Гроші, грошове звернення, кредит і банки в Укріне

50. Гр.-кредитна п-ка - здійснює д-ва через свій ЦБ, зводиться до ек. регулювання через механізми зміни S грошей та їх ціни на гр. р-ку. Збільшення S грошей, за інших рівних умов, зумовлює пожвавлення % та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного D на р-ках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру р-ків і посилює стимули до розширення в-ва. Види грошово-кредитної п-ки: експансійна (допускається неконтрольоване, довільне зростання S грошей, наслідок - інфляція, тобто, це "п-ка інфляції", ), рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне скорочення S грошей, наслідок - гроші "дорожчають", TD скорочується, - зниження цін і різке падіння ек. активності). Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути їх, застосовують дещо альтернативні до них п-ки : дезінфляції і політику рефляції. кон'юнктурної п-ки мають свої переваги і недоліки. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль д-ви в регулюванні економіки, визначили такі переваги фіскальної п-ки: Чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб'єктів, реакція ринкової кон'юнктури на заходи фіскальної п-ки більш передбачувана, ніж на заходи монетарної п-ки, вплив фіскальних заходів виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Монетаристи абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, довели, що , зокрема, діям фіскальних заходів властивий такий самий, а то й більший часовий лаг, як і заходам монетарної п-ки, недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб'єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскальної п-ки. У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічний політиці. Хоча, зараз, фіскальні і монетарні заходи розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнюючі в єдиній системі кон'юнктурної п-ки

51. Передумовою кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту - коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Причини виникнення кредиту слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутися. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення -- виробництва, споживання.

Суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит. Звідси існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту. Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту.

52. Кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Структура кредиту. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники. Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції пяерерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин. Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників -- незаможні (селяни, ремісники) З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому поняття кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і капіталотворчу.

53. Попервах економічна думка сконцентрувалася на дослідженні самого поняття кредиту, на пізнанні його суті. Тривалий час досить поширеним було трактування кредиту як довіри, котру виявляє кредитор до свого боржника. Були спроби визначити кредит і як мінову операцію, що складається з двох розділених у часі явищ - передачі цінностей та їх повернення, і як тимчасове користування позичальником цінностями кредитора. Пізніше досліджувати кредит стали через пізнання механізму його зв'язку з економічним середовищем, а це вже торувало шлях справді науковим теоріям кредиту. Проте й досі не знайдено однозначного вирішення основних проблем теорії кредиту, і передусім його ролі в процесі відтворення. В економічній науковій думці чітко визначилися дві концепції - натуралістична й капіталотворча Суть натуралістичної теорії кредиту вичерпується такими положеннями: - об'єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому; - кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві; - позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі; - банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику; - пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль Суть капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями: - кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу; - банки - це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу; - активні операції є первинними щодо пасивних. |

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами кредит не залежить від процесу відтворення, і відіграє важливу роль у розвитку економіки Послідовники: Г.Маклеод, Й.Шумпетер, А.Ган, Дж.Кейнс.

54. Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою: ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де ВВ-формування вільної вартості у кредиторів, НП-розміщення вільних коштів у позички, ОП-одержання додаткових коштів позичальником, ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби, ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника, ПК- повернення позичальником коштів кредитору, ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Стадії руху кредиту: 1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ),

2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),

3-а стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),

4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),

5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.

Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: *зворотність руху вартості, що передана в позичку; *тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; *збереження позиченої вартості руху і повернення її кредитора в повному обсязі; *залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів. Закономірності руху кредиту на макроекономічному рівні: *кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП; *оскільки кожна позичкова операція є двоякою - як вимога і як зобов'язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються; *зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки; *платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі.

55. Принципи кредитування: 1) цільове призначення позички, 2) строковість передачі коштів кредитором позичальнику, 3) поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі, 4)забезпеченість позички, 5) платність користування позиченими коштами. 56. Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту -- вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Види кредиту: 1) залежно від суб'єктів кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий кредит; 2) залежно від сфери економіки , у яку спрямовується запозичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей; 3) за терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до5 років), та довгострокові ( понад 5 років) кредити; 4) за галузевою спрямованістю: кредити в промисловість, кредити в сільськогосподарської, кредити в торгівлю, кредити в будівництво, кредити в інші галузі; 5) за цільовим призначенням: *кредит на формування виробничих запасів, *кредит у втирати виробництва, *кредит на створення запасів готової продукції; *кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах;

6) за організаційно- правовими ознаками та умовами позичок: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний , сумнівний, безнадійний; платний і безплатний. Функції кредиту: 1) перерозподільна. Суть її в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності; 2) контрольна . Суть її втому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиті з боку суб'єктів кредитної угоди; 3) контрольно-стимулююча. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання , підвищення своєї кваліфікації; 4) функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

57. Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит -- провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кровообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей. Позичка капіталу -- це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей -- це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями: залежно від суб'єктів кред-х відносин прийнято виділяти банківський кредит, міжгосподарський комерційний), державний, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У міжгосподарському обома суб'єктами є господарюючі структури. Міжгосподарський- це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний, деб-кред заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг Комерційний кредит (КК) надається постачальником покупцеві, надається одним підпріємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Ця передача може оформлятися векселем (борговим забовязанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит. КК трансформується у банківський. Ком.кредит може мати місце не тількі між постачальником та покупцем Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість, виділяють: виробничий, споживчий кредит (СК), який спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання

Може надаватись банками та небанківськими кредитними установами, фіз-ми та юридичними особами. В Україні кред-ми установами небанк-го типу, які надають цей кредит є: ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв'зку, торг-ні орг-ї. С.К - це прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою покупки цих товарів, послуг. Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державним кредитом називається - такий вид кредиту коли одним із субєктів кредиту (позичальником або кредитором) виступає держава. Як правило держава виступає позичальником тому часто ДК визначають як сукупність специфічних фінансових відносин пов'язаних з запозиченням державою грош. коштів у внутрішніх та зовнішніх кредиторів для покриття дефіциту держ. бюджету. Субєктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні валютно фіннансові інститути. Міжн-й кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти такі ж як і при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та позичальника до різних країн. МК функ-є в різних формах: залежно від того, хто виступає кредитором буває фірмовий, банківський та урядовий кредити. Фірмовий - це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в кредит.

58. Межа кредиту - такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на позичкові кошти, який пред'являють економічні суб'єкти - учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кільк-м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динаміка бан-го процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк-го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек-х суб-в в поз-х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення" і навпаки. Розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб'єктів на грошовому ринку, а не суб''ктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Регулювання ставки банк % стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банк-ї системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження % (здешевлення кредиту), то попит на позички зростає, а межа кредиту розширюється і навпаки. У такому розумінні межі кредиту набувають суто екон-го змісту, оскільки вони формуються під впливом екон-х інтересів (попиту) юр-х та фіз-х осіб - суб'єктів грошового ринку. Економічна межа може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон-ї системи (мікро та макроекон-ні межі); 2) залежно від призначення (кількісна та якісна межа кредиту). Мікроекон-ні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників (юр чи фіз осіб). Макроекон-на межа - скупність мікроекон-х меж, визначає об'єктивний обсяг кредитних вкладень у нар-не господ-во в цілому. Інфл. - це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання рівня цін. Інфл - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її формах - зростанні товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу та інше. Є кілька підходів до розуміння інфл. 1)Інфл- це будь яке підвищення рівня цін 2)Інфл.- це зменшення вартості гр. спричиненє порушенням у законі гр. обігу. В залежності від можливості спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і приховану інфл. Економ. агенти можуть пристосовуватися до знецінення грошей прогнозувати його у своїй економ. діял-ті. Для цьго важливо розрізняти номінальні і реальні величини. Номінальні величини виражаються без урахування змін у купівельній спроможності. Реальні показують скільки товарів і послуг можна придбати за номінальну величину. Прихована інфляція (адміністративна, подавлена) протікає без підвищення цін які утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це призводить до зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у струкрурі попиту (вимивання дешевих товарів), появою відкладеного попиту, поширюються чорні ринки, зростає спекуляція, хабарництво. За темпами знецінення грошей виділяють 4 типи інфл: 1 повзуча до 5% за рік, помірна 5-20%, галопуюча до100%, гіперінфляція більш 100%. Це умовні оцінки. Границя за якою з'являється зниження реальних доходіів, а значить недоцільність зростання грош маси (попиту) - носить назву КРИТИЧНА ТОЧКА ІНФЛ.--перехід від помірної інфл. в справжню інфл.

59. Процент за кредит - це плата, яку сплачує позичальник за користування позиченими коштами (позичковим капіталом), його ціна. Позичальник оплачує здатність капіталу приносити прибуток. Гроші в даному випадку є специфіч. товаром, який продається і купується на грош. ринку. Як форма ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір % визначається не величиною вартості, яку несуть в собі запозичені гроші, а іх споживчою вартістю - здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від її строку, а процентні ставки визначаються на певний період - звичайно на рік. Кількісним виміром позичкового проценту є процентна ставка або норма процента. Норма % - це співвідношення доходу отриманого на позичковий капітал до суми наданого кредиту. Норма% знаходиться в межах вів 0 до норми прибутку під-ств і тому залежить від середньої норми прибутку підпр-ва. Норма прибутку що існує в даний момент на гр. ринку назив-ся ринковою нормою %. Розрізняють декілька видів %: облігаційний, банківський, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський та інші. Рівні ставки по окремим видам процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з них має своє призначення і вирішує своє спеціфічні задачі. Так облігаційний % повинен забеспечити зацікавленість інвесторів в т.ч. банків вкласти іх в ЦП. Тому цей % повинен мати вищу ставку, ніж % по банківських депозитах, оскількі останній більш ліквідні чим ЦП. Проте ставки облігаційоного % можуть істотно коливатися в залежності від виду ЦП, рейтингу їх емітента, строку та інше. Ставки депозитного % повині бути нижчими ставок позичкового %, оскількі за рахунок цієї різниці в ставках, що називається маржею, банки отримують доход і формують прибуток. В ринковій економіці % ставки на гр.ринку залежать одна від одноі. Оріентиром виступає так звана безризикова ставка - ставка по короткостроковим дежавним ЦП (на заході казначейські векселя), а також офіційні облікова ставка.

60. Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у розвитку економіки і суспільства в цілому. У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків -- готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції. Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки. В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною. Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кредитні відносини з МВФ, МБРР, ЄБРР, іншими міжнародними фінансово-кредитними інституціями. У ринкових умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції. Адже несвоєчасне повернення кредиту тягне за собою «штрафні» проценти, а його неповернення може призвести до банкрутства підприємства. Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з економічної кризи зростатимуть доходи населення -- основного суб'єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фінансовий стан господарюючих суб'єктів та конкурентоспроможність їх продукції на внутрішньому і світовому ринку, зміцніють українські банки, зросте довіра до України з боку іноземних кредиторів та інвесторів тощо.

61. Історія розвитку кред-х відносин в незал-й Україні ще досить коротка. В галузі кред відносин перехід від старої до нової ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс - гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Рад Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток та стан економіки. З переходом до ринкових умов змінились кредитори та позичальники. Осн-ми кредиторами стали комерційні банки, в тому числі колишні державні. А поз-ми дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось і кред-ня підприємств державної власності. Значні зміни стали відбуватись у формах та видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кред-ня численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, ком.банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Почало здійснюватись кредитування в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств. В 1991 році був легалізований комерційний кредит, вексельний обіг має здійснюватись відповідно Женевської конвенції, з 1995 року розвитку набув держ-й кредит, з 1996 року відновлення та поширення споживчого кредиту (кредитування населення на споживчі потреби), 1993 - утворюються кредитні спілки, що займаються взаємокредитуванням громадян. Широко розвернулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого - ком.банками. Розвиток кред-ня буд-ва, отримання житла. У 2000 році почали надаватись кредити молод на період навчання у ВУЗах. З 1994 року починається монополізація кредиту, зосередження в руках великих банків та все більше використання кред-х ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань. В умовах дефіциту в укр-х банках кред-х ресурсів та переважання в їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу. Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі пpомисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок.

62. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредит-ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін-ня та непрямого (опосередкованого) фін-ня. У секторі непрямого фін-ня поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник та позичальник-витратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним та рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов'язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників наз-ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін-х посередників формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін-го посередництва: Кредитори (дом-ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом-ні госп-ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін-сові посередники. Зв'язки: кредитори до фп-гроші, а назад-зобов'язання. Позичальники до фп-вимоги, а назад-гроші. Економічне призначення фін посер-ва полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб'єктів реальної економіки. Переваги фін-го посер-ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз-х суб-в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін-х посер-в: Вітчизняна літ-ра:1)банки, 2)небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки). Американська літ-ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники. Більш правомірним є класифікація фін-х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер-й літ-рі) - участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін-ві посередники (фін-кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф-ї: напр-д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.

63. В ЗУ "Про банки і банк. діяльність" (березень 1991р) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює Інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому відношенні -- це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Банк в економ. розумінні - це фінансовий посередник, який виконує комппекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами. Універсальні банки -- банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на грошовому ринку. Спеціальні банки -- банки, що виконують лише частину базових операцій на грош. ринку. Місце банків на грошовому ринку. Серед фінансових посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:

на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність; банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників. банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами.

64. Банк - фін. посередник, який виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва. Будучи самостійними суб'єктами грош. ринку, банки викон. певні екон. ф-ції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. Ф-ції банків: 1) трансформаційна;

2) емісійна. Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фін. посередників зокрема. Вона поляг. в зміні таких якісних хар-тик грош. потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. Тому напрями цієї ф-ції: трансформ. ризиків (полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.); трансформ. строків (означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи.); трансформ. обсягів капіталів (виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.); просторова трансформ. (означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.). Емісійна функція полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування.

65. Банківська система - законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув'язані в самостійну економічну структуру. Принципи побудови: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ.органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо.Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови БС у ринк.екон-ках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інш.систем.На 1-му рівні перебуває 1 банк, якому надається статус центр.банку.На 2-му рівні перебуває решта банків, які в Укр. прийнято називати комбанками.

Банків.с-ма виконує 3 ф-ції: 1)трансформаційну-базується на аналогічній ф-ції комбанків.Однак вона має свою специфіку: а) в трансфор.процес включ. центр. банк, який всі трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. прцеси, які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку; 2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту (емісійна) - полягає в тому, що БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти пропоз.грошей; 3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку (стабілізаційна). Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош. ринку.

66. Форм-ня банк. с-ми Укр. ропочалося з прогол. незалежн. і виходу зі складу СРСР у 1991. До цього часу в Укр. не було необхід. передумов для існ-ня самос. банк. с-ми. На прикінці 80-х р. більшість банк. установ була філіями союзних банків. Вони входили до складу БС СРСР і управлялися з союзного центру. В початок формування в Укр. власної БС ринк. типу був покладений Закон "Про банки і банк. діяльність" від 20.03.91. В основу побудови БС України цим законом були покладені принципи: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів; - функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою; - ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк. дія-ті; -орган-ція держ. контролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ. органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк. дія-ті тощо. Формування БС Укр. постійно натикалися на серйозні прешкоди: глибока с-мна криза, яку переживає ек-ка Укр. протягом всього перехідного періоду; повільно розвивається попит на посередницькі послуги банків, а відтак немає ек. передумов для належного розвитку БС; недостатнім залишається рівень капіталізації комбанків тощо. Усі ці обставини можуть настільки ослабити БС Укр., передусім її 2-й рівень, що коли процес ринк. трансф-ції завершиться і почнеться етап екон. зростання, укр. банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах

67. НФКУ- функціонують у секторі опосередкованого фінансування. Це фінан. посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у цінні папери та кредити . Вони випускають боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент. Всі посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Договірні фінансово - кредитні установи поділяються: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії. Страхові компанії(СК) -- це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Вони створ. на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальні грошові фонди, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків). СК поділ. на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків.

Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Проте економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвиненість ринку цінних паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес, а кількість їх помітно скорочується. Пенсійні фонди(ПФ) -- це фінан. посередники, які акумулюють кошти юрид. і фізич. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. ПФ бувають державні та приватні. Державні фонди створ. за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або відрахувань з відповідних бюджетів. Приватні пенсійні фонди створ. за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам. Ломбарди -- фінан. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Лізингові компанії -- фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для викор. у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку.. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в с/г, малому та середньому бізнесі. Факторингові компанії -- фінан. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. В Україні спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий. Усередині групи інвестиційних посередників можна виокремити: інвестиційні фонди; фінансові компанії; кредитні товариства, спілки. Інвестиційні фонди (банки, компанії) -- це фінан. посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку . Тому що: немає середнього класу, який формує дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам; самі інвестиційні фонди не мають можливостей розмістити мобілізовані капітали в надійні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку. Фінансові компанії - спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії. В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Кредитні кооперативи (товариства, спілки) -- це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В Україні кредитні кооперативи розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження.

68. ЦБ виник в 19ст., коли почався процес демонетизації золота. В цей зростала банкнотна емісія, що приводило до труднощів управління грошовим обігом. Виник. необхідність закріплення монопольного права на емісію паперових грошей за одним банком. Таким банком став ЦБ. Шляхи створ. ЦБ: еволюційний (банки створ. на базі найбільших банків країни), державний. За формою власності ЦБ поділ. на державні, змішані, акціонерні. Головне призначення ЦБ - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль: 1) емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу державного управління. ЦБ бере безпосередню участь у формування пропозиції грошей. ЦБ як особливий орган банківської системи створює так звані грошові підвищеної ефективності -- готівку в обігу i резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей. ЦБ установлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, але розмір надлишкових резервів i характер їх використання комерційні банки визначають самостійно. ЦБ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію грошей. ЦБ мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи i державного органу управління. Правовий статус ЦБ - це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Організаційна структура ЦБ значною мірою визначається формою державного устрою країни, національними традиціями й особливостями банківського законодавства. Найнезвичайнішу організаційна структура банку має ЦБ США. Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справі фінансових установ. ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

69. Основні напрями діяльності ЦБ: Емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавніша ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централізація банкнотної емісії спричинила надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеченням банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучення з обігу фальшиві та зношені гроші, здійсн. їх утилізацію); Банк банків (ЦБ забезп. касове, розрахункове та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх резервів в безготівковій формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.); Операції ЦБ щодо касового обслуговування комерційних банків не приводить до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази. Орган банк. регулювання та нагляду Успішне регулювання ЦБ грошового ринку потребує наявність в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких -- отримання максимального прибутку. Законодавчі і нормативні акти, що регламент. діяльність ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулювання банк. діяльності.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонування банків -- від моменту створення банків до моменту їх ліквідації); Банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрацює при вирішені загальних питань монетарної і фіскальної політики, під час повсякденного викон. фін. операцій. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашення); Провідник монетар. політики (Найважливішою функцією ЦБ є визначення i реалізація монетарної політики. В цій ф-ції найповніше реалізується призначення ЦБ. Монетарна політика ЦБ слугує ключовим елементом всієї грошової системи. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту

70. Попередниками ЦБ можна вважати емісійні банки, які виникли у 19 ст. Промислова революція (2 пол. 18ст.- 1пол. 19) призвела до значного розшир. грошової маси і підвищення значення банкнотного обігу. В цих умовах, коли усі банки мали можливість випускати банкноти, така емісія вступила усупереч з потребами економіки. Банкноти витісняли повноц. монети з обігу. У 19ст. стало очевидно, що держава повинна регулювати грошовий оборот, захищати вкладників. Частиною цього регулятивного процесу стала поступова централізація а потім і концентрації емісії банкнот в межах одного банку. На поч. 20ст. централізація банкнотної емісії була завершена в Євр. країнах. Для 20ст. характерним є процес демонетизації золота і перехід від грош. системи золотомонетного стандарту до сист. обігу грошей, не розмінних на золото. Шляхи створення ЦБ: 1.еволюційний - поступове перетворення банку, що мав статус емісійного у центр-й. Його положення зміцнювалось в міру делегованих йому повноважень; 2. створення ЦБ на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування. У 2 пол. 20ст. діяльність ЦБ розвивається у 3-х напрямках: 1) співроб-во ЦБ на міждержавному рівні; 2) співпраця ЦБ з міжнародними валютно-кредитними і фін. операціями; 3) створення наднаціональних ЦБ. Хар-ю рисою сучасності є розвиток регіональної економічної інтеграції в Зах. Європі, який спричинив зміну місця і ролі ЦБ у її економіці.Важливим етапом форм. Євр.вал.сист. стало заснування у 1994 Європейського валютного інституту для розроблення правил і процедур створення ЄСЦБ і введення в обіг єдиної європейської валюти - євро. ЄСЦБ - дворівнева банківська система, що складається з Євр. Центрального банку і національних центральних банків країн ЄС. Основне завдання ЄСЦБ: підтримка цінової стабільності. Основні функції ЄСЦБ: проведення міжнародних валютних операцій, сприяння функціонуванню платіжних систем країн(учасниць ЄВС). Виконання цих функцій забезпечує Європ. центральний банк, керівними органами якого є : Рада керуючих та Виконавче правління.

71. ЦБУ - Нацбанк - було створ. у 1991 згідно з законом України "Про банки і банк. діяльність". Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, а з іншого -- банківську систему, представленою мережею комерційних банків Стрімкий розвиток банк. системи, необхідність посилення незалежності ЦБ від владних структур у проведенні монетарної політики обумовили необхідність прийняття у 1999 окремого закону "Про НБУ". Згідно з цим НБУ - особливий центральний орган державного упр-ня, основним завданням якого є забезпечення стабільності нац. грошової одиниці - грн. Існує 2-рівнева система управління ЦБ: Рада НБУ і Правління НБУ. Осн. принципи функціонування НБУ: принцип незалежності банку, єдності системи банку, централізації системи банку. НБ підзвітний Президенту та Верх. Раді