Форми державного кредиту в Україні

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1. Поняття державного кредиту

1.2. Форми державного кредиту

1.3. Державні цінні папери як засіб забезпечення державного кредиту

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ДИНАМІКИ І СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ УКРАЇНИ ЗА 2007-2009 РОКИ

2.1. Динаміка державного кредиту України

2.2 Динаміка державного боргу України за 2007-2009 роки

2.3 Вплив кредитів МВФ на економіку України

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ КРЕДИТОМ УКРАЇНИ

3.1. Напрями вдосконалення управління державним кредитом

3.2 Використання зарубіжного досвіду у вдосконаленні механізму вирішення проблеми заборгованості в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Особливе міісце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

Особливість державного кредиту складається у зворотності, терміновості і платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.

Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду і в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові господарські і соціально-культурні програми, без очікування надходження звичайних коштів.

Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. В населення постійно утворяться тимчасово вільні кошти, насамперед у зв'язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій,

Метою роботи є визначення удосконалення механізму управління державним кредитом України на основі теоретичних та практичних аспектів. Об`єктом дослідження є сукупність кредитних відносин, які виникають при державному кредиті. Предметом дослідження є особливості та форми вираження державного кредиту. Виходячи з мети написання курсової роботи, можна сформулювати завдання роботи:

1) визначити поняття державного кредиту;

2) дослідити форми державного кредиту;

3) розглянути поняття державних цінних паперів як засібу забезпечення державного кредиту;

4) проаналізувати динаміку державного кредиту України та динаміка державного боргу України за 2007-2009 роки;

5) визначити вплив кредитів МВФ на економіку України;

6) дослідити напрями вдосконалення управління державним кредитом;

7) розглянути можливість використання зарубіжного досвіду у вдосконаленні механізму вирішення проблеми заборгованості в Україні.

При написанні роботи були використані такі методи як індукція, дедукція, синтез, аналіз, а також статистичний, аналітичний та табличний методи.

РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1 Поняття державного кредиту

Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів - явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.

За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії [11, с. 164].

Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його дохідну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і повороткості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави [5, с. 234].

Суми державних позик - державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного паперу; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як й інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції [11, с. 168].

Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Проте, з власного досвіду і досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. В умовах перебудови економіки слід налагоджувати, розширювати, за потреби перебудовувати національне виробництво, з тим щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національну продукцію, оживляти міжнародні економічні зв'язки тощо [13, с. 164].

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує становище економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки. Проте такий висновок не зовсім переконливий [19].

Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Історично державний кредит з'явився для задоволення виняткових потреб держави, які неможливо задовольнити постійними «звичайними» джерелами доходів: податками, доходами від державного майна, державної монополії на певні види діяльності. Такі потреби в основному виникали під час війн, стихійного лиха, а з часом при фінансових труднощах, обумовлених циклічним характером економічного розвитку, зміною урядів, революційними потрясіннями [5].

Головною причиною наявності державного кредиту в сучасних умовах є дефіцит бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти що залучаються за допомогою державного кредиту передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції.

В Україні вперше в 1995 році було здійснено фінансування дефіциту Державного бюджету шляхом проведення державної позики. І починаючи з цього часу уряд не вдавався до емісії грошових знаків для покриття дефіциту Державного бюджету України. Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України" для фінансування бюджетного дефіциту можуть використовуватися: внутрішні державні позики, позики іноземних держав та інші фінансові інститути [4].

У державного і банківського кредиту є спільні засади функціонування, справа в тому, що вони надаються на принципах поверненості, строковості і платності. Відмінність банківського кредиту полягає у тому, що він призначений у більшості випадків для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання. Державний кредит призначений для задоволення потреб державних органів влади і управління [12].

Отже, державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Призначення державного кредиту виявляється в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів.

1.2 Форми державного кредиту

У випадку дефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержані за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни. У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах [29]:

1. Державні позики;

2. Перетворення частини внесків населення в державні позики;

3. Запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

4. Грошово - речові лотереї.

Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються й гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осіб. Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик центральним урядом. Заборгованість місцевих органів влади є як правило, незначна.

Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на [6]:

· Процентні - за процентними позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.

· Виграшні - при виграшних позиках увесь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш.

· Безпроцентні (цільові) - безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

· Безпрограшні - безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.

· Процентно-виграшні - умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів.

Місцеві органи влади можуть також проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населення регіону.

Державні позики можуть бути:

· Облігаційними;

· Безоблігаційними.

Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позичковими коштами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу. Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути з вільним чи обмеженим обмеженим кругообігом [27].

По термінах погашення позики поділяються на:

а) короткострокові позики - термін погашення до 1 року;

б) середньострокові позики - термін погашення до 5 років;

в) довгострокові позики - термін погашення більш 5 років.

По методу розміщення позики підрозділяють на:

а) добровільні позики;

б) позики розміщені по підписці;

в) примусові позики.

Кожному методу розміщення позик відповідає свій спосіб реалізації. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Примусові позики поширюються серед кредиторів у силу постанови уряду, що передбачає строгу відповідальність за відхилення від покупки облігацій. Позики, розташовувані серед населення по підписці з розстрочкою платежу, формально є добровільними. Однак їхня реалізація супроводжується такою масово-політичною компанією, що робить їх власне кажучи обов'язковими. Це можливо лише в умовах тоталітарного режиму. В даний час у нашій країні діють тільки добровільні позики.

Наступною формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик [29].

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Грошово-речові лотереї, як форма державного кредиту, мають тривалу історію. Вони досить активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджетів. В Україні у 1998 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей.

Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї[4].

Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дозволяє заміняти лотерейні білети іншими документами або в інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу. Лотерейні білети виготовляються за ліцензією Міністерства фінансів України і є бланками документа суворої звітності. Білети розповсюджуються при дотриманні принципу добровільності. Розповсюджувачам забороняється обумовлювати продаж окремих товарів та надання послуг обов'язковим придбанням лотерейних білетів. Контроль за дотримання правил розповсюдження лотерей покладено на Міністерство фінансів України. В тоталітарних економіках поширеною формою державного кредиту є використання державою для фінансування своїх потреб коштів державного позичкового фонду. Але в результаті відбувається заміщення фінансових ресурсів кредитними ресурсами, що є економічно недоцільним, тому що сприяє загостренню фінансової кризи і посиленню інфляції. На жаль, в сучасних складних умовах розвитку України ця форма державного кредиту активно використовується урядом через гострий дефіцит державних фінансових ресурсів.

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші - позичальниками. Він надається на умовах строковості, платності та поворотності. Величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу [29].

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формі. Вони бувають середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Сучасна кредитна система України працює на комерційних засадах, і мобілізовані кошти в основному формують ресурси банків, частина яких може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів [27].

Отже, державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основними формами внутрішнього державного кредиту є державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позичкового фонду.

Зовнішній кредит надається за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Він буває середньо- і довгостроковим. До державного кредиту належить також міждержавний кредит.

1.3 Державні цінні папери як засіб забезпечення державного кредиту

Одним зі засобів забезпечення державного кредиту є державні цінні папери. Вони є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію "затуляння дірок" у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків; ринок державних цінних паперів є складовою національних фінансових ринків; їх випуск дає змогу урядові пристосувати структуру і час позичок до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому; обіг державних цінних паперів робить національну економіку стабільнішою і привабливою для іноземних інвесторів. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає функціонування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов'язання, які за своєю суттю є формами реалізації державних позик [1]. Для виникнення конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт, який по суті є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підставою для розміщення державних облігацій завжди є постанова Кабінету Міністрів України відповідного року. В кожному окремому випадку позика випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо. Останню групу становлять прийняті на основі вищезазначених документів нормативні акти, що безпосередньо визначають процедуру, механізм та порядок розміщення, реалізації, сплати процентів і погашення державних облігацій [5].

Найпоширенішим способом реалізації державного кредиту є державна внутрішня позика, що оформляється в облігаціях внутрішніх державних і місцевих позик. Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і місцевих позик; б) облігації підприємств [11, с. 174].

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів має містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, за яким виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій) , повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Чинне законодавство регламентує також порядок придбання облігацій. Зокрема, облігації усіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит [21].

Облігації усіх видів оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Слід зауважити, що саме ця норма викликає зараз ряд складностей щодо можливості емісії та реалізації в Україні єврооблігацій без участі іноземного банку, який і здійснює такий випуск. Ця норма змусила фінансові органи звернутися до Верховної Ради України з пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" про зняття заборони на оплату облігацій в іноземній валюті [5].

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, спрямовуються до відповідних бюджетів.

Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску [26].

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх Державних позик України є загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження [11, с. 185].

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо.

Однією з форм оформлення державного кредиту виступають казначейські зобов'язання. Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу [5].

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань - Міністерство фінансів України.

Отже, державні цінні папери - це форма випуску державних позик. Найбільшого розповсюдження серед державних цінних паперів у практиці ринкових країн набули казначейські зобов'язання, які є борговими цінними паперами, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів, дають право на отримання доходу, а також на повернення коштів після визначеного строку та облігації - цінні папери, що засвідчують внесення їх власником грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента. Випускаються облігації внутрішніх і місцевих позик та облігації підприємств.

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ДИНАМІКИ І СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ УКРАЇНИ ЗА 2007-2009 РОКИ

2.1Динаміка державного кредиту України

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення. Особливе місце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. В населення постійно утворюються тимчасово вільні кошти, насамперед у зв'язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних, одержання спадщини і т.д. Аналогічні тенденції мають місце й у русі коштів підприємств і організацій. Великі тимчасові коливання в одержанні виторгу від реалізації продукції і послуг можуть мати місце в зв'язку з тривалістю виробничого циклу чи сезонністю виробництва. З ростом ефективності суспільного виробництва збільшуються і можливості залучення коштів підприємств і організацій у сферу державного кредиту. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит [7].

Проаналізуємо динаміку внутрішнього кредиту України за останні три роки. З таблиці 2.1 видно, що внутрішній державний кредит України з 2007 році по 2009 році постійно зростав, хоч у 2009 році це зростання відбувалося повільніше. У 2008 році порівняно з 2007 році цей показник зріс майже на 77 % і становив 778,4 млрд. грн. У 2009 році внутрішній державний кредит зріс лише на 30,7 млрд. грн. (3,9 %) і становив 809,2 млрд. грн. Чисті вимоги до центральних органів державного управління у 2008 році зросли на 27,3 млрд. грн., а в 2009 році на 48,5 млрд. грн. Вимоги до інших резидентів у 2008 році зросли на 70 % і становили 754,6 млрд. грн., а вже у 2009 році цей показник зменшився на 2,4 % (177,4 млрд. грн.) і становив 736,9 млрд. грн. (див. табл. 2.1) [25].

Таблиця 2.1

Динаміка внутрішнього державного кредиту України за 200 - 2009 роки

Внутрішній кредит, млрд. грн	Роки	Відхилення
		абсолютне, млн грн	відносне,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/2007	2009/2008
Чисті вимоги до центральних органів держ управління, у тому числі	-3,5	23,8	72,3	27,3	48,5	-	-
у національній валюті	2,5	21,6	77,9	19,1	56,3	-	-
в іноземній валюті	-6,1	2,2	-5,7	8,2	-7,8	-	-
Вимоги до інших резидентів	443,6	754,6	736,9	311,1	-17,7	70,1	-2,4
у національній валюті	230,2	320,4	368,2	90,2	47,7	39,2	14,9
в іноземній валюті	213,3	434,4	368,7	221,0	-65,6	103,6	-15,1
з них за наданими кредитами,	427,1	734,4	719,3	307,2	-15,2	71,9	-2,1
у національній валюті	213,9	300,4	351,3	86,5	50,8	40,4	16,9
в іноземній валюті	213,2	433,9	367,9	220,7	-66,0	103,5	-15,2
Усього	440,0	778,4	809,2	338,5	30,7	76,9	3,9

Як відомо у 2009 році в Україні спостерігався дефіцит державного бюджету. Джерелами фінансування бюджетного дефіциту є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів. НБУ визнав непряме фінансування дефіциту бюджету або наповнення Стабілізаційного фонду [7]. З фінансової точки зору, схема полягає в тому, що Нацбанк видає рефінансування, беручи у заставу державні облігації, та купує ОВДП у великих обсягах. Проаналізуємо динаміку ОВДП в Україні за 2007 -2009 роки ( див. табл.2.2) [31].

Таблиця 2.2

Динаміка ОВДП, які знаходяться в обігу, за сумою основного боргу в Україні за 2007 - 2009 роки, млн. грн.

Показники	Роки	Відхилення
		абсолютне,тис.грн.	відносне,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/2007	2009/2008
Облігації, які знаходилися у власності, у тому числі	9359,16	17605,94	71053,63	8246,78	53447,69	88,11	303,58
НБУ	-	8547,12	42410,75	8547,12	33863,63	0	396,19
Банків	5603,91	5371,49	19220,56	-232,42	13849,07	-4,15	257,83
Інших	1545,73	3179,05	8923,42	1633,32	5744,37	105,67	180,69
Нерезидентів	2209,52	508,28	498,9	-1701,24	-9,38	-76,99	-1,84

За даними таблиці 2.2 видно, що з 2007 по 2009 роки спостерігалося значне зростання облігацій, які знаходяться в обігу. У 2008 році порівняно з 2007 роком ОВДП зросли на 88,11 % або на 8246,78 млн. грн. Це відбулося за рахунок збільшення облігацій, які знаходяться у власності НБУ на 8547,12 млн. грн. та інших організацій на 105,67 %. В свою чергу спостерігалось зменшення ОВДП, які знаходяться у власності банків та нерезидентів на 4,15 % та 76,99 % відповідно.

У 2009 році ОВДП, які знаходилися в обігу зросли на 303,58 % порівняно з 2008 роком. Зокрема облігації,які знаходилися у власності НБУ збільшились на 396,19 %, банків - 257,83 %, інших організацій - 180,69 %. Також спостерігалося зменшення темпів негативного приросту облігацій, які знаходилися у власності нерезидентів до 1,84 %. Таке зростання ОВДП, які знаходилися в обігу відбувалося внаслідок збільшення дефіциту бюджету України, який необхідно фінансувати.

Отже, внутрішній державний кредит України з 2007 р. по 2009 р. постійно зростав, хоч у 2009 р. це зростання відбувалося повільніше. У 2008 р. порівняно з 2007 р. цей показник зріс майже на 77 %, у 2009 році на 3,9 %. Чисті вимоги до центральних органів державного управління у 2008 р. зросли на 27316 млн. грн., а в 2009 році. на 48482 млн. грн. Вимоги до інших резидентів у 2008 році зросли на 70 %, а вже у 2009 році цей показник зменшився на 2,4 %. З 2007 по 2009 роки спостерігалося значне зростання облігацій, які знаходилися в обігу. У 2008 році порівняно з 2007 роком ОВДП зросли на 88,11 %. У 2009 році ОВДП, які знаходяться в обігу зросли на 303,58 % порівняно з 2008 роком. Зокрема облігації, які знаходилися у власності НБУ збільшились на 396,19 %, банків - 257,83 %, інших організацій - 180,69 %.

2.2Динаміка державного боргу України за 2007-2009 роки

Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав [10].

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього.

За даними таблиці 2.3 бачимо, що станом на 31 грудня 2008 року, державний борг України збільшився майже на 40 % порівняно з 2007 роком. і становив 24598,7 млн. грн. Зокрема, внутрішній борг зріс на 20.22 %, тобто на 2855 млн. грн., зовнішній - зменшився на майже на 16 % і становив 1447,4 млн. грн. У 2009 році порівняно з 2008 роком державний борг збільшився на 45.82 % (11272,6 млн. грн.). Внутрішній борг зріс на 54.49 %, а зовнішній - зменшився на 1.09 % (див. табл.2.3) [25].

Таблиця 2.3

Динаміка державного боргу України за 2007-2009 роки

Загальна сума державного боргу, млн. дол. США	Роки	Відхилення
		абсолютне, тис. дол.США	відносне, %
	31.12.2007	31.12.2008	31.12.2009	2008-2007	2009-2008	08/07	09/08
Державний борг	17573, 2	24598,7	3 871,4	7025,5	11272,6	39,99	45,82
Внутрішній борг	14117, 7	16972,7	26221,7	2855,0	9249,0	20,22	54,49
Зовнішній борг	1714 ,8	1447,4	143, 6	-267,5	-15,7	-15,59	-1,09

Згідно з інформацією Міністерства фінансів України, державний і гарантований державою борг України становив 189,4 млрд. грн.; державний і гарантований державою зовнішній борг - 142,7 млрд. грн. (75,36 % від загальної суми державного та гарантованого державою боргу); державний і гарантований державою внутрішній борг - 46,7 млрд. грн. (24,64 %) (див. Додаток А).

Упродовж 2008 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 100,7 млрд. грн. (113,43 %) переважно за рахунок випускання облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків (на суму 17,5 млрд. грн. або 17,4 % зростання розміру боргу) і для поповнення стабілізаційного фонду (на суму 5,9 млрд. грн. або 5,9 %), отримання першого траншу позики Міжнародного валютного фонду (на суму 33,2 млрд. грн. або 33,0 %) і стрімкого зростання курсів іноземних валют щодо гривні (на суму 38,8 млрд. грн. або 38,5 %) [28].

Державний і гарантований державою борг України станом на 31 грудня 2009 року склав 301,5 млрд. грн. Зокрема, державний і гарантований державою зовнішній борг - 196,4 млрд. грн. (65,13 % від загальної суми державного і гарантованого державою боргу), а внутрішній борг - 105,1 млрд. грн. (34,87 %).

Гарантований борг України складав 89,9 млрд. грн. (29,81 %), зокрема: гарантований зовнішній борг - 75,8 млрд. грн. (25,15 %); гарантований внутрішній борг - 14,1 млрд. грн. (4,66 %).

Протягом 2009 року сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася в гривневому еквіваленті на 112,1 млрд. грн. (59,18 %). Це сталося за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків і НАК «Нафтогаз України», для поповнення Стабілізаційного фонду, отримання другого траншу кредиту Міжнародного валютного фонду, отримання першої програмної позики Світового банку на реабілітацію фінансового сектору і зростання курсів іноземних валют до гривні.

При цьому, державний борг України збільшився на 80,9 млрд. грн. (61,93 %), зокрема: державний зовнішній борг збільшився на 34,5 тис. грн. (40,14 %) в основному за рахунок отримання другого траншу кредиту Міжнародного валютного фонду (на суму 36,9 млрд. грн.) і зростання курсів іноземних валют до гривні (на суму 3,0 млрд. грн. ). Державний внутрішній борг збільшився на 46,4 млрд. грн. (103,89 %) в основному за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків і НАК «Нафтогаз України» (на суму 44 млрд. грн. ) [31].

Гарантований державою борг України збільшився на 31,2 млрд. грн. (53,08 %), що пов'язано як зі змінами курсів валют (на суму 2,8 млрд. грн. ), так і з отриманням другого траншу кредиту Міжнародного валютного фонду (на суму 10,1 млрд. грн. ) і випуском облігацій НАК «Нафтогаз України» під державні гарантії (на суму 12,8 млрд. грн.). Великі суми коштів надаються для України міжнародними фінансовими установами та урядами інших країн та іноземними комерційними банками. Щодо зовнішнього боргу, то розглянемо структуру державних запозичень в розрізі кредиторів ( див. табл. 2.4 ) [25].

За даними таблиці 2.4 видно, що зовнішні запозичення України зростають. У 2008 році порівняно з 2007 роком борг України перед зовнішніми кредиторами становив 10591 млн. дол. США, що майже на 9 % більше ніж у попередньому. Найбільшу частку боргу Україна має перед міжнародними організаціями економічного розвитку - 23,02 % або 2438 млн. дол. США від загальної суми боргу. Заборгованість не віднесена до інших категорій становила 58,27 % або 6171 млн. дол. США. Значну частку займають позики, надані закордонними органами управління - 18,28 %, або 2128 млн. дол. США. Незначною є частка позик, наданих іноземними комерційними банками - 0,007 %. У 2009 році порівняно з 2008 роком сума заборгованості дещо знизилась і становила 1172 млн. дол. США. Зросла частка позик, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку і становила 25,54 %, або 3189 млн. дол. США. Трохи знизилась, але все ж лишилася досить значною частка позик не віднесених до інших категорій - 56,01 %. Позики, надані закордонними органами управління становили 15,43 %, зокрема частка Російської Федерації становить 66,7 %, Німеччини - 16,85 %, США - 7,96 %.

Таблиця 2.4

Склад і структура зовнішнього державного боргу України за джерелами надходження у 2007 - 2009 роках

Джерело позик	Роки
	2007	2008	2009
	Абс. знач., млн. дол.	%	Абс. знач., млн. дол.	%	Абс. знач., млн. дол.	%
Позики надані міжнародними організаціями економічного розвитку	2538	25,89	2438	23,02	3189	25,54
Позики, надані закордонними органами управління	2128	21,71	1936	18,28	1724	15,43
Позики надані іноземними комерційними банками	0,283	0,02	0,075	0,007	0,072	0,00
Заборгованість не віднесена до інших категорій	5135	52,38	6171	58,27	6257	56,01
Загальний зовнішній кредит	9803	100	10591	100	1172	100

Отже, похідною державного кредиту є державний борг, являє собою загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Станом на 31 грудня 2008 року, державний борг України збільшився майже на 40 % порівняно з 2007 р. Зокрема, внутрішній борг зріс на 20,22 %, зовнішній - зменшився на майже на 16 %. У 2009 р. порівняно з 2008 р. державний борг збільшився на 45,82 %. Внутрішній борг зріс на 54,49 %, а зовнішній - зменшився на 1,09 %. У 2008 році порівняно з 2007 роком борг України перед зовнішніми кредиторами становив 10591 млн. дол. США. Заборгованість не віднесена до інших категорій становила 58,27 %, перед міжнародними організаціями економічного розвитку - 23,02 %, позики, надані закордонними органами управління - 18,28 %. У 2009 році порівняно з 2008 роком сума заборгованості дещо знизилась і становила 1172 млн. дол. США. Зросла частка позик, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку до 25,54 %, частка позик не віднесених до інших категорій - 56,01 %, позики, надані закордонними органами управління становили 15,43 %.

2.3Вплив кредитів МВФ на економіку України

Для України 2009 рік характеризується суттєвим збільшенням державного зовнішнього кредиту. Аналізуючи стан зовнішнього державного кредиту України, який виник внаслідок заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку, необхідно відмітити, що сума заборгованості постійно зростає (див. табл. 2.5) [31].

Таблиця 2.5

Динаміка гарантованого зовнішнього боргу України перед міжнародними фінансово-кредитними організаціями у 2007 -2009 роках, тис. грн.

Міжнародні фінансово-кредитні організації	Роки	Відхилення
		абсолютне, млн.грн.	відносне, %
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/2007	2009/2008
ЄБРР	130,5	631,2	806,8	500,7	175,6	383,6	27,8
Світовий банк	2324,6	2177,8	5536,2	-146,8	3358,4	-6,3	154,2
МВФ	4192,7	2603,7	3039,1	-1589	435,4	-37,8	16,7
Усього	6647,8	5412,7	9382,1	-1235,1	3969,4	-18,5	73,3

За даними таблиці видно, що у 2008 році порівняно з 2007 роком заборгованість перед міжнародними фінансово-кредитними організаціями знизилась на 1235,1 млн. грн., або на 18,5 %. Це відбулося за рахунок зменшення заборгованості перед Світовим банком на 6,3 % та Міжнародним валютним фондом на 37,8 %. Проте спостерігалось зростання заборгованості перед ЄБРР на 500,7 млн. грн., або 383,6 %.

У 2009 році порівняно з 2008 роком сума боргу перед міжнародними фінансово-кредитними організаціями зросла на 73,3 %, або на 3969,4 млн. грн. Дещо нижчими темпами зросла заборгованість перед ЄБРР на 27,8 % або на 175,6 млн. грн. Сума боргу перед Світовим банком зросла на 154,2 % ( 3358,4 млн. грн. ), перед МВФ - на 16,7 % ( 435,4 млн. грн. ).

Оскільки України є членом МВФ, то вона отримує кредити від цієї організації. Розглянемо динаміку позик одержаних від МВФ у 2007 - 2009 роках (див. табл. 2.5 ) [25].

Таблиця 2.6

Динаміка кредитів наданих Україні Міжнародним валютним фондом у 2007 - 2009 роках, млн. грн.

Показник	2007	2008	2009	Абсолютне відхилення, млн. грн.	Темп приросту, %
				2008-2007	2009-2008	2008/2007	2009/2008
МВФ	4192,73	260,28	303,91	-3932,45	43,63	-93,79	16,76

Отже, у 2008 р. порівняно з 2007 року кількість кредитів наданих МВФ зменшилась на 3932,45 млн. грн., або майже на 94 %, а вже у 2009 році порівняно з 2008 роком цей показник зріс на 43,63 млн. грн. (16,76 %). Це було спричинено тим, що внаслідок світової економічної кризи, Україна перебувала у скрутному економічному становищі та уряду держави необхідно було покривати дефіцит бюджету.

Незважаючи на скрутне економічне становище, МВФ відкрив у 2008 році кредитну лінію на 16,4 млрд. доларів. Кредит був отриманий трьома траншами в рамках кредитної програми stand-by під плаваючу процентну ставку, розмір якої на сьогоднішні складає близько 2 % річних. Мінфін відзначає, що така ставка є найнижчою у порівнянні зі ставками на світових ринках капіталу для України, які складають близько 10-13 % річних [30].

В листопаді 2008 році в Україну надійшов перший транш у сумі 4,5 млрд. доларів США. За словами урядовців, кредит потрібен для підтримки валютних резервів, підірваних падінням курсу гривні та банківського сектора, на який поширилася світова фінансова криза. Кредит має не лише практичне, але й психологічне значення, оскільки підтримує впевненість учасників ринку у тому, що країна і її фінансова система можуть виконати свої зобов'язання.

8 травня 2009 року Рада директорів МВФ схвалила надання Україні другого траншу кредиту за програмою stand-by в сумі 2,8 млрд. дол., які надійшли в Україну 12 травня. За словами в.о. міністра фінансів Ігоря Уманського, передбачається, що приблизно 1,5 млрд дол. з коштів другого траншу будуть використані урядом для покриття дефіциту держбюджету, а решта суми піде на поповнення золотовалютних резервів Національного банку [27].

У листопаді 2009 р. був отриманий третій транш від МВФ у розмірі 3,3 млрд. дол. За словами прем'єра, ці кошти будуть направлені на погашення витрат бюджету, а також на розрахунки по зовнішніх позиках, що дозволить повністю збалансувати фінансову систему України.

МВФ не дає в кредит безпосередньо тверду валюту. Позика надається у вигляді так званих прав запозичення. У листопаді минулого року Україна отримала не $4,5 млрд, а 3 млрд одиниць спеціальних прав запозичення, а в травні не $2,8 млрд, а 1,9 млрд SDR. Витратити ці засоби на соціальні виплати, дотації Пенсійному фонду, будівництво об'єктів Євро-2012 або які-небудь програми державної допомоги неможливе. Покриття дефіциту держбюджету за рахунок кредитних ресурсів Фонду може відбуватися тільки в межах тих сум, які повинні прямувати на повернення раніше узятих позик і виплату відсотків. Цього року уряд повинен повернути іноземним кредиторам близько $1,9 млрд -- саме на це і піде велика частина другого транша від МВФ.

На підтримку платіжного балансу, тобто для зміцнення курсу національної валюти, позику Фонду використовувати повною мірою неможливо через відсутність вільного звернення SDR. Кількість твердої валюти в скарбниці НБУ неухильно зменшуватиметься: затверджена в жовтні 2008 року програма співпраці з Фондом передбачає істотне скорочення чистих міжнародних резервів регулятора -- з $37,5 млрд за станом на 1 жовтня 2008-го до $14,9 млрд. на 1 січня 2010-го. Тому в середньостроковій перспективі курс гривні продовжить знижуватися.

Основним результатом отримання кредиту МВФ стане пролонгація раніше отриманих іноземних позик.

По-перше, держава ризикує стати частиною фінансової піраміди, в якій для погашення заборгованості по попередніх кредитах доведеться брати нові і у все більшому розмірі. Отримані Нацбанком SDR можуть бути використані для повернення не тільки державних позик, але і боргів приватних компаній і банків -- за допомогою механізму рефінансування. У жовтні - грудні минулого року заборгованість банків і компаній перед іноземними кредиторами зменшилася на $6,6 млрд -- з $90,6 млрд до $83,9 млрд, а зовнішній борг органів держуправління і НБУ виріс на $5 млрд -- з $14,3 млрд до $19,3 млрд. Після отримання кредиту від МВФ і інших міжнародних фінансових організацій розмір зовнішнього державного боргу країни збільшиться мінімум удвічі. Тобто українські платники податків беруть у позику у Фонду, щоб допомогти банкам і корпораціям, які показали свою неефективність.

Також уряд втратить самостійність в ухваленні рішень, потрапивши в залежність від міжнародних організацій. Віддавати позичені у МВФ засоби державі доведеться швидко -- Україна повинна повернути кредит МВФ за шість років, починаючи з 2012-го.

Отже, протягом 2007 - 2009 років заборгованість України перед міжнародними фінансово-кредитними організаціями постійно зростає. У 2009 році порівняно з 2008 роком сума боргу зросла на 73,3 %. Зокрема заборгованість перед МВФ збільшилась на 16,7 %, що було зумовлено кредитом,який Україна отримала в рамках програми stand-by. Кредит був наданий трьома траншами в розмірі 4,5 млрд. дол. США, 2,8 млрд. дол. США та 3,3 млрд. дол. США відповідно. небезпека зовнішніх запозичень для України полягає в тому, що вони загрожують послабленням економічної незалежності держави, затримують реальний вихід з економічної стагнації, консервують неефективну відтворювальну структуру виробничого потенціалу, гальмують реальний інвестиційний процес.

РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ КРЕДИТОМ УКРАЇНИ

3.1Напрями вдосконалення управління державним кредитом

Державний кредит покликаний мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить під системи управління кредитом. Управління державним кредитом -- одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета політики управління кредитом -- одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме. Проблеми державного кредиту повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього кредиту та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат, подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу тощо.