Аналіз фінансового стану сільськогосподарського підприємства і шляхи його поліпшення

-несприятливі зміни у портфелі замовлень, потенційні витрати довгострокових контрактів;

-низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

-наявність наднормативних виробничих запасів і залежалих товарів.

До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршутись. До таких показників віднесені:

-звільнення ключових співробітників апарату управління;

-надмірна залежність підприємства від будь-якого одного конкретного проекту;

-неефективні довгострокові угоди;

-політичний ризик;

-втрата ключових контрагентів.

Звичайно, наведені критерії і показники певною мірою умовні, не всі мають кількісні вирази, Однак розгляд їх у комплексі з урахуванням можливих позитивних й негативних тенденцій їх розвитку може створити необхідну базу для складання фінансовим менеджером прогнозу щодо змін фінансового стану підприємства.

Процес переходу економіки України на ринкові відносини проходить у складних умовах спаду виробництва і інфляції, темпи якої у 1992 - 1993 роках набули загрозливого характеру, у 1994 - 1995 роках хоч і були знижені, проте залишилися на інфляційному рівні, а у 1996 - 1997 році різко зменшилися, проте інфляція і у 1998 - 2000 році не переборена. Це вкрай негативно впливає на фінанси підприємств, націлює їх на вирішення лише сьогоденних завдань виживання, унеможливлює здійснення заходів щодо зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу. Але процес поступової стабілізації економічного становища обов'язково викличе до життя потребу у прогнозному підході до організації фінансів підприємств при якому платоспроможність і всі інші показники фінансового стану розглядаються у динамічній перспективі.

Одним з напрямків покращення фінансового стану підприємства є прогнозування його фінансового стану.

Хотілось би зазначити, що особливості кризового фінансового стану і неплатоспроможності українських підприємств у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони:

-організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів;

-не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень;

-не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг;

-їх адміністрація і, насамперед, директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого не можливо досягти успіху у ринковому господарюванні.

Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України та усіх країн з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

На мій погляд істотну практичну цінність має позиція з цього питання тих авторів, які виділяють чотири типи фінансової стійкості.

До першого типу вони віднесли абсолютну стійкість фінансового стану, яка зустрічається рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості.

Нормальна стійкість фінансового стану належить до другого типу, який гарантує платоспроможність підприємства.

Третьому типу відповідає його нестійкість, що є порушенням платоспроможності підприємства, однак і в такій ситуації зберігається можливість відношення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних обігових коштів.

Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик.

Вважаю, що фінансову стійкість сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Урожай» можна віднести до другого типу, походячи із визначених коефіцієнтів:

-коефіцієнт заборгованості рівний ........, за нормативом повинен бути не вищий ніж 0,8;

-коефіцієнт поточної ліквідності дорівнює .... , за нормативом повинен бути не нижчий ніж 0,2;

Під прогнозуванням фінансового стану розуміється передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед, шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства, як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. В залежності від терміну такого передбачення можна виділити короткотермінове (у межах одного року), середньотермінове (на один два роки) і довготермінове (більше двох років) прогнозування фінансового стану підприємства.

Об'єктом прогнозування має бути перш за все обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, щодо якого складається прогноз.

Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків і обов'язкових платежів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через ціну на продукцію. Умовно суму чистого прибутку і амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний фонд, насамперед), бо інші складові частини виручки від реалізації йдуть на різні платежі у відповідності зі своїм призначенням.

Також у прогнозуванні фінансового стану підприємства ефективним є використання економіко-математичних методів, серед яких найпоширенішим використанням користується метод побудови лінії тренду, тобто на основі конкретних показників за декількох років будується залежність і вираховується прогнозне значення на наступний рік.

Отже спробуємо за допомогою цього методу спрогнозувати обсяг прибутку СТОВ «Урожай». Маємо наступні показники прибутку даного підприємства, які відображені у таблиці 3.3, динаміка розміру прибутку СТОВ «Урожай» за період 2007-2010 роки.

Таблиця 3.3

Динаміка розміру прибутку СТОВ «Урожай» за період 2007-2010 роки

№ п/п	Назва	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
1	2	3	4	5	6
2	Розмір прибутку	3232,4	4373,3	5061,0	6142,0

Отже, ми визначили прогнозний показник прибутку, на який потрібно опиратись при визначенні майбутнього фінансового росту чи спаду підприємства.

4. БЖД І ЦО

Державні нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи.

Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії вони можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий акт про охорону праці - це акт загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх, галузевої належності та форм власності.

Державний нормативний акт про охорону праці - це акт, дія якого поширюється на підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Власники підприємств, установ, організацій розробляють на основі (ДНАОП) Державних нормативних актів про охорону праці й затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації, відповідно до Рекомендації Держнаглядохоронпраці щодо застосування порядку опрацювання й затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві. Затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.1993 року № 132 до основних нормативних актів підприємства належать:

- Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.

- Положення про службу охорони праці на підприємстві.

- Положення про комісію з питань охорони праці підприємств.

- Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.

- Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.

- Положення про організацію попереднього й періодичного медичного огляду працівників.

- Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями й видами робіт.

- Інструкції про порядок зварювання та проведення інших вогневих робіт на підприємстві.

- Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

- Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов`язані проходити попередню й періодичну перевірку знань з охорони праці.

- Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.

- Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям.

Відповідно до ст.49 Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальностей згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягяє у накладанні дисциплінарних стягнень (догана, звільнення з роботи). Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Матеріальна відповідальність за заподіяну шкоду встановлюється лише за пряму шкоду. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону праці» державного управління охорону праці в Україні здійснюють:

- Кабінет Міністрів України.

- Комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України.

- Міністерство та інші центральні органи державної виконавчої влади.

- Місцева державна адміністрація.

- Концерни, корпорації та інші об`єднання.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці Кабінет Міністрів України:

- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці,

- визначає функції міністерств щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці.

Основні завдання, які покладаються на Комітет з нагляду за охороною праці (Держнагляд охорони праці):

- комплексне управління охороною праці;

- державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів - щодо безпеки, гігієни праці виробничого середовища.

Повноваження міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади в галузі охорони праці:

- проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;

- здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

- організація навчання й перевірки знань та норм охорони праці керівними працівниками та спеціалістами галузі;

- здійснення внутрішнього контролю за станом охорони праці.

Повноваження місцевих адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці:

- забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи. Повноваження об`єднань підприємств у галузі охорони праці. Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об`єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об`єднання. Об`єднання створюють служби охорони праці.

2. Контроль за станом охорони праці на підприємстві.

До основних форм контролю за станом охорони праці належать:

1. Оперативний контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства (інженер з охороні праці).

2. Громадський контроль.

3. Адміністративно-громадський трьох ступеневий контроль.

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов`язками. Служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства. У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється комісією з питань охорони праці підприємства та громадськими інспекторами з охорони праці.

Контроль за станом охорони праці на підприємстві проводиться на трьох рівнях. На першій ступені контролю майстер спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другій ступені - начальник цеху спільно з громадським інспектором два рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно із затвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під керівництвом головного інженера перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До складу комісії входять: головний інженер, голова комісії з охорони праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству. Комісія створюється на підприємстві з числом працюючих 50 і більше чоловік. Комісія охорони праці формується зі спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем не менше 3-х років.

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці - один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці. Фундаментальній основі безпеки права необхідна умова вдосконалення управління охороною праці й безпеки ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основні напрямки та положення щодо навчання з питань охорони праці визначені Державною програмою навчання та підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці на 1996-2000 роки (постанова КМ України від 18.04.96 № 443). Указом Президента України від 18.10.97 року № 1166/97. На підприємствах розробляються й затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання й перевірки знань працівників з охорони праці. Навчання з питань охорони праці та відповідна перевірка знань можуть проводитися як традиційними методами так і з використанням сучасних технічних засобів навчання. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді усного опитування. Результати перевірки знань працівників із питань охорони праці оформляються відповідним протоколом.

Навчання й перевірка знань із питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів проводяться до початку виконання ними своїх обов`язків, а також періодично - один раз на три роки. Посадові особи й спеціалісти проходять навчання з питань охорони праці в галузевих навчальних закладах, які в установленому порядку одержали дозвіл органів «Держнагляд-охоронпраці» на проведення відповідного навчання. Перевірка знань цієї категорії посадових осіб і спеціалістів проводиться комісією відповідного вищого органу.

Посадові особи й спеціалісти в службові обов`язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки. При прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання й перевірку знань із питань охорони праці, а надалі - періодичні перевірки знань не менше одного разу на рік.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

- за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

- за час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Медичні огляди працівників - огляди, які проводять медичні працівники у визначених законом випадках з метою встановлення придатності деяких категорій працівників до роботи і запобігання професійним захворюванням, а також з метою охорони здоров'я населення.

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (Стаття 191 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93)

ВИСНОВОК

Певні труднощі в національному правотворенні зумовлюються причинами суб'єктивного характеру. Одна з них - тривала дискусія в науковому юридичному середовищі стосовно доцільності кодифікації господарського законодавства, форми та назви кодифікованого акта. В умовах становлення законодавства, що регулює ринкові відносини, ця дискусія набула дещо іншого забарвлення, а саме співвідношення цивільного, господарського та торгового законодавства.

Зрозуміло, що таке розмаїття поглядів певною мірою стримує законодавчий процес, впливає на його зміст.

На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом України «Про підприємства в Україні». До цього Закону, який є одним з базових нормативних актів господарського законодавства, з часу його прийняття, вже більше сорока разів вносилися зміни.

Основною метою фінансового аналізу підприємства є одержання невеликої кількості ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому фінансового менеджера може цікавити як поточний, так і перспективний фінансовий стан підприємства. Мета фінансового аналізу залежить також від цілей суб'єктів цього аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації. Мета аналізу досягається в результаті вирішення певного взаємозалежного набору аналітичних задач. Основним фактором фінансового аналізу є обсяг і якість вихідної інформації.

Практика фінансового аналізу передбачає сім основних методів:

- горизонтальний аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

- вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат загалом;

- трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з певними попередніми періодами і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів; за допомогою тренду здійснюється перспективний прогнозний аналіз;

- аналіз відношень показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язку показників;

- порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності, так і міжгосподарський аналіз показників певної форми звітності порівняно з показниками конкурентів, із середньогалузевими і середніми господарськими даними;

- факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник діяльності підприємства;

- кореляційний аналіз - застосовується тоді, коли спостерігається такий зв'язок між показниками, за якого одні з них входять до факторів, що визначають інші, якщо немає загальних факторів, які впливають на обидва результативні показники. Кореляційний аналіз використовують тоді, коли зв'язок між явищами прихований різними другорядними величинами, внаслідок чого неможливо безпосередньо встановити залежність цього явища від факторів.

За допомогою внутрішнього аналізу платоспроможності вивчаються грошові потоки підприємства. Зовнішній аналіз платоспроможності проводиться на основі вивчення показників ліквідності активів балансу підприємства. Ліквідність - спроможність підприємства своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов'язання , передусім сплачувати борги. Визначають його співвідношенням розмірів заборгованості та ліквідних засобів, що є в розпорядженні підприємства. До ліквідних засобів належать наявні кошти, залишки на поточних рахунках у банках, цінні папери та інші активи, які можуть бути використанні для погашення боргових зобов'язань підприємства.

Таким чином, поняття платоспроможності і ліквідності підприємства дуже близькі за змістом, але друге є більш містким. Від ступеня ліквідності балансу, покриття боргових зобов'язань, підприємством його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань залежить платоспроможність підприємства.

Разом з тим ліквідність характерна як для поточного стану розрахунків, так і на перспективу. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але матиме несприятливі можливості в майбутньому і навпаки.

Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп'ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішень.

Підвищення ефективності використання економічних ресурсів (а насамперед це фінансові ресурси) на підприємстві сільськогосподарської сфери можна досягти завдяки використанню планування.

При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті засобів керування поточними активами погіршується і їхнє використання в іншім місці може виявитися найбільш ефективним (наприклад, зменшення витрат на обслуговування кредитів, проведення довгострокових перспективних фінансових вкладень і ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Х.: Фоліо, 1996 - 48 с.

2. Господарський кодекс України. К.: Істина, 2003. - 208 с.

3. П(с)БУ 3 «Отчет о финансовых результатах», утв. Приказом Минфина Украины от 31.03.1999 г. №391 / 3684) с изм. от 24.02.2000 г. №37.

4. Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств // Галицькі контракти. - 1997. - №40. - С.32.

5. Методичні рекомендації по виявленню ознаків неплатоздатності підприємства та ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства. Затверд. Наказом МЕУ від 17.01.2001 №10 // Галицькі контракти. - 2001. - №5. - С.12.

6. Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. -- М.: ИНФРА-М -НОРМА, 1997.

7. Бороненкова С. А., Маслова Л. И., Крылов С. И. Финансовый анализ предприятий. -- Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. университета, 2001.

8. Бочаров В.В. Финансовый анализ. - СПб.: Питер. - 2002. - 312 с.

9. Бретт М. Как читать финансовую информацию: простое объяснение того, как работают деньги. М.: Проспект, 2006 г. - 464 с.

10. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика и интерпретация: Пер. с англ. М.: Финансы и статистика, 2002. - 624 с.

11. Бланк И. А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999. - 418 c.

12. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2001.

13. Бретт М. Как читать финансовую информацию: простое объяснение того, как работают деньги. М.: Проспект, 2006 г. - 464 с.

14. Ванинский А.Я. Факторный анализ хозяйственной деятельности. - М.: Финансы и статистика, 1989. - 179 с.

15. Внутрішній економічний механізм підприємства: навч. посібник./ За редакцією М.Г.Грещака - К.:КНЕУ, 2001.

16. Горфинкель. В.Я. Экономика предприятия: Учебник. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 646 c.

17. Донцова Л.В., Никифорова Н.А. Анализ финансовой отчётности: Учебное пособие. - М.: Издательство «Дело и Сервис», 2003. - 336с.

18. Економіка підприємства: Підручник / За редакцією проф. С.Ф.Покропивного.-К.: У "Хвиля-Прес", 1995.

19. Задоя А.О., Ткаченко І.П. “Структура та функції сучасного фінансового ринку”// Фінанси України №5,1999.

20. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. -- М.: Финансы и статистика, 2003.

21. Кононенко О. Анализ финансовой отчетности. - Х.: Фактор, 2002. - 144с.

22. Крейнина М.Н. Финансовый менеджмент: Учебное пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во «Дело и сервис», 2001. -312 с.

23. Ладанов И. Д. Практический менеджмент. -- М.: "Красный Пролетарий", 1995.

24. Макарьян Э.А., Герасименко Г.П., Макарьян С.Э. Финансовый анализ: Учебное пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2002. - 224 с.

25. Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. -- К.; 1993. - С. 52.

26. Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. -- М.: 1998.

27. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. -- К., 2001. -- С. 274.

28. Никольская Ю.П., Спиридонов А.А. Финансовая отчетность предприятия. Построчный комментарий к новым формам отчетности. - СПб.: Питер, 2004 г.- 256 с.

29. Новодворский В.Д. Бухгалтерская (финансовая) отчетность.- М.:ИНФРА-М, 2003. - 244 с.

30. Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под ред. А. А. Радугина. -- М.: Центр, 1998.

31. Палий В. Ф., Палий В.В. Финансовый учет: Учеб. пособие. - М.: ФБК-Пресс, 2005. - 512 с.

32. Павлова Л. Н. Финансы предприятия: Учебник. -- М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

33. Павлюк К.В. “Фінансові ресурси держави. Монографія.”, - Київ: Ніос, 1998.

34. Паламарчук В.О. “Фінансові підвалини держави”// Фінанси України №2,1999.

35. Політична економія: Навч. посіб. / К. Т. Крищенко, В. С. Савчук, О. О. Беляев та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 219.

36. Пол А. Самуэлъсон. Вильям Д. Нордхауз. Экономика: Пер. с англ. - М., 1997. - С. 617.

37. Посошков И. Т. Книга о скудости и богатстве и другие сочинения. - М., 1951.

38. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - М., 2003. - 344 с.

39. Рахман 3., Шеремет А. Бухгалтерский учет в рыночной экономике. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 412 с.

40. Руденко А. І. Стратегічне планування на підприємстві. КФ КІЕУ. Сімферополь, 1997.

41. Русак Н. А., Русак В, А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования. -- Мн.: Выш. шк., 2001. - 244 с.

42. Савицкая Г.В. Экономический анализ: Учеб. - 9-е изд., испр. - М.: Новое знание, 2004. - 640 с.

43. Стражев В.И. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник. - Минск, 1997. - 364 с.

44. Чернов В.А. Анализ финансовых результатов // Аудит и финансовый аналіз. - 2001. - №3. Электронный доступ:

45. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 208 с.

46. Шуляк П.Н. Управление финансами/ Учебное пособие - М.: Изд. Дом «Дашков и К», 2000.-752с.

47. Экономический инструментарий принятия управленческих решений: Учебное пособие/ Гольдштейн Г.Я., Гуц А.Н. - Таганрог: ТРТУ, 1999. - 344 с.