Гроші, грошове звернення, кредит і банки в Укріне

27. Монетарна політика є ключовим механізмом у грошовій системі країни, завдяки якому реалізуються її основні суспільні призначення: - підтримується вартість грошей на відносно стабільному рівні шляхом постійного урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку;- гнучко забезпечуються потреби економіки в грошах завдяки їх випуску в міру зростання потреб і вилучення з обороту в міру скорочення потреб. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. ). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

1. Збільшити оподаткування економічних суб 'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.

2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зо-бов 'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу.

3.Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. 4.Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку¹ Проблема монетизації валового внутрішнього продукту полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов'язань. Із суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою остання не змінилася (угору чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об'єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою.

Показник фактичного стану монетизації валового продукту звичайно розраховують як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП : Для збільшення попиту на гроші, як єдино реального шляху ремонетизації економіки України, необхідно:

- перейти до політики економічного зростання, яка забезпечить тривале збільшення виробництва реального валового внутрішнього продукту;

- подолати бартер у відносинах між господарюючими суб'єктами;

- підвищити стабільність національних грошей та банківської системи, довіру до них усіх економічних суб'єктів;

- підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного процента;

- забезпечити високий рівень розвитку ринку цінних паперів та валютного ринку.

28. Сутність інфляції. Інфляція -- це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. За формами прояву інфляції можна виділити: - цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін; - інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах; - девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют. За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції: - повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік; - помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. - галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. - гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресур и, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно

29. Дослідники причин інфл. визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "Рівняння І. Фішера" M*V=Q*P. Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу в-ва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Вирішальним чинником інфляції є нарощування S грошей.

30. У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями, на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім. Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо "відчутно вона впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Спочатку, зокрема на стадії повзучої інфляції, остання забезпечує тимчасове стимулювання розвитку виробництва завдяки тому, що держава шляхом дефіцитного фінансування розширює свої замовлення підприємствам, допомагає їм у поновленні основного капіталу, у створенні соціально-економічної інфраструктури тощо. Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв'язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг.

31. Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи, їх ідея «контрольованої» інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов: 1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли нічим не обмежено діє механізм ціни рівноваги. У таких умовах підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами; 2) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили, які через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва; 3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його у разі випуску в обіг додаткової маси грошей. Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами -- де-фляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно. Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фіскально-бюджетний і кредитно-грошовий механізми.

32. Проблема інфляції має для України не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Уже в 1991 р. - році проголошення курсу на незалежність - Україну охопила глибока інфляція, з якої вона остаточно не вийшла за 10 років - Україна дістала у спадок від СРСР високозатратну, неефективну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмірно високою питомою вагою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що провокувало зростання бюджетного дефіциту; - разом з такою - інфляційне орієнтованою - економікою Україна дістала в спадок і великий «інфляційний навіс» у вигляді 117,0 млрд крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів і готовою «згвинтити» ціни за першої спроби їх лібералізації; - Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом «спроб і помилок», за якого «спроби» зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною «на плаву» старого виробничого потенціалу, а «помилки» - до неймовірного роздування бюджетних витрат на ці цілі. Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р.¹ Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 раза. Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Четверта особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10,0% у 1996 р.; -3,0% у 1997 р.). П'ята особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається.

33. Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас. Структурні (повні) грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього -- до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці. Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та 1961 рр. у СРСР. Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; дено-мінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 карбованців. За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7--15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскацій-ною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. Од-номоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприклад грошова реформа в Росії в 1922--1924 рр., грошова реформа в Україні в 1992--1996 рр. та ін.

34. У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін. Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети: -- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави; -- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

-- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки. Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

-- перший етап (січень -- листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі; -- другий етап (листопад 1992 -- серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу; -- третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин: -- до початку реформи такого механізму в Україні не було; -- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

35.СУТНІСТЬ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн. Враховуючи сказане, найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами. При цьому не обов'язково, щоб ці гроші виконували всю гаму функцій світових грошей. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюта включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів (готівки) чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, які справді можуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу, а й інші валютні цінності-- платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви тощо), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни¹. Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітентська належність валюти. За цим критерієм виділяють: -- національну валюту, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії -- в рублях, для США -- у доларах тощо; -- іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні; -- колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. Зараз найбільш відомі дві такі валюти -- СДР, що запроваджена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот 11 країнами Західної Європи.

36.КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ За режимом використання валюти поділяються на:-- неконвертовані;-- конвертовані. Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України -- гривня. Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертова-ність -- надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти. Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки значним зусиллям, спрямованим на досягнення товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями: 1. За повнотою конвертації:

-- повна конвертованість;

-- часткова конвертованість.

2. За видами суб'єктів:

-- зовнішня;

-- внутрішня.

3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою:

-- за поточними операціями;

-- за переміщенням капіталу.

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами). Часткова конвертованість валюти означає, що національна валюта обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Наприклад, для одних осіб її обмін дозволений, а для інших -- ні, так само для одних видів операцій обмін дозволений, для інших -- ні тощо. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів -- внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу -- капітальною.

37. ВАЛЮТНИЙ РИНОК Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини -- не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним. За своїм економічним змістом валютний ринок -- це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок -- це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні -- для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні -- для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Ринок депозитно-кредитних операцій -- це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

38. ВИДИ ОПЕРАЦІЙ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними його функціями є: - забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави; - створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі; - забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; - формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; - страхування валютних ризиків; Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку¹. Ці операції класифікуються за кількома критеріями.1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

- касові, або операції з негайною поставкою;

- строкові.2. За механізмом здійснення операцій:

- операції спот;

- форвардні операції;

- ф'ючерсні операції;

- опціонні операції.3. За цільовим призначенням:

- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

- операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.4. За формою здійснення:

- безготівкові;

- готівкові.5. За масштабами операцій:

- оптові (здійснюються між банками);

- роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Форвардні операції-- це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Ф'ючерсні операції-- це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Опціонні операції -- це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купи ти чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

39. ВАЛЮТНИЙ КУРС Валютний курс -- це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Установлення курсу називається котируванням валюти. Валютний курс необхідний для: -- обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів; -- порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах; -- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків. Фактори, які впливають на валютний курс. Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи -- паритету купівельної спроможності валют -- під впливом попиту та пропозиції валюти.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи Іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі: 1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти. 2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. 3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. 4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів. 5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми та банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. 6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. 7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

40. ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ ТА ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА. Валютна система -- це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є: 1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею. 2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. 3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. 4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. 5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. 6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. 7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строових вкладів в іноземній валюті. 9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов 'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є: -- Кабінет Міністрів України; -- Національний банк України; -- Державна податкова адміністрація; -- Державний митний комітет; -- Міністерство зв'язку України. Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб 'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації.

41. Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні:

Майже до кінця 1992 р., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов'язкового продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 16 листопада 1992 р. Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів: -- введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;

-- істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів; -- проведено девальвацію карбованця відносно рубля;

-- підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії; -- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями; -- приєднання України (у травні 1997р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями. З вересня 1996 р., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: -- остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. -- введено вільне плавання; -- введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;

-- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

42. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ В МЕХАНІЗМІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи: -- «Прямі інвестиції», що являють собою капітальні вкладення прямих інвесторів у зарубіжні підприємства. Вони здійснюються переважно для одержання прямим інвестором контрольного пакета акцій цих підприємств. -- «Портфельні інвестиції». До них належать операції з тими цінними паперами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, похідні фінансові інструменти, свідоцтва про участь у капіталі товариств, векселі, депозитні сертифікати тощо). -- «Інші інвестиції», тобто переважно операції кредитного характеру: комерційний кредит; довгострокові позики, включаючи кредити МВФ та інших міжнародних організацій; короткострокові позички; депозити; інші активи чи пасиви. . Основними з них є: - забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв'язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку¹; - забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів

43. СВІТОВА ТА МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ Світова валютна система -- це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин. Першою в історії світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX--на початку XX ст. як сукупність національних валютних систем. На зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни прийшов механізм золотодевізного стандарту, що було юридичне оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.). Це була друга світова валютна система. На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-Вудська, валютна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підписання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами антигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди. Угода, що була досягнута на нараді країн--учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р., стала основою створення четвертої світової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридичне закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кризою Бреттон-Вудської валютної системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи. Міжнародна (регіональна) валютна система -- договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн.

44. МІЖНАРОДНІ РИНКИ ГРОШЕЙ ТА КАПІТАЛІВ Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти -- валютні, процентні, фінансові ф'ючерси та опціони, операції своп та ін.). Це привело до створення великого мобільного світового грошового ринку, де поступово втрачається колишня чіткість розмежування між його окремими сегментами. Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками: * наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі; * місцем країни у світовій економічній системі господарства та її валютно-економічним станом; * помірністю податкового тиску; * пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів та іноземним цінним паперам -- до біржового котирування; * вдалим географічним положенням;

* відносною стабільністю політичного режиму. З інституційної точки зору міжнародний ринок капіталів та грошей -- це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Традиційний інструмент на міжнароAдному ринaку капіталів -- іноземні облігації. Ці облігації продаються у зарубіжній країні і но-міновані у валюті цієї країни. Іноземні облігації були важливим інструментом на міжнародному ринку капіталів протягом багатьох століть. Власне, значний відсоток залізниць США, що збудовані у XIX ст., фінансувався продажем закордонних облігацій у Британії.

45. Класична кількісна теорія грошей з`явилась в 16-17 ст. істала осн. для розвитку монетаристської теорії. Оскільки її засновники пояснювали вплив грошей на ек. процеси лише через кількісні чинники (маса грошей в обороті), то теорія отримала назву кільк. В осн. теорії лежить положення про те, що чим більше грошей в обороті, тим вище ціни і тим нижче їх вартість, і навпаки. Ця теорія виникла за умов, коли за 100 років ціни в Європі зросли майже в 5 разів, що на той час свідчило про високий темп інфляції. З'ясовуючи причини цього явища, економісти прийшли до висновку, що головну роль відіграв приплив золота та срібла з Америки після відкриття цього континенту в 16 ст. Класична кількісна теорія ґрунтується на таких постулатах: --причинності (маса грошей в обігу спричиняє ріст цін); --пропорційності (ціни ростуть пропорційно росту грошової маси); --однорідності (маса грошей і ціни змінюються не відразу, а через певний період часу).Недоліком класичної кількісної теорії є те, що її представники(Локк, Юнг, Рікардо) тільки стверджували залежність ціни від маси грошей, але вони не розглядали внутрішній механізм цього процесу; ігнорували функції грошей, крім функцій як засобу обігу і як засобу платежу.

46. Багато уваги Т - Б приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Т - Б визнав за правильну формулу "рівняння обміну" MV=PQ, проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс. Подібна критика класичної теорії підштовхнула Т- Б до її вдосконалення: 1) довів, що на рівень цін впливає на один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну" і що зміни не можуть бути пропорційними; 2) довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним. Цей вплив може здійснюватись: а) через зміну суспільного попиту на товари; б) через зміну дисконтного процента; в) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей. 3) Т- Б довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. 4) розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей в країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей. Критикуючи кількісну теорію, Т-Б створив власну, яку назвав кон'юнктурною, в якій заг. рівень цін і вартість грошей він пов'язує із заг. умовами товарно-грошового ринку. «кон'юнктурна теорія» започаткувала новий -- неокласичний -- етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського -- не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули «рівняння обміну» в процесі критичного розбору позиції І. Фішера. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту -- це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції -- це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін

47. Кейнс в своїх розробках продовжив вчення кембріджської школи. Він зосередив увагу на мотивах нагромадження, додав до мотивів транакційності(потреба в грошах для здійснення поточних витрат) та обачності (потреба у грошових резервах для покриття не передбачуваних витрат ) третій --спекулятивний (ек суб`єкти гроші нагромаджують з метою отримання додаткової вартості, доходу).Пов'язує появу цього мотиву із зміною % ставки по акціям, облігаціям, кредитам. Він показав, що при підв. % ставки зменшується зацікавленість ек. суб'єктів до нагромадження касових залишків. Сукупний попит на гроші він представив у вигляді такої формули:

М=М1+М2=f(y)+f(i),

де М - це попит на гроші (маса грошей на макрорівні, яка є в країні), М1 - касові залишки, М2 - гроші які зберігаються згідно із спекулятивним мотивом; у - ВВП, і - відсоткова ставка. Касові залишки - це гроші, які зберігаються згідно з мотивом трансакційності та обачливості. Вирішальне значення в своії теорії Кейнс відводить не грош. масі та ії впливу на ціни, а норму%, яка виступає важелем за допомогою якого гроші впливають на рівень вир-ва і зайнятість. Цей вплив він відобразив у своєму передаточному (трансакційному) механізмі, що виглядає так

М^>%v>І^>В^>З^>Ц^.

Збільшення грош. маси (М) державою призводить до зменшення реальної норми% .Це робить більш доступними кредити , що підвищує інвестиц. активність (Ї), як наслідок призводить до зростання вир-ва і зайнятості (В і З). В результаті ціни (Ц) також зростають. Отже, він пояснив механізм впливу маси грошей в обороті на рівень цін. Він першим визнав необхідність держ. регулювання гр. сфери, а тому і розробив теорію “керованих грошей”: держава має застосовувати політику дорогих та дешевих грошей в залежності від ек ситуації. Політика дешевих грошей стимулює попит на гроші та ек. активність. Кейнс рекомендував застосовувати політику «дешевих грошей» в умовах ек. спаду для «розігріву» економ. Однак в умовах глибокої депресії ек-ка стає малочутливою до низьких процентних ставок, що загрожує абсолютною перевагою ліквідності або словами Кейнса «пасткою ліквідності». Він пропонував проводити жорстку гр-кредитну політику в умовах ек. піднесення, а також передбачав втручання держави в процес ціноутворення. Проте найбільшу перевагу К. Надавав фіскально-бюджетній політиці, вважаючи її ефективнішою.

48. Монетаризм з'являється у 20р ХХст. Монетаристи були послідовниками класичної кількісної теорії грошей, тому й теорія базується на тому, що ринкова система має властивість самостійно приходити в рівновагу. Ринкова система не потребує державного втручання і тому необхідно встановити жорсткі межі такого втручання. Монетаристи вважали, що грошова сфера повинна бути основним об'єктом державного регулювання. Регулятивний вплив держави на економіку повинен відбуватися через регулювання пропозиції грошей. М-сти спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М*V =Р*Q. Але стверджують, що грошовий фактор (к-ть грошей) впливає не на ціни, а на обсяг номінального валового продукту. M*V=ВВПном. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах, а змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися.«Передатний механізм» звели до формули: М-По-Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц). Враховуючи, що нарощування пропозиції грошей може призвести до інфляційних наслідків, Фрідмен, щоб виключити таку можливість вводить "грошове правило". Згідно з ним держава повинна підтримувати постійне, помірне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВВП. Рівняння Фрідмана: ДМ=ДІ+ДВВП, де ДМ - середньорічні темпи приросту маси грошей, %; ДІ - середньор. темпи очікув. інфляції, %; ДВВП - середньорічні темпи приросту номінального ВВП, %. Фрідмен запропонував збільшувати масу грошей за рік на 3-5 %. Деякі економісти пропонували встановити діапазон коливань річних темпів приросту грош. обороту.

49. Як відомо, кейнсіанці багато уваги приділяли проблемі безробіття, а монетаристи -- інфляції.Коли економіка західного світу в 70--80-ті роки вийшла на пряму поступового рівномірного зростання, виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми трансформувалися в хронічні та одночасні. Тому відбулося формування кейнсіансько-монет-го синтезу як нового етапу в розвитку монет-кої теорії. Сьогодні вже більшість економістів визнають активний вплив кількісного фактора (М) на перебіг процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах та на рівень цін - на довгострокових. Визнають вони і важливу роль держави в регулюванні економіки, тільки дещо по - різному розставляють акценти при визначенні механізму регулювання. (Одні надають перевагу механізму фіскально-бюджетної політики, інші - монетарному механізмові). Водночас усі вони визнають допустимість помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної економіки та спроможність центральних банків регулювати пропозицію грошей (М) на адекватному помірній інфляції рівні.Представники обох напрямів мон-ї теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити, ніж потім перебороти.Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить вибирати таку стратегію монетарної політики, яка б не дала змоги інфляції вийти з-під контролю. а пріоритетом його повинно стати досягнення довгострокових стратегічних цілей. Багато спільного досягнуто вже і в підходах до використання інструментів монетарного регулювання. Сучасна монетарна практика базується, власне, на рекомендаціях як кейнсіанців, так і монетаристів. Так, операції на відкритому ринку, що найбільш безпосередньо впливають на пропозицію грошей (М), ґрунтуються на монетаристських рецептах проведення грошово-кредитної політики, а процентна політика, яка більш тісно пов'язана з інвестиційними процесами, -- на кейнсіанських рецептах.Спираючись на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської та кейнсіанської шкіл, сучасна регулятивна практика досить ефективно поєднує свою прихильність довгостроковим цілям економічного розвитку, що походить з монетаристських ідей, з обережним застосуванням регулююючих заходів держави на короткотермінових інтервалах, зокрема в межах економічного циклу.