Аналіз фінансового стану сільськогосподарського підприємства і шляхи його поліпшення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «ХАІ»

Кафедра фінансів

Дипломна робота

на тему:

«Аналіз фінансового стану сільськогосподарського підприємства і шляхи його поліпшення»

Харків 2010 р.



ЗМІСТ

ВСТУП

1. АНАЛІЗ МЕТОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Огляд законодавчих і нормативних актів, на підставі яких здійснюється діяльність підприємства

1.2 Мета і завдання фінансового аналізу

1.3 Принципи та методи фінансового аналізу підприємства

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства (засновницькі документи, форми власності; продукція - характер, тенденції ринку цієї продукції і т. д.)

2.2 Розрахунок фінансових показників

2.3 Аналіз результатів розрахунку вибір шляхів підвищення фінансової стійкості підприємства

3. ЕФЕКТИВНІСТЬ УХВАЛЕНИХ РІШЕНЬ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

3.1 Суть запропонованих заходів

3.2 Розрахунок витрат на запропоновані заходи і очікуваних доходів

4. БЖД І ЦО

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність теми. В умовах розвитку ринкових аграрних відносин в агропромисловому комплексі України відбувається становлення багатоукладної економіки, яка базується на різних формах власності та організаційно-правових формах господарювання. В Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13). За сучасних умов притаманна суб'єктам аграрного виробництва всіх форм власності і господарювання самостійність є визначальною для організації і функціонування сільськогосподарських виробництв і промислів.

Нині створення сільськогосподарськими підприємствами цих внутрішньогосподарських підрозділів має на меті не тільки отримувати від такого товарного виробництва додаткові прибутки для поповнення своїх грошових надходжень, служити забезпеченню зайнятості працівників і членів сільськогосподарських підприємств, а й створювати додаткові робочі місця в умовах скорочення робочих місць в агропромисловому комплексі (АПК). Це, в свою чергу, дає можливість працюючим у цих підрозділах селянам мати відповідний заробіток, поліпшувати своє матеріальне становище. Важливим завданням сільськогосподарських підприємств є і продуктивне використання наявних місцевих матеріальних і сировинних ресурсів, відходів промисловості і введення в такий спосіб у дію значних ресурсів збільшення товарної продукції, задоволення потреб населення у продуктах харчування, товарах народного споживання, підвищення їхньої конкурентоздатності.

Функціонування сільськогосподарських підприємствах сприяє також раціональному використанню продукції, яку виростило населення. Закуповуючи давальницьку сировину, сільськогосподарські підприємства не тільки забезпечують сировинну базу, а й мають змогу раціонально використовувати технологічне обладнання підсобних виробництв. Завдяки цьому сільськогосподарська продукція переробляється на місці, а її втрати скорочуються на 35-40 %.

В зв'язку з зазначеним актуальності набула проблема правового забезпечення розвитку і функціонування підсобних виробництв і промислів сільськогосподарських підприємств. Виникла необхідність у виявленні особливостей в правовому регулюванні відносин за участю підсобних виробництв і промислів, у визначенні змісту самого поняття підсобних виробництв і промислів сільськогосподарських підприємств, їхнього співвідношення з виробничо-господарською діяльністю сільсько-господарських підприємств, а також в аналізі правових, організаційних засобів підвищення ефективності їхньої діяльності.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному аналізі фінансового стану підприємства з розробкою заходів поліпшення його фінансового стану.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені на вирішення такі основні задачі:

- проаналізувати чинне законодавство України у галузі правового регулювання відносин, пов'язаних з організацією і діяльністю сільськогосподарських підприємств в умовах ринку, а також практику його застосування, зумовлену специфікою сільськогосподарського виробництва;

- з'ясувати мету і завдання фінансового аналізу;

- здійснити наукову класифікацію принципів та методів фінансового аналізу сільськогосподарських підприємств;

- дати загальну характеристику засновницьким документам, формі власності, продукції, тенденцій ринку сільськогосподарських підприємств;

- визначити фінансові показники підприємства;

- провести аналіз результатів розрахунку та провести вибір шляхів підвищення фінансової стійкості підприємства;

- розробити рекомендації з удосконалення фінансового стану з розробкою заходів;

- визначити рівень охорони праці та техніки безпеки на сільськогосподарському підприємстві.

Об'єктом дослідження є сільськогосподарське підприємство СТОВ «Колос - 22», його фінансовий та організаційний стан.

Предметом дослідження є фінансовий стан підприємства СТОВ «Колос - 22» та шляхи його вдосконалення.

Методи дослідження. При написанні роботи застосовувались вживані в юридичній науці методи наукового дослідження, а саме: порівняльно-правовий (порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів України і деяких інших іноземних країн, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і діяльності сільськогосподарських підприємств); системно-функціональний (визначення правових засобів підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських товаровиробників і засобів стимулювання цієї діяльності в сукупності та взаємозв'язку); історико-правовий (етапи і тенденції розвитку підсобних виробництв і промислів); статистичні (аналіз статистичних даних та ін.). Застосування цих методів дозволило досягти поставленої мети та підготувати пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення організації та діяльності сільськогосподарських підприємств у сучасних умовах.

Теоретична база дослідження. Теоретичною базою для вирішення поставлених задач і формулювання висновків послужили праці українських вчених аграрників: В.П. Жушмана, В.М. Корнієнко, І.О. Лозо, М.А. Мацька, В.І. Семчика, А.М. Статівки, Ю.М. Таланова, Н.І. Титової, В.С. Шелестова, В.З. Янчука, В.В. Янчука, а також науковців інших країн: З.С. Беляєвої, Г.Ю. Бистрова, Р. . Боголєпова, Д.В. Ігнатьєва, І.Ф. Казьміна, А.М. Каландадзе, М.І. Козиря, І.Ф. Панкратова, М.В. Сторожева, М.І. Ядевича, Л.М. Бальєстеро Ернандеса та ін.

Інформаційну базу дослідження становили Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, акти міністерств і відомств, довідкові і періодичні видання, звітність підприємства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській науці проведено комплексне цілеспрямоване дослідження методологічного забезпечення організації фінансового аналізу сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах.



1. АНАЛІЗ МЕТОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Огляд законодавчих і нормативних актів, на підставі яких здійснюється діяльність підприємства

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів. Одним із важливих законів є Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. №697-XII. Метою цього закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природних, економічних, науково-технічних та культурних потенціалів республіки для підвищення рівня життя народу.

Наступним нормативним актом є Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р. №698-XII, який визначає загально правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно із статтею 5, одним із принципів підприємницької діяльності є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р. №887-XII, виділяє види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями проводяться у безготівковому та готівковому порядку через установи банків, відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених НБУ. Які і втратили чинність, та все ж розглядається в нашій роботі.

З 1 січня 1995 року основним виглядом прямого податку на юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, що був введений Законом України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» (після чисельних змін і доповнень з 1.07.97 цей закон діє у редакції Закону України від 22.05.97 року). Стаття 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» присвячена характеристиці об'єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це дуже важливий закон. Оскільки основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства є прибуток.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств закріплена у статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - прибуток платників податку оподатковується за ставкою 30% до об'єкта оподаткування.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету [1-3].

Згідно із статтею 2 об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Згідно із статтею 4 база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів, за винятком податків на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування. Об'єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20%. Згідно із статтею 7 продаж товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В залежності від правового статусу підприємства визначається мінімальний розмір статутного капіталу і порядок його формування. Розмір статутного капіталу оговорюється в засновницьких документах підприємства і вноситься в реєстраційну карту при здійсненні державної реєстрації підприємства. Мінімальний розмір статутного фонду регламентується діючим законодавством тільки для господарських товариств і деяких специфічних видів діяльності, як правило, пов'язаної з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його величина визначається засновником і залежить перш за все від виду і масштабу діяльності. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний розмір статутного фонду - це Закон України «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про господарські товариства» від 16 грудня 1993р. №3709; Положення «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії», затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994р. №55/94; Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 №23-93.

Порядок і джерела формування статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України «Про власність», «Про підприємство в Україні», «Про господарські товариства».

З 1 січня 1995 р. в Україні скасовано порядок, що передбачав вилучення державою частини амортизаційних коштів державних підприємств до державного бюджету для створення централізованих фондів капіталовкладень, тобто вся сума амортизаційних відрахувань перебуває у розпорядженні підприємств для витрат за цільовим призначенням. Але не виключено, що, враховуючи інвестиційну ситуацію в країні, такий порядок може бути запроваджено знову.

Таким чином, беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн світу. Найціннішим природним ресурсом є земля. Близько 27 відсотків чорноземів земної кулі розміщені в нашій державі.

Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, невідтворюваність висувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони. Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів. Тому концепція сучасної земельної реформи в Україні ґрунтується, в першу чергу, на принципах раціонального, високоефективного і екологобезпечного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та охорони ґрунтів.

Право має своїм завданням забезпечити охорону природи і раціональне використання природних ресурсів правовими засобами. Природоохоронні норми визначають правовий режим природних ресурсів, регулюють відносини щодо збереження, раціонального використання, відтворення та розвитку всіх природних ресурсів, встановлюють відповідальність за порушення цих норм [9, 27].

Серед таких нормативних актів важливе місце посідає Закон «Про охорону навколишнього природного середовища». Він визначає мету, зміст, принципи охорони природи, об'єкти, що підлягають охороні, та ін.

Земельний кодекс регулює раціональне використання земельних ресурсів і охорону ґрунтів, передусім у сільському господарстві, передбачає обов'язки землекористувачів. Особлива увага приділяється здійсненню комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, гідротехнічних заходів щодо попередження ерозії ґрунтів, їх засмічення, заболочування, забруднення тощо.

Регулювання відносин по охороні та раціональному використанню вод здійснюється відповідно до Водного кодексу. Законодавство зобов'язує підприємства, діяльність яких впливає на водний режим, будувати очисні споруди. Правові норми закріплюють нормативи граничне допустимих концентрацій шкідливих речовин у водоймах.

Правове регулювання використання лісових ресурсів та надр забезпечують відповідно Лісовий кодекс та Кодекс про надра.

Проблема правового забезпечення раціонального використання природних ресурсів надто багатогранна. Відносини раціонального природокористування, що мають важливе суспільне значення, регулюються, крім екологічного, адміністративним, цивільним, фінансовим, кримінальним правом.

Для регулювання раціонального використання і охорони природних ресурсів велике значення мають локальні нормативні акти, а саме - бізнес-плани сільськогосподарських підприємств, у яких передбачаються розділи щодо впливу господарської діяльності на природне середовище та застосування природоохоронних заходів.

Раціональне використання природних ресурсів вимагає, щоб кожне підприємство, кожен природокористувач орієнтувався на дбайливе господарське використання ресурсів природи з найбільшою вигодою. Вимоги раціонального використання виражені в правових формах, набувають характеру приписів, обов'язковість яких при невиконанні забезпечується можливістю державного примусу. Обов'язок суб'єктів аграрного підприємства найбільш раціонального використання землі відповідно до її господарського призначення містить такі найважливіші елементи:

1) внутрішньогосподарський землеустрій, або організацію земельної території підприємства;

2) цільове використання землі відповідно до її господарського призначення;

3) охорона земель як об'єкта природного середовища [14, 126].

Система правових, організаційно-господарських, земельно-технічних заходів, що забезпечують правильну організацію земельної території, називається землеустроєм (внутрішнім землеустроєм території). Основні завдання землеустрою полягають у такій організації земельної території, яка б відповідала всім вимогам агротехнічної науки, забезпечувала еколого-економічне обґрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель.

Внутрішньогосподарський землеустрій враховує такі основні питання: розміщення виробничих підрозділів сільськогосподарського підприємства, організацію сільськогосподарських угідь, сівозмін, встановлення складу та співвідношення угідь, видів та кількості сівозмін, організацію території садів, виноградників, пасовищ, сінокосів та ін.

До розробки проектів внутрішньогосподарського землеустрою залучаються керівники та спеціалісти господарства.

Внутрішньогосподарський землеустрій сприяє зростанню культури землеробства та продуктивності сільськогосподарських угідь, повному і правильному використанню кожного гектара землі, високовиробничому застосуванню техніки і раціональній організації виробництва сільськогосподарських підприємств.

Цільове використання землі відповідно до її господарського призначення є основним обов'язком усіх суб'єктів землекористування. Це не означає, що сільськогосподарські підприємства повинні використовувати належні їм земельні ділянки тільки під посіви, пасовища або сінокоси. Вони можуть і повинні використовувати їх у будь-яких цілях, пов'язаних з веденням сільського господарства або з необхідністю переробки виробленої продукції.

Раціональне та ефективне використання землі означає не тільки отримання максимуму необхідної сільськогосподарської продукції, а й підвищення її родючості. В разі неправильного використання землі, порушень правил агротехніки якість земель знижується, а родючість зменшується, тому сільськогосподарські підприємства повинні застосовувати певні організаційно-господарські, агротехнічні, меліоративні та гідротехнічні заходи щодо землі.

Стаття 206 Земельного кодексу України передбачає заходи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, до яких, зокрема, належать:

1) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;

2) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини [12, 87].

Контроль за використанням і охороною земель здійснюється радами, Державним комітетом по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.

1.2 Мета і завдання фінансового аналізу

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств та інших суб'єктів ринку в підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючого й очікуваного фінансового стану підприємства.

Оцінювання фінансового стану підприємства становить інтерес для широкого кола суб'єктів ринку:

- підприємства, яке хоче знати неупереджену думку про свою діяльність і розробити заходи щодо її поліпшення;

- інвесторів, заінтересованих в ефективності та прийнятній ризиковості інвестування своїх коштів;

- кредиторів і постачальників, які бажають впевнитись у платоспроможності підприємства;

- партнерів по бізнесу, які прагнуть встановити з підприємством стабільні й надійні ділові відносини (постачальники, споживачі, транспортувальники, страхові компанії та ін.);

- сторонніх щодо підприємства структур (так, Державна податкова адміністрація бажає впевнитись у спроможності підприємства сплачувати податки, профспілки - у стабільності зайнятості працівників і здатності своєчасно виплачувати заробітну плату, благодійні організації - у потенційній спроможності підприємства допомагати).

Становлення ринкової економіки в Україні, поява фінансових ринків, пріоритет фінансових ресурсів об'єктивно сприяли розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи, як фінансовий аналіз.

Фінансовий аналіз (від грецьк. dvakvaxq - розклад, розчленування) - це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства. Як метод дослідження аналіз полягає в розчленуванні цілого на складові. Протилежне поняття - синтез (від грецьк. - з'єднання, складання) - це метод вивчення предмета в цілісності, єдності та взаємозв'язку його частин. Зв'язок «аналіз -- синтез» притаманний будь-якому науковому дослідженню. Особливе значення він має в економічних дослідженнях як на макро-, так і на макрорівні [19, 110].

Мета фінансового аналізу - інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Ідеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об'єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, імовірність банкрутства тощо).

Фінансовий аналіз - це складова загального, повного, всебічного аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов'язаних розділи: аналізи фінансовий та управлінський. Такий розподіл досить умовний і відповідає розподілу бухгалтерського обліку на підприємстві на фінансовий та управлінський, що є об'єктивною потребою під час діяльності підприємства в ринкових умовах.

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу - надання інформації численним користувачам про прибутковість діяльності підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність, ринкову стійкість тощо. Відповідні аналітичні показники розраховують за даними публічної фінансової звітності підприємства із залученням даних ринку цінних паперів. Основні аналітичні показники, які отримано на основі фінансової звітності за новими міжнародними стандартами. Стандарти обліку та звітності сприяють розробці регламентованих, типових методик аналізу. Так, методика інтегральної оцінки привабливості підприємств та організацій та методика поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, що розроблені Агентством України з питань запобігання банкрутству, зорієнтовані на показники зовнішнього фінансового аналізу. Тест на ймовірність банкрутства також базується на даних зовнішнього аналізу. Оскільки зовнішній аналіз базується на обмеженій кількості інформації про діяльність підприємства, він не дає змоги розкрити всі причини успіху або невдач підприємства.

Результати внутрішнього фінансового аналізу призначені для керівництва підприємства. Основний зміст цього аналізу - факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та видами витрат, пошук точки збитковості (критичного обсягу виробництва), фінансовий аналіз інвестиційних проектів. Методичним рекомендаціям з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій, що розроблені Державною податковою адміністрацією України, властиві ознаки як зовнішнього, так і внутрішньогосподарського фінансового аналізу.

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданнями управління підприємством у трьох сферах діяльності - фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), що поєднані рухом фінансових ресурсів. Такий поділ, що є традиційним для країн з розвиненою економікою, нещодавно набрав чинності і в Україні.

Звідси завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

1) фінансовою - управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, що пов'язаний з використанням зовнішніх позик;

2) інвестиційною - управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

3) операційною - управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному використанню наявних ресурсів [16, 85].

Жодний фінансовий аналіз не вважається повним, якщо не охоплює всіх сфер діяльності підприємства і складається лише з цифр. Якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки за його допомогою можна встановити найактуальніші для підприємства проблеми щодо показників його виробничої діяльності. Необхідно враховувати істотний вплив зовнішніх чинників: зміни рівня цін на матеріально-технічні ресурси, зокрема на енергоносії; зміни ставок процентів; зміни в податковому законодавстві тощо. Важливо визначити місце підприємства в галузі, його конкурентоспроможність. У процесі аналізу слід ураховувати специфіку галузі, форму власності, розміри підприємства.

В сучасних умовах переходу економіки України до ринкових відносин особливо важливим і практично значущим задля забезпечення беззбиткової діяльності суб'єктів господарювання та запобігання їх банкрутству є систематичний і якісний аналіз фінансової діяльності, зокрема, аналіз фінансових звітів.

При вивченні теми про аналіз фінансових звітів необхідно приділити увагу сутності, цілям та задачам аналізу фінансового стану підприємства. Для забезпечення якісного та детального аналізу фінансових звітів необхідно оволодіти загальними концептуально-методичними принципами підходів і трактовок фінансового стану підприємства.

Під фінансовим станом розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективного використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю підприємства.Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим.

Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, які відображують процес формування та використання його фінансових ресурсів.

В ринковій економіці фінансовий стан підприємства по суті справи відображає кінцеві результати його діяльності [17, 118].

Фінансовий аналіз підприємства складається з трьох взаємопов'язаних розділів:

перший - аналіз фінансових результатів;

другий - аналіз фінансового стану;

третій - аналіз ділової активності.

Фінансовий стан рівень збалансованості окремих структурних елементів активів і капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану підприємства є однією із головних умов успішного його розвитку в майбутньому періоді. В той же час кризовий фінансовий стан підприємства свідчить про серйозну загрозу його банкрутства.

Фінансовий аналіз підприємств включає велику кількість різних видів оцінок результатів їх діяльності. Його оптимізація та обсяги залежать, перш за все, від поставленої мети: визначення доходності фірми для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств чи оцінка підприємства з точки зору його ринкової вартості.

Фінансовий аналіз є одним з методів спостереження за пристосуванням підприємств до змін умов ринку. Фінансовий аналіз - це процес дослідження й оцінки, головна мета якого - розробка найбільш вірогідних передбачень й прогнозів майбутніх умов функціонування підприємств. Фінансовий аналіз включає питання аналізу фінансового стану, прибутку, реалізації продукції та її собівартості. Ці питання мають вирішальний вплив на фінансовий стан підприємства.

Фінансовий аналіз - це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.

Фінансовий стан господарюючого суб'єкта - це характеристика його фінансової конкурентоспроможності, (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Фінансовий стан підприємства - це найважливіша характеристика його ділової активності і надійності. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, є гарантом ефективності діяльності як самого підприємства, так і його партнерів.

Слід підкреслити, що основу фінансового аналізу, як і фінансового менеджменту в цілому, складає аналіз фінансових звітів.

Фінансова інформація являє собою набір даних (в систематизованій певним чином формі) про склад:

- господарчих ресурсів, зобов'язань і фінансових джерел фірми;

- рівня прибутку й витрат, які дозволяють судити про очікувані доходи та пов'язані з ними ризики;

- оборотів фірми та якості її активів;

- об'єму та якості потоків грошових коштів [23, 54].

Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, які складені на основі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.

В світовій і національній практиці побудова фінансової звітності базується на принципах:

а) відкритості інформації;

б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її основі;

в) корисності чи значущості та вірогідності;

г) припущень і обмежень, які дають змогу адекватної інтерпритації фінансової звітності.

У фінансовому менеджменті використовують наступні концепції фінансового обліку:

1) грошового вимірювання;

2) реалізації;

3) обережності;

4) матеріальності;

5) співставлення (накопичення);

6) вартості;

7) функціонуючого підприємства;

8) самостійно господарюючого суб'єкта;

9) постійності;

10) розкриття інформації;

11) об'єктивності;

12) подвійності;

13) перевіряємості.

Слід особливо підкреслити, що коли необхідно порівняти показники різних фірм, потрібно бути обережним. Не можна порівнювати з якоюсь фірмою тільки тому, що вона відноситься до тієї ж галузі промисловості. Потрібно вибирати компанії з даної галузі промисловості, які мають схожі характеристики:

- близький асортимент продукції;

- аналогічні розміри;

- одну дату закінчення фінансового року;

- використання схожої облікової політики;

- аналогічне фінансування своїх активів (тобто рівень використання «збалансового» фінансування);

- близькі дати переоцінки своїх споруд;

- використання схожих методів виробництва;

- знаходження в регіонах з однаковими рівнями накладних витрат;

- повинні використовуватись схожі методи ( практика оцінки запасів на кінець року).

Головна мета аналізу фінансових звітів - своєчасно виявляти й усувати недоліки в фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності [11, 89].

При цьому необхідно вирішити наступні задачі:

1) На підставі вивчення взаємозв'язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.

2) Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарчої діяльності й наявність власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану за різноманітних варіантах використання ресурсів.

3) Розробка конкретних заходів, які направлені на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2), звіт про власний капітал (форма №3), звіт про рух грошових коштів (форма №4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.

Мета аналізу фінансових звітів - допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрямки майбутньої діяльності фірми.

Аналіз фінансових звітів допомагає також вивчити ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість, кредитоспроможність підприємства.При аналізі фінансових звітів найважливішим є фінансовий стан фірми в минулий час і в звітний період. Такий аналіз дозволяє визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми, а саме:

- фінансову структуру - активи, які належать компанії і зобов'язання, котрі вона на себе взяла, в тому числі її гнучкість;

- оперативний цикл - стадії, через які проходить компанія для того, щоб її продукція та послуги з'явились на ринку;

- тенденції та порівняльну ефективність - напрямок розвитку компанії в тому вигляді, в якому він проявляється, виходячи зі співставлення фінансових результатів за ряд періодів цієї компанії.

Головне в аналізі фінансових звітів - це зрозуміти та правильно інтерпретувати результати обробки даних.

Масштаб і напрямок роботи при аналізі фінансових звітів залежать від конкретної мети аналізу.

Аналіз фінансових звітів починається з попереднього знайомства з компанією, далі проходить до поглибленого розгляду її діяльності та структури її фінансів, відображених в фінансових звітах фактичного чи прогнозованого характеру.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

- придбання, продажу та володіння цінними паперами;

- участі в капіталі підприємства;

- оцінки якості управління;

- оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

- забезпеченості зобов'язань підприємства;

- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

- регулювання діяльності підприємства.

Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два запитання:

1) Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік;

2) Чи спроможна фірма виконати свої зобов'язання і чи не приведе таке виконання зобов'язань до ліквідації фірми в зв'язку з нестачею фінансових ресурсів. 

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

- попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;

- аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

- аналіз фінансових результатів підприємства;

- аналіз обертання оборотних активів;

- оцінка потенційного банкрутства;

- аналіз доходності (рентабельності);

- аналіз використання капіталу;

- аналіз рівня самофінансування;

- аналіз валютної самоокупності.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Діючий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об'єднуються у відповідні розділи. Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану. 

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо) [28, 69].

Фінансовому менеджеру слід добре розбиратися в фінансових звітах компанії, з тим, щоб скласти вірну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність компанії.

1.3 Принципи та методи фінансового аналізу підприємства

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

- аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

- аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

- аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

- аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

- аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

- факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

- аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- аналіз ліквідності балансу;

- комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства. Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Аналіз - це діяльність, перш за все зорієнтована на перспективу. В цьому зацікавлений як споживач, так і виробник.

Аналітична робота направлена на вивчення, облік попиту та вимог ринку для більш обґрунтованого орієнтування виробництва, на випуск конкурентно-здатних продуктів в раніш встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній характеристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству одержання найбільш високого прибутку.

Філософія аналізу проста - виробник повинен випускати таку продукцію, якій забезпечений збут та одержання запланованого рівня рентабельності ти суми прибутку. Звідси виробник цілеспрямовано ставить завдання в області науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, зорієнтовано розраховуючи витрати виробництва, рівень ціни та прибуток. Виробник визначає найбільш ефективну технологію виробництва, включаючи міжвідомчі та внутрівиробничі кооперування [24, 57].

Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до розв'язку конкретних завдань виробничої діяльності. В функції керівників виробництва входить - створювати необхідні організаційні, технічні, економічні умови для творчості всіх ідей і головне - забезпечувати застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленності працівників.

Кінцевим моментом аналітичної діяльності є розробка аналітичних програм, що виступають вихідним моментом, передумовою планування виробництва, так як вони мають можливість визначити оптимальну структуру (номенклатуру, асортимент та ефективність виробництва). На основі аналітичної діяльності укладаються комерційні угоді, проводяться комерційні операції.

Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для пов'язання мети з ресурсами та можливостями підприємства, виробіток шляхів досягнення мети, що є реальною тільки в результаті розробки програм аналізу по виробах і по кожному господарському підрозділі підприємства. Методи розробки таких програм вимагають орієнтування на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.

Характерним для аналізу принципом є також досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, творчої ініціативи робітників, направленої на створення необхідних умов для широкого впровадження нововведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат виробництва.

На реалізацію принципів аналізу орієнтовані його функції, а саме:

- більш повний облік вимог ринкового попиту і запитів споживачів, їх вимог до якості, техніко-економічних параметрів, новизни, дизайну та інше на основі комплексного дослідження ринків, розробки технічної політики і проведення науково-дослідних робіт;

- визначення оптимального асортименту випускаючої продукції та структури виробництва на основі економічного розрахунку - витрат виробництва (собівартості) продукції, ефективності капітальних вкладень, можливості забезпечення виробництва матеріалами, фінансовими та трудовими ресурсами, рівня прибутку;

- прийняття обґрунтованих рішень, ефективність яких визнана за кінцевим результатом діяльності підприємства;

- розробка збутової політики на основі визначення максимально вигідних каналів збуту, системи руху товарів, організації технічного обслуговування, системи стимулювання збуту та формування потреб споживачів.

Виключне значення в сучасних умовах мають здійснення строгого контролю за якістю продукції, що випускається; за організацію збуту, наданням технічних та інших послуг; проведенням рекламних компаній.

Головний критерій оцінки діяльності підприємства - досягнення поставленої мети, одержання максимального та стабільного прибутку, міцного закріплення на ринку або проникнення на нові ринки.

Характер, форми та методи аналітичної діяльності мають суттєві відмінності в залежності від виду продукту, на який направлена ця діяльність.

Важлива особливість аналізу, як системи внутрівиробничого управління, полягає в тому, що вона заснована на прийнятті рішень на базі багатоваріантних економічних розрахунків і орієнтована на створення організаційних, економічних та юридичних умов для ефективного функціонування та розвитку фірми в цілому.

Невід'ємна риса сучасного економічного аналізу використання математичного апарату з використанням для обчислень ПЄОМ, за допомогою чого стало можливим широке використання економіко-математичних моделей та методів [32, 84].

Таким чином, аналіз як систему внутрівиробничого управління охоплює цілеспрямований підхід до вирішення головного завдання - створення та виробництво якісної та конкурентоздатної продукції з мінімальними витратами з метою одержання заздалегідь визначеного прибутку. Враховується, що споживач диктує свої умови на ринку, а виробник до них пристосовується. Споживач активно впливає на визначення мети виробництва в умовах змінних вимог до товару.

Економічний аналіз - це комплекс досліджень діяльності підприємства, при якому використовуються відповідні джерела інформації, обґрунтування вірності розроблених планів, вивчення окремих елементів економічної роботи, вимір впливу факторів причин і резервів, оцінка роботи і порівняння її результатів з витратами, узагальнення результатів аналізу з розробкою необхідних заходів для покращення роботи підприємства.

Економічний аналіз здійснює постійний контроль за виконанням планових завдань контрактів по основним якісним і кількісним показникам для втручання в господарський процес при виявленні недоліків з метою забезпечення ефективної роботи підприємства.

Зміст економічного аналізу тісно пов'язаний з розвитком і вдосконаленням системи управління. Для того, щоб економічний аналіз виконував свої функції він повинен відповідати певним вимогам. Оцінювати роботу підприємства відповідно з перспективами розвитку, забезпечити об'єктивну оцінку діяльності підприємства, мати систематичний характер з попередньою розробкою плану аналізу і бути оперативним, тобто подавати результати аналізу органам управління в необхідні терміни, що дозволить усунути недоліки роботи підприємства. Розвиток і поглиблення економічного аналізу є необхідною умовою стабільної діяльності підприємства і дозволить передбачити господарську і комерційну ситуацію для досягнення кінцевої мети підприємства, як правило, отримання максимального прибутку.

Предметом економічного аналізу є діяльність конкретних підприємств, їх підрозділів, об'єднань, галузей, яка направлена на виконання планових завдань, що відображаються системою звітності, нормативів, норм.

Під методом економічного аналізу розуміють спосіб підходу до вивчення господарських процесів в становленні і розвитку. Характерною особливістю методу економічного аналізу є:

- використання системи показників, які всебічно характеризують господарську діяльність,

- вивчення причин змін цих показників,

- вивчення і вимір взаємозв'язків між цими показниками з метою підвищення соціально-економічної ефективності соціально-господарських об'єктів [24, 171].

Метод економічного аналізу базується на загальнонаукових, формально-логічних і діалектико-логічних законах і категоріях.

Виконання плану з виробництва продукції, постачання продукції споживачем у відповідності з укладеннями договорами (контрактами) є необхідною умовою нормального функціонування кожного підприємства. Такі показники, як продуктивність праці, собівартість, прибуток, багато в чому залежать від виконання плану виробництва і реалізації продукції. Головним завданням виробництва і реалізації продукції є:

- перевірка напруженості та наукового обґрунтування планових завдань;

- перевірка виконання плану випуску і реалізації продукції, держзамовлень, договірних зобов'язань, відповідності фактичних результатів встановленим завданням по кількості, номенклатурі (асортименту), термінам, якості продукції.;

- оцінка основних показників технічного рівня виробів, оновлення продукції;

- оцінка ритмічності виробництва та виявлення причин відхилення від плану і рівня попереднього періоду;

- виявлення резервів росту обсягу виробництва, якості продукції;

- виявлення раціональних форм і засобів господарювання. Джерелами інформації при цьому є данні бухгалтерського і статистичного обліку, інформація внутрішнього споживання, планові завдання, контракти, держзамовлення, прейскуранти цін, нормативи, норми, стандарти.

Значний обсяг необхідних даних зосереджений в інформативно-статистичній формі І-П «Звіт підприємства по продукції», формі 22 «Зведена таблиця основних показників», формі 2ПВ «Звіт з праці», «Баланс виробничої потужності» та інші [14, 82].

В процесі аналізу виробництва та реалізації продукції головним чином оцінюється

- обсяг виробництва продукції;

- обсяг реалізації продукції;

- обсяг чистої продукції;

- виконання договірних зобов'язань і держзамовлень. Економічний аналіз має свої специфічні прийоми і методи, сукупність яких створює методику економічного аналізу.

Економічний аналіз використовує практично всі методи і прийоми, які застосовується в економічних дослідженнях

- порівняння - найбільш розповсюджений прийом аналізу. Існує декілька видів порівняння - за планом; з минулим періодом, з кращими зразками, з середніми значеннями;

- групування - розподіл сукупності одиниць спостережень за однорідними суттєвими для них ознаками. При групуванні економічних процесів використовують такі ознаки - форма власності, призначення продукції;

- абсолютні і відносні величини - в результаті зведення первинного статистичного матеріалу одержують абсолютні величини, на базі яких розраховують відносні величини;

- середні величини - відображають характеристику економічних явищ за однією ознакою;

- метод різниць - полягає в тому, що при проведені факторного аналізу і розрахунку впливу кожного фактору, оцінка одного з факторів розраховується як різниця загального впливу і суми впливу всіх розрахованих факторів;

- індексний метод - використовується у випадку, коли початкові величини представлені не абсолютними величинами, а відносними, тобто індексними;

- деталізація - прийом розподілу загальних величин на складові частини.



2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства (засновницькі документи, форми власності; продукція - характер, тенденції ринку цієї продукції і т. д.)

Господарське товариство «Колос-22» (далі - «Товариство») є юридичною особою - товариством з обмеженою відповідальністю, що засноване на підставі установчого договору.

Найменування товариства: повне - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос-22»; скорочене - СТОВ «Колос-22».

Товариство має печатку з власним найменуванням, штампи таке інше.

Власниками Товариства є його Учасники - особи, що зазначені у Договорі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном, на яке по закону може бути звернуто стягнення. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави і Учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями Товариства тільки в межах своїх вкладів до статутного фонду.

Місцезнаходження Товариства: Вінницька обл., Чернівецький р-н., с. Сокіл, вул. Незалежності, 69.

Товариство створене з метою вирішення економічних і соціальних проблем та одержання прибутку.

Предметом діяльності Товариства в Україні є:

1) Вирощування зернових та технічних культур.

2) Овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників.

3) Виробництво не рафінованих олії та жирів.

4) Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.

5) Технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

6) Оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Товариство в порядку диверсифікації може здійснювати іншу виробничо-господарську, фінансову та цивільно-правову діяльність, що не заборонена Законодавством.