Сутність і функції фінансів в Україні
Економічна сутність фінансів. Основні форми фінансового контролю. Теоретичні основи побудови фінансової системи України. Фінансовий механізм: кількісна та якісна характеристика, склад і структура. Фінансова політика держави та механізм її впровадження.
Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 12.08.2010 |
Размер файла | 45,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Контрольна робота з теми:
СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ В УКРАЇНІ
Зміст
Вступ
1. Економічна сутність фінансів
2. Функції фінансів
3. Фінансова система України
4. Фінансовий механізм та його характеристика
5. Фінансова політика держави та механізм її реалізації
Література
Вступ
Перехід України від командної до ринкової економіки супроводжується суттєвими змінами в структурі фінансової системи. Задача розбудови фінансів в Україні сьогодні - одна із складових задач перехідного періоду. Від її вирішення залежить поступ України до ринкових відносин.
Фінанси - це одна із складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій та ін. Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом та використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства країни. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності; розподіл мобілізованих фінансових ресурсів та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.
Фінанси - це діяльність суб'єктів, пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства та установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їхньої діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, яка безпосередньо пов'язана з підприємництвом, що здійснюється в будь якій галузі.
Тому ми можемо сказати, що предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і не господарської діяльності суб'єктів і входить до предмету фінансової науки.
Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управлення та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності суб'єктів господарювання.
Фінанси України знаходяться в стані глибокої кризи, що знаходить свій вираз у бюджетному дефіциті, інфляції, неплатежах, значній внутрішній і зовнішній заборгованості країни. І головна задача фінансів сучасності - зупинити інфляційний процес, активізувати інвестиційну діяльність для забезпечення структурної перебудови народного господарства, перебороти бюджетний дефіцит, удосконалювати систему оподаткування і всі фінансові відносини для цілей досягнення фінансової стабілізації.
1. Економічна сутність фінансів
Фінанси - це економічна категорія Сутність фінансів як економічної категорії полягає в тім, що фінанси завжди мають грошову форму вираження. Фінанси відбивають процес руху грошей у готівковій і у безготівкової формах, крім того, рух усіх інвестиційних цінностей, що заміняють у якийсь визначений момент часу кошти (цінні папери, дорогоцінні метали, об'єкт вкладення капіталу).
Однак не всі грошові відносини можна вважати фінансовими. У системі фінансових відносин не прийнято вважати фінансами грошові ресурси, які обслуговують роздрібний товарообіг, оплату побутових, комунальних, транспортних і інших послуг, а також купівлю-продаж між окремими членами суспільства, а також гроші, які виступають об'єктом дарування чи спадщини. Коли робітник одержує заробітну плату за свою працю, то - це відносини між роботодавцем і робітником - не фінанси. Але якщо зі своєї зарплати робітник платить податки, то це вже сфера фінансів. Коли робітник купує продукти харчування, то це не фінанси. а відносини купівлі-продажу. Грошові відносини по своєму складі трохи ширше фінансових, тому що воно охоплюють крім процесу розподілу ще і процеси обміну й споживання в суспільстві. Інший приклад. Підприємство бере в банку кредит для виробничих потреб. Це грошові відносини, а не сфера фінансів. Але якщо це підприємство одержує бюджетне фінансування (на розвиток виробництва), то це вже фінанси.
Гроші і фінанси різко відрізняються друг від друга по своєму змісті й по функціям, які вони виконують. Фінанси являють собою відносини, зв'язані з обігом грошей, тобто вони мають значення похідної від грошей.
Гроші виконують зовсім інші функції, чим фінанси. Вони є мірою вартості, засобом обміну і платежу, засобом нагромадження й збереження вартості, виконують роль світових грошей. Основна ж функція фінансів розподільна, котра полягає в тім, що держава через систему фінансів - державний бюджет, спеціальні урядові фонди, державний кредит, державне страхування, місцеві фінанси, фінанси підприємств - перерозподіляє основну частину національного доходу країни з метою регулювання економічних процесів у суспільстві, розвитку виробництва, рішення соціальних програм, удосконалювання міжнародних відносин.
У суспільстві в різні періоди і на різних рівнях його розвитку. починаючи з підприємств і закінчуючи всім суспільством у цілому, виникає необхідність створення й використання різних грошових фондів, яки грошових би направлялися на рішення соціальних програм у суспільстві, на здійснення капітальних і фінансових вкладень, реалізацію різних державних програм. Сукупність економічних відносин, що виникають між державою, регіонами, галузями, підприємствами й окремими громадянами у зв'язку зі створенням і використанням грошових фондів прийнято вважати фінансовими.
Фінанси - це система грошових відноси, що виникає в при формуванні й використанні централізованих і нецентралізованих грошових фондів і при утворенні грошових коштів.
Між грошовими фондами й коштами мається визначене розходження. Кошти означають гроші. що знаходяться в повному розпорядженні суб'єктів господарської діяльності й громадянина, і використовувані ними вільно, без усяких обмежень.
Під грошовими фондами розуміється частина грошей, що відокремилася, що має цільове призначення і відносну самостійність функціонування. Наприклад, амортизаційний фонд, фонд фінансового резерву, фонд заробітної плати, Централізований Пенсійний фонд, фонди соціального страхування й інші.
З усієї сукупності грошових відносин фінансові відносини мають три ознаки, що діють тільки в сукупності :
По-перше, фінанси - це завжди грошові відносини, викликані фактом наявності держави як органа управління.
По-друге, фінанси опосередкують нееквівалентні грошові відносини. Більшість грошових відносин у суспільстві носять еквівалентний характер, тобто рух грошей завжди супроводжується зустрічним рухом чи товару послуг. При фінансових відносинах рух грошей не супроводжується товарним еквівалентом. Єдине виключення з цього правила - покупка цінних паперів, емітованих державою.
По-третє, фінансові відносини не виходять за рамки розподільного процесу. З усіх стадій суспільного відтворення фінанси, як економічна категорія, обслуговують тільки стадію розподілу. Це відносини перерозподілу вже розподіленого суспільного продукту. У той час, як грошові відносини по своєму складу трохи ширше фінансових, тому що вони охоплюють крім процесу розподілу ще і процеси обміну й споживання в суспільстві.
Якщо грошові відносини двох чи більш суб'єктів мають всі три ознаки, то це вже фінанси.
Сутність, як і будь-якої економічної категорії виражається в їх функціях. Функції фінансів відбивають форми прояву фінансів і їхнє призначення в суспільстві, їх роль у народному господарстві.
Формами прояву фінансів як економічної категорії є процеси утворення грошових фондів, надходження готівки, витрати грошових фондів, використання готівки.
2. Функції фінансів
Фінанси виконують наступні функції :
- розподільчу;
- контрольну;
- регулюючу
Розподільна функція фінансів полягає в розподілі й перерозподілі основної частини сукупного суспільного продукту і національного доходу через утворення грошових фондів для задоволення потреб суспільства.
Як економічна категорія фінанси виступають учасниками розподільних відносин у суспільстві і впливають на весь відтворювальний процес.
Якщо виходити із суспільного призначення (формування й використання фондів, що забезпечують виконання державою своїх функцій), то найбільш значна роль фінансів на стадії розподілу. Дійсно, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділяється на частку нагромадження й споживання, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.
На рівні суспільства об'єктом розподілу є вартість продукції (робіт, послуг, зроблених у всіх галузях народного господарства і призначеної для кінцевого споживання, нагромадження й експорту, підприємств, населення.
Створена в державі вартість сукупного суспільного продукту розподіляється в наступному порядку:
- відшкодовується вартість спожитих засобів виробництва й знарядь праці, використовуваних у попередньому циклі відтворення.
- визначена частина знову створеної вартості виділяється на розвиток виробництва і соціальної інфраструктури у формі капітальних вкладень ;
- частина знову створеної вартості направляється на формування резервних і страхових фондів для відшкодування втрат і збитків від нещасливих випадків, стихійних лих, непередбачених подій, що негативно впливають економіку;
- інша частина суспільного продукту направляється на суспільне й особисте споживання : на утримання нематеріальної сфери виробництва, на утримання органів керування держави, на задоволення потреб непрацездатних і т.п.
На всіх цих стадіях розподілу беруть участь фінанси. Держава через податки формує свої доходи, виплачує зарплату працівникам бюджетної сфери. Останні теж платять податки, що йдуть на формування доходів держави. З особистих доходів громадян оплачуються різні послуги, здійснюються внески в страхові фонди, гасяться відсотки за кредит. Отримав доход за надання послуг і реалізацію продукції, підприємства також виплачують податки, що йдуть на формування доходів держави. З державного бюджету держава здійснює капітальні вкладення в економіку, реалізує соціальні програми, надає державні кредити, субсидії й дотації, здійснюючи підтримку промисловості, сільського господарства і малозабезпечених верст населення.
Розподільна функція фінансів на рівні підприємства виявляється при формуванні й використанні децентралізованих фондів підприємства: фонду оплати праці, амортизаційного фонду, фондів оборотних засобів, фінансового резерву й інших фондів. Вона полягає в розумному розподілі отриманого прибутку між підприємством і бюджетом, між фондом нагромадження й фондом споживання підприємства, між грошовими коштами, що направляються на соціальні потреби, і коштами, що направляються на науково-дослідні роботи, на підготовку кадрів і інші цілі.
Контрольна функція фінансів полягає в створенні й використанні системи фінансового контролю над дотриманням вартісних пропорцій у процесі формування й використанні грошових фондів і наявних коштів.
Фінансовий контроль виникає тому, що фінансові відносини можна планувати й регулювати, тому що маються конкретні суб'єкти фінансових відносин, норми. Нормативи і цілі використання фінансових ресурсів, обсяги, терміни здійснення фінансових операцій, правові умови, встановлені законодавством.
Прояв фінансового контролю найрізноманітнішій. Він діє при русі грошей і капіталу через системи й форми розрахунків, кредиту, оподатковування, застави і т.п.
Так, покупець здійснює фінансовий контроль над діяльністю продавця, оплачуючи товари, що купуються лише при відповідності їх, умовам контракту. Продавець контролює діяльність покупця через виставляння векселя, через різні форми розрахунків. Кредитор здійснює фінансовий контроль над позичальником через заставне право, через страхування, через систему фінансових санкцій.
Держава і місцеві органи влади здійснюють фінансовий контроль над діяльністю суб'єктів господарської діяльності через систему податків, мита, квот, ліцензій.
Конкретним проявом дії контрольної функції фінансів на практиці є складання і відстеження графіка виконання фінансових заходів, виникнення і погашення дебіторської й кредиторської заборгованості, повернення кредиту.
Інструментами реалізації контрольної функції фінансів є фінансові показники підприємств, інформаційний дані, аналіз звітності, документальні перевірки.
У залежності від часу проведення розрізняють наступні форми фінансового контролю:
- попередній контроль, що передує здійсненню операцій із грошовими і матеріальними ресурсами і здійснюється на стадії складання, розгляди й твердження державного бюджету, фінансових планів підприємств. кошторисів витрат бюджетних установ, господарських договорів, грошових документів;
- поточний контроль, що ведеться повсякденно на основі оперативних документів при здійсненні господарських і фінансово-кредитних операцій;
- наступний контроль, що проводиться після здійснення вищевказаних операцій, надходження доходів і засобів, використання грошових і матеріальних ресурсів. Методами цього виду контролю є аналіз і перевірка звітності, документальні й зустрічні перевірки, проведення ревізій і аудита.
Регулююча функція фінансів зв'язана з втручання держави через фінанси (державні видатки, податки. Державний кредит) в процес відтворювання. Для цілей регулювання економіки і соціальних відносин використовують також фінансове та бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів. Проте, в сучасних умовах господарювання ця функція розвинена досить слабо.
3. Фінансова система України
Теоретичні основи побудови фінансової системи.
Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені. У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.
Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.
Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного.
Фінансова система - це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.
Фінансові системи мають певні характерні риси:
— кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;
— кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;
— між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;
— фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли налагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;
— залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.
Поділ фінансової системи на окремі ланки - явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи - динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.
Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість науковців поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди тощо.
Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення.
Фінансова система - це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.
Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.
Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.
До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування. У не фінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної ферми власності зростатиме.
Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.
Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.
Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічно діяльності держави.
За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет - дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.
Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.
Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.
Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.
Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви - об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.
Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.
Фінансовий ринок - ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.
Ринок грошей або валютний ринок - це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.
Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.
Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.
Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.
До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю - це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема безпосереднє пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.
Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.
Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів.
За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.
Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на Конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом. У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи. Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95-99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування України" та ін.
Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України. На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету І питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління і відділи. Підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради:
- організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верховної Ради;
- розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;
- обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;
- розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;
- здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;
- керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;
- контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.
Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства. Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.
До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата, їхні права та обов'язки визначаються відповідними законами.
У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсистем зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять 80 і більше відсотків від обсягу валового внутрішнього продукту. Ці кошти перебувають у постійному русі, вони обслуговують процес створення, розподілу й використання матеріальних та духовних цінностей у суспільстві, забезпечуючи необхідні темпи розвитку й пропорції щодо рівня зростання добробуту кожного громадянина.
Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина - створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту. Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави. У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми. До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.
Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.
Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіше інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні. Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.
За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.
Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні найрозвиненішими. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків. Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можна без перебільшення вважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів.
У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних позабюджетних фондів. Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо. Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають на розвиток економіки завдяки фінансуванню інноваційних проектів, створенню нових виробництв і технологій, форм організації господарської діяльності. Тому актуальними є питання наукового обґрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.
Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг". Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.
На сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох формах: вкладів населення в Ощадному та інших банках, а також продажу державних боргових зобов'язань. Із розвитком фондового ринку перерозподіл фінансових ресурсів, що здійснюється за допомогою згаданої підсистеми, зростатиме і в абсолютних, і у відносних розмірах. Це досягатиметься за рахунок збільшення продажу державних цінних паперів як фізичним, так і юридичним особам. Зростатимуть також і вклади населення в банках. Про це свідчить динаміка щодо збільшення обсягів банківських депозитів останніми роками. Так, на 1 січня 2009 року грошові заощадження населення становили більше 126 млрд. гривень. Деякі зміни сталися в структурі заощаджень - готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а залишки вкладів в Ощадному та комерційних банках підвищилися з 17,3 до 19,5%.Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насамперед законодавче закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. Законом "Про державний внутрішній борг" передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.
Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхові та резервні фонди". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше. Як відомо, створення страхових організацій відбувається у формі господарських товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.
Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 2006 - 2009 рр. інтенсивного розвитку набув лише один напрям фінансового ринку - ринок цінних паперів. Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи. Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.
Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку. Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.
4. Фінансовий механізм та його характеристика
За найзагальнішим визначенням фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і законодавча закріплених в державі форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян.
Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.
Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.
Формування й використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів, які слугували б основою для розробки методичних положень. Методичні положення визначають техніку мобілізації й використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, що беруть участь у цих процесах тощо.
Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій - фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Слід зауважити, що вказані функції є повною теоретичною абстракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.
Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових засобів.
Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо.
Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавче встановити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, зборів, інших платежів. Це дуже важлива складова фінансового механізму в цілому. Вона є самостійною ланкою господарського механізму і називається податковим механізмом.
Фінансове регулювання - це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.
Фінансовий механізм у цілому - це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприємницької структури, фінансового інституту чи групи громадян.
Склад і структура фінансового механізму.
Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами.
За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні - це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.
Важливими елементами фінансового механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.
Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню фондів фінансових ресурсів.
Фінансові показники - це абсолютні величини, які характеризують створення й використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів.
Вони визначають кількісну й якісну характеристику господарських явищ і процесів при функціонуванні фінансів як складової частини економічної системи.
Сукупність фінансових показників створює систему, що розподіляється на зведені й індивідуальні показники. Зведені показники характеризують явища й процеси на макрорівні. Індивідуальні - деталізують зведені та доповнюють їх. Зведені фінансові показники можна умовно розподілити на загальнодержавні, галузеві й територіальні.
До числа зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці держави, розміри фонду споживання та фонду нагромадження тощо. Ці показники дають змогу визначити загальноекономічні пропорції, рівень фінансового забезпечення показників економічного й соціального розвитку, рівень збалансованості прогнозних показників.
Зведені фінансові показники, крім сказаного вище, повинні давати оцінку фінансового аспекту ефективності суспільного виробництва протягом певного періоду в розрахунку на одиницю всіх затрат, які необхідні для його одержання. Проте ці зведені показники потребують додаткових розрахунків. До їх числа належить показник фінансових результатів виробництва. Він розраховується як відношення загальної суми одержаних фінансових ресурсів у державі до вартості основних і оборотних фондів і фонду заробітної плати. Показник фінансових результатів виробництва дає змогу оцінити ефективність використання залучених до виробничого процесу ресурсів. Відносна або абсолютна їх економія приводить до зростання нагромаджень.
Заслуговує на увагу показник фінансової віддачі матеріального виробництва, який доцільно вираховувати як відношення затрат на розширення виробництва до суми приросту фінансових ресурсів. Важливим також є й показник фінансової місткості валового внутрішнього продукту. Він вираховується як відношення загальної величини фінансових ресурсів до величини створеного валового внутрішнього продукту. Аналогічно може вираховуватися фінансова місткість валового внутрішнього продукту. Ці показники досить точно характеризують результати матеріального виробництва розподілу й перерозподілу, що здійснюється за допомогою фінансів. Більшість із наведених показників може розраховуватися на рівні території або підприємства відповідно до певної модифікації.
Кожний із наведених вище зведених показників деталізується за індивідуальними. Так, зведений фінансовий показник - загальний обсяг фінансових ресурсів може деталізуватися за показниками прибутку, різними видами податків та відрахувань, які щодо відповідної бази вирахування характеризують окремий бік фінансової діяльності держави, регіону, підприємства. Аналогічно зведений показник доходів або витрат бюджету можна деталізувати за індивідуальними показниками, такими, як платежі населення, підприємницьких структур тощо. Витрати бюджету також можна деталізувати в розрізі певних напрямків витрат - на соціальні гарантії, соціально-культурні потреби, народне господарство, управління, оборону тощо.
Слід зазначити, що показники, які характеризують фінансове забезпечення соціального розвитку, заслуговують на те, аби їх виділити в окрему групу. Зведений фінансовий показник видатків на соціальний розвиток має бути деталізований у показниках за джерелами фінансування, тобто за рахунок бюджету, коштів підприємницьких структур та інших джерел. Крім того, доцільно розраховувати показники витрат на душу населення в розрізі окремих видів - на освіту, соціальний захист, підготовку кадрів, охорону здоров'я.
Подобные документы
Сутність і функції фінансів. Фінансові ресурси. Фінансові ресурси та чинники їх росту. Фінансові резерви. Фондовий ринок. Фінансова система. Склад фінансової системи України. Найважливішими проблемами її розвитку.
курсовая работа [189,1 K], добавлен 17.09.2007Сутність фінансів та форми їх виявлення, характеристика складових фінансових відносин. Функції фінансів та їх характеристика. Принципи функціонування, призначення та роль фінансів. Економічна суть, призначення, склад і структура фінансових ресурсів.
лекция [24,3 K], добавлен 24.01.2009Сутність міжнародних фінансів та види проведення успішної та неуспішної міжнародної фінансової політики. Механізм формування і використання міжнародних фінансів, який містить суб'єкти, функції, рух грошових коштів та міжнародні фінансові операції.
статья [155,9 K], добавлен 19.09.2017Державні фінанси: сутність, функції та їхня структура. Державний бюджет, як центральна ланка системи фінансів України. Аналіз чинної законодавчої й нормативної бази із питань державних фінансів. Основні функції фінансової системи. Державні цільові фонди.
реферат [54,8 K], добавлен 13.12.2014Фінанси підприємств - складова частина фінансової системи. Грошові фонди, фінансові ресурси. Основи організації фінансів підприємств. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи. Зміст та завдання управління фінансами підприємств. Фінансовий механізм.
лекция [85,9 K], добавлен 15.11.2008Фінансова політика держави як предмет фінансового права. Склад фінансової системи України. Правове положення органів влади, здійснюючих фінансову діяльність держави. Повноваження Державної податкової адміністрації України у сфері фінансової діяльності.
реферат [415,1 K], добавлен 11.05.2010Основне визначення фінансів, історія їх розвитку, види та функції. Фінансова система та її структура. Бюджет як основна частина фінансової системи. Сутність фінансової системи України, державний бюджет як її центральна ланка. Функції бюджету України.
курсовая работа [60,7 K], добавлен 21.06.2011Історичні етапи виникнення та розвитку фінансів, зміст їх головних функцій. Внутрішня та організаційна структура фінансової системи. Її значення та особливості відповідного механізму. Проблеми та стабілізація даної системи України в ринкових умовах.
курсовая работа [344,6 K], добавлен 20.07.2011Сутність фінансового механізму та його складові: методи, важелі, інструменти, нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення. Оцінка фінансового механізму в Україні. Дослідження основних принципів побудови системи доходів держави.
контрольная работа [243,8 K], добавлен 02.11.2014Необхідність державних фінансів. Предмет фінансової науки, історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки. Державні фінанси за економічною сутністю. Розподіл фінансів за рівнями. Державний бюджет як центральна ланка системи фінансів України.
курс лекций [98,5 K], добавлен 05.07.2010