливості зловживання ними, а також у виявленні подібних між собою підприємств на практиці, наприклад, через відмінності за такими параметрами як потенціал росту, ризик та грошові потоки. Оцінка умовних вимог припускає використання моделі ціноутворення опціонів для виміру цінності активів, що мають характеристики опціону.