Аналіз фінансового стану сільськогосподарського підприємства і шляхи його поліпшення

Вищим органом Товариства є Збори Учасників (далі - "Збори"), що складаються з Учасників та їх представників. Збори обирають голову Зборів, що організує виконання рішень Зборів та дотримання регламенту їх роботи.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності СТОВ «Колос - 22». До виключної компетенції Зборів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про виконання;

2) внесення змін до установчих документів Товариства (в т. ч. змін до статутного фонду);

3) призначення і звільнення виконавчого органу та членів ревізійної комісії Товариства;

4) затвердження річних результатів діяльності Товариства; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; порядку розподілу прибутку та відшкодування збитків;

5) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства;

6) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства; визначення його організаційної структури;

7) визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

8) припинення діяльності Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

9) вирішення питання про придбання Товариством частки Учасників, умов передачі частки Учасника, що вибув з Товариства;

10) виключення Учасника з Товариства та прийняття в нього нових Учасників;

11) встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових вкладів (внесків);

12) створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

13) узгодження договорів, сума яких перевищує еквівалент $ 5000 (п'ять тисяч доларів США) за курсом Національного банку України.

За рішенням зборів частина їх повноважень може бути передана до компетенції інших органів Товариства.

Повідомлення про скликання Зборів надсилається у письмовій формі (в т. ч. факсом) з підтвердженням про отримання.

Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Директор, який призначається Зборами, і вправі без довіреності здійснювати дії від імені Товариства. Директор формує апарат управління, очолює його і вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що входять до компетенції Зборів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу Товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається Зборами з числа Учасників (їх представників). Порядок її діяльності та кількісний склад затверджується Зборами. За рішенням Зборів ревізія може бути доручена аудиторській організації.

СТОВ «Колос - 22» є власником майна, джерелами створення якого є: грошові та майнові вклади Учасників, доходи від господарської діяльності, кредити банків та інших кредиторів, доходи від цінних паперів, а також інші джерела, не заборонені Законодавством.

Звернення стягнення на майно Товариства проводиться лише за зобов'язаннями самого Товариства на підставі рішення органу по розгляду майнових спорів.

В СТОВ «Колос - 22» можуть створюватися будь-які фонди, склад, порядок створення та використання яких визначаються Зборами.

Для відшкодування збитків в Товаристві створюється резервний фонд в розмірі 25 % статутного фонду за рахунок щорічних відрахувань - 5 % чистого прибутку Товариства.

Чистий прибуток знаходиться у повному розпорядженні СТОВ «Колос - 22». Порядок його використання визначається Зборами.

Трудові відносини між СТОВ «Колос - 22» і персоналом визначаються угодами (контрактами), які укладаються між ними згідно Законодавства.

Товариство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до Законодавства та предмета своєї діяльності. Держава не відповідає за зобов'язаннями Товариства у зовнішньоекономічних відносинах.

Валютна виручка зараховується на валютний рахунок СТОВ «Колос - 22» і використовується ним відповідно до Законодавства.

Припинення діяльності СТОВ «Колос - 22» може відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація відбувається за рішенням Зборів.

Товариство ліквідується: за рішенням Зборів; за рішенням суду або арбітражного суду.

Грошові кошти, що належать Товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення передбачених Законодавством розрахунків розподіляються між Учасниками пропорційно їх часткам у статутному фонді Товариства (Додаток А).

Агропромислова інтеграція є новою формою об'єднання підприємств, відмінної від об'єднань у промисловості й сфері послуг, її головна особливість складається в її міжгалузевому характері, у тім, що вона означає організоване й комерційне об'єднання підприємств двох істотно, що відрізняються галузей, економіки - промисловості й сільського господарства.

Певною мірою агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Агропромислова інтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу (АПК). АПК - це досить загальне поняття, під яким мається на увазі сформована в суспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними, довгостроковими виробничими й комерційними зв'язками, що ґрунтуються на відносинах власності або договірних, типу контрактації, і охоплюючих весь агропромисловий ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільського господарства, їхнє транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, їхнє зберігання, транспортування, переробку й збут готових продуктів або виробів.

У складі АПК виділяються три сфери:

1. галузі промисловості, що поставляють засоби виробництва для сільського господарства й пов'язаних з ним галузей, а також здійснююче виробничо-технічне обслуговування сільського господарства;

2. властиво сільське господарство;

3. галузі, зайняті переробкою й доведенням сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реалізація).

Ряд галузей промисловості цілком (або майже цілком) обслуговують потреби АПК (виробництво сільгоспмашин, добрив, устаткування для тваринництва й кормового виробництва й т.д.). Інші галузі лише частково зайняті задоволенням потреб АПК. Вони включаються у функціональну структуру АПК лише в тій мері, у який їхня продукція йде на потреби АПК.

Становлення АПК - новий етап розвитку суспільного виробництва, що має своєю основою розвиток продуктивних чинностей землеробства, «промислову революцію» у сільському господарстві, що у цьому змісті як би наздогнало промисловість. Коли говорять, що продуктивні чинності сільського господарства «наздогнали» або «зрівнялися» із продуктивними чинностями промисловості, те це зовсім не означає, що технічний і технологічний рівень мільйонів селянських господарств досяг рівня, що існує в промисловості. На жаль, у світі, і насамперед у країнах, що розвиваються, усе ще широко поширені мотики, дерев'яні плуги й інші знаряддя й інвентар, що прийшли в наш час із глибини століть і далеко не відповідним сучасним промисловим продуктивним чинностям. Але людство створило нові речові засоби виробництва для сільського господарства, близькі по своїх параметрах (продуктивність, енергоємність, економія живої праці й т.д.) до засобів виробництва промисловості, технологічний рівень світового сільського господарства наблизився до технологічного рівня промисловості. У розвинених державах вони вже переважають у сільському господарстві, у світі, що розвивається, поширюються анклавами, острівцями, охоплюючи землеробство найбільше економічно й соціально розвинених регіонів і країн.

Процес розвитку агропромислової інтеграції й формування АПК далеко просунувся в промислово розвинених країнах, насамперед у США. У незмірно меншому ступені він спостерігається у світі, що розвивається, де поряд із загальними тенденціями й формами його прояви з'являються специфічні риси й форми, зв'язані зі значним відставанням агропромислової сфери країн, що звільнилися, і їхньої економічної залежності від Заходу.

У більшості країн, що розвиваються, важливу роль у цьому грають ТНК, які виконують функцію інтеграторів. Це зв'язано з багатьма факторами, у тому числі з тією обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства в країнах, що розвиваються, ТНК приносять із собою ті форми й методи діяльності, які зложилися в державах їхнього базування. У той же час у деяких країнах агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського або промислового виробництва, що існують у самих країнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в ряді цих країн змушує ТНК шукати такі форми його одержання, які б гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі на місцевому ринку.

Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції в нинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності - проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктах харчування.

Фактор інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в останні десятиліття продовжував залишатися визначальної відносно масштабів валової продукції зерна в групі промислово розвинених країн. Зернові господарства, як і сільське господарство в цілому, по суті, перетворилися в складову частину агропромислового комплексу, у якому безпосереднє сільськогосподарське виробництво тісно об'єднане з переробкою, зберіганням і кінцевою реалізацією продукції, а також із забезпеченням фермерського господарства засобами виробництва. Інтенсивний шлях розвитку виробництва зерна у світі буде переважати й надалі, тому що тільки цей шлях може привести до зм'якшення кризових явищ у постачанні продовольством постійно зростаючого населення планети.

Разом з тим у багатьох країнах, що розвиваються, збереглися архаїчні форми землеробства й землекористування, затримувалося проведення прогресивних аграрних реформ. Крім того, виробництво сільськогосподарських культур у багатьох з них, особливо в країнах Африки, залишається сильно залежним від умов погоди, що робить в окремі роки буквально «спустошуюче» вплив на врожай зернових. Розвиток зернового виробництва в групі країн, що розвиваються, стає усе більше залежним від інтенсивного фактору, великих капітальних вкладень у сільське господарство, інфраструктуру, що супроводжують галузі промисловості, а також від проведення великомасштабних меліоративних робіт.

При значному росту валової продукції зерна в цілому в промислово розвинених країнах і державах, що розвиваються, в останні два десятиліття продовжувала заглиблюватися диспропорція в зерновому господарстві, що виражається в зростаючому й різнонаправленому розриві між виробництвом і споживанням у кожній із цих груп країн.

У промислово розвинених країнах відбувалася подальша концентрація «надлишків» зерна, оскільки виробництво перевищувало видаток зерна, включаючи використання його на кормові цілі. У країнах, що розвиваються, навпаки, у зв'язку із продовольчими потребами, що збільшуються, зростав дефіцит зерна, середньодушове виробництво тут збільшувалося незначно, а в ряді регіонів продовжувало знижуватися, при тім що фізичний його обсяг залишався досить невисоким - 230 кг у середньому до початку 90-х років при 720 кг у групі розвинених країн (при цьому в промислово розвинених країнах, і насамперед у США, приймалися заходи щодо обмеження виробництва).

2.2 Розрахунок фінансових показників

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1) [Б, Д, Ж];

- звіту про фінансові результати (форма № 2) [В, Є, З];

Розрахуємо показники оцінки майнового стану СТОВ «Колос - 22».

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. СТОВ «Колос - 22» на кінець 2007 року мало баланс в розмірі 622,0 тис. грн., на кінець 2008 року - 740,0 тис. грн., на кінець 2009 року - 901,0 тис. грн., тобто за період 2007-2009 років сума господарських коштів, що їх СТОВ «Колос - 22» має у розпорядженні збільшується, що свідчить про позитивну тенденцію в діяльності СТОВ «Колос - 22».

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності;

- коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) складав у 2007 році складає 2,7%, у 2008 році - 0,6%, у 2009 році - 8,8%, даний показник є нижчим нормативного рівня та має тенденцію до збільшення і показує, що у разі звернення всіх кредиторів по короткостроковим зобов'язанням підприємство зможе погасити лише незначну частину поточної заборгованості.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у разі його критичного стану. Теоретичне найнижче значення цього показника - 1, найвище - 2. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт швидкої ліквідності складав у 2007 році складає 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2009 році - 0,0%, що має негативну тенденцію до зменшення.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Теоретичне значення цього показника -- 1,5-2,5. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт покриття загальний складав у 2007 році складає 74,0%, у 2008 році - 121,0%, у 2009 році - 142,0% та мав постійну тенденцію до збільшення та вказує на позитивну тенденцію забезпечення поточних зобов'язань підприємства оборотними активами СТОВ «Колос - 22». Дані фінансового стану СТОВ «Колос»» показники занесено до табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Оцінка ліквідності СТОВ «Колос - 22» за період 2007-2009 років

Показник	Роки	Відхилення (+/-)
	2007	2008	2009
Коефіцієнт покриття загальний, %	0,74	1,21	1,42	+47,88
Коефіцієнт швидкої ліквідності, %	0,0	0,0	0,0	0,0
Коефіцієнт абсолютної ліквідності, %	0,027	0,006	0,088	+69,3
Робочий капітал	-123,0	69,0	149,0	+182,5
Частка оборотних засобів в активах	0,56	0,52	0,55	-1,8

Таким чином, спостерігається стабільна тенденція до збільшення ліквідності активів СТОВ «Колос - 22», незначна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов'язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Платоспроможність - це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, у противному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт концентрації власного капіталу складає у 2007 році - 23,0%, у 2008 році - 56,0%, у 2009 році - 61,0%, тому даний показник має позитивну тенденцію до зростання.

Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу) відповідно складає 76,0%, 43,0% та 38,0%.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт фінансової залежності складає у 2007 році - 423,0%, у 2008 році - 177,0%, у 2008 році - 163,0%, що показує значну фінансову залежність підприємства, оскільки його діяльність фінансується за рахунок запозичених коштів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт маневреності власного капіталу складає у 2007 році - -83,0%, у 2008 році - 16,0%, у 2009 році - 27,0%, що показує позитивну тенденцію маневреності власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт довгострокових вкладень складає у 2007 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, що вказує на те, що за аналізований період підприємство не залучало довгострокові вкладення на протязі 2007-2009 рр..

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Для СТОВ «Колос - 22» коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів складає у 2007 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2009 році - 0,0%, що за аналізований період підприємство не залучало довгострокові вкладення.

Дані стосовно фінансового стану підприємства занесемо до табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Оцінка майнового стану СТОВ «Колос - 22» за період 2007-2009 років

Показник	Роки	Відхилення (+/-)
	2006	2007	2008
Коефіцієнт концентрації власного капіталу, %	0,23	0,56	0,61	+62,2
Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу), %	0,76	0,43	0,38	-100,0
Коефіцієнт фінансової залежності, %	4,23	1,77	1,63	-159,5
Коефіцієнт маневреності власного капіталу, %	-0,83	0,16	0,27	+407,4
Коефіцієнт довгострокових вкладень, %	0,0	0,0	0,0	0,0
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, %	0,0	1,0	1,0	+100,0

Таким чином, проаналізувавши фінансову стійкість та залежність підприємства можна зробити висновки, що підприємство є фінансово нестійким.



2.3 Аналіз результатів розрахунку, вибір шляхів підвищення фінансової стійкості підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства в умовах ринкових відносин особливо важлива для вирішення конкуренції і фінансової стабільності, надійності підприємства як партнера. У значній мірі втрачає значення контроль виконання планів, які регламентують діяльність підприємств, зростає потреба в оцінка фінансового стану та аналізі ліквідності (платоспроможності) підприємства.

В економічній практиці підприємств України поступово впроваджується методика оцінки фінансової стійкості і платоспроможності економічних агентів (суб'єктів ринкових відносин), яка за змістом відповідає міжнародним вимогам і ґрунтується на даних фінансової звітності і бухгалтерського балансу.

В залежності від мети дослідження конкретних аналітичних задач в першу чергу необхідно агрегувати основні розділи активу і пасиву балансу. Агрегована форма бухгалтерського балансу показана на умовних даних.

З орієнтацією на розробку бізнес-планів доцільно згрупувати окремі показники в основні групи:

- запаси і затрати (33);

- власні оборотні кошти (ВОК);

- джерела формування запасів (ДФЗ).

Запаси і затрати (33) визначаються за даними бухгалтерського балансу як підсумок II розділу активу балансу.

Власні оборотні кошти (ВОК) розраховуються за наступною методикою: ВОК= Поточні активи - Поточні пасиви

Таким чином, власні оборотні кошти - це різниця між поточними оборотними активами (вартість оборотного капіталу в матеріально-речовій і грошовій формах) і поточними (короткостроковими) зобов'язаннями підприємства (короткострокові кредити, зобов'язаннями перед: постачальниками, бюджетом по податках і платежах, працівниками, іншими підприємствами по отриманих авансах і т.д.).

Джерела формування запасів (ДФЗ) визначаються таким чином:

ДФЗ = Власні оборотні кошти + Короткострокові кредити банку і короткострокові позики для покриття запасів + Розрахунки з кредиторами за товари, роботи послуги.

Порівнюючи приведені вище три основні показники (33, ВОК і ДВЗ), в практиці фінансового менеджменту можна умовно виділити такі рівні фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютну фінансову стійкість, яка характеризується нерівністю;

2) нормальну фінансову стійкість, для якої виконується наступна нерівність;

3) нестійкий фінансовий стан, для якого характерною є нерівність типу.

Економічний зміст даної нерівності полягає в тому, що запаси і затрати неможливо покрити джерелами коштів.

4) критичний фінансовий стан характеризується такою ситуацією, коли не тільки не виконується нерівність

3), але й мають місце «непокриті збитки» , а також «Довгострокові кредити та позики, що не погашені в строк».

Аналіз отриманих даних свідчить про нестійкий фінансовий стан. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори воднораз пред'являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним - дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати, забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані в активи, які повільно реалізуються, і в дебіторську заборгованість.

Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко не достатньо для визначення ступеню його платоспроможності, тому на практиці розраховують деякі інші показники.

Коефіцієнти ліквідності в оцінці фінансового стану підприємства є найбільш важливими. Ці показники визначають стан ділової активності підприємства і його ефективність, спроможність наявними власними коштами розрахуватися з кредиторами, акціонерами, бюджетом, банками.

Аналізуючи показники ліквідності за строками, підприємства визначають, наскільки швидко виробничі запаси і дебіторська заборгованість перетворювались у наявні гроші.

На підставі даних другого розділу активу балансу розраховують коефіцієнти ліквідності. На практиці використовують три коефіцієнти ліквідності.

При обчисленні першого показника до ліквідних коштів включають лише грошові кошти у касі, на банківських рахунках, а також цінні папери, які можуть бути реалізовані на фондовій біржі. Цей показник носить назву коефіцієнта абсолютної ліквідності. Він розраховується як відношення суми грошових коштів до короткострокових зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може негайно погасити.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35. Значення даного показника СТОВ «Колос -22» нижче вказаного діапазону, що свідчить про негативні тенденції діяльності підприємства.

Другим коефіцієнтом, який характеризує ступінь ліквідності підприємства, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який відрізняється від коефіцієнта абсолютної ліквідності тим, що в склад ліквідних коштів включається також дебіторська заборгованість та інші активи.

Цей показник СТОВ «Колос -22» характеризує прогнозні платіжні можливості підприємства при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Цей коефіцієнт повинен дорівнювати або бути більшим 1, але реально для українських підприємств він складає не більше 0,7-0,8. Виходячи з цього рекомендоване значення 0,3-1. Що ж стосується досліджуваного підприємства, то даний показник дорівнює 0, що є нижчим допустимого рівня.

Третій коефіцієнт - коефіцієнт загальної ліквідності має в своєму чисельнику ще й суму виробничих запасів.

Згідно з міжнародною практикою, значення коефіцієнта ліквідності повинні знаходитися в межах від одиниці до двох (іноді до трьох). Нижня границя обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути щонайменше досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія виявиться під погрозою банкрутства. Перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у три рази також є небажаним, оскільки може свідчити про нераціональну структуру активів.

Четвертий коефіцієнт - чистий оборотний капітал у грошових одиницях.

Значення, що рекомендуються: > 0.

Оскільки значення даного показника на СТОВ «Колос - 22» на протязі 2007-2009 рр. коливається в межах 0,52-0,56.

Чистий оборотний капітал необхідний СТОВ «Колос - 22» для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності. Оптимальна сума чистого оборотного капіталу залежить від особливостей діяльності компанії, зокрема від її масштабів, обсягів реалізації, швидкості оборотності матеріальних запасів і дебіторської заборгованості. Недолік оборотного капіталу свідчить про нездатність підприємства вчасно погасити короткострокові зобов'язання. Значне перевищення чистого оборотного капіталу над оптимальною потребою свідчить про нераціональне використання ресурсів підприємства. Наприклад: випуск акцій чи одержання кредитів понад реальну потребу.

Обчислення чотирьох різних показників ліквідності обумовлено потребою зробити висновок про стійкий фінансовий стан контрагентами, виходячи із стосунків з підприємством. Наприклад, для постачальника сировини, матеріалів та послуг значний інтерес представляє перший показник; для банка підприємства, яке кредитується - другий, четвертий, для володаря акцій і облігацій підприємства - третій.

Отже, можна зробити висновки про те, що не досить високий рівень ліквідність підприємства за період. Це звичайно свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі періодів що аналізуються.

Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності дуже низький. Його значення свідчить про те, що 8,8% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно, по зрівнянню з попереднім періодом - 0,6%.

Коефіцієнт швидкої ліквідності теж має низьке значення, яке майже вдвічі нижче оптимального. На кінець періоду цей показник декілька збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Тобто показники абсолютної і швидкої ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це визнано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства.

На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

Збільшення чистого оборотного капіталу свідчить про нераціональне використання ресурсів підприємства.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Таким чином, підприємство можна назвати ліквідним (платоспроможним). Та через брак ліквідних коштів підприємство нездатне покрити короткострокові зобов'язання. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси, які є важко реалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів також є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість та високий показник кредиторської заборгованості.

Одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства, є показник питомої ваги загальної суми власного капіталу в підсумку активу балансу, тобто відношення загальної суми власного капіталу до майна підприємства. В практиці цей відносний показник отримав назву коефіцієнт автономії. По ньому дивляться, наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу.

Чим більше у підприємства власних коштів, тим легше йому справлятись з негараздами економіки, і це добре розуміють кредитори підприємства та його керівники. Ось чому останні намагаються збільшувати з року в рік абсолютну суму власного капіталу підприємства. Такі можливості є насамперед у добре функціонуючих підприємств. Маючи великі прибутки, вони намагаються утримати значну їх частину в обігу підприємства шляхом створення резервів з валового та чистого прибутку або прямого зачислення у власний капітал нерозподіленого прибутку.

Для коефіцієнту автономії бажано, щоб він перебільшував по своїй величині 50% . В цьому випадку його кредитори почувають себе спокійно, бо знають, що весь позиковий капітал може бути компенсований власністю підприємства.

Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока. Але на кінець 2007 року трапилось зниження коефіцієнту на 4,23%.

Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування.

Похідними від коефіцієнта автономії є такі показники, як коефіцієнт фінансової залежності та коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнту автономії. Збільшення цього показника в динаміці означає збільшення долі позикових коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (100%), то підприємство повністю фінансується за рахунок власних коштів.

Коефіцієнт фінансової стійкості вираховується як співвідношення власних та позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має достатній запас фінансової стійкості і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел. Коефіцієнт фінансової стійкості повинен дорівнювати 0,85 - 0,90.

Показник фінансової стійкості підприємства відповідає нормативному значенню, навіть в кілька разів перевищує його.

Різке зниження коефіцієнту обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 2,5 рази.

Але більш чітко ступінь залежності підприємства від залучених коштів виражається у коефіцієнті співвідношення залучених та власних коштів. Він показує, яких коштів у підприємства більше - залучених чи власних. Чим більше коефіцієнт, тим більше залежність підприємства від залучених коштів. Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і, в першу чергу, швидкістю обігу обігових коштів.

Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів є часткою від ділення всієї суми зобов'язань по залучених позичених коштах на суму власних коштів. Він показує, скільки позичених коштів залучило підприємство на 1 грн. вкладених у активи власних коштів.

Стан обігових коштів відображається в показниках забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами та маневреності власних коштів.

Коефіцієнт маневреності власних коштів визначається співвідношенням власних оборотних коштів підприємства та власного капіталу.

Коефіцієнт маневреності показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнту маневрування позитивно характеризує фінансовий стан.

Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника рівним 0,5, а для показника забезпеченості власними оборотними коштами матеріальних запасів пропонується критерій на рівні не нижче 0,6. Але ці критерії, що пропонуються, може бути взяти під сумнів.

В 2006 році гнучкість використання власних коштів підприємства досить висока.

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами - це співвідношення власних оборотних коштів та матеріальних запасів, тобто показник того, в якій мірі матеріальні запаси покриті власними джерелами та не потребують залучення позикових.

Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами оцінюється насамперед в залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їх величина значно перевищує обумовлену потребу, то власні оборотні кошти можуть покривати лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде свідчити про гарний фінансовий стан підприємства.

Рівень коефіцієнту маневрування залежить від характеру діяльності підприємства: в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких (оскільки в фондомістких значна частина власних коштів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З фінансової точки зору чим вище коефіцієнт маневрування, тим кращий фінансовий стан.

В чисельнику обох показників - власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від попереджувального зростання суми власних оборотних коштів у порівняння із зростанням матеріальних запасів та власних джерел коштів.

Тобто, як бачимо матеріальні запаси на початок звітного та на кінець попереднього року покривалися власними оборотними коштами відповідно на 88% та 71%.

Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства. Він визначає, яку долю в вартості майна складають основні засоби виробництва. Коефіцієнт розраховується як відношення сумарної величини основних засобів (по залишковій вартості) до вартості майна підприємства за підсумком балансу (валюти балансу).

Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він є дуже важливим, якщо дане підприємство бажає встановити договірні відносини з новими партнерами - постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної вартості майна у таких постачальників або покупців допоможе підприємству скласти уяву про їх виробничий потенціал та доцільність укладання договорів з ними з цієї точки зору.

Нормальним вважається обмеження, коли реальна вартість майна складає більш 0,5 від загальної вартості активів.

Згідно даних виробничого потенціалу підприємства дуже високий, хоча на кінець періоду він декілька зменшився.



3. ЕФЕКТИВНІСТЬ УХВАЛЕНИХ РІШЕНЬ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

3.1 Суть запропонованих заходів щодо підвищення фінансової стабільності

В стратегічному плануванні виділяються чотири основні напрямки дальшого розвитку підприємства:

1) розроблення (створення) нових видів продукції, тобто розробка, виробництво і продаж нових товарів на вже існуючих для підприємства ринках;

2) розширення ринків збуту, тобто продаж виготовлених товарів на нових ринках;

3) диверсифікація виробничо-збутової діяльності, тобто розробка і виробництво нових товарів з послідуючим продажем їх на нових ринках. тенденцій.

Якщо, наприклад, підприємство поставило перед собою завданих дальшого росту, а виготовлена ним продукція добре себе зарекомендувала серед споживачів і користується достатньо гнучким попитом, то таке підприємство може вибрати для себе стратегію - дальше просування на ринок і тактику - зниження ціни.

Завдання дальшого розвитку підприємства може бути також вирішене шляхом розроблення (створення) нових видів продукції, що потребує витрат на технологічні дослідження, або розширення ринків збуту, що потребує витрат на маркетинг цих ринків. Якщо оточення даного підприємства представлено порівняно невеликими фірмами, які відрізняються за своїм орієнтуванням на ринок і технологічними можливостями, то можна вибрати стратегію диверсифікації, намагаючись придбати або контролювати інші фірми.

Треба також мати на увазі ще такі особливості поведінки підприємств.

Щоб вижити, вони застосовують різні варіанти стратегії, які передбачають:

- розпорошення ризику, тобто здійснення своїх операцій не на одному, а на кількох ринках, а також виробництво цілого ряду товарів широкого асортименту;

- адаптацію до умов, що змінюються, тобто інвестування в маркетинг, пошук можливостей випуску нових товарів для того, щоб оперативно реагувати на зміну зовнішнього середовища;

- пасивний маркетинг, тобто відмова від наступу на позиції конкурента, а звідси - відсутність ризику зустрічного удару;

- цільові відрахування з прибутку, тобто створення відповідних резервів в результаті успішної комерційної діяльності на "чорний день".

Після того, як стратегія подальшого розвитку підприємства остаточно вибрана, вона мас бути перетворена в конкретний оперативний план по маркетингу, виробництву, інвестиціям, прибутку.

Якщо фінансово-господарський стан підприємства визнано поганим, розробляються пропозиції стосовно його санації.

Санація підприємства може здійснюватись шляхом:

- погашення боргів підприємства;

- злиття збиткового підприємства з фінансове міцним підприємством;

- переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;

- випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів;

- продажу майна підприємства-боржника іншому підприємству. При цьому враховуються соціальні наслідки можливого припинення діяльності підприємства або його окремого виробництва;

- інші.

Заходи щодо поліпшення фінансового стану СТОВ «Колос - 22» .

Так само, як аналіз фінансової підсистеми підприємства припускає комплексну оцінку діяльності всіх аспектів його діяльності, заходи щодо поліпшення фінансового стану припускають вироблення рекомендацій, що стосуються всіх сторін виробничо-господарської діяльності підприємства, включаючи виробничу, маркетингову, і власне фінансову підсистему.

Реорганізація всіх сторін діяльності СТОВ «Колос -22» припускає:

1) Серйозну постановку маркетингової діяльності підприємства по глибокому і всебічному дослідженню ринків збуту по видах тканин, готового одягу й ін., просування зазначених товарів на ринку.

2) Постановку фінансової функції як в операційної, інвестиційної, так і власне фінансової діяльності з використання сучасних методик керування фінансами.

3) Ліквідації всіх технологічних недоліків (придбання оптимальної кількості необхідного устаткування).

4) Упровадження максимально гнучкої системи ціноутворення на СТОВ «Колос - 22», пристосованої до потреб ринків.

Керування оборотними активами і поточними зобов'язаннями підприємства.

З проведеного в роботі аналізу можна зробити висновок про те, що однієї із самих гострих проблем підприємства є стан поточних активів і пасивів - дефіцит власних оборотних коштів, надзвичайно низькі показники ліквідності й оборотності, високий розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, що погіршується ситуація в сфері взаємних розрахунків СТОВ «Колос - 22» й ін.

Це свідчить як про несприятливість умов зовнішнього економічного, правового фінансового середовища (дефіцит оборотних коштів у покупців і постачальників, дорожнеча і важкоприступність довгострокових кредитів для інвестування виробничої діяльності підприємства, модернізації його технологій і відновлення застарілих основних фондів і ін.). Однак крім об'єктивних проблем функціонування виробничо-господарської діяльності підприємства, очевидні недоліки і прорахунки в керуванні оборотними активами і поточними зобов'язаннями, що, у сполученні з несприятливістю зовнішнього середовища, привели підприємство до досить хитливого фінансового стану.

Виходячи з вищевикладеного, одним з основних заходів щодо поліпшення фінансового положення підприємства є оптимізація керування його оборотними активами.

При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті засобів керування поточними активами погіршується і їхнє використання в іншім місці може виявитися найбільш ефективним (наприклад, зменшення витрат на обслуговування кредитів, проведення довгострокових перспективних фінансових вкладень і ін.).

В даний час СТОВ «Колос - 22» користається кредитами на поповнення оборотних коштів в основному з місцевих джерел. Цьому сприяє наявність на складі величезних запасів готової продукції і товарів, що не призначені під конкретні замовлення.

В залежності від змісту запропонованих заходів, спрямованих на поліпшення фінансово-господарського стану підприємства, можливі різні кінцеві результати від їх впровадження:

- зростання продуктивності праці, обсягів виробництва і прибутку внаслідок повнішого завантаження виробничих потужностей;

- збільшення обсягів реалізації і прибутку внаслідок прискоренні обертання оборотних коштів, кращого їх використання;

- збільшення випуску традиційної продукції і прибутку внаслідок розширення виробничих потужностей, додаткових капітальних вкладень, залучення позикових коштів;

- збільшення прибутку від впровадження заходів, спрямованих на зниження собівартості продукції;

- збільшення прибутку внаслідок зростання випуску вже освоєно конкурентоспроможної продукції;

- збільшення прибутку шляхом освоєння виробництва нових конкурентоспроможних виробів;

- покращення результатів діяльності внаслідок поліпшення структури власних і позичених коштів, підвищення ліквідності, більш раціонального використання коштів і т. ін.

Відповідно до цього застосовуються різні показники для розрахунків і фінансово-економічної оцінки очікуваних результатів: валовий доход, валовий прибуток, балансовий прибуток, чистий прибуток, чистий доход тощо.

3.2 Розрахунок витрат на запропоновані заходи і очікуваних доходів

З урахуванням реалізації запропонованих заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану СТОВ «Колос - 22» припустимо основні доходи і витрати в 1999 році. Як наслідок активної діяльності відділу маркетингу, реалізації заходів підвищувальних якість, зовнішній вигляд, асортимент продукції планується підвищити обсяг реалізації продукції , , при цьому недоліку чи потужностей недостачі оборотних коштів для виконання плану не відбудеться. Оскільки збільшення реалізації продукції вимагає незначних додаткових витрат, то збільшення собівартості реалізованої продукції буде прямо пропорційно збільшенню обсягу реалізації.

Прибуток від реалізації розраховується виходячи з обсягів реалізації і собівартості реалізованої продукції.

Одним з напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є зростання обсягів реалізації його продукції (товарів, робіт чи послуг) на ринку. Однак зростання обсягів реалізації саме по собі не дасть бажаних результатів, тому що при цьому на враховуються такі важливі результативні показники, як прибуток підприємства, величина витрат на реалізацію (яка зі збільшенням обсягів реалізації далеко не завжди зменшується) тощо.

Для планування обсягів реалізації, які б дозволили СТОВ «Колос - 22» не лише відшкодувати операційні витрати, але й одержати прибуток (а він є основним джерелом коштів для розширеного відтворення підприємства), доцільно застосувати систему взаємозв'язку, яка одержала назву «взаємозв'язок витрат, обсягів реалізації та прибутку». Вона дозволяє виявити роль окремих чинників у формуванні прибутку від реалізації продукції (послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом.

У процесі управління обсягами діяльності за даним методом підприємство вирішує низку задач. Однією з перших є визначення обсягу реалізації послуг, при якому забезпечується беззбиткова діяльність підприємства. Цей обсяг реалізації може бути визначений на підприємстві за допомогою формули:

Р = ВОпост*100/(Рчд - Рвитр.зм.) (3.1)

Де ВОпост - витрати обігу постійні;

Рчд - рівень чистого доходу до виручки, %;

Рвитр.зм. - рівень змінних витрат обігу до виручки, %.

За даними звітності підприємства в І кварталі 2009 року показники витрат становили:

Взм = 8,1 56,1 59,87 = 124,1 тис. грн.

Рвитр. зм. = 124,1/1181 * 100 = 10,5%;

Впост = 16,2 20,4 58,65 = 95,25 тис.грн.

ВД - валовий дохід = 1181 - 799 = 382,0 тис. грн.

ЧД = ВД - Витр - ПДВ = 1181 - 799 - 190,8 = тис. грн.

Рчд = 190,8/1181*100 = 16,1%;

Звідси обсяг реалізації, що забезпечує беззбитковість цієї реалізації повинен становити:

Р = 95,25*100/(16,1-10,5) = 9525/5,6 = 1700,8 тис. грн.

Таким чином, для досягнення беззбитковості реалізації послуг СТОВ «Колос - 22» його виручка від реалізації послуг повинна становити не менш, ніж 1700,8 тис. грн. на квартал при існуючій структурі цієї виручки.

Як свідчить звітність підприємства в І кварталі 2009 року його виручка склала лише 1181 тис. грн., що при існуючих величинах витрат призвело до одержання збитку від реалізації в сумі 8,1 тис. грн.

Таким чином, найближчим часом зусилля управління повинні бути направлені на досягнення точки беззбитковості. Для цього необхідне зростання виручки від реалізації послуг порівняно з І кварталом 2009 року на 114,79 тис.грн. за квартал. Економічний ефект від такого зростання буде виражений покриттям збитків, що на сьогодні є найбільш актуальним завданням підприємства. В подальшому можлива розробка заходів по досягненню запланованих величин прибутку підприємства.

Кінцевою метою підвищення конкурентоздатності підприємства є збільшення прибутку та прибутковості розширення ринку його збуту та забезпечення стійкості роботи фірми. Покращення фінансового стану фірми можна досягти за рахунок підвищення якості продукту, що пропонується (чим вища якість, тим вища ціна), реалізації політики ресурсозбереження, організаційно-технічного та соціального розвитку підприємства. Будь-які заходи з покращення цих сторін діяльності відображаються на зростанні прибутку фірми і, відповідно, її конкурентоспроможності.

З огляду на проведений аналіз, конкурентоспроможність досліджуваного підприємства можна підвищити за рахунок наступних заходів:

- підвищення частки власних коштів в структурі капіталу підприємства;

- збільшити обсяг реалізації до розрахованого рівня беззбитковості (на початкових етапах з подальшим підвищенням);

- скоротити частку позикових коштів відносно власних;

- збільшити обсяг рентабельних активів, за рахунок яких можна покрити короткострокові зобов'язання;

- після досягнення точки беззбитковості реалізації досягти планових обсягів прибутку, тим самим підвищити показники рентабельності.

- для кожного виду послуг на підприємстві доцільно визначити приблизний етап життєвого циклу з метою формування ефективної цінової та асортиментної політики, які тісно пов'язані з рівнем конкурентоспроможності і впливають на основні результативні показники підприємства.

Існує три стратегії створення конкурентних переваг підприємства на конкретному ринку.

Щодо конкурентної стратегії фірми на ринку, то для підприємства «Колос - 22» найбільш прийнятною стратегією формування конкурентних переваг є стратегія диференціації. У випадку реалізації такої стратегії важливою є концентрація уваги на споживчі пріоритети та інтереси покупця. Стратегія диференціації передбачає в якості вихідної точки вивчення інтересів споживача. Для цього необхідно:

- достатньо чітко представити не просто те, хто є споживачем, але й те, хто приймає рішення з питань замовлення;

- вивчити споживчі критерії, по яких робиться вибір при замовленні послуг (ціна, гарантії, строки виконання тощо);

- визначити фактори, які формують уявлення споживача про продукт (джерела інформації, імідж).

Саме ці моменти мають бути визначальними і на них мають бути направлені зусилля стратегічного управління досліджуваним підприємством паралельно з підвищенням кількісних показників фінансового стану, ефективності використання ресурсного потенціалу, рентабельності як основних показників його конкурентоспроможності.



4. БЖД і ЦО

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарських підприємств досягається впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

За роки існування України як самостійної незалежної держави прийнято значну кількість нормативних актів, спрямованих на поліпшення регулювання праці в сільському господарстві. Це закони «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про охорону праці». Ними та іншими нормативно-правовими актами передбачені організаційно-правові форми сільгосптоваровиробників, їх структурний склад та форми організації виробництва.

Можливими формами організації виробництва на сільськогосподарських підприємствах є ділянки, цехи, ферми, бригади, ланки, відділення та інші виробничі підрозділи. Структура господарства встановлюється залежно від його розмірів, виробничого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, розміщення виробництва, прогресивних форм організації праці та інших умов виробництва. Кожне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми оплати праці його членів та інших працівників. Трудові відносини членів підприємства та найманих працівників регулюються законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про підприємства в Україні», статутами підприємств, правилами внутрішнього розпорядку, законодавством про працю. Статути та правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації праці і координації дій внутрішньогосподарських підрозділів (ланок, бригад, ділянок), а також підрозділів, притаманних товаровиробникам у галузі тваринництва.