Аналіз фінансового стану сільськогосподарського підприємства і шляхи його поліпшення

Оскільки потреба зменшення ризиків, які супроводжують життєдіяльність підприємства, є однією з сутностей сучасного управління, то диверсифікація, яка є зовнішнім проявом цієї потреби, є фактично одним з явищ в сфері управління. Легко довести, що ризики у життєдіяльності сучасного підприємства, яке функціонує у конкурентних умовах, - це об'єктивно існуюча реальність, що безперервно потребує активних протидій.

За цих умов диверсифікація - об'єктивно існуюче явище. Воно безперервно супроводжує діяльність підприємства, з часом набуває нових властивостей, тому постійно генерує стимули для його (явища) подальшого творчого вивчення і використання в якості одного з процесів і/або інструментів із арсеналу управління.

В умовах ринкових перетворень в економіці України, які характеризуються посиленням процесів глобалізації, загостренням конкуренції, виникає необхідність пошуку нових шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. При цьому конкурентоспроможність підприємства залежить, у першу чергу, від його здатності задовольняти запити споживачів продукції, найважливішим параметром оцінки якої є якість [31, 141].

Сучасні економічні процеси характеризуються розвитком як позитивних, так і негативних тенденцій, що зумовлені рядом об'єктивних та суб'єктивних причин. Так, перспектива приєднання економіки України до Світової організації торгівлі означає загострення умов здійснення підприємницької діяльності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Актуальність цієї проблеми посилюється на нинішньому етапі низкою причин: по-перше, рівень якості продукції багатьох підприємств дуже низький через незадовільний стан матеріально-технічного забезпечення та використання застарілого обладнання; по-друге, більшість підприємств не мають досвіду ведення конкурентної боротьби; по-третє, тривала соціально-економічна криза зумовила низьку купівельну спроможність українських споживачів. Більш того, до численних проблем минулого додалися нові, а саме: зниження інноваційної активності підприємств, неадекватність менеджменту ринковим умовам, гонитва за отриманням прибутку в короткостроковому періоді на шкоду довгостроковій стратегії виробництва конкурентоспроможної продукції. Таким чином, вкрай необхідним є формування нових підходів до поліпшення якості продукції, що забезпечить підприємству стійкі конкурентні переваги.

Про актуальність проблем, що розглядаються в дисертаційній роботі, свідчить велика кількість наукових праць з питань дослідження управління якістю продукції. Проте слід зазначити, що багато питань досі залишаються нерозв'язаними та дискусійними. В першу чергу, це стосується розробки нових методичних підходів до оцінювання якості продукції в нових ринкових умовах, що сприяло б адаптації підприємств до сучасних умов господарювання та підвищенню їх конкурентоспроможності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що проблема підвищення якості продукції є актуальною і увага до неї зростає. Серед найбільш вагомих досліджень, які висвітлюють певні аспекти теорії і практики забезпечення якості продукції, слід відзначити праці таких зарубіжних дослідників: Е. Демінга, К. Ісікави, Ф. Котлера, Дж. Харрінгтона, А. Фейгенбаума. Вагомий внесок у розвиток зазначених питань зробили вітчизняні науковці Ю.О. Адлер, В.Г. Андрійчук, В.Д. Базилевич, Ю.І. Внуков, А.Е. Воронкова, А.Л. Глічев, О.А. Грішнова, Н.П. Гончарова, В.Г. Дикань, Л.Є. Довгань, В.Г. Дубровін, С.В. Дружиніна, П.Я. Калита, Г.Г. Кирейцев, Т.Л. Мостенська, В.Д. Нємцов, В.В Окрепілов, П.Т. Саблук, А.О. Старостіна, Д.М. Черваньов, Ю.А. Шаповал, А.В. Шегда, Т.І. Щедріна, В.Л. Якубовський та інші.

Теоретична та практична значущість вирішення зазначених питань, недостатня їх наукова та прикладна розробка обумовлює актуальність обраної теми, логіко-структурну побудову дисертації, її мету, завдання та напрями дослідження.

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого - через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва [24, 57].

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Реструктуризація підприємства спрямовується і реструктуризації на розв'язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв'язані форми і види реструктуризації підприємств та організацій.

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства (засновницькі документи, форми власності; продукція - характер, тенденції ринку цієї продукції і т. д.)

Господарське товариство «Урожай» (далі - «Товариство») є юридичною особою - товариством з обмеженою відповідальністю, що засноване на підставі установчого договору.

Найменування товариства: повне - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Урожай»; скорочене - СТОВ «Урожай».

Товариство має печатку з власним найменуванням, штампи, знак обслуговування та таке інше.

Власниками Товариства є його Учасники - особи, що зазначені у Договорі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном, на яке по закону може бути звернуто стягнення. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави і Учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями Товариства тільки в межах своїх вкладів до статутного фонду.

Місцезнаходження Товариства: Вінницька обл., Чернівецький р-н., с. Біляни.

Товариство створене з метою вирішення економічних і соціальних проблем та одержання прибутку.

Предметом діяльності Товариства в Україні є:

1) вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва;

2) виробництво круп;

3) оптова торгівля зерном та кормами для тварин;

4) оптова торгівля цукром;

5) роздрібна торгівля на ринках;

6) виробництва хліба та хлібобулочних виробів.

Товариство в порядку диверсифікації може здійснювати іншу виробничо-господарську, фінансову та цивільно-правову діяльність, що не заборонена Законодавством.

Вищим органом Товариства є Збори Учасників (далі - "Збори"), що складаються з Учасників та їх представників. Збори обирають голову Зборів, що організує виконання рішень Зборів та дотримання регламенту їх роботи.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності СТОВ «Урожай». До виключної компетенції Зборів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про виконання;

2) внесення змін до установчих документів Товариства (в т. ч. змін до статутного фонду);

3) призначення і звільнення виконавчого органу та членів ревізійної комісії Товариства;

4)затвердження річних результатів діяльності Товариства; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; порядку розподілу прибутку та відшкодування збитків;

5) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства;

6) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства; визначення його організаційної структури;

7) визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

8) припинення діяльності Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

9) вирішення питання про придбання Товариством частки Учасників, умов передачі частки Учасника, що вибув з Товариства;

10) виключення Учасника з Товариства та прийняття в нього нових Учасників;

11) встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових вкладів (внесків);

12) створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

13) узгодження договорів, сума яких перевищує еквівалент $ 5000 (п'ять тисяч доларів США) за курсом Національного банку України.

За рішенням зборів частина їх повноважень може бути передана до компетенції інших органів Товариства.

Повідомлення про скликання Зборів надсилається у письмовій формі (в т. ч. факсом) з підтвердженням про отримання.

Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Директор, який призначається Зборами, і вправі без довіреності здійснювати дії від імені Товариства. Директор формує апарат управління, очолює його і вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що входять до компетенції Зборів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу Товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається Зборами з числа Учасників (їх представників). Порядок її діяльності та кількісний склад затверджується Зборами. За рішенням Зборів ревізія може бути доручена аудиторській організації.

СТОВ «Урожай» є власником майна, джерелами створення якого є: грошові та майнові вклади Учасників, доходи від господарської діяльності, кредити банків та інших кредиторів, доходи від цінних паперів, а також інші джерела, не заборонені Законодавством.

Звернення стягнення на майно Товариства проводиться лише за зобов'язаннями самого Товариства на підставі рішення органу по розгляду майнових спорів.

В СТОВ «Урожай» можуть створюватися будь-які фонди, склад, порядок створення та використання яких визначаються Зборами.

Для відшкодування збитків в Товаристві створюється резервний фонд в розмірі 25 % статутного фонду за рахунок щорічних відрахувань - 5 % чистого прибутку Товариства.

Чистий прибуток знаходиться у повному розпорядженні СТОВ «Урожай». Порядок його використання визначається Зборами.

Трудові відносини між СТОВ «Урожай» і персоналом визначаються угодами (контрактами), які укладаються між ними згідно Законодавства.

Валютна виручка зараховується на валютний рахунок СТОВ «Урожай» і використовується ним відповідно до Законодавства.

Припинення діяльності СТОВ «Урожай» може відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація відбувається за рішенням Зборів.

Товариство ліквідується: за рішенням Зборів; за рішенням суду або арбітражного суду.

Грошові кошти, що належать Товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення передбачених Законодавством розрахунків розподіляються між Учасниками пропорційно їх часткам у статутному фонді Товариства (Додаток А).

Різна еластичність попиту на окремі сільськогосподарські продукти (за даними американських учених коефіцієнт еластичності на хліб, яловичину, баранину, яйця становить відповідно 0,15; 0,54; 2,65; 0,32) не спростовує факту існування відносно нееластичного попиту на сільськогосподарську продукцію в цілому. Саме ця обставина, а також відносна іммобільність сільськогосподарських ресурсів і специфічні зсуви кривих попиту та пропозиції породили проблему довгострокового періоду, суть якої полягає у виникненні тенденції до зниження цін на сільськогосподарські продукти і доходів СТОВ «Урожай» щодо цін і доходів в цілому. Цю проблему потрібно аналізувати у двох аспектах:

1) за дефіциту сільськогосподарських продуктів;

2) за насиченості ринку цими товарами.

За значного дефіциту на сільськогосподарську продукцію характер кривої попиту, тобто її нахил до осі абсцис дещо змінюється. Попит у цих умовах робиться більш еластичним, оскільки кожне подальше збільшення обсягу виробництва дефіцитної продукції, за якого ще не досягається повне насичення ринку нею, цілком реалізується споживачам. Ціни через зростання пропозиції поступово знижуються, але доходи сільськогосподарських підприємств при цьому зростають (рис. 2.1). Як бачимо, тут витримується закономірність збільшення доходів виробників при зниженні цін і зростанні обсягу продажу продукції з відносно еластичним попитом.

І справді, за обсягу виробництва Q1 встановлюється найвища ціна Р1, якій відповідає дохід ОР1Е1Q1. Проте при збільшенні виробництва, скажімо до Q3, ціна знижується до Р3. Дохід виробників тепер -- ОР3Е3Q3, і його величина буде більшою за дохід, який отримували вони за обсягу виробництва Q1. Сільськогосподарські підприємства завдяки цьому одержують стимул для збільшення масштабів виробництва продукції завдяки раціоналізації виробництва, впровадженню досягнень науки і передової практики та ін. Викладене дає змогу зробити висновок: без зміни характеру кривої попиту, яка відображає підвищення коефіцієнта еластичності сільськогосподарської продукції в умовах її дефіциту, неможливо було б розв'язати продовольчу проблему.

Зі збільшенням ступеня насиченості ринку сільськогосподарськими продуктами нахил кривої попиту поступово змінюється в бік її нормального положення, яке відповідає відносно нееластичному попиту. В даному разі виявляється дія іншого важливого фактора цінової еластичності попиту -- питомої ваги товару в бюджеті споживача. Чим більша вона, тим вища буде (за інших однакових умов) еластичність попиту на даний товар, і навпаки. В нашому прикладі за обсягу виробництва Q1 сформувався найбільший дефіцит продукції, що й зумовило високий рівень цін. Еластичність попиту при цьому зросте, оскільки споживачі змушені витрачати переважну частку свого бюджету на придбання дорогих сільськогосподарських продуктів. Але з насиченням ними ринку і зростанням доходів населення питома вага витрат на продукти харчування в бюджеті споживачів зменшується, еластичність попиту з цієї причини знижується , доходи виробників починають формуватися відповідно до характеру нееластичного попиту на сільськогосподарські продукти.

Наведена динаміка доходів виробників сільськогосподарської продукції витримується за умови вільного формування цін на неї. Коли ж ціни регулюються державою, то розглянуті закономірності порушуються. У цьому переконують результати аналізу ринку сільськогосподарських товарів в Україні за 1991-1993 рр., коли створився відчутний дефіцит на них. За цей час ціни на основні продукти харчування зросли в сотні разів. Таке надзвичайне зростання їх сталося під дією двох основних факторів - гіперінфляції і скорочення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Однією з особливостей становлення ринку в Україні в даному періоді було те, що ціни на промислові товари фактично були відпущені, а на сільськогосподарську продукцію постійно стримувалися державою. Це призвело до відставання темпів зростання цін на товари аграрного сектора від темпів підвищення цін на товари промисловості, внаслідок чого сільськогосподарські підприємства потрапили в скрутне фінансове становище. Без періодичних державних субсидій вони стали б підприємствами-банкрутами.

Стримування державою зростання цін на сільськогосподарські продукти, крім зниження доходів аграрних підприємств, породжує також ажіотажний попит на цю продукцію. В цьому можна переконатися при аналізі рис. 2.2 Крива S1 відображає обсяг пропозиції, за якої досягається насиченість ринку продовольчими товарами і задоволення попиту. Рівновага досягається за обсягу реалізації продукції Q1. Скорочення виробництва продукції та її пропозиції відображає крива S2. Дефіцит продукції становить Q1 - Q2. Для досягнення рівноваги на продовольчому ринку в умовах спаду виробництва сільськогосподарська продукція повинна була б продаватися за ціною Р2. За такої умови не було б об'єктивних причин для виникнення ажіотажного попиту. Фактично продукція через централізоване стримування цін реалізувалася не за ціною рівноваги Р2, а за встановленою адміністративно нижчою ціною Р3. Це і є причиною, по-перше, зниження доходів підприємств-виробників на величину Р3Р2Е2К і, по-друге, виникнення ажіотажного попиту. Адже очевидно, що ціні Р3 повинна відповідати пропозиція, що зображена пунктирною кривою S3 та обсягом продажу Q3, тобто більшим, ніж фактично пропонується на ринку на величину Q3 - Q2. Споживачі шукають таку кількість продукції, яка відповідає їх купівельній спроможності при нижчій ціні Р3, але не знаходять. Наслідком цього є черги і порожні полиці магазинів.

Тепер розглянемо механізм виникнення проблеми довгострокового періоду в умовах ринку, що динамічно розвивається. Крім відносно нееластичного попиту на сільськогосподарську продукцію, іншою істотною причиною, що зумовлює існування цієї проблеми, є характерні зрушення, що сталися в пропозиції і попиті.

Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу в розвинутих капіталістичних країнах, особливо після 20-х років XX століття, значно підвищилася продуктивність сільського господарства, а отже, і пропозиція продукції цієї галузі. Водночас швидко зростали продуктивність праці і масштаби виробництва в інших галузях народного господарства. Це зумовило високий ступінь насиченості ринку продовольчими і промисловими товарами й істотне збільшення доходів населення. Відносна нееластичність попиту на сільськогосподарські продукти в таких умовах призводить до зниження частки витрат у сімейному бюджеті на продукти харчування і до сповільнення темпів зростання витрат споживачів на їх придбання, хоч абсолютний розмір їх зростає. Іншими словами, темпи збільшення витрат на придбання продуктів харчування відстають від темпів зростання доходів споживачів, що дає підстави стверджувати про відносну нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію щодо цього доходу.

Справедливість такого висновку очевидна, оскільки існує біологічна межа споживання окремих продовольчих продуктів. Тому в умовах насиченого ринку і достатніх доходів населення споживання окремих осіб має тенденцію до стабілізації. Можуть виникати певні структурні зрушення у споживанні, коли з огляду на сучасні досягнення медицини можуть мінятися пріоритети щодо корисності, отже, і придбання окремих видів продовольчих товарів. Але вони не впливають істотно на загальний обсяг споживання. Таким чином, є підстави стверджувати, що після досягнення раціонального рівня споживання продовольчих товарів і товарів із сільськогосподарської сировини попит на сільськогосподарську продукцію зростає головним чином за рахунок природного приросту населення. А оскільки у розвинутих країнах спостерігається зниження темпів такого приросту і лише незначне збільшення обсягу закупок від зростання доходів населення, то поєднання цих двох причин зумовлює відставання попиту на сільськогосподарську продукцію від істотного збільшення її пропозиції.

2.2 Розрахунок фінансових показників

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.
Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1) [В, Д, Ж];

- звіту про фінансові результати (форма № 2) [Г, Е, З];

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

Розрахуємо показники оцінки майнового стану СТОВ «Урожай».

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. СТОВ «Урожай» на кінець 2007 року мало баланс в розмірі 4649,3 тис. грн., на кінець 2008 року - 4778,6 тис. грн., на кінець 2009 року - 4818,0 тис. грн., тобто за період 2007-2009 років сума господарських коштів, що їх СТОВ «Урожай» має у розпорядженні зростають, що свідчить про позитивну тенденцію в діяльності СТОВ «Урожай».

Ліквідність балансу - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов'язань. Ліквідність балансу залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов'язань.

Існує декілька ступенів ліквідності. Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористатися вигідними комерційними можливостями, що виникають. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить про те, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату вкладень капіталу. У випадку, коли власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові вкладення.

Для кредиторів недостатня ліквідність боржника може свідчити про затримку у сплаті процентів та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на відносини з покупцями (клієнтами) та постачальниками товарів та послуг. Такі зміни можуть призвести до неспроможності підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому ліквідності надається таке важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання по мірі того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів. Це відсуває всі інші показники діяльності підприємства на другий план.

При проведенні аналізу балансу підприємства, насамперед здійснюють класифікацію активів підприємства за їх ліквідністю та пасивів за терміновістю оплати.

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності;

- коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) у 2007 році складає 0,4%, у 2008 році - 1,1%, у 2009 році - 0,06%, даний показник є нижчим нормативного рівня та має тенденцію до зменшення і показує, що у разі звернення всіх кредиторів по короткостроковим зобов'язанням підприємство зможе погасити лише незначну частину поточної заборгованості.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у разі його критичного стану [2, с. 54]. Теоретичне найнижче значення цього показника - 1, найвище - 2. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт швидкої ліквідності складав у 2007 році складає 42%, у 2008 році - 17,6%, у 2008 році - 21%, що має негативну тенденцію до зменшення.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Теоретичне значення цього показника - 1,5-2,5. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт покриття загальний складав у 2007 році складає 88%, у 2008 році - 160%, у 2009 році - 166% та мав постійну тенденцію до збільшення та вказує на позитивну тенденцію забезпечення поточних зобов'язань підприємства оборотними активами СТОВ «Урожай». Дані фінансового стану СТОВ «Урожай» показники занесено до табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Оцінка ліквідності СТОВ «Урожай» за період 2007-2009 років

Показник	Роки	Відхилення (+/-)
	2007	2008	2009
Коефіцієнт покриття загальний, %	0,88	1,60	1,66	+46,98
Коефіцієнт швидкої ліквідності, %	0,21	0,17	0,42	+50,0
Коефіцієнт абсолютної ліквідності, %	0,004	0,011	0,0006	-566,6
Робочий капітал, %	-325,1	1054,6	1061,0	+130,6
Частка оборотних засобів в активах, %	0,56	0,58	0,54	-3,70

Таким чином, спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ТОВ «Бріктон», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов'язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Платоспроможність - це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, у противному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.

Величина власного капіталу характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік) [11, с. 38]. У 2007 році за рахунок власного капіталу покривається 2043,9 поточних активів підприємства, у 2008 році - 1047,3, у 2009 році - 777,0, що показує негативну тенденцію зменшення забезпечення за рахунок власного капіталу поточних активів підприємства, спостерігається тенденція забезпечення поточних активів підприємства за рахунок зростання зобов'язань СТОВ «Урожай».

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт концентрації власного капіталу складає у 2007 році - 35%, у 2008 році - 61%, у 2009 році - 65%, тому даний показник має позитивну тенденцію до росту.

Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу) відповідно складає 64%, 38% та 34%.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт фінансової залежності складає у 2007 році - 285,0%, у 2008 році - 162%, у 2009 році - 153%, що показує значну фінансову залежність підприємства, оскільки його діяльність фінансується за рахунок запозичених коштів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт маневреності власного капіталу складає у 2007 році - -19,0%, у 2008 році - 35%, у 2009 році - 33%, що показує позитивну тенденцію маневреності власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт довгострокових вкладень складає у 2007 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2009 році - 0,0%, що вказує на те, що за аналізований період підприємство не залучало довгострокові вкладення.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Для СТОВ «Урожай» коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів складає у 2007 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2009 році - 0,0%, що за аналізований період підприємство не залучало довгострокові вкладення.

Дані стосовно фінансового стану підприємства занесемо до табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Оцінка майнового стану СТОВ «Урожай» за період 2007-2009 років

Показник	Роки	Відхилення (+/-)
	2007	2008	2009
Величина власного капіталу, що покриває активи, %	2043,9	1047,3	777,0	-163,0
Коефіцієнт концентрації власного капіталу, %	0,35	0,61	0,65	46,1
Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу), %	0,64	0,38	0,34	-88,2
Коефіцієнт фінансової залежності, %	2,85	1,62	1,53	-86,2
Коефіцієнт маневреності власного капіталу, %	-0,19	0,35	0,33
Коефіцієнт довгострокових вкладень, %	0	0	0	0
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, %	1,0	1,0	1,0	0

Таким чином, проаналізувавши фінансову стійкість та залежність підприємства можна зробити висновки, що підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

2.3Аналіз результатів розрахунку вибір шляхів підвищення фінансової стійкості підприємства

Аналіз і оцінку фінансової стійкості та ліквідності підприємства нами проведено на прикладі СТОВ «Урожай» за період 2007-2009 рр., основним видом економічної діяльності якого є вирощування та оптова торгівля зерновими культурами. Підприємство для цього має необхідну матеріально-технічну базу і достатню кількість персоналу необхідної кваліфікації.

Аналіз основних показників фінансової стійкості досліджуваного підприємства свідчить про те, що коефіцієнт концентрації власного капіталу (фінансової незалежності) за аналізований період зріс на 0,30 і становив у 2009 році 0,65. Цей коефіцієнт характеризує, яка частина активів підприємства сформована за рахунок власних і прирівняних до них джерел коштів, можливість підприємства виконувати свої зобов'язання за рахунок використання власних коштів і незалежність його функціонування від кредиту (займу). Чим більше значення цього коефіцієнту, тим більше підприємство є фінансово стійким, стабільним і незалежним від кредиторів.

Підприємство вважається фінансово стійкім при умові, якщо частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів складає не менше , як 50%. Досліджуване підприємство не є таким і за рівнем цього коефіцієнта вважається фінансово не стійким.

Звідси, підприємство за ці роки має відповідно і високий коефіцієнт фінансової залежності, який по нашим розрахункам в середньому за три роки становив 153,0%, а в 2007 році - 285,0%.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу в середньому за аналізований період становив 33,0, що свідчить про наявну можливість вільно маневрувати власними коштами.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу за цей період був порівняно стабільним і високим - 0,64. Він свідчить про те, яку частину активів підприємства сформовано за рахунок позикових (залучених) коштів довгострокового і короткострокового характеру.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів - фінансового лівериджу, або коефіцієнт фінансового ризику, який, як відомо, вважається одним з основних індикаторів фінансової стійкості підприємства, в середньому за три розглянуті роки був порівняно високим і становив 13,42, за звітній період від зменшився на 8,63 пункти і має тенденцію до зменшення, що є позитивним, але залишився в 2007 році ще високим - 12,17. Це свідчить про те, що фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів, хоч і має тенденцію по рокам до зменшення, але залишається ще високою.

Аналіз наявності величини власних коштів підприємства за проаналізовані роки свідчить про їх нестабільність по рокам і тенденцію до їх збільшення, що є позитивним його фінансово-господарської діяльності. Якщо в 2007 році вона була - 2043,9 тис.грн., то в 2009 році вона зменшилась до 777,0 тис.грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є низьким і за ці роки мав тенденцію до зниження. Якщо в 2007 році він становив 0,004, то в 2009 році був рівним лише 0,0006. Його рівень свідчить про те, яку частину короткострокових зобов'язань може бути погашено за рахунок наявної готівки. Чим більша його величина, тим вища гарантія погашення боргів. Звідси ясно, що досліджуване підприємство має низьку гарантію погашення боргів наявною готівкою. Однак і при невеликому його значенні підприємство може бути завжди платоспроможним, якщо зуміє збалансувати і синхронізувати приплив і відплив коштів за обсягом і термінами. А тому ніяких загальних нормативів і рекомендацій щодо цього показника не існує.

Загальну картину платоспроможності підприємства доповнює наявність чи відсутність у нього прострочених зобов'язань, їхня частота і тривалість. Аналізоване нами підприємство прострочених зобов'язань не має, що сприяє покращенню його платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності підприємства за досліджуваний період був теж досить низьким і становив в 2007 р. - 0,21, а в 2009 р. - 0,42, при тому, як зазвичай задовольняє рівень цього коефіцієнта 0,7-1,0.

Отже, на основі проведеного нами аналізу фінансової стійкості і ліквідності підприємства слідує висновок, що воно є фінансово не стійким, має високу фінансову залежність від інвесторів. Платоспроможність і ліквідність підприємства за досліджуваний період є низькими, воно має незначну гарантію погашення боргів наявною готівкою.

В умовах ринкової економіки і конкуренції успішно функціонують ті підприємства, які ефективно використовують свої ресурси. Аналіз ефективності їх використання свідчить про те, що незважаючи на значне зростання обсягів реалізації продукції (товарів), які за досліджуваний період збільшилися на 11,9% і становили в 2009 році 1181,0 тис.грн. (що є позитивним), аналізуєме підприємство при цьому має значні резерви підвищення ефективності їх використання, а значить і зміцнення фінансового стану.

В 2009 році одним середньорічним працівником відпрацьовано лише 1520 люд.годин (проти 1800 нормативних) - на 200 людино-годин менше проти 2007р., коефіцієнт використання робочого часу є низьким - 0,84.

На підставі проведеного в дипломній роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступний висновок:

В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов'язань, а при застосуванні, як засіб платіж, своїх виробничих запасів - покрити свої зобов'язання на 112%. В 2009 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов'язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси.

Підприємство мало можливість розрахуватись з своїми боргами тільки за умови своєчасних розрахункiв з дебiторами i сприятливої реалiзацiї готової продукцiї, а також продажу у випадку потреби iнших елементiв матерiальних оборотних коштiв. Динаміка показника критичної ліквідності свідчить про те, що підприємство на кінець 2009 мало можливість практично повністю (на 93%) з своїми зобов'язаннями за умови використання як засіб платежу грошові кошти та погашену дебіторську заборгованість; коефіцієнт оборотності основних і оборотних коштів - розрахунки цього показника свідчать, що підприємство в 2007 р. виробляло продукції вартістю 1 гривня 32 копійки з однієї гривні оборотних коштів, що вкладені в виробництво. Цей показник зростав з року в рік. В 2009 р він вже дорівнював 1,66грн. на одну гривню оборотних активів, що вкладені в виробництво приходилась одна гривня шістдесят шість копійок продукції, що була реалізована.

Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:

- зростання кредиторської заборгованості - з 44,6 тис.грн. до 55,6 тис.грн. Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 2007 по 2009 роки) на 11тис.грн. за цей період зменшився період очікування погашення кредиторської заборгованості, який в 1999 становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 1997 В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов'язань, а при застосуванні, як засіб платежу, своїх виробничих запасів - покрити свої зобов'язання на 112%. В 1997 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов'язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси.

В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства потрібно вжити заходів по скороченню кредиторської заборгованості.

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з заборгованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очікування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства в 2008 році за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.

Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:

Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп'ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішень.

Підвищення ефективності використання економічних ресурсів (а насамперед це фінансові ресурси) на підприємстві сільськогосподарської сфери можна досягти завдяки використанню планування.

План формування та використання економічних ресурсів складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною економічною діяльністю.

Нині, коли підприємству надано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі, що її вони вважають для себе найбільш прийнятною.

Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбуваються з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, можуть бути запропоновані форми і зміст поточного фінансового плану.

Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталам, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися нестача або надлишок фінансових ресурсів.

Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

Підприємства, які не складають бізнес-плану, виручку від реалізації визначають методом прямого розрахунку, виходячи із запланованого обсягу асортименту виробів, або з допомогою укрупненого методу. Підприємства, які працюють з бізнес-планом, виручку від реалізації відображають у «Прогнозі обсягів реалізації».

У процесі складання плану доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходів та витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в другому розділі плану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).

Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі буде відсутній. У другому розділі з'являться збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.

Після визначення всіх статей плану доходів та витрат та підведення підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками другого розділу плану доходів та витрат. Сальдо всіх надходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства. Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянути витрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів.

Таким чином у процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув'язка кожного виду витрат з джерелом фінансування.

Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою по кварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їхнього витрачання за видами діяльності.

3. ЕФЕКТИВНІСТЬ УХВАЛЕНИХ РІШЕНЬ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

3.1 Суть запропонованих заходів

Вихід з економічної кризи нерозривно пов'язаний з адаптацією підприємства до роботи в нових умовах. Достатньо тривалий час ми знаходилися у полоні ринкового романтизму, ілюзорних надій на те, що ефективність виробництва зросте як би природним шляхом, сама собою. Але життя показало марність усіх спроб зупинити спад виробництва, залишаючи без кардинальних змін принципи і методи господарської діяльності. Сьогодні цілком негожі моделі і структури керування виробництвом, які споконвічно не володіють інноваційною, конкурентною і підприємницькою реакціями й у силу цього не відповідають вимогам ринку. Практика показала, що без фундаментальної реорганізації системи внутрі-фірмового керування вижити, а тим більше успішно працювати, просто неможливо. Старі системи керування підприємствами не в змозі забезпечити перехід від «держпланового минулого» у «ринкове дійсне», вони можуть лише продовжити депресію.

Не підлягає сумніву, що визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні, а також у комунальному господарстві, являється реформування відношень власності.

Основою і рушійними силами еволюції форм підприємства є протиставлення в самій приватній власності. Як відомо, одне з таких протиставлень - протиріччя між потребою в безмежному рості грошових ресурсів (капіталу) підприємства й обмеженими можливостями єдиного власника підприємства. Для цього необхідно: створення нового господарського механізму, що відповідає інтенсивному типу розширеного виробництва і дозволяючого повніше реалізувати потенціал функціонуючих виробничих відношень, роздержавлення власності, формування системи ринкових відносин, перетворення значних державних підприємств в акціонерні товариства, свобода підприємництва, забезпечення конвертованості гривні. Корінній перебудові потрібні громадські стосунки на всіх стадіях виробництва, розподілу, обміну і вживання.

Проаналізувавши загальний фінансовий стан товариства з обмеженою відповідальністю «Урожай» можна розробити деякі напрямки та пропозиції по покращенню фінансового стану даного підприємства.

Перш за все дане товариство повинно реалізувати всю продукцію, що застоюється на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається спеціаліст з маркетингу. Саме цей спеціаліст повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок, а, можливо, і за кордон.

По-друге зниження собівартості продукції - дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних витрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

Третім напрямком є збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

Наступним напрямком покращення фінансового стану підприємства може стати виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить споживачів, а також отримання ліцензій на виробництво «ходових» товарів, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.

Так само, як аналіз фінансової підсистеми підприємства припускає комплексну оцінку діяльності всіх аспектів його діяльності, заходи щодо поліпшення фінансового стану припускають вироблення рекомендацій, що стосуються всіх сторін производственно - господарської діяльності підприємства, включаючи виробничу, маркетингову, і власне фінансову підсистему.

З проведеного в роботі аналізу можна зробити висновок про те, що однієї із самих гострих проблем підприємства є стан поточних активів і пасивів - дефіцит власних оборотних коштів, надзвичайно низькі показники ліквідності й оборотності, високий розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, що погіршується ситуація в сфері взаємних розрахунків фірми й ін. Це свідчить як про несприятливість умов зовнішнього економічного, правового фінансового середовища (дефіцит оборотних коштів у покупців і постачальників, дорожнеча і важкоприступність довгострокових кредитів для інвестування виробничої діяльності підприємства, модернізації його технологій і відновлення застарілих основних фондів і ін.). Однак крім об'єктивних проблем функціонування виробничо-господарської діяльності підприємства, очевидні недоліки і прорахунки в керуванні оборотними активами і поточними зобов'язаннями, що, у сполученні з несприятливістю зовнішнього середовища, привели підприємство до досить хитливого фінансового стану.

Виходячи з вищевикладеного, одним з основних заходів щодо поліпшення фінансового положення підприємства є оптимізація керування його оборотними активами.

При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті засобів керування поточними активами погіршується і їхнє використання в іншім місці може виявитися найбільш ефективним (наприклад, зменшення витрат на обслуговування кредитів, проведення довгострокових перспективних фінансових вкладень і ін.).

В даний час компанія користається кредитами на поповнення оборотних коштів в основному з місцевих джерел. Цьому сприяє наявність на складі величезних запасів готової продукції і товарів, що не призначені під конкретні замовлення.

3.2Розрахунок очікуваних доходів і вибір джерел фінансування

У країнах з розвинутою ринковою економікою розроблені показника, які можуть служити орієнтиром для оцінки фінансового стану підприємства в цілому, це:

- коефіцієнт власності (незалежності) не нижчий 0,7;

- коефіцієнт позичкових коштів не нижчий 0,3;

- співввідношення позичкових і власних коштів не вище 1,0;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності не нижчий 0,2 - 0,25;

- проміжний коефіцієнт покриття не нижчий 0,7 - 0,8;

- загальний коефіцієнт покриття не нижчий 1.

Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу щодо перспектив його змін нагромаджений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені у дві групи.

До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, в наслідок яких можливі появи у недалекому майбутньому значних фінансових труднощів. Серед них:

-неправильна реінвестиційна політика;